12-208гс18
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 вересня 2019 року
м. Київ
Справа № 916/1423/17
Провадження № 12-208гс18
ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
головуючогосудді Князєва В. С.,
судді-доповідачаКібенкоО. Р.,
суддів:Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В.,Британчука В. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А.,Єленіної Ж. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б.,Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М.,Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
за участю секретаря судового засідання Королюка І.В.
та представника Одеської місцевої прокуратури № 2 та ПрокуратуриОдеської області —Гудзя О.М.
розглянула в порядку спрощеного позовного провадження зповідомленням учасників справи касаційну скаргу Українсько-болгарськогоспільного підприємства з іноземними інвестиціями «Вітінформ» (товариство зобмеженою відповідальністю) (далі – СП «Вітінформ»)
на рішенняГосподарського суду міста Києва від 11 грудня 2017 року, ухваленесуддею Усатенко І.В.,
та постанову Київськогоапеляційного господарського суду від 01 березня 2018 року,ухвалену колегією суддів у складі Андрієнка В.В., Буравльова С.І.,Власова Ю.Л.,
у справі за позовом СП «Вітінформ»
до відповідачів:
1. Одеської місцевої прокуратури № 2
2. Слідчого управління Головного управління Національної поліції вОдеській області (далі – слідчого управління ГУНП в Одеській області),
3. Малиновського відділу поліції у місті Одесі Головногоуправління Національної поліції в Одеській області (далі – Малиновського відділуполіції у місті Одесі ГУНП в Одеській області),
4. Державної казначейської служби України
5. Прокуратури Одеської області,
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодопредмета спору, на стороні відповідачів:
1. Департаменту комунальної власності Одеської міської ради,
2. Комунального підприємства «Одесміськтранскомплекс»,
3. Комунального міського ремонтно-будівельного підприємства«Одесрембуд»,
про стягнення 1 582 027,447 грн.
Історія справи
Короткий зміст та підстави позовних вимог
1. СП «Вітінформ» звернулося до Господарського суду міста Києва зпозовом до Одеської місцевої прокуратури № 2, слідчого управління ГУНП вОдеській області, Малиновського відділу поліції у місті Одесі ГУНП в Одеськійобласті, Державної казначейської служби України (далі – Казначейство),Прокуратури Одеської області про відшкодування шкоди у сумі 60 500 доларів США(що в еквіваленті складало 1 582 027,447 грн), заподіяної бездіяльністюпосадових осіб відповідачів при проведенні досудового розслідування укримінальному провадженні № 12012170470000484, шляхом стягнення цих коштівз єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України.
2. На думку позивача, відповідачі більше 6 років розшукують викраденемайно СП «Вітінформ» і своєю бездіяльністю – непроведенням досудового розслідування у цьому кримінальномупровадженні завдали йому матеріальної шкоди.
3. Як на нормативно-правове обґрунтування позовних вимог СП«Вітінформ» послалося на статтю 26 Закону України «Про режим іноземногоінвестування», статті 123, 124 Господарського процесуального кодексу у редакції,чинній на час звернення до суду з цим позовом, статтю 397 Господарського кодексу України (далі – ГК України) і статтю 1173 Цивільного кодексу України(далі – ЦК України).
Фактичні обставини справи, встановлені судами
4. 02січня 2002 року між СП «Вітінформ» як орендарем та Комунальним міськимремонтно-будівельним підприємством «Одесрембуд» (далі – КП «Одесрембуд») якорендодавцем укладено договір, на підставі якого позивачу надано в орендунежитлові приміщення загальною площею 278,5 кв. м, розташовані у будівлі навул. Промисловій, 27 у м. Одесі, строком до 11 січня 2012 року.
5. 07грудня 2004 року між СП «Вітінформ» та КП «Одесрембуд» укладена додаткова угодадо цього договору оренди, якою строк оренди продовжено до 07 грудня 2019 року.
6. 11 травня 2011 року Департамент комунальної власності Одеської міської ради напідставі рішення Одеської міської ради від 28 квітня 2011 року № 192 передав за актом приймання-передачі приміщення нежитловогофондуна вул. Промисловій, 27 у м. Одесі загальною площею 1109,9 кв.м разом із приміщеннями, орендованими позивачем, угосподарське відання Комунальному підприємству «Одесміськтранскомплекс» (далі – КП «Одесміськтранскомплекс»).
7. 04грудня 2012 року СП «Вітінформ» звернулося до СВ Малиновського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області з заявою про те, що посадові особиКП «Одесміськтранскомплекс» заволоділи орендованим позивачем приміщенням,зламали замки на вхідних дверях та викрали його матеріальні цінності на суму60 500 доларів США. Цю заяву зареєстровано вЄдиному реєстрі досудових розслідувань 05 грудня 2012 року зареєстраційним № 12012170470000484 та розпочато у звʼязку з цимдосудове розслідування.
8. Позивач зазначив, що в орендованому ним приміщенні знаходилось майно, яке перебувало на його балансі як іноземна інвестиція, втому числі обладнання вартістю 60 500 доларів США (автоматпакувально-фасувальний вартістю 51 000 доларів США та установка длякондиціювання вартістю 9 500 доларів США).
9. Цивільнийпозов СП «Вітінформ» до Виконавчого комітету Одеської міської ради,Департаменту комунальної власності Одеської міської ради та КП «Одесміськтранскомплекс»Одеської міської ради прийнятий слідчим 19 квітня 2013 року. Уцьому позові СП «Вітінформ» вказало підозрюваних у вчиненні злочину –Виконавчий комітет Одеської міської ради і Департамент комунальної власностіОдеської міської ради, які, як вважає позивач, спочатку привласнили чуже майношляхом зловживання службовим становищем, а потім передали його КП«Одесміськтранскомплекс» в особі директора Стрия А.Г., тобто здійснили крадіжку(стаття 185 Кримінального кодексу України (далі – КК України)). СП «Вітінформ»просило стягнути солідарно з указаних осіб завдану їхніми діями матеріальнушкоду в розмірі 826 020,56 грн.
10. За скаргами представника потерпілого СП «Вітінформ» в кримінальному провадженніВоскобойникова В. О. на бездіяльність слідчого СВ Малиновського РВОМУ ГУ МВС України в Одеській області слідчим суддею Малиновського районногосуду міста Одеси 19 грудня 2013 року та 24 лютого 2014 рокувинесено ухвали у справах № 521/20224/13-к, 521/1938/14-к відповідно, якимивизнано бездіяльність слідчого та начальника СВ Малиновського РВ ОМУ ГУ МВСУкраїни в Одеській області, зобов'язано слідчого СВ Малиновського РВ ОМУ ГУ МВСУкраїни в Одеській області, в провадженні якого перебуває кримінальнепровадження № 12012170470000484, за ознаками злочину, передбаченогочастиною першою статті 185 ККУкраїни, розглянути протягом 24 годин клопотання представника потерпілого –Воскобойникова В. О. та сповістити його про результати розгляду. Також позивачнеодноразово звертався із заявами та листами щодо цього кримінального провадженнядо СВ Малиновського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області, ПрокуратуриОдеської області, Одеської місцевої прокуратури № 2.
11. У довідці про стан досудового розслідування кримінальногопровадження від 17 липня 2017 року зазначено, що заперіод з 05 грудня 2012 року по 17 липня 2017 року в даномукримінальному провадженні № 12012170470000484 змінилося понад 11 слідчих та 7 прокурорів – процесуальнихкерівників, на теперішній час прийняти остаточне та законне рішення в указаномупровадженні не видається можливим у зв'язку із частою зміною слідчих таневиконанням останніми всіх запланованих заходів, досудове розслідуваннятриває.
Короткий зміст рішеньсудів першої та апеляційної інстанцій
12. Рішенням Господарського суду міста Києва від 11 грудня 2017 року,залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від01 березня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено повністю.
13. Судові рішення обґрунтовані недоведенням позивачем складуцивільного правопорушення як необхідної умови для покладення на відповідачіввідповідальності у вигляді відшкодування шкоди.
Короткий змістнаведених у касаційній скарзі вимог
14. У березні 2018 року СП «Вітінформ» звернулося до Верховного Суду зкасаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення попередніхінстанцій і ухвалити нове рішення – про задоволення позову.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
15. СП «Вітінформ», посилаючись на порушення судами попередніхінстанцій норм матеріального і процесуального права й ухвалення рішень бездослідження всіх фактичних обставин справи, зазначило, що йому завдано шкодидержавою Україною у зв'язку з бездіяльністю відповідачів, оскільки 6 роківтриває кримінальне провадження, а винні особи не притягнуті довідповідальності, а також у зв’язку з порушенням гарантій, наданих іноземнимінвесторам законами України «Про режим іноземного інвестування» та «Про зовнішньоекономічну діяльність», статтею 397 ГК України істаттями 1173 і 1174 ЦК України. На думку скаржника, суди попередніх інстанційустановили факти бездіяльності відповідачів та завдання позивачу шкоди, алебезпідставно відмовили в задоволенні позову.
Доводи інших учасників справи
16. У відзиві на касаційну скаргу Прокуратура Одеської області заперечилапроти доводів скаржника у зв’язку з недоведенням бездіяльності її посадовихосіб при здійсненні досудового розслідування у кримінальному провадженні. Прицьому наголосила на відсутності у господарського суду повноважень вирішуватипитання про визнання бездіяльності прокурора при проведенні досудовогорозслідування, адже представником потерпілого – Воскобойниковим В. О.оскаржено лише бездіяльність слідчого і начальника СВ Малиновського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області. Прокурор зазначив, що позивачем неоскаржувалась бездіяльність Прокуратури Одеської області, на яку позивачпосилається як на підставу завдання йому шкоди. Адже для виникнення зобов’язанняз відшкодування шкоди на підставі статей 1166 і 1176 ЦК України необхіднодовести наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу прокуратури,наявність шкоди, протиправність дій її заподіювача та причинно-наслідковогозв’язку між його діями та шкодою, що підлягає доказуванню на загальнихпідставах та є обов’язком позивача. Крім того, прокурор указав на правильністьвисновку судів попередніх інстанцій про те, що цей спір не є спором міжіноземним інвестором і державою, адже позивач є підприємством з іноземноюінвестицією, а не іноземним інвестором, позивач також не є іноземним суб’єктомгосподарювання, чим спростовуються його посилання на необхідність застосуваннядо цих правовідносин законів України «Про режим іноземного інвестування» і «Прозовнішньоекономічну діяльність» та статті 397 ГК України.
17. Наведені у відзиві Одеської місцевої прокуратури № 2 доводи єтотожними доводам Прокуратури Одеської області. При цьому Одеська місцева прокуратура № 2 наголошувала набезпідставності позовних вимог унаслідок відсутності доказів, що підтверджуютьбездіяльність посадових осіб Одеської місцевої прокуратури № 2, слідчогоуправління ГУНП в Одеській області та Прокуратури Одеської області приздійсненні досудового розслідування у вказаному вище кримінальному провадженні,а за відсутності цих доказів позовні вимоги не підлягають задоволенню.
18. У поясненні до відзиву на касаційну скаргу Одеської місцевоїпрокуратури № 2 позивач наполягав на відшкодуванні йому шкоди тадостатності доказів, що підтверджують бездіяльність посадових осіб цієїпрокуратури.
Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати ВерховногоСуду
19. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі ВерховногоСуду ухвалою від 12 квітня 2018 року відкрила касаційне провадження та напідставі частини п’ятої статті 302 Господарського процесуального кодексуУкраїни (далі – ГПК України) ухвалою від 19 липня 2018 року передала справуразом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду. При цьомувказала на наявність виключної правової проблеми, розв'язання якої необхіднедля забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики,зокрема щодо можливості за відсутності відповідного закону, який не приймаєтьсябільше 14 років, комплексного застосування частини шостої статті 1176 і статті 1177 ЦК України тастягнення з держави майнової шкоди, завданої внаслідок кримінальногоправопорушення як майну фізичної особи (що є правовою проблемою для судівцивільної юрисдикції), так і майну юридичної особи (що є правовою проблемою длясудів господарської юрисдикції), якщо внаслідок бездіяльності органу досудовогорозслідування не встановлено особу, яка вчинила злочин.
20. Представник скаржника у судове засідання не з’явився. Представникпрокуратури підтримав висновки судів попередніх інстанцій та просив залишитикасаційну скаргу без задоволення.
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИВЕРХОВНОГО СУДУ
Щодо відповідальностідержави за шкоду, завдану бездіяльністю відповідачів
21. Предметом спору у цій справі є вимога позивача про стягнення здержави матеріальної шкоди, заподіяної бездіяльністю органів досудовогорозслідування, які протягом тривалого часу не завершили розслідування укримінальному провадженні щодо розшуку викраденого майна позивача, чим завдалийому майнової шкоди у вигляді вартості цього майна.
22. Завдання майнової(матеріальної) шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків (пункт3 частини другої статті 11 ЦК України).
23. Відшкодуваннязбитків та інші способи відшкодування майнової шкоди є способом захистуцивільних прав та інтересів (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).
24. Особа, якійзавдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їхвідшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором абозаконом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частиниперша та третя статті 22 ЦК України).
25. За загальнимправилом шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязіособою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).
26. Конституція України (стаття 56)проголошує право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органівмісцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконнимирішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевогосамоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїхповноважень.
27. Згідно зположеннями статті 1176 ЦК України, якоюврегульовано питання відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діямичи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудоверозслідування, прокуратури або суду, шкода, завдана фізичній особі внаслідок їїнезаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальноївідповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконногозатримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арештучи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно відвини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшуковудіяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право навідшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, щоздійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратуриабо суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній абоюридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконногорішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудовогорозслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.
28. Оскільки у ційсправі йдеться про шкоду, спричинену юридичній особі бездіяльністю посадовихосіб органів, що здійснюють досудове розслідування, та прокуратури, товідповідно до положень частини шостої статті 1176 ЦК України така шкодавідшкодовується на загальних підставах.
29. Загальні підставивідшкодування шкоди, завданої органом державної влади та посадовою абослужбовою особою органу державної влади, передбачені статтями 1173, 1174 ЦК України.
30. Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завданафізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністюоргану державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органумісцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовуєтьсядержавою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядуваннянезалежно від вини цих органів.
31. Відповідно до статті 1174 цього ж Кодексушкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чибездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органувлади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування приздійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, АвтономноюРеспублікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієїособи.
32. Застосовуючистаття 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідністьрішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АвтономноїРеспубліки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадовоїабо службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, фактзаподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичнійособі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність зазавдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевогосамоврядування.
33. Згідно з рішенням Господарського суду міста Києва від 11 грудня 2017 рокуу цій справі, залишеним без змін постановою Київськогоапеляційного господарського суду від 01 березня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено повністю. Суди дійшли висновкупро недоведеність, необґрунтованість позовних вимог та відсутність правовихпідстав для задоволення позову, зокрема:
- недоведеність позивачем незаконності дій/бездіяльності посадовихосіб всіх відповідачів, крім Малиновського відділу поліції у місті Одесі ГУНП вОдеській області;
- недоведеність позивачем факту нанесення йому шкоди самепосадовими особами відповідачів;
- відсутність причинно-наслідкового зв'язку між незаконнимидіями/бездіяльністю посадових осіб відповідачів та шкодою, про відшкодування якоїзаявлено позов (втрати внаслідок крадіжки майна вартістю1 582 027,447 грн, за оцінкою позивача).
34. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками,зробленими судами, з таких підстав.
35. Позивач довів, щопри здійсненні досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12012170470000484начальником СВ Малиновського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області та слідчим СВ Малиновського РВ ОМУ ГУМВС України вОдеській області, в провадженні якого перебувало кримінальне провадження № 12012170470000484,була допущена бездіяльність у частині нездійснення ними процесуальних дій,які слідчий зобов'язаний вчинити у визначений КПК України строк, що встановленов ухвалах слідчого судді Малиновського районного суду м.Одеси від 19 грудня 2013 року у справі № 521/20224/13-Кта від 24 грудня 2014 року у справі № 521/1938/14-к.
36. Так, звертаючись зі скаргами доМалиновського районного суду м. Одеси, Воскобойников В.О. указував на те, щокримінальна справа не розглядалася з 10 червня 2011 року. 04 грудня 2012 рокуним повторно подавалася заява про те ж саме кримінальне правопорушення. Однакна багаточисельні звернення на адресу прокуратури, слідчого у відношенні пошукуосіб, які скоїли кримінальне правопорушення, обгрунтованої відповіді він неотримав. Крім того, слідчим не задоволено клопотання про арешт майна длязабезпечення цивільного позову у порядку статей 170–173 КПК України та нерозглянуто цивільного позову у кримінальному провадженні. Також залишилисьневиконаними зроблені у порядку статті 39 КПК України вказівки заступниканачальника ГУ МВС – начальника слідчого управління Сакал В.М. СВ МалиновськогоРВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області від 21 серпня 2013 року. Ухваламислідчого суддіМалиновського районного суду м. Одесивід 19 грудня 2013 року у справі № 521/20224/13-К тавід 24 грудня 2014 року у справі № 521/1938/14-к слідчий СВ МалиновськогоРВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області, в провадженні якого перебувалокримінальне провадження № 12012170470000484, був зобов’язаний розглянутиклопотання представника потерпілого протягом 24 годин та сповістити його прорезультати розгляду.
37. Бездіяльністьпосадових осіб інших відповідачів доведена не була. Суди попередніх інстанційустановили, що протягом багатьох років органами досудового розслідуваннявчинялися певні слідчі дії, перелік яких зазначено у довідці про стандосудового розслідування кримінального провадженнявід 17 липня 2017 року (а.с. 19, т. 2). Ці дії абобездіяльність не були оскаржені відповідачем у порядку, встановленомукримінальним процесуальним законодавством.
38. Позовні вимоги мотивовані тим, що без викраденого інвестиційногообладнання, яке розшукується відповідачами більше ніж 6 років, підприємство неможе працювати у повну силу і його доведеться закривати. У звʼязку із цим позивач просить суд за рахунокДержавного бюджету України відшкодувати йому суму інвестицій, даних інвесторомпідприємству, вартість яких складає (на момент їх внесення) 60 500 доларівСША, що на 14 червня 2017 року становило 1 582 027,447 грн закурсом Національного банку України. Тобто по суті позивач просить судвідшкодувати йому за рахунок Державного бюджету України вартість викраденого внього майна. Позивач вважає, що бездіяльністю відповідачів йому завдано шкоди врозмірі вартості викраденого майна. Аргументуючирозмір завданої шкоди, позивач посилається на те, що у 1993 році достатутного капіталу СП «Вітінформ» внесені іноземні інвестиції вартістю60 500 доларів США. Велика Палата Верховного Суду звертаєувагу на те, що з 1993 по 2012 роки пройшло 19 років. Як зазначилисуди попередніх інстанцій, відповідно до наданих позивачем документів (а.с. 254, т. 1) балансова вартість майна станом на 01 лютого 2010 рокустановила: автомат пакувально-фасувальний – 31 691,84 грн тавитяжна вентиляція – 18 013,41 грн, що у загальному розмірі складало49 705, 25 грн, натомість позивач заявив шкоду в розмірі 1 582 027,447 грнвідповідно до вартості обладнання на момент внесення до статутного фонду СП«Вітінформ» у 1993 році. Крім того, рганами досудовогорозслідування так і не був установлений факт викрадення майна.
39. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлюєнаявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги ізаперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення длявирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими,речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннямисвідків (стаття 73 ГПК України).
40. Також частиноюпершою статті 74 цього ж Кодексу на кожну сторонупокладено обовʼязок довести ті обставини, на які вона посилається як напідставу своїх вимог або заперечень.
41. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бутипідтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншимизасобами доказування. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуєтьсяна всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних усправі доказів (частина перша статті 77 та частина перша статті 86 ГПКУкраїни).
42. Переглядаючи укасаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів тавимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справиперевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції нормматеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має прававстановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені урішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання продостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими,збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази(частини перша та друга статті 300 ГПК України).
43. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується звисновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачем не надано доказів,що підтверджують завдану шкоду та її розмір, з урахуванням зносу основнихзасобів.
44. Судидійшли правильних висновків, що за приписами статті 1166 ЦК України шкода, завданазлочином, відшкодовується особою, яка її завдала, а не відповідачами.
45. Відповідно до пункту 10 частини першої статті 56 КПК Українипротягом кримінального провадження потерпілий має право на відшкодуваннязавданої кримінальним правопорушенням шкоди в порядку, передбаченому законом.Частина перша статті 128 цього Кодексу передбачає, що особа, якій кримінальнимправопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/абоморальної шкоди, має право під час кримінального провадження до початкусудового розгляду пред’явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченогоабо до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільнувідповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого абонеосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
46. Як зазначалося вище, позивач у межах кримінального провадженнязвернувся з цивільним позовом до Департаменту комунальної власності Одеськоїміської ради та юридичних осіб (КП «Одесрембуд» та КП «Одесміськтранскомплекс»),які були колишніми орендодавцями приміщення. Саме цих осіб він вважає винними узаподіянні збитків у розмірі 60 500 доларів США черезвикрадення належного йому майна.
47. Отже, звертаючись із позовом про відшкодування вартостівикраденого майна у справі №916/1423/17, позивач намагається отримати відшкодуванняза ті самі збитки, але від інших осіб, ніж за цивільним позовом, заявленим укримінальному провадженні.
48. Установлений судами факт бездіяльності слідчого та начальникаслідчого відділу у кримінальному провадженні щодо викрадення майна не може бутипідставою для покладення на державу цивільно-правової відповідальності увигляді відшкодування потерпілому шкоди, яка дорівнює вартості викраденогомайна.
49. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновківпро відсутність причинно-наслідкового зв’язку між бездіяльністю відповідачів ішкодою, завданою викраденням майна, про яке заявляє позивач.
Щодо відповідальності держави України за шкоду, спричиненузлочином (вирішення виключної правової проблеми)
50. Колегіясуддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду стверджує пронаявність виключної правової проблеми, розв'язанняякої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної та справедливоїправозастосовчої практики, зокрема щодо можливості за відсутності відповідногозакону, який не приймається вже більше 14 років, комплексного застосуваннячастини шостої статті 1176 істатті 1177 ЦК України та стягнення з держави майнової шкоди, завданої внаслідоккримінального правопорушення як майну фізичної особи (що є правовою проблемоюдля судів цивільної юрисдикції), так і майну юридичної особи (що є правовоюпроблемою для судів господарської юрисдикції), якщо внаслідок бездіяльностіоргану досудового розслідування не встановлено особу, яка вчинила злочин.
51. Позивач обґрунтовував свої вимоги не тільки окремими фактамибездіяльності в ході розслідування, а його неефективністю в цілому, оскільки протягомбільш як 6 років після початку кримінального провадження, винні у вчиненнякримінального порушення особи не знайдені і не притягнуті до кримінальноївідповідальності. На думку позивача, саме внаслідок такої ситуації він не маєможливості повернути своє майно чи стягнути з винної особи вартість збитків,спричинених злочином і тому хоче отримати таке відшкодування з єдиногоказначейськог рахунку Державного бюджету України.
52. Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення,компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку,передбачених законом (частина друга статті 1177 ЦК України).
53.Держава не несе майнову відповідальність перед потерпілими за всізлочини, які залишилися нерозкритими. Положеннястатті 1177 ЦК України передбачаютьпорядок відшкодування шкоди, завданої лише фізичнійособі, яка потерпіла від кримінального правопорушення. Згідноз частиною першою статті 1207 цього ж Кодексу шкода, завдана каліцтвом, іншимушкодженням здоров'я або смертю внаслідок злочину, відшкодовується потерпіломуабо особам, визначеним статтею 1200 ЦК України, державою, якщо не встановленоособу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною.
54. Положення статті 1177 ЦК України встановлюють порядоквідшкодування шкоди, завданої саме фізичній особі, і не можуть за аналогієюзастосовуватися до відносин щодо відшкодування шкоди, завданої злочиномюридичній особі.
55. У2005 році Україна підписала Європейську конвенцію про відшкодування збиткужертвам насильницьких злочинів від 24 листопада 1983 року (не була ратифікована). Втім, ця Конвенція передбачаєобов’язок держави щодо виплати компенсації не всім потерпілим від злочину, алише фізичним особам – жертвам насильницьких злочинів.
56. Отже,держава Україна зобов’язалася компенсувати шкоду, спричинену злочином, передфізичними особами відповідно до ЦК України та спеціального закону, тоді яквідносно юридичних осіб держава Україна такого позитивного обов’язку не має.
57. Велика ПалатаВерховного Суду звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини (далі –ЄСПЛ), дослідивши приписи статті 1177 ЦК України у редакції, що булачинною до 09 червня 2013 року, та статті 1207цього Кодексу, у справах за заявами № 54904/08і № 3958/13 (поданими потерпілими – фізичними особами, яким державане компенсувала шкоду, завдану внаслідок кримінальногоправопорушення) вказав, що отримання відшкодування на підставі зазначенихприписів можливе лише за дотримання умов, які у них передбачені, та занаявності окремого закону, якого немає і в якому мав би бути визначений порядокприсудження та виплати відповідного відшкодування. Тому ЄСПЛ відзначив, щоправо на відшкодування державою потерпілим унаслідок кримінального правопорушенняніколи не було безумовним. Оскільки заявники не мали чітко встановленого взаконі права вимоги для цілей, передбачених статтею 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), вони не могли стверджувати, що малилегітимне очікування на отримання будь-яких конкретних сум від держави. Зогляду на це ЄСПЛ визнав скарги заявників на порушення статті 1 Першогопротоколу до Конвенції несумісними з положеннями Конвенції ratione materiae(див. ухвали ЄСПЛ щодо прийнятності від 30 вересня 2014 року усправі «Петльований проти України» (Petlyovanyy v. Ukraine),заява № 54904/08, і від 16 грудня 2014 року у справі«Золотюк проти України» (Zolotyuk v. Ukraine), заява№ 3958/13).
58. З огляду на викладене, ВеликаПалата Верховного Суду не вважає можливим комплекснезастосування частини шостої статті 1176 та статті 1177 ЦК України у справах провідшкодування державою шкоди, завданої юридичній особі внаслідок кримінальногоправопорушення, якщо внаслідок бездіяльності органу досудового розслідування невстановлено особу, яка вчинила злочин.
Щодо ефективного способу захисту прав позивача
59. Правовласності належить до основоположних прав людини, втілення яких у життястановить підвалини справедливого суспільного ладу. Захист зазначеного правагарантовано статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, згідно з якою кожна фізична або юридична особа має правомирно володіти своїм майном і ніхто не може бути позбавлений власного майна,інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом ізагальними принципами міжнародного права.
60. Відповідно достатті 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хтоперебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі Iцієї Конвенції.
61. За змістомзазначеної статті поряд із негативним обов’язком, на порушення Україноюякого позивач не скаржився, держава має позитивні обов’язкигарантувати ефективне використання визначених Конвенцією прав кожному, хтоперебуває під її юрисдикцією. Порушення кожного з цих обов’язків є самостійноюпідставою відповідальності держави.
62. Особи,які зазнають порушення права мирного володіння майном, повинні бути забезпеченіможливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі. Правоособи на ефективний засіб правового захисту закріплено устатті 13 Конвенції, згідно з якою кожен, чиї права та свободи,визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб правовогозахисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчиненеособами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
63. Ефективністьнаціонального засобу правового захисту за змістом статті13 Конвенції не залежить від упевненості в сприятливому результаті провадження.Ефективність має оцінюватися за можливістю виправлення порушення права,гарантованого Конвенцією, через поєднання наявних засобів правового захисту.
64. Щоб вважатисяефективним і в такий спосіб відповідати статті 13 Конвенції, внутрішній засібправового захисту повинен надати змогу компетентному національному органу якрозглянути суть відповідної скарги за Конвенцією, так і забезпечити «належнийзахист» (див. mutatis mutandis $. 135рішення ЄСПЛ від 27 вересня 1999 року у справі «Сміт іҐрейді проти Сполученого Королівства» (Smith and Grady v. the UK), заяви№ 33985/96 і № 33986/96; $. 95 рішення ЄСПЛ від 18 грудня 1996 року усправі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), заява № 21987/93).Результатом такого провадження може бути, зокрема, присудження відшкодування узв’язку з порушенням.
65. ЄСПЛ, оцінюючиефективність різних національних засобів правового захисту у зв'язку знадмірною тривалістю провадження, розробив кілька критеріїв та принципів, якісформулював у своїх рішеннях. Так, ЄСПЛ вказав, що вирішальним питанням приоцінюванні ефективності засобу правового захисту у випадку скарги щодотривалості провадження є те, чи може заявник подати цю скаргу до національнихсудів з вимогою конкретного відшкодування; іншими словами, чи існуєбудь-який засіб, який міг би вирішити його скаргу шляхом наданнябезпосереднього та швидкого відшкодування, а не просто опосередкованого захистуйого прав, ґарантованих статтею 6 Конвенції(див. mutatis mutandis § 59 рішенняЄСПЛ у справі «Меріт проти України» (Merit v. Ukraine) від 30березня 2004 року, заява № 66561/01) . Cуд також постановив, що цей засібвважатиметься «ефективним», якщо його можна використати, щоб прискоритипостановлення рішення судом, який розглядає справу, або надати скаржниковіналежне відшкодування за зволікання і затримки, що вже відбулися (§ 78того ж рішення).
66. Розумністьтривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставинсправи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою ЄСПЛ,зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади,пов'язаних зі справою (див. mutatis mutandis $ 67рішення ЄСПЛ від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассіпроти Франції» (Pélissier and Sassi v France); $ 35рішення ЄСПЛ від 27 червня 1997 року у справі «Філіс протиГреції» (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92). Стаття 13 Конвенції невимагає наданняспеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження;достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови, наприклад, провстановлення позадоговірної відповідальності з боку держави.
67. Суди попередніх інстанцій встановили певні факти, які можутьсвідчити про надмірну тривалість досудового розслідування. Так, двічі ухваламислідчих суддів була констатована бездіяльність органу досудового розслідування.У довідці про стан досудового розслідування кримінального провадження від 17липня 2017 року зазначено, що за період з 05 грудня 2012року по 17 липня 2017 року в даному кримінальному провадженні № 12012170470000484 змінилося понад 11слідчих та 7 прокурорів – процесуальних керівників, на теперішній час прийнятиостаточне та законне рішення в указаному провадженні не надається можливим узв'язку із частою зміною слідчих та невиконанням останніми всіх запланованихзаходів, досудове розслідування триває.
68. Ураховуючи викладене Велика Палата Верховного Суду погоджується,що встановлені судами попередніх інстанцій факти можуть свідчити пронадзвичайну тривалість досудового розслідування у справі, яка не є занадтоскладною (майно, про викрадення якого заявив позивач, знаходилося на територіїз обмеженим доступом, майно є доволі великим за розміром). Розслідуваннятривало з 05 грудня 2012 року, що на дату звернення до суду позивача з позовною заявою у 2017 році становило майже 5 років. За такийстрок орган досудового розслідування мав би або закрити провадження, абозвернутися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного абовиховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальноївідповідальності.
69.Надмірнатривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних стражданьособи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністювідвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснюватизвичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо.
70.Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що відповіднодо статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивачможе претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінальногопровадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування іте, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, таобгрунтує її розмір.
71.Позивачмав право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заявилише до початку розгляду господарським судом цієї справи по суті (частиначетверта статті 22 ГПК України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року),однак таким правом не скористався. Тому позивач може захиститисвої права та законні інтереси, звернувшись до суду із новим позовом до державиУкраїна.
Щодо застосування норм Закону України«Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів,що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудовогорозслідування, прокуратури і суду»
72. Велика Палата Верховного Суду відхиляє аргумент скаржника пропомилкове незастосування судами попередніх інстанцій норм Закону України «Пропорядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів,що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудовогорозслідування, прокуратури і суду». Суди попередніх інстанцій правильноспростували посилання позивача на норми цього Закону як на підставувідшкодування шкоди. Закон врегульовує правовідносини відшкодування шкоди,завданої виключно громадянинові внаслідок незаконного притягнення його довідповідальності, його дія не розповсюджується на потерпілих осіб, зокремаюридичних, яким завдано шкоди внаслідок бездіяльності органу досудовогорозслідування та прокуратури під час розслідування за заявою таких осіб.
Щодо застосування норм законодавства стосовно гарантій іноземнимінвесторам та підприємствам з іноземними інвестиціями
73. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що відповіднодо публічної інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичнихосіб – підприємців та громадських формувань на момент відкриття кримінальногопровадження (04 грудня 2012 року) і до дати звернення до суду з позовом ускладі учасників СП «Вітінформ» вже не було іноземних інвесторів, йогоучасниками були лише громадяни України, а саме: Шульте Наталя Віталіївна,що мешкає за адресою: індекс 65039, Одеська обл., місто Одеса, Приморськийрайон, вулиця Середньофонтанська, будинок 32, квартира 41, розмір внеску достатутного фонду становив 600,00 грн, Воскобойнікова Світлана Леонідівна, щомешкає за адресою: індекс 65012, Одеська обл., місто Одеса, Приморський район,вулиця Мала Арнаутська, будинок 43, квартира 10, розмір внеску до статутногофонду становив 600,00 грн. Повне найменування позивачапротягом зазначеного періоду було не Українсько-болгарськеспільне підприємство з іноземними інвестиціями «Вітінформ», а Товариство зобмеженою відповідністю «Вітінформ». За даними Реєстру відповідні зміни доустановчих документів юридичної особи (зміна повного та скороченогонайменування, зміна статутного або складеного капіталу, зміна видів діяльності,зміна складу або інформації про засновників) були зареєстровані16 лютого 2012 року за номером 15561050009009866, тобто до початкукримінального провадження за заявою СП «Вітінформ».
74. Оскільки підставою позову у цій справі є бездіяльність органівдосудового розслідування саме в указаному кримінальному провадженні, то ВеликаПалата Верховного Суду не бере до уваги доводи скаржника про наявністьіноземного інвестора у складі учасників СП «Вітінформ» у період, коли, затвердженням позивача, було вчинено злочин з викрадення майна.
75.Крімтого, позивачем не надано судам попередніх інстанцій доказів здійснення нимзовнішньоекономічної діяльності протягом 2012 – 2017 років.
76. Ураховуючивикладене, Велика Палата Верховного Суду відхиляє аргументи позивача щодонеправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріальногоправа, а саме незастосування положень щодо гарантій держави іноземнимінвесторам та суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності, закріплених у Законі України «Про режим іноземного інвестування» тастаттях 34, 39 Закону України «Про зовнішньоекономічнудіяльність».
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
77. Пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що cудкасаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій беззмін, а скаргу – без задоволення.
78.Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення,а судові рішення – без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержаннямнорм матеріального і процесуального права (частина перша статті 309 ГПКУкраїни).
79.Оскільки місцевим й апеляційним господарськими судами повно і всебічно досліджено фактичні обставини справи та правильнозастосовано законодавство під час її розгляду, Велика Палата Верховного Судувважає за необхідне касаційну скаргу СП «Вітінформ»залишити без задоволення, а судові рішення – без змін як такі, що ухвалені зправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
80.Наведені в касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами дляскасування судових рішень, оскільки вони ґрунтуються на помилковому тлумаченніскаржником норм матеріального та процесуального права.
Щодо судових витрат
81.Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПКУкраїни покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314 – 317 ГПК України,Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
1. Касаційну скаргуУкраїнсько-болгарського спільного підприємства з іноземними інвестиціями«Вітінформ» (товариство з обмеженою відповідальністю) залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києвавід 11 грудня 2017 року та постанову Київськогоапеляційного господарського суду від 01 березня 2018 року усправі № 916/1423/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, єостаточною й оскарженню не підлягає.
Головуючийсуддя В. С. Князєв
Суддя-доповідач О. Р. Кібенко
Судді: Н. О. Антонюк Н. П. Лященко
Т. О. Анцупова О. Б. Прокопенко
С. В. Бакуліна В.В. Пророк
В. В. Британчук Л. І. Рогач
М. І. Гриців О. М. Ситнік
Д. А. Гудима О. С. Ткачук
Ж.М. Єленіна В. Ю. Уркевич
О. Г. Яновська