11-893заі18ПРОЕКТ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМУКРАЇНИ
5грудня 2018 року
м.Київ
Справа№ 804/7812/17
Провадження№ 11-893заі18
Велика ПалатаВерховного Суду у складі:
судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
суддів Антонюк Н. О.,Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І.,Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П.,Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М.,Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
розглянувшив письмовому провадженні апеляційну скаргу Первинної професійної спілки«Правозахисники країни» (далі – Профспілка) на ухвалу Касаційногоадміністративного суду у складі Верховного Суду від 26 червня 2018 року(судді Смокович М. І., Бевзенко В. М., Білоус О. В.,Стрелець Т. Г., Шарапа В. М.) в адміністративній справі за позовомПрофспілки до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів (далі – Комісія) проскасування рішення та зобов'язання вчинити дії,
УСТАНОВИЛА:
У листопаді 2017 року Профспілказвернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом провизнання неправомірним і скасування рішення Комісії від 19 жовтня 2017 року № 677дс-17 «Про відмову у відкритті дисциплінарного провадження» (далі– Рішення) та зобов'язання відкрити дисциплінарне провадження щодо слідчого вособливо важливих справах третього слідчого відділу процесуального керівництва Прокуратуриміста Києва Кравчука С. В. (далі – слідчий Кравчук С. В.).
На обґрунтування позовнихвимог послалася на те, що слідчий Кравчук С. В. прийняв постанову від31 березня 2017 року про закриття кримінального провадження № 421017000000000750,розпочатого за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 364 Кримінального кодексуУкраїни (далі – КК). Непогодившись із таким рішенням, Профспілка оскаржила його до суду і ухвалоюслідчого судді Дніпровського районного суду міста Києва від 19 серпня 2017 року(справа № 755/10868/17) вказану постанову скасовано. Відтак Профспілкаподала скаргу на дії слідчого Кравчука С. В. при прийнятті постанови прозакриття кримінального провадження, якою, судячи з пояснень позивача, порушенойого права, і протиправність цієї постанови, відповідно й дій слідчого КравчукаС. В., підтверджується ухвалою слідчого судді від 19 серпня 2017 рокуу справі № 755/10868/17. Профспілка вважає, що, відмовляючи у відкриттідисциплінарного провадження, Комісія не надала належної оцінки повідомленимфактам протиправності дій слідчого Кравчука С. В., тому спірне Рішенняпідлягає скасуванню.
Дніпропетровський окружнийадміністративний суд ухвалою від 8 грудня 2017 року відкрив провадження завказаним позовом і призначив справу до розгляду.
20 лютого 2018 року цей суд зпосиланням на положення пункту 10 частини першої Перехідних положень, частиничетвертої статті 22,частини другої статті 266 Кодексу адміністративногосудочинства України (далі – КАС) в редакціїЗаконуУкраїни від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарськогопроцесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України,Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів»(далі –
Закон № 2147-VIII) постановивухвалу, якою передав зазначену справу на розгляд Верховного Суду.
Ухвалою від 24 квітня 2018року суддя-доповідач Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Судуприйняв зазначену справу до провадження і ухвалою від 7 травня 2018року призначив її до розгляду в судовому засіданні за участю сторін.
Касаційний адміністративний суд ускладі Верховного Суду ухвалою від 26 червня 2018 року провадження усправі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС, оскільки цейпозов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
За правовим висновком Касаційногоадміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеним у спірній ухвалі, оскаржувати у судовомупорядку рішення Комісії, що приймаються за результатами дисциплінарного провадження щодопрокурора, має лише особа, якої це рішення стосується. Водночас особи, занаслідками розгляду дисциплінарної скарги яких відмовлено у відкриттідисциплінарного провадження, не набувають статусу суб'єктів дисциплінарногопровадження і в силу вимог законодавства позбавлені права оскаржувативідповідні рішення Комісії, оскільки такі рішення не мають безпосередньоговпливу на права, свободи та інтереси цих осіб і не порушують їх.
Не погодившись із зазначеноюухвалою з підстави порушення судом норм процесуального права, Профспілка подаладо Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу, вякій просить скасувати ухвалу Касаційного адміністративного суду у складіВерховного Суду від 26 червня 2018 року, а справу направити дляпродовження розгляду до суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, Профспілка вказує, що суд, закриваючипровадження у справі з підстави відсутності встановленого факту порушення прав Профспілки,фактично діяв упереджено та поза порядком, установленим процесуальним законом. Позивачвважає, що відмова у відкритті дисциплінарного провадження порушує його правана ефективний захист, і таке рішення для Профспілки має індивідуальнудію, оскільки прямо впливає на її право обирати спосіб такого захисту, а отже, зазначенийспір в силу статті 55 Конституції України може бути предметом розгляду впорядку адміністративного судочинства. За таких обставин, на думку позивача, закриваючипровадження у справі з тієї підстави, що справу не належить розглядати заправилами адміністративного судочинства, суд першої інстанції не дотримавсявимог статей 19, 55 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист правлюдини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі – Конвенція),положень Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Пропрокуратуру» (далі – Закон № 1697-VII), чим порушив реалізацію права Профспілки на судовийзахист.
Член Комісії у відзиві наапеляційну скаргу заперечує проти її задоволення,посилаючись на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержаннямнорм матеріального і процесуального права.
Дослідивши наведені в апеляційнійскарзі доводи, аргументи відзиву члена Комісії, перевіривши матеріали справи,Велика Палата Верховного Суду переглянула оскаржуване судове рішення і невиявила порушень норм матеріального чи процесуального права, які моглипризвести до ухвалення незаконного судового рішення.
Справедливість судового рішеннявимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вониґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішенняі мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючиаргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльністьшляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідитиосновні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю –змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
Рішенням Європейського суду з правлюдини (далі – ЄСПЛ)від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» встановлено:«Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесумають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливимидля справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельнорозглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розглядподань, аргументів та доказів, поданих сторонами».
Відповідно до частини другоїстатті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в судірішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевогосамоврядування, посадових і службових осіб.
У Рішенні Конституційного СудуУкраїни від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначено, що права і свободилюдини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави(частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльностіоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові іслужбові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість напідставі повноважень, установлених Конституцією і законами України, прийматирішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноваженьприйняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Згідно із частиною третьою статті124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичнийспір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадкахсуди розглядають також інші справи.
Завданням адміністративногосудочинства відповідно до частини першої статті 2 КАС є справедливе,неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правовихвідносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб,прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владнихповноважень.
За змістом частини першої статті 5КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися доадміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністюсуб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, іпросити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.
За змістом Рішення КонституційногоСуду України від 1 грудня 2004 року
№ 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатисядо суду і яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що йпоняття «охоронюваний законом інтерес». У цьому ж Рішенні зазначено, що поняття«охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить замежі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту таінших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомленихіндивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції ізаконам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д)означає прагнення (не юридичну можливість) до користування в межах правовогорегулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається якпростий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюванийзаконом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивногоправа законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Отже, гарантоване статтею 55Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право насудовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеногоправа, але й вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, булообґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуальновиражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Як убачається з матеріалів справи,Профспілкареалізувала своє право на звернення до Комісії, подавши скаргу щодо дій слідчогоКравчука С. В.,який, на її думку, вчинив дисциплінарний проступок.
Порядок та підстави здійснення дисциплінарногопровадження щодо прокурора врегульовані Законом № 1697-VII.
Відповідно до статті 44 цьогоЗакону дисциплінарне провадження здійснюється Комісією.
Згідно з частиною першою статті 45Закону № 1697-VII дисциплінарне провадження — це процедура розгляду Комісієюдисциплінарної скарги, в якій містяться відомості про вчинення прокуроромдисциплінарного проступку. Рішення, дії чи бездіяльність прокурора в межахкримінального процесу можуть бути оскаржені виключно в порядку, встановленомуКримінальним процесуальним кодексом України (далі – КПК). Якщо за результатамирозгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність прокурора в межахкримінального процесу встановлено факти порушення прокурором прав осіб або вимогзакону, таке рішення може бути підставою для дисциплінарного провадження.
Частиною другою статті 45 Закону №1697-VII установлено, щоправо на звернення до Комісії з дисциплінарною скаргою про вчинення прокуроромдисциплінарного проступку має кожен, кому відомі такі факти. Комісія розміщуєна своєму веб-сайті рекомендований зразок дисциплінарної скарги.
Процедура розгляду дисциплінарноїскарги відповідно до Закону № 1697-VII передбачає: 1) відкриття дисциплінарногопровадження; 2) проведення перевірки дисциплінарної скарги; 3) розглядвисновку про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора; 4) прийняттярішення про наявність підстав для відсторонення прокурора; 5) оскарженнярішення, прийнятого за результатами дисциплінарного провадження; 6)застосування до прокурора дисциплінарного стягнення.
Цим Законом визначено також іправові підстави для відкриття або відмови у відкритті дисциплінарногопровадження.
Так, відповідно до частини першої статті46 Закону № 1697-VII секретаріат Комісії у день надходження дисциплінарноїскарги реєструє її та за допомогою автоматизованої системи визначає члена Комісіїдля вирішення питання щодо відкриття дисциплінарного провадження.
Підстави для відмови у відкриттідисциплінарного провадження передбачено у частині другій статті 46 цьогоЗакону.
Так, відповідно до пункту 1 частинидругої цієї статті член Комісії своїм вмотивованим рішенням відмовляє увідкритті дисциплінарного провадження, якщо дисциплінарна скарга не міститьконкретних відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку прокурора.
У позовній заяві Профспілка зазначила пропротиправність оскаржуваного Рішення, яким відмовлено у відкриттідисциплінарного провадження за скаргою позивача про притягнення додисциплінарної відповідальності слідчого КравчукаС. В.
Відповідно до пункту 107 Положенняпро порядок роботи Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, прийнятогоВсеукраїнською конференцією прокурорів 27 квітня 2017 року (далі – Положення),рішення про відмову у відкритті дисциплінарного провадження повинне бутивмотивованим та надісланим протягом трьох днів з моменту прийняття заявникові.
Копія рішення члена Комісії провідкриття дисциплінарного провадження надсилається прокурору, щодо якого йоговідкрито, та особі, за зверненням якої відкрито провадження, протягом трьохднів.
Відповідно до частини першоїстатті 50 Закону № 1697-VII прокурор може оскаржити рішення, прийняте зарезультатами дисциплінарного провадження, до адміністративного суду або доВищої ради правосуддя протягом одного місяця з дня вручення йому чи отриманняним поштою копії рішення. Норми такого ж змісту наведено в пункті 148Положення.
З наведеного вище правовогорегулювання вбачається, що оскарженню, зокрема у судовому порядку, підлягаютьті рішення Комісії, які прийняті за результатами дисциплінарного провадження, іправо на таке оскарження має прокурор як суб'єкт цього дисциплінарногопровадження. Особи, за дисциплінарною скаргою яких Комісія приймає рішення увизначеному Законом № 1697-VII і Положенням порядку, не є суб'єктамидисциплінарного провадження і за цим Законом не наділені правом на оскарженнярішень Комісії як за результатами дисциплінарного провадження, так і стосовновирішення питання про його відкриття.
У своїй практиці ЄСПЛнеодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістомобмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можутьзашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимнумету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобамита поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі«Перетяка та Шереметьєв проти України»).
Більше того, стаття 6 Конвенціїзастосовується у дисциплінарних провадженнях, проте у випадку притягнення особидо такої відповідальності [наприклад, рішення ЄСПЛ від 23 червня 1981 року усправі «Ле Конт, Ван Левен і Де Мейєр проти Бельгії» (заяви№ 6878/75; 7238/75)].
За приписами пункту 1 частинипершої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи впублічно-правових спорах, зокрема фізичних чи юридичних осіб із суб'єктомвладних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чиіндивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розглядутаких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Індивідуальний акт – це акт(рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владнихуправлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, якийстосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якоговичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частинипершої статті 4 КАС).
Системний аналіз наведених нормдає підстави для висновку, що право на оскарження рішення (індивідуального акта)суб'єкта владних повноважень надано особі, щодо якої воно прийняте чи прав,свобод та інтересів якої воно безпосередньо стосується.
При виконанні своїх обов’язківпрокурори, зокрема, повинні: а) справедливо, неупереджено й об’єктивновиконувати свої функції; б) поважати і намагатися захищати права людини, як цевикладено в Конвенції; в) намагатися гарантувати якнайшвидшу дієвість системикримінального судочинства [пункт 24 Рекомендації Rec (2000) 19Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо ролі прокуратури в системікримінального правосуддя (далі – Рекомендація Rec (2000) 19), ухваленійКомітетом Міністрів Ради Європи (далі – Комітет Міністрів) на 724 засіданнізаступників міністрів 6 жовтня 2000 року].
Тут у Рекомендації Rec (2000) 19 наголошується надвох істотних вимогах: поважати права окремої особи і прагнути ефективності, заяку прокурор частково несе відповідальність [Коментар до індивідуальнихрекомендацій за пунктом 24 Рекомендації Rec (2000) 19].
Стосовно такої відповідальностіРекомендація Rec (2000) 19,зокрема, передбачає, що державаповинна вжити заходів, щоб дисциплінарне судочинство проти прокурорів регyлювалосязаконом і гарантувало справедливу й об’єктивну оцінку та рішення, що єпредметом незалежного і неупередженого нагляду (підпункт «ґ» пункту 5).
У Коментарі до індивідуальнихрекомендацій за підпунктом «ґ» пункту 5 Рекомендації Rec (2000) 19КомітетМіністрів вказав, що стосовно дисциплінарних рішень прокурори повинні матиможливість передачі їх для перегляду незалежним і неупередженим органом. Протеця можливість не запобігає вимогам попереднього адміністративного абоієрархічного перегляду.
Тобто прокурори, якщо їх булопритягнуто до дисциплінарної відповідальності, мають право оскаржити відповіднірішення безпосередньо до суду чи, якщо це передбачено законом, попередньо доадміністративного органу або до прокурора вищого рівня.
Закон № 1697-VІІ надав право оскаржуватирішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурорам як суб’єктам,прав та інтересів яких безпосередньо стосуються такі рішення (стаття 50).
Конституцією України встановлено,що відповідно до закону в системі правосуддя утворюються органи та установи длязабезпечення, зокрема, розгляду справ щодо дисциплінарної відповідальностісуддів і прокурорів (частина десята статті 131).
Так, держава гарантує контроль заналежним виконанням суддями та прокурорами своїх професійних обов’язків шляхомстворення єдиного органу — Вищої ради правосуддя, який приймає рішення занаслідком розгляду дисциплінарних скарг щодо суддів та прокурорів.
У Рекомендації Rec (2000) 19 Комітет Міністрівзазначив, що державаповинна вжити відповідних заходів, щоб прокурори могли виконувати своїпрофесійні обов’язки і повноваження без неправомірного втручання абонезаконного притягнення до цивільної, кримінальної або іншої відповідальності(пункт 11).
Роз’яснюючи зміст цього пунктуРекомендації Rec (2000) 19, КомітетМіністрів зазначив, що для прокурорів має бути положення, яке дане дляздійснення ними повноважень, виконання якого ґрунтується на особистих свободахі відповідно до якого вони будуть відповідати на дисциплінарному,адміністративному, цивільному або кримінальному рівні за їхні особистіпроступки, відповідно таке положення повинне бути розумно обмежене, щоб неперевантажувати систему. Тут увагу необхідно акцентувати на можливості апеляційу вищі інстанції або спеціальний комітет і на дисциплінарні процедури, протекожен з прокурорів, як і будь-яка інша фізична особа, повинен відповідати забудь-який злочин, що він може вчинити. Природно, що у системі, в якій прокурорє незалежним, він несе більшу відповідальність [Коментар до індивідуальнихрекомендацій за пунктом 11 Рекомендації Rec (2000) 19].
Наведене підтверджує той факт, що можливістьпритягнення прокурорівдо дисциплінарної,адміністративної, цивільної або кримінальної відповідальності за їхні правопорушенняповинна бути розумно обмеженою національним законом. Проте за будь-яких умовпрокурор повинен на рівні з іншими фізичними особами нести кримінальнувідповідальність за вчинені ним злочини та мати можливість оскаржити рішенняпро притягнення його до юридичної відповідальності будь-якого виду згідно знаціональним законом.
Відсутність регламентації унаціональному праві права на оскарження рішень про відмову у відкриттідисциплінарного провадження щодо прокурора є розумним обмеженням у процедурідисциплінарної відповідальності прокурора, покликаним не перевантажувати судовусистему, за умови, якщо чинне законодавство передбачає конкретні способизахисту прав та інтересів зацікавленої особи.
Особа, яка подала дисциплінарнускаргу про вчинення прокурором дисциплінарного проступку, має право оскаржитирішення Комісії до Вищої ради правосуддя за наявності дозволу Комісії на такеоскарження (частина десята статті 78 Закону № 1697-VІІ).
Крім того, у випадку невиконанняпрокурором процесуальних обов’язків КПК передбачає порядок оскарження такоїбездіяльності до слідчого судді (пункт 17 частини першої статті 7, статті 24,303–307 КПК), а у випадку невиконання чинного рішення останнього передбаченакримінальна відповідальність (стаття 383 КК). Вказане повністю відповідаєвимогам Рекомендації Rec (2000) 19, а також Рекомендації№ R (85) 11 КомітетуМіністрів державам-членам щодо положення потерпілого в рамках кримінальногоправа і кримінального процесу, ухваленої Комітетом Міністрів на 387 засіданнізаступників міністрів 28 червня 1985 року (далі – Рекомендація№ R (85) 11), оскількипередбачає підвищену відповідальність прокурора за невиконання його обов’язків.
Так, згідно з пунктом 7 Рекомендації№ R (85) 11 потерпілий маєбути наділений правом клопотати щодо перегляду рішення компетентного органу проневідкриття кримінальної справи і правом на пряме звернення до суду. Чинний КПКпередбачає право особи, яка ініціює кримінальне провадження, на оскарженнябездіяльності прокурора.
Відповідно до пунктів 33 і 34Рекомендації Rec (2000) 19 прокурори повиннівідповідним чином брати до уваги думки і стурбованість жертв, коли порушеніїхні особисті інтереси, і вживати або підтримувати дії, що гарантуютьпоінформованість жертв як про їхні права, так і про обставини процесу.Зацікавлені сторони встановленого статусу або ті, що мають статус потерпілих, асаме жертви, повинні мати можливість змінити рішення прокурорів про відмову упорушенні кримінального переслідування (закриття справи), де це необхідно, цязміна може бути зроблена після ієрархічного перегляду або шляхом судовогоперегляду чи сторонами, уповноваженими займатися судовим переслідуваннямприватної особи.
У Коментарі до індивідуальнихрекомендацій за пунктом 34 Рекомендації Rec (2000) 19 КомітетМіністрів указав, що створитиправо, застосовуване тільки до жертв, означає відсутність демократичногоконтролю за діяльністю прокурорів у ряді достатньо вразливих сфер. З іншогобоку, однаковий дозвіл будь-якій особі, що вважає себе ущемленою злочинами,опротестовувати рішення про непереслідування в кримінальному порядку призведедо перешкод у роботі прокуратури і до збільшення апеляцій, поданих як тактикаперешкод.
З огляду на зазначене таправовідносини, які виникли між Профспілкою та органом державної влади(прокуратурою) у зв'язку з досудовим розслідуванням злочину, стверджуванізаявником порушення Комісією його суб'єктивних прав унаслідок відмови увідкритті дисциплінарного провадження і незастосування до посадової особи – слідчогоКравчука С. В. заходівдисциплінарного впливу не можна вважати обґрунтованими й такими, що дійснопорушують його індивідуальні охоронювані законом права та/або інтереси якпотерпілого у кримінальному провадженні. Профспілка має правооскаржувати рішення, дії чи бездіяльність прокурора в межах кримінальногопроцесу виключно в порядку, встановленому КПК, і таким своїм правом Профспілка, судячи зізмісту позову, скористалося.
Однак обраний позивачем спосібзахисту, як-от оскарження рішення Комісії про відмову у відкриттідисциплінарного провадження стосовно слідчого, який, на думку позивача, порушиввимоги КПК, жодним чином позитивно не вплине на хід досудового розслідування іне відновить/не захистить його прав як потерпілого. Крім того, саме рішення Комісіїза результатами розгляду дисциплінарної скарги, хоч його і прийнято у зв'язку здисциплінарною скаргою заявника, не створює для нього жодних юридичних правта/чи обов'язків, а з огляду на завдання дисциплінарного провадження і правовийстатус Комісії у цих правовідносинах рішення цього органу й не може порушуватиособистих прав та/або інтересів заявника.
Аналогічна правова позиціявисловлена, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня2018 року (справа № 800/554/17), 22 березня 2018 року (справа № 800/559/17),3 квітня 2018 року (справа № 800/149/18).
З огляду на зміст та юридичнуприроду обставин, зазначених у позовній заяві, Касаційний адміністративний суду складі Верховного Суду в оскаржуваній ухвалі від 26 червня 2018 року дійшовправильного висновку про те, що цю адміністративну справу не належитьрозглядати за правилами адміністративного судочинства.
Ураховуючи наведене, Велика ПалатаВерховного Суду не вбачає підстав для задоволенняапеляційної скарги, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставинисправи, судове рішення ухвалив з додержанням норм процесуального права, правовівисновки Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду доводамискаржника не спростовані.
Ураховуючи викладене та керуючисьстаттями 241–243, 250, 266, 292,311, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, ВеликаПалата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
1. Апеляційну скаргу Первинної професійноїспілки «Правозахисники країни» залишити без задоволення.
2. Ухвалу Касаційногоадміністративного суду у складі Верховного Суду від 26 червня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати їїприйняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач
О. Б. Прокопенко
Судді: Н. О. Антонюк
Л. М. Лобойко
С. В. Бакуліна
В. В. Британчук
Н. П. Лященко
Л. І. Рогач
Д. А. Гудима
І. В. Саприкіна
В. І. Данішевська
О. М. Ситнік
О. Р. Кібенко
О. С. Ткачук
В. С. Князєв
В. Ю. Уркевич
О. Г. Яновська