Постанова Велика Палата Верховного Суду від 01.10.2026 у справі № 990SСGС/18/26

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 990SCGC/18/26

провадження № 11-232сап26

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Погрібного С. О.,

судді-доповідача Гімона М. М.,

суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Губської О. А., Ємця А. А., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартинюк Н. М., Пількова К. М., Стефанів Н. С., Стрелець Т. Г., Тітова М. Ю., Ткача І. В.,

за участю секретаря судового засідання Лупінос Я. В.,

учасники справи:

скаржник - ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),

представник скаржника - Фабіжевський В. С. (в режимі відеоконференції),

представник Вищої ради правосуддя - Ізвєков К. В. (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції із трансляцією його перебігу в мережі Інтернет скаргу ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя від 23 квітня 2026 року № 750/0/15-26, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 14 січня 2026 року № 43/2дп/15-26 про притягнення судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності,

УСТАНОВИЛА:

Короткий зміст та обґрунтування наведених у скарзі вимог

1. ОСОБА_1 (далі також - скаржник) звернулася до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою на рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада) від 23 квітня 2026 року № 750/0/15-26 «Про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 14 січня 2026 року № 43/2дп/15-26 про притягнення судді Білгород-Дністровськогоміськрайонного суду Одеської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності» (далі - оскаржуване рішення, рішення ВРП) з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 52 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII).

2. Безпосередній зміст доводів ОСОБА_1 зводиться до того, що вона на законних підставах з 18 квітня 2023 року перебуває у відпустці, строк припинення якої ще не настав. Законність такої підстави обґрунтовує тим, що Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області на підставі її заяви видав наказ від 12 квітня 2023 року № 13-в/г (далі - наказ від 12 квітня 2023 року № 13-в/г), відповідно до якого ОСОБА_1 надано відпустку без збереження заробітної плати з 18 квітня 2023 року до закінчення періоду дії воєнного стану (без зазначення конкретної дати). Саме цей наказ вона отримала на свою електронну пошту, який відповідав усім критеріям, що висуваються до офіційного документа, виданого посадовою особою органу державної влади з відповідними реквізитами для такого документа. Інших наказів (до 14 травня 2025 року) вона не отримувала, про існування будь-якого наказу про внесення змін, скасування чи припинення дії наказу від 12 квітня 2023 року № 13-в/г їй не повідомлялось та з таким наказом не ознайомлювали. Ураховуючи, що обставина скасування дії воєнного стану в Україні так і не настала, цей наказ від 12 квітня 2023 року № 13-в/г як акт індивідуальної дії є чинним дотепер.

3. ОСОБА_1 наголошувала, що протягом більше двох років від дня видання наказу 12 квітня 2023 року № 13-в/г з боку керівництва суду, кадрової служби чи колег не надходило жодних заперечень, зауважень чи повідомлень про те, що вказаний наказ нібито містить «помилку» або суперечить внутрішній номенклатурі суду. Ураховуючи це, скаржник вважає, що вона мала усі легітимні підстави вважати, що перебуває в законній відпустці, строк якої пов`язаний із конкретною подією - припиненням або скасуванням воєнного стану в Україні. Відповідно, висновки ВРП про те, що надана відпустка повинна була бути не довше 90 днів, є юридично помилковим, оскільки норми частини четвертої статті 12 Закону України від 15 березня 2022 року № 2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі - Закон № 2136-IX) не підлягали застосуванню до спірних правовідносин. ОСОБА_1 заяву про відпустку без збереження заробітної плати писала на підставі саме частини третьої, а не четвертої цієї статті.

4. Окремо скаржник звертала увагу на відсутність негативних наслідків, спричинених її тривалим перебуванням у відпустці, адже жодної справи у її провадженні як судді не перебувало, що свідчить про відсутність порушення прав сторін на розгляд справи протягом розумного строку. Уважала, що рішення Ради суддів України № 7 від 11 квітня 2024 року «Щодо окремих питань надання відпусток без збереження заробітної плати» є нерелевантним до обставин, що мали місце у цій ситуації, оскільки відпустка була погоджена обома сторонами ще у квітні 2023 року, а її дії не містять будь-яких ознак ухилення від здійснення правосуддя.

5. На переконання скаржника, накази Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12 і 13 травня 2025 року № 35-в/г і № 36-в/г порушують принцип незворотності дії в часі нормативно-правових актів, оскільки впливають на правовідносини, які виникли до набрання ними чинності. Ці обставини помилково були залишені поза увагою як ВРП, так і її Другою Дисциплінарною палатою, мотивів неврахування означених доводів скаржника спірне рішення не містить.

6. Також скаржник уважала, що викладене в рішенні ВРП твердження, що вона була обізнана з кінцевою датою наданої відпустки, оскільки вже 19 травня 2023 року направила до суду заяву про надання їй чергової відпустки без збереження заробітної плати з 20 травня 2023 року, не підтверджене жодними доказами та носить характер припущень. Переконувала, що подання нею подальших заяв про надання / продовження відпустки кожні 90 днів мало на меті лише доведення до відома суду обставин продовження дії воєнного стану в України на підставі відповідного указу Президента України.

7. Скаржник звертала увагу на наявність численних протиріч в обставинах, що були встановлені як висновком службового розслідування в суді, так і в рішенні дисциплінарного органу. Неодноразово наголошувала ОСОБА_1 на тому, що з боку керівництва суду чи зборів суддів не було вчинено передбачених законодавством дій щодо відкликання її з відпустки чи покладення обов`язку прибути / повернутися до роботи, але дисциплінарний орган протиправно зазначив протилежне.

8. Також ОСОБА_1 виклала доводи про відсутність у рішенні ВРП висновків та належного мотивування щодо поважності / неповажності відсутності судді на робочому місці; про помилковість здійсненої кваліфікації діяння; про наявність ознак дискримінації; допущення з боку дисциплінарного органу низки процесуальних порушень.

9. У підсумку ОСОБА_1 вважала, що рішення ВРП не відповідає вимогам умотивованості, а вона діяла виключно в межах правового поля, не відмовлялася від повернення з відпустки та не ухилялася від виконання обов`язків щодо здійснення правосуддя. Зазначає, що не заперечувала можливість повернення до виконання обов`язків судді, але повідомляла про необхідність розумного часу для врегулювання життєвих та організаційних питань, пов`язаних з місцем проживання, забезпечення інтересів дитини та завершення адміністративних процедур у приймаючій державі - Королівстві Норвегія, яке знаходиться майже за 3000 км від робочого місця.

Рух скарги

10. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 03 червня 2026 року відкрила провадження за скаргою ОСОБА_1 .

11. Ухвалою від 18 червня 2026 року суддя Великої Палати Верховного Суду Гімон М. М. призначив справу до розгляду в судовому засіданні на 01 жовтня 2026 року об 11:00.

12. Ухвалами від 10 і 15 вересня 2026 року суддя Великої Палати Верховного Суду Гімон М. М. задовольнив заяви учасників справи про їх участь у розгляді справи в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. На підставі частини шостої статті 10 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя постановив здійснити транслювання перебігу судового засідання у справі № 990SCGC/18/26 в мережі «Інтернет».

Позиція ВРП

13. У відзиві на скаргу, який надійшов до Великої Палати Верховного Суду 16 червня 2026 року, ВРП просить відмовити ОСОБА_1 у задоволенні її скарги повністю.

14. На обґрунтування відзиву Рада зазначає, що оскаржуване рішення ухвалене повноважним складом ВРП та підписане всіма її членами, які брали участь у його ухваленні, а ОСОБА_1 була належним чином повідомлена про засідання та брала у ньому участь.

15. На противагу викладеним ОСОБА_1 у скарзі доводам ВРП зазначає, що дії судді щодо зловживання правом на відпустки без збереження заробітної плати у випадках, коли надання таких відпусток не є обов`язковим, та безпідставна відсутність на робочому місці свідчать про ухилення судді від здійснення свого основного обов`язку - відправлення правосуддя та мають наслідком збільшення навантаження на інших суддів Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області, негативно впливають на тривалість розгляду справ, оперативність та ефективність відновлення порушених прав громадян, які звернулися за судовим захистом. Така поведінка судді ОСОБА_1 суперечить присязі судді, нормам суддівської етики та стандартам поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, підриває авторитет правосуддя, демонструє неповагу до суддів Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області.

16. Рада наголошувала, що її рішення містить посилання на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків, а тому немає підстави для скасування рішення ВРП, визначеної пунктом 4 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII, на чому будуються доводи скарги.

Доводи відповіді на відзив

17. До Великої Палати Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» 13 вересня 2026 року від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, подана її представником - адвокатом Фабіжевським Володимиром Сергійовичем. Скаржник вважає безпідставними доводи ВРП, оскільки з боку судді ОСОБА_1 не було нехтування обов`язком дотримання правил суддівської етики. На переконання скаржника, цей випадок стосується питання дотримання / недотримання суддею правил внутрішнього трудового розпорядку в суді, обов`язок з дотримання якого суддями Закон України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) не встановлює. Тому цей випадок не може охоплюватися і підставами для дисциплінарної відповідальності судді. Також звертає увагу, що між сторонами виник спір щодо застосування норм права, який не можна автоматично перетворювати на «поведінку, що підриває авторитет правоссуддя».

Встановлені обставини справи

Відомості про суддю

18. Президент України Указом від 12 березня 2012 року № 193/2012 призначив ОСОБА_1 на посаду судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області строком на п`ять років. У 2017 році повноваження судді закінчилися. Указом від 29 листопада 2021 року № 601/2021 Президент України призначив ОСОБА_1 на посаду судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області.

Короткий зміст дисциплінарної скарги

19. 27 травня 2025 року до ВРП надійшла дисциплінарна скарга в. о. голови Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Шевчук Ю. В. на дії судді ОСОБА_1 , за змістом якої остання у період з березня 2017 року до листопада 2021 року не здійснювала правосуддя внаслідок припинення повноважень у зв`язку із закінченням строку, на який її було призначено на посаду судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області. Після призначення ОСОБА_1 на посаду судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Указом Президента України від 29 листопада 2021 року № 601/2021 суддя до здійснення правосуддя не приступила, а з грудня 2021 року безперервно перебувала у відпустках різних видів, зокрема без збереження заробітної плати.

20. Зборами суддів Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області рішенням від 16 квітня 2024 року рекомендовано судді ОСОБА_1 повернутись до відправлення правосуддя 14 травня 2024 року після закінчення відпустки. Проте суддя повідомила про неможливість повернення до робочого місця у Білгород-Дністровському міськрайонному суді Одеської області до припинення в Україні воєнного стану, оскільки у зв`язку з повномасштабним вторгненням країни-агресора на територію України наразі перебуває в Королівстві Норвегія, разом із дитиною отримала колективний захист. Існує заборона для осіб, які отримали колективний захист на території Королівства Норвегія, на повернення в Україну до закінчення воєнного стану.

21. Рішенням від 12 лютого 2025 року зборами суддів Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області рекомендовано судді ОСОБА_1 повернутись до відправлення правосуддя 10 травня 2025 року після закінчення відпустки. 12 травня 2025 року, тобто в перший робочий день після закінчення відпустки, суддя ОСОБА_1 на робоче місце не прибула, не повідомила суд про неможливість відправляти правосуддя.

22. Наказом Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12 травня 2025 року № 35-в/г відмовлено судді ОСОБА_1 у наданні відпустки без збереження заробітної плати за її заявою від 09 травня 2025 року та рекомендовано негайно приступити до виконання обов`язків за посадою судді, з`явившись на робоче місце до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області, а наказом від 13 травня 2025 року № 36-в/г відмовлено у продовженні відпустки без збереження заробітної плати за її заявою від 12 травня 2025 року з наданням аналогічної попередньому наказу рекомендації.

23. На своє робоче місце суддя ОСОБА_1 так і не прибула, про що були складені акти.

24. У скарзі в. о. голови Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Шевчук Ю. В. зазначила, що незважаючи на рішення Ради суддів України № 7 від 11 квітня 2024 року, рішення зборів суддів Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області та листи в. о. голови суду з рекомендацією негайно повернутися на територію України та продовжити виконання обов`язків за посадою судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області, суддя ОСОБА_1 на своє робоче місце так і не прибула, маючи повноваження з 30 листопада 2021 року, правосуддя не здійснювала. Враховуючи викладене, просила надати належну оцінку діям судді ОСОБА_1 .

Рух дисциплінарної скарги

25. Ухвалою від 10 вересня 2025 року № 1890/2дп/15-25 Друга Дисциплінарна палата ВРП відкрила дисциплінарну справу за дисциплінарною скаргою в. о. голови Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Шевчук Ю. В. щодо судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_1 за ознаками дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII.

26. 25 вересня 2025 року ОСОБА_1 подала до ВРП заяву про зупинення розгляду дисциплінарної справи на підставі пункту 3 частини чотирнадцятої статті 49 Закону № 1798-VIII, оскільки 23 травня 2025 року вона звернулася до Державного бюро розслідувань (далі - ДБР) із заявою щодо можливого вчинення посадовими особами Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області кримінального правопорушення. ДБР внесло відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 62025150020003485 від 03 вересня 2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366 Кримінального кодексу України (далі - КК України). Суддя вважала, що відомості, викладені щодо неї у дисциплінарній скарзі, можуть бути спростовані за наслідками проведення розслідування та ухвалення вироку стосовно винних осіб у вказаному кримінальному провадженні.

27. Суддя також подала до ВРП клопотання про повернення висновку дисциплінарного інспектора на доопрацювання, про витребування доказів (докази, що містять відомості про дату, місце час та спосіб ознайомлення ОСОБА_1 із наказом від 12 квітня 2023 року № 13-в/г, яким установлено надання відпустки без збереження заробітної плати у період з 18 квітня по 20 травня 2023 року; заяви ОСОБА_1 про надання відпустки саме з 18 квітня по 20 травня 2023 року; типову форму № П-3 «Наказ (розпорядження) про надання відпустки», затверджену наказом Держкомстату від 05 грудня 2008 року № 489, яка була використана для оформлення наказу від 12 квітня 2023 року № 13-в/г).

28. У засіданні, яке відбулося 05 листопада 2025 року, Друга Дисциплінарна палата ВРП ухвалила відкласти вирішення питання про зупинення розгляду дисциплінарної справи за заявою судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_1 до розгляду дисциплінарної справи.

29. У засіданні, яке відбулося 14 січня 2026 року, Друга Дисциплінарна палата ВРП відмовила в задоволенні клопотань судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_1 про зупинення розгляду дисциплінарної справи, про повернення висновку дисциплінарного інспектора на доопрацювання, про витребування доказів.

Обставини, встановлені Другою Дисциплінарною палатою ВРП

30. Під час розгляду дисциплінарної справи Друга Дисциплінарна палата ВРП установила такі обставини.

31. У період з 28 грудня 2021 року до 17 квітня 2023 року ОСОБА_1 перебувала у відпустках різного виду: основній щорічній; додатковій оплачуваній відпустці за вислугу років; без збереження заробітної плати за сімейними обставинами та для догляду за дитиною, яка потребує домашнього догляду віком до шести років. Останній вид відпустки був наданий строком 168 календарних днів - з 01 листопада 2022 року до 17 квітня 2023 року.

32. 12 квітня 2023 року суддя ОСОБА_1 подала заяву про надання їй відпустки без збереження заробітної плати. Відповідно до наказу голови Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_3 від 12 квітня 2023 року

№ 13-в/г «Про надання відпустки без збереження заробітної плати ОСОБА_1 » скаржнику надано відпустку без збереження заробітної плати з 18 квітня 2023 року до 20 травня 2023 року.

33. У подальшому ОСОБА_1 подавала аналогічні заяви про надання відпусток без збереження заробітної плати 19 травня, 18 серпня, 15 листопада 2023 року, 13 лютого 2024 року, на підставі яких голова Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області видавав відповідні накази із зазначенням періодів наданих відпусток, а саме:

- від 19 травня 2023 року № 18-в/г (період відпустки з 22 травня до 18 серпня 2023 року);

- від 18 серпня 2023 року № 40-в/г (період відпустки з 19 серпня до 15 листопада 2023 року);

- від 15 листопада 2023 року № 60-в/г (період відпустки з 16 листопада 2023 року до 13 лютого 2024 року);

- від 13 лютого 2024 року № 10-в/г (період відпустки з 14 лютого до 13 травня 2024 року).

34. 16 квітня 2024 року в Білгород-Дністровському міськрайонному суді Одеської області проведено збори суддів з обговорення рішення Ради суддів України № 7 від 11 квітня 2024 року. Головуючий на зборах ОСОБА_3. повідомив суддям Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області зміст вказаного рішення Ради суддів України та зазначив про строковість відпустки судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_1 до 13 травня 2024 року, наданої на підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022 та частини третьої статті 12 Закону № 2136-IX. Збори суддів рекомендували судді ОСОБА_1 повідомити суд про те, чи має вона намір повернутися до відправлення правосуддя після закінчення відпустки, а саме 14 травня 2024 року, та приступити до відправлення правосуддя після закінчення відпустки (протокол № 2 зборів суддів Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 16 квітня 2024 року).

35. На виконання вказаного рішення зборів суддів Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області суддя ОСОБА_1 13 травня 2024 року надіслала повідомлення, в якому інформувала про неможливість повернення до робочого місця у Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області до припинення в Україні воєнного стану. Зазначила, що з початком повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України виїхала з дитиною за кордон; наразі перебуває в Королівстві Норвегія, де отримала колективний захист (надання дозволу на проживання особам, які перебувають у небезпеці); органи державної влади Норвегії вбачають, що найближчим часом повернення до України буде небезпечним, і заборонили громадянам України, які отримали у Норвегії колективний захист, повертатися в Україну до скасування воєнного стану. Також ОСОБА_1 поінформувала про наказ голови Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12 квітня 2023 року № 13-в/г, на підставі якого їй надано відпустку без збереження заробітної плати з 18 квітня 2023 року до закінчення періоду дії воєнного стану, та намір повернутись до відправлення правосуддя після закінчення відпустки, тривалість якої визначена за угодою сторін, а саме після скасування воєнного стану в Україні у встановленому законом порядку.

36. Після надсилання вказаного повідомлення суддя ОСОБА_1 зверталась до керівництва суду із заявами про надання відпусток без збереження заробітної плати від 13 травня 2024 року, від 12 серпня 2024 року, від 11 листопада 2024 року, від 10 лютого 2025 року, на підставі яких наказами від 13 травня 2024 року № 33-в/г, від 12 серпня 2024 року № 53-в/г, від 11 листопада 2024 року № 88-в/г, від 10 лютого 2025 року № 11-в/г судді було надано ще чотири відпустки без збереження заробітної плати, кожна тривалістю 90 днів на строк з 14 травня до 11 серпня 2024 року, з 12 серпня до 09 листопада 2024 року, з 11 листопада 2024 року до 07 лютого 2025 року, з 10 лютого до 09 травня 2025 року.

37. 12 лютого 2025 року у Білгород-Дністровському міськрайонному суді Одеської області проведено збори суддів. Оскільки суддя ОСОБА_1 тривалий час перебуває у відпустках, збори суддів ухвалили рішення про звернення до неї із повідомленням про неможливість погодження надання подальших відпусток та пропозицією приступити до роботи з відправлення правосуддя після закінчення відпустки без збереження заробітної плати (протокол № 1 зборів суддів Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12 лютого 2025 року).

38. Проте 12 травня 2025 року, тобто в перший робочий день після закінчення відпустки, суддя ОСОБА_1 на робоче місце не прибула, не повідомила суд про неможливість відправляти правосуддя.

39. В. о. голови Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_6 наказами від 12 травня 2025 року № 35-в/г та від 13 травня 2025 року

№ 36-в/г відмовила судді ОСОБА_1 у наданні відпустки без збереження заробітної плати за її заявою від 09 травня 2025 року та у продовженні відпустки без збереження заробітної плати за її заявою від 12 травня 2025 року відповідно, а також рекомендувала негайно приступити до виконання обов`язків за посадою судді, з`явившись на робоче місце до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області.

40. Суддя ОСОБА_1 у листах, що надійшли до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області 13, 15, 16 травня 2025 року, повідомила про неможливість повернення до робочого місця у Білгород-Дністровському міськрайонному суді Одеської області до припинення в Україні воєнного стану. Поінформувала про наказ голови Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12 квітня 2023 року № 13-в/г, на підставі якого їй надано відпустку без збереження заробітної плати до закінчення дії воєнного стану. Тривалість такої відпустки визначена за угодою сторін до настання певної обставини - скасування воєнного стану. Як зауважила суддя, така відпустка надана на весь період дії воєнного стану, до його скасування в установленому законом порядку. Періодичні звернення із заявами про надання відпустки без збереження заробітної плати на наступний період суддя пояснила продовженням дії воєнного стану на 90 діб Указами Президента України. Водночас заперечила свою обізнаність з іншими наказами про надання відпустки без збереження заробітної плати та висловила намір повернутись до відправлення правосуддя після закінчення відпустки, тривалість якої визначена за угодою сторін, а саме після скасування воєнного стану в Україні.

41. ОСОБА_1 у цьому повідомленні зазначила, що з початком повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України виїхала з дитиною за кордон, та зауважила, що вимушено покинула місце проживання та місце роботи, ураховуючи небезпечні умови для життя й праці. Наразі суддя ОСОБА_1 позбавлена можливості належним чином виконувати свої посадові обов`язки з незалежних від неї причин, оскільки життя, честь і гідність, недоторканність, безпека її та дитини, так само як і безпечні умови праці, не можуть бути гарантовані державою та Білгород-Дністровським міськрайонним судом Одеської області. Зараз суддя ОСОБА_1 перебуває в Королівстві Норвегія, в якому з дитиною отримала колективний захист. Існує заборона для осіб, які отримали колективний захист на території Королівства Норвегія, на повернення в Україну до закінчення воєнного стану.

42. Листом від 01 жовтня 2025 року (вх. № 10255/0/8-25 від 02 жовтня 2025 року) Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області повідомив дисциплінарний орган, що з офіційної електронної адреси суду судді ОСОБА_1 не надсилались накази про надання відпустки без збереження заробітної плати з 18 квітня 2023 року до 12 травня 2025 року. У зв`язку з перебуванням судді ОСОБА_1 за кордоном зміст наказів доводився до її відома в усній формі засобами телефонного зв`язку. Від судді ОСОБА_1 заяв про надання копій наказів не надходило.

43. 16 травня 2025 року в Білгород-Дністровському міськрайонному суді Одеської області проведено збори суддів, за результатами яких було вирішено провести перерозподіл справ та матеріалів, які надійшли до суду з 12 до 15 травня 2025 року, в яких головуючим суддею визначено суддю ОСОБА_1; виключено суддю ОСОБА_1 з автоматизованого розподілу справ між суддями з 16 травня 2025 року до усунення обставин, через які суддя не може здійснювати правосуддя або брати участь у розгляді судових справ (рішення зборів суддів, оформлене протоколом № 5 від 16 травня 2025 року).

44. Відповідно до протоколів автоматизованого розподілу судових справ між суддями від 12 травня 2025 року, 13 травня 2025 року, 14 травня 2025 року, 15 травня 2025 року судді ОСОБА_1 розподілено 39 справ і матеріалів. На підставі розпоряджень т. в. о. керівника апарату суду та протоколів повторного автоматизованого розподілу від 16 травня 2025 року здійснено повторний розподіл справ між суддями.

45. Згідно з табелями обліку використання робочого часу в Білгород- Дністровському міськрайонному суді Одеської області з 18 квітня 2023 року навпроти прізвища судді ОСОБА_1 у робочі дні міститься позначка «А» (відпустка без збереження заробітної плати), з 12 травня 2025 року - позначка «Ін» (інші причини).

46. У період з 12 травня до 16 липня 2025 року уповноваженими працівниками Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області складено 48 актів про відсутність судді ОСОБА_1 на роботі протягом усього робочого дня.

47. Від Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області до ВРП 05 листопада 2025 року надійшли додаткові пояснення (вх. № 4055/0/6-25) щодо обставин видачі наказу від 12 квітня 2023 року № 13-в/г, до яких долучено доповідну записку в. о. керівника апарату Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Андрія Кочергіна за результатами проведеної службової перевірки, пояснення судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_3 , який станом на дату видачі наказу виконував адміністративні повноваження голови суду.

48. Так, в. о. керівника апарату Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області відповідно до наказу від 19 вересня 2025 року № 88-од/к призначив службову перевірку з метою встановлення обставин наявності наказу голови суду від 12 квітня 2023 року № 13-в/г у різних редакціях.

49. За результатами службової перевірки встановлено, що працівник суду, якому було доручено ознайомити суддю ОСОБА_1 із наказом від 12 квітня 2023 року № 13-в/г, допустив помилку, направивши їй помилкову редакцію наказу. Водночас про обізнаність із кінцевою датою наданої відпустки судді свідчить те, що вже 19 травня 2023 року ОСОБА_1 направила до суду заяву про надання їй чергової відпустки без збереження заробітної плати із 20 травня 2023 року.

50. Висновки за результатами службової перевірки вказують на те, що ведення кадрового діловодства в суді станом на 12 квітня 2023 року входило до посадових обов`язків заступника керівника апарату суду ОСОБА_4. Голова суду 12 квітня 2023 року доручив ОСОБА_4 виготовити проєкт наказу про надання відпустки без збереження заробітної плати ОСОБА_1 із 18 квітня 2023 року до 20 травня 2023 року із дотриманням вимог статті 12 Закону № 2136-IX. Оригінал наказу від 12 квітня 2023 року № 13-в/г викладено в редакції: «Надати судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_1 відпустку без збереження заробітної плати з 18 квітня 2023 року до закінчення періоду дії військового стану по 20 травня 2023 року». Обставини та причини направлення судді ОСОБА_1 помилкової копії редакції наказу голови Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12 квітня 2023 року № 13-в/г (без кінцевої дати наданої відпустки) не встановлені. З електронної адреси Білгород-Дністровського міськрайонного суду наказ Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12 квітня 2023 року № 13-в/г «Про надання відпустки без збереження заробітної плати ОСОБА_1 » судді ОСОБА_1 не надсилався. У межах службової перевірки не встановлено факту направлення наявними працівниками суду копії наказу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12 квітня 2023 року № 13-в/г «Про надання відпустки без збереження заробітної плати ОСОБА_1 ». Зміст наказу від 12 квітня 2023 року № 13-в/г (із зазначеним періодом наданої відпустки з 18 квітня 2023 року до 20 травня 2023 року) судді ОСОБА_1 було доведено у телефонному режимі.

51. У зв`язку із припиненням з 30 липня 2025 року трудових відносин з ОСОБА_4 , яка відповідала за підготовку проєкту наказу голови Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12 квітня 2023 року № 13-в/г, у межах проведеної перевірки ступінь вини зазначеної особи не встановлена.

52. У поясненнях, наданих під час проведення службової перевірки, суддя Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_3., який станом на дату видачі наказу від 12 квітня 2023 року № 13-в/г виконував адміністративні повноваження голови суду, зазначив, що при підписанні наказу він виявив помилку в частині відсутності кінцевої дати наданої відпустки і доручив ОСОБА_4 підготувати проєкт відповідного наказу про надання відпустки без збереження заробітної плати ОСОБА_1 з 18 квітня до 20 травня 2023 року. Саме в цій редакції наказ від 12 квітня 2023 року № 13-в/г був підписаний, його оригінал зберігається у номенклатурі «Накази голови суду про надання відпусток, індекс 02-04 за 2023 рік», а копія - в особовій справі судді ОСОБА_1 . Суддя Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_3. також повідомив, що ОСОБА_4 отримала доручення голови суду ознайомити суддю ОСОБА_1 зі змістом цього наказу. Зміст наказу від 12 квітня 2023 року № 13-в/г (із зазначеним періодом наданої відпустки від 18 квітня до 20 травня 2023 року) було доведено до відома судді ОСОБА_1 у телефонному режимі. Про обізнаність судді ОСОБА_1 із кінцевою датою наданої відпустки свідчить те, що уже 19 травня 2023 року ОСОБА_1 направила до суду заяву про надання їй чергової відпустки без збереження заробітної плати з 20 травня 2023 року.

53. 23 травня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до ДБР із заявою щодо можливого вчинення посадовими особами Білгород-Дністровського міськрайонного суду кримінального правопорушення. ДБР 03 вересня 2025 року внесло відомості до ЄРДР за № 62025150020003485 від 03 вересня 2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366 КК України, та розпочало досудове розслідування.

54. Одеський окружний адміністративний суд ухвалою від 18 червня 2025 року у справі № 420/16411/25 відкрив провадження за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - в. о. голови Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_6 про визнання протиправними дій відповідача щодо прийняття наказів від 12 квітня 2023 року № 13-в/г, від 12 травня 2025 року № 35-в/г, від 13 травня 2025 року № 36-в/г, скасування наказів від 12 травня 2025 року № 35-в/г та від 13 травня 2025 року № 36-в/г, визнання нечинним наказу від 12 квітня 2023 року № 13-в/г, зобов`язання відповідача утриматись від вчинення дій, які протирічать наказу від 12 квітня 2023 року № 13-в/г.

55. Одеський окружний адміністративний суд ухвалою від 29 вересня 2025 року у справі № 420/16411/25 зупинив провадження в адміністративній справі до набрання законної сили вироком у кримінальному провадженні № 62025150020003485 від 03 вересня 2025 року.

Короткий зміст рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП

56. Рішенням від 14 січня 2026 року № 43/2дп/15-26 Друга Дисциплінарна палата ВРП притягнула суддю Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та застосувала до неї дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.

57. Друга Дисциплінарна палата ВРП, проаналізувавши встановлені обставини, підсумувала, що фактично з 2017 року (після закінчення повноважень судді) ОСОБА_1 не здійснювала правосуддя, зокрема і з причин, які не залежали від її волі. Після призначення на посаду судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області 29 листопада 2021 року ОСОБА_1 до здійснення правосуддя не приступила, а з грудня 2021 року безперервно перебувала у відпустках різних видів, зокрема без збереження заробітної плати. Станом на 01 жовтня 2025 року стаж на посаді судді ОСОБА_1 становить 16 років 5 місяців.

58. Ухвалюючи рішення про притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, Друга Дисциплінарна палата ВРП виходила з того, що у випадках, коли суддя систематично та безпідставно відсутній на робочому місці під час робочого часу, що має наслідком незабезпечення розгляду судових справ у розумні строки або має ознаки умисного ухилення суддею від здійснення правосуддя, розпорядники бюджетних коштів, збори суддів відповідного суду вправі ухвалювати відповідні рішення (розпорядчі акти), якими фіксувати відповідну поведінку.

59. Проаналізувавши приписи частин третьої та четвертої статті 12

Закону № 2136-IX у їх системному взаємозв`язку, Друга Дисциплінарна палата ВРП виснувала, що строк відпустки без збереження заробітної плати, узгоджений між працівником і працедавцем, не обмежувався 15 календарними днями на рік, а міг бути тривалішим, із визначенням строку відпустки без збереження заробітної плати до 90 календарних днів. Водночас частина перша статті 5 Закону України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) встановлювала, що тривалість відпусток розраховується в календарних днях. Враховуючи викладене, дисциплінарний орган вважав помилковою позицію судді ОСОБА_1 щодо можливої тривалості такої відпустки до настання певної події (скасування воєнного стану в Україні) та хибним тлумачення норм Закону

№ 504/96-ВР та Закону № 2136-IX. При цьому вказані нормативно-правові акти не містять як обов`язку працедавця надати таку відпустку, так і заборони на зміну умов угоди щодо терміну тривалості такої відпустки.

60. Друга Дисциплінарна палата ВРП визнала помилковими посилання судді ОСОБА_1 на правомірне перебування у відпустці без збереження заробітної плати до закінчення дії воєнного стану в Україні на підставі наказу від 12 квітня 2023 року № 13-в/г,визнавши їх такими, що не ґрунтуються на законі та спростовуються змістом зазначеного наказу, в тексті якого передбачено кінцеву дату тривалості відпустки, матеріалами службової перевірки щодо обставин видачі такого наказу, наказами про надання відпустки без збереження заробітної плати на інші періоди за заявами судді ОСОБА_1 , включно до 09 травня 2025 року.

61. У контексті безпекової ситуації дисциплінарний орган зазначив, що територія Білгород-Дністровського району Одеської області не віднесена до територій ведення активних бойових дій, а судді та працівники апарату Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області виконують свої посадові обов`язки в повному обсязі та перебувають у місті Білгород-Дністровському, забезпечуючи повноцінний доступ до правосуддя фізичним особам, підтримуючи верховенство права. При цьому внаслідок безпідставної відсутності судді ОСОБА_1 на робочому місці проведено перерозподіл справ та матеріалів, які надійшли до суду з 12 до 15 травня 2025 року, у яких головуючим суддею визначено суддю ОСОБА_1

62. Друга Дисциплінарна палата ВРП наголосила, що дії судді щодо зловживання правом на відпустки без збереження заробітної плати у випадках, коли надання таких відпусток не є обов`язковим, та безпідставна відсутність на робочому місці, внаслідок відмови у задоволенні заяв про надання таких відпусток, свідчать про ухилення судді від здійснення свого основного обов`язку - відправлення правосуддя. Така поведінка судді суперечить присязі судді, стандартам суддівської етики, підриває суспільну довіру до судової влади, створює враження безвідповідальності та байдужості до потреб громадян, які очікують оперативного та ефективного захисту своїх прав, особливо в умовах війни. Це суперечить загальній позиції судової спільноти щодо професійної відповідальності та служіння народу України.

63. Допущення суддею відповідних дій підриває авторитет правосуддя, несе репутаційні ризики і створює в суспільстві негативний імідж суддів як представників судової влади, що особливо гостро сприймається громадськістю на фоні трагічних подій у надважкий і критичний історичний момент для нашої держави. У сучасних обставинах суспільство очікує від суддів відповідального виконання професійних обов`язків, відданості у служінні народу України, демонстрацію найкращих морально-етичних якостей, таких як доброчесність, сумлінність, справедливість, мужність, терпіння, повага до оточуючих.

64. За висновком Другої Дисциплінарної палати ВРП під час розгляду дисциплінарної справи отримано чіткі та переконливі докази, які з точки зору звичайної розсудливої людини у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність у поведінці судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_1 складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, - допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема, в питаннях дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів. З огляду на істотність, триваючий та умисний характер дисциплінарного проступку, негативні наслідки для авторитету правосуддя, Друга Дисциплінарна палата ВРП вважала пропорційним застосування до судді ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.

Короткий зміст рішення ВРП

65. Розглянувши скаргу ОСОБА_1 , ВРП рішенням від 23 квітня 2026 року № 43/2дп/15-26 залишила без змін рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 14 січня 2026 року № 43/2дп/15-26 про притягнення судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, погодившись із висновком про наявність у діях ОСОБА_1 складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII.

66. ВРП виснувала, що її Друга Дисциплінарна палата на підставі всебічного, об`єктивного і повного дослідження доказів, із застосуванням стандарту доказування, визначеного частиною шістнадцятою статті 49 Закону № 1798-VIII, чіткими та переконливими доказами встановила, що суддя ОСОБА_1 свідомо знехтувала обов`язком дотримуватися правил суддівської етики, встановленим пунктом 2 частини сьомої статті 56 Закону № 1402-VIII, зокрема, виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, оскільки безпідставно не повернулась до виконання обов`язку зі здійснення правосуддя після закінчення терміну відпустки без збереження заробітної плати, хоча була обізнана зі змістом наказів від 12 травня 2025 року № 35-в/г та від 13 травня 2025 року № 36-в/г про відмову в наданні відпустки без збереження заробітної плати за поданими заявами та рекомендацією негайно приступити до виконання обов`язків за посадою судді, з`явившись на робоче місце до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області. Факт обізнаності судді ОСОБА_1 про зміст зазначених наказів свідчить про умисний характер дій та її свідоме ухилення від здійснення свого основного обов`язку - відправлення правосуддя.

67. Пояснення та доводи скарги судді ОСОБА_1 . Рада визнала такими, що не спростовують встановлених обставин і висновків її Другої Дисциплінарної палати про те, що поведінка судді ОСОБА_1 суперечить присязі судді, нормам суддівської етики та стандартам поведінки, встановленим Кодексом суддівської етики, які забезпечують суспільну довіру до суду, підриває авторитет правосуддя, демонструє неповагу до суддів Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області.

68. Допущені суддею ОСОБА_1 порушення статей 56, 57 Закону № 1402-VIII, статей 1, 3 Кодексу суддівської етики у редакції, яка затверджена рішенням XХ чергового з`їзду суддів України 18 вересня 2024 року, утворюють склад дисциплінарного проступку, визначеного пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, а саме допущення суддею поведінки, що порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів.

69. Застосоване Другою Дисциплінарною палатою ВРП до судді ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади ВРП визнала таким, що є пропорційним вчиненому суддею істотному дисциплінарному проступку та відповідає вимогам статті 109 Закону № 1402-VIII, статті 50 Закону № 1798-VIII.

Висловлені під час судового засідання доводи учасників справи

70. У судовому засіданні, яке відбулося 01 жовтня 2026 року, ОСОБА_1 та її представник - адвокат Фабіжевський В. С. підтримали доводи і вимоги скарги з підстав, викладених в ній. Доводили відсутність в діях судді складу істотного дисциплінарного проступку з огляду на перебування нею в законній відпустці без збереження заробітної плати. ОСОБА_1 звертала увагу, що діяла виключно в межах правового поля і ніколи не висловлювала відмови в поверненні до здійснення правосуддя.

71. Ізвєков К. В. , який діяв від імені ВРП у порядку самопредставництва, проти доводів і вимог скарги заперечував. Доводив, що рішення ВРП є законним і обґрунтованим, містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків, а тому немає підстав для його скасування.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

72. Велика Палата Верховного Суду ознайомилася з матеріалами дисциплінарного провадження та скарги, обговорила доводи скарги та відзиву на неї й дійшла таких висновків.

Оцінка рішення ВРП

73. Згідно з положеннями статті 131 Конституції України в Україні діє ВРП, яка, серед іншого, розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора.

74. Статтею 1 Закону № 1798-VIII передбачено, що ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

75. Згідно із частиною другою статті 26 Закону № 1798-VIII для розгляду справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів ВРП утворює дисциплінарні палати з числа членів ВРП.

76. Відповідно до частини другої статті 50 Закону № 1798-VIII за результатами розгляду дисциплінарної справи Дисциплінарна палата ухвалює рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді.

77. Порядок розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді встановлено статтею 51 цього Закону, відповідно до частини першої якої право оскаржити таке рішення до ВРП має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення.

78. Згідно із частиною першою статті 52 Закону № 1798-VIII рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:

1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;

2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;

3) суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП - якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених пунктами 2-5 частини десятої статті 51 цього Закону;

4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

79. Частиною сьомою статті 266 КАС України визначено, що на рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може бути подана скарга до Великої Палати Верховного Суду.

80. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

81. У пункті 123 рішення від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України» ЄСПЛ зазначив, що згідно з його практикою навіть у разі, коли судовий орган, що виносить рішення у спорах щодо «прав та обов`язків цивільного характеру», у певному відношенні не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у зазначеному вище органі «згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції» (див. пункт 29 рішення від 10 лютого 1983 року у справі «Альбер і Ле Конт проти Бельгії» та пункт 42 рішення від 14 листопада 2006 року у справі «Цфайо проти Сполученого Королівства», заява № 60860/00). У межах скарги за статтею 6 Конвенції, щоб визначити, чи мав суд другої інстанції «повну юрисдикцію» або чи забезпечував «достатність перегляду» для виправлення відсутності незалежності в суді першої інстанції, необхідно врахувати такі чинники, як предмет оскаржуваного рішення, спосіб, у який було винесено рішення, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження (див. пункти 44-47 рішення від 22 листопада 1995 року у справі «Брайян проти Сполученого Королівства» та пункт 43 згаданого рішення у справі «Цфайо проти Сполученого Королівства»).

82. Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

83. У Рішенні ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

84. Скаржник не оскаржує рішення ВРП з підстав, визначених у пунктах 1, 2, 3 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII, і наявність таких Велика Палата Верховного Суду не встановила. Скаржник просить ретельно дослідити дотримання ВРП під час ухвалення спірного рішення положень пункту 4 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII, тобто наявність обґрунтованих посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

85. Оцінюючи рішення ВРП на наявність у ньому посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків, Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що визначальним критерієм правомірності спірного рішення є встановлення дисциплінарним органом обставин, що свідчать про наявність у діях судді ознак дисциплінарного проступку. Обов`язковим критерієм обґрунтованості рішення за наслідками дисциплінарного провадження є врахування всіх обставин, що є визначальними для вирішення питання про наявність чи відсутність у діях судді ознак дисциплінарного проступку.

86. Якщо підсумувати наведені вище обставини, то предметом перевірки Другої Дисциплінарної палати ВРП були дії судді ОСОБА_1, яка, маючи повноваження з листопада 2021 року, до відправлення правосуддя так і не приступила, а перебувала у відпустках різного виду. Особливу увагу приділено обставинам перебування у безперервних відпустках з 18 квітня 2023 року, остання з яких закінчилася 09 травня 2025 року, а в наданні подальших відпусток з тих самих підстав було відмовлено. У перший робочий день, який припав на 12 травня 2025 року, суддя не з`явилась на робоче місце.

87. Саме така поведінка судді оцінена дисциплінарним органом як об`єктивна сторона дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII.

Щодо кваліфікації діяння

88. Юридична кваліфікація діяння - це точна правова оцінка конкретного діяння, яка полягає у встановленні точної відповідності між ознаками вчиненого діяння та ознаками, визначеними законом. Юридичною підставою кваліфікації діяння є його склад. Наслідки вчинення певних дій у кожному конкретному випадку мають бути встановлені і поставлені у вину суб`єктові дисциплінарного проступку, якщо між його діянням і наслідками існує причинний зв`язок.

89. Як уже зазначено вище, в спірному рішенні визначеними законом підставами притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності вказано пункт 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII.

90. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстави допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу.

91. Велика Палата Верховного Суду, погоджуючись з мотивами рішення ВРП в цій частині, нагадує свої висновки, сформульовані в постанові від 13 червня 2024 року у справі № 990SCGC/2/24, щодо правильного застосування пункту 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII й зазначає про таке.

92. Підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII є вчинення поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу.

93. Правило пункту 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII кореспондує обов`язкам судді дотримуватися високих стандартів етичної поведінки, що пов`язано з його високим статусом (пункти 2, 4 частини сьомої статті 56 Закону № 1402-VIII), про що свідчить буквальний зміст цієї норми.

94. Отже, пункт 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII стосується поведінки судді, яка порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, і складається з таких аспектів: питання моралі, чесності, непідкупності; відповідність способу життя судді його статусу; дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду; прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу.

95. Аналіз суб`єктивних та об`єктивних ознак дисциплінарного правопорушення дає підстави визначити дисциплінарний проступок судді як винне, протиправне порушення професійних обов`язків або загальновизнаних морально-етичних вимог, які висуваються до судді, що призвело чи могло призвести до негативних наслідків.

96. Суб`єктивна сторона дисциплінарного проступку, пов`язаного з порушенням суддею правил суддівської етики, передбачає наявність умислу в поведінці судді, свідоме порушення ним встановлених законом та етично-моральними нормами вимог, а також усвідомлення ним настання (можливості настання) негативних наслідків своєї поведінки.

97. Тож підставою дисциплінарної відповідальності судді може бути не будь-яка поведінка, що свідчить про недотримання суддею норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують довіру до суду, а лише та, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя.

98. Про наявність у поведінці судді складу дисциплінарного проступку, визначеного пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, можуть свідчити дії чи бездіяльність судді, що демонструють відверте нехтування нормами моралі і права, неповагу до інших громадян та суспільства загалом, недобросовісне використання власного соціального статусу і зумовлених посадою можливостей, поведінка, що викликає негативний суспільний відгук, компрометує весь суддівський корпус, здатна поставити під сумнів незалежність, неупередженість, об`єктивність правосуддя і підірвати довіру до суду як інституції, покликаної стояти на варті законності і справедливості.

99. Відповідно, суддя може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності за пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ лише за вчинення «етичного проступку», зокрема, під час виконання функцій судді зі здійснення правосуддя. У такому разі діяння судді потрібно оцінювати винятково крізь призму моральних та етичних принципів і якостей особи судді, який від імені України уповноважений владою здійснювати правосуддя, та вони не повинні пов`язуватись із застосуванням суддею норм матеріального та процесуального права під час ухвалення судових рішень.

100. На національному рівні «авторитет правосуддя» розуміється як сукупність об`єктивних і суб`єктивних ознак, які характеризують діяльність зі здійснення правосуддя, таких, як справедливість провадження, незалежність правосуддя, безсторонність, публічність, моральність, та які мають вселяти повагу до суду у громадськості в демократичному суспільстві. Авторитет судової влади потрібно розуміти як визнання за судовою владою видатних досягнень, здібностей, особливого становища та статусу в державі, так і значення її впливу на довіру осіб до неї. Схожою термінологією наділено і поняття «авторитет судді», який (суддя) виступає як представник судової влади та є зовнішнім втіленням і демонстрацією її авторитету (Коментар до Кодексу суддівської етики, затверджений рішенням Ради суддів України від 04 лютого 2016 року № 1, який діяв на час виникнення спірних правовідносин).

101. Сумніву не викликає те, що від авторитету кожного судді залежить загалом авторитет правосуддя. Суддя повинен усвідомлювати, що він є носієм судової влади і що, ухвалюючи судові рішення іменем України, уособлює державу з погляду усього суспільства.

102. КРЄС також наголошує, що кожний окремий суддя повинен робити все можливе для підтримання судової незалежності на інституційному та особистому рівнях; судді повинні поводитися гідно під час виконання посадових обов`язків та в особистому житті [пункти 29, 50 Висновку КРЄС до уваги Комітету Міністрів Ради Європи № 3(2002)]. «Суспільна довіра та повага до судової влади є гарантіями ефективності системи правосуддя: поведінка суддів… розглядається громадськістю як неодмінна складова довіри до судів» (пункт 22 Висновку № 3(2002) КРЄС).

103. У пункті 9 Висновку № 3(2002) КРЄС констатовано, що довіра до судової системи є надзвичайно важливою в контексті глобалізації спорів та зростання доступу до судових рішень. Також у державі, яка керується верховенством праа, громадськість має очікувати прийняття загальних принципів, які відповідали б вимогам справедливого суду та забезпечували б основоположні права. Обов`язки, покладені на суддів, мають визначатися так, щоб гарантувати неупередженість суддів та їхню ефективну діяльність.

104. Стандарти етичної поведінки, яких має додержуватися суддя (наряду із загальновизнаними морально-етичними вимогами), встановлені Кодексом суддівської етики відповідно до статті 58 Закону № 1402-VІІІ, який співзвучний у цьому аспекті з актами міжнародних організацій [до прикладу, Економічної і соціальної ради ООН, КРЄС (як дорадчого органу Ради Європи)]. Один із таких стандартів вимагає дотримання суддею належної поведінки не лише під час здійснення правосуддя, а й поза виконанням своїх суддівських обов`язків, тобто у приватному житті.

Оцінка доводів скарги по суті ухваленого рішення ВРП

105. Реагуючи на основні доводи скарги, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне першочергово наголосити на тому, що цей спір не може лежати виключно в площині правильності (коректності) оформлення наказу від 12 квітня 2023 року № 13-в/г, прийняття чи неприйняття до розгляду конкретної його редакції. Це обґрунтовується тим, що суддя виконує посадові обов`язки, які на нього покладає не конкретний суд на підставі трудової угоди, а держава на підставі відповідного законодавства. Суддя, приймаючи присягу, надає публічну обіцянку Українському народові об`єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно, справедливо та кваліфіковано здійснювати правосуддя від імені України, керуючись принципом верховенства права, підкоряючись лише закону, чесно і сумлінно здійснювати повноваження та виконувати обов`язки судді, дотримуватися етичних принципів і правил поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя.

106. Зазначене кореспондується із визначеними в статті 56 Закону № 1402-VIII обов`язками судді. Так, частиною шостою цієї статті передбачено, що суддя повинен додержуватися присяги. Згідно із частиною сьомою цієї статті суддя зобов`язаний, зокрема: 1) справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства; 2) дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів; 4) виявляти повагу до учасників процесу; 8) систематично розвивати професійні навички (уміння), підтримувати свою кваліфікацію на належному рівні, необхідному для виконання повноважень у суді, де він обіймає посаду.

107. Відповідно до Бангалорських принципів поведінки суддів (схвалених Резолюцією 2006/23 Економічної та соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року) судові функції судді мають пріоритет над усіма іншими видами діяльності (пункт 6.1).

108. За змістом статті 1 Кодексу суддівської етики суддя як носій судової влади повинен бути прикладом неухильного дотримання принципу верховенства права і вимог закону, присяги судді. Суддя має усвідомлювати постійну увагу суспільства та демонструвати високі стандарти поведінки з метою зміцнення довіри до судової влади та утвердження авторитету правосуддя.

109. Відповідно до статті 3 Кодексу суддівської етики суддя має докладати зусиль, щоб на думку звичайної розсудливої людини (законослухняної людини, яка, будучи достатньою мірою поінформованою про факти та процеси, що відбуваються, об`єктивно сприймає інформацію та обставини зі сторони) його поведінка відповідала високому статусу посади та не викликала обґрунтованих сумнівів у його доброчесності. Суддя не повинен допускати поведінки, що створює враження про недотримання ним етичних стандартів судді.

110. Конституційний Суд України у своєму рішенні від 04 грудня 2018 року

№ 11-р/2018 наголошував, що судді здійснюють правосуддя шляхом реалізації судової влади в межах повноважень, якими вони наділені відповідно до Основного Закону України та закону про судоустрій. Судді виконують свої обов`язки на професійній основі, мають однаковий юридичний статус, основу якого становлять спільні елементи, незалежно від місця суду в системі судоустрою чи від адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді. Однаковість юридичного статусу усіх суддів обумовлена, зокрема, наявністю єдиного порядку набуття статусу судді, сукупністю прав та обов`язків судді, єдністю юридичних гарантій, які надають суддям можливість бути неупередженими, об`єктивними, безсторонніми та незалежними. Із набуттям статусу судді пов`язане й набуття передбачених Конституцією та законами України гарантій незалежності, на чому неодноразово наголошував Конституційний Суд України у своїх рішеннях.

111. Отже, праву на отримання державних гарантій, передбачених Конституцією України і спеціальним законодавством для суддів, кореспондує сумлінне виконання суддею його обов`язків, покладених державою, основним з яких є відправлення правосуддя. Суд в цьому контексті виконує роль не роботодавця в загальноприйнятому розумінні, а установи, в штаті якої перебуває суддя, яка організаційно забезпечує суддю умовами, необхідними для здійснення ним правосуддя, а також виплачує суддівську винагороду.

112. Статтею 136 Закону № 1402-VIII врегульовано питання відпусток суддів. Так, суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу. Суддям, які мають стаж роботи більше 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів.

113. Закон № 1402-VIII не встановив спеціальних норм щодо надання суддям відпусток без збереження заробітної плати або інших видів відпусток, порядку їх надання, що однак, не свідчить про відсутність у суддів права на них.

114. Статтями 1, 3, 45 Конституції України, Кодексом законів про працю України, Законом № 504/96-ВР гарантовано конституційне право на відпочинок, яке є одним із основних трудових прав працівників, що охоплює, зокрема, право на відпустки, реалізація якого має бути забезпечена задля відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

115. Статтею 2 Закону № 504/96-ВР передбачено, що право на відпустки забезпечується, зокрема, гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом.

116. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що статус судді є особливим / високим і з цього випливають підвищені вимоги до його поведінки - у тому числі поза межами безпосереднього здійснення правосуддя. Статус судді зберігається за суб`єктом до моменту звільнення з цієї посади чи припинення повноважень судді з підстав, що визначені у частинах шостій і сьомій статті 126 Конституції України. Перебування судді у відпустках, навіть соціальних, не робить цю посаду у відповідному суді вакантною, тобто неможливо на цю посаду призначити іншу особу, яка відповідає вимогам, що пред`являються до судді, і бажає фактично здійснювати правосуддя. Водночас кожна посада судді за передбаченою відповідними органами чисельністю суддів у відповідному суді має особливе значення для функціонування конкретного суду, адже кількість суддів визначається з огляду на судове навантаження (частина шоста статті 19 Закону № 1402-VIII).

117. У контексті спірних правовідносин не можна оминути те, що 24 лютого 2022 року стало для України безпрецедентним моментом, який докорінно змінив умови функціонування держави та всіх її інституцій. Повномасштабне збройне вторгнення поставило перед державою виклики, масштаб і характер яких не могли бути повною мірою передбачені заздалегідь. Це спонукало законодавця швидко реагувати на зміну суспільних відносин, що зумовило як внесення нових положень до законодавства України, так і їх поступову зміну залежно від ситуації, яка складалася через дію воєнного стану.

118. Після запровадження воєнного стану органи державної влади продовжили здійснювати свої повноваження в установленому законом порядку. Особливого значення в умовах надзвичайних викликів набуло питання здатності держави зберегти правові механізми захисту людини та забезпечити функціонування суду як незалежного інституту.

119. Отже, усі громадяни України, в тому числі і публічні службовці, стикнулися з викликами й ризиками, зумовленими такими надзвичайними подіями. Більшість громадян України постала перед вибором залишатися на території України чи покидати її через безпекову ситуацію.

120. Відповідно до статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період дії воєнного стану не можуть бути припинені повноваження, зокрема судів. Статтею 26 цього Закону передбачено, що правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінено територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місце знаходження судів. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

121. Щодо роботи судів в умовах воєнного стану Рада суддів України, яка є органом суддівського самоврядування, неодноразово ухвалювала рішення з відповідними рекомендаціями, які хоча і були рекомендаційними, але мали неабияке значення задля забезпечення організаційної єдності функціонування органів судової влади (пункт 1 частини четвертої статті 126 Закону № 1402-VIII щодо завдань суддівського самоврядування).

122. Так, Рада суддів України ухвалила рішення від 24 лютого 2022 року № 9 «Щодо вжиття невідкладних заходів для забезпечення сталого функціонування судової влади в Україні», в якому наголосила, що навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану робота судів не може бути припинена, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. З урахуванням положень статті 3 Конституції України про те, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, рекомендовано зборам суддів, головам судів, суддям судів України у випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

123. У подальшому Рада суддів України, реагуючи на реальний стан ситуації в країні, надавала й інші рекомендації.

124. Зокрема, у рішенні від 14 березня 2022 року № 10 «Щодо затвердження рекомендацій з оргпитань роботи суддів в умовах воєнного стану» Рада суддів України у розділі ІІІ «Особливості трудових відносин із суддями, які вимушено залишили свої місця проживання та перебувають в інших містах або за кордоном» рекомендувала керівництву судів з`ясувати дійсні причини залишення місць проживання. У випадку, якщо судом не ухвалювалося рішення про тимчасове зупинення роботи суду (тимчасове зупинення відправлення правосуддя) або рішення про дистанційну роботу, - надавати таким суддям за їх заявами оплачувану або неоплачувану відпустку з одночасною рекомендацією прибути до місця роботи в найкоротший термін. При ухваленні рішення щодо надання відпусток враховувати дійсні обставини (наявність / відсутність бойових дій в конкретному населеному пункті), реальну можливість / необхідність повернення / прибуття судді на робоче місце, можливість дистанційної роботи. Дистанційна робота судді можлива виключно за умови його перебування в межах України.

125. Рішенням від 11 квітня 2024 року № 5 Рада суддів України, оцінивши подібну ситуацію щодо нездійснення суддею місцевого суду правосуддя у період з 27 вересня 2021 року через перебування у відпустках, звернула увагу судів та суддів України на те, що здійснення правосуддя є основним обов`язком судді. Звернула увагу суддівського корпусу на неприпустимість зловживання суддями своїм правом на відпустки без збереження заробітної плати, надання яких не передбачено чинним законодавством в обов`язковому порядку, що може мати наслідком тривале нездійснення суддею правосуддя, обмеження конституційного права людини на судовий захист та розгляд справ, які перебувають у провадженні судді, з урахуванням поточного суддівського навантаження у суді. Головам судів при вирішенні питань про надання суддям відпусток без збереження заробітної плати, надання яких не передбачено чинним законодавством в обов`язковому порядку, особливо суддям, які мають повноваження на здійснення правосуддя, рекомендувала в першу чергу виходити з необхідності забезпечення відправлення правосуддя судом та необхідності забезпечення суддями розгляду справ, що перебувають у їх провадженні. Головам судів, зборам суддів принципово реагувати на факти ухилення від здійснення правосуддя суддями, які систематично подають заяви про надання відпустки без збереження заробітної плати, надання яких не є обов`язковим, інформувати про такі факти ВРП.

126. Немає розумних підстав сумніватися в тому, що ситуація в країні, яка існувала станом на 14 березня 2022 року, істотно змінилася до 11 квітня 2024 року, тому, навіть якщо підстави для виїзду суддів за межі України були пов`язані з об`єктивними обставинами, що існували у березні 2022 року чи квітні 2023 року, це не означає, що такі обставини є сталими (незмінними) і такими, що перешкоджають поверненню на територію України.

127. У межах спірних правовідносин скаржник доводить законність своєї поведінки щодо безперервного перебування у відпустці без збереження заробітної плати протягом більше двох років, а так само підстав для невиходу з відпустки 12 травня 2025 року виключно наявністю наказу від 12 квітня 2023 року № 13-в/г у редакції, яка не містила конкретної дати закінчення відпустки, а лише пов`язувала її закінчення із закінченням періоду дії воєнного стану. Посилаючись на правила дії нормативно-правових актів, наполягає на тому, що жоден інший наказ не може суперечити саме цьому.

128. У цьому контексті варто зазначити, що скаржник помилково ототожнює поняття «нормативно-правовий акт» і «акт індивідуальної дії». Наказ про надання відпустки є саме актом індивідуальної дії, а тому немає підстав поширювати на нього дію статті 58 Конституції України.

129. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками ВРП про те, що поведінка судді в цій ситуації не відповідала високому статусу судді, а наказ від 12 квітня 2023 року № 13-в/г має оцінюватися сукупно з подальшою хронологією подій у цій справі.

130. Так, на момент видання наказу від 12 квітня 2023 року № 13-в/г період воєнного стану був продовженим до 05:30 20 травня 2023 року згідно з Указом Президента України від 06 лютого 2023 року № 58/2023, затвердженим відповідним Законом України від 07 лютого 2023 року.

131. У подальшому дія воєнного стану продовжувалась, зокрема до 18 серпня 2023 року, до 16 листопада 2023 року, до 14 лютого 2024 року, до 14 травня 2024 року, до 12 серпня 2024 року, до 10 листопада 2024 року, до 08 лютого 2025 року, до 09 травня 2025 року.

132. Прикметно, що наступні заяви ОСОБА_1 датовані 19 травня 2023 року, 18 серпня 2023 року, 15 листопада 2023 року, 13 лютого 2024 року, 13 травня 2024 року, 12 серпня 2024 року, 11 листопада 2024 року, 10 лютого 2025 року, 09 травня 2025 року, тобто датами, які відповідають або наближені до дати закінчення періоду воєнного стану, визначеної відповідним указом Президента України.

133. Зазначене дає розумні та обґрунтовані підстави погодитися з тим, що ОСОБА_1 розуміла, що сторонами обумовлювалась строкова відпустка, кінцевий період якої пов`язувався з кінцевою датою, визначеною у відповідному указі Президента України. Отже, проявлена скаржником поведінка засвідчує розуміння, що наказом від 12 квітня 2023 року № 13-в/г їй надано відпустку саме до 20 травня 2023 року. На цей висновок не впливають обставини, що виникли у зв`язку з різними редакціями наказу, які для мети дисциплінарного провадження не були настільки відмінними, щоб давати різне розуміння періоду наданої відпустки.

134. Посилання скаржника на те, що наступними заявами вона доводила до відома обставини продовження дії воєнного стану, є незмістовними, адже, по-перше, це загальновідомі, а не індивідуальні (суб`єктивні) обставини, які вимагають їх повідомлення, а по-друге безпосередньо в цих заявах ОСОБА_1 просила саме надати їй відпустку без збереження заробітної плати. Уперше лише в заяві від 12 травня 2025 року ОСОБА_1 висловила прохання саме продовжити відпустку, а не надати нову.

135. Також дія актів індивідуальної дії характеризується тим, що такі, за загальним правилом, вичерпують свою дію після реалізації. Після видання наказу від 12 квітня 2023 року № 13-в/г було видано наступний наказ на підставі відповідної заяви скаржника із зазначенням нового періоду відпустки і кінцевої його дати, а в подальшому видано ще низку наказів із зазначенням конкретного періоду. Наведене у сукупності дає підстави для висновку, що ОСОБА_1 була обізнана, що 09 травня 2025 року є кінцевим періодом її відпустки. При цьому саме ОСОБА_1 мала правовий інтерес в отриманні наказів про надання їй відпусток або з`ясування їх періоду, а тому посилання зараз на порушення порядку ознайомлення з наказами є недоречними. Якщо йти за логікою скаржника, то вона через неналежне ознайомлення з наступними після 12 квітня 2023 року наказами мала з`явитися на робоче місце ще 22 травня 2023 року, а факт подання нових заяв про надання відпустки суперечить доводам, що кінцевим періодом наданої відпустки згідно з наказом від 12 квітня 2023 року № 13-в/г є припинення або скасування воєнного стану.

136. ВРП обґрунтовано звернула увагу, що ще у квітні 2024 року збори суддів звернулися до ОСОБА_1 з рекомендацією повідомити про намір повернення до відправлення правосуддя, звернувши увагу, зокрема, на рішення Ради суддів України від 11 квітня 2024 року № 7. У відповідь ОСОБА_1 повідомленням від 13 травня 2024 року засвідчила своє розуміння, що перед нею поставлено питання виходу з відпустки і що її термін має бути припиненим незалежно від формулювання строку в наказі від 12 квітня 2023 року. Але, посилаючись на обставини отримання колективного захисту в Королівстві Норвегія і покладення на неї певних обов`язків, пов`язаних із цим, ОСОБА_1 фактично засвідчила свою відмову в поверненні до здійснення правосуддя до припинення дії колективного захисту, який пов`язаний з усім періодом дії воєнного стану в Україні.

137. У лютому 2025 року збори суддів Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області вирішили звернутись до ОСОБА_1 з листом, в якому повідомити про неможливість погодження надання їй подальших відпусток, та запропонувати стати до роботи з відправлення правосуддя після закінчення відпустки без збереження заробітної плати.

138. У відповідь ОСОБА_1 направила декілька повідомлень, датованих вже після 09 травня 2025 року (останній день відпустки, наданої наказом суду від 10 лютого 2025 року № 11-в/г), у тому числі нові заяви про надання / продовження відпустки, посилаючись на законність перебування у відпустці до припинення або скасування воєнного стану, який, однак, ще триває. ОСОБА_1 лише у травні 2025 року після отримання наказів про відмови в наданні / продовженні відпустки, повідомила про неможливість повернення до України за 1 день. Прохання надати їй розумний час, необхідний для організації термінового переїзду, ОСОБА_1 не висловлювала.

139. Велика Палата Верховного Суду не заперечує доводів скаржника про послідовність її дій. Водночас така послідовність полягала в тому, що вона не мала наміру повертатися до відправлення правосуддя до моменту скасування воєнного стану, тобто повного припинення воєнних дій на території держави. Зі змісту доводів скаржника не вбачається, що суддя переживала внутрішню етичну дилему в цій ситуації, спричинену конфліктом цінностей матері й судді, необхідністю зробити вибір між двома варіантами поведінки (звільнитися з посади судді й залишитися під колективним захистом за межами України чи повернутися до виконання професійних обов`язків судді).

140. З доводів скаржника очевидним є те, що повернення до здійснення правосуддя в умовах дії воєнного стану ОСОБА_1 не розглядала, віднайти розумний баланс між цінностями не намагалася, що об`єктивно підтверджує висновки ВРП про те, що ОСОБА_1 ухилялася від здійснення правосуддя, а її поведінка є також проявом неповаги до інших суддів Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області, які протягом більше двох років брали на себе те судове навантаження, що могло б бути розподілено на повноважну суддю ОСОБА_1 за умови її повернення, або ж іншого суддю, який міг би претендувати на вакантну посаду у випадку звільнення ОСОБА_1 із цієї посади за власним бажанням через зроблений нею вибір перебувати увесь період воєнного стану під колективним захистом в Королівстві Норвегія.

141. Під час судового розгляду не знаходять свого підтвердження доводи скаржника про те, що вона не заперечувала можливості повернення до виконання обов`язків судді, але повідомляла про необхідність розумного часу для врегулювання життєвих та організаційних питань, пов`язаних з місцем проживання. У жодній з поданих ОСОБА_1 з квітня 2024 року заяв чи повідомлень, зокрема від 13 травня 2024 року, немає відповідного прохання, окрім повідомлення про повернення до здійснення правосуддя лише після припинення чи скасування воєнного стану в Україні. З першого звернення зборів суддів до ОСОБА_1 остання продовжила подання заяв про надання їй відпусток без збереження заробітної плати, фактично навіть не передбачаючи такого варіанту, як можливість з боку суду відмовити в наданні наступної відпустки.

142. Про необхідність повернення з відпустки, закінчення якої припадало на 09 травня 2025 року, і неможливість подальшого надання аналогічних відпусток ОСОБА_1 збори суддів повідомили шляхом направлення відповідного листа від 17 лютого 2025 року. Про обізнаність із цим листом скаржник повідомила і в судовому засіданні. Та обставина, що керівництво суду погоджувало надання відпусток до 09 травня 2025 року лише засвідчує факт, що у скаржника було більш ніж достатньо часу для обрання для себе єдиного варіанту своєї поведінки: або самостійно звільнитися з посади судді і залишитися в Королівстві Норвегія, або повернутися до відправлення правосуддя - виконання основного обов`язку судді. Водночас обставини надання відпусток у минулому не можуть засвідчувати легітимність очікувань ОСОБА_1 і надалі перебувати у відпустках без збереження заробітної плати, зберігаючи статус судді, не здійснюючи правосуддя.

143. У контексті безпекової ситуації ВРП цілком об`єктивно звернула увагу, що територія Білгород-Дністровського району Одеської області не віднесена до територій ведення активних бойових дій. Як було встановлено, судді та працівники апарату Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області виконують свої посадові обов`язки в повному обсязі та перебувають у місті Білгород-Дністровському, забезпечуючи повноцінний доступ до правосуддя фізичним особам, підтримуючи верховенство права.

144. Відповідно, посилання ОСОБА_1 на безпекову ситуацію є недоречними. Крім того, з доводів скаржника не вбачається, що вона зверталась до ВРП із заявами про відрядження її до іншого суду, який, на її думку, знаходиться на більш безпечній території, для здійснення правосуддя. Зі змісту скарги також не прослідковується бажання ОСОБА_1 повернутися під час дії воєнного стану в Україні для здійснення правосуддя, але цілком однозначно простежується бажання залишатися на посаді судді, не здійснюючи при цьому правосуддя і надалі (як зазначає суддя - до скасування воєнного стану в Україні).

145. У цілому з боку ОСОБА_1 наявний прояв пасивної поведінки, законність якої вона виправдовує виключно формулюванням наказу, переводячи цей спір в іншу площину - дослідження редакцій наказів, поведінки суду, тим самим зміщуючи акценти з поведінки самої судді, яка не могла не розуміти, що постійне перебування у відпустках без збереження заробітної плати протягом більше двох років і невихід на роботу 12 травня 2025 року після закінчення відпустки, наданої наказом суду від 10 лютого 2025 року № 11-в/г, лише через те, що на території України діє воєнний стан, не сумісне з високими стандартами поведінки судді, які зобов`язують її здійснювати правосуддя саме на території України.

146. Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи ОСОБА_1 про існування різних редакцій наказу від 12 квітня 2023 року № 13-в/г, однією з яких вона обґрунтовує не повернення до здійснення правосуддя з 12 травня 2025 року. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги сукупність наведених вище висновків, а саме: як ОСОБА_1 , так і суд розуміли строковість відпустки, наданої згідно із цим наказом; надання в подальшому після 20 травня 2023 року відпусток на підставі відповідних заяв ОСОБА_1 із фіксацією кінцевого строку наданої відпустки; збори суддів двічі звертались до ОСОБА_1 з метою її повернення до здійснення правосуддя в Білгород-Дністровському міськрайонному суді Одеської області, роботу якого не зупинено. Наказ про надання відпустки є актом індивідуальної дії, тому аргументи позивача про неможливість його зворотної дії в часі є безпідставними. В умовах, коли воєнний стан в країні вводиться / продовжується неодноразово на строк 90 днів і остаточна дата його скасування / припинення є невизначеною, очевидним є, що встановлені в наказі обставини не можуть тривати нескінченно і з часом можуть змінюватися залежно від потреб держави і суспільства. До того ж ОСОБА_1 як суддя не могла не знати про рішення Ради суддів України від 11 квітня 2024 року № 7, яким звернуто увагу всього суддівського корпусу на основний обов`язок суддів здійснювати правосуддя і недопустимість зловживання ними своїм правом на відпустки без збереження заробітної плати, надання яких не передбачено чинним законодавством в обов`язковому порядку. Доводи ж ОСОБА_1 щодо незастосовності цього рішення Ради суддів України до неї є її власним суб`єктивним тлумаченням, яке тільки підтверджує небажання повертатися до відправлення правосуддя допоки на території України продовжується дія воєнного стану.

147. При цьому спірна в цій справі поведінка судді не охоплюється поняттям «дотримання внутрішнього трудового розпорядку суду», оскільки не йде мова про фактичне перебування на робочому місці протягом робочого часу, встановленого в суді, чи дотримання інших внутрішньоорганізаційних правил. Посилання в цьому контексті на постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 вересня 2022 року (провадження № 11-279сап21) є незмістовними, оскільки в цій постанові мова йшла про суддю, який, не маючи повноважень, не з`являвся на робочому місці протягом робочого часу. Натомість у справі, що розглядається, оцінюється поведінка судді з повноваженнями з точки зору її ухилення від здійснення правосуддя, прояву неповаги до інших суддів суду, що не було предметом розгляду згідно з постановою Великої Палати Верховного Суду від 08 вересня 2022 року.

148. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висловленою в рішенні ВРП позицією, що набуття ОСОБА_1 статусу судді передбачає постійне, неухильне, сумлінне виконання професійних обов`язків зі здійснення правосуддя, а зловживання суддею правом на відпустки без збереження заробітної плати як спосіб ухилення від виконання своїх професійних обов`язків та безпідставна відсутність на робочому місці не відповідають нормам суддівської етики та стандартам поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, підривають авторитет правосуддя.

149. Посилання скаржника на гарантоване державою право на відпустку не може тлумачитися у спосіб гарантування державою можливості залишатися на посаді судді, але не виконувати обов`язки, зумовлені цим статусом, через обставини, в яких опинилася вся держава, кожен громадянин України і кожен суддя, а не лише і виключно ОСОБА_1 .

150. Інші доводи скарги, пов`язані з тлумаченням частин третьої і четвертої статті 12 Закону № 2136-IX, виходять за межі спору в цій справі, позаяк предметом оцінки в дисциплінарному провадженні була саме поведінка судді, яка з 18 квітня 2023 року безперервно перебуває у відпустках без збереження заробітної плати і після закінчення чергової відпустки до виконання обов`язків судді не приступила, а не трудовий спір щодо підстав надання відпустки.

151. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29 жовтня 2020 року у справі № 9901/929/18 зазначала, що з огляду на особливий статус судді правове регулювання питання звільнення судді з посади з підстави, передбаченої пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України (за наслідками дисциплінарного провадження) визначається винятково Конституцією України та спеціальними законами України № 1402-VIII та № 1798-VIII, а не положеннями Кодексу законів про працю України. Тобто на суддю як на особу публічного права з особливим статусом не поширюються загальні норми трудового законодавства.

152. Відповідно, ототожнення скаржником себе зі звичайним найманим працівником, який працює не під присягою Українському народові, а за трудовою угодою, наголошення виключно на досягнутих (за позицією скаржника) домовленостях із судом (яку скаржник називає угодою сторін) не можуть виправдовувати загальну поведінку судді в контексті інкримінованого їй дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII.

153. Доводи про відсутність негативних наслідків з огляду на відсутність справ, які були б розподілені в провадження судді, є безпідставними, оскільки, як правильно зазначила ВРП, негативні наслідки проявленої поведінки настали не для конкретних учасників справи, а для судової системи в цілому і Білгород-Дністровського суду зокрема. Такі негативні наслідки є очевидними. Посилання на відсутність заперечень щодо її відпустки з боку суду чи суддів спростовуються встановленими під час дисциплінарного провадження обставинами.

154. Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що рішення ВРП про притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності відповідає приписам пункту 4 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII. Зі змісту рішення ВРП вбачаються посилання на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків. Такі висновки ґрунтуються на чітких та переконливих доказах, які з точки зору звичайної розсудливої людини у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність тих обставин, що стали підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII.

155. Також безпідставними є доводи скаржника, що з боку ВРП у відношенні до неї допущено дискримінаційний підхід в питанні прийнятності скарг, адже дисциплінарна скарга на дії ОСОБА_1 і скарга останньої на дії керівництва суду стосувалися різних аспектів і питань. Так, ОСОБА_1 порушувала питання, пов`язані зі здійсненням ОСОБА_6 адміністративних функцій голови суду, а скарга на дії ОСОБА_1 стосувалася безпосереднього виконання нею обов`язків судді. Різниця в порушених питаннях унеможливлює висновок про дискримінацію, адже остання означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях.

156. У контексті допущення дисциплінарним органом низки процесуальних порушень скаржник звертає увагу на таке: на порушення вимог пункту 9.1 Регламенту ВРП, затвердженого рішенням Ради від 24 січня 2017 року № 52/0/15-17 (в редакції від 22 грудня 2025 року), не надано її представнику можливості надавати пояснення протягом 20 хвилин; представника скаржника постійно перебивали та не надавали йому можливості надавати відповіді на запитання, які поставлено; не розглянуто клопотання представника про огляд доказів під час засідання, мотивуючи це тим, що такі докази будуть оглянуті в спеціальному приміщенні; відхилено клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів на підтвердження факту повідомлення про наказ телефонним зв`язком; відхилено клопотання про виклик свідка ОСОБА_3 для надання пояснень, а також голови суду та або в. о. голови суду для надання пояснень з приводу службової перевірки, висновки якої містять суттєві протиріччя; позбавлено представника можливості поставити запитання дисциплінарному інспектору, який готував висновок у дисциплінарній справі.

157. Велика Палата Верховного Суду вважає, що такі доводи ані кожен окремо, ані в сукупності не зумовлюють підставу для скасування рішення ВРП, передбачену пунктом 4 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII. Такі доводи жодним чином не впливають на здійснену ВРП оцінку поведінки судді, її кваліфікацію.

Щодо застосованого виду дисциплінарного стягнення

158. Статтею 109 Закону № 1402-VIII визначено, що до суддів може застосовуватися дисциплінарне стягнення у виді: 1) попередження; 2) догани - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця; 3) суворої догани - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців; 4) подання про тимчасове (від одного до шести місяців) відсторонення від здійснення правосуддя - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та обов`язковим направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації, визначеного органом, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді; 5) подання про переведення судді до суду нижчого рівня; 6) подання про звільнення судді з посади (частина перша цієї статті).

159. Під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності (частина друга статті 109 Закону № 1402-VIII).

160. Відповідно до частини четвертої статті 109 Закону № 1402-VIII дисциплінарні стягнення, визначені пунктами 1-3 частини першої цієї статті, не застосовуються у разі вчинення суддею проступків, визначених пунктами 3, 10-12, 14, 15 частини першої статті 106 цього Закону. Дисциплінарне стягнення, визначене пунктом 4 частини першої цієї статті, може застосовуватися до судді виключно у разі вчинення проступків, визначених пунктами 1, 2, 4 та 5 частини першої статті 106 цього Закону.

161. Згідно із частиною восьмою статті 109 Закону № 1402-VIII дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується у разі: 1) вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді; 2) порушення суддею обов`язку підтвердити законність джерела походження майна.

162. За змістом частини дев`ятої статті 109 Закону № 1402-VIII істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов`язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, факт допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.

163. Ураховуючи, що допущені суддею ОСОБА_1 порушення норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, та прояв неповаги до інших суддів є умисними, несумісними зі статусом судді, порочать звання судді та підривають авторитет правосуддя, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком ВРП, що допущена суддею ОСОБА_1 поведінка має ознаки складу істотного дисциплінарного проступку, а застосоване до судді дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді відповідає вимогам статті 109 Закону № 1402-VІІІ, статті 50 Закону № 1798-VIII.

164. Під час обрання виду стягнення ВРП зважила на характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особу судді, ступінь її вини, характеристику судді, відсутність дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, тому немає причин вважати, що дисциплінарне стягнення для ОСОБА_1 було обрано без дотримання принципу пропорційності.

165. Доводи скаржника фактично зводяться до незгоди з оцінкою доказів та висновками ВРП, проте не спростовують установлених дисциплінарним органом обставин та не дають підстав вважати, що оскаржуване рішення ухвалене без належного дослідження матеріалів дисциплінарної справи або без достатнього мотивування викладених у ньому висновків.

166. Інші доводи й аргументи, висловлені в скарзі судді на рішення ВРП, не впливають на наведені вище висновки Великої Палати Верховного Суду про відсутність підстав для скасування цього рішення ВРП.

Висновок за результатами розгляду скарги

167. Згідно із частиною восьмою статті 266 КАС України Велика Палата Верховного Суду за наслідками розгляду справи щодо оскарження рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може скасувати оскаржуване рішення ВРП або залишити його без змін.

168. Відповідно до викладених вище мотивів Велика Палата Верховного Суду вважає, що немає підстав для скасування рішення ВРП від 23 квітня 2026 року № 750/0/15-26 та задоволення скарги ОСОБА_1

169. ВРП, ухвалюючи зазначене рішення, діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою вони надані; безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо та пропорційно. Рішення містить обґрунтовані мотиви, з яких ВРП дійшла висновку про наявність фактичних та правових підстав для застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення з посади.

Керуючись статтями 266, 341, 344, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Скаргу ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя від 23 квітня 2026 року № 750/0/15-26, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 14 січня 2026 року № 43/2дп/15-26, залишити без задоволення, а рішення Вищої ради правосуддя від 23 квітня 2026 року № 750/0/15-26 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя С. О. Погрібний

Суддя-доповідач М. М. Гімон

Судді:|О. О. Банасько О. Л. Булейко О. А. Губська А. А. Ємець В. В. Король О. В. Кривенда||М. В. Мазур Н. М. Мартинюк К. М. Пільков Н. С. Стефанів Т. Г. Стрелець М. Ю. Тітов І. В. Ткач|