П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 жовтня 2018 року
м. Київ
Справа № 809/973/14
Провадження № 11-858апп18
ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
головуючого Князєва В. С.,
судді-доповідача ЗолотніковаО. С.,
суддів Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
за участю секретаря судового засідання - Мамонової І. В.,
учасники справи:
представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Х-Адванс» -Сохан В. Є.,
представник Гаражного кооперативу «Соколи» - Жирун Р. М.,
представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6,
розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Гаражного кооперативу «Соколи» (далі - Кооператив) на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2015 року (судді Левицька Н. Г., Обрізко І. М., Сапіга В. П.) у справі № 809/973/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Х-Адванс» (далі - ТОВ «Х-Адванс») до Реєстраційної служби Івано-Франківського міського управління юстиції (далі - Реєстраційна служба), треті особи: Кооператив, ОСОБА_5, про визнання недійсним рішення та зобов'язання вчинити дії і
ВСТАНОВИЛА:
У квітні 2014 року ТОВ «Х-Адванс» звернулося до суду з позовом до Реєстраційної служби про визнання недійсним та скасування рішення від 28 травня 2013 року № 2635689 про державну реєстрацію за ОСОБА_5 права власності на гараж НОМЕР_1, що розташований за адресою: Івано-Франківська область, м. Івано-Франківськ, Кооператив, та зобов'язання відповідача внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Реєстр) відповідний запис про скасування державної реєстрації права власності.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч положенням Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703, відповідач здійснив державну реєстрацію за ОСОБА_5 права власності на гараж без документа про прийняття закінченого будівництвом об'єкта в експлуатацію та документа, що посвідчує речове право заявника на земельну ділянку, витягу з Держаного земельного кадастру про земельну ділянку, а також без документа, що підтверджує викуп гаража членом Кооперативу. Оскільки гараж розташований на земельній ділянці, що належить ТОВ «Х-Адванс» на праві приватної власності, то рішення відповідача підлягає визнанню недійсним, а державна реєстрація скасуванню шляхом внесення відповідних записів до Реєстру.
Івано-Франківський окружний адміністративний суд постановою від 01 липня 2014 року в задоволенні позову відмовив.
Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 12 жовтня 2015 року скасував постанову суду першої інстанції та прийняв нову постанову, якою задовольнив позовні вимоги.
Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, Кооператив подав касаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що Львівський апеляційний адміністративний суд не встановив дійсного характеру правовідносин, що склалися між сторонами, та не визначив суті порушеного права, на захист якого подано позов. Зокрема, на момент побудови гаража (2006 рік) власником земельної ділянки, на якій він розташований, була Івано-Франківська міська рада, а Кооператив користувався цією ділянкою на підставі договору оренди землі. При цьому ТОВ «Х-Адванс» стало власником земельної ділянки лише у 2012 році.Право власності на гараж набуте ОСОБА_5 відповідно до статті 19-1 Закону України від 10 липня 2003 року № 1087-IV «Про кооперацію». Крім того, на момент ухвалення апеляційним судом оскаржуваної постанови гараж не перебував у власності ОСОБА_5, а був зареєстрований за іншою особою на підставі договору купівлі-продажу від 13 квітня 2014 року, однак суд не врахував указану обставину та скасував неактуальний запис у Реєстрі. З огляду не це Кооператив просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
У додаткових обґрунтуваннях касаційної скарги Кооператив відзначив, що позивач оспорює правомірність набуття третьою особою права власності на нерухоме майно, тому цей спір не має ознак адміністративного та підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін. Таким чином, вирішення судами попередніх інстанцій спору по суті є помилковим. На думку скаржника, постановлені рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню із закриттям провадження в цій справі, оскільки справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 18 травня 2016 року відкрив касаційне провадження в цій справі.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.
Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У лютому 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 12 липня 2018 року передав цю справу до Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 30 серпня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в судовому засіданні на 30 жовтня 2018 року.
У додаткових поясненнях Кооператив указав на те, що Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області рішенням від 20 лютого 2018 року у справі № 344/11328/17 визнав недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 з реєстраційним номером № 261010002000107, виданий 25 жовтня 2012 року ТОВ «Х-Адванс» на земельну ділянку площею 6,2207 га з кадастровим номером НОМЕР_3, та скасував рішення про державну реєстрацію за ТОВ «Х-Адванс» права власності на спірну земельну ділянку. Враховуючи скасування правовстановлюючих документів, що підтверджували право власності позивача на земельну ділянку, є об'єктивна обставина для відмови в задоволенні позовних вимог у цій справі.
У запереченнях на касаційну скаргу ТОВ «Х-Адванс» зазначило, що з огляду на встановлений судом факт відсутності в матеріалах реєстраційної справи документів, обов'язковість яких прямо визначена спеціальними нормами права, Львівський апеляційний адміністративний суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для здійснення державної реєстрації за ОСОБА_5 права власності на гараж. Крім того, Кооператив подавав аналогічні за змістом касаційні скарги на судові рішення у справах, у яких предметом оскарження були інші рішення державних реєстраторів щодо реєстрації прав на гаражі членів Кооперативу. Такі касаційні скарги Кооперативу Вищий адміністративний суд України залишав без задоволення, а судові рішення, якими скасовувалися рішення про реєстрацію прав на гаражі, залишав без змін. Беззаперечним, на думку позивача, є той факт, що оскаржуване рішення про реєстрацію права власності на гараж стосується речових прав лише ОСОБА_5 і на час звернення до суду з цим позовом запис у Реєстрі був актуальним.
Третя особа ОСОБА_5 надіслав до суду письмові пояснення, у яких зазначив про те, що в цій справі позивач фактично оспорює правомірність набуття третьою особою права власності на нерухоме майно, а не управлінські функції державного реєстратора, який здійснює державну реєстрацію такого права, отже, такий спір не має ознак адміністративного та підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства. Суд апеляційної інстанції не встановив фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, та неправильно визначив суб'єктний склад сторін, у зв'язку із чим дійшов передчасного висновку про задоволення позову, тим самим вирішив питання про цивільні права та обов'язки особи, яка не є стороною в цій справі. У поясненнях ОСОБА_5 посилається на правову позицію ВеликоїПалати Верховного Суду, викладену в постанові від 23 травня 2018 року у справі № 802/233/16-а з подібними правовідносинами, з урахуванням якої вимога позивача про скасування державної реєстрації речового права третьої особи є похідною в цьому приватноправовому спорі і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Відповідач відзиву на касаційну скаргу не надіслав.
У судовому засіданні 30 жовтня 2018 рокупредставники Кооперативу та третьої особи підтримали касаційну скаргу, представник позивача просив залишити оскаржуване судове рішення без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, виступи учасників справи, перевіривши матеріали справи, наведені в касаційній скарзі доводи та заперечення на них, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність її часткового задоволення.
Суди попередніх інстанцій установили, що 25 травня 2013 року представник ОСОБА_5 - ОСОБА_4 звернувся до Реєстраційної служби із заявою № 3797 про державну реєстрацію за ОСОБА_5 права власності на гараж, що розташований за адресою: АДРЕСА_1. До заяви було додано: дві квитанції про оплату державного мита від 22 травня 2013 року; копії паспорта та картки платника податків ОСОБА_5; копії паспорта та картки платника податків ОСОБА_4; витяг з угоди про надання послуг адвокатом від 12 квітня 2013 року; довідку від 12 квітня 2013 року № 50/01-04 про право власності на гараж НОМЕР_1, видану Кооперативом; витяг із протоколу від 31 березня 2013 року № 7 про затвердження списку членів/асоційованих членів Кооперативу; копію договору оренди землі від 16 березня 2006 року; технічний паспорт на гараж НОМЕР_1.
На підставі поданих документів 28 травня 2013 року державний реєстратор Реєстраційної служби Попович Р. В. прийняв рішення № 2635689 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, на підставі якого цього ж дня ОСОБА_5 видано свідоцтво про право власності НОМЕР_4 та витяг з Реєстру про реєстрацію права власності № 4024343.
Зазначене також підтверджується інформаційною довідкою з Реєстру щодо об'єкта нерухомого майна від 10 жовтня 2013 року № 10597512.
Також суди установили, що згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, зареєстрованим у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право користування землею за № 261010002000107, земельна ділянка площею 6,2207 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, належить на праві приватної власності ТОВ «Х-Адванс». Цільове призначення цієї ділянки - для обслуговування гаражної стоянки автомобілів.
Як убачається з копії довідки Кооперативу про право власності ОСОБА_5 на вказаний об'єкт нерухомого майна та копії технічного паспорта, будівництво гаража здійснене у 2006 році.
Земельна ділянка, на якій розміщений гараж, передана в оренду Кооперативу строком на один рік на підставі договору оренди землі від 16 березня 2006 року, укладеного між Івано-Франківською міською радою та Кооперативом.
Вважаючи, що відповідач здійснив реєстрацію за третьою особою права власності на об'єкт нерухомого майна з порушенням чинного на той час законодавства та порушенням права ТОВ «Х-Адванс» як землевласника, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи в задоволенні позову, Івано-Франківський окружний адміністративний суд керувався тим, що при реєстрації за ОСОБА_5 права власності на гараж відповідач діяв у межах наданих йому повноважень та у спосіб, що передбачені законом. У судовому засіданні установлено, що у визначеному законом порядку право власності ОСОБА_5 на гараж у Кооперативі позивачем не оспорено. Так само позивачем не надано доказів про порушення його права на володіння земельною ділянкою площею 6,2207 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, внаслідок прийняття рішення про реєстрацію права власності на гараж за третьою особою.
Львівський апеляційний адміністративний суд не погодився з такими висновками суду першої інстанції та скасував постанову, посилаючись на те, що відповідач здійснив державну реєстрацію права власності на гараж без необхідних документів, зокрема документа про прийняття такого об'єкта в експлуатацію в установленому законодавством порядку та документа, що посвідчує речове право заявника на земельну ділянку, а також витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.
Розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
Проте такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно із частиною другою статті 2 КАС України(тут і далі - у редакції, чинній на час постановлення судами попередніх інстанцій рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцієючи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС Українисуб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини другої статті 4 КАС Україниюрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС Українивизначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких закономустановлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Як установлено матеріалами справи, ТОВ «Х-Адванс» звернулося до суду з позовом до Реєстраційної служби про скасування рішення, яким проведено державну реєстрацію за ОСОБА_5 права власності на об'єкт нерухомого майна - гараж НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 та на підставі якого третій особі видано свідоцтво про право власності на цей об'єкт.
При цьому підставою для звернення з позовом є те, що внаслідок прийняття рішення про державну реєстрацію за ОСОБА_5 права власності на вказаний гараж порушується право позивача на володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, оскільки ділянка, на якій збудовано гараж, належить на праві приватної власності ТОВ «Х-Адванс».
Отже, виникнення спірних правовідносин обумовлено незгодою позивача з правомірністю набуття третьою особою у справі права власності на об'єкт нерухомого майна, що стало підставою для оскарження реєстрації права власності на це майно. Тобто предметом розгляду в цій справі є законність набуття особою права власності на нерухоме майно, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.
Критеріями відмежування справ цивільної (господарської) юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають з будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору.
За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній на час постановлення судами першої та апеляційної інстанцій рішень, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
Оскільки позовні вимоги заявлено ТОВ «Х-Адванс» на захист порушеного, на його думку, права власності на земельну ділянку, а на підставі оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень у третьої особи виникло речове право, правомірність набуття якого оспорюється позивачем, то цей спір стосується приватноправових відносин і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.
При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного (господарського) судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 806/1641/17 (провадження № 11-696апп18).
За нормами частини третьої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
На підставі пункту 5 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині.
За правилами частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.
Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу з порушенням правил юрисдикції адміністративних судів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування судових рішень із закриттям провадження у справі.
Керуючись статтями 341, 344, 349, 354, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
1. Касаційну скаргу Гаражного кооперативу «Соколи» задовольнити частково.
2. Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 липня 2014 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2015 року скасувати, а провадження у справі закрити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Князєв
Суддя-доповідач О. С. Золотніков
Судді: С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко
В. В. Британчук Л. І. Рогач
Д. А. Гудима І. В. Саприкіна
В. І. Данішевська О. М. Ситнік
О. Р. Кібенко О. С. Ткачук
Л. М. Лобойко В. Ю. Уркевич
Н. П. Лященко О. Г. Яновська