Постанова
Іменем України
27 березня 2019 року
м. Київ
справа № 644/2139/16-ц
провадження № 61-14899сво18
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
суддів: Гулька Б. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма «Елавус ЛТД»,
третя особа - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Елавус ЛТД» на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 01 листопада 2016 року у складі судді Бугери О. В. та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 11 січня 2017 року у складі колегії суддів: Овсяннікової А. І., Бездітко В. М., Коваленко І. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Елавус ЛТД» (далі - ТОВ Фірма «Елавус ЛТД»), третя особа - ОСОБА_2, про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації за нараховану, але не виплачену заробітну плату. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що 15 жовтня 2013 року наказом ТОВ Фірма «Елавус ЛТД» він був звільнений з роботи з посади головного механіка за згодою сторін на підставі статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). При звільненні відповідач не провів з ним повного розрахунку, а саме не виплатив йому заробітну плату. Судовим наказом Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 26 березня 2014 року з відповідача на його користь стягнуто заборгованість із заробітної плати за період із серпня до жовтня 2013 року в сумі 16 141 грн 39 коп., однак зазначені кошти він отримав лише 03 грудня 2015 року. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 16 жовтня 2013 року до 02 грудня 2015 року в розмірі 107 004 грн 17 коп. та компенсацію за нараховану, але невиплачену заробітну плату станом на 02 грудня 2015 року з урахуванням індексу інфляції в розмірі 84 486 грн 32 коп.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 01 листопада 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ Фірма «Елавус ЛТД» на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 16 жовтня 2013 року до 02 грудня 2015 року в розмірі 107 004 грн 17 коп. і компенсацію за нараховану, але невиплачену заробітну плату з урахуванням індексу інфляції в розмірі 10 669 грн 46 коп., всього - 117 673 грн 63 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що обставини, на які посилався позивач, дають підстави для висновку про порушення відповідачем вимог трудового законодавства, що призвело до порушення прав позивача.
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 11 січня 2017 року апеляційну скаргу ТОВ Фірма «Елавус ЛТД» відхилено, а рішення Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 01 листопада 2016 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 23 жовтня 2015 року порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ Фірма «Елавус ЛТД» та затверджено кредиторські вимоги до товариства, в тому числі кредиторські вимоги ОСОБА_1 в сумі 16 141 грн 39 коп., які у 2014 році було стягнуто з товариства на його користь судовим наказом. Вказані кошти виплачено позивачу 03 грудня 2015 року. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 15 січня 2016 року припинено провадження у справі про банкрутство ТОВ Фірма «Елавус ЛТД», а дію мораторію на задоволення вимог кредиторів припинено, тобто підприємство є діючим. Вважаються погашеними вимоги конкурсних кредиторів, які не були заявлені в установлений законом строк або відхилені господарським судом. Вимоги ОСОБА_1 про стягнення заробітної плати за час затримки по день фактичного розрахунку до таких вимог не відносяться.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У березні 2017 року ТОВ Фірма «Елавус ЛТД» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 01 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 11 січня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що незастосування судами попередніх інстанцій приписів статті 117 КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13 січня 2004 року № 5, і правових позицій Верховного Суду України, наведених у постанові № 6-948цс16, призвело до незаконного стягнення з товариства грошових коштів у сумі 107 004 грн 17 коп. Також судами попередніх інстанцій не враховано, що згідно з ухвалою Господарського суду Харківської області від 15 січня 2016 року у справі № 922/3048/15 вимоги позивача про стягнення з товариства фінансових санкцій за час затримки розрахунку за період з 16 жовтня 2013 року до 02 грудня 2015 року в розмірі 107 004 грн 17 коп. є погашеними.
У травні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу, в якому просив її відхилити, посилаючись на те, що свої фінансові вимоги він не міг заявити у процесі банкрутства ТОВ Фірма «Елавус ЛТД» у зв'язку з тим, що представники відповідача не повідомили його про строк погашення заборгованості із заробітної плати.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Орджонікідзевського районного суду міста Харкова.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
21 березня 2018 року справу № 644/2139/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 листопада 2018 рокусправу призначено до судового розгляду.
Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року справу № 644/2139/16-ц передано на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 14 березня 2019 року справу прийнято до розгляду Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких мотивів.
За змістом статті 213 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року), рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 214 ЦПК України 2004 року під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення у повній мірі не відповідають.
Судами встановлено, що з 01 липня 2010 року до 15 жовтня 2013 року ОСОБА_1 працював у ТОВ Фірма «Елавус ЛТД» на посаді головного механіка.
Наказом ТОВ Фірма «Елавус ЛТД» від 15 жовтня 2013 року ОСОБА_1 був звільнений із займаної посади за угодою сторін на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України.
При звільненні з роботи остаточний розрахунок з позивачем проведено не було.
Судовим наказом Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 26 березня 2014 року з ТОВ Фірма «Елавус ЛТД» на користь ОСОБА_1 стягнуто заборгованість із заробітної плати за період із серпня до жовтня 2013 року в сумі 16 141 грн 39 коп., яка фактично була виплачена ОСОБА_1 03 грудня 2015 року.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Як роз'яснено у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. У разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи. Не можна вважати спором про розмір сум, належних до виплати при звільненні, спір про відрахування із заробітної плати (на відшкодування матеріальної шкоди, на повернення авансу тощо), оскільки він вирішується в іншому встановленому для нього порядку.
Передаючи справу на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду ухвалою від 05 грудня 2018 року, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду виходила з того, що в межах розгляду господарським судом справи про визнання ТОВ Фірма «Елавус ЛТД» банкрутом ОСОБА_1 не заявляв у встановлений законом строк вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації за нараховану, але не виплачену заробітну плату, тому такі вимоги є погашеними.
Виходячи з вищенаведених обставин, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації за нараховану, але не виплачену заробітну плату.
Однак при розгляді справи № 644/2141/16-ц (провадження № 61-21159св18) з аналогічних правовідносин, в якій тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 26 червня 2018 року дійшла інших висновків, а саме, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати підлягають задоволенню. При цьому суд виходив з того, що: припинення провадження у справі про банкрутство не звільняє товариство від обов'язку здійснити компенсаційні виплати за порушення права позивача на оплату праці, а посилання на те, що відповідно до ухвали господарського суду вимоги позивача вважаються погашеними, є необґрунтованими; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та компенсація втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати не є санкцією за невиконання грошового зобов'язання, це компенсаційні виплати за порушення права працівника на оплату праці; невиплата звільненому працівникові усіх належних йому сум є триваючим правопорушенням, а отже працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Прикладом наявності протилежних за змістом правових висновків у судових рішеннях Верховного Суду є постанови від 14 лютого 2018 року у справі № 643/2317/16-ц (провадження № 61-1594св18), від 23 травня 2018 року у справі № 644/4342/16-ц (провадження № 61-14664св18), ухвалені Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, а також постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2018 року у справі № 644/2141/16-ц (провадження № 61-21159св18), від висновків у якій вважала за необхідне відступити колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в цій справі.
Так, постановою Верховного Суду у складі колегій суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року у справі № 643/2317/16-ц (провадження № 61-1594св18) рішення Московського районного суду міста Харкова від 21 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 04 жовтня 2016 року про часткове задоволення позову скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3 до ТОВ Фірма «Елавус ЛТД», третя особа - ОСОБА_4, про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку і компенсацію за нараховану, але не виплачену заробітну плату. Постанова мотивована тим, що ухвалою Господарського суду Харківської області від 23 червня 2015 року порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ Фірма «Елавус ЛТД», а ухвалою цього суду від 15 січня 2016 року - провадження у справі про банкрутство товариства припинено у зв'язку із задоволенням всіх кредиторських вимог, в тому числі позивача. Тому відсутні правові підстави для задоволення позову.
Постановою Верховного Суду у складі колегій суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2018 року у справі № 644/4342/16-ц (провадження № 61-14664св18) рішення Апеляційного суду Харківської області від 28 березня 2017 року про часткове задоволення позову ОСОБА_5 до ТОВ Фірма «Елавус» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації за нараховану, але не виплачену заробітну плату скасовано, а рішення Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 26 вересня 2016 року про відмову в задоволенні позову залишено в силі. Постанова мотивована тим, що суд першої інстанції, правильно застосувавши положення Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», давши належну правову оцінку поданим сторонами доказам, з дотриманням норм процесуального права дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову у зв'язку з тим, що в межах розгляду господарським судом справи про визнання відповідача банкрутом позивач не заявила у встановлений строк вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації за нараховану, але не виплачену заробітну плату, отже, такі вимоги є погашеними.
У цій справі судами встановлено, що ухвалою Господарського суду Харківської області від 23 червня 2015 року порушено провадження у справі № 922/3048/15 про банкрутство ТОВ Фірма «Елавус ЛТД».
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 23 жовтня 2015 року затверджено реєстр кредиторів, до якого включено суму заборгованості відповідача перед позивачем з грошовими вимогами в розмірі 16 141 грн 39 коп., що виникли до дня порушення справи про банкрутство, та включено їх до першої черги задоволення вимог кредиторів боржника.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 15 січня 2016 року провадження у справі про банкрутство ТОВ Фірма «Елавус ЛТД» припинено у зв'язку із задоволенням всіх кредиторських вимог, в тому числі вимог позивача.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
Згідно з частиною четвертою статті 10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.
Пунктами 4-7 частини першої, частиною четвертою статті 83 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі про банкрутство, якщо: затверджений звіт керуючого санацією боржника в порядку, передбаченому цим Законом; затверджена мирова угода в порядку, передбаченому цим Законом; затверджений звіт ліквідатора в порядку, передбаченому цим Законом; боржник виконав усі зобов'язання перед кредиторами. У випадках, передбачених пунктами 4-7 частини першої цієї статті, господарський суд в ухвалі про закриття провадження у справі зазначає, що вимоги конкурсних кредиторів, які не були заявлені в установлений цим Законом строк або відхилені господарським судом, вважаються погашеними, а виконавчі документи за відповідними вимогами визнаються такими, що не підлягають виконанню.
У цій справі суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, не врахувавши вищенаведених положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», дійшов помилкового висновку, що припинення провадження у справі про банкрутство не звільняє ТОВ Фірма «Елавус ЛТД» від обов'язку здійснити компенсаційні виплати за порушення права позивача на оплату праці.
З урахуванням вищенаведеного та відступаючи від правової позиції, висловленої у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 644/2141/16-ц (провадження № 61-21159св18), Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відсутність у цій справі підстав для задоволення позову у зв'язку з тим, що в межах розгляду господарським судом справи про визнання ТОВ Фірма «Елавус ЛТД» банкрутом ОСОБА_1 не заявив у встановлений строк вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації за нараховану, але не виплачену заробітну плату, тому такі вимоги є погашеними.
Отже, оскаржувані судові рішення ґрунтуються на неправильному застосуванні судами до спірних правовідносин вищенаведених норм матеріального права.
Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування судом норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у зв'язку з їх необґрунтованістю.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Елавус ЛТД» задовольнити частково.
Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 01 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 11 січня 2017 рокускасувати та ухвалити нове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Елавус ЛТД», третя особа - ОСОБА_2, про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації за нараховану і не виплачену заробітну плату відмовити.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий|В. А. Стрільчук |
Судді:|Б. І. Гулько В. І. Крат |
|Д. Д. Луспеник |
| М. Є. Червинська|
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |