ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 жовтня 2026 року
м. Київ
справа № 990SCGC/55/25
провадження № 11-484сап25
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого Погрібного С. О.,
судді-доповідачки Стрелець Т. Г.,
суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Гімона М. М., Губської О. А., Ємця А. А., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартинюк Н. М., Пількова К. М., Стефанів Н. С., Тітова М. Ю., Ткача І. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Рожок В. В.,
позивача ОСОБА_1 ,
представниці відповідача Нарольської Т. С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції скаргу ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя від 27 листопада 2025 року № 2575/0/15-25, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Першої Дисциплінарної палати від 12 травня 2025 року № 983/1дп/15-25 про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
Короткий зміст вимог скарги та її обґрунтування
1. ОСОБА_1 (далі також - скаржник) звернувся до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) зі скаргою на рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада) від 27 листопада 2025 року № 2575/0/15-25 «Про залишення без змін рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 12 травня 2025 року № 983/1дп/15-25 про притягнення судді Полтавського апеляційного суду ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності» (далі - оскаржуване рішення).
2. Суть наведених у скарзі доводів зводиться до твердження про те, що оскаржуване рішення ВРП не містить чітких та переконливих посилань на передбачені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких Рада дійшла висновку про наявність у діях скаржника підстав для притягнення його до дисциплінарної відповідальності та накладення дисциплінарного стягнення. Зокрема, скаржник вважає, що у рішенні ВРП не зазначено, які саме конкретні грубі порушення закону він допустив та які саме істотні негативні наслідки ними спричинено.
3. Скаржник стверджує, що під час розгляду справи про адміністративне правопорушення він діяв у межах наданих йому процесуальних повноважень, дотримався вимог статей 252, 280, 283 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), керувався Конституцією України, законами та постановою Пленуму Верховного Суду України, а висновок про малозначність вчиненого особою правопорушення належно обґрунтував у постанові.
4. Наголошує, що постановлене ним рішення не було оскаржене, не змінене і не скасоване, набрало законної сили та виконане.
5. На думку скаржника, висновки дисциплінарної палати та ВРП у своїй суті є позапроцесуальною оцінкою законності судового рішення, яке набрало законної сили, та за своїм змістом і характером є втручанням дисциплінарного органу в суть судового рішення.
6. Крім того, скаржник вважає, що ВРП не зазначила, як законне судове рішення може спричинити негативні наслідки, тим більше з матеріальним складом.
Відзив ВРП на скаргу
7. ВРП подала до Великої Палати відзив на скаргу ОСОБА_1 , у якому просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
8. Відзив здебільшого обґрунтований мотивами та доводами, що були викладені в рішеннях дисциплінарної палати та ВРП. При цьому ВРП вказує, що оскаржене рішення містить достатні мотиви щодо наявності в діях скаржника складу дисциплінарного проступку.
9. Заперечуючи проти доводів скарги, ВРП зазначає, що під час розгляду справи № 554/14925/22 суддя застосував статтю 22 КУпАП за відсутності правових підстав та всупереч прямій законодавчій забороні застосування цієї норми до правопорушень, передбачених статтею 130 цього Кодексу.
10. ВРП стверджує, що у постанові судді не наведено належного обґрунтування можливості застосування статті 22 КУпАП, що, на її думку, свідчить про порушення вимог статей 252 та 280 цього Кодексу щодо мотивованості судового рішення та належної оцінки обставин справи і доказів. Водночас Рада вважає, що з пояснень судді вбачається його усвідомлення законодавчої заборони на застосування статті 22 КУпАП у справах цієї категорії.
11. Щодо доводів скарги про позапроцесуальну оцінку законності судового рішення ВРП зазначає, що дисциплінарний орган оцінював не законність самої постанови, а дії судді під час розгляду справи. У зв`язку із цим, на думку Ради, та обставина, що відповідна постанова набрала законної сили та не була скасована, не виключає дисциплінарної відповідальності судді за допущене грубе порушення закону.
12. ВРП також зазначає, що у дисциплінарному провадженні було встановлено істотні негативні наслідки допущеного порушення, зокрема уникнення правопорушником відповідальності, несплату штрафу до державного бюджету, підрив авторитету правосуддя та формування хибної судової практики. З огляду на це Рада вважає правильним висновок про наявність у діях судді дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII).
13. Крім того, ВРП вказує, що строк притягнення судді до дисциплінарної відповідальності не закінчився. Також ВРП вважає застосоване до судді дисциплінарне стягнення у виді попередження пропорційним з огляду на характер установленого порушення, стаж роботи судді, його позитивну характеристику та відсутність дисциплінарних стягнень.
14. Окремо ВРП зазначає, що передбачені частиною першою статті 52 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII) підстави для скасування її рішення відсутні, оскільки це рішення, ухвалено повноважним складом, підписано всіма членами ВРП, які брали участь у його ухваленні, скаржник брав участь у засіданні в режимі відеоконференції, а саме рішення містить посилання на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.
Рух справи
15. За результатом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Великої Палати 29 грудня 2025 року доповідачем по справі визначено суддю Стрелець Т. Г.
16. Велика Палата ухвалою від 28 січня 2026 року відкрила провадження за скаргою ОСОБА_1 .
17. Ухвалою від 15 липня 2026 року Велика Палата призначила справу до розгляду в судовому засіданні на 01 жовтня 2026 року о 14 годині.
18. Ухвалою від 28 вересня 2026 року Велика Палата задовольнила клопотання скаржника та представника ВРП про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Позиція учасників судового засідання
19. У судовому засіданні скаржник підтримав скаргу та просив її задовольнити з викладених у ній підстав.
20. Представниця ВРП просила відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_1 з мотивів, наведених у відзиві.
Встановлені обставини справи
21. Рішенням першої сесії Чернігівської обласної Ради народних депутатів двадцять першого скликання від 27 березня 1990 року ОСОБА_1 обрано суддею Семенівського районного суду Чернігівської області. Постановою Верховної Ради України від 6 квітня 2000 року № 1617-III його обрано суддею цього суду безстроково. Указом Президента України від 19 грудня 2001 року № 1237/2001 ОСОБА_1 переведено на роботу на посаді судді апеляційного суду Полтавської області, а рішенням ВРП від 4 червня 2019 року № 1509/0/15-19 - на посаду судді Полтавського апеляційного суду.
Зміст рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП
22. 15 травня 2024 року до ВРП надійшла дисциплінарна скарга ОСОБА_2 на дії судді Полтавського апеляційного суду ОСОБА_1 під час розгляду справи № 554/14925/22.
23. Дисциплінарна скарга обґрунтована тим, що у провадженні судді ОСОБА_1 перебувала справа № 554/14925/22 за апеляційною скаргою адвоката Павлюченка О. О., який діє в інтересах ОСОБА_3 , на постанову судді Октябрського районного суду міста Полтави від 30 січня 2023 року. За результатами її розгляду суддя Полтавського апеляційного суду ОСОБА_1 постановою від 28 липня 2023 року частково задовольнив апеляційну скаргу, скасував постанову суду першої інстанції про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 130 КУпАП, ухвалив нову постанову, якою визнав ОСОБА_3 винним у вчиненні цього правопорушення та на підставі статті 22 КУпАП звільнив його від адміністративної відповідальності у зв`язку з малозначністю вчиненого діяння, обмежившись усним зауваженням.
24. На думку скаржниці, суддя ОСОБА_1 не міг застосувати положення статті 22 КУпАП, оскільки після внесення змін Законом України від 16 лютого 2021 року, який набрав чинності 17 березня 2021 року, положення цієї статті не застосовуються до правопорушень, передбачених статтею 130 КУпАП, а відповідне правопорушення було вчинено 29 листопада 2022 року.
25. За твердженням автора скарги, звільняючи від адміністративної відповідальності особу, яка вчинила правопорушення, що має високу суспільну небезпеку, суддя мав навести особливо переконливі мотиви, однак належним чином прийняту постанову не вмотивував. На переконання скаржниці, з огляду на характер правопорушень, передбачених статтею 130 КУпАП, їх не можна вважати малозначними.
26. Скаржниця вважала, що зазначені обставини свідчать про вчинення суддею ОСОБА_1 дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «б» пункту 1, пунктами 3, 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, і просила притягнути його до дисциплінарної відповідальності.
27. У зв`язку зі змінами, внесеними до законодавства щодо порядку здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів, з 5 серпня 2021 року здійснення таких проваджень було зупинено, а з 19 жовтня 2023 року - відновлено.
28. Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справи між членами ВРП від 15 травня 2024 року дисциплінарну скаргу передано члену ВРП ОСОБА_4 для проведення попередньої перевірки.
29. Рішенням ВРП від 10 грудня 2024 року № 3582/0/15-24 днем початку роботи служби дисциплінарних інспекторів ВРП визначено 23 грудня 2024 року, а на підставі протоколу автоматизованого розподілу справи між дисциплінарними інспекторами від 25 грудня 2024 року зазначену дисциплінарну скаргу передано дисциплінарному інспектору ВРП ОСОБА_5 для проведення попередньої перевірки.
30. Перша Дисциплінарна палата ВРП ухвалою від 10 лютого 2025 року № 200/1дп/15-25, за пропозицією дисциплінарного інспектора ВРП - доповідача ОСОБА_5, відкрила дисциплінарну справу стосовно судді Полтавського апеляційного суду ОСОБА_1 у зв`язку з наявністю в його діях ознак дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «б» пункту 1, пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII.
31. За результатами підготовки дисциплінарної справи до розгляду дисциплінарний інспектор ВРП - доповідач ОСОБА_5 склала висновок, у якому запропонувала притягнути суддю ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, та застосувати до нього дисциплінарне стягнення у виді попередження.
32. Рішенням від 12 травня 2025 року № 983/1дп/15-25 Перша Дисциплінарна палата ВРП притягнула суддю Полтавського апеляційного суду ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за допущення дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII (грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків), та застосувала до нього дисциплінарне стягнення у виді попередження.
33. Під час дисциплінарного провадження Дисциплінарною палатою встановлено наступне.
34. На розгляді Октябрського районного суду міста Полтави перебував адміністративний матеріал, який надійшов з Управління патрульної поліції у Полтавській області Департаменту патрульної поліції, про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 130 КУпАП.
35. Постановою Октябрського районного суду міста Полтави від 30 січня 2023 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. Також із ОСОБА_3 стягнуто судовий збір на користь держави.
36. Не погодившись із зазначеним рішенням, захисник Павлюченко О. О. в інтересах ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати постанову судді місцевого суду та закрити провадження у справі. 17 березня 2023 року ця апеляційна скарга надійшла до Полтавського апеляційного суду та була передана для розгляду судді ОСОБА_1
37. Постановою Полтавського апеляційного суду від 28 липня 2023 року апеляційну скаргу адвоката Павлюченко О. О. в інтересах ОСОБА_3 задоволено частково, постанову Октябрського районного суду міста Полтави від 30 січня 2023 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, однак на підставі статті 22 КУпАП звільнено від адміністративної відповідальності у зв`язку з малозначністю вчиненого діяння з оголошенням усного зауваження.
38. Як установила Перша Дисциплінарна палата ВРП, у цій постанові суддя ОСОБА_1 зазначив, що національним законодавством не встановлено максимального рівня вмісту алкоголю у крові та у повітрі, що видихається, а тому з урахуванням положень Конвенції про дорожній рух суддя ОСОБА_1 дійшов висновку, що вміст алкоголю 0,52 проміле, із урахуванням допустимої погрішності показників приладу, є мінімальним перевищенням гранично допустимого рівня алкоголю в повітрі, що видихається, а саме на 0.01%о, у зв`язку із чим апеляційний суд вважав, що вчинене ОСОБА_3 правопорушення є малозначним.
39. Надаючи оцінку діям судді ОСОБА_1 під час розгляду апеляційної скарги на постанову Октябрського районного суду міста Полтави від 30 січня 2023 року у справі № 554/14925/22, Перша Дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку, що суддя застосував статтю 22 КУпАП усупереч прямій законодавчій забороні та не навів у своєму рішенні належного обґрунтування застосування цієї норми з метою звільнення правопорушника від відповідальності.
40. Дисциплінарна палата також установила, що наведені суддею в поясненнях міркування щодо безальтернативності санкції частини першої статті 130 КУпАП, необхідності індивідуалізації юридичної відповідальності та потреби в судовій дискреції не були відображені в мотивувальній частині постанови від 28 липня 2023 року. Крім того, у рішенні не наведено жодної з установлених КУпАП обставин, що пом`якшують відповідальність, тоді як ОСОБА_3 не визнавав своєї вини та не розкаявся у вчиненому.
41. На переконання Першої Дисциплінарної палати ВРП, звільнення ОСОБА_3 від адміністративної відповідальності за частиною першою статті 130 КУпАП у зв`язку з малозначністю всупереч положенням статті 22 КУпАП свідчить про наявність у діях судді ОСОБА_1 складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, що виразилось у грубому порушенні закону, що призвело до істотних негативних наслідків.
42. Дисциплінарна палата виходила з того, що правопорушення, передбачене статтею 130 КУпАП, має підвищену суспільну небезпеку, а безпідставне звільнення правопорушника має вкрай негативні наслідки. Крім того, розгляд зазначеної категорії справ є суспільно значущим та має значний суспільний інтерес.
43. Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя зауважила, що практика звільнення правопорушника від адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, визначеного статтею 130 КУпАП за малозначністю неодноразово викликала обґрунтовану критику у суспільстві та сприймалася як один зі способів уникнення відповідальності.
44. Така практика призвела до необхідності ухвалення Закону України від 16 лютого 2021 року № 1231-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за окремі правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху» (далі - Закон № 1231-IX), яким прямо заборонено застосовувати до таких правопорушень статтю 22 КУпАП.
45. Перша Дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку, що звільнення правопорушника від адміністративної відповідальності за статтею 130 КУпАП на підставі статті 22 КУпАП попри чіткі та недвозначні норми законодавства, які не передбачають такої можливості, внесення законодавцем змін, які це забороняють, значну суспільну увагу до цієї категорії справ та сталу судову практику свідчить про те, що порушення закону суддею ОСОБА_1 в цьому випадку було грубим.
46. Крім того, Дисциплінарна палата дійшла висновку, що істотні негативні наслідки в цьому випадку полягали:
- в уникненні правопорушником відповідальності, яку він безспірно мав понести у зв`язку з доведенням учинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП;
- невиконанні завдань КУпАП щодо виховання особи, яка вчинила таке правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. Це формує у громадян відчуття безкарності та стимулює продовження вчинення правопорушень;
- у державний бюджет не було сплачено штраф на загальну суму 17 000 грн, які держава мала використати для виконання своїх функцій, зокрема соціальних;
- у зв`язку з недотриманням суддею під час розгляду справ прямої вимоги КУпАП щодо неможливості застосування статті 22 КУпАП до правопорушень, передбачених статтею 130 КУпАП, нівелюються зусилля законодавця, які з запровадженням такого правила були спрямовані на унеможливлення уникнення покарань. Це ще більше посилює поширення в суспільстві думки, що завдяки суддям навіть пряма заборона не перешкоджає легкому уникненню покарання за керування транспортним засобом у стані сп`яніння. А отже, такі дії судді підривають авторитет правосуддя та не сприяють довірі громадян до суду;
- формування хибної практики апеляційного суду, яка є орієнтиром для судів першої інстанції.
47. Оцінюючи дії судді, Перша Дисциплінарна палата ВРП зазначила, що застосування ним статті 22 КУпАП не було наслідком помилки, оскільки зі змісту постанови та пояснень судді вбачається, що він усвідомлював наявність прямої заборони на застосування цієї норми до правопорушень, передбачених статтею 130 КУпАП, однак свідомо застосував її без наведення належної мотивації.
48. Дисциплінарна палата також урахувала, що на момент учинення дисциплінарного проступку суддя ОСОБА_1 мав стаж роботи на посаді судді понад 30 років, а за даними ЄДРСР виявлено лише одне судове рішення, у якому він застосував статтю 22 КУпАП для звільнення особи від адміністративної відповідальності за статтею 130 КУпАП, що свідчить про несистематичність такої практики.
49. З огляду на встановлення у діях судді ОСОБА_1 складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, Перша Дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку, що немає потреби окремо кваліфіковувати ці дії за підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 цього Закону.
50. Визначаючи вид дисциплінарного стягнення, Перша Дисциплінарна палата ВРП узяла до уваги свідоме допущення суддею порушення, істотні негативні наслідки, позитивну характеристику судді за місцем роботи, відсутність дисциплінарних стягнень, ступінь вини у вчиненні проступку та, з урахуванням принципу пропорційності, визнала достатнім застосувати до судді ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у виді попередження.
51. Не погодившись із рішенням дисциплінарної палати суддя ОСОБА_1 подав до ВРП скаргу.
Зміст рішення ВРП
52. Рішенням від 27 листопада 2025 року № 2575/0/15-25 ВРП залишила без змін рішення Першої Дисциплінарної палати від 12 травня 2025 року № 983/1дп/15-25 про притягнення судді Полтавського апеляційного суду ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.
53. Перевіривши доводи скарги судді ОСОБА_1, зміст рішення Першої Дисциплінарної палати та матеріали дисциплінарної справи, ВРП погодилася з наведеними в рішенні Дисциплінарної палати висновками, що детально викладені вище.
54. ВРП зазначила, що адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 130 КУпАП, характеризується підвищеною суспільною небезпекою, а після внесення змін Законом України від 16 лютого 2021 року № 1231-IX положення статті 22 КУпАП прямо не підлягали застосуванню до правопорушень, передбачених статтею 130 цього Кодексу. Рада виходила з того, що як на час вчинення правопорушення, так і на час його апеляційного перегляду діяла чітка законодавча заборона на застосування цієї норми.
55. ВРП звернула увагу, що у постанові суддя ОСОБА_1 не навів жодного обґрунтування можливості застосування статті 22 КУпАП у редакції, яка на день ухвалення відповідного судового рішення не підлягала застосуванню, тобто після внесення до цієї статті змін. На думку ВРП, за цих обставин відсутність належних мотивів та обґрунтування безпосередньо впливає на якість судового рішення як процесуального документа, на можливість сприйняття його як сторонами, так і суспільством у цілому як результату правильного застосування юридичних норм, справедливого процесу та належної оцінки фактів, а також як такого, що може бути ефективно виконаним.
56. ВРП також зазначила, що Перша Дисциплінарна палата діяла в межах дисциплінарного провадження та не надавала оцінки законності чи обґрунтованості постанови судді як судового рішення, а здійснила оцінку його дій під час розгляду апеляційної скарги. При цьому Рада вказала, що, здійснюючи правосуддя, суддя безумовно має право на власне тлумачення закону, у тому числі й таке, що відрізняється від загальноприйнятого розуміння. Однак таке тлумачення повинно бути добросовісним, а також відображеним у судовому рішенні, ухваленому за наслідком розгляду справи, оскільки виключно шляхом викладення доводів щодо можливості застосування чи незастосування норми закону можна зрозуміти мотиви судді та яким чином він дійшов відповідних висновків.
57. За висновком ВРП, суддя ОСОБА_1, погодившись із наявністю в діях ОСОБА_3 складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, водночас звільнив цю особу від адміністративної відповідальності за наявності прямої законодавчої заборони на вчинення таких дій. Незазначення в постанові мотивів незастосування примітки до статті 22 КУпАП, на думку Ради, свідчить про неналежне виконання суддею вимог статей 252, 280 КУпАП.
58. ВРП зазначила, що з пояснень судді ОСОБА_1 вбачається, що застосування ним статті 22 КУпАП не було наслідком помилки, він усвідомлював, що закон не дозволяє закривати провадження за статтею 130 КУпАП у зв`язку з малозначністю, однак вважав таке застосування дискреційним правом суду та способом реалізації принципу індивідуалізації юридичної відповідальності. З огляду на це, а також на значний стаж роботи судді, ВРП погодилася з висновком Першої Дисциплінарної палати про те, що допущене порушення є умисним.
59. ВРП погодилася з висновком Дисциплінарної палати, що дії судді ОСОБА_1 під час розгляду справи № 554/14925/22 охоплюються складом дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, а саме як грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків. При цьому Рада зазначила, що в оскаржуваному рішенні Дисциплінарна палата навела перелік істотних негативних наслідків, до яких призвело винесення суддею постанови про звільнення правопорушника від відповідальності всупереч чітким та недвозначним нормам КУпАП. ВРП визнала, що доводи скарги не спростовують установлених Дисциплінарною палатою обставин та наведених у її рішенні висновків.
60. Крім того, ВРП визнала застосоване до судді дисциплінарне стягнення у виді попередження таким, що відповідає принципу пропорційності, оскільки під час його обрання були враховані характер дисциплінарного проступку, його негативні наслідки, ступінь вини судді, його позитивна характеристика, значний стаж роботи та відсутність дисциплінарних стягнень.
Позиція Великої Палати
61. Велика Палата ознайомилася з матеріалами дисциплінарного провадження та скарги, обговорила доводи скарги та заперечення відповідача й дійшла наступних висновків.
62. На рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може бути подана скарга до Великої Палати (частина 7 статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
63. Можливість оскаржити Спірне рішення є важливим механізмом забезпечення суддівської незалежності зокрема та незалежності судової системи загалом. Велика Палата забезпечує виконання гарантій пункту 1 статті 6 Конвенції і є визначеним статтею 266 КАС України судовим органом, який має повну юрисдикцію щодо розгляду скарги на рішення.
64. Відповідно до статті 52 Закону № 1798-VIII рішення цього органу ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:
1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;
2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;
3) суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП - якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених пунктами 2-5 частини десятої статті 51 цього Закону;
4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.
65. Отже, Велика Палата перевіряє оскаржуване рішення ВРП у межах підстав, передбачених частиною першою статті 52 Закону № 1798-VIII.
66. Велика Палата зазначає, що у скарзі ОСОБА_1 не посилається на те, що склад ВРП, який ухвалив оскаржуване рішення, не мав повноважень його ухвалювати, що це рішення не підписано членами ВРП, які брали участь у його ухваленні, або що він не був належним чином повідомлений про засідання ВРП.
67. З огляду на наведене Велика Палата не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення з підстав, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII.
68. Водночас оскаржуване рішення ВРП потребує детальнішої оцінки на предмет дотримання вимог, передбачених пунктом 4 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII. Оцінюючи це рішення щодо наявності в ньому посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків, Велика Палата виходить з того, що вирішальне значення має те, чи встановив дисциплінарний орган конкретні обставини, які, на його переконання, свідчать про наявність у діях судді ознак дисциплінарного проступку, та чи навів належні мотиви такої кваліфікації.
69. За пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження у зв`язку з умисним або внаслідок грубої недбалості допущенням суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або іншого грубого порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.
70. Диспозиція цієї правової норми по суті містить ознаки двох самостійних складів дисциплінарних проступків:
- допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод;
- грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.
71. Об`єктивна сторона такого дисциплінарного проступку, як грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків, полягає у порушенні суддею норм права у процесі здійснення правосуддя, які призвели до настання істотних негативних наслідків. Водночас настання істотних негативних наслідків повинно бути у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з діянням судді.
72. Законодавець не конкретизував змісту істотних негативних наслідків у цьому складі дисциплінарного проступку, тому ця ознака має оціночний характер. Тобто дисциплінарний орган у кожному конкретному випадку має навести обґрунтування настання негативних наслідків, а також мотиви, з яких він вважає їх істотними та такими, що перебувають у причинно-наслідковому зв`язку з діянням судді.
73. У цій справі Перша Дисциплінарна палата, з висновками якої погодилася ВРП, виходила з того, що суддя ОСОБА_1 під час апеляційного перегляду справи № 554/14925/22, встановивши наявність у діях ОСОБА_3 складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, водночас застосував статтю 22 цього Кодексу попри пряму законодавчу заборону її застосування до правопорушень цієї категорії та не навів у судовому рішенні належних мотивів такого застосування.
74. Дисциплінарний орган визнав, що такі дії судді були грубим порушенням закону і спричинили істотні негативні наслідки, які, на його переконання, полягали, зокрема, в уникненні правопорушником відповідальності, несплаті штрафу до державного бюджету, нівелюванні законодавчої заборони, спрямованої на унеможливлення уникнення покарання за керування транспортним засобом у стані сп`яніння, підриві авторитету правосуддя та формуванні хибної судової практики.
75. З огляду на це Перша Дисциплінарна палата дійшла висновку, що дії судді ОСОБА_1 охоплюються складом дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, а саме як грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків. ВРП, переглянувши це рішення за скаргою судді, погодилася з таким висновком.
76. Велика Палата вважає наведені висновки ВРП законними та обґрунтованими з огляду на таке.
77. Відповідно до статті 8 КУпАП особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення. Провадження у справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення.
78. За таких обставин, розглядаючи справу про адміністративне правопорушення, суд повинен враховувати особливості дії норм КУпАП у часі, а саме: питання адміністративної відповідальності особи вирішувати на підставі закону, що діяв під час і за місцем вчинення правопорушення, тоді як провадження у справі здійснювати на підставі закону, що діє під час і за місцем її розгляду.
79. Згідно із частиною першою статті 130 цього Кодексу керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, тягнуть накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.
80. Цей склад адміністративного правопорушення є формальним, а диспозиція вказаної статті не містить вказівок на настання шкідливих наслідків протиправного діяння, фізичної шкоди, яка могла бути завдана об`єкту посягання, тобто відповідальність настає лише за сам факт вчинення діяння. Відсутність шкідливих наслідків для охоронюваних законом прав та інтересів не впливає на наявність складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 130 КУпАП.
81. Відповідно до положень статті 22 КУпАП при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення орган (посадова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням.
82. Як зазначалось вище Законом України від 16 лютого 2021 року № 1231-IX, який набрав чинності 17 березня 2021 року, статтю 22 КУпАП доповнено приміткою, за якою положення цієї статті не застосовуються, зокрема, до правопорушень, передбачених статтею 130 цього Кодексу.
83. У пояснювальній записці щодо необхідності ухвалення цього Закону вказано: «Незважаючи на суспільний резонанс, водії, які керують та вчиняють правопорушення у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, не завжди отримують належне адміністративне покарання, що, своєю чергою, призводить до небезпечного поширення в суспільстві думки, що керування в нетверезому стані не є чимось небезпечним та аморальним, а будь-які неприємності, які можуть виникнути у зв`язку з цим, легко вирішити».
84. Отже, ці зміни були покликані унеможливити звільнення таких правопорушників від відповідальності та усунути сформоване в суспільстві уявлення про можливість уникнення передбаченого законом покарання за такі діяння.
85. Таким чином, як станом на 29 листопада 2022 року, коли ОСОБА_3 вчинив інкриміноване йому адміністративне правопорушення, так і станом на 28 липня 2023 року, коли суддя ОСОБА_1 здійснював апеляційний перегляд справи № 554/14925/22, діяла пряма і недвозначна законодавча заборона застосовувати статтю 22 КУпАП до правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 цього Кодексу.
86. За таких умов суддя не мав дискреції щодо самого питання про допустимість застосування статті 22 КУпАП у цій категорії справ. Межі можливого судового розсуду були визначені законом і не охоплювали можливості звільнення особи від адміністративної відповідальності за малозначністю.
87. Враховуючи наведене, обґрунтованим є висновок дисциплінарного органу про те, що звільнення правопорушника від адміністративної відповідальності за статтею 130 КУпАП на підставі статті 22 КУпАП, попри чіткі та недвозначні норми законодавства, які не передбачають такої можливості, внесення законодавцем змін, які це забороняють, значну суспільну увагу до цієї категорії справ та сталу судову практику, свідчить про те, що порушення закону суддею ОСОБА_1 в цьому випадку було грубим.
88. З цих підстав Велика Палата відхиляє доводи скаржника про те, що ВРП не зазначено, які саме конкретні грубі порушення закону він допустив.
89. Посилання ОСОБА_1 на те, що дисциплінарний орган фактично надав оцінку законності судового рішення є безпідставним. Із змісту рішень Дисциплінарної палати та ВРП убачається, що вони оцінювали не постанову суду як акт правосуддя саму по собі, а дії судді під час її ухвалення, з точки зору дотримання прямих приписів закону.
90. Також, Велика Палата погоджується з висновком ВРП, що, здійснюючи правосуддя, суддя має право на власне тлумачення закону, у тому числі й таке, що відрізняється від загальноприйнятого розуміння. Однак таке тлумачення повинно бути добросовісним і відображеним у самому судовому рішенні, оскільки лише шляхом викладення мотивів щодо можливості застосування чи незастосування відповідної норми можна зрозуміти, з яких міркувань суддя виходив і яким чином дійшов відповідних висновків.
91. Водночас, у постанові від 28 липня 2023 року суддя ОСОБА_1 не навів мотивів, які б пояснювали можливість застосування статті 22 КУпАП попри пряму законодавчу заборону її застосування до правопорушень, передбачених статтею 130 цього Кодексу. Ті міркування про безальтернативність санкції, індивідуалізацію юридичної відповідальності та потребу в судовій дискреції, на які суддя посилався у своїх поясненнях, не були відображені в самому судовому рішенні. За цих обставин висновок ВРП про неналежне виконання суддею вимог статей 252, 280 КУпАП є обґрунтованим.
92. Так само правильним є висновок Ради про те, що допущене порушення не було наслідком добросовісної помилки. Із пояснень судді вбачається, що він усвідомлював існування законодавчої заборони на застосування статті 22 КУпАП до правопорушень, передбачених статтею 130 цього Кодексу, однак вважав можливим нею не керуватися.
93. Не спростовує висновків ВРП і посилання скаржника на те, що постанова апеляційного суду не була оскаржена, не скасована і набрала законної сили. Сам по собі цей факт не виключає дисциплінарної оцінки дій судді, якщо під час ухвалення рішення, за висновком дисциплінарного органу, було допущено грубе порушення закону.
94. Більше того, за приписами частини десятої статті 294 КУпАП постанова апеляційного суду у справі про адміністративне правопорушення набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
95. Таким чином, довід скаржника про те, що ухвалене ним рішення не було оскаржене чи скасоване, не має самостійного правового значення для оцінки правомірності оскаржуваного рішення ВРП, оскільки така постанова за законом узагалі не підлягала подальшому перегляду в межах національної судової системи. Як суддя апеляційного суду, скаржник мав усвідомлювати остаточний характер постановленого ним рішення, а тому сама лише обставина, що воно залишилося незмінним, не може свідчити ні про відсутність допущеного ним порушення, ні про безпідставність дисциплінарної оцінки його дій.
96. Велика Палата також не погоджується з доводом скарги про відсутність істотних негативних наслідків.
97. Як уже зазначалося, законодавець не конкретизував змісту істотних негативних наслідків у складі дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII. Конструкція цієї норми у частині грубого порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків не містить вичерпного визначення виду таких наслідків, тому ця ознака має оціночний характер.
98. Відповідно до статті 23 КупАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
99. В контексті спірних правовідносин варто зазначити, що адміністративні правопорушення, відповідальність за вчинення яких встановлена статтею 130 КУпАП, пов`язані з особливо високими ризиками для життя, здоров`я і майна як правопорушника, так і інших осіб, позаяк перебування водія у стані алкогольного чи наркотичного сп`яніння може істотно впливати на адекватність сприйняття ним обстановки на дорозі, вселяти відчуття самовпевненості та загалом сприяти більш зухвалій поведінці під час керування транспортним засобом.
100. З огляду на це суспільство загалом обґрунтовано очікує від суддів, які розглядають справи цієї категорії, розгляду питань про притягнення правопорушників до відповідальності на таких засадах, які утверджуватимуть належні стандарти захисту їхнього життя, здоров`я і майна.
101. У цій справі Дисциплінарна палата, з висновками якої погодилася ВРП, навела конкретні істотні негативні наслідки, які, на її переконання, настали внаслідок ухвалення суддею ОСОБА_1 постанови у справі № 554/14925/22, а саме:
- уникнення правопорушником відповідальності, яку він безспірно мав понести у зв`язку з доведенням учинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП;
- невиконання завдань КУпАП щодо виховання особи, яка вчинила таке правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. Це формує у громадян відчуття безкарності та стимулює продовження вчинення правопорушень;
- несплата у державний бюджет штрафу на загальну суму 17 000 грн, яку держава мала використати для виконання своїх функцій, зокрема соціальних;
- недотримання суддею під час розгляду справ прямої вимоги КУпАП щодо неможливості застосування статті 22 цього Кодексу до правопорушень, передбачених статтею 130 КУпАП, нівелює зусилля законодавця, які з запровадженням такого правила були спрямовані на унеможливлення уникнення покарань. Це ще більше посилює поширення в суспільстві думки, що завдяки суддям навіть пряма заборона не перешкоджає легкому уникненню покарання за керування транспортним засобом у стані сп`яніння;
- формування хибної практики апеляційного суду, яка є орієнтиром для судів першої інстанції.
102. Велика Палата вважає, що зазначені дисциплінарним органом і ВРП наслідки є достатньо конкретизованими, пов`язаними з установленими обставинами цієї справи та такими, що не мають суто формального чи припущеного характеру.
103. Крім того, у цьому випадку обставина остаточного та безповоротного уникнення особою адміністративної відповідальності, підтверджує, що допущене суддею порушення має саме негативний наслідок.
104. Необхідно зауважити, що Велика Палата у своїх постановах, зокрема від 15 травня 2025 року у справі № 990SCGC/6/25 та від 02 липня 2026 року № 990SCGC/11/26 вже надавала оцінку виникнення істотних негативних наслідків у разі звільнення (уникнення) особи від відповідальності у цій категорії справ.
105. У свою чергу, висновки ВРП в оскаржуваному рішенні, стосовно виникнення істотних негативних наслідків в результаті дій судді ОСОБА_1 , у повній мірі відповідають позиції Великої Палити наведеній у зазначених постановах.
106. За таких обставин довід скарги про відсутність істотних негативних наслідків є необґрунтованим.
107. Підсумовуючи наведене Велика Палата вважає, що оскаржуване рішення ВРП містить як посилання на визначену законом підставу дисциплінарної відповідальності - пункт 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, так і мотиви, з яких Рада дійшла висновку про наявність у діях судді ОСОБА_1 складу дисциплінарного проступку.
108. Зазначені у скарзі доводи не спростовують правильність висновків ВРП, які відповідають обставинам справи та нормам права, а тому не можуть бути підставою для скасування оскарженого рішення.
109. Враховуючи встановлені у справі обставини підстави для скасування оскаржуваного рішення, передбачені пунктом 4 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII, відсутні.
Висновки Великої Палати Верховного Суду
110. Відповідно до частини восьмої статті 266 КАС України Велика Палата за наслідками розгляду справи щодо оскарження рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може скасувати оскаржуване рішення ВРП або залишити його без змін.
111. Оскільки ВРП в оскаржуваному рішенні правильно виснувала про обґрунтованість притягнення скаржника до дисциплінарної відповідальності за підпунктом пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIIIі застосувала до нього більш м`яке дисциплінарне стягнення, визначене пунктом 1 частини першої статті 109 цього Закону (попередження), підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 немає.
Керуючись статтями 266, 345, 351, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
Скаргу ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя від 27 листопада 2025 року № 2575/0/15-25 «Про залишення без змін рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 12 травня 2025 року № 983/1дп/15-25 про притягнення судді Полтавського апеляційного суду ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності» залишити без задоволення, а рішення Вищої ради правосуддя - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Головуючий С. О. Погрібний
Суддя-доповідачка Т. Г. Стрелець
Судді: О. О. Банасько М. В. Мазур
О. Л. Булейко Н. М. Мартинюк
М. М. Гімон К. М. Пільков
О. А. Губська Н. С. Стефанів
А. А. Ємець М. Ю. Тітов
В. В. Король І. В. Ткач
О. В. Кривенда