П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 листопада 2018 року
м. Київ
Справа № 9901/518/18
Провадження № 11-882заі18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого Князєва В. С.,
судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.,
за участю:
секретаря судового засідання - Ключник А. Ю.,
представників позивача - ОСОБА_3, ОСОБА_4,
представника Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) - Склярука Ю. В.,
розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_6, подану його представником - ОСОБА_3, на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25 червня 2018 року (судді Бившева Л. І., Гончарова І. А., Олендер І. Я., Ханова Р. Ф., Шипуліна Т. М.) у справі за позовом ОСОБА_6 до ВРП про визнання протиправним і скасування рішення,
УСТАНОВИЛА:
У квітні 2018 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправним і скасувати рішення ВРП від 13 березня 2018 року № 738/0/15-18 «Про звільнення ОСОБА_6 з посади судді Франківського районного суду м. Львова на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України»(далі - Рішення ВРП).
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_6 послався на те, що оспорюване Рішення ВРП є незаконним і підлягає скасуванню, оскільки містить прямі посилання на рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 18 жовтня 2017 року № 3312/3дп/15-17 «Про притягнення судді Франківського районного суду м. Львова ОСОБА_6 до дисциплінарної відповідальності у виді внесення подання про звільнення з посади судді», яке є необґрунтованим.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 25 червня 2018 року відмовив у задоволенні позову ОСОБА_6, при цьому, перевіривши Рішення ВРП за встановленими статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) критеріями, дійшов висновку, що це рішення ґрунтується на законі, крім того, відсутні й обов'язкові підстави для його скасування.
Не погодившись із таким судовим рішенням з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, 23 липня 2018 року представник ОСОБА_6 - ОСОБА_3 надіслав до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу про скасування рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25 червня 2018 року та просив ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов повністю.
Обґрунтовуючи свої доводи, ОСОБА_6 зазначив, що рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25 червня 2018 року необґрунтоване і підлягає скасуванню, оскільки судом здійснено поверхове дослідження обставин справи та проігноровано принцип пропорційності застосування стягнення, що призвело до грубого порушення прав позивача.
ВРП у відзиві на апеляційну скаргу проситьв задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_6 відмовити, оскільки вважає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду прийняв оскаржуване рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не ґрунтуються на вимогах законодавства та не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.
У судовому засіданні представники позивача, представник ВРП підтримали, відповідно, апеляційну скаргу та відзив на неї, надали пояснення, аналогічні наведеним у зазначених процесуальних документах доводам.
Дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду встановила таке.
Указом Президента України від 11 листопада 2003 року призначено ОСОБА_6 на посаду судді Жовтневого районного суду м. Маріуполя, а Постановою Верховної Ради України від 17 червня 2010 року обрано його суддею Бердянського міськрайонного суду Запорізької області безстроково. Указом Президента України від 26 вересня 2015 року ОСОБА_6 переведено на посаду судді Франківського районного суду м. Львова.
22 лютого 2017 року до ВРП надійшла скарга Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення (далі - Національна рада) щодо наявності дисциплінарного проступку в діях судді Франківського районного суду м. Львова ОСОБА_6, яку мотивовано тим, що останній під час постановлення ухвали від 15 лютого 2017 року про забезпечення позову порушив норми процесуального права та принцип рівності всіх учасників судового процесу.
28 березня 2017 року народний депутат України Висоцький С. В. також звернувся до ВРП з аналогічною скаргою з підстав незазначення судом у спірній ухвалі мотивів прийняття або відхилення аргументів та порушення засад рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів.
Третя Дисциплінарна палата ВРП ухвалами від 27 березня і 26 квітня 2017 року відкрила дисциплінарну справу та об'єднала зазначені скарги в одне провадження.
Під час розгляду матеріалів справи, ВРП встановила, що 15 лютого 2017 року ОСОБА_9 звернулася до Франківського районного суду м. Львова з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Дивосвіт» (далі - ТОВ «ТРК «Дивосвіт») про визнання дій неправомірними, усунення недоліків послуг та відшкодування моральної шкоди. Заявлені позовні вимоги ОСОБА_9 обґрунтовувала тим, що в ефірі радіостанції «Вести. Радио» (мовлення на хвилі якого здійснює ТОВ «ТРК «Дивосвіт») була поширена інформація, яка є недостовірною, викривленою та такою, що не відповідає дійсності. Діяльність відповідача порушує її права на отримання інформаційних послуг належної якості, не відповідає Конституції та законам України, а також вимогам наданої ліцензії на мовлення. З огляду на викладене позивачка просила суд визнати дії відповідача неправомірними, зобов'язати ТОВ «ТРК «Дивосвіт» усунути недоліки інформаційних послуг шляхом приведення своєї діяльності у відповідність із вимогами чинного законодавства та умов виданої ліцензії, а також стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду в сумі 53 600 грн.
Разом з позовом ОСОБА_9 подала до суду заяву про забезпечення позову шляхом заборони Національній раді вчиняти певні дії щодо вирішення питання про продовження строку дії, анулювання або припинення ліцензії на мовлення ТОВ «ТРК «Дивосвіт». На обґрунтування заяви послалась на те, що відповідачем на адресу Національної ради направлено заяву про продовження строку ліцензії на мовлення і існує вірогідність позитивного вирішення цієї заяви попри те, що відповідач порушує вимоги мовлення, ліцензійні вимоги та її права як споживача.
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова у складі судді ОСОБА_6 від 15 лютого 2017 року відкрито провадження у цій справі (№ 465/856/17).
15 лютого 2017 року суддя ОСОБА_6 постановив ухвалу, якою заяву ОСОБА_9 про забезпечення позову задовольнив. До набрання рішенням у цій справі законної сили: призупинено розгляд Національною радою заяви ТОВ «ТРК «Дивосвіт» про продовження строку дії ліцензії на мовлення серії НР № 00184-м від 19 лютого 2010 року; заборонено Національній раді приймати рішення щодо заяви ТОВ «ТРК «Дивосвіт» про продовження строку дії цієї ліцензії; заборонено Національній раді приймати рішення про анулювання або припинення зазначеної ліцензії ТОВ «ТРК «Дивосвіт» на мовлення; заборонено Національній раді приймати рішення про затвердження конкурсних умов з використанням частоти ТОВ «ТРК «Дивосвіт», визначеної ліцензією на мовлення серії
НР № 00184-м від 19 лютого 2010 року; заборонено Національній раді приймати рішення про оголошення конкурсу на мовлення з використанням частоти ТОВ «ТРК «Дивосвіт», визначеної цією ліцензією.
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова у складі судді ОСОБА_6 від 23 лютого 2017 року Національну раду за її клопотанням залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.
24 лютого 2017 року суддя ОСОБА_6 постановив ухвалу, якою за заявою Національної ради скасував заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 15 лютого 2017 року.
Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 17 березня 2017 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Національної ради на ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 15 лютого 2017 року про забезпечення позову.
Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 5 квітня 2017 року ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 15 лютого 2017 року про забезпечення позову скасовано та постановлено нову, якою в задоволенні заяви ОСОБА_9 про забезпечення позову відмовлено.
У подальшому Франківський районний суд м. Львова ухвалою від 21 квітня 2017 року залишив без розгляду позовну заяву ОСОБА_9 до ТОВ «ТРК «Дивосвіт» про визнання дій протиправними у зв'язку з поданням позивачкою відповідної заяви.
За результатами розгляду дисциплінарних скарг 18 жовтня 2017 року Третя Дисциплінарна палата ВРП прийняла рішення № 3312/3дп/15-17, яке залишене без змін рішенням ВРП від 1 лютого 2018 року № 289/0/15-18, про притягнення суддіФранківського районного суду м. Львова ОСОБА_6 до дисциплінарної відповідальності та застосування до нього дисциплінарного стягнення у виді внесення подання ВРП про звільнення його з посади судді.
13 березня 2018 року ВРП на підставі подання її Третьої Дисциплінарної палати від 16 лютого 2018 року № 1435/0/8-18 прийняла рішення про звільнення ОСОБА_6 з посади судді Франківського районного суду м. Львова на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
Не погодившись із таким рішенням ВРП, ОСОБА_6 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з адміністративним позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.
Заслухавши суддю-доповідача, представників позивача та відповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та надані на противагу їм аргументи ВРП, перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Підстави та порядок притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності визначено Конституцією України, законами України від 2 червня 2016 року
№ 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) та від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон
№ 1798-VIII).
Відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції Українипідставою для звільнення судді є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.
Статтею 108 Закону № 1402-VIII установлено, що дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати ВРП у порядку, визначеному Законом
№ 1798-VIII, з урахуванням вимог цього Закону.
Зокрема, відповідно до пункту 6 частини першої та пункту 1 частини восьмої статті 109 Закону № 1402-VIII одним із видів дисциплінарного стягнення, який може бути застосований до судді, є подання про звільнення судді з посади, який застосовується у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.
Статтею 112 Закону № 1402-VIII визначено, що суддя може бути звільнений з посади виключно з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України.
Конституцією України встановлено, що відповідно до закону в системі правосуддя утворюються органи та установи для забезпечення, зокрема, розгляду справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів і прокурорів (частина десята статті 131).
Так держава гарантує контроль за належним виконанням суддями своїх професійних обов'язків шляхом створення єдиного органу - ВРП, який приймає рішення за наслідком розгляду дисциплінарних скарг щодо суддів.
Відповідно до частини третьої статті 56 Закону № 1798-VIII питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3, 6 частини шостої статті 126 Конституції України, ВРП розглядає на підставі подання Дисциплінарної палати про звільнення судді.
Приписами частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII передбачено, що рішення ВРП про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:
1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;
2) рішення не підписано будь-ким із складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;
3) рішення не містить посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) навіть у разі, коли судовий орган, що виносить рішення у спорах щодо «прав та обов'язків цивільного характеру», у певному відношенні не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у вищезазначеному органі «згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції». У рамках скарги за статтею 6 Конвенції для того, щоб визначити, чи мав суд другої інстанції «повну юрисдикцію» або чи забезпечував «достатність перегляду» для виправлення відсутності незалежності в суді першої інстанції, необхідно врахувати такі фактори, як предмет оскаржуваного рішення, спосіб, в який було винесено рішення, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження (пункт 123 рішення ЄСПЛ від 9 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України»).
Виходячи зі змісту статті 6 Конвенції справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
Рішенням ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року
№ 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
Ураховуючи висновки ЄСПЛ та положення Конвенції, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне перевірити оскаржуване рішення ВРП, у тому числі на предмет його відповідності вимогам частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII.
ВРП складається з двадцяти одного члена. Її засідання у пленарному складі є повноважним, якщо в ньому бере участь більшість від складу ВРП або Дисциплінарної палати відповідно(частина перша статті 5, частина друга статті 30 Закону № 1798-VIII).
Як убачається з витягу з протоколу № 16 засідання ВРП від 13 березня 2018 року, на засіданні були присутніми 16 її членів, тобто більшість від складу, які більшістю проголосували «за» звільнення позивача з посади судді. Наявна в матеріалах справи копія оскаржуваного рішення ВРП свідчить про те, що воно підписане всіма членами ВРП, які брали участь в його ухваленні. Отже, спірне рішення ухвалено повноважним складом ВРП та підписано всіма її членами, які брали участь в його ухваленні, що відповідає вимогам частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII.
ВеликаПалата Верховного Суду погоджується й з доводами суду першої інстанції, що оскаржуване рішення ВРП від 13 березня 2018 року № 738/0/15-18 є вмотивованим та містить конкретну підставу звільнення позивача, визначену законом.
Зокрема, Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду правильно встановлено, що підставою для звільнення ОСОБА_6 з посади судді стало рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 18 жовтня 2017 року, яке залишене без змін рішенням ВРП від 1 лютого 2018 року, про притягнення ОСОБА_6 до дисциплінарної відповідальності шляхом застосування дисциплінарного стягнення у виді внесення подання ВРП про звільнення його з посади судді.
Крім того, зазначене рішення дисциплінарного органу ВРП було предметом судового розгляду в порядку, визначеному частиною сьомою статті 266 КАС, і Велика Палата Верховного Суду постановою від 24 травня 2018 року у задоволенні скарги ОСОБА_6 відмовила (справа № 11-233сап18). Рішення суду мотивовано тим, що характер дій судді ОСОБА_6 під час розгляду заяви ОСОБА_9 про забезпечення її позову до ТОВ «ТРК «Дивосвіт» у справі № 465/856/17 та постановлення ним ухвали від 15 лютого 2017 року про забезпечення позову свідчить про грубу недбалість судді під час здійснення правосуддя, а тому відповідач правильно та в межах повноважень установив ознаки дисциплінарного проступку в діях судді, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, а саме допущення ним поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема, в питаннях моралі, чесності, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду. Це судове рішення набуло законної сили і є чинним.
Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС обставини, встановлені рішенням у (…) адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, факт вчинення позивачем істотного дисциплінарного проступку та, як наслідок, правомірність рішень ВРП та її дисциплінарного органу про застосування до ОСОБА_6 дисциплінарного стягнення у виді подання про його звільнення з посади, доказування не потребує.
З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду погоджується з твердженням суду першої інстанції про безпідставність доводів позивача щодо відсутності в рішеннях ВРП та її дисциплінарного органу мотивів для застосування до нього такого дисциплінарного стягнення, як подання про звільнення з посади судді.
Таким чином, рішення ВРП від 13 березня 2018 року № 738/0/15-18 про звільнення ОСОБА_6 з посади судді прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, підстав для скасування вказаного рішення, відповідно до частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII, немає.
З огляду на зазначене вище Велика Палата Верховного Суду не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правові висновки Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду скаржником не спростовані.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315, частини першої статті 316 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 250, 266, 292, 310, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
П О С Т А Н О В И Л А:
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_6залишити без задоволення.
2. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25 червня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий | В. С. Князєв|
Суддя-доповідач | О. Б. Прокопенко|
Судді: Н. О. Антонюк| Л. М. Лобойко|
С. В. Бакуліна| Н. П. Лященко|
В. В. Британчук| Л. І. Рогач|
Д. А. Гудима О. С. Золотніков| І. В. Саприкіна О. М. Ситнік|
О. Р. Кібенко| О. С. Ткачук|
| В. Ю. Уркевич|