П О С Т А Н О В А
Іменем України
22 березня 2018 року
м. Київ
Справа № П/9901/135/18
Провадження № 11-70сап18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
Головуючого судді Князєва В.С.,
судді-доповідача Саприкіної І.В.,
суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
за участю секретаря судового засідання - Бондар О.А.,
за участю представника Вищої ради правосуддя - Белінської О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Бевзенка В. М. від 09 січня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Вищої ради правосуддя про визнання бездіяльності протиправною та стягнення моральної шкоди,
УСТАНОВИЛА:
У грудні 2017 року ОСОБА_4 звернувся з адміністративним позовом до Вищої ради правосуддя про: визнання протиправною бездіяльності Вищої ради правосуддя, яка виражена у залишені без розгляду скарг позивача від 03 лютого 2017 року, 23 лютого 2017 року, 20 червня 2017 року та 29 вересня 2017 року стосовно суддів Одеського окружного адміністративного суду ОСОБА_5 та ОСОБА_6; стягнення з відповідача на користь ОСОБА_4 250 000 грн у якості компенсації моральної шкоди.
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 09 січня 2018 року відмовив у відкритті провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Не погодившись із таким судовим рішенням з підстави порушення судом норм процесуального права, ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу про скасування незаконної, на його думку, ухвали суду першої інстанції та направлення справи для продовження розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Обґрунтовуючи свої доводи, ОСОБА_4 зазначає, що ухвала суду першої інстанції є невмотивованою, оскільки предметом оскарження є бездіяльність відповідача виражена в ігноруванні його скарг на суддів, що призвело до винесення Вищою радою правосуддя неправомірних рішень.
За правовою позицією Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеною у спірній ухвалі, позовні вимоги ОСОБА_4 фактично зводяться до оскарження ухвали Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 11 жовтня 2017 року № 3981/0/18-17 про залишення без розгляду дисциплінарної скарги ОСОБА_4 стосовно судді Одеського окружного адміністративного суду ОСОБА_5 та ухвали Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 21 липня 2017 року № 2194/0/18-17 про залишення без розгляду дисциплінарної скарги ОСОБА_4 стосовно судді Одеського окружного адміністративного суду ОСОБА_6
Судом першої інстанції зазначено, що відповідно до ч. 4 ст. 44 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII (далі - Закон № 1798-VIII) рішення про повернення дисциплінарної скарги не оскаржується.
Вища рада правосуддя у відзиві на апеляційну скаргу звертає увагу, що рішення Дисциплінарної палати про відмову у відкритті дисциплінарного провадження щодо судді не підлягає оскарженню, в тому числі, й у порядку адміністративного судочинства.
Дослідивши доводи апеляційної скарги та надані на противагу їм аргументи Вищої ради правосуддя, перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
У розділі 4 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставини кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди повинні дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» встановлено: «Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами».
Конституцією України передбачено, що відповідно до закону в системі правосуддя утворюються органи та установи для забезпечення, зокрема, розгляду справ щодо дисциплінарної відповідальності судді (ч. 10 ст. 131)
Пункт 3 ч. 1 ст. 131 Основного Закону визначає, що в Україні діє Вища рада правосуддя, яка розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора.
Порядок дисциплінарного провадження щодо судді врегульовано Законом України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), зокрема ч. 1 ст. 107 цього Закону визначено право на звернення зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарною скаргою) має будь-яка особа.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 реалізував своє право на звернення до Вищої ради правосуддя, подавши скарги на дії суддів Одеського окружного адміністративного суду ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які, на думку позивача, вчинили дисциплінарний проступок.
Дисциплінарне провадження розпочинається за скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарна скарга), поданою відповідно до Закону № 1402-VIII, або за ініціативою Дисциплінарної палати чи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у випадках, визначених законом.
Дисциплінарне провадження включає: 1) попереднє вивчення та перевірку дисциплінарної скарги; 2) відкриття дисциплінарної справи; 3) розгляд дисциплінарної скарги та ухвалення рішення про притягнення або відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності (ст. 42 Закону № 1798-VIII).
За приписами ст. 108 Закону № 1402-VIII дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя у порядку, визначеному Законом України «Про Вищу раду правосуддя», з урахуванням вимог цього Закону.
Відповідно до п. 1, 2 ч. 1 ст. 43 Закону № 1798-VIIIчлен Дисциплінарної палати, визначений для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (доповідач): вивчає дисциплінарну скаргу і перевіряє її відповідність вимогам закону та наявність підстав для (…) залишення без розгляду дисциплінарної скарги; за наявності підстав, визначених п. 1-5 ч. 1 ст. 44 цього Закону - повертає дисциплінарну скаргу скаржнику.
З ухвал Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 11 жовтня 2017 року № 3981/0/18-17 стосовно дисциплінарного проступку судді Одеського окружного адміністративного суду ОСОБА_5 та Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 21 липня 2017 року № 2194/0/18-17 стосовно дисциплінарного проступку судді Одеського окружного адміністративного суду ОСОБА_6 скарги ОСОБА_4 залишено без розгляду та повернуто скаржнику як такі, що не відповідають вимогам ч. 2 ст. 107 Закону № 1402-VIII. Водночас в цих ухвалах зазначено, що вони оскарженню не підлягають відповідно до ч. 4 ст. 44 Закону № 1798-VIII.
З викладених законодавчих приписів можна зробити висновок, що рішення Дисциплінарної палати не може бути самостійним предметом судового розгляду.
Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що в розумінні ст. 51, 52 Закону № 1798-VIIIоскарженню до Вищої ради правосуддя підлягає рішення дисциплінарного органу Вищої ради правосуддя, прийняте за результатами розгляду скарги на дії судді по суті.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою ( п. 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).
У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення (ст. 55 Конституції України).
Щодо висновків суду першої інстанції, що даний позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що поняття «спір, який підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. А тому суд першої інстанції правильно не зазначив суд, до юрисдикції якого мав би, за аргументами скаржника, належати розгляд цієї справи.
З огляду на зазначене вище, Велика Палата Верховного Суду не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, правові висновки Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду доводами скаржником не спростовані.
Ураховуючи викладене та керуючись ст. 242, 266, 315, 316, 322 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА :
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду від 09 січня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Вищої ради правосуддя про визнання бездіяльності протиправною та стягнення моральної шкоди - залишити без задоволення.
Ухвалу Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду від 09 січня 2018 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: В.С. Князєв
Суддя-доповідач: І.В.Саприкіна
Судді:
Н.О. Антонюк Н.П. Лященко
С.В.Бакуліна О.Б. Прокопенко
В.В.Британчук Л.І. Рогач
Д.А. Гудима О.М. Ситнік
О.С. Золотніков О.С. Ткачук
Л.М.Лобойко В.Ю. Уркевич
О.Г.Яновська
Повний текст постанови складено 02 квітня 2018 року.