Постанова
Іменем України
11 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 204/2113/14-ц
провадження № 61-27658св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -|Ступак О. В.,| |
суддів:|Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О.,|Олійник А. С., Усика Г. І.,|
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 червня 2017 року у складі колегії суддів: Макарова М. О., Деркач Н. М., Петешенкової М. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та рішень судівпершої та апеляційної інстанцій
У квітні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення, та визнання права власності, яким просив встановити факт набуття ОСОБА_2 права власності на будинковолодіння АДРЕСА_1 ; визнати за ним право власності в порядку набувальної давності на будинковолодіння АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що рішенням Виконавчого комітету Красногвардійської районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська від 25 жовтня 1991 року № 558/4 дозволено відповідачу ОСОБА_4 закінчити самовільно розпочате будівництво будинковолодіння АДРЕСА_1 зовнішніми розмірами 7,0 х 8,0 м і сіней розмірами 2,3 х 4,3 м по АДРЕСА_1 ; а також закріплено за вказаним будинковолодінням земельну ділянку за рахунок вільних міських земель площею 1 431,0 кв. м (з них 1 000,0 кв. м - у постійне користування і 431,0 кв. м - у тимчасове користування з благоустроєм проїзної частини загального користування довжиною 38,70 м та шириною 4,0 м/п). У 1991 році відповідач закінчила будівництво будинковолодіння АДРЕСА_1 .
Також позивач зазначав, що з весни 2002 року він почав проживати у вказаному будинковолодінні на правах наймача, відповідач з літа 2002 року у будинковолодінні не проживає, а позивач підтримує це будинковолодіння у належному стані, провів ремонтні роботи, господарює в ньому, продовжує відкрито, безперервно володіти, нерухомим майном більше ніж 10 років без отримання правовстановлюючих документів і реєстрації права власності. У 2010 році відповідач дозволила позивачу зайнятись узаконенням самовільно побудованого нею будинковолодіння, про що свідчить довіреність від 10 квітня 2010 року. На зазначене будинковолодіння комунальним підприємством «ДМБТІ» Дніпропетровської обласної ради був виготовлений технічний паспорт станом на 24 вересня 2010 року, згідно з яким будинковолодіння АДРЕСА_1 складається з: житлового будинку літ. «А-1» з прибудовою літ. «А1-1», загальною площею 71,7 кв. м, житловою площею 39,2 кв. м, ґанку з терасою літ. «А», сауни літ. «Б», погреба літ. «Б», гаража літ. «В», душа літ. «Г», сараю літ. «Д», споруд: № 1-4, І, ІІ. Згідно з висновком щодо проведення технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж об`єкта, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 14 листопада 2013 року, встановлено відповідність житлового будинку вимогам надійності і безпечної експлуатації, і можливість їх безпечної експлуатації. Однак вирішити питання про визнання права власності іншим способом, аніж пред`явлення позову до суду, позивач не міг.
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 03 квітня 2014 року позов ОСОБА_1 задоволено. Встановлено факт набуття ОСОБА_2 права власності на будинковолодіння АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку набувальної давності на будинковолодіння АДРЕСА_1 , яке складається з: житлового будинку літ. «А-1» з прибудовою літ. «А1-1», загальною площею 71,7 кв. м, житловою площею 39,2 кв. м, ґанку з терасою літ. «А», сауни літ. «Б», погреба літ. «Б», гаража літ. «В», душа літ. «Г», сараю літ. «Д», споруд: № 1-4, І, ІІ.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості та законності, відсутності порушення прав інших осіб.
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволення позову ОСОБА_1 відмовлено.
Скасовуючи рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 03 квітня 2014 року та приймаючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_1 лише користувався спірним будинком, а тому дія норми статті 344 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) щодо набувальної давності на зазначений випадок не поширюється. Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що доводи позивача щодо того, що він більше 10 років безперервно проживає у спірному будинку, здійснює його ремонт та сплачує всі комунальні послуги, до уваги не беруться, оскільки ці дії позивача не свідчать про набуття ним права власності на будинок та не є підставою для набуття такого права.
Також колегія суддів апеляційного суду не погодилась з вимогами позивача про встановлення факту набуття ОСОБА_2 права власності на спірний будинок, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, рішенням Красногвардійської районної ради м. Дніпропетровська від 25 жовтня 1991 року № 558/4 було дозволено ОСОБА_6 закінчити самовільно розпочате будівництво житлового будинку АДРЕСА_1 , закріплено за вказаним будинковолодінням земельну ділянку за рахунок вільних міських земель та зобов`язано ОСОБА_7 після закінчення будівництва житлового будинку оформити технічну документацію в БТІ, проте остання цього не зробила та взагалі не оформила належним чином право власності на вказаний об`єкт нерухомого майна, а також доказів неможливості оформлення правовстановлюючих документів суду не надано. У зв`язку з чим позивач в порушення вимог статті 16 ЦК України звернувся з неналежним способом захисту, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягали задоволенню.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників справи
У грудні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ засобами поштового зв`язку надійшла касаційна скарга ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 червня 2017 року, в якій скаржник, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального правата порушення норм процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 зазначає, що вона є дружиною позивача ОСОБА_1 (на підтвердження чого надано копію свідоцтва про шлюб від 06 листопада 2015 року серії НОМЕР_1 ), який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 у Донецькій області. Державним нотаріусом Третьої нотаріальної контори Демуш Є. В. у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_1 їй було відмовлено через те, що у матеріалах спадкової справи міститься копія рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 червня 2017 року. З огляду на зазначене, вважає, що оскаржуваним рішенням порушуються її права та права її дитини, яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 , і батьком якої є ОСОБА_1
Касаційна скарга обґрунтована тим, що ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу з пропущенням строків на апеляційне оскарження (лише через рік після смерті позивача - її брата), достовірно знаючи про існування рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська, не маючи жодного стосунку до права власності на спірне будинковолодіння та до предмета спору, оскільки сторонами у справі є ОСОБА_3 як дружина померлого позивача, його син ОСОБА_8 , мати ОСОБА_1 - ОСОБА_9 та відповідач - ОСОБА_2 .
Також скаржник зазначає, що апеляційний суд розглянув справу без залучення її як правонаступника ОСОБА_1 , на дату смерті якого вона була його дружиною згідно зі свідоцтвом про реєстрацію шлюбу від 06 листопада 2015 року серії НОМЕР_1 . ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народився син ОСОБА_8 (на підтвердження чого надано копію свідоцтва про народження від 10 серпня 2016 року серії НОМЕР_2 ). Позбавляючи ОСОБА_1 права власності на спірне будинковолодіння, яким він володів правомірно, апеляційний суд вирішив питання і стосовно прав малолітньої дитини.
Від інших учасників справи не надходили заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_3
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 грудня 2017 року поновлено ОСОБА_3 строк на касаційне оскарження рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 червня 2017 року, відкрито касаційне провадження у зазначеній справі, витребувано матеріали справи із Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська та надано строк для подачі заперечень на касаційну скаргу.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 серпня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон від 03 жовтня 2017 року), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України).
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону від 03 жовтня 2017 року касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену цивільну справу передано Верховному Суду.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 червня 2019 року справу передано судді-доповідачеві Гулейкову І. Ю.
Позиція та висновки Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
За змістом частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, з огляду на таке.
Судами установлено, що рішенням Виконавчого комітету Красногвардійської районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська від 25 жовтня 1991 року №558/4 дозволено ОСОБА_6 закінчити самовільно розпочате будівництво будинковолодіння зовнішніми розмірами 7,0 х 8,0 м і сіней розмірами 2,3 х 4,3 м по АДРЕСА_1 , а також закріплено за вказаним будинковолодінням земельну ділянку за рахунок вільних міських земель площею 1 431,0 кв. м (з них 1 000,0 кв. м - постійного користування і 431,0 кв. м - у тимчасове користування з благоустроєм проїзної частини загального користування довжиною 38,7 м та шириною 4,0 м/п), зобов`язано ОСОБА_7 після закінчення будівництва житлового будинку оформити технічну документацію в БТІ
У 1991 році відповідач ОСОБА_2 закінчила будівництво будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 .
З весни 2002 року позивач почав проживати у вказаному будинковолодінні на правах наймача, відповідач з літа 2002 року у будинковолодінні не проживає. Позивач підтримував будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 , у належному стані, провів ремонтні роботи, господарював у ньому, продовжував відкрито, безперервно володіти, нерухомим майном більше ніж 10 років без отримання правовстановлюючих документів і реєстрації права власності.
У 2010 році відповідач дозволила позивачу зайнятись узаконенням самовільно побудованого нею будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить довіреність від 10 квітня 2010 року.
На зазначене будинковолодіння комунальним підприємством «ДМБТІ» Дніпропетровської обласної ради був виготовлений технічний паспорт станом на 24 вересня 2010 року, згідно з яким будинковолодіння АДРЕСА_1 складається з: житлового будинку літ. «А-1» з прибудовою літ. «А1-1», загальною площею 71,7 кв. м, житловою площею 39,2 кв. м, ґанку з терасою літ. «А», сауни літ. «Б», погреба літ. «Б», гаража літ. «В», душа літ. «Г», сараю літ. «Д», споруд: № 1-4, І, ІІ. Згідно із висновком щодо проведення технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж об`єкта, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 14 листопада 2013 року встановлено відповідність житлового будинку вимогам надійності і безпечної експлуатації, і можливість їх безпечної експлуатації.
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 03 квітня 2014 року позов ОСОБА_1 задоволено. У судове засідання 03 квітня 2014 року представник позивача не з`явилась, надавши на адресу суду письмову заяву про розгляд справи за її відсутності, просила позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Відповідач у судове засідання не з`явилась, надавши на адресу суду письмову заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги визнала в повному обсязі та не заперечувала проти їх задоволення.
ОСОБА_9 звернулась до суду першої інстанції 16 січня 2017 року з письмовою заявою про видачу копії рішення від 03 квітня 2014 року, додавши до нього копії свідоцтва про народження ОСОБА_1 від 09 лютого 1983 року серії НОМЕР_3 та свідоцтва про його смерть від 07 грудня 2015 року серії НОМЕР_4 (а.с. 33-35).
Згідно зі свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Не погоджуючись із рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 03 квітня 2014 року, ОСОБА_5 (сестра ОСОБА_1 ) подала 23 січня 2017 року апеляційну скаргу (а.с. 36-40).
Обґрунтовуючи поважність пропуску строку на апеляційне оскарження майже на три роки, апелянт зазначила, що про спірне рішення їй стало відомо після отримання копії цього рішення її матір`ю ОСОБА_9 як правонаступником після смерті її сина ОСОБА_1
Нормативно-правове обґрунтування
Конституцією України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частини перша та друга статті 55 Конституції України). Відмова суду в прийнятті позовних заяв, скарг, оформлених відповідно до процесуального закону, є порушенням права на судовий захист, яке за статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.
Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. За правовим висновком, сформульованим Конституційним Судом України, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003). Отже, право на апеляційне оскарження судових рішень у контексті положень частин першої, другої статті 55, пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України є складовою права кожної особи на звернення до суду.
Згідно зі статтею 292 ЦПК України 2004 року сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до частини першої статті 294 ЦПК України 2004 року апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин.
Питання про поновлення чи продовження пропущеного строку вирішує суд, у якому належало вчинити процесуальну дію або до якого потрібно було подати документ чи доказ (частини перша та друга статті 73 ЦПК України 2004).
Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Порушення пункту першого статті 6 Конвенції констатував Європейський суд з прав людини у справі «Устименко проти України».
Зокрема, Європейський суд вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (пункт 46 рішення).
Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (рішення у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine) (пункт 47 рішення).
Зі змісту пункту 52 рішення випливає, що якщо національний суд просто обмежився вказівкою на наявність у відповідача «поважних причин» для поновлення пропущеного строку оскарження, то, отже, він (суд) не вказав чітких причин такого рішення.
За цих підстав Європейський суд з прав людини постановив, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, та дійшов висновку, що національні суди, вирішивши поновити пропущений строк оскарження остаточної постанови у справі заявника без наведення відповідних причин та скасувавши в подальшому постанову суду, порушили принцип правової визначеності та право заявника на справедливий судовий розгляд за пунктом 1 статті 6 Конвенції (пункт 53 рішення).
Поновлюючи ОСОБА_5 строк на апеляційне оскарження рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 03 квітня 2014 року (та залишаючи апеляційну скаргу без руху з підстави сплати судового збору не в повному обсязі), апеляційний суд в ухвалі від 27 січня 2017 року лише вказав, що, розглянувши клопотання апелянта про поновлення строку, матеріали справи, строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути поновлено.
При цьому апеляційний суд не врахував, що після винесення рішення судом першої інстанції, 03 квітня 2014 року, пройшло майже три роки, не перевірив належним чином поважність підстав, з яких строк на апеляційне оскарження був пропущений. ОСОБА_5 не надано суду апеляційної інстанції жодного логічного та зрозумілого пояснення тому, що перешкоджало їй такий довгий період не цікавитись розглядом чи результатом справи, у якій вирішуються її майнові права, з огляду на родинні зв`язки із позивачем, його матір`ю, яка отримала рішення суду першої інстанції. При цьому зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_5 з 17 лютого 2015 року є адреса спірного будинковолодіння, про що свідчить відмітка у її паспорті (а.с. 42).
Разом із тим безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції.
Таким чином, апеляційний суд у порушення вказаних вимог поновив пропущений строк на апеляційне оскарження зі спливом значного періоду часу (майже на три роки) без наведення відповідних підстав, чим порушив принцип правової визначеності (res judicata).
У касаційній скарзі ОСОБА_3 фактично оскаржує ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху від 27 січня 2017 року, якою ОСОБА_5 поновлено строк на апеляційне оскарження (в частині щодо цього оскарження), та ухвалу про відкриття апеляційного провадження від 02 березня 2017 року, а згідно з положенням частини другої статті 293 ЦПК України 2004 року заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Окрім цього, в порушення статті 37 ЦПК України 2004 року, якою встановлено, що у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу, апеляційний суд у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду не з`ясував належним чином повний склад учасників судового процесу та не залучив усіх правонаступників померлого позивача.
За таких обставин доводи касаційної скарги в цій частині є обґрунтованими.
Інші доводи касаційної скарги, які стосуються неправильності рішення суду апеляційної інстанції по суті вирішення спору, зводяться до переоцінки обставин справи та доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, тому Верховний Суд їх не перевіряє.
Разом з тим, оскільки допущені апеляційним судом порушення норм процесуального права унеможливили ухвалення законного та обґрунтованого рішення по суті розгляду спору, то Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо: суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі, що передбачено підпунктом 8 частини першої статті 411 ЦПК України.
Відповідно до підпунктів 1 та 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази та/або встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.
За викладених обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню зі стадії відкриття апеляційного провадження з передачею справи до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Під час нового розгляду апеляційний суд має повторно вирішити питання про відкриття апеляційного провадження із урахуванням принципу правової визначеності (res judicata) із викладенням обґрунтованих мотивів відкриття провадження у справі чи відмови у відкритті провадження, з`ясувати питання про склад всіх учасників судового процесу та участі у справі їх правонаступників.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 січня 2017 року в частині щодо поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 03 квітня 2014 рокускасувати.
Ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 березня 2017 року скасувати.
Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 червня 2017 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий|О. В. Ступак |
Судді:|І. Ю. Гулейков |
|А. С. Олійник |
|С. О. Погрібний |
| Г. І. Усик |