П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 листопада 2019 року
м. Київ
Справа № 522/6794/15-а
Провадження № 11-685апп19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області (далі - ДАБІ), третя особа - ОСОБА_2 , про скасування рішення
за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанови Приморського районного суду міста Одеси від 1 липня 2015 року (суддя Івченко В. Б.) та Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2015 року (судді Запорожан Д. В., Коваль М. П., Шеметенко Л. П.),
УСТАНОВИЛА:
У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до адміністративного суду з позовом до ДАБІ, третя особа - ОСОБА_2 , у якому просила визнати протиправним та скасувати рішення про реєстрацію декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 5 вересня 2012 року № ОД15212157864 (далі - рішення про реєстрацію декларації, декларація відповідно).
Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтувала тим, що спірне рішення порушує її права власності та користування квартирою.
Приморський районний суд м. Одеси постановою від 1 липня 2015 року адміністративний позов задовольнив: рішення про реєстрацію декларації скасував.
Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 21 вересня 2015 року, у зв`язку з порушенням предметної підсудності при розгляді адміністративної справи, постанову Приморського районного суду м. Одеси від 1 липня 2015 року скасував, ухвалив нове рішення про задоволення позову та скасував рішення про реєстрацію декларації.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що декларація була видана на підставі недостовірних даних, наданих ОСОБА_2 . Крім того, цей суд врахував те, що рішенням Апеляційного суду Одеської області від 29 січня 2015 року було визнано недійним договір купівлі-продажу від 11 січня 2003 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , у частині включення в загальну площу (74,5 кв. м) квартири АДРЕСА_1 , що відчужувалась, приміщення парадної першого поверху загальною площею 13,1 кв. м.
Не погодившись із судовими рішеннями, ОСОБА_2 подала касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанови Приморського районного суду м. Одеси від 1 липня 2015 року та Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2015 року, а провадження у справі закрити, оскільки, на її думку, справу не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства.
Скаржниця зазначає, що право на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт прийнятий, або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується. Оскільки позивачка не є учасником (суб`єктом) правовідносин, на які спрямована дія оспорюваного у цій справі рішення, то таке, відповідно, не породжує для позивачки права на звернення із цим адміністративним позовом.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 10 жовтня 2016 року відкрив касаційне провадження.
10 липня 2019 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
Відповідно до цієї норми справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
Оскільки третя особа оскаржує судові рішення у зв`язку з порушенням правил предметної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність правових підстав для прийняття цієї справи до розгляду.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши в установлених статтею 341 КАС межах наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Як установили суди попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 належить на праві спільної сумісної власності квартира АДРЕСА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про право власності на житло, яке було видане згідно з розпорядженням органу приватизації від 30 серпня 1993 року № 17895.
Відповідно до листа Управління охорони об`єктів культурної спадщини від 4 квітня 2012 року за № 01-13/1147 будівлю, яка розташована на вул. 10 квітня, 16 - житловий будинок, споруджено у 1902 році за проектом архітектора Попова К. М. За рішенням Одеського облвиконкому від 27 грудня 1991 року № 580 ця будівля прийнята під охорону держави як пам`ятка містобудування та архітектури місцевого значення.
ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу серії ВАС № 788423 від 11 січня 2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Русских С. Б., зареєстрованого в реєстрі за № 94.
5 вересня 2012 року ДАБІ видала декларацію, код ДК 1122.1, ІІ категорія складності, відповідно до якої вирішено вважати закінчений будівництвом об`єкт готовим до експлуатації, а саме: реконструйованої квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1.
15 жовтня 2012 року виконавчий комітет Одеської міської ради (далі - виконком Одеської міської ради) видав ОСОБА_2 свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 за вказаною адресою на підставі вищезазначеної декларації замість договору купівлі-продажу від 11 січня 2003 року.
Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 29 січня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Розпорядження Управління житлово-комунальним господарством виконкому Одеської міської ради від 26 липня 1994 року № 43812, видане ОСОБА_6 , у частині включення до загальної площі (74,5 кв. м) квартири АДРЕСА_1 , приміщення парадної першого поверху загальною площею 13,1 кв. м, яке згідно технічного паспорта визначено як «коридор площею 13,1 кв. м № 7», визнано недійсним. Визнано недійсним свідоцтво про право власності на житло від 26 липня 1994 року, видане ОСОБА_6 на підставі вищезазначеного розпорядження від 26 липня 1994 року № 43812. Визнано недійсним договір купівлі-продажу № 120989, зареєстрований Одеською товарною біржею 29 грудня 1995 року, який було укладено між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , в частині включення в загальну площу (74,5 кв. м) квартири АДРЕСА_1 , що відчужувалась, приміщення парадної першого поверху загальною площею 13,1 кв.м. Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 11 січня 2003 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , у частині включення в загальну площу (74,5 кв. м) квартири АДРЕСА_1 , що відчужувалась, приміщення парадної першого поверху загальною площею 13,1 кв.м.
26 лютого 2015 року ОСОБА_1 звернулась до ДАБІ із заявою про визнання недійсною декларації у зв`язку з тим, що реконструкція квартири АДРЕСА_1 проводилась ОСОБА_2 без дозвільних документів.
Листом від 25 березня 2015 року № 01/11-3068 ДАБІ повідомила про проведену перевірку, якою встановлено, що ОСОБА_2 надала недостовірні відомості до поданої декларації про готовність об`єкта до експлуатації та що вона користується об`єктом не введеним в експлуатацію відповідно до норм діючого законодавства.
Відповідно до декларації ОСОБА_2 внесела до неї відомості про генерального проектувальника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Реал ЛТД», однак, як убачається з листа від 5 березня 2015 року за вих. № 27, це товариство проектну документацію з реконструкції квартири АДРЕСА_1 не виконувало.
Розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
Проте такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Отже, поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Стаття 2 КАС (у редакції, чинній на час звернення позивачки до суду) завданням адміністративного судочинства визначала захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Пункт 1 частини першої статті 3 КАС (у редакції, чинній на час вирішення цієї справи судами попередніх інстанцій) справою адміністративної юрисдикції визнавав публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
За правилами частини першої статті 17 КАС (у зазначеній редакції) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).
Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Наведене узгоджується й з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб`єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.
Водночас при визначенні предметної юрисдикції справи суд має виходити із суті права/інтересу, за захистом якого суб`єкт публічного права звертається до суду, та мети звернення з позовом, оскільки саме такі критерії розмежування належності спору до тієї чи іншої юрисдикції дають змогу найбільш ефективно захистити порушене право позивача, аніж розмежування юрисдикції виключно на підставі участі у спорі суб`єкта владних повноважень.
При цьому визначальною ознакою приватноправових відносин є наявність майнового чи особистого немайнового інтересу. Оспорювані або невизнані майнові права та інтереси підлягають захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення такого права або інтересу призвели дії суб`єкта владних повноважень при виконанні ним владних управлінських функцій.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), чинного на час вирішення спору апеляційним судом, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 чинного ЦПК суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Як убачається з установлених судами обставин справи та наведених у позовних вимогах і касаційній скарзі доводів, позивачка оскаржує рішення суб`єкта владних повноважень, яке фактично стосується права власності третьої особи на реконструйований об`єкт нерухомого майна, саме з підстави незгоди з фактом набуття відповідного права третьою особою на реконструкцію такого майна відповідно до наявних у позивачки документів.
Спірна реєстрація декларації про готовність об`єкта до експлуатації, яка здійснена суб`єктом владних повноважень, породжує права та обов`язки тільки для суб`єкта, якому вона адресована, тобто для замовника відповідної реконструкції.
За таких обставин цей спір стосується не стільки правомірності дій суб`єкта владних повноважень щодо реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації, скільки правомірності здійснення третьою особою реконструкції квартири, що створює перешкоди позивачці у користуванні її квартирою.
З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір у цій справі стосується захисту майнових інтересів, тобто існує спір про право, а тому обраний позивачкою спосіб захисту не призведе до відновлення її порушених прав.
Таким чином, спір у цій справі має приватноправовий характер, що унеможливлює розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства.
З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій про те, що спір у цій справі є публічно-правовим.
Спір у цій справі стосується захисту майнових інтересів, тому з урахуванням суб`єктного складу має бути вирішений за правилами цивільного судочинства.
Велика Палата Верховного Суду вже вирішувала питання предметної юрисдикції у подібних правовідносинах (зокрема, постанови від 13 червня 2018 року у справі № 816/421/17, від 28 листопада 2018 року у справі № 816/616/17, від 5 грудня 2018 року у справі № 804/3091/18, від 20 вересня 2018 року у справі № 813/1076/17, від 16 січня 2019 року у справі № 815/1121/17).
Отже, викладені в касаційній скарзі ОСОБА_2 доводи щодо неналежності цієї справи до юрисдикції адміністративних судів знайшли своє підтвердження під час її розгляду в суді касаційної інстанції.
За правилами частини першої статті 354 КАС суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги (стаття 354 КАС).
Пунктом 5 частини першої статті 349 цього ж Кодексу передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Отже, постанови Приморського районного суду м. Одеси від 1 липня 2015 року та Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2015 року підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.
Ураховуючи викладене та керуючись статтями 341, 345, 349, 354, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
2. Постанови Приморського районного суду м. Одеси від 1 липня 2015 року та Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2015 року скасувати, провадження у справі закрити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач| |О. Б. Прокопенко|
Судді:|Н. О. Антонюк|О. Р. Кібенко|
|Т. О. Анцупова|В. С. Князєв|
|С. В. Бакуліна|Л. М. Лобойко|
|В. В. Британчук|Н. П. Лященко|
|Ю. Л. Власов|В. В. Пророк|
|М. І. Гриців|Л. І. Рогач|
|Д. А. Гудима|О. М. Ситнік|
|В. І. Данішевська|О. С. Ткачук|
|Ж. М. Єленіна|В. Ю. Уркевич|
|О. С. Золотніков|О. Г. Яновська|