П О С Т А Н О В А
Іменем України
15 травня 2019 року
м. Київ
Справа № 9901/69/19 (П/9901/69/19)
Провадження № 11-200заі19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Саприкіної І. В.,
суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_5 на ухвалу Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Васильєвої І. А. від 15 лютого 2019 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним рішення,
УСТАНОВИЛА:
У лютому 2019 року ОСОБА_5 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з позовом, у якому просив визнати протиправним рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія) від 01 лютого 2018 року № 8/зп-18 в частині залучення до роботи кваліфікаційної палати Комісії членів палати з питань добору і публічної служби суддів Комісії для цілей проведення призначеного цим рішенням кваліфікаційного оцінювання окремих суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду від 15 лютого 2019 року у відкритті провадження відмовлено за п. 1 ч. 1 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки цей позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Не погодившись із таким судовим рішенням з підстави порушення судом першої інстанції норм процесуального права, ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Обґрунтовуючи свої доводи, позивач зазначає про невідповідність ухвали суду першої інстанції засадам верховенства права, оскільки висновок Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, що рішення ВККС від 01 лютого 2018 року № 8/зп-18 не підлягає окремому оскарженню в судах, суперечить нормам ст. 55 Конституції України.
За правовою позицією Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеною у спірній ухвалі, рішення Комісії від 01 лютого 2018 року
№ 8/зп-18 в частині залучення до роботи кваліфікаційної палати ВККС членів палати з питань добору і публічної служби суддів не є рішенням Комісії, прийнятим за результатами кваліфікаційного оцінювання судді, а тому не створює для останнього жодних юридичних прав та/чи обов`язків, внаслідок чого відсутній об`єкт судового захисту. Ці обставини можуть бути зазначені позивачем при оскарженні остаточного рішення ВККС і можуть бути перевірені судом при вирішенні його позову. При цьому рішенням, прийнятим за результатами кваліфікаційного оцінювання позивача, є рішення ВККС від 19 липня 2018 року, яким суддю Ленінського районного суду м. Харкова ОСОБА_5 визнано таким, що не відповідає займаній посаді, та рекомендовано Вищій раді правосуддя (далі - ВРП) розглянути питання про його звільнення з посади, і саме це рішення може бути оскаржено у розумінні вимог ч. 3 ст. 88 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII).
ВККС у відзиві на апеляційну скаргу просить у її задоволені відмовити, оскільки Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду прийняв оскаржувану ухвалу з дотриманням норм процесуального права, а доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах законодавства та не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та надані на противагу їм аргументи ВККС, перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Частиною 3 ст. 124 Основного Закону України визначено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті.
Згідно із ч. 4 ст. 22 цього Кодексу Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо оскарження, серед іншого, актів, дій чи бездіяльності ВККС.
Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності (в тому числі ВККС України) передбачені ст. 266 КАС України.
Судом установлено, що предметом оскарження в даній справі є рішення ВККС від 01 лютого 2018 року № 8/зп-18 в частині залучення до роботи кваліфікаційної палати Комісії членів палати з питань добору і публічної служби суддів.
Зокрема, як убачається з матеріалів справи, рішенням ВККС від 01 лютого 2018 року № 8/зп-18: 1) призначено кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді за списком згідно з додатком 1; 2) встановлено черговість етапів проведення кваліфікаційного оцінювання: перший етап - складення іспиту; другий етап - дослідження досьє та проведення співбесіди; 3) залучено до роботи кваліфікаційної палати Комісії членів палати з питань добору і публічної служби суддів Комісії: Устименко В. Є., Макарчука М. А., Бутенка В. І., Заріцьку А. О., Козлова А. Г., Луцюка П. С., Прилипка С. М. для цілей проведення призначеного цим рішенням кваліфікаційного оцінювання окремих суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді.
Обґрунтовуючи свою позицію, позивач зазначає, що 19 липня 2018 року (в день прийняття рішення за результатами кваліфікаційного оцінювання) співбесіда та дослідження досьє судді ОСОБА_5 проводилось колегією ВККС, до складу якої входила ОСОБА_6 , яка не є членом кваліфікаційної палати, а тому в розумінні вимог п. 1.3 Регламенту ВККС України від 13 жовтня 2016 року № 81/зп-16 не мала права брати участь у проведенні кваліфікаційного оцінювання щодо судді ОСОБА_5
Тобто, на думку скаржника, член Комісії ОСОБА_6 не мала входити до складу кваліфікаційної палати, перебуваючи у складі палати Комісії членів палати з питань добору і публічної служби суддів, при проведенні кваліфікаційного оцінювання щодо судді, за наслідками якого не мала права брати участь у прийнятті рішення Комісії від 19 липня 2018 року № 1241/ко-18, яким суддю Ленінського районного суду м. Харкова ОСОБА_5 визнано таким, що не відповідає займаній посаді, та рекомендовано ВРП розглянути питання про його звільнення з посади.
Відповідно до ч. 2 ст. 88 Закону № 1402-VIII суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням ВККС щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС України.
З аналізу вказаних законодавчих норм убачається, що у розумінні вимог Закону № 1402-VIII рішення, яке має право оскаржити суддя в процедурі кваліфікаційного оцінювання, в порядку, передбаченому КАС України, є рішення, прийняте за результатами кваліфікаційного оцінювання.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).
У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення (ст. 55 Конституції України).
Таким чином, Велика Палата Верховного Суду вважає вірним твердження суду першої інстанції, що рішення ВККС від 01 лютого 2018 року № 8/зп-18 не є рішенням Комісії, прийнятим за результатами кваліфікаційного оцінювання судді, а тому не створює для позивача жодних юридичних прав та/чи обов`язків, внаслідок чого відсутній об`єкт судового захисту.
Щодо висновків суду першої інстанції, що даний позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № П/9901/385/18 та від 17 жовтня 2018 року у справі № 9901/591/18.
З огляду на зазначене вище, Велика Палата Верховного Суду не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, правові висновки Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду скаржником не спростовані.
Ураховуючи викладене та керуючись ст. 242, 266, 311, 315, 316, 322 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА :
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення, ухвалу Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду від 15 лютого 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Саприкіна
Судді:
Н. О. Антонюк Н. П. Лященко
С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко
В. В. Британчук Л. І. Рогач
Д. А. Гудима О. М. Ситнік
О. С. Золотніков В. Ю. Уркевич
В. С. Князєв О. Г. Яновська
Л. М. Лобойко