П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 березня 2019 року
м. Київ
Справа № 591/6396/16-а
Провадження № 11-1432апп18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Золотнікова О. С.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
розглянула в порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Сумської міської ради (далі - Міськрада) на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2018 року (судді Рєзнікова С. С., Бегунц А. О., Подобайло З. Г.) у справі № 591/6396/16-а за позовом Міськради до Стецьківської сільської ради Сумського району Сумської області (далі - Сільрада), державного реєстратора Сільради Іщенко-Амбарцумян Людмили В’ячеславівни (далі - реєстратор), третя особа - приватна комерційна фірма «Сейро» (далі - ПКФ «Сейро»), про скасування державної реєстрації права власності та
ВСТАНОВИЛА:
У листопаді 2016 року Міськрада звернулася до суду з позовом до Сільради та реєстратора про визнання протиправним та скасування рішення реєстратора від 22 червня 2016 року з індексним номером 30147947 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) та запису від 16 червня 2016 року № 15070786 про реєстрацію за ПКФ «Сейро» права власності на незавершене будівництво - громадський будинок «Кафе в стані будівництва» (готовністю 9 %) за адресою: м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 17 (далі - спірний об'єкт незавершеного будівництва).
На обґрунтування позову Міськрада зазначила, що на підставі дубліката договору оренди земельної ділянки від 25 листопада 2015 року № 610 та декларації про початок виконання будівельних робіт від 12 грудня 2011 року № СМ 08311099926, виданої Інспекцією державного будівельного контролю у Сумській області, реєстратор прийняв рішення від 22 червня 2016 року про реєстрацію за ПКФ «Сейро» права власності на спірний об'єкт незавершеного будівництва. На думку позивача, вказане рішення реєстратора є протиправним та підлягає скасуванню.
Зарічний районнийсуд м. Суми постановою від 30 листопада 2017 року адміністративний позов задовольнив.
Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 10 липня 2018 року скасував постанову Зарічного районного суду м. Суми від 30 листопада 2017 року та закрив провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Не погодившись із указаною постановою суду апеляційної інстанції, Міськрада вкасаційній скарзі зазначила, що апеляційний суд при розгляді справи порушив норми процесуального та матеріального права. На думку скаржника, в цьому випадку спір не може вважатися приватноправовим, оскільки майнові права ПКФ «Сейро» не можуть бути порушені в зв'язку з тим, що у третьої особи відповідне законне право ніколи не виникало, а сам лише факт реєстрації нерухомого майна на підставі дубліката договору вказує на необізнаність реєстратора, а не на наявність особистого майнового інтересу третьої особи або ж на наявність спору про право між позивачем та третьою особою. Суд апеляційної інстанції не врахував, що спір між ПКФ «Сейро» та Міськрадою щодо відповідного майна та земельної ділянки, на якій воно знаходиться, вже вирішений у судовому порядку. На підставі викладеного скаржник просить скасувати оскаржувану постанову Харківського апеляційного адміністративного суду та залишити в силі постанову Зарічного районного суду м. Суми від 30 листопада 2017 року.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 16 серпня 2018 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою, а ухвалою від 11 грудня 2018 року передав справу разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС України, оскільки учасник справи оскаржує судове рішення суду апеляційної інстанції з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 27 грудня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників з огляду на практику Європейського суду з прав людини щодо доцільності розгляду справи на основі письмових доказів у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Аксен проти Німеччини», заява № 8273/78; рішення від 25 квітня 2002 року у справі «Варела Ассаліно проти Португалії», заява № 64336/01).
Відповідачі та третя особа відзивів на касаційну скаргу не надіслали.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність її часткового задоволення.
Суди попередніх інстанцій установили, що 22 червня 2016 року реєстратор прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) з індексним номером 30147947 та вніс запис про право власності від 16 червня 2016 року № 15070786 про реєстрацію за ПКФ «Сейро» права власності на спірний об'єкт незавершеного будівництва.
Вказане рішення прийнято державним реєстратором на підставі дубліката договору оренди земельної ділянки від 12 червня 2003 року та декларації про початок виконання будівельних робіт від 12 грудня 2011 року № СМ 08311099926.
Вважаючи рішення реєстратора протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Обставини справи її учасники під сумнів не ставлять.
Задовольняючи позовні вимоги Міськради, Зарічний районний суд м. Суми виходив з того, що у ПКФ «Сейро» відсутнє право користування земельною ділянкою за адресою: м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 17, а тому й рішення реєстратора про реєстрацію за ПКФ «Сейро» права власності на спірний об'єкт незавершеного будівництває протиправним та підлягає скасуванню.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження в адміністративній справі,Харківський апеляційний адміністративний суд керувався тим, що цей спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин, є фактично спором про право, а тому має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.
Велика Палата Верховного Суду частково не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Як установлено матеріалами справи, Міськрада звернулася до адміністративного суду з позовом, направленим на поновлення порушеного відповідачем права власності на земельну ділянку, на якій розташований спірний об'єкт незавершеного будівництва.
Отже, цей позов подано на поновлення прав Міськради у сфері земельних відносин, а виникнення спірних правовідносин обумовлено незгодою позивача з правомірністю набуття третьою особою у справі права власності на спірний об'єкт незавершеного будівництва, що стало підставою для оскарження реєстрації права власності на це майно.
Тобто предметом розгляду в цій справі є законність набуття третьою особою права власності на об'єкт незавершеного будівництва, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.
Таким чином, висновок Харківського апеляційного адміністративного суду про неналежність цього спору до юрисдикції адміністративних судів є правильним.
Водночас Велика Палата Верховного Суду зауважує, що апеляційний суд,закриваючи провадження в адміністративній справі, помилково зазначив, що цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
За правилами пункту 6 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з цим позовом; далі - ГПК України) господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 20 ГПК України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного судового рішення) господарські суди розглядають справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
З огляду насуб'єктний склад учасників цієї справи й те, що цей позов направлено на поновлення прав Міськради у сфері земельних відносин, а також беручи до уваги факт існування у ПКФ «Сейро» зареєстрованого права власності на спірний об'єкт незавершеного будівництва, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір має вирішуватися судами за правилами господарського судочинства.
Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 січня 2019 року у справі № 813/1321/17 (провадження № 11-1132апп18).
При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі з обов'язком суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу господарського судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Статтею 351 КАС України визначено, що підставами для зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Оскільки суд апеляційної інстанції прийняв по суті правильне рішення, але помилково застосував норми процесуального права, то Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для зміни постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2018 рокув її мотивувальній частині з огляду на викладені вище обставини.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
1. Касаційну скаргу Сумської міської ради задовольнити частково.
2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2018 року змінити в частині віднесення справи до юрисдикції загальних судів, визначивши право позивача на звернення з цим позовом до суду в порядку господарського судочинства.
3. В іншій частині постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. С. Золотніков
Судді: Н. О. Антонюк О. Б. Прокопенко
С. В. Бакуліна Л. І. Рогач
В. В. Британчук І. В. Саприкіна
Д. А. Гудима О. М. Ситнік
В. С. Князєв В. Ю. Уркевич
Л. М. Лобойко О. Г. Яновська
Н. П. Лященко