ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 березня 2019 року
м. Київ
Справа № 725/3940/16-ц
Провадження № 14-646цс18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ситнік О. М.,
суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_3,
відповідачі: Публічне акціонерне товариство «Банк Михайлівський» (далі - ПАТ «Банк Михайлівський»), Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Правекс Банк» (далі - ПАТ КБ «Правекс Банк»)
розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_4, ПАТ «Банк Михайлівський»
на рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 04 квітня 2017 року у складі колегії суддів Половінкіної Н. Ю., Кулянди М. І., Одинака О. О.
у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ПАТ «Банк Михайлівський», Фонду, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ПАТ КБ «Правекс Банк», про захист прав споживача та стягнення коштів, і
УСТАНОВИЛА:
У серпні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, у якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив: зобов'язати ПАТ «Банк Михайлівський» повідомити Фонд через уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» про наявність на банківських рахунках (депозитах), відкритих у ПАТ «Банк Михайлівський» на ім'я ОСОБА_4, коштів, що підлягають відшкодуванню Фондом у загальній сумі 200 000,00 грн; стягнути з Фонду на його користь 65 610,45 грн.
Вимоги мотивував тим, що ним та ПАТ «Банк Михайлівський» укладені договори банківського вкладу (депозиту), а саме: 27 січня 2016 року «Супердохідний тиждень» (вільний) № 840-061-000182009, 11 квітня 2016 року «Супердохідний тиждень» (вільний) № 840-061-000219093, 20 травня 2016 року «Перше знайомство» № 980-061-000246959. Також сторонами укладені договір про надання та використання платіжної картки від 20 січня 2016 року № 200436898, договір банківського рахунку «Поточний рахунок «Ощадний» від 27 січня 2016 року № 840-061-000000668.
Зазначав, що після запровадження 23 травня 2016 року у ПАТ «Банк Михайлівський» тимчасової адміністрації та початку 13 липня 2016 року процедури ліквідації банку йому не виплачено усіх коштів, що підлягають відшкодуванню Фондом у загальній сумі 200 000,00 грн. Зокрема, 29 липня 2016 року він отримав 32 748,34 грн, а 09 листопада 2016 року - 101 641,21 грн. Тобто невиплаченими, на його думку, залишилися 65 610,45 грн.
Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівців від 05 грудня 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з Фонду на користь ОСОБА_4 недоотримані кошти за договорами строкового банківського вкладу (депозиту), розміщені в ПАТ «Банк Михайлівський», у розмірі 65 610,00 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції керувався тим, що на підставі Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI) позивач має право на отримання з Фонду гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами.
Рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 04 квітня 2017 року рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 05 грудня 2016 року скасовано. Позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Банк Михайлівський» на користь ОСОБА_4 7 057,18 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що договір банківського вкладу має своїм наслідком те, що готівкові гроші вкладника передаються останнім у власність банку, а безготівкові - в повне розпорядження банку. З договору банківського вкладу, укладення якого обумовлено передачею коштів вкладника у власність банку, можуть виникнути лише зобов'язальні правовідносини за участю вкладника (кредитора) і банку (боржника). У межах ліквідаційної процедури банку статусу кредитора набувають дві категорії осіб: фізичні особи - вкладники у межах гарантованої Фондом суми відшкодування; особи, вимоги, яких заявлені протягом 30 днів з дня опублікування відомостей (про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду), та які акцептовані та включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду. Тобто Фонд лише гарантує виплату вкладнику коштів, у тому числі за рахунок коштів самого Фонду, які надаються банку у вигляді цільової позики на ці потреби. Враховуючи, що ОСОБА_4 отримав відшкодування за вкладами в сумі 192 942,82 грн, відтак з ПАТ «Банк Михайлівський» на користь позивача підлягає стягненню 7 057,18 грн.
У квітні 2017 року ПАТ «Банк Михайлівський» звернулося з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило рішення суду апеляційної інстанції скасувати, справу передати на новий розгляд.
У квітні 2017 року ОСОБА_4 звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив рішення суду апеляційної інстанції скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Доводи, наведені в касаційних скаргах
Касаційна скарга ПАТ «Банк Михайлівський» мотивована тим, що спір є публічно-правовим, справа підлягала розгляду в порядку адміністративного, а не цивільного судочинства, оскільки позовні вимоги стосуються захисту прав позивача як вкладника банку, який знаходиться у стані ліквідації, від імені якого діє уповноважена особа Фонду, що виконує владні управлінські функції. Крім того, заявник вказував, що апеляційний суд неповно з'ясував усі обставини справи, які підлягали з'ясуванню.
Касаційна скарга ОСОБА_4 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, стягнувши кошти з ПАТ «Банк Михайлівський», а не з Фонду, вийшов за межі заявлених позовних вимог, оскільки ним вимоги були пред'явлені саме до Фонду, як то передбачено статтею 26 Закону № 4452-VI.
Ухвалами судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 травня та 05 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаними касаційними скаргами.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції.
Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 грудня 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 18 грудня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 14 січня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
Позиція Великої Палати Верховного Суду
Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Суди установили, що ОСОБА_4 та ПАТ «Банк Михайлівський» уклали договори банківського вкладу (депозиту), а саме: 27 січня 2016 року «Супердохідний тиждень» (вільний) № 840-061-000182009, 11 квітня 2016 року «Супердохідний тиждень» (вільний) № 840-061-000219093, 20 травня 2016 року «Перше знайомство» № 980-061-000246959. Також сторони уклали договори про надання та використання платіжної картки від 22 вересня 2015 року № 200344973, від 20 січня 2016 року № 200436898, договір банківського рахунку «Поточний рахунок «Ощадний» від 27 січня 2016 року № 840-061-000000668.
На підставі постанови Правління Національного банку України (далі - НБУ) від 23 травня 2016 року № 14/БТ «Про віднесення ПАТ «Банк Михайлівський» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 23 травня 2016 року № 812 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Михайлівський», згідно з яким з 23 травня 2016 року запроваджено тимчасову адміністрацію, на здійснення якої призначено уповноважену особу Фонду.
На підставі постанови Правління НБУ від 12 липня 2016 року № 124-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 12 липня 2016 року № 1213 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський» та делегування повноважень ліквідатору банку», згідно з яким з 13 липня 2016 року розпочато процедуру ліквідації банку.
29 липня 2016 року позивач отримав частину вкладу у розмірі 32 748,34 грн, а 09 листопада 2016 року - 101 641,21 грн у відділенні ПАТ КБ «Правекс-Банк» (т. 1, а. с. 18, 135).
Вирішуючи питання стосовно юрисдикції цього спору, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Визначити, яким саме судом та за якими правилами має бути розглянутий спір і має судова юрисдикція.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
У частині першій статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом та розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій) передбачалося, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Аналогічне положення міститься й у частині першій статті 19 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.
Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Позивач вказував, що Фонд виплатив кошти за договорами банківського вкладу (депозиту) не у повному обсязі.
У контексті обставин цієї справи зміст (суть) спірних правовідносин обмежується встановленням реальної правової природи відносин, які виникли між позивачем, банком та Фондом і визначення яких залежить від з'ясування прав позивача, статусу Фонду, мети його створення, завдань, поставлених перед ним, повноважень та обов'язків Фонду і його уповноважених осіб, функцій, які на нього покладаються.
Акти, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, установлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої та другої статті 55 Конституції України. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
Згідно з пунктами 1, 5 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом та розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій (тут і далі - КАС України), компетенція адміністративних судів поширювалася, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, а також спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, установлених законом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 вказаного Кодексу).
Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб'єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.
Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади.
Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Отже, до компетенції адміністративних судів належить вирішення спорів фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Законом № 4452-VI встановлено правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, і цей Закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.
За змістом статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
Згідно із частиною першою статті 4 Закону № 4452-VI основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою статті 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема: ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників, підвищення рівня фінансової грамотності населення відповідно до цього Закону.
За приписами частини першої статті 54 Закону № 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону НБУ, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.
Таким чином, нормативно-правове регулювання статусу Фонду та його місце в системі гарантування вкладів фізичних осіб дозволяє зробити висновки про те, що Фонд є суб'єктом публічного права, створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснює нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС України.
Правовідносини між Фондом і вкладниками, які претендують на відшкодування за рахунок коштів Фонду, щодо формування реєстрів вкладників, які мають право на таке відшкодування, складаються без участі банку?боржника.
Учасниками цих правовідносин є виключно вкладники та Фонд, і саме в цих учасників виникають відповідні права та обов'язки.
Банк, який ліквідується, жодним чином не впливає на той факт, чи буде особу включено до переліку тих осіб, які мають право на відшкодування за рахунок коштів Фонду. Це питання відповідно до норм Закону № 4452-VI вирішує виключно Фонд.
Згідно із частинами першою та другою статті 26 Закону № 4452-VIФонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000,00 грн.
Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
У статті 27 Закону № 4452-VI встановлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, а саме:
? уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку;
? уповноважена особа Фонду формує перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, з визначенням сум, що підлягають відшкодуванню;
? виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур'єр» або «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку;
? уповноважена особа Фонду формує переліки вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом.
Наведене свідчить, що з початком процедури ліквідації банку його зобов'язання перед вкладниками припинено, а вимога позивача стосується виплати, здійснення якої належить до компетенції Фонду, тому ПАТ «Банк Михайлівський» не може бути належним відповідачем у справі, у зв'язку з чим, апеляційний суд помилково стягнув з нього кошти на користь позивача.
Спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду в межах гарантованого державою відшкодування за вкладами є публічно-правовим, має особливий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами (пункт 4 частини другої статті 4 Закону № 4452-VI).
Частиною другою статті 6 Конституції України визначено, що органи судової влади здійснюють свої повноваження в межах, установлених Конституцією і відповідно до законів України.
ВеликаПалата Верховного Суду в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16, від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16 та від 23 січня 2019 року у справі № 285/489/18-ц зробила висновок, що Фонд є державною спеціалізованою установою, що виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб. Спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів.
Проте апеляційний суд на вказані норми матеріального і процесуального права уваги не звернув, помилково стягнув кошти з банку та розглянув позов у порядку цивільного судочинства. Спір між фізичною особою - вкладником банку та Фондом з приводу відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до частин першої та другої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19?22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Роз'яснити позивачу про його право на звернення до суду з такими вимогами в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки судом першої інстанції справу розглянуто у порядку цивільного судочинства, тобто з порушенням предметної юрисдикції, це рішення також підлягає скасуванню.
Касаційні скарги ОСОБА_4 та ПАТ «Банк Михайлівський» слід задовольнити частково, рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 05 грудня 2016 року та рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 04 квітня 2017 року скасувати, провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до ПАТ «Банк Михайлівський», Фонду, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ПАТ КБ «Правекс Банк», про захист прав споживача та стягнення коштів - закрити.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо інше не передбачено законом, у разі закриття провадження у справі судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина сьома статті 141 ЦПК України).
Сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях (пункт 5 частини першої статті 7 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір»). Такого клопотання матеріали справи не містять.
Керуючись статтями 141, 259, 268, 400, 409, 411, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційні скарги ОСОБА_4, Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» задовольнити частково.
Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 05 грудня 2016 року та рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 04 квітня 2017 року скасувати.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Правекс Банк», про стягнення коштів закрити.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. М. Ситнік
Судді: Н. О. Антонюк Н. П. Лященко
С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко
В. В. Британчук Л. І. Рогач
Д. А. Гудима І. В. Саприкіна
В. І. Данішевська О. С. Ткачук
О. Р. Кібенко В. Ю. Уркевич
В. С. Князєв О. Г. Яновська
Л. М. Лобойко