П О С Т А Н О В А
Іменем України
20 листопада 2019 року
м. Київ
Справа № 454/3208/16-ц
Провадження № 14-500 цс 19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Пророка В. В.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г.
розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Львівського окружного адміністративного суду, держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 07 грудня 2016 року, постановлену суддею Адамович М. Я., та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 20 лютого 2017 року, постановлену колегією суддів Павлишиним О. Ф., Мікуш Ю. Р., Ніткевич А. В.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У грудні 2016 році ОСОБА_1 звернувся з позовом до Львівського окружного адміністративного суду та держави України в особі Державної казначейської служби України з позовом, в якому просив стягнути з відповідачів на його користь кошти в сумі 1 000 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої в результаті незаконного, на думку позивача, судового рішення судді Львівського окружного адміністративного суду від 03 березня 2015 року у справі № 813/8070/14, яке спричинило приниження його честі, гідності та ділової репутації та було прийняте з порушенням норм Конституції України, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, статей 54, 55 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2. Ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 07 грудня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 20 лютого 2017 року, відмовлено у відкритті провадження в частині вимог до Львівського окружного адміністративного суду про відшкодування моральної шкоди відповідно до пункту 1 частини другої статті 122 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (у редакції, чинній на момент здійснення процесуальних дій судом першої інстанції та апеляційним судом; далі - ЦПК України 2004 року).
3. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що розгляд судом позовних вимог, незалежно від їх викладення та змісту, предметом яких є оскарження процесуальних дій судді (суду), пов`язаних з розглядом справи, нормами ЦПК України чи іншими законами України не передбачено.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
4. У квітні 2017 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ), вважаючи, що суди попередніх інстанцій прийняли судові рішення, неправильно застосувавши норми матеріального права та порушивши норми процесуального права, вимагаючи скасування цих судових рішень та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
5. У касаційній скарзі позивач зазначає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність правових підстав для відкриття провадження в цій справі в частині вимог до Львівського окружного адміністративного суду про стягнення моральної шкоди є безпідставними, оскільки цей цивільний спір підлягає розгляду в суді, а судами попередніх інстанцій, зокрема, не вказано, які норми Конституції України встановлюють, що юрисдикція судів не поширюється на відповідні правовідносини; судами неправильно застосовано статтю 108 ЦПК України 2004 року. Також, на думку позивача, в цій справі для Львівського окружного адміністративного суду має настати цивільно-правова відповідальність відповідно до правових висновків Конституційного Суду України, викладених у його Рішенні від 03 жовтня 2001 року № 12-рп.
Рух справи в суді касаційної інстанції
6. Ухвалою ВССУ від 17 квітня 2017 року, крім іншого, позивачу поновлений строк на касаційне оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій, відкрите касаційне провадження в цій справі.
7. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
8. Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
9. У квітні 2018 року касаційна скарга разом з матеріалами цієї цивільної справи передана до Верховного Суду.
10. 21 серпня 2019 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з мотивів наявності в касаційній скарзі позивача доводів, передбачених частиною шостою статті 403 ЦПК України. Згідно із цією частиною статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
11. 05 вересня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла зазначену справу до провадження та призначила до розгляду в порядку письмового провадження.
Позиція Великої Палати Верховного Суду
12. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
13. Верховний Суд відхиляє аргументи ОСОБА_1 стосовно того, що відповідачем за його позовом про відшкодування шкоди має бути Львівський окружний адміністративний суд з таких мотивів.
14. Згідно з частиною сьомою статті 49 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, чинній на момент пред`явлення позову) за шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом. Тлумачення норми свідчить, що на законодавчому рівні встановлено імунітет суду, і він не може бути відповідачем у цивільній справі. Наявність імунітету, за своєю суттю, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію незалежно та неупереджено.
15. Європейський суд з прав людини зауважив, що питання імунітету суддів вже зустрічалося при розгляді однієї зі справ, і в ній Суд дійшов висновку, що такий імунітет мав законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя. Суд також постановив, що з огляду на обставини тієї справи таке обмеження було пропорційним (Плахтєєв та Плахтєєва проти України (Plakhteyev and Plakhteyeva v. Ukraine), № 20347/03, § 36, від 12 березня 2009 року).
16. Висновок про недопустимість суду бути відповідачем у цивільній справі дозволяє зробити і тлумачення статей 1174 і 1176 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV (далі - ЦК України). Відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду, покладається на державу, а не на суд.
17. Схожий висновок було зроблено і Верховним Судом України. Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 1 березня 2017 року у справі № 6-3139цс16 вказано, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.
18. Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняється і тягне відповідальність, установлену законом (частини перша та третя статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, чинній до 30 вересня 2016 року; аналогічні приписи закріплені у частинах першій і третій статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, чинній з 30 вересня 2016 року).
19. Закони України не передбачають можливості розгляду у суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду чи про зобов`язання іншого суду до вчинення процесуальних дій, оскільки такі дії/бездіяльність є пов`язаними з розглядом судової справи навіть після його завершення. Вирішення у суді спору за такими позовними вимогами буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом.
20. Оскарження діяльності суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій.
21. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.
22. Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.
23. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).
24. Приписи «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини другої статті 122 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року; пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), «заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 109 КАС України у редакції, чинній на час вирішення питання про відкриття провадження), «позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) стосуються як позовів, які не можуть розглядатися за правилами відповідно цивільного чи адміністративного судочинства, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судами.
25. Позовні вимоги про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), а також вимоги про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства.
26. Позовні вимоги про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України.
27. У разі надходження позовної заяви з вимогами про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій або про відшкодування завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду (судді) шкоди з підстав, не передбачених статтею 1176 ЦК України, суд відмовляє у відкритті провадження у справі (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року; пункт 1 частини першої статті 170 КАС України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).
28. При ухваленні оскаржених ухвал суди правильно застосували пункт 1 частини другої статті 122 ЦПК України (в редакції, чинній на момент пред`явлення позову) і обґрунтовано вирішили, що позовна заява ОСОБА_1 у частині вимог до Львівського окружного адміністративного суду про відшкодування шкоди не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
29. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що оскаржені ухвали постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з наведеним та згідно з частиною сьомою статті 49 Закону України від 7 липня 2010 року№ 2453-VI«Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, чинній на момент пред`явлення позову), статтями 1174, 1176 ЦК України, пунктом 1 частини другої статті 122 ЦПК України (в редакції, чинній на момент пред`явлення позову) Велика Палата Верховного Суду вважає касаційну скаргу необґрунтованою та залишає її без задоволення, а ухвали Сокальського районного суду Львівської області від 07 грудня 2016 року та Апеляційного суду Львівської області від 20 лютого 2017 року - без змін.
Щодо судових витрат
30. Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення та оскаржуваних судових рішень без змін, то судові витрати у такому випадку розподілу не підлягають.
Керуючись частиною першою статті 400, частиною третьою статті 406, пунктом 3 частини першої статті 409, статтями 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
П О С Т А Н О В И Л А :
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 07 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 20 лютого 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач| | |В. В. Пророк|
Судді: |Н. О. Антонюк| |О. Р. Кібенко|
|Т. О. Анцупова| |В. С. Князєв|
|С. В. Бакуліна| |Л. М. Лобойко|
|В. В. Британчук| |Н. П. Лященко|
|Ю. Л. Власов| |О. Б. Прокопенко|
|М. І. Гриців| |Л. І. Рогач|
|Д. А. Гудима| |О. М. Ситнік|
|О. С. Золотніков| |О. С. Ткачук|
|Ж. М. Єленіна| |О. Г. Яновська|