Постанова
Іменем України
16 травня 2019 року
місто Київ
справа № 401/2995/16-ц
провадження № 61-1129св17
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Територіальний сервісний центр 3542 Регіонального сервісного центру МВС у Кіровоградській області,
третя особа - приватний нотаріус Світловодського міського нотаріального округу Кіровоградської області Васильченко Валерій Михайлович,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 12 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Голованя А. М., Дьомич Л. М., Карпенка О. Л.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_4 у вересні 2016 року звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Територіального сервісного центру 3542 Регіонального сервісного центру МВС у Кіровоградській області
(далі - ТСЦ № 3542 РСЦ МВС в Кіровоградській області), третя особа - приватний нотаріус Світловодського міського нотаріального округу Кіровоградської області Васильченко В. М., про визнання договору купівлі-продажу недійсним, зобов`язання повернути незаконно отриманий у власність транспортний засіб, скасування державної реєстрації, зобов`язання видати нове свідоцтво про право власності на транспортний засіб.
Позивач обґрунтовувала заявлені вимоги тим, що 24 лютого 2016 року у зв`язку з виїздом за межі України, з метою належного зберігання та догляду за своїм автомобілем марки Daewoo-Sens, 2005 року випуску, шасі НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , вона надала ОСОБА_2 нотаріально посвідчену довіреність на право керування транспортним засобом та вчинення відносно нього всіх незаборонених законом правочинів.
Повернувшись в Україну, ОСОБА_4 дізналася, що ОСОБА_2 переоформив право власності на автомобіль на себе, шляхом вчинення передоручення прав щодо розпорядження транспортним засобом ОСОБА_3 , який, діючи від її імені, але без її відома, на підставі довіреності, продав ОСОБА_2 належний їй автомобіль за 5 000, 00 грн.
Вважає, що дії, вчинені ОСОБА_2 ., прямо заборонені статтею 238 ЦК України, крім того, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 вчинили правочин у результаті зловмисної домовленості однієї сторони з другою стороною (стаття 232 ЦК України), що є підставою для визнання його недійсним.
Стислий виклад заперечень сторони відповідача
Відповідачі заперечували проти задоволення позову.
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зазначили, що ОСОБА_4 на підставі довіреності уповноважила ОСОБА_2 вчиняти від її імені всі незаборонені чинним законодавством правочини щодо спірного транспортного засобу, у тому числі з правом передоручення. На підставі зазначеної довіреності ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_3 діяти від імені ОСОБА_4 та укладати відносно спірного автомобіля правочини з усіх без винятку питань, пов`язаних з експлуатацією та відчуженням транспортного засобу за ціною та на умовах на власний розсуд. ОСОБА_3 , діючи від імені ОСОБА_4 за зазначеною довіреністю у порядку передоручення, уклав із ОСОБА_2 договір купівлі-продажу автомобіля. Вважають, що під час вчинення правочину, вони діяли відповідно до чинного законодавства та в межах повноважень, зазначених у довіреності ОСОБА_4
Представник ТСЦ № 3542 РСЦ МВС у Кіровоградській області надав до суду письмові заперечення, зазначивши про відсутність підстав для визнання недійсним оспорюваного договору купівлі-продажу. Оскільки ОСОБА_2 під час оформлення передоручення передав свої повноваження представника ОСОБА_3 , то міг виступати стороною за договором купівлі-продажу на законних підставах. За таких обставин, оскільки правочин є дійсним, то не підлягають задоволенню вимоги позивача щодо скасування реєстрації спірного автомобіля та зобов`язання Центру видати свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 22 травня 2017 року та додатковим рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 21 липня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувались тим, що ОСОБА_3 , діючи від імені ОСОБА_4 за довіреністю від 01 березня 2016 року в порядку передоручення, мав право на укладання будь-яких правочинів щодо розпорядження автомобілем за ціною та на умовах, визначених на власний розсуд, що відповідає закону та охоплюється обсягом повноважень, зазначених у довіреності. За таких обставин ОСОБА_4 має право вимоги до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про отримання грошової суми, яка обумовлена договором купівлі-продажу. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції також зазначив, що ОСОБА_4 обрала неправильний спосіб захисту порушеного права.
Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 12 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 22 травня 2017 року скасовано, ухвалено нове рішення. Позов ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу автомобіля від 03 березня 2016 року, укладений між ОСОБА_4 , від імені якої на підставі довіреності від 01 березня 2016 року діяв ОСОБА_3 , та ОСОБА_2
Зобов`язано ОСОБА_2 передати ОСОБА_4 автомобіль, марки Daewoo-Sens, 2005 року випуску, шасі НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 . У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Стягнуто на користь ОСОБА_4 із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по 1 210, 00 грн з кожного в рахунок компенсації витрат з оплати судового збору, понесених позивачем в судах першої та апеляційної інстанцій та по 920, 00 грн з кожного компенсації витрат на правову допомогу.
Рішення апеляційного суду обґрунтовувалось неправильним застосуванням судом першої інстанції правил статей 203, 215, 238-240 ЦК України. Апеляційний суд зробив висновок, що ОСОБА_2 , діючи на підставі довіреності, вчинив правочин від імені особи, яку він представляв, у своїх інтересах, та внаслідок вчинення цього правочину він набув право власності на автомобіль, належний ОСОБА_4
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2 просить скасувати рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 12 жовтня 2017 року та залишити в силі рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 22 травня 2017 року.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції правил статей 237, 240 ЦК України. Заявник вважає, що суд першої інстанції повністю встановив обставини, якими обґрунтовувались вимоги та заперечення сторін, правильно застосував норми матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При цьому ОСОБА_4 та ТСЦ № 3542 РСЦ МВС у Кіровоградській області не надали доказів переходу права власності на автомобіль до ОСОБА_4 .
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну ОСОБА_4 просить касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, оскаржуване судове рішення залишити без змін.
Позивач зазначає, що предметом розгляду у цій цивільній справі не було встановлення правових підстав набуття права власності на автомобіль ОСОБА_4 , а тому доводи касаційної скарги в цій частині є необґрунтованими. На переконання позивача, заявник не навів доводів, у чому полягає помилковість, незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, обмежившись лише посиланням на законність рішення суду першої інстанції, яке було скасовано апеляційним судом.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 11 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів») заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цієї редакції Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Ухвалою Верховного Суду від 05 січня 2018 року відкрито касаційне провадження.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив висновок, що оскаржуване судове рішення відповідає вимогам законності та обґрунтованості, визначеним статтею 213 ЦПК України 2004 року, а отже касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 є власником автомобіля марки Daewoo-Sens, 2005 року випуску, шасі НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 .
24 лютого 2016 року ОСОБА_4 видала довіреність, якою уповноважила ОСОБА_2 вчиняти від її імені всі не заборонені чинним законодавством правочини та інші юридичні дії щодо належного їй згаданого автомобіля, а саме: укладати та підписувати від її імені договори цивільно-правового характеру, визначаючи у всіх випадках ціну та інші умови на власний розсуд, укладати додаткові угоди до цих договорів.
Довіреність видана строком на три роки та дійсна до 24 лютого 2019 року, з правом передоручення повноважень іншим особам та з правом скасування довіреності, виданої у порядку передоручення.
01 березня 2016 року ОСОБА_2 , діючи від імені ОСОБА_4 на підставі виданої йому довіреності, за усним попереднім договором, видав довіреність, якою уповноважив ОСОБА_3 укладати правочини щодо розпорядження за ціну та на умовах, визначених на власний розсуд, належним власникові ОСОБА_4 транспортним засобом марки Daewoo-Sens.
03 березня 2016 року укладено договір купівлі-продажу, відповідно якого ОСОБА_4 , від імені якої на підставі довіреності від 01 березня 2016 року діяв ОСОБА_3 , передала у власність ОСОБА_2 спірний автомобіль.
27 грудня 2016 року ОСОБА_4 скасувала довіреність, видану нею 24 лютого 2016 року на ім`я ОСОБА_2
Матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_2 повідомив ОСОБА_4 про факт вчинення передоручення щодо повноважень за довіреністю від 01 березня 2016 року на ОСОБА_3
Відповідно до пояснень в судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_3 зазначив, ОСОБА_2 , з яким він перебуває в дружніх та родинних стосунках, запропонував йому видати довіреність з тією метою, що на підставі неї він здійснить продаж спірного автомобіля саме йому, при цьому ОСОБА_2 особисто визначив вартість автомобіля в 5 000, 00 грн, які йому не передавав.
Зазначена обставина була підтверджена також поясненнями ОСОБА_2 , який вважає спірний автомобіль придбаний за його власні кошти під час спільного проживання з ОСОБА_5 , а тому вирішив шляхом надання передоручення повернути його в свою власність.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Відповідно до частини першої та абзацу 1 і 2 частини третьої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила.
Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (частина перша статті 237 ЦК України).
За частиною третьою статті 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
Згідно з частинами першою та другою статті 240 ЦК України представник зобов`язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто. Він може передати своє повноваження частково або в повному обсязі іншій особі, якщо це встановлено договором або законом між особою, яку представляють, і представником, або якщо представник був вимушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє. Представник, який передав своє повноваження іншій особі, повинен повідомити про це особу, яку він представляє, та надати їй необхідні відомості про особу, якій передані відповідні повноваження (замісника). Невиконання цього обов`язку покладає на особу, яка передала повноваження, відповідальність за дії замісника як за свої власні.
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відносини представництва мають особистий характер, а тому первинний представник має сповістити особу, яку представляє, про проведене передоручення і повідомити їй необхідні відомості про особу, якій він передав повноваження. Повідомлення про вчинене передоручення має бути направлено особі, яку представляють, негайно, оскільки особа, яку представляють, якщо вона вважає за необхідне, має право в односторонньому порядку скасувати проведене передоручення. Тому невиконання цього обов`язку представником тягне за собою його відповідальність перед особою, яку представляють, за дії замісника як за свої власні.
При цьому, якщо представник вчинив правочин не в інтересах довірителя, а у своїх власних, то це є підставою для визнання такого правочину недійсним. Правило, передбачене частиною третьою статті 238 ЦК України, покликане гарантувати інтереси особи, яку представляють, від можливих зловживань з боку представника.
Вчиняючи передоручення та не повідомивши про це довірителя, ОСОБА_2 мав на меті набуття у власність спірного автомобіля, а тому переслідував особисту мету, діяв не в інтересах довірителя, чим порушив права ОСОБА_4 . ОСОБА_3 були відомі наміри ОСОБА_2 , а тому, вчиняючи від імені ОСОБА_4 договір купівлі-продажу, він діяв не в інтересах особи, яку він представляє, а в інтересах ОСОБА_2 .
За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Зважаючи на наведені правила, встановивши, що ОСОБА_2 не повідомив ОСОБА_4 про вчинення передоручення, а також, що передоручення відбулось не в інтересах особи, яку представляв ОСОБА_2 , а в його власних інтересах, що підтверджено відповідачами у судовому засіданні в апеляційному суді, суд апеляційної інстанції зробив обґрунтовані висновки про недійсність договору купівлі-продажу транспортного засобу.
Наведені у касаційній скарзі доводи щодо недоведення позивачем правових підстав набуття права власності на спірний автомобіль відхилені Верховним Судом, оскільки зазначене не було предметом розгляду у справі, що переглядається.
Згідно зі статтею 179 ЦПК України 2004 року предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню під час ухвалення судового рішення.
Інших доводів у касаційній скарзі не наведено.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Верховний Суд встановив, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають. Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані рішення без змін.
Оцінка клопотання представника позивача про розгляд справи за його участі
Як зазначено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Зважаючи на наведені правила, процесуальним законом не передбачено можливість виклику сторін для участі у розгляді справи касаційним судом під час попереднього судового засідання, яке проводиться у порядку письмового провадження, а тому клопотання представника позивача не підлягає задоволенню.
Вирішення питання про поновлення виконання (дії) оскаржуваних судових рішень
За правилами статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Про зупинення виконання або зупинення дії судового рішення постановляється ухвала. Суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Ухвалою Верховного Суду від 05 січня 2018 року зупинено виконання рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 12 жовтня 2017 року до закінчення касаційного провадження.
Зробивши висновок про залишення касаційної скарги без задовлення, а оскаржуваного судового рішення без змін, Верховний Суд, керуючись частиною третьою статті 436 ЦПК України, поновлює його виконання.
Керуючись статтями 7, 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Клопотання представника ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , про розгляд справи за участі представника, залишити без задоволення.
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 12 жовтня 2017 року залишити без змін.
Поновити виконання рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 12 жовтня 2017 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді С. О. Погрібний
О. В. Ступак
Г. І. Усик