Постанова
Іменем України
13 червня 2018 року
м. Київ
справа № 128/1911/15-ц
провадження № 61-14127св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Фаловської І. М.,
Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - Писарівська сільська рада Вінницького району Вінницької області,
особа, яка не брала участі у справі - ОСОБА_5,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4на рішення Апеляційного суду Вінницької області від 25 січня 2016 року у складі суддів: Стеблюк Л. П., Іващука В. А.,
Колоса С. С.,
ВСТАНОВИВ:
У червні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Писарівської сільської ради Вінницького району Вінницької області про визнання права в порядку спадкування за законом.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер її батько ОСОБА_7 Після його смерті відкрилася спадщина на нерухоме майно, яке складається з житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_3; земельної ділянки площею 0,2500 га, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та земельної ділянки площею 0,0600 га, для ведення особистого селянського господарства, які належали померлому на підставі рішення Писарівської сільської ради Вінницького району 30 сесії 5 скликання від
20 листопада 2009 року про приватизацію земельних ділянок, однак приватизацію не завершив, свідоцтво про право власності не оформив, у зв'язку зі смертю. Позивач є спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_7, інших спадкоємців першої черги за законом немає, оскільки вона є його єдиною донькою. Ії мати ОСОБА_4 та батько ОСОБА_7 шлюб розірвали, а батьки спадкодавця: ОСОБА_8 та ОСОБА_9 померли раніше. У встановлений законом строк ОСОБА_4 звернулась із заявою про прийняття спадщини після смерті батька до нотаріальної контори, однак державний нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом в зв'язку з відсутністю необхідних документів для вчинення нотаріальних дій.
У зв'язку з цим позивач звернулася до суду за захистом своїх прав та просила визнати за нею право в порядку спадкування за законом на завершення приватизації земельних ділянок площею 0,2500 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та площею 0,0600 га для ведення особистого селянського господарства, що розташовані на АДРЕСА_3.
Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 12 червня
2015 року позов задоволено.
Визнано за ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1), зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_2, право в порядку спадкування за законом на завершення приватизації: земельної ділянки площею 0,2500 га, кадастровий номер НОМЕР_2; цільове призначення: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованої на АДРЕСА_3, що належала померлому ОСОБА_7; земельної ділянки площею 0,0600 га, кадастровий номер НОМЕР_3; цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, розташованої на АДРЕСА_3, що належала померлому ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7
Судове рішення мотивоване тим, що ОСОБА_4 є єдиним спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_7, проте успадкувати нерухоме майно не може, оскільки спадкодавець за життя розпочав процес приватизації земельних ділянок, розташованих за адресою: АДРЕСА_3,але не завершив його у зв'язку зі смертю.
06 січня 2016 року особа, яка не брала участі у справі, ОСОБА_5, звернувся до суду з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції від 12 червня 2015 року.
Рішенням Апеляційного суду Вінницького області від 25 січня 2016 року апеляційну скаргу задоволено. Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 12 червня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Судове рішення мотивоване тим, що ОСОБА_5 є спадкоємцем першої черги спадкування за законом. Суд першої інстанції всупереч вимогам статей 212 - 214 ЦПК України 2004 року не встановив коло спадкоємців після смерті ОСОБА_7 та розглянув справу без залучення до участі у ній
ОСОБА_5, який володіє правом на предмет спору. Також судом апеляційної інстанції зазначено, що ця справа може бути вирішена по суті лише за участю всіх спадкоємців, що претендують на спадщину після смерті, ОСОБА_8 та ОСОБА_9
У касаційній скарзі, поданій 17 лютого 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4, посилаючись нанеправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції від 12 червня 2015 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_5 є рідним братом померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 її батька ОСОБА_7 та є спадкоємцем за законом другої черги, а тому його права не були порушені у зв'язку зі зверненням позивача до суду. Також зазначила, що розгляд цієї справи не стосувався прав на спадкування після смерті ІНФОРМАЦІЯ_4
ОСОБА_8 та смерті ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_9, батьків заявника та спадкодавця. Додала, що житловий будинок АДРЕСА_3 ще за життя
ОСОБА_8 та ОСОБА_9, в 1994 році, був подарований її батькові. Вказала, що розгляд справи в суді апеляційної інстанції відбувся без її участі, у зв'язку з тим, що судові повідомлення направлялися на неправильну адресу, яку навмисне вказав ОСОБА_5 Зазначила, що позивач, як єдиний спадкоємець після смерті батька, має право на оформлення спадщини, а саме на оформлення спадкових прав на перехід до неї як спадкоємця батька всіх прав, що належали йому на момент смерті.
Заперечення на касаційну скаргу відповідачем та особою, яка не брала участі у справі, не подавалися.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
16 березня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_7 (а. с. 7), після смерті якого відкрилася спадщина на нерухоме майно, а саме:
- житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_3 (а. с. 14-16);
- земельна ділянка площею 0,2500 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 (а. с. 19-20);
- земельна ділянка площею 0,0600 га, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3
(а. с. 17-18).
Спадкоємцем першої черги за законом після смерті спадкодавця є його дочка ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про народження.Інших дітей у спадкодавця не було (а. с. 10).
Державний нотаріус Вінницького районного округу Каблучко Ю. В. відмовив позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом через відсутність правовстановлюючих документів на нерухоме майно, необхідних для вчинення нотаріальної дії (а. с. 39).
25 травня 1994 року ОСОБА_9 (мати) подарувала спадкодавцю
ОСОБА_7 (сину) житловий будинок з господарськими будівлями АДРЕСА_3.
Договір дарування був належним чином зареєстрований в комунальному підприємстві «Вінницьке обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації»
30 травня 1994 року № 324, в реєстровій книзі № 2.
Таким чином, ОСОБА_7 як власник житлового будинку АДРЕСА_3 набув відповідне право користування земельною ділянкою, на якій знаходився будинок, відповідно до частини 1 статті 30 ЗК УРСР 1990 року.
Отже, спадкодавець мав законне право на приватизацію земельної ділянки, на якій розташований цей будинок та яка раніше перебувала у користуванні його матері ОСОБА_9
Відповідно до записів земельно-шнурової книги Писарівської сільської ради за ОСОБА_9, а в подальшому за ОСОБА_7 рахувалася в
АДРЕСА_3 земельна ділянка площею
0,31 гектарів (а. с. 26).
Цей факт також підтверджується довідкою Писарівської сільської ради від
18 лютого 2015 року № 138 (а. с. 37).
Рішенням Писарівської сільської ради Вінницького району 30 сесії 5 скликання від 20 листопада 2009 року про приватизацію земельних ділянок
ОСОБА_7 було безкоштовно передано у приватну власність: земельну ділянку площею 0,2500 га, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, за адресою: АДРЕСА_3 та земельну ділянку площею 0,06 га, для ведення особистого селянського господарства, за адресою: АДРЕСА_3. (а. с. 21-25).
Рішенням Писарівської сільської ради Вінницького району 13 сесії 6 скликання від 14 лютого 2012 року ОСОБА_7 надано дозвіл на виготовлення технічної документації щодо передачі у власність цих земельних ділянок.
Отже, встановлене доводить, що спадкодавець ОСОБА_7 за життя розпочав процес приватизації спірних земельних ділянок, але не встиг його завершити у зв'язку зі смертю.
Згідно з витягами із Державного земельного кадастру до бази даних внесені відомості щодо земельної ділянки площею 0,0600 га, кадастровий номер НОМЕР_3; цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства та земельної ділянки площею 0,2500 га, кадастровий номер НОМЕР_2; цільове призначення: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), які розташовані на АДРЕСА_3 та належали померлому ОСОБА_7
Подаючи позов до суду, ОСОБА_4 просила визнати за нею в порядку спадкування за законом право на завершення приватизації спірних земельних ділянок, які за життя були розпочаті спадкодавцем.
Відповідно до частини другої статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується, це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до Закону.
Спір у справі виник внаслідок того, що державний нотаріус відмовив спадкоємцю оформити спадщину і видати правовстановлюючі документи на земельні ділянки, приватизацію яких розпочав спадкодавець.
Відповідно до статті 1216 ЦК Україниспадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Статтею 1218 ЦК України встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно з пунктом «г» частини першої статті 81 Земельного кодексу України(далі - ЗК України) громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини.
Захист прав власності громадян на земельні ділянки здійснюється, в тому числі, шляхом визнання права, як передбачено пунктом 1 частини 3 статті 152 ЗК України.
Право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах із збереженням її цільового призначення, що передбачено частиною 1 статті 1225 ЦК України.
Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.
Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають із моменту державної реєстрації цих прав.
Якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку згідно зі статею 125 ЗК України, проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування - права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на землю на ім'я спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку.
З урахуванням викладеного у разі, коли громадянин, який висловив волю на приватизацію земельної ділянки, помер до прийняття компетентним органом рішення про приватизацію, до його спадкоємців у порядку спадкування переходить право вимагати завершення такої приватизації.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд не встановив в повному обсязі фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, не звернув уваги на підстави, з яких позивач просила визнати за нею право в порядку спадкування за законом після смерті її батька на завершення приватизації спірних земельних ділянок.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи у справі нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4 з процесуальних підстав, апеляційний суд зауважив, що, ухвалюючи рішення про визнання за позивачем права в порядку спадкування за законом на завершення приватизації спірних земельних ділянок, суд першої інстанції не встановив коло спадкоємців після смерті ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які є батьками спадкодавця та не звернув уваги на те, що після смерті спадкодавця залишився син ОСОБА_5, який є спадкоємцем першої черги спадкування за законом. Оскільки, ця особа в якості відповідача у справі залучена не була, а цим рішенням вирішено питання про її права та обов'язки, воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.
Суд апеляційної інстанції виходив із того, що на стадії апеляційного перегляду справи у нього відсутня можливість залучити до участі у справі ОСОБА_5 як відповідача, оскільки по суті справа вирішується судом першої інстанції, а на стадії апеляційного провадження здійснюється лише перевірка законності і обґрунтованості ухваленого судом першої інстанції рішення в межах, встановлених статтею 303 ЦПК України 2004 року.
Оскільки суд апеляційної інстанції позбавлений можливості залучення відповідача під час апеляційного розгляду, зазначений позов задоволенню не підлягає.
Однак з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна з огляду на таке.
Згідно зі статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Відповідно до статті 1261 ЦК України в першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Згідно зі статею 1262 ЦК України у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.
Отже, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, на наведені норми закону уваги не звернув та неправомірно вважав
ОСОБА_5, рідного брата померлого ОСОБА_7, спадкоємцем за законом першої черги.
Матеріали справи доводять, що єдиною спадкоємицею померлого
ОСОБА_7 за законом першої черги є його дочка ОСОБА_4, а ОСОБА_5 є його рідним братом і може отримати право на спадкування за законом лише у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, тобто першої.
Посилання суду апеляційної інстанції на те, що судом першої інстанції не встановлено коло спадкоємців після смерті ОСОБА_8 та ОСОБА_9 є необґрунтованим, оскільки предметом розгляду є спадкування нерухомого майна після смерті їх сина ОСОБА_7
Також слід зазначити, що суд апеляційної інстанції порушив норми статей
74, 76 ЦПК України 2004 року, належним чином не повідомив позивача про перегляд справи апеляційним судом за її позовом, чим порушив її право на участь в судовому засіданні та позбавив можливості доводити суду необґрунтованість апеляційної скарги ОСОБА_5
З матеріалів справи встановлено, що судові виклики апеляційним судом були здійснені на невірну адресу, а саме: АДРЕСА_1 оскільки позивач по справі проживає за адресою
АДРЕСА_2.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги скасовує судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передає справу повністю або частково на новий розгляд для продовження розгляду.
Відповідно до частини 4 статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.
З урахуванням наведеного суд доходить висновку, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції постановлене з порушенням наведених норм процесуального права, у зв'язку з чим апеляційний суд помилково відмовив у задоволенні позову через незалучення особи, яка не брала участі у справі, ОСОБА_5, в якості відповідача. Оскільки апеляційний суд всупереч статтям 303, 305 ЦПК України 2004 року не переглядав рішення районного суду по суті заявлених позовних вимог, ухвалене у справі рішення суду апеляційної інстанції слід скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Апеляційного суду Вінницької області від 25 січня 2016 року скасувати.
Справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді|В. С. Висоцька А. О. Лесько С. Ю. Мартєв І. М. Фаловська С. П. Штелик|