ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 грудня 2020 року
м. Київ
справа №826/18134/14
адміністративні провадження №К/9901/32418/19, №К/9901/34369/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
cудді-доповідача - Радишевської О.Р.,
суддів -Уханенка C.А., Шевцової Н.В.,
за участю:
секретаря судового засідання: Волощука В.В.,
представник позивача: Вадовського В.В.,
представника відповідача-1: Цимбалюк Л.В.,
представника відповідача-2: не з`явився,
представника третьої особи: не з`явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу №826/18134/14
за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України, Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області, за участю третьої особи - Міністерства юстиції України - про визнання протиправними і скасування наказів, поновлення на посаді, провадження в якій відкрито
за касаційними скаргами Служби безпеки України і Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 червня 2019 року, постановлене в складі: головуючого судді Качура І.А., і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2019 року, ухвалену в складі колегії суддів: головуючого судді Ісаєнко Ю.А., суддів Кузьмишиної О.М., Лічевецького І.О.,
УСТАНОВИВ:
І. Обставини справи
1. ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Служби безпеки України (далі - відповідач-1, СБУ) з вимогами: визнати протиправним і скасувати наказ Голови СБУ від 23.10.2014 №10/12-ОС в частині звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області з підстав визначених пунктом 7-2 статті 36 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України); поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області з 23 жовтня 2014 року та допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на посаді; зобов`язати СБУ вилучити персональні дані щодо ОСОБА_1 з Єдиного реєстру списку осіб, до яких застосовано положення Закону України від 16.09.2014 №1682-VII «Про очищення влади» (далі - Закон №1682-VII; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
2. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 листопад 2014 року відкрито провадження в справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
3. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 грудня 2014 року судом було зупинено провадження у справі до вирішення Верховним Судом України питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності положень Закону України «Про очищення влади» Конституції України, питання щодо чого порушено відповідно до ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 грудня 2014 року в справі №826/18134/14, та прийняття відповідного рішення Конституційним Судом України.
4. У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Служби безпеки України та Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області (далі - відповідач-2, Управління СБУ у Дніпропетровській області) з вимогами: визнати протиправним і скасувати наказ Голови СБУ від 31.07.2018 №967-ОС про звільнення полковника ОСОБА_1 з військової служби у запас СБУ за підпунктом «а» пункту 61 та підпунктом «з» (у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частинами третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади») пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»; визнати протиправним і скасувати наказ Управління СБУ в Дніпропетровській області від 18.08.2018 №263-ОС про виключення зі списків особового складу полковника ОСОБА_1 .
5. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 вересня 2018 року відкрито провадження в справі №826/14549/18 і призначено справу до розгляду у підготовчому судовому засіданні.
6. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 листопада 2018 року зупинено провадження в справі №826/14549/18 до вирішення справи №826/18134/14 та прийняття рішення Конституційний Судом України за об`єднаним поданням Верховного Суду України та народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 1, пунктів 7, 8, 9 частини першої, пункту 4 частини другої статті 3, пункту 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 16.09.2014 №1682-VII «Про очищення влади» положенням частини третьої статті 22, статей 38, 58, частини другої статті 61, частини першої статті 62, частини першої статті 64 Конституції України.
7. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 червня 2019 року поновлено провадження у справі №826/14549/18.
8. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 червня 2019 року поновлено провадження в справі №826/18134/14, об`єднано в одне провадження адміністративні справи №826/18134/14 і №826/14549/18, присвоєно об`єднаній справі загальний №826/18134/14 і призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін і проведення судового засідання за наявними в справі матеріалами.
9. На обґрунтування позовних вимог позивач указує, що протиправність оскаржуваного наказу Голови СБУ від 23.10.2014 №10/12-ОС про звільнення полковника ОСОБА_1 з посади та зарахування його у розпорядження, як і протиправність наказів Голови СБУ від 31.07.2018 №967-ОС про звільнення полковника ОСОБА_1 з військової служби у запас СБУ, Управління СБУ в Дніпропетровській області від 18.08.2018 №263-ОС про виключення полковника ОСОБА_1 зі списків особового складу, пов`язане з мотивуванням таких рішень суб`єктом владних повноважень неконституційними положеннями частини третьої статті 1, пункту 8 частини першої статті 3 та пункту 4 частини другої статті 3, пункту 2 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1682-VII щодо перебування ОСОБА_1 у період з 25.02.2010 по 06.09.2011 і у період з 06.09.2011 по 22.02.2014 на посадах заступника начальника управління - начальника головного відділу по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Управління СБУ у Дніпропетровській області та першого заступника начальника Управління СБУ в Дніпропетровській області.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
10. Наказом Голови СБУ від 23.10.2014 №10/12-ОС полковник ОСОБА_1 звільнений з посади першого заступника начальника Управління СБУ у Дніпропетровській області відповідно до пункту 2 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1682-VII і Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженого Указом Президента України від 27.12.2007 №1262/2007 (далі - Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України), і зарахований в розпорядження начальника Управління СБУ у Дніпропетровській області за підпунктом «б» пункту 48 (у зв`язку з проведенням організаційних заходів згідно з розпорядженням Центрального управління СБУ від 08.01.2014 №1/ДСК) з жовтня 2014 року до січня 2015 року.
11. Наказом Голови СБУ від 31.07.2018 №967-ОС полковника ОСОБА_1 , який перебуває у розпорядженні за підпунктом «ж» (застосування до військовослужбовця заборон, передбачених Законом №1682-VII - до завершення особливого періоду, якщо інше на передбачене законодавством) пункту 48 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, звільнено з військової служби з дня виключення зі списків особового складу за підпунктом «а» пункту 61 та підпунктом «з» (у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частинами третьою або четвертою статті 1 Закону №1682-VII) пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
12. З метою реалізації наказу Голови СБУ від 31.07.2018 №967-ОС, наказом Управління СБУ в Дніпропетровській області від 18.08.2018 №263-ОС виключено зі списків особового складу полковника ОСОБА_1 , який перебував у розпорядженні начальника Управління СБУ у Дніпропетровській області, звільненого наказом т.в.о. Голови СБУ від 31.07.2018 №967-ос з військової служби у СБУ за підпунктом «а» пункту 61 (у запас СБУ) та підпунктом «з» (у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частинами третьою або четвертою статті 1 Закону №1682-VII) пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з правом носіння військової форми одягу, з урахуванням часу на здавання посади, з 19.08.2018.
13. Судами попередніх інстанцій установлено, що підставою звільнення позивача є відомості, наявні у матеріалах особової справи полковника ОСОБА_1 , з яких убачається, що він у період з 25.02.2010 по 06.09.2011 обіймав посаду заступника начальника управління - начальника головного відділу по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Управління СБУ у Дніпропетровській області; у період з 06.09.2011 по 22.02.2014 обіймав посаду першого заступника начальника Управління СБУ у Дніпропетровській області.
14. Позивачем було направлено на адресу СБУ заяву (на виконання вимог статті 4 Закону №1682-VII) від 21.10.2014 і рапорт від 28.10.2014 щодо застосування положень Закону №1682-VII.
15. За результатами розгляду цих звернень позивача, СБУ було направлено ОСОБА_1 лист від 19.11.2014 №3/3-К-666/115 за підписом Голови СБУ Наливайченка В., відповідно до якого установлено відсутність відомостей про те, що позивач своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснював заходи (та/або сприяв їхньому здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
16. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.06.2019, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.10.2019, позов задоволено. Визнано протиправним і скасовано наказ Голови СБУ від 23.10.2014 №10/12-ОС у частині звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника Управління СБУ у Дніпропетровській області. Поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Управління СБУ у Дніпропетровській області з 23.10.2014. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Управління СБУ у Дніпропетровській області з 23.10.2014. Зобов`язано СБУ проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону №1682-VII. Визнано протиправним і скасовано наказ Голови СБУ від 31.07.2018 №967-ОС про звільнення полковника ОСОБА_1 з військової служби у запас СБУ за підпунктом «а» пункту 61 та підпунктом «з» (у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частинами третьою або четвертою статті 1 Закону №1682-VII) пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Визнано протиправним і скасовано наказ Управління СБУ в Дніпропетровській області від 18.08.2018 №263-ОС про виключення зі списків особового складу полковника ОСОБА_1 .
17. Суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив із того, що люстрація застосовується до осіб, які, перебуваючи на конкретній публічній посаді, відігравали важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини, обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини, вчинили певні правопорушення у наведеному контексті. Підстави, порядок, мета та сутність люстрації в національному і міжнародному правопорядках свідчить, що в контексті обставин цієї конкретної справи люстрація є видом юридичної відповідальності, а отже, при її проведенні має бути дотриманий індивідуальний характер такої відповідальності, тобто вина працівника має бути доведена в кожному конкретному випадку.
18. Водночас доказів належності позивача до кола осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їхньому здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини відповідачами не надано.
19. Також суд першої інстанції указав, що Закон №1682-VII визначає посади органів СБУ, до яких застосовується люстрація, - керівник, заступник керівника територіального (регіонального) органу (апарату) Служби безпеки України. Водночас Закон №1682-VII не визначає посаду, яку обіймав позивач - перший заступник начальника Управління СБУ у Дніпропетровській області, а отже, ця посада є такою, на яку не поширюється заборона, визначена вказаним Законом.
20. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржувані позивачем рішення суб`єктів владних повноважень є протиправними і підлягають скасуванню.
21. Ураховуючи відсутність підстав для звільнення позивача, суд першої інстанції визнав, що ОСОБА_1 підлягає поновленню на посаді першого заступника начальника Управління СБУ у Дніпропетровській області з 23.10.2014.
22. Оцінюючи наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача щодо зобов`язання СБУ вилучити персональні дані щодо ОСОБА_1 з Єдиного реєстру списку осіб, до яких застосовано положення Закону №1682-VII, суд першої інстанції зазначив, що відповідно до частини першої статті 7 Закону №1682-VII відомості про осіб, щодо яких установлено заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, уносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» (далі - Реєстр), що формується та ведеться Міністерством юстиції України.
23. Наказом Міністерства юстиції України від 16.04.2014 №1704/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 16.10.2014 за №1280/26057, затверджено Положення про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» (далі - Положення №1704/5), яке визначає порядок формування та ведення Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», а також надання відомостей з нього.
24. Відповідно до пункту 9 указаного Положення держатель уносить або вилучає в установленому порядку відомості про осіб, щодо яких застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», Реєстратори надають інформацію з Реєстру у випадках, визначених частиною другою статті 7 Закону України «Про очищення влади», забезпечують оприлюднення інформації на офіційному вебсайті Міністерства юстиції України, виконують інші функції, передбачені цим Положенням.
25. Згідно з пунктом 4 Положення №1704/5 держателем Реєстру є Міністерство юстиції України.
26. Відповідно до пункту 5 розділу ІІ Положення №1704/5 підставою для вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», є надходження до Держателя від органу, який проводив, передбачену Законом України «Про очищення влади», перевірку, обґрунтованого рішення про скасування результатів перевірки, яке свідчить про відсутність підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених статтею 1 Закону України «Про очищення влади», відповідне судове рішення, а також випадки, визначені законом.
27. Отже, на думку суду першої інстанції, наявні підстави для зобов`язання СБУ проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону №1682-VII.
ІV. Провадження в суді касаційної інстанції
28. 21 листопада 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга СБУ на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.06.2019 і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.10.2019 в справі №826/18134/14.
29. СБУ, не погоджуючись із рішенням судів попередніх інстанцій, просить їх скасувати з підстав неправильного застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
30. Відповідач-1 наголошує, що до категорії осіб, щодо яких застосовувалися заходи, передбачені пунктом 2 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1682-VII, відносяться особи, які обіймали в системі СБУ не менше одного року посади (посаду) у період з 25.02.2010 по 22.02.2014, зокрема заступника керівника регіонального органу. Позивач сукупно більше одного року в період з 25.02.2010 по 06.09.2011 займав посаду заступника начальника управління - начальника головного відділу по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Управління СБУ у Дніпропетровській області; у період з 06.09.2011 по 22.02.2014 займав посаду першого заступника начальника Управління СБУ у Дніпропетровській області, тобто був заступником керівника регіонального органу СБУ. Отже, твердження суду першої інстанції, що Закон №1682-VII не визначає посаду, яку обіймав позивач, - перший заступник начальника управління СБУ у Дніпропетровській області, а отже, ця посада є такою, на яку не поширюється заборона, визначена вказаним законом, є помилковим.
31. Відповідач-1 зазначає, що на виконання вимог Закону №1682-VII голова СБУ, як керівник СБУ, був зобов`язаний прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 , з посади незалежно від того, вчиняв чи не вчиняв позивач будь-які дії, спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки, оборони або територіальної цілісності України, що спричинило порушення прав і свобод людини. Неприйняття Головою СБУ такого рішення означало б невиконання ним вимог Закону №1682-VII.
32. Також з 23.06.2018 Законом України від 05.04.2018 №2397-VII «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення окремих питань проходження громадянами військової служби» (далі - Закон №2397-VII) унормовано питання звільнення в особливий період військовослужбовців, до яких застосовано заборону, передбачену частинами третьою або четвертою статті 1 Закону №1682-VII, та які зараховані у розпорядження відповідних начальників за підпунктом «ж» пункту 48 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України.
33. Закон №2397-VII передбачає, що зазначені військовослужбовці, зокрема, які проходять кадрову військову службу, звільняються з військової служби в особливий період у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частинами третьою або четвертою статті 1 Закону №1682-VII, за підпунктом «з» пункту 2 частини 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
34. Звільнення військовослужбовців за зазначеною підставою, передбаченою Законом №2397-VII, здійснюється за ініціативою командування на виконання вимог Закону №1682-VII у разі, якщо стосовно військовослужбовця внесені відомості до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону №1682-VII.
35. З урахування наведеного, факт внесення стосовно ОСОБА_1 відомостей до вказаного Реєстру (порядковий №337) свідчить про наявність правових підстав для звільнення його з військової служби в СБУ за підпунктом «з» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частинами третьою або четвертою статті 1 Закону).
36. Ураховуючи наведене відповідач-1 уважає, що накази Голови СБУ 23.10.2014 №10/12-ОС і 31.07.2018 №967-ОС, наказ начальника Управління СБУ у Дніпропетровській області від 18.08.2018 №263-ОС є правомірними, оскільки останні діяли на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством, а отже, відсутні будь-які підстави для визнання цих наказів протиправними та для їхнього скасування, поновлення позивача на посаді та зобов`язання вилучити персональні дані про позивача з Єдиного державного реєстру списку осіб, до яких застосовано положення Закону №1682-VII.
37. За наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О.Р., суддям Уханенку С.А. , Шевцовій Н.В.
38. Ухвалою Верховного Суду від 03 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.
39. Також 10.12.2019 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Управління СБУ у Дніпропетровській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.06.2019 і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.10.2019 в справі №826/18134/14.
40. Управління СБУ у Дніпропетровській області, не погоджуючись із рішенням судів попередніх інстанцій, просить їх скасувати з підстав неправильного застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
41. Відповідач-2 також наголошує, що посада позивача відноситься до категорії осіб, щодо яких застосовувалися заходи, передбачені пунктом 2 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1682-VII.
42. Відповідач-2 указує, що судами попередніх інстанцій не надавалася жодна правова оцінка щодо тверджень ОСОБА_1 про порушення порядку (процедури) звільнення, не проведення з ним жодних заходів, передбачених нормативно-правовими актами.
43. Так, зокрема судами попередніх інстанцій залишено поза увагою твердження позивача про нібито порушення відповідачами вимог Інструкції про організацію виконання Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, яка затверджена наказом СБУ від 14.10.2008 №772 і зареєстрована в Міністерстві юстиції України 31.12.2008 за №1323/16014 (далі - Інструкція №772).
44. З огляду на це відповідач-2 уважає, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті без повного з`ясування фактичних обставин справи стосовно процедури звільнення, на підставі лише висновків про причину, порядок і підставу застосування вимог Закону №1682-VII.
45. За наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О.Р., суддям Уханенку С.А., Шевцовій Н.В.
46. Ухвалою Верховного Суду від 12 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.
47. Від позивача надійшли заперечення на касаційну скаргу СБУ, в яких він наполягає на безпідставності останньої, просить у її задоволенні відмовити і залишити рішення судів попередніх інстанцій без змін.
48. Від відповідача-1 надійшов відзив на касаційну скаргу Управління СБУ у Дніпропетровській області, в якому СБУ просило таку скаргу задовольнити.
49. Від Міністерства юстиції України надійшли пояснення на касаційні скарги Управління СБУ у Дніпропетровській області та СБУ, в яких третя особа також просила скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.06.2019 і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.10.2019 в справі №826/18134/14 та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
V. Джерела права та акти їхнього застосування
50. 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15.01.2020 №460-XI «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон №460-XI), яким до окремих положень КАС України унесені зміни.
51. Водночас пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №460-XI передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
52. З урахуванням викладеного, розглядаючи цю справу, Суд керується положеннями КАС України, що діяли до набрання чинності змін, унесених Законом №460-IX.
53. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
54. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
55. Закон №1682-VII, який набрав чинності з 16.10.2014, визначає правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні.
56. Відповідно до частини першої статті 1 Закону №1682-VII очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.
57. Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист (частина друга статті 1 Закону №1682-VII).
58. Протягом десяти років із дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону (частина третя статті 1 Закону №1682-VII).
59. Перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації), наведено у статті 2 Закону №1682-VII.
60. Так, частиною першою цієї статті визначено, що заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо: 1) Прем`єр-міністра України, Першого віце-прем`єр-міністра України, віце-прем`єр-міністра України, а також міністра, керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, Голови Національного банку України, Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України, їх перших заступників, заступників; 2) Генерального прокурора, Голови Служби безпеки України, Голови Служби зовнішньої розвідки України, начальника Управління державної охорони України, керівника центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, керівника податкової міліції, керівника центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, їх перших заступників, заступників; 3) військових посадових осіб Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів військових формувань, крім військовослужбовців строкової військової служби та військовослужбовців служби за призовом під час мобілізації; 4) членів Вищої ради правосуддя, членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, суддів, Голови Державної судової адміністрації України, його першого заступника, заступника; 5) Глави Адміністрації Президента України, Керівника Державного управління справами, Керівника Секретаріату Кабінету Міністрів України, Урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики, їх перших заступників, заступників; 6) начальницького складу органів внутрішніх справ, центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції, центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту; 7) посадових та службових осіб органів прокуратури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України, Національного банку України; 8) членів Центральної виборчої комісії, Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, голів та членів національних комісій, що здійснюють державне регулювання природних монополій, державне регулювання у сферах зв`язку та інформатизації, ринків цінних паперів і фінансових послуг; 9) керівників державних, у тому числі казенних, підприємств оборонно-промислового комплексу, а також державних підприємств, що належать до сфери управління суб`єкта надання адміністративних послуг; 10) інших посадових та службових осіб (крім виборних посад) органів державної влади, органів місцевого самоврядування; 11) осіб, які претендують на зайняття посад, зазначених у пунктах 1-10 цієї частини.
61. Критерії здійснення очищення влади (люстрації) установлені статтею 3 Закону №1682-VII.
62. Згідно з пунктом 8 частини першої вказаної статті заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
63. Підпунктом 1 пункту 2 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1682-VII визначено, що впродовж 10-ти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третьої статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб: звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів.
VI. Позиція Верховного Суду
64. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданих касаційних скарг, Суд виходить з такого.
65. Люстрація - це встановлена Законом №1682-VII або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.
66. Стаття 2 Закону №1682-VII містить перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації), а стаття 3 цього ж Закону визначає критерії, на яких ґрунтується очищення влади (люстрація).
67. Так, згідно з пунктом 8 частини першої статті 3 Закону №1682-VII заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду у період з 25.02.2010 по 22.02.2014, зокрема заступника керівника територіального (регіонального) органу Служби безпеки України.
68. Як встановлено судами попередніх інстанцій і не заперечується сторонами, позивач у період з 06.09.2011 по 22.02.2014 перебував на посаді першого заступника начальника Управління СБУ у Дніпропетровській області. Сукупний період перебування на вказаній посаді становить 2 роки і 5 місяців.
69. Суд зазначає, що відповідно до статті 11 Закону України від 25.03.1992 №2229-XII «Про Служби безпеки України» з метою ефективного виконання своїх завдань Службою безпеки України створюються її регіональні органи: обласні управління Служби безпеки України, їх міжрайонні, районні та міські підрозділи, розміщення і територіальна компетенція яких можуть не збігатися з адміністративно-територіальним поділом України.
70. Отже, Управління СБУ у Дніпропетровській області є регіональним органом СБУ, перший заступник начальника Управління СБУ у Дніпропетровській області і є заступником керівника територіального (регіонального) органу СБУ. З огляду на це висновки суду першої інстанції, з якими погодився суд апеляційної інстанції, що Закон №1682-VII не визначає посаду, яку обіймав позивач - перший заступник начальника Управління СБУ у Дніпропетровській області, як таку, на яку поширюється заборона, визначена вказаним Законом, є не обґрунтованими.
71. Аналіз положень пункту 8 частини першої статті 3 у взаємозв`язку із частиною третьою статті 1 та пунктом 2 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1682-VII дає підстави для висновку, що заборони, встановлені частиною третьою статті 1 Закону №1682-VII, виникають в силу закону, а не в силу прийняття суб`єктом владних повноважень правозастосовного (індивідуально-правового) акта.
72. Водночас з аналізу цих норм випливає, що встановлення для осіб заборони обіймати певні посади в органах державної влади чи їхніх самостійних структурних підрозділах пов`язується із самим лише фактом зайняття ними сукупно не менше одного року в період з 25.02.2010 по 22.02.2014 посад, зокрема, передбачених пунктом 8 частини першої статті 3 цього Закону, незалежно від того чи сприяла вона своїми рішеннями, діями (бездіяльністю) узурпації влади, підриву основ національної безпеки і оборони України або протиправному порушенню прав і свобод людини, тобто не враховуючи жодної індивідуальної дії чи зв`язку особи з будь-якими антидемократичними подіями.
73. Верховний Суд у рішенні від 18 вересня 2018 року в справі №800/186/17 дійшов висновку, що люстрація, як законодавче обмеження, за своєю правовою природою є відмінною від юридичної відповідальності та не може бути ототожнена з нею. У зв`язку з цим Суд відхилив доводи позивача, які ґрунтувалися на приписах статей 58, 61 і 62 Конституції України, оскільки ці норми спрямовані на регулювання принципів і засад ретроспективної відповідальності за вчинення правопорушень, зокрема кримінальних, та індивідуального характеру юридичної відповідальності, встановлюють низку процесуальних гарантій, покликаних запобігти необґрунтованому притягненню будь-кого до юридичної відповідальності. Указані гарантії, за висновком Суду, не поширюються на правовідносини, які не пов`язані з настанням юридичної відповідальності осіб. Із цим висновком погодилася і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 січня 2019 року в справі №800/186/17.
74. У справі №800/186/17 Верховний Суд указав на політичний характер люстраційних заходів. Суд підкреслив, якщо юридична відповідальність пов`язана із застосуванням санкцій за порушення визначених законом норм, то політична відповідальність постає як відповідальність за належне здійснення державної влади, державного управління тими, хто відповідно до покладених завдань і функцій є носіями такої влади. Політичну відповідальність потрібно розуміти як відповідність якостей носіїв владно-управлінської діяльності і реалізації ними своїх функцій і повноважень тим умовам і завданням, які постали перед державою і суспільством (на виклики часу, відповідь на об`єктивні вимоги до неї).
75. Як наслідок, у справі №800/186/17 Верховний Суд дійшов висновку, що застосовані люстраційним законодавством заходи не можуть уважатися заходами юридичної відповідальності, оскільки не є санкцією за конкретне протиправне діяння. Їхня мета полягала у відновленні довіри до органів державної влади, а не притягненні до відповідальності відповідних посадових осіб.
76. Суд уважає, що ці висновки є застосовними і в цій справі.
77. Водночас необхідно врахувати, що на необхідності доведеності вини кожної особи, яка піддається люстраційним процедурам, наголошує Венеціанська комісія у Проміжному (пункти 64, 82, 104) та Остаточному (пункт 18) висновках №788/2014 щодо Закону №1682-VII, як на загальновизнаному міжнародному правовому стандарті.
78. Парламентська асамблея Ради Європи у Резолюції ПАРЄ №1096 (1996) звертає увагу держав-членів на те, що «люстрація» застосовується до осіб у випадку доведення їхньої провини в кожному конкретному випадку, а не як інструмент формального звільнення з посади. Зокрема у пункті 12 Асамблея підкреслила, що загалом люстраційні заходи можуть будуть сумісними з демократичною державою, заснованій на принципі верховенства права, за умов дотримання деяких критеріїв. По-перше, вина, а саме особиста, а не колективна, повинна бути доведена в кожному окремому випадку; це наголошує на потребі в індивідуальному, а не колективному, застосуванні законів про люстрацію. По-друге, повинні гарантуватися право на захист, презумпція невинуватості до доведення вини і право на судовий перегляд ухваленого рішення. Помста у жодному разі не може бути метою таких заходів, а процес люстрації не повинен допускати політичне або соціальне зловживання результатами люстрації. Метою люстрації є не покарання осіб, які вважаються винними (це входить до завдань прокурорів, які керуються кримінальним законодавством), а захист молодих демократій.
79. Також необхідно враховувати, що застосовані до позивача обмеження, у контексті практики Європейського суду з прав людини, становлять аспект права на повагу до приватного та сімейного життя, гарантованого статтею 8 Конвенції.
80. Гарантовані Конвенцією основоположні права і свободи є мінімальними для демократичної держави, яка її ратифікувала.
81. Суди зобов`язані відповідно до частини першої статті 129 Конституції України вирішувати спори, керуючись верховенством права, що, у свою чергу, означає врахування тлумачення Конвенції, яке надається Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) як мінімальних стандартів демократичного суспільства.
82. Принцип законності, який є складовою верховенства права, у розумінні ЄСПЛ, має бути заснованим на визнанні і прийнятті людини, її прав та свобод, як найвищої цінності, тобто за своїм змістом мати характер законності. ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що вислів «згідно із законом» означає, зокрема, що закон не повинен суперечити принципу верховенства права.
83. Згідно з статтею 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
84. 17 жовтня 2019 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Полях та інші проти України» (заяви №58812/15, №53217/16, №59099/16, №23231/18, №47749/18), яке 24.02.2020 набуло статусу остаточного (далі - рішення у справі «Полях та інші проти України»), і стосувалося звільнення п`ятьох державних службовців на підставі приписів Закону №1682-VII.
85. У цьому рішенні ЄСПЛ, із застосуванням підходу, заснованого на наслідках, визнав, що звільнення заявників на підставі Закону №1682-VII становило втручання у їхнє право на повагу до приватного життя.
86. У пункті 208 цього рішення щодо підходу, заснованого на наслідках, ЄСПЛ зазначив, що Закон №1682-VII вплинув на заявників у трьох аспектах: 1) їх звільнили з державної служби; 2) до них було застосовано заборону обіймати посади державної служби на строк десять років; 3) відомості про осіб заявників було внесено до загальнодоступного в мережі Інтернет Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону №1682-VII.
87. За оцінкою ЄСПЛ, поєднання цих заходів мало дуже серйозні наслідки для здатності заявників встановлювати і розвивати відносини з іншими та їхньої соціальної і професійної репутації, а також значною мірою вплинуло на них. Вони не були просто відсторонені, понижені або переведені на менш відповідальну посаду, а звільнені із забороною обіймати посади державної служби, одразу втративши всі свої здобутки. Їм було заборонено обіймати будь-які посади державної служби у сфері, в якій вони багато років працювали як державні службовці (рішення у справі «Полях та інші проти України», пункт 209).
88. У вказаній справі ЄСПЛ визнав, що застосовані до заявників заходи ґрунтувалися на національному законодавстві, однак піддав сумніву наявність легітимної мети звільнення заявників на підставі Закону №1682-VII, проте продовжив розгляд скарг, призюмуючи, що цілі Закону №1682-VII можуть розглядатися як такі, що загалом відповідають цілям, визнаним Судом законними у його практиці щодо посткомуністичної люстрації в державах Центральної та Східної Європи. ЄСПЛ зазначив, що він має переконатися чи переслідували законну мету застосовані до заявників заходи розглянуті не in abstracto, а з огляду на конкретні обставини їхніх справ, і чи були вони «необхідні у демократичному суспільстві» у розумінні пункту 2 статті 8 Конвенції. Втручання вважатиметься «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення законної мети, якщо воно відповідає «нагальній суспільній необхідності», та, зокрема, якщо воно є пропорційним переслідуваній законній меті.
89. В основу підходу ЄСПЛ до розгляду справ, які стосувалися люстраційних заходів, покладено необхідність пошуку балансу між концепцією «демократії, здатної себе захистити», що передбачає принцип політичної лояльності державних службовців («демократична держава вправі вимагати від державних службовців відданості конституційним принципам, на яких вона заснована») та принципу дотримання прав і свобод людини, що гарантовані Конвенцією.
90. За висновком ЄСПЛ, його попередні висновки у справах щодо посткомуністичної люстрації лише частково стосуються цієї справи, зокрема щодо перших чотирьох заявників, оскільки передбачені Законом №1682-VII заходи мають набагато ширшу сферу застосування і були застосовані до заявників за обставин, що відрізнялися від тих, які відбувалися у країнах Центральної та Східної Європи під час впровадження ними люстраційних програм, які були більш цільовими та вузькоспрямованими. ЄСПЛ указав, що навіть у контексті справ, пов`язаних із переходом від тоталітаризму до демократії, а також пов`язаних зі (стверджуваними) співробітниками служб безпеки тоталітарних режимів, він ніколи не стикався з обмежувальними заходами такого широкого обсягу, застосованими до державних службовців лише на тій підставі, що вони залишались на своїх посадах під час діяльності уряду, який згодом був визнаний недемократичним.
91. Зокрема у розглянутих справах щодо посткомуністичної люстрації ЄСПЛ розглядав ситуації колишніх (як стверджувалося) працівників спецслужб тоталітарного режиму. Проте у цій справі заявники обіймали посади у державних установах, які принаймні принципово, ґрунтувалися на демократичних конституційних засадах, хоча і працювали за часів уряду Президента ОСОБА_2 , який широко критикували через авторитарні тенденції та вважали причетним до широкомасштабної системної корупції. Крім того, убачається, що їхнє звільнення ґрунтувалося на колективній відповідальності осіб, які працювали у державних установах, коли при владі був Президент ОСОБА_2 , незалежно від конкретних виконуваних ними функцій та їхнього зв`язку з антидемократичними тенденціями і подіями, які відбувались у той період. Отже, стверджувана загроза, яку широке коло осіб, до якого застосовувалися передбачені Законом «Про очищення влади» заходи, становило для діяльності демократичних установ, не може прирівнюватися до загрози, яка виникає у випадках співпраці із спецслужбами тоталітарних режимів (рішення у справі «Полях та інші проти України», пункт 275).
92. ЄСПЛ на основі аналізу своєї практики погодився, що індивідуалізація люстраційних заходів, хоча загалом вважається необхідною, не завжди є необхідною у справі щодо кожної конкретної особи та може бути здійснена на законодавчому рівні. Проте для вибору такого підходу мають бути наведені переконливі підстави (рішення у справі «Анчев проти Болгарії» («Anchev v. Bulgaria», заява №38334/08 і 68242/16, пункти 109 - 111). У зв`язку з цим ЄСПЛ наголосив, що особливо важливим фактором є якість парламентського і судового перегляду законодавчого механізму (mutatis mutandis, рішення у справі «Енімал Дефендерз Інтернешнл проти Сполученого Королівства» [ВП] («Animal Defenders International v. the United Kingdom», [GC], заява №48876/08, пункти 113 - 116, 2013 (витяги). Іншими аспектами, які мають ураховуватись, під час оцінки відповідності законодавчого механізму, який передбачає застосування обмежувальних заходів за відсутності індивідуальної оцінки поведінки особи, є суворість застосованого заходу (рішення у справі «Анчев проти Болгарії» («Anchev v. Bulgaria», заява №38334/08 і 68242/16, пункт 111), і чи розроблено законодавчий механізм достатньо чітко для вирішення нагальної суспільної потреби, яку він має задовольнити пропорційним чином (наприклад, у контексті статті 3 Першого Протоколу до Конвенції рішення у справі «Жданока проти Латвії» [ВП] (Ћdanoka v. Latvia, [GC], заява №58278/00, пункти 22 - 28, 116 - 136, 2006 IV). Утім, щоб обмежувальний захід відповідав статті 3 Першого Протоколу до Конвенції, достатнім може бути менший рівень індивідуалізації, ніж у випадках стверджуваного порушення статей 8 і 11 Конвенції (рішення у справі «Жданока проти Латвії», пункт 115; рішення у справі «Полях та інші проти України», пункти 292-293).
93. Відповідаючи на запитання, чи відповідав застосований до заявників законодавчий механізм наведеним критеріям, розробленим практикою ЄСПЛ у справі «Полях та інші проти України», ЄСПЛ указав, що застосовані до заявників заходи були дуже обмежувальними та широкими за обсягом. Тому необхідні були дуже переконливі підстави, щоб довести, що такі заходи могли бути застосовані за відсутності будь-якої індивідуальної оцінки поведінки особи лише на підставі висновку, що їхнє перебування на посаді у період, коли пан ОСОБА_2 обіймав посаду Президента України, достатньою мірою доводило відсутність у них відданості демократичним принципам державної організації або їхню причетність до корупції.
94. ЄСПЛ зазначив, що застосування до заявників, установлених Законом №1682-VII, заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки їхньої поведінки. Насправді, ніколи не стверджувалося, що самі заявники вчинили які-небудь конкретні дії, що підривали демократичну форму правління, верховенство права, національну безпеку, оборону або права людини. Вони були звільнені на підставі Закону лише тому, що обіймали певні відносно високі посади державної служби, коли пан ОСОБА_2 був Президентом України (рішення у справі «Полях та інші проти України», пункт 294).
95. ЄСПЛ підкреслив, що Уряд не зазначив про будь-який розгляд підстав для застосування таких широкомасштабних та обмежувальних заходів під час обговорення Верховною Радою України Закону №1682-VII. Навпаки, у статті 1 Закону серед принципів, які мають керувати процесом очищення, наведено «презумпцію невинуватості» та «індивідуальну відповідальність». На думку ЄСПЛ, це свідчить про певну неузгодженість між проголошеними цілями Закону та фактично оприлюдненими ним правилами (рішення у справі «Полях та інші проти України», пункти 72, 297).
96. У ситуації заявників у справі «Полях та інші проти України» ЄСПЛ констатував, що передбачені Законом №1682-VII заходи могли бути застосовані навіть до державного службовця, призначеного на його посаду задовго до того, як пан ОСОБА_2 став Президентом України, лише на тій підставі, що він не пішов зі своєї посади протягом року після приходу до влади пана ОСОБА_2. Іншими словами, причиною застосування обмежувальних заходів, передбачених Законом №1682-VII, є прихід до влади пана ОСОБА_2, а не будь-яка подія, що підірвала демократичний конституційний лад, яка могла статися під час його правління та до якої могла бути причетна відповідна посадова особа. ЄСПЛ уважає, що обмежувальні заходи такої суворості не можуть застосовуватись до державних службовців лише через те, що вони залишились на своїх посадах державної служби після обрання нового глави держави (рішення у справі «Полях та інші проти України», пункти 299-300).
97. Так само, на думку ЄСПЛ, немає переконливого пояснення часовим рамкам, установлених Законом №1682-VII, як основного критерію для застосування передбачених законом обмежувальних заходів. Як немає і пояснення, чому однорічний період є ключовим критерієм для застосування Закону №1682-VII (рішення у справі «Полях та інші проти України», пункти 301-302).
98. У підсумку ЄСПЛ дійшов висновку, що не було доведено, що втручання щодо будь-кого із заявників було необхідним у демократичному суспільстві. Отже, було порушено статтю 8 Конвенції щодо всіх заявників.
99. Аналіз цього рішення ЄСПЛ та установленого у ньому порушенні статті 8 Конвенції щодо всіх заявників дозволяє дійти висновку, що застосований до заявників законодавчий механізм очищення влади (люстрації), визначений Законом №1682-VII, суперечить верховенству права, оскільки порушує права людини, поважати які Україна взяла на себе, ратифікувавши Конвенцію, а тому його застосування становить порушення положень Конвенції.
100. Із наведеного й у контексті рішення ЄСПЛ у справі «Полях та інші проти України» убачається, що застосування до осіб заборон, передбачених частиною третьою статті 1 Закону №1682-VII, може здійснюватися виключно крізь призму приписів частини другої статті 1 цього Закону, тобто з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і з урахуванням відповідних принципів, зокрема верховенства права, презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності.
101. Таким чином, для застосування до особи процедури «люстрації» має бути доведено, що відповідна особа причетна до дій, спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , чи таких, що підривали демократичну форму правління, верховенство права, національну безпеку, оборону або права людини тощо.
102. Однак, як установлено судами і не заперечується учасниками справи, в ході розгляду цієї справи відповідачами не надано будь-яких доказів того, що позивач своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснював заходи (та/або сприяв їхньому здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.
103. За таких умов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшли обґрунтованого висновку, що оскаржені накази Голови СБУ від 23.10.2014 №10/12-ОС про звільнення полковника ОСОБА_1 з посади, від 31.07.2018 №967-ОС про звільнення полковника ОСОБА_1 з військової служби у запас СБУ і наказ Управління СБУ в Дніпропетровській області від 18.08.2018 №263-ОС про виключення полковника ОСОБА_1 зі списків особового складу підлягають скасуванню як протиправні.
104. Скасування наказів про звільнення позивача є підставою для його поновлення на попередній роботі.
105. Так, відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
106. У постанові від 21 травня 2014 року у справі №6-33цс14 Верховний Суд України дійшов висновку, що у разі встановлення факту звільнення без законної підстави або з порушенням передбаченого законом порядку суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.
107. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема у постанові Верховного Суду від 19 листопада 2020 року в справі №826/14554/18.
108. Виходячи з наведеного, Суд уважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для поновлення позивача на посаді першого заступника начальника Управління СБУ у Дніпропетровській області. Однак, поновлюючи позивача на службі з 23 жовтня 2014 року, суди попередніх інстанцій не врахували, що день видачі наказу про звільнення з посади є останнім днем служби на такій, а тому на посаді позивач підлягав поновленню з наступного дня після звільнення, яким в спірних правовідносинах є 24 жовтня 2014 року.
109. Щодо вимоги позивача про вилучення відомостей про нього з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону №1682-VII, то суди попередніх інстанцій, керуючись приписами Положення №1704/5, також дійшли правильного висновку про наявність підстав для зобов`язання СБУ проінформувати Держателя Реєстру (яким є Міністерство юстиції України) про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону №1682-VII.
110. Посилання скаржників в касаційних скаргах на те, що судами попередніх інстанцій не надавалась правова оцінка доводам позивача про недотримання відповідачами порядку (процедури) звільнення є безпідставним, оскільки наявність підстав для такого звільнення передує обов`язку дотримання його процедури.
111. З огляду наведене Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.
112. Проте, Суд уважає за необхідне виключити висновки суду першої інстанції у мотивувальній частині рішення, з яким погодився суд апеляційної інстанції, стосовно того, що Закон №1682-VII не визначає посаду, яку обіймав позивач - перший заступник начальника Управління СБУ у Дніпропетровській області, а отже, ця посада є такою, на яку не поширюється заборона, визначена вказаним Законом. Таке виключення не призведе до зміни судових рішень по суті позовних вимог.
113. Також підлягають зміні рішення судів попередніх інстанцій в частині дати поновлення позивача на посаді.
114. За правилами пункту 3 частини першої статті 349 КАС України (у редакції, чинній до 08.02.2020) суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
115. Згідно з частинами першою та четвертою статті 351 КАС України (у редакції, чинній до 08.02.2020) підставою для зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
116. За таких обставин касаційні скарги СБУ та Управління СБУ в Дніпропетровській області підлягають частковому задоволенню, а оскаржувані рішення суддів попередніх інстанцій зміні в їхніх мотивувальних частинах та даті поновлення позивача на посаді.
VII. Судові витрати
117. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
118. Керуючись статтями 3, 139, 341, 344, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
119. Касаційні скарги Служби безпеки України і Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області задовольнити частково.
120. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 червня 2019 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2019 року змінити, виключивши з їхніх мотивувальних частин висновки стосовно того, що Закон України «Про очищення влади» не визначає посаду, яку обіймав позивач - перший заступник начальника Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області, як таку, на яку поширюється заборона, визначена вказаним Законом.
121. Змінити рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 червня 2019 року, замінивши у пункті 3 його резолютивної частини дату, з якої ОСОБА_1 підлягає поновленню на посаді: з «23 жовтня 2014 року» на « 24 жовтня 2014 року».
122. У решті рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 червня 2019 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2019 року залишити без змін.
123. Судові витрати не розподіляються.
124. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
125. Повний текст постанови складений 10 грудня 2020 року.
Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська
Судді: С.А. Уханенко
Н.В. Шевцова