ПОСТАНОВА
Іменем України
21 серпня 2019 року
м. Київ
справа №263/2038/16-а
адміністративне провадження №К/9901/14483/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Кравчука В.М., суддів Єзерова А.А., Стародуба О.П.,
розглянув у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3
на постанову Жовтневого районного міста Маріуполя від 28 березня 2016 року (суддя Томілін О.М.) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2016 року (колегія у складі суддів Казначеєв Е.Г., Васильєва І. А., Жаботинська С.В.)
у справі №263/2038/16-а
за позовом керівника Маріупольської місцевої прокуратури № 1
до Маріупольської міської ради
треті особи на стороні відповідача - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3
про визнання незаконним та скасування рішення.
І. РУХ СПРАВИ
1. 23.02.2016 керівник Маріупольської місцевої прокуратури № 1 звернувся до Жовтневого районного міста Маріуполя з позовом до Маріупольської міської ради, треті особи - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3
2. Прокурор у статусі позивача просив скасувати та визнати протиправним рішення Маріупольської міської ради від 08.09.2015 № 6/52-5711 «Про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 громадянам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 »
3. Постановою Жовтневого районного міста Маріуполя від 28.03.2016, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.06.2016, позов задоволено повністю.
4. 05.07.2016 ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 подали до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу на рішення суду першої та апеляційної інстанції. Просять їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, розгляд справи здійснювати за його участю.
5. 06.07.2016 Вищий адміністративний суд України відкрив касаційне провадження.
6. Згодом справу було передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду на підставі підпункту 1 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів»).
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
7. Рішенням Маріупольської міської ради №6/28-3210 від 18.06.2013 затверджено містобудівну документацію «План зонування території міста Маріуполя».
8. Рішенням Маріупольської міської ради №6/52-5711 від 08.09.2015 «Про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 громадянам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 » дозволено розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок орієнтовною площею 2,0000 га кожний.
9. Відповідно до висновку про погодження місця розташування об`єкта, наданого Головним управлінням містобудування та архітектури Маріупольської міської ради № 06-03-6/73-05 від 22.06.2015, земельні ділянки, розташовані по АДРЕСА_1 знаходяться у зоні Р-3 - рекреаційній зоні озеленених територій загального користування. Наміри замовників у вказаній територіальній зоні - ведення особистого селянського господарства. Згідно з висновком місце розташування об`єкта на вказаній територіальній зоні не відповідає плану зонування території міста.
10. У листі від 30.09.2015 № 06-01-18/1284-02 Головне управління містобудування та архітектури Маріупольської міської ради зазначається, що згідно з Планом зонування території міста Маріуполя, земельні ділянки по АДРЕСА_1 розташовані на території рекреаційної зони озеленених територій загального користування Р-3, в якій надання земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства не належить до дозволених видів використання.
ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН
11. Прокурор позовні вимоги обґрунтовував тим, що оскаржуване рішення від 08.09.2015 прийнято міською радою з порушенням ст. 20, 39, ч. 3 ст. 123 Земельного кодексу України, п. 2.1.5, 2.2.6, 5.3.3 плану зонування території міста Маріуполя, який затверджено рішенням Маріупольської міської ради від 18.06.2013 № 6/28-3210. Відповідно до плану зонування території м. Маріуполя земельні ділянки по АДРЕСА_1 , на які третім особам надано дозвіл, розташовані на території рекреаційної зони озеленених територій загального користування, в якій надання земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства не належить до дозволених видів використання.
12. Покликався на те, що відповідно до ч.1 ст. 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення є підставою для визнання рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельних ділянок недійсним.
13. Треті особи проти позову заперечували. Зазначали, що на підставі рішення Маріупольської міської ради від 28.09.2000 № 710 (зі змінами) земельна ділянка по АДРЕСА_1 розташована на сільськогосподарських угіддях та її було передано до земель запасу Маріупольської міської ради. Треті особи з 2008 року орендують по АДРЕСА_1 земельну ділянку площею 13,2998 та 1,2987 га з цільовим призначенням для рослинництва. Вони очистили цю територію від сміття, вивели очерет та амброзію і посадили сосну, декоративні культури та сад.
14. Стверджували, що регламентом Маріупольської міської ради, передбачена певна процедура підготовлення проекту рішення для подальшого розгляду на сесії ради, яку було дотримано при прийняті оскаржуваного рішення, оприлюднено проект спірного рішення. Жодних зауважень не було висунуто.
15. Згідно з висновком Управління Держгеокадастру у м. Маріуполі Донецької області від 15.03.2016 № 31 земельна ділянка по АДРЕСА_2 визначена категорією земель сільськогосподарського призначення. Згідно з пояснювальною запискою проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, вказана територія не відноситься до земель рекреаційного призначення, що також підтверджується рішенням Маріупольської міської ради від 15.01.2001 № 932 з додатком експлікації земель ВАТ «Азовський».
16. Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру головного Держгеокадастру в Донецькій області від 02.03.2016 склад угідь земельної ділянки по АДРЕСА_2 - землі сільськогосподарського призначення. Цільове призначення земельної ділянки не змінювалося.
17. У зв`язку з чим, було надіслано звернення до Маріупольської міської ради про внесення змін до Плану зонування території міста Маріуполя.
ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
18. Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог повністю, суди виходили з того, що згідно з частиною 3 статті 123 Земельного кодексу України невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів та генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації є підставою для відмови в надані дозволу.
19. Відповідно до статті 18 Закону «Про регулювання містобудівної діяльності» план зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.
20. Відповідно до викопіювання зі схеми зонування території міста Маріуполя, викопіювань з Генерального плану міста Маріуполя, висновку про погодження місця розташування об`єкта Головного управління містобудування та архітектури Маріупольської міської ради, листа Головного управління містобудування та архітектури Маріупольської міської ради з зазначенням земельних ділянок, наданих громадян ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , земельні ділянки по АДРЕСА_2 , знаходяться у рекреаційній зоні озеленених територій загального користування Р-3, місце розташування об`єкта на вказаній територіальній зоні не відповідає плану зонування території міста.
21. Земельні ділянки по АДРЕСА_1 , дозвіл на розробку яких рішенням міської ради надано, знаходяться на території, на якій забороняється ведення особистого селянського господарства, оскільки вона відноситься до іншої категорії та має інше цільове призначення.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
22. Треті особи у касаційній скарзі не погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій та вважають їх такими, що підлягають скасуванню з наступних підстав:
А) суди не з`ясували всі обставини справи. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 користуються зазначеними землями на підставі договору оренди від 14.02.2008, зареєстрованого у Держгеокадастрі. Всупереч висновку Головного управління містобудування та архітектури Маріупольської міської ради є позитивний висновок Держгеокадастру у м. Маріуполі, відповідно до якого спірні земельні ділянки є землями сільськогосподарського призначення. Ці земельні ділянки на підставі рішення міської ради від 28.09.2000 передані до земель запасу Маріупольської міської ради та віднесені до категорії земель сільськогосподарського призначення (рілля). З 2000 року зміни цільового призначення земель по АДРЕСА_1 не приймалось. Суди не дали оцінки цим обставинам.
Б) містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням даних державного земельного кадастру (ст. 16 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).
В) прокурор не навів доказів порушення інтересів держави;
Г) безпідставним є висновок про зміну цільового призначення, оскільки відповідно до ст. 47 Закону України «Про землеустрій» межі земель рекреаційного призначення визначаються за проектами землеустрою, а землевпорядна документація на дану земельну ділянку не розроблялась;
Д) заявники мали законні очікування, що зможуть продовжити договір оренди, понесли певні затрати, тому має місце порушення права на мирне володіння майном.
VІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
23. Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права та дійшов таких висновків.
24. У справі, що розглядається, позовні вимоги прокурора фактично направлені на запобігання передачі в подальше користування/власність земельних ділянок рекреаційного призначення.
25. Ключовими правовими питаннями у справі є правомірність рішення про надання громадянам дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді. З обох питань суди першої та апеляційної інстанції дійшли тотожних висновків про обґрунтованість позовних вимог та доведеність прокурором права на звернення до суду з цим позовом в інтересах держави.
26. Насамперед, потребує вирішення питання щодо підстав представництва та, відповідно, права прокурора на звернення до суду, оскільки лише за наявності такого суд може вирішувати спір по суті.
27. Звернення до суду прокурор обґрунтовував порушенням інтересів держави у сфері земельних відносин та, покликаючись на частину 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», відсутністю органу, уповноваженого на звернення до суду з позовом про скасування рішення органу місцевого самоврядування, яке стосується питання відведення земельних ділянок.
28. Так, зазначав прокурор у позові, відповідно до Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі є Державна інспекція сільського господарства України. Її структурний підрозділ - Державна інспекція сільського господарства в Донецькій області не наділена повноваженнями на звернення до суду з позовами про визнання незаконним (протиправним) рішень органів державної влади та місцевого самоврядування, якими земельні ділянки передаються у власність та користування, що підтверджується листом Державної інспекції сільського господарства в Донецькій області від 22.05.2015 наданим у відповідь на звернення прокурора від 19.05.2015 № 120-1543-вих-15.
29. До суду з даним позовом прокурор звернувся в лютому 2016 року, тобто, після набрання чинності розділом IV Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 N 1697-VII.
30. Частиною 4 ст. 5 КАС України передбачено, що суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, визначених Конституцією та законами України.
31. Правовий статус прокурора визначено Конституцією України та Законом України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII.
32. Відповідно до п.3 ч. 1 ст.131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
33. Відповідно до частини 2 ст.60 КАС України (у редакції, що діяла на час звернення до суду) прокурор, який звертається до адміністративного суду в інтересах держави, в позовній заяві (поданні) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до адміністративного суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
Прокурор, який звертається до адміністративного суду з метою представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво), повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених частинами другою або третьою статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
34. Отже, під час звернення прокурора до суду суд повинен з`ясувати підстави представництва інтересів держави.
35. Загальні підходи до підстав представництва прокурором інтересів держави в адміністративному судочинстві були сформульовані Верховним Судом у постанові від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17. У цій постанові Суд звернув увагу, що зміст п. 3 ч. 1 ст.131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено. Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.
36. У справі, що розглядається, порушення інтересів держави прокурор обґрунтовував тим, що фактично відсутній орган державної влади чи інший орган, який наділений повноваженнями щодо оскаржень рішень міської ради із земельних питань. Захист інтересів держави у цих правовідносинах спрямований за запобігання незаконному відведенню у власність чи користування земельних ділянок громадянам для ведення особистого селянського господарства, які на думку прокурора не можуть бути відведені, оскільки це не відповідає цільовому призначенню та правовому статусу землі, за рахунок яких планується відведення.
37. На думку Суду, таке обґрунтування не є несумісним з інтересом держави статусом прокурора як позивача з огляду на наступне.
38. Пункт 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України передбачає можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках.
39. У згадуваній вище постанові від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 Верховний Суд дійшов висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:
(1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
(2) у разі відсутності такого органу.
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
40. Ці висновки є релевантними і до справи, що розглядається.
41. У розвиток цього підходу Суд звертає увагу, що підстави для представництва повинні існувати на час звернення до суду і повинні бути доведені відповідними доказами. Прокурор повинен надати суду докази, які свідчать про те, що відповідний орган державної влади (інший суб`єкт владних повноважень) не здійснює захисту інтересів держави або здійснює його неналежним чином. Такими доказами, зокрема, можуть бути звернення прокурора до відповідного органу щодо захисту інтересів держави, відповіді на них та інші письмові докази, що стосуються справи. Самого лише твердження прокурора про те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви до розгляду недостатньо.
42. У справі, що розглядається, приводом для звернення прокурора до суду стала відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції. Прокурор самостійно з`ясовував хто міг звернутись до суду з таким і позовом, і з цією метою звертався до Державної інспекції сільського господарства України.
У відповідь на звернення прокурора м. Маріуполь від 19.05.2015 № 120-1543-вих-15, листом від 22.05.2015 № 05/109 Державна інспекція сільського господарства в Донецькій області повідомила, що звернення з питань порушення земельного законодавства не входить до компетенції Держсільгоспінспекції. Крім того, йдеться у листі, що розпорядженням КМУ від 22.04.2015 № 389 утворено комісію з ліквідації Держсільгоспінспекції.
43. Відповідно до ст. 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.
44. Таким органом була Державна інспекція сільського господарства України.
45. Проте постановою Кабінету Міністрів України від 30.06.2015 № 447 ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної інспекції сільського господарства за переліком згідно з додатком (п.1). Територіальні органи, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують виконання своїх функцій і повноважень до їх передачі відповідним органам виконавчої влади (п.2).
46. Згодом розпорядженням Кабінету Міністрів України № від 30 листопада 2016 р. № 910-р Кабінет Міністрів України вирішив погодитися з пропозицією Міністерства аграрної політики та продовольства щодо можливості забезпечення здійснення покладених на Державну службу з питань геодезії, картографії та кадастру постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 № 15 "Про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру" функцій і повноважень Державної інспекції сільського господарства, що припиняється, із здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.
47. Отже, Кабінет Міністрів України передав Держгеокадастру функції з контролю за землями, які раніше виконувала Держсільгоспінспекція.
48. Відповідно до Положення про Державну служба України з питань геодезії, картографії та кадастру, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 N 15 (в редакції, чинній на час звернення прокурора до суду) Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) - це центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.
49. Відповідно до пункту 4 пп. 25- 1, пп.25-5 Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль):
а) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за:
- дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок;
- дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю;
- проведенням землеустрою, виконанням заходів, передбачених проектами землеустрою, зокрема за дотриманням власниками та користувачами земельних ділянок вимог, визначених у проектах землеустрою;
-вносить у встановленому порядку до органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування клопотання щодо:
- приведення у відповідність із законодавством прийнятих ними рішень з питань регулювання земельних відносин, використання та охорони земель.
50. Отже, забезпечення законності (дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю) на відповідній території є завданням саме Держгеокадастру.
Конституційний статус прокуратури не передбачає нагляду за законністю (загального нагляду).
51. У разі виявлення прокурором ознак, які свідчать про порушення закону, що зачіпає інтереси держави, прокурор звертається до відповідного територіального органу Держгеокадастру, до сфери повноважень якого входить контроль та реагування на виявлені порушення закону, для вжиття відповідних заходів, серед яких може бути і звернення до суду з позовом.
52. Якщо зазначений орган, котрий отримав звернення прокурора, протягом розумного строку не вживають відповідних заходів на захист інтересів держави, або здійснюють їх неналежно, прокурор, з`ясувавши причини та умови, що цьому сприяли, як виняток, може звернутися до суду на захист інтересів держави.
53. Натомість у справі, що розглядається, до суду з даним позовом прокурор звернувся в 23.02.2016, а відмову Держсільгоспінспекції на звернення до суду з даним позовом про не можливість звернення до суду прокурор отримав 22.05.2015. Отже, станом на час звернення прокурора до суду повноваження на звернення мав Держгеокадастр (його територіальні органи).
За таких обставин, Верховний Суд не погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що підстави для представництва прокурором інтересів держави у справі наявні через відсутність органу, наділеного повноваженнями щодо оскаржень рішень органу місцевого самоврядування з питань відведення земельної ділянки комунальної власності. Звернувшись до суду без передбачених законом підстав, прокурор перебрав на себе функції іншого державного органу - Держгеокадастру.
54. Суд звертає увагу, що перевірка права прокурора на звернення до суду передує розгляду питання щодо правомірності рішення, котре оскаржується (розгляду по суті). Встановлення обставин, що свідчать про відсутність у прокурора підстав для представництва інтересів держави, а отже і права на звернення до суду, є перешкодою для розгляду справи по суті. Правомірність рішення Маріупольської міської ради від 08.09.2015 № 6/52-5711, зокрема і з мотивів, наведених прокурором, може бути перевірено за позовом належного позивача.
55. Відповідно до останнього речення ч. 2 ст. 60 КАС України невиконання прокурором вимог щодо надання адміністративному суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному суді має наслідком застосування положень, передбачених статтею 108 цього Кодексу.
56. У ст. 108 КАС України (у редакції, що діяла на час вирішення справи) передбачено підстави для залишення позовної заяви без руху та її повернення. Однак такі процесуальні дії суд може вчиняти лише на стадії відкриття провадження. Якщо відповідні обставини виявлено на стадії судового розгляду або після ухвалення судового рішення, то процесуальним наслідком відсутності підстав для здійснення представництва інтересів держави є залишення позовної заяви без розгляду (п. 1 ч. 1 ст. 155 КАС України у редакції, що діяла на час вирішення справи).
57. З огляду на вищенаведене, Суд дійшов висновку про неправильне застосування судами апеляційної інстанції норм процесуального права, що є підставою для скасування судових рішень та ухвалення нового рішення про залишення позовної заяви без розгляду.
Керуючись статтями 344, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
ПОСТАНОВИВ :
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задовольнити частково.
2. Постанову Жовтневого районного міста Маріуполя від 23 березня 2016 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2016 року скасувати.
3. Позовну заяву керівника Маріупольської місцевої прокуратури № 1 залишити без розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Кравчук В.М.
Суддя Єзеров А.А.
Суддя Стародуб О.П.