ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 жовтня 2026 року
м. Київ
справа № 990SCGC/25/26
провадження № 11-288сап26
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідачки Мартинюк Н. М.,
суддів Банаська О. О., Білоконь О. В., Булейко О. Л., Гімона М. М., Губської О. А., Ємця А. А., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Пількова К. М., Погрібного С. О., Стефанів Н. С., Стрелець Т. Г., Ткача І. В., Уркевича В. Ю.,
розглянула в порядку письмового провадження скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатка Панченко Олександра Олександрівна, на ухвалу Вищої ради правосуддя від 2 червня 2026 року № 1080/0/15-26 «Про залишення без розгляду та повернення представнику судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 - адвокатці Панченко О. О. скарги на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 13 листопада 2024 року № 3300/3дп/15-24 про притягнення судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності»,
У С Т А Н О В И Л А:
Короткий зміст та обґрунтування наведених у скарзі вимог
1. ОСОБА_1 через свою представницю - адвокатку Панченко О. О. подав до Великої Палати Верховного Суду скаргу на ухвалу Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада) від 2 червня 2026 року № 1080/0/15-26 «Про залишення без розгляду та повернення представнику судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 - адвокатці Панченко О. О. скарги на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 13 листопада 2024 року № 3300/3дп/15-24 про притягнення судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності», у якій просить її скасувати з таких підстав.
2. На обґрунтування наведених у скарзі вимог представниця зазначила, що склад ВРП, який постановив оскаржувану ухвалу від 2 червня 2026 року, не мав повноважень її ухвалювати, оскільки член ВРП ОСОБА_2 має дружні стосунки із суддею Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_12, який, як і ОСОБА_1 , є обвинуваченим у кримінальному провадженні № 52019000000000522. До того ж член ВРП ОСОБА_2 уже заявляла самовідводи під час розгляду ВРП дисциплінарних проваджень, у яких згадувався суддя ОСОБА_12 Твердить і про те, що ОСОБА_2 є постійним членом Третьої Дисциплінарної палати Ради, яка 13 листопада 2024 року ухвалила рішення № 3300/3дп/15-24 про притягнення судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.
3. У продовження своїх міркувань стверджує, що член ВРП ОСОБА_3 має приватний інтерес, зумовлений участю члена ВРП ОСОБА_13 в розгляді питання про її призначення на посаду судді, а член ВРП ОСОБА_4 має неприязні відносини з адвокатом Кравцем Р. Ю., якого скаржник клопотав викликати та допитати як свідка у дисциплінарному провадженні. Ці члени Ради підлягали відводу з огляду на існування обставин, які могли поставити під сумнів їх неупередженість, однак ВРП необґрунтовано відмовила в задоволенні заяв про відводи цих її членів.
4. Також із покликанням на Рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2020 року № 4-р/2020 у справі № 1-304/2019(7155/19) наполягає на неповноважності складу ВРП, яка ухвалила оскаржувану ухвалу, оскільки склад Ради, до якого було обрано, зокрема, членів ВРП ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_2 , ОСОБА_11 , був утворений шляхом затвердження та рекомендації кандидатів членами Етичної ради, визначених міжнародними та іноземними організаціями, що не відповідає вимогам Конституції України.
5. Крім того, адвокатка вважає, що оскаржуване рішення від 2 червня 2026 року № 1080/0/15-26 не містить посилань на визначені законом підстави та мотиви, з яких ВРП дійшла своїх висновків, що суперечить вимогам пункту 4 частини першої статті 52 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя»(далі - Закон № 1798-VIII).
6. Зазначає, що в поданій нею 14 березня 2025 року скарзі порушувалось питання поновлення строку на оскарження рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 13 листопада 2024 року № 3300/3дп/15-24, оскільки договір про надання правової допомоги ОСОБА_1 було укладено з нею лише 7 березня 2025 року, а звернулася вона до ВРП в інтересах скражника через сім днів після укладення договору та ознайомлення з матеріалами справи, що, на її переконання, свідчить про поважність причин пропуску строку та про добросовісність її дій як представника.
7. Разом з тим, як убачається з тексту оскаржуваної ухвали, ВРП дійшла висновку про відсутність підстав для розгляду клопотання про поновлення строку з тієї підстави, що сам суддя ОСОБА_1, вже скористався правом на його оскарження. Водночас Рада не надала оцінки ні доводам адвокатки щодо поважності причин пропуску строку, ні мотивам, з яких вона дійшла протилежного висновку, а також не послалась на жодну правову норму, якою керувалася. Представниця звертає увагу, що перелік підстав для залишення скарги без розгляду, визначений частиною шостою статті 51 Закону № 1798-VIII, є вичерпним, жодні норми цього Закону чи Регламенту ВРП, затвердженого рішенням ВРП від 24 січня 2017 року № 52/0/15-17(далі - Регламент), не містять заборони на подання окремої скарги представником судді, а тому застосовані Радою підстави не є законними.
8. Також посилається на сформовані у практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стандарти, згідно з якими обмеження права на оскарження (доступу до суду) повинні переслідувати легітимну мету та бути пропорційними, не порушуючи саму суть цього права, і вважає, що формальне й невмотивоване застосування Радою строку без урахування наведених нею обставин є непропорційним меті забезпечення правової визначеності та створює штучні перешкоди для реалізації права на судовий захист.
9. Насамкінець мовить про те, що правовий механізм перегляду Великою Палатою Верховного Суду рішень ВРП, ухвалених за результатами розгляду скарг на рішення її Дисциплінарної палати, суперечить конституційним засадам організації судової влади та стандартам справедливого судочинства, оскільки наділення Великої Палати Верховного Суду одночасно функціями апеляційної та касаційної інстанції щодо рішень квазісудового органу не узгоджується з вимогами статей 124, 125 Конституції України та статей 17, 36 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII). Крім того, склад Великої Палати Верховного Суду, до якого відповідно до частини четвертої статті 45 Закону № 1402-VIII може входити лише п`ять суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, унеможливлює її кваліфікацію як спеціалізованого адміністративного суду касаційної інстанції, здатного забезпечити «повну юрисдикцію» та «достатність перегляду» у розумінні практики ЄСПЛ. Водночас визначений частиною одинадцятою статті 45 Закону № 1402-VIII знижений кворум правомочності засідання Великої Палати Верховного Суду суперечить принципу незмінюваності складу суду, закріпленому статтями 33, 35 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), породжує практику фактичної зміни суддівського складу під час розгляду справи без повідомлення учасників процесу і тим самим порушує принципи правової визначеності, відкритості судочинства та право на справедливий суд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а сукупність наведених обставин свідчить про системні процесуальні порушення та невідповідність чинного механізму перегляду рішень ВРП стандартам справедливого правосуддя.
10. Також 18 серпня 2026 року представниця подала додаткові письмові пояснення, у яких зазначила, що розгляд скарги ВРП на рішення її Дисциплінарної палати є складовою єдиної процедури притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, а, з огляду на правову природу ВРП, як позасудового квазісудового органу, звернення до суду з позовом (скаргою) на її рішення є першим зверненням особи до суду для вирішення такої категорії публічно-правового спору. Перегляд рішення ВРП Великою Палатою Верховного Суду є фактично єдиною та першою судовою інстанцією у цій справі. До того ж застосування обмежених правил касаційного провадження до рішень ВРП не забезпечує належного права на доступ до суду та ефективного засобу юридичного захисту, оскільки суттєво обмежує можливість суду повноцінно досліджувати фактичні обставини справи та виправляти правові помилки.
Позиція ВРП
11. ВРП у відзиві на скаргу заперечує проти доводів представниці ОСОБА_1 - адвокатки Панченко О. О.та просить залишити без змін оскаржувану ухвалу.
12. Зокрема, ВРП зазначає, що скарга адвокатки від 14 березня 2025 року подана майже через чотири місяці після ухвалення рішення Третьою Дисциплінарною палатою від 13 листопада 2024 року і вже після того, як сам суддя ОСОБА_1 реалізував передбачене статтею 51 Закону № 1798-VIII право на оскарження цього рішення, звернувшись зі скаргою від 22 листопада 2024 року, за результатами розгляду якої Рада рішенням від 4 березня 2025 року залишила без змін рішення своєї Дисциплінарної палати.
13. Відповідаючи на аргументи щодо повноважності складу ВРП, вважає, що станом на 2 червня 2026 року до складу Ради входило 19 членів, з яких 11 - судді, а отже, вимоги статті 18 Закону № 1798-VIII дотримано. У засіданні ж брали участь 11 членів Ради, рішення ухвалено одноголосно (11 «за», 0 «проти») та підписано всіма членами ВРП, які брали участь в його ухваленні. Відмова в задоволенні заяв про відвід членів ВРП ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є обґрунтованою, оскільки не встановлено ані особистої, ані опосередкованої їх заінтересованості чи інших обставин, що викликали б сумнів у неупередженості, а незгода скаржника з ухвалами про відмову в задоволенні заяв про відвід сама по собі не доводить неповноважності складу Ради. Посилання адвокатки на Рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2020 року № 4-р/2020 є недоречним, оскільки воно стосувалося неконституційності повноважень Комісії з питань доброчесності та етики щодо оцінювання членів ВРП, а не статусу Етичної ради, створеної окремим Законом України від 14 липня 2021 року № 1635-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо порядку обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя та діяльності дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя», положення якого є чинними і неконституційними не визнавалися.
14. Наполягає, що ВРП надала належну правову оцінку доводам клопотання про поновлення строку, вказавши, що Закон № 1798-VIII не передбачає перегляду рішень Третьої Дисциплінарної палати за «новими обставинами». Також встановила, що рішення ВРП від 4 березня 2025 року на момент подання повторної скарги вже було оскаржене ОСОБА_1 до Великої Палати Верховного Суду та перебувало на судовому розгляді.
15. З наведених міркувань Рада переконана, що оскаржувана ухвала від 2 червня 2026 року постановлена повноважним складом, з дотриманням передбаченої законом процедури та містить достатнє обґрунтування, у зв`язку із чим правових підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 немає.
Рух скарги
16. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 15 липня 2026 року відкрила провадження за скаргою ОСОБА_1 , а ухвалою від 30 вересня 2026 року суддя Великої Палати Верховного Суду призначила справу до розгляду в порядку письмового провадження на 22 жовтня 2026 року.
Встановлені ВРП обставини
17. Указом Президента України від 14 березня 2007 року № 201/2007 ОСОБА_1 призначений на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва строком на п`ять років, а Постановою Верховної Ради України від 6 жовтня 2011 року № 3833-VI обраний суддею Окружного адміністративного суду міста Києва безстроково.
18. Рішенням Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 13 листопада 2024 року № 3300/3дп/15-24 суддю Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.
19. 22 листопада 2024 року (вх. № 3874/0/6-24) до ВРП надійшла скарга судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 на зазначене рішення її дисциплінарного органу.
20. Розглянувши цю скаргу, ВРП рішенням від 4 березня 2025 року № 396/0/15-25 залишила без змін рішення її Третьої Дисциплінарної палати від 13 листопада 2024 року № 3300/3дп/15-24.
21. Рішенням ВРП від 18 березня 2025 року № 554/0/15-25 ОСОБА_1 звільнено з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
22. 14 березня 2025 року до ВРП надійшла ще одна скарга судді ОСОБА_1 на рішення її Третьої Дисциплінарної палати від 13 листопада 2024 року № 3300/3дп/15-24, яку він подав через адвокатку Панченко О. О.
23. Разом із цією скаргою було подано клопотання про поновлення строку на оскарження вказаного рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП, мотивоване тим, що договір про надання правової допомоги для представництва інтересів ОСОБА_1 укладено 7 березня 2025 року, у зв`язку з чим до цієї дати представниця не мала повноважень на звернення до ВРП із відповідною скаргою в інтересах клієнта, а також тим, що саме після укладення цього договору та вивчення матеріалів дисциплінарної справи нею з`ясовано нові обставини, які не були предметом дослідження ВРП під час розгляду скарги ОСОБА_1 , та обставини, які неповною мірою досліджувалися під час перегляду зазначеного рішення, у зв`язку з чим адвокатка просила поновити пропущений строк на оскарження та розглянути скаргу по суті.
24. ВРП ухвалою від 2 червня 2026 року № 1080/0/15-26 залишила без розгляду клопотання представниці судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 - адвокатки Панченко О. О. про поновлення строку для оскарження рішення її Третьої Дисциплінарної палати від 13 листопада 2024 року № 3300/3дп/15-24 про притягнення судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, залишила подану скаргу на це рішення без розгляду та повернула її представниці скаржника.
25. Свої висновки ВРП мотивувала тим, що перегляд рішення її Третьої Дисциплінарної палати за «новими обставинами» чинним законодавством не передбачений. Крім того, суддя ОСОБА_1 вже реалізував своє право на оскарження рішення Третьої Дисциплінарної палати від 13 листопада 2024 року № 3300/3дп/15-24 у порядку статті 51 Закону № 1798-VIII: за результатами розгляду цієї скарги ВРП ухвалила рішення від 4 березня 2025 року № 396/0/15-25 про залишення оскаржуваного рішення без змін.
26. Водночас ВРП залишила без розгляду клопотання про поновлення строку на оскарження рішення її Третьої Дисциплінарної палати від 13 листопада 2024 року № 3300/3дп/15-24. Зокрема, зазначила, що повторна скарга представниці судді - адвокатки Панченко О. О. подана 14 березня 2025 року з порушенням строку оскарження та з підстав, не передбачених законодавством.
27. Не погодившись з ухвалою ВРП від 2 червня 2026 року № 1080/0/15-26, ОСОБА_1 через свою представницю - адвокатку Панченко О. О. оскаржив її до Великої Палати Верховного Суду.
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
28. Велика Палата Верховного Суду ознайомилася з матеріалами дисциплінарного провадження та скарги, обговорила доводи скарги та заперечення Ради й дійшла таких висновків.
29. Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).
30. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцієюта законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
31. Статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП визначає Закон № 1798-VIII.
32. Дисциплінарні провадження щодо суддів здійснюють Дисциплінарні палати ВРП (частина друга статті 42 Закону № 1798-VIII).
33. Відповідно до частини другої статті 50 Закону № 1798-VIII за результатами розгляду дисциплінарної справи Дисциплінарна палата ухвалює рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді.
34. Резолютивна частина рішення ВРП, її органів оголошується публічно, безпосередньо після його ухвалення, а повний текст рішення оприлюднюється на офіційному вебсайті ВРП не пізніше ніж на сьомий день із дня його ухвалення, якщо інше не визначено законом (частина шоста статті 34 Закону № 1798-VIII).
35. Згідно із частиною десятою статті 50 Закону № 1798-VIII копія рішення Дисциплінарної палати у триденний строк з дня оголошення його резолютивної частини вручається чи надсилається судді та скаржнику.
36. Право оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до ВРП має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення. Скаржник має право оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до ВРП за наявності дозволу Дисциплінарної палати на таке оскарження (частина перша статті 51 Закону № 1798-VIII).
37. Скарга на рішення Дисциплінарної палати має бути подана не пізніше десяти днів з дня його ухвалення. ВРП може поновити строк для оскарження рішення Дисциплінарної палати, якщо визнає, що він був пропущений з поважних причин. Скарга на рішення Дисциплінарної палати може бути подана виключно до ВРП (частини друга, третя статті 51 Закону № 1798-VIII).
38. Отже, за змістом цієї норми відлік строку на оскарження рішення Дисциплінарної палати розпочинається з моменту ухвалення цього рішення, а не з моменту його оприлюднення на вебсайті ВРП чи отримання скаржником, оскільки іншого тлумачення норма частини другої статті 51 Закону № 1798-VIII не передбачає (аналогічний висновок Велика Палата Верховного Суду зазначала в постанові від 6 червня 2024 року у справі № 990SCGC/1/23).
39. Згідно з пунктом 5 частини шостої статті 51 Закону № 1798-VIII скарга на рішення Дисциплінарної палати залишається без розгляду і повертається особі, яка її подала, якщо скаргу подано після закінчення строку, встановленого для її подання, і ВРП такий строк не поновлено.
40. У цій справі встановлено, що рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП № 3300/3дп/15-24, яким суддю ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади, було ухвалене 13 листопада 2024 року.
41. Отже, останнім днем передбаченого частиною другою статті 51 Закону № 1798-VIII строку на оскарження зазначеного рішення дисциплінарного органу ВРП було 25 листопада 2024 року.
42. Однак скарга ОСОБА_1 на це рішення, яку він подав через адвокатку Панченко О. О., надійшла до ВРП 14 березня 2025 року, тобто її подано майже через 4 місяці після того, як закінчився передбачений законом строк для її подання.
43. У клопотанні про поновлення цього строку адвокатка мотивувала наявність поважних причин його пропуску такими обставинами: після звернення ОСОБА_1 до неї за правовою допомогою з`ясовано нові відомості, які не були предметом дослідження ВРП під час розгляду скарги на рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 13 листопада 2024 року № 3300/3дп/15-24, та обставини, які не у повній мірі були враховані Радою при здійснення перегляду означеного рішення; договір про надання правової допомоги укладено 7 березня 2025 року, тому раніше цієї дати вона не мала можливості звернутися до Ради зі скаргою в інтересах ОСОБА_1 .
44. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком ВРП, яка залишила без розгляду це клопотання представниці, зазначивши, що законодавством не передбачено перегляду рішення дисциплінарної палати за «новими обставинами», до того ж ОСОБА_1 вже скористався своїм правом на оскарження рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 13 листопада 2024 року № 3300/3дп/15-24.
45. Так, Третя Дисциплінарна палата ВРП своїм рішення від 13 листопада 2024 року № 3300/3дп/15-24 вирішила притягнути суддю Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та застосувати до нього дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.
46. Як видно зі справи, вперше скаргу на це рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП суддя ОСОБА_1 подав 22 листопада 2024 року, тобто в межах передбаченого Законом № 1798-VIII строку (зареєстровано 25 листопада 2024 року за вх. № 3874/0/6-24). Зазначену скаргу ВРП розглянула в пленарному складі по суті наведених у ній вимог та за результатами її розгляду рішенням від 4 березня 2025 року № 396/0/15-25 залишила без змін згадане рішення її дисциплінарного органу.
47. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 18 червня 2026 року у справі № 990SCGC/21/25 скаргу ОСОБА_1 на рішення ВРП від 4 березня 2025 року № 396/0/15-25 «Про залишення без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 13 листопада 2024 року № 3300/3дп/15-24 про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 » залишено без задоволення, а рішення ВРП від 4 березня 2025 року № 396/0/15-25 залишено без змін.
48. Ухвалу ж від 2 червня 2026 року, яка є предметом перегляду в цій справі, ВРП постановила за результатами розгляду повторної скарги судді ОСОБА_1 (поданої через адвокатку Панченко О. О.) на це ж саме рішення її Третьої Дисциплінарної палати, яка надійшла 14 березня 2025 року (зареєстровано за вх. № П-1483/0/7-25).
49. Ці обставини свідчать про те, що суддя Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 скористався правом на оскарження рішення її дисциплінарного органу про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, водночас чинне законодавство не містить норм, які б надавали право на повторне оскарження цього рішення, навіть якщо скарга обґрунтована іншими підставами.
50. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень («що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності»).
51. ЄСПЛ у справі «Христов проти України» (рішення від 19 лютого 2009 року, заява № 24465/04) наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу «Брумареску проти Румунії»). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду.
52. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Устименко проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації»), яка з огляду на положення статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується судами при розгляді справ як джерело права, повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.
53. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що чинне законодавство не містить норм, які б надавали право на повторне оскарження рішення дисциплінарного органу про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності після того, як таке рішення вже було переглянуте за скаргою судді. Покликання на інші доводи чи підстави, ніж ті, що були предметом попереднього розгляду, не змінює сутності такого звернення, яке за своєю правовою природою спрямоване на повторний перегляд уже вирішеного питання.
54. Врешті-решт ініціювання нового перегляду нівелює конвенційний принцип юридичної визначеності та його складову - res judicata. За такого підходу фактично допускалася б можливість неодноразового оскарження одного й того самого рішення шляхом наведення щоразу інших підстав, що створювало б умови для зловживання процесуальними правами та підривало б довіру до остаточного рішення.
55. Довід адвокатки в частині недотримання Радою вимог закону при залишенні без розгляду клопотання про поновлення строку є необґрунтованим.
56. Так, як слушно зауважила представниця, пунктом 14.9 Регламенту врегульовано порядок розгляду скарги, поданої із пропуском строку на оскарження рішення Дисциплінарної палати. Якщо особа порушує питання про поновлення цього строку, дисциплінарний інспектор Ради - доповідач вносить на розгляд Ради проєкт ухвали з пропозицією про поновлення такого строку чи відмову в його поновленні та залишення скарги без розгляду. Рада більшістю членів Ради, які беруть участь у засіданні, може поновити особі, яка подала скаргу, строк для оскарження рішення Дисциплінарної палати, якщо визнає, що він був пропущений із поважних причин. Якщо Рада відмовила у поновленні строку для оскарження рішення Дисциплінарної палати, скарга залишається без розгляду та повертається особі, яка її подала. Якщо скарга подана із пропуском строку на оскарження рішення Дисциплінарної палати та особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, дисциплінарний інспектор Ради - доповідач вносить на розгляд Ради проєкт ухвали з пропозицією про залишення скарги на рішення Дисциплінарної палати без розгляду та повернення її особі, яка подала скаргу, для постановлення відповідної ухвали.
57. Водночас поза увагою представниці залишилася та обставина, що процедура, визначена пунктом 14.9 Регламенту, є похідною від права на оскарження і може бути застосована лише за наявності такого права. Одночасно ні Законом № 1798-VIII, ні Регламентом не передбачено можливості подання повторної скарги на рішення Дисциплінарної палати, яке вже було предметом перегляду Радою. За відсутності такого права підстав стверджувати про порушення Радою процедури розгляду клопотання про поновлення строку немає, оскільки порядок, визначений пунктом 14.9 Регламенту, застосовується до скарг, поданих у межах наявного права на оскарження.
58. Надаючи оцінку аргументу адвокатки про те, що склад ВРП, який постановив оскаржувану ухвалу від 2 червня 2026 року, не мав повноважень її ухвалювати, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.
59. Так, представниця вважає, що члени ВРП ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 не могли брати участі в розгляді ВРП скарги на рішення її дисциплінарного органу і підлягали відводу, однак ВРП необґрунтовано відмовила в задоволенні заяв про відводи цих її членів.
60. За змістом статі 18 Закону № 1798-VIII ВРП є повноважною за умови обрання (призначення) на посаду щонайменше п`ятнадцяти членів, серед яких більшість становлять судді (включаючи суддів у відставці), та складення ними присяги.
61. Засідання ВРП у пленарному складі, засідання Дисциплінарної палати є повноважним, якщо в ньому бере участь більшість від складу ВРП або Дисциплінарної палати відповідно. Засідання ВРП у пленарному складі, на якому розглядається питання щодо внесення подання про призначення судді на посаду, є повноважним, якщо в ньому бере участь не менше чотирнадцяти членів ВРП (частина друга статті 30 Закону № 1798-VIII).
62. Відповідно до частини першої статті 34 указаного Закону рішення ВРП ухвалюється більшістю членів ВРП, які беруть участь у засіданні ВРП, якщо інше не визначено цим Законом.
63. Згідно із частинами першою, другою та четвертою статті 33 Закону № 1798-VIII член ВРП не може брати участі в розгляді питання і підлягає відводу, якщо буде встановлено, що він особисто, прямо чи побічно заінтересований у результаті справи, є родичем особи, стосовно якої розглядається питання, або якщо будуть встановлені інші обставини, що викликають сумнів у його неупередженості. За наявності таких обставин член ВРП повинен заявити самовідвід. За наявності обставин, передбачених частиною першою цієї статті, відвід члену ВРП може заявити особа, за поданням якої розглядатиметься питання, а також особа, стосовно якої вирішується питання, чи особа, що подала заяву, скаргу. Відвід (самовідвід) повинен бути вмотивованим, викладеним у письмовій формі і заявленим до початку розгляду відповідного питання, справи. Заявляти відвід (самовідвід) після початку розгляду питання, справи дозволяється лише у виключних випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) не могло бути відомо до початку розгляду.
64. Відповідно до частини восьмої статті 51 Закону № 1798-VIII у розгляді скарги не беруть участі члени ВРП, які входять до Дисциплінарної палати, що ухвалила оскаржуване рішення.
65. Аналіз наведеної норми дозволяє дійти висновку, що в розгляді скарги на рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді не мають права брати участь саме ті члени ВРП, які у складі цієї Дисциплінарної палати ухвалювали рішення, яке оскаржується до Ради.
66. Тож мотиви, якими представниця скаржника обґрунтувала свої сумніви в неупередженості членів ВРП ОСОБА_3., ОСОБА_4 та ОСОБА_2, Велика Палата Верховного Суду відхиляє, оскільки самі собою наведені обставини за відсутності конкретних доказів чи фактів, які б давали обґрунтовані підстави стверджувати про небезсторонність цих членів ВРП, очевидно є недостатніми для висновку про неможливість їх участі в розгляді у складі ВРП будь-якого питання щодо судді ОСОБА_1, зокрема й скарги на рішення її дисциплінарного органу.
67. Слід зауважити, що, розглядаючи справу, Велика Палата Верховного Суду не встановила жодних обставин, які б свідчили про упередженість чи небезсторонність членів ВРП ОСОБА_3., ОСОБА_4 та ОСОБА_2 щодо судді ОСОБА_1, або про існування інших передбачених частиною першою статті 33 Закону № 1798-VIIIобставин, які обумовлювали обов`язок згаданих членів ВРП заявити самовідвід та невиконання цього обов`язку.
68. Також необґрунтованими є покликання представниці на Рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2020 року № 4-р/2020 щодо неповноважності решти членів ВРП, які брали участь у постановленні оскаржуваної ухвали від 2 червня 2026 року, оскільки предметом конституційного контролю у справі № 1-304/2019(7155/19) були окремі положення законів України № 1402-VIII, № 1798-VIIIта від 16 жовтня 2019 року № 193-IX«Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування», зокрема стосовно повноважень Комісії з питань доброчесності та етики щодо оцінювання членів ВРП, а не статусу Етичної ради, яка створена Законом України від 14 липня 2021 року № 1635-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо порядку обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя та діяльності дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя», положення якого є чинними і неконституційними не визнавалися.
69. За наведених обставин Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи адвокатки щодо неповноваженості складу ВРП, який постановив оскаржувану ухвалу.
70. Тож, надавши оцінку всім основним доводам, якими суддя ОСОБА_1 і його представниця мотивували вимоги скарги на спірне рішення ВРП, Велика Палата Верховного Суду вважає, що вони не спростовують обґрунтованості висновків ВРП в оскаржуваній ухвалі від 2 червня 2026 року № 1080/0/15-26.
Висновки за результатами розгляду скарги
71. На підставі частини восьмої статті 266 КАС України Велика Палата Верховного Суду за наслідками розгляду справи щодо оскарження рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може скасувати оскаржуване рішення ВРП або залишити його без змін.
72. Оскільки ВРП прийняла оскаржуване рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, врахувала всі обставини, що мають значення для прийняття рішення, і дійшла обґрунтованого висновку про залишення без розгляду клопотання про поновлення строку та скарги на рішення її дисциплінарного органу, Велика Палата Верховного Суду вважає, що скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Висновки щодо розподілу судових витрат
73. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
74. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 139, 266, 345, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
П О С Т А Н О В И Л А:
Скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатка Панченко Олександра Олександрівна, залишити без задоволення.
Ухвалу Вищої ради правосуддя від 2 червня 2026 року № 1080/0/15-26 «Про залишення без розгляду та повернення представнику судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 - адвокатці Панченко О. О. скарги на рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 13 листопада 2024 року № 3300/3дп/15-24 про притягнення судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності» залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.
Суддя-доповідачка|Н. М. Мартинюк|
Судді:|О. О. Банасько|М. В. Мазур|
|О. В. Білоконь|К. М. Пільков|
|О. Л. Булейко|С. О. Погрібний|
|М. М. Гімон|Н. С. Стефанів|
|О. А. Губська|Т. Г. Стрелець|
|А. А. Ємець|І. В. Ткач|
|В. В. Король|В. Ю. Уркевич|
|О. В. Кривенда||