П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
4 вересня 2019 року
м. Київ
Справа № 826/23972/15
Провадження № 11-152апп19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Кібенко О. Р., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі - Управління), третя особа - ОСОБА_2 , про визнання нікчемним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 2 серпня 2016 року (суддя Данилишин В. М.) та Київського апеляційного адміністративного суду від 3 жовтня 2016 року (судді Мєзєнцева Є. І., Файдюк В. В., Чаку Є. В.),
УСТАНОВИЛА:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління, третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 , про визнання нікчемним та скасування рішення відповідача від 30 січня 2013 року № 181463 про проведення державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна № 4275380000 (квартира) за адресою: АДРЕСА_1 (далі - оскаржуване рішення); зобов`язання відповідача забезпечити внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідного запису про скасування державної реєстрації речових прав на квартиру.
Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 2 серпня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 3 жовтня 2016 року, керуючись пунктом 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у редакції, чинній на час ухвалення рішення, провадження у справі закрив.
За висновками суду першої інстанції, з якими погодився й апеляційний суд, спір у справі не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, оскільки він випливає із цивільних правовідносин.
Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 , від імені якого діє його представник ОСОБА_3 , подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 2 серпня 2016 року та Київського апеляційного адміністративного суду від 3 жовтня 2016 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
На обґрунтування вимог касаційної скарги позивач вважає, що спір у справі є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. ОСОБА_1 стверджує, що спір у справі не має ознак цивільно-правового, а стосується лише дій та рішень державного реєстратора, яким суд має дати оцінку.
Управління подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому, посилаючись на те, що заявлені позовні вимоги позивача є спором про право і стосуються захисту його прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних правовідносин, вважає, що цей спір не відноситься до юрисдикції адміністративного суду і має розглядатися в порядку цивільного судочинства, тому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі.
ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_4 подали відзив та заперечення відповідно на касаційну скаргу позивача, у яких також просять залишити касаційну скаргу без задоволення, оскільки спір у справі стосується права цивільного.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 25 жовтня 2016 року відкрив касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 30 січня 2019 року на підставі частини шостої статті 346 КАС передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Відповідно до цієї норми справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
Оскільки в касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвали судів першої та апеляційної інстанцій у зв`язку з порушенням правил предметної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність правових підстав для прийняття цієї справи до розгляду.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 лютого 2019 року справу передано судді Великої Палати Верховного Суду Саприкіній І. В.
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 19 березня 2019 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження.
30 травня 2019 року згідно з розпорядженням керівника апарату Верховного Суду № 9/0/30-19, виданим на підставі рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 12 «Про дострокове вибуття судді Саприкіної І. В. зі складу Великої Палати Верховного Суду», відповідно до підпункту 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, та пункту 3.2 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу та визначення складу суду у Верховному Суді, затверджених постановою Пленуму Верховного Суду від 14 грудня 2017 року № 8, призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 травня 2019 року справу передано судді Великої Палати Верховного Суду Прокопенку О. Б.
Згідно із частиною першою статті 341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах, установлених статтею 341 КАС, наведені в касаційній скарзі та відзивах і запереченні на неї доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Як установили суди та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . ОСОБА_2 є онуком померлої ОСОБА_5
ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 26 вересня 1994 року, виданого виконавчим комітетом Ленінградської районної ради народних депутатів міста Києва, на праві власності належала квартира за адресою: АДРЕСА_1 .
21 вересня 2002 року ОСОБА_5 склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтенко Л. О. та зареєстрований у реєстрі за № 791, яким усе своє майно заповідала ОСОБА_2 .
При цьому, як стверджував позивач, оскаржуване рішення є протиправним, оскільки прийняте без врахування вимог законодавства, яке підлягає застосуванню щодо правового режиму спадкування майна, чим позбавлено права власності на нерухоме майно інших спадкоємців, в тому числі й позивача.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Стаття 2 КАС у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, завданням адміністративного судочинства визначала захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Пункт 1 частини першої статті 3 КАС у редакції, чинній на час вирішення цієї справи судами попередніх інстанцій, справою адміністративної юрисдикції визнавав публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
За правилами частини першої статті 17 КАС у зазначеній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС у редакції, чинній на час вирішення цієї справи).
Таким чином, до компетенції адміністративних судів на час розгляду справи судами попередніх інстанцій належали спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.
Наведене узгоджується й з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб`єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.
Разом із тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Частиною першою статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), чинного на час ухвалення рішень про закриття провадження у справі, передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Ураховуючи наведені вище нормативні положення, не є публічно-правовим спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб`єктом владних повноважень) як суб`єктом публічного права та суб`єктом приватного права - фізичною особою чи юридичною особою, в якому управлінські дії суб`єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У такому випадку - це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб`єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.
З установлених судами обставин справи вбачається, що спір фактично виник між позивачем та третьою особою щодо права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
Механізм визнання права власності на той чи інший об`єкт за певним суб'єктом визначений ЦПК.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб`єктний склад такого спору.
Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій, враховуючи суть спірних правовідносин та їх суб`єктний склад, дійшли обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі у зв`язку з тим, що вона не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства та має вирішуватися у порядку цивільного судочинства.
Такий висновок суду ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права, які діяли на час звернення позивача до суду, і при цьому узгоджується з чинними положеннями процесуального законодавства, які визначають юрисдикцію судів.
Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 816/421/17 та від 20 вересня 2018 року у справі № 813/1076/17.
Оскільки оскаржувані судові рішення прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права, а правових висновків цього суду ОСОБА_1. не спростував, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
Відповідно до частини третьої статті 3 КАС провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
За правилами частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 2 серпня 2016 року та Київського апеляційного адміністративного суду від 3 жовтня 2016 року- без змін.
Керуючись статтями 243, 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 2 серпня 2016 року та Київського апеляційного адміністративного суду від 3 жовтня 2016 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач| |О. Б. Прокопенко|
Судді:|Н. О. Антонюк|Н. П. Лященко|
|Т. О. Анцупова|В. В. Пророк|
|С. В. Бакуліна|Л. І. Рогач|
|В. В. Британчук|О. М. Ситнік|
|Ю. Л. Власов|О. С. Ткачук|
|М. І. Гриців|В. Ю. Уркевич|
|Д. А. Гудима|О. Г. Яновська|
|О. Р. Кібенко| |