П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 березня 2019 року
м. Київ
Справа № 635/1968/16-а
Провадження № 11-1319апп18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Саприкіної І. В.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенко О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_3 на ухвали Фрунзенського районного суду м. Харкова від 15 травня 2017 року (суддя Сілантьєва Е. Є.) та ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2017 року (у складі колегії суддів Чалого І. С., П'янової Я. В., Зеленського В. В.) у справі за його позовом до Кулиничівської селищної ради Харківського району Харківської області
(далі - Кулиничівська сільрада; Сільрада), треті особи: ОСОБА_4, Управління Держгеокадастру у Харківському районі Харківської області (далі - Управління Держгеокадастру), про визнання незаконними та скасування рішення і державного акта, скасування запису про реєстрацію державного акта,
УСТАНОВИЛА:
У лютому 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Харківського районного суду Харківської області з позовом до Кулиничівської сільради, третя особа ОСОБА_4, у якому просив:
- визнати незаконним та скасувати рішення Кулиничівської сільради від 10 липня 2001 року № 288 про надання ОСОБА_4 у приватну власність земельну ділянку, загальною площею 0,16 га для ведення особистого підсобного господарства, що знаходиться на АДРЕСА_1
- визнати недійсним виданий ОСОБА_4 державний акт про право приватної власності на зазначену земельну ділянку та скасувати запис про реєстрацію цього державного акта.
Харківський районний суд Харківської області ухвалою від 19 липня 2016 року закрив провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України; у редакції чинній на час постановлення цієї ухвали), оскільки спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 15 серпня 2016 року скасував ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 19 липня 2016 року в частині закриття провадження щодо позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення Сільради від 10 липня 2001 року № 288 і направив в цій частині справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В решті судове рішення залишив без змін.
Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 19 жовтня 2016 року задоволено клопотання позивача про передачу цієї адміністративної справи на розгляд до Фрунзенського районного суду м. Харкова.
Фрунзенський районний суд м. Харкова ухвалою від 11 січня 2017 року прийняв справу до свого провадження.
13 квітня 2017 року ОСОБА_3 подав до Фрунзенського районного суду м. Харкова уточнену позовну заяву до Кулиничівської сільради, треті особи: ОСОБА_4 та Управління Держгеокадастру, у якій просив:
- визнати незаконним та скасувати рішення Кулиничівської сільради від 10 липня 2001 року № 288 про надання ОСОБА_4 у приватну власність земельну ділянку, загальною площею 0,16 га для ведення особистого підсобного господарства, що знаходиться на АДРЕСА_1
- визнати недійсним виданий ОСОБА_4 державний акт про право приватної власності на зазначену земельну ділянку;
- скасувати запис № 2693 про реєстрацію державного акту про право приватної власності на земельну ділянку, надану ОСОБА_4 для ведення особистого підсобного господарства.
Фрунзенський районний суд м. Харкова ухвалою від 15 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2017 року, залишив без розгляду з підстав пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду вимоги ОСОБА_3 в частині визнання незаконним та скасування рішення Кулиничівської сільради від 10 липня 2001 року № 288.
В іншій частині позовних вимог, а саме: щодо визнання недійсним державного акта про право приватної власності на земельну ділянку та скасування запису про реєстрацію права власності на землю Фрунзенський районний суд м. Харкова ухвалою від 15 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2017 року, закрив провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України (у редакції чинній на час постановлення цих ухвал),оскільки заявлені вимоги не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Позивачу роз'яснено, що спірні правовідносини регламентовані нормами Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, у серпні 2017 року позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційні скарги, в яких просить скасувати ухвали Фрунзенського районного суду м. Харкова від 15 травня 2017 року та ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2017 року й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, зокрема, з підстав, що цей спір є публічно-правовим та належить до адміністративної юрисдикції.
Вищий адміністративний суд України ухвалами від 10 та 30 серпня 2017 року відкрив касаційні провадження за вказаними скаргами і об'єднав їх в одне касаційне провадження.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.
Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII «Перехідні положення» КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 31 жовтня 2018 року згадану вище справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII), оскільки учасник справи оскаржує судові рішення з підстави порушення правил предметної юрисдикції.
Перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду встановила таке.
На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 09 липня 1993 року ОСОБА_3 отримав у спадщину домоволодіння, яке знаходиться на земельній ділянці загальною площею 0,37 га, за адресою: АДРЕСА_1
26 квітня 2001 року ОСОБА_3 подав до Кулиничівської сільради заяву про закріплення за ним з метою подальшої приватизації земельної ділянки (з урахуванням сінокосіння) загальною площею 0,6 га, що знаходиться під будинковолодінням за адресою: АДРЕСА_1
05 липня 2001 року до Сільради звернувся ОСОБА_4 із заявою про виділення земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства, яка межує з ділянкою, де розташовано належний йому будинок, за адресою: АДРЕСА_2.
Рішенням виконавчого комітету Кулиничівської сільради від 10 липня 2001 року № 288 надано ОСОБА_4 у приватну власність земельну ділянку загальною площею 0,16 га для ведення особистого підсобного господарства в селі Бобрівка Харківського району Харківської області з видачею державного акту на право приватної власності, а 24 вересня 2001 року такий державний акт (серія НОМЕР_1) було йому видано.
22 жовтня 2001 року ОСОБА_3 на свою заяву отримав від Кулиничівської сільради відповідь, де було зазначено, що згідно з вимогами чинного законодавства за спадковим домоволодінням закріплюється не більше 0,25 га землі, а виділити додатково земельну ділянку навпроти будинковолодіння позивача загальною площею 0,16 га неможливо, оскільки ця ділянка згідно рішення виконавчого комітету Сільради від 10 липня 2001 року № 288 вже надана у приватну власність для ведення особистого підсобного господарства з видачею державного акта на право приватної власності ОСОБА_4
Вважаючи незаконним рішення Сільради від 10 липня 2001 року № 288 про надання ОСОБА_4 в приватну власність земельну ділянку для ведення особистого підсобного господарства та виданий на підставі нього державний акт на право приватної власності на землю, а також незаконним вчинення запису про реєстрацію цього акта, ОСОБА_3 звернувся до суду із цим позовом.
Дослідивши наведені в касаційних скаргах доводи про оскарження судових рішень першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції, перевіривши матеріали справи й заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, ВеликаПалата Верховного Суду зазначає наступне.
Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Ухвалюючи судові рішення, які є предметом цього касаційного розгляду, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що в частині позовних вимог стосовно визнання недійсним державного акта про право приватної власності на земельну ділянку та скасування запису про реєстрацію права власності на землю цей спір не є публічно-правовим, оскільки у спірних правовідносинах, які склалися між сторонами, відповідач не здійснював владних управлінських функцій.
Велика Палата Верховного Суду погоджується з такою позицією, викладеною в оспорюваних судових рішеннях, з огляду на таке.
Завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України, в цьому випадку й далі у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом).
При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 4, п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Справою адміністративної юрисдикції у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України).
Отже, юрисдикція адміністративного суду поширюється на публічно-правові спори, ознаками яких є не лише спеціальний суб'єктний склад (хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції), але й спеціальні підстави їх виникнення, пов'язані з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Наведене узгоджується й з положеннями ст. 2, 4, 19 чинного КАС України, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
ОСОБА_3, звертаючись до адміністративного суду з позовом про визнання недійсним державного акта про право приватної власності на земельну ділянку загальною площею 0,16 га, за адресою АДРЕСА_1 який виданий третій особі у справі (ОСОБА_4 та реєстрацію цього акту в Книзі записів реєстрації державних актів про право власності на землю, обґрунтовує вимоги тим, що Сільрада всупереч нормам діючого законодавства своїм рішенням надала ОСОБА_4 земельну ділянку, яка знаходилась у користуванні позивача.
Отже, виникнення спірних правовідносин обумовлено незгодою позивача з передачею на підставі рішення органу місцевого самоврядування третій особі земельної ділянки та видачею на неї державного акта про право приватної власності і його реєстрації у Книзі записів реєстрації державних актів про право власності на землю, оскільки зазначена земельна ділянка перебуває в користуванні позивача.
Таким чином, предметом розгляду в цій справі є спір про право, зокрема спір щодо захисту права позивача на земельну ділянку, яка знаходиться у його користуванні, однак була передана у власність третій особі - ОСОБА_4, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.
Тобто, у цій справі існує невирішений спір про право на земельну ділянку, що унеможливлює його розгляд за правилами адміністративного судочинства, адже адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) належність права власності (постійного користування) на земельну ділянку.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 2107/5039/2012/13-а.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України; у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За правилами п. 1 ч. 1 ст. 15 ЦПК України; у редакції, чинній на час розгляду справи судами) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Аналогічну норму закріплено й у ч. 1 ст. 19 ЦПК України (у редакції Закону № 2147-VIII).
Ураховуючи наведе, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір стосовно визнання недійсним державного акта про право приватної власності на земельну ділянку та скасування запису про реєстрацію такого права, які видані на підставі рішення органу місцевого самоврядування, не належить до юрисдикції адміністративних судів,а тому висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо закриття провадження у справі в цій частині позовних вимог і їх розгляд в порядку цивільного судочинства є обґрунтованим.
Щодо оскарження ОСОБА_3 в касаційному порядку ухвали Фрунзенського районного суду м. Харкова від 15 травня 2017 року та ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2017 року про залишення без розгляду його позовних вимог в частині визнання незаконним та скасування рішення Кулиничівської сільради від 10 липня 2001 року № 288 з підстав пропуску строку на звернення до адміністративного суду, Велика Палата Верховного Суду зазначає слідуюче.
Позовна вимога ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення Кулиничівської сільради від 10 липня 2001 року № 288 є взаємопов'язаною з вимогами стосовно визнання недійсним державного акта про право приватної власності на земельну ділянку та скасування запису про реєстрацію такого права, оскільки також спрямована на захист цивільного права позивача щодо отримання земельної ділянки, яка перебуває у власності іншої особи.
Таким чином, ВеликаПалата Верховного Суду України дійшла висновку, що всі заявлені позивачем вимоги є взаємопов'язаними і підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, а тому вирішення питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом має вирішуватись не в порядку КАС України, а з урахуванням строків, визначених ЦПК України.
Виходячи із викладеного, ухвала Фрунзенського районного суду м. Харкова від 15 травня 2017 року та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2017 року, якими залишено без розгляду позовні вимоги щодо визнання незаконним та скасування рішення Кулиничівської селищної ради Харківського району Харківської області від 10 липня 2001 року № 288 з підстав пропуску строку звернення до адміністративного суду, підлягає скасуванню, а провадження у справі в цій частині позовних вимог - закриттю.
Згідно із ч. 3 ст. 3 КАС України (у редакції Закону № 2147-VІІІ) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
За нормами п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС Українисуд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
На підставі п. 1 та 5 ч. 1 ст. 349 КАС Українисуд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право: залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю і закрити провадження у справі.
За правилами ч. 1 ст. 354 КАС Українисуд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю і закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно ст. 238 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених ст. 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.
Керуючись ст. 238, 341, 344, 349, 354, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Фрунзенського районного суду м. Харкова від 15 травня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2017 року, якими закрито провадження в частині позовних вимог щодо визнання недійсним державного акта про право приватної власності на земельну ділянку та скасування запису про реєстрацію права власності на землю з підстав порушення правил предметної юрисдикції залишити без задоволення, а судові рішення - залишити без змін.
Касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Фрунзенського районного суду м. Харкова від 15 травня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2017 року, якими залишено без розгляду позовні вимоги щодо визнання незаконним та скасування рішення Кулиничівської селищної ради Харківського району Харківської області від 10 липня 2001 року № 288 з підстав пропуску строку звернення до
адміністративного суду задовольнити частково, судові рішення скасувати, а провадження у справі в цій частині позовних вимог - закрити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач| | |І. В. Саприкіна|
Судді:| | | |
|Н. О. Антонюк С. В. Бакуліна В. В. Британчук Д. А. Гудима О. С. Золотніков В. С Князєв Л. М. Лобойко | |Н. П. Лященко О. Б. Прокопенко Л. І. Рогач О. М. Ситнік В. Ю. Уркевич О. Г. Яновська|