П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 лютого 2019 року
м. Київ
Справа № 9901/461/18
Провадження № 11-718заі18
ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
головуючого судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
за участю:
секретаря судового засідання - Ключник А. Ю.,
представників:
позивача - ОСОБА_3,
відповідача - Русакової І. Г.,
третьої особи - Бороха С. І.,
розглянула в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП), третя особа - Вища кваліфікаційна комісія суддів України (далі - ВККС), про визнання протиправним рішення та зобов'язання прийняти рішення
за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 травня 2018 року (судді Шипуліна Т. М., Бившева Л. І., Гончарова І. А., Олендер І. Я., Ханова Р. Ф.),
УСТАНОВИЛА:
У січні 2018 року ОСОБА_6 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив:
- визнати незаконним і скасувати рішення ВРП від 21 грудня 2017 року № 4212/0/15-17 «Про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення ОСОБА_6 на посаду судді Білозерського районного суду Херсонської області» (далі - Рішення ВРП);
- зобов'язати ВРП прийняти рішення про внесення подання Президентові України про призначення ОСОБА_6 на посаду судді Білозерського районного суду Херсонської області.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_6 послався на те, що оспорюване Рішення ВРПне ґрунтується на вимогах законодавства, містить формулювання, які порушують принцип невинуватості особи, вважає, що оскаржуване рішення прийнято без вивчення всіх обставин справи, з порушенням процедури.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 14 травня 2018 року відмовив у задоволенні позову ОСОБА_6, при цьому перевіривши Рішення ВРП за встановленими статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) критеріями та дійшовши висновку, що це рішення ґрунтується на законі, крім того, немає й обов'язкових підстав для його скасування.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, порушує питання про скасування цього рішення та ухвалення нового - про задоволення позову.
Позивач вважає, що суд неправильно дослідив докази і не врахував повністю реабілітуючих, виправдувальних підстав закриття кримінальної справи; докази, на які послався суд, в частині обвинувачення його у вимаганні грошових коштів і невідповідності у зв'язку з цим критерію доброчесності та професійної етики є неналежними, недопустимими, недостовірними, недостатніми та не можуть братися до уваги.
ОСОБА_6 наголошує, що суд не врахував, що обвинувального вироку суду немає, а кримінальну справу закрито, а отже він вважається повністю невинуватим та виправданим.
Натомість відповідач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти вимог апеляційної скарги та зі свого боку доводить, що скарга позивача не містить обґрунтувань щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права і незаконності рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 травня 2018 року.
ВККС у відзиві на апеляційну скаргу вважає вимоги апеляційної скарги необґрунтованими, просить залишити без змін рішення суду першої інстанції, посилаючись на його законність і обґрунтованість.
У судовому засіданні представники позивача, ВРП та ВККС підтримали, відповідно, апеляційну скаргу та відзиви на апеляційну скаргу, надали пояснення, аналогічні наведеним у процесуальних документах доводам.
Заслухавши доповідь судді, представників сторін, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та аргументи відзивів ВРП та ВККС, Велика Палата Верховного Суду переглянула оскаржуване судове рішення і не виявила порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати.
При розгляді справи суд першої інстанції встановив такі фактичні обставини.
Указом Президента України від 6 лютого 2007 року № 82/2007 ОСОБА_6 призначений на посаду судді Білозерського районного суду Херсонської області строком на п'ять років. Строк повноважень судді закінчився 6 лютого 2012 року.
Рішенням ВККС від 17 вересня 2014 року № 190/бо-14 ОСОБА_6 рекомендовано для обрання на посаду судді Білозерського районного суду Херсонської області безстроково та внесено відповідне подання до Верховної Ради України (далі - ВРУ).
У зв'язку із набранням чинності Законом України від 11 квітня 2014 року
№ 1188-VІІ «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» матеріали про обрання ОСОБА_6 суддею безстроково були повернуті ВККС для їх повторного розгляду.
Рішенням ВККС від 31 серпня 2015 року № 364/бо-15 ОСОБА_6 рекомендовано для обрання на посаду судді Білозерського районного суду Херсонської області безстроково та внесено відповідне подання до ВРУ.
Підпунктом 2 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України встановлено, що з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» повноваження суддів, призначених на посаду строком на п`ять років, припиняються із закінченням строку, на який їх було призначено. Такі судді можуть бути призначені на посаду судді в порядку, визначеному законом.
На підставі законів України від 2 червня 2016 року № 1401-VIIІ «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIIІ) та
№ 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIIІ), в Україні запроваджено судову реформу.
Зазначені закони набрали чинності 30 вересня 2016 року, і з цього часу ВРУ позбавлена повноважень щодо призначення або звільнення суддів, а відповідно до положень статті 131 Конституції України в Україні обов'язок щодо формування суддівського корпусу, в тому числі щодо внесення подання про призначення судді на посаду, покладено на ВРП.
На підставі зазначеного ВРУ 28 жовтня 2016 року передала до Вищої ради юстиції (правонаступником якої є ВРП; далі - ВРЮ) подання, документи та рекомендацію ВККС про обрання ОСОБА_6 на посаду судді Білозерського районного суду Херсонської області безстроково.
За результатами автоматизованого розподілу матеріалів між членами ВРЮ рекомендація ВККС від 31 серпня 2015 року № 364/бо-15 про обрання ОСОБА_6 на посаду судді Білозерського районного суду Херсонської області безстроково - передана члену ВРЮ ОСОБА_8 для проведення перевірки.
12 січня 2017 року прийнято рішення про реорганізацію ВРЮ у ВРП, яка була завершена 15 березня 2017 року.
За результатами попереднього розгляду рекомендації ВККС від 31 серпня 2015 року № 364/бо-15 та матеріалів про обрання ОСОБА_6 на посаду судді Білозерського районного суду Херсонської області безстроково членом ВРП ОСОБА_8 22 травня 2017 року складено висновок про відповідність кандидатури вимогам закону та можливість призначення ОСОБА_6 на посаду судді безстроково.
При цьому за результатами засідання ВРП прийнято рішення від 21 грудня 2017 року № 4212/0/15-17 «Про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення ОСОБА_6 на посаду судді Білозерського районного суду Херсонської області». Результати голосування: «за внесення подання» - 5,
«проти» - 13, «не брали участь в голосуванні» - 0. Рішення прийнято 18 членами ВРП, з яких 11 - судді.
Рішення мотивоване наявністю фактів, яким ВККС не дала належної оцінки та які свідчать про наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з таким призначенням (частина дев'ятнадцята статті 79 Закону № 1402-VIII).
Підставами для такого висновку було те, що стосовно ОСОБА_6 Прокуратурою Миколаївської області 22 січня 2009 року порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 368 Кримінального кодексу України (одержання хабара службовою особою, яка займає відповідальне становище, поєднане з вимаганням хабара; у редакції, що діяла на момент порушення кримінальної справи; далі - КК).
ВРП досліджено обставини, встановлені судами у кримінальній справі стосовно ОСОБА_6, які не були предметом розгляду ВККС та яким не надавалась оцінка, а саме.
Вироком Апеляційного суду Миколаївської області від 3 березня 2010 року ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 368 КК, та призначено йому покарання у виді 5 років позбавлення волі з конфіскацією 1/10 частини майна і позбавленням на 2 роки права займати посаду судді за отримання від ОСОБА_9 хабара.
Ухвалою Верховного Суду України від 10 червня 2010 року зазначений вирок скасовано, а справу направлено на нове розслідування.
Постановою Заводського районного суду м. Миколаєва від 26 березня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 15 травня 2012 року, кримінальну справу направлено прокурору Миколаївської області для проведення додаткового розслідування.
Постановою Заводського районного суду м. Миколаєва від 2 серпня 2012 року кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_6 повернуто прокурору Миколаївської області для проведення додаткового розслідування.
Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 20 вересня 2012 року постанову Заводського районного суду м. Миколаєва від 2 серпня 2012 року скасовано, кримінальну справу направлено на новий судовий розгляд до того ж суду зі стадії попереднього розгляду.
Постановою Заводського районного суду м. Миколаєва від 18 березня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 4 червня 2013 року, кримінальну справу повернуто прокурору Миколаївської області для проведення додаткового розслідування.
Постановою старшого слідчого Прокуратури Херсонської області від 24 грудня 2013 року кримінальне провадження за фактом отримання неправомірної вигоди (у зв'язку зі змінами в законодавстві злочин перекваліфікований на частину четверту статті 368 КК) суддею Білозерського районного суду Херсонської області ОСОБА_6 закрито у зв'язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 368 КК. Постанову мотивовано неможливістю вчинити процесуальні дії для усунення протиріч досудового слідства.
Приймаючи спірне Рішення, ВРП дійшла висновку, що встановлені факти та обставини викликають обґрунтований сумнів щодо відповідності ОСОБА_6 критерію доброчесності та професійної етики і є обставинами, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. За частиною другою цієї статті в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Частиною другою статті 2 КАС визначено перелік критеріїв, на відповідність яким суд повинен перевірити рішення (дії, бездіяльність) суб'єкта владних повноважень у справах про їх оскарження.
За змістом статті 1 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII) ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.
Для виконання покладених на неї законом завдань щодо формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів ВРП наділена повноваженнями вносити Президентові України подання про призначення судді на посаду (пункт 1 частини першої статті 3 Закону № 1798-VІІІ).
Відповідно до внесеної ВККС рекомендації ВРП на своєму засіданні розглядає питання про призначення кандидата на посаду судді та в разі ухвалення позитивного рішення вносить подання Президентові України про призначення судді на посаду (частина вісімнадцята статті 79 Закону № 1402-VIII).
За змістом частини четвертої статті 37 Закону № 1798-VIII ВРП може ухвалити рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду відповідно до пункту 1 частини дев'ятнадцятої статті 79 Закону № 1402-VIIIтільки на підставі обґрунтованих відомостей, які були отримані ВРП в передбаченому законом порядку, якщо:
1) такі відомості не були предметом розгляду ВККС;
2) ВККС не дала належної оцінки таким відомостям в межах процедури кваліфікаційного оцінювання щодо відповідного кандидата.
Відповідно до частини дев'ятнадцятої статті 79 Закону № 1402-VIII ВРП може відмовити у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду виключно з таких підстав:
1) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з таким призначенням;
2) порушення визначеного законом порядку призначення на посаду судді.
Підстави, зазначені у пункті 1 цієї частини, ВРП визначає, керуючись власною оцінкою обставин, пов'язаних із кандидатом на посаду судді, та його особистих якостей.
Отже, зазначеною нормою Закону визначено виключний перелік підстав, за яких ВРП може відмовити у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду.
Конституційний Суд України в Рішенні від 5 квітня 2011 року № 3-рп/2011 наголосив, що професійні судді виконують конституційну функцію - здійснення правосуддя, чим обумовлений їх спеціальний правовий статус. При його визначенні законодавець повноважний установлювати спеціальні вимоги для зайняття таких посад (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини).
У Рішенні від 21 червня 2011 року № 7-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що ВРЮ та ВККС є незалежними органами, відповідальними за формування належного суддівського корпусу держави. Разом з цим в основу їх діяльності покладено одну й ту саму правову ідею щодо формування корпусу суддів на зазначених засадах та згідно з повноваженнями, викладеними в законі.
Професійна етика як категорія складається із загальних етичних принципів і правил поведінки, котрі пов'язуються з конкретною професією. У найзагальніших рисах ці принципи можна поділити на дві групи: за юридичною силою та за предметом правового регулювання. Так, у розрізі юридичної сили етичні принципи поділяються на правові та корпоративні. Перші закріплені в Конституції та законах України і визначають обов'язок неухильного дотримання етичних норм у сфері професійної діяльності судді. У свою чергу, друга група принципів міститься у сукупності правил поведінки - Кодексі суддівської етики, затвердженому ХІ З'їздом суддів України 22 лютого 2013 року, який регламентує положення щодо заборони, процедури та ідеалів (стандартів) професійної діяльності.
Згідно з Бангалорськими принципами поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схваленими Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, чесність та непідкупність є необхідними умовами для належного виконання суддею своїх обов'язків. Суддя демонструє поведінку, бездоганну навіть з точки зору стороннього спостерігача. Спосіб дій та поведінка судді мають підтримувати впевненість суспільства в чесності та непідкупності судових органів. Недостатньо просто чинити правосуддя, потрібно робити це відкрито для суспільства (третій показник).
Оскільки професійні та моральні якості суддів відображають рівень здійснення правосуддя в державі, посада судді вимагає як максимальної концентрації професійних знань, так і високого рівня моральних якостей особи, а встановлені обставини, що негативно характеризують суддю ОСОБА_6., вказують на невідповідність його критерію доброчесності та професійної етики, зокрема недотримання ним високих стандартів поведінки, що покликані зміцнити довіру громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду.
Як убачається з матеріалів справи, 21 грудня 2017 року ВРП прийняла Рішення, оскільки виявила обставини, які свідчать про невідповідність кандидата критерію доброчесності, професійної етики та є обставинами, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з призначенням вказаного судді на посаду, і такі відомості не були предметом розгляду ВККС.
Отже, підставою для прийняття спірного Рішення стали встановлені ВРП обставини, а саме допущення позивачем поведінки, яка у питаннях моралі, етики та доброчесності не узгоджується з його публічним зобов'язанням сумлінно виконувати обов'язки судді, дотримуватися морально-етичних принципів поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади.
При цьому, ВРП не оцінювала наявність чи відсутність в діях ОСОБА_6 ознак кримінального правопорушення.
З огляду на зазначене саме на ВРП покладено обов'язок щодо формування в Україні якісного суддівського корпусу з професійних кадрів високого рівня кваліфікації з урахуванням їхніх особистих та моральних якостей, необхідних для здійснення правосуддя. Доброчесність -це необхідна морально-етична складова діяльності судді, яка, серед іншого, визначає межу і спосіб його поведінки, що базується на принципах доброго ставлення до сторін у справах та чесності у способі власного життя, виконанні своїх обов'язків та здійсненні правосуддя.
Кандидат на посаду судді претендує на одержання повноважень посадової особи, уповноваженої на виконання функцій держави, - здійснення правосуддя, тому при вирішенні питання про можливість рекомендування кандидата на посаду судді ВРП зобов'язана врахувати всі обставини, які перешкоджають кандидату на посаду судді зайняти таку посаду, в тому числі й ті, що негативно характеризують кандидата.
За таких обставин Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що ВРП, оцінюючи зазначені в сукупності факти та обставини, дійшла правильного висновку щодо невідповідності ОСОБА_6 критерію доброчесності та професійної етики, а тому правомірно прийняла спірне Рішення.
Як убачається із матеріалів справи та зі змісту оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції повно та всебічно встановив обставини справи, дослідив докази у справі та, належним чином умотивувавши своє рішення, дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6
Не спростовують правильності таких висновків й іншівикладені в апеляційній скарзі доводи позивача.
Велика Палата Верховного Суду не встановила порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які можуть бути підставою для скасування або зміни рішення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315, частини першої статті 316 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 242, 266, 292, 308, 310, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.
2. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 травня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя-доповідач|О. Б. Прокопенко|
Судді: Н. О. Антонюк|Н. П. Лященко|
С. В. Бакуліна|Л. І. Рогач|
В. В. Британчук|І. В. Саприкіна|
Д. А. Гудима|О. М. Ситнік|
О. С. Золотніков|О. С. Ткачук|
О. Р. Кібенко|В. Ю. Уркевич|
Л. М. Лобойко|О. Г. Яновська|