П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 лютого 2018 року
м. Київ
Справа № П-93/10, П-156/10
Провадження № 11-57сап18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді Князєва В.С.,
суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
за участю секретаря судового засідання Орєшко Ю.О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_2,
представник Верховної Ради України - Лаптієв А.М.,
представник Вищої ради правосуддя - Белінська О.В.,
розглянула у судовому засіданні заяву ОСОБА_2 про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України
від 23 вересня 2010 року (судді: Головчук С.В., Розваляєва Т.С., Сорока М.О.,
Ханова Р.Ф., Черпак Ю.К.) у справі № П-93/10, П-156/10 за позовом
ОСОБА_7 до Вищої ради юстиції (правонаступником якої є Вища рада правосуддя), Верховної Ради України про визнання неправомірними
та скасування рішення Вищої ради юстиції від 26 травня 2010 року в частині підтримання подання члена Вищої ради юстиції Кудрявцева В.В. щодо звільнення позивача з посади судді Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області та постанови Верховної Ради України
від 17 червня 2010 року № 2352-VI у частині звільнення ОСОБА_7 з посади судді Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області за порушення присяги судді,
В С Т А Н О В И Л А :
ОСОБА_7 02 червня 2010 року звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати неправомірним та скасувати рішення Вищої ради юстиції
від 26 травня 2010 року в частині підтримання подання члена Вищої ради юстиції Кудрявцева В.В. щодо звільнення позивача з посади судді Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області.
Позовну заяву мотивовано тим, що в поданні члена Вищої ради юстиції Кудрявцева В.В. зазначено про порушення позивачем присяги судді при розгляді справ за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_10 та за позовом ОСОБА_11 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лайнком Нетворк Інк.», при цьому рішення, прийняті ОСОБА_7 у цих справах, не скасовані. Крім того, Вища рада юстиції не мала можливості об'єктивно розглянути її справу, оскільки засідання секції цього органу за поданням Кудрявцева В.В. проведено у 2007 році, а рішення щодо
її звільнення з посади судді відповідачем прийнято 26 травня 2010 року.
ОСОБА_7 вважає, що прийняття відповідачем оскаржуваного рішення за її відсутності є суттєвим порушенням при розгляді справи, оскільки вона перебувала у щорічній відпустці та на лікарняному і повідомляла про це відповідача. Також позивач указує на те, що Вищій раді юстиції надана необ'єктивна характеристика, оскільки керівництво Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області ставиться до неї упереджено.
Крім того, 22 липня 2010 року ОСОБА_7 звернулася до суду з позовом до Верховної Ради України про визнання неправомірною та скасування постанови Верховної Ради України від 17 червня 2010 року № 2352-VI у частині звільнення позивача з посади судді Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області за порушення присяги судді.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що оскаржувану постанову прийнято відповідачем з порушенням процедури розгляду, за відсутності позивача, в період перебування на лікарняному, про що відповідач був повідомлений.
Вищий адміністративний суд України постановою від 23 вересня 2010 року позовні вимоги задовольнив частково.
Визнав незаконною постанову Верховної Ради України від 17 червня 2010 року № 2352-VI у частині звільнення ОСОБА_7 з посади судді Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області за порушення присяги судді.
У задоволенні позову про визнання неправомірним та скасування рішення Вищої ради юстиції від 26 травня 2010 року в частині підтримання подання члена Вищої ради юстиції України Кудрявцева В.В. від 12 жовтня 2007 року суд відмовив.
У своєму рішенні Вищий адміністративний суд України зазначив, що численні порушення процесуального законодавства при розгляді позивачем цивільних і кримінальних справ, установлені Вищою радою юстиції, були достатньою підставою для прийняття та внесення подання до Верховної Ради України про звільнення з посади судді Стасовської Л.І. у зв'язку з порушенням присяги.
При цьому Верховною Радою України при вирішенні питання стосовно позивача не забезпечено процедурної гарантії щодо права судді бути присутнім на пленарному засіданні Верховної Ради України і надавати свої пояснення.
26 червня 2017 року до Верховного Суду України надійшла заява ОСОБА_2 про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України
від 23 вересня 2010 року у справі № П-93/10, П-156/10 на підставі пункту 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент подання заяви до суду).
У заяві позивач просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 23 вересня 2010 року у справі № П-93/10, П-156/10 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Як на підставу для перегляду постанови Вищого адміністративного суду України ОСОБА_2 посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Куликов та інші проти України», ухвалене 19 січня 2017 року (до якого приєднана її заява № 20554/11).
10 січня 2018 року заяву та матеріали справи передано до Великої Палати Верховного Суду на підставі підпункту 7 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України за розпорядженням керівника апарату Верховного Суду України від 28 грудня 2017 року № 402/0/19-17.
Згідно з підпунктом 3 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні відповідної справи судом, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Верховного Суду для їх розгляду за правилами перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя Великої Палати Верховного Суду ухвалою від 18 січня 2018 року відкрив провадження за виключними обставинами та призначив справу до розгляду.
Представник Верховної Ради України подав заперечення, в яких просив заяву задовольнити частково, постанову Вищого адміністративного суду України
від 23 вересня 2010 року скасувати та направити справу на новий розгляд.
У судовому засіданні 15 лютого 2018 року ОСОБА_7 заяву про перегляд судового рішення підтримала частково, просила скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 23 вересня 2010 року в частині відмови в задоволенні позову та постановити в цій частині нове рішення про задоволення позову. Представник Верховної Ради України заперечив проти задоволення заяви. Представник Вищої ради правосуддя заяву позивача підтримав частково, просив передати справу на новий розгляд.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла такого висновку.
20 березня 2011 року ОСОБА_7 подала до Європейського суду з прав людини (далі - Суд) заяву проти України, в якій скаржилася на порушення державою Україна її прав, гарантованих статтями 6, 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР (далі - Конвенція), зазначивши, що провадження щодо її звільнення було несправедливим, суперечило принципу незалежного і безстороннього суду, а звільнення значно вплинуло на її приватне життя.
З огляду на схожість заяви ОСОБА_7 з іншими заявами, поданими до Суду громадянами України, які раніше обіймали посади суддів національних судів, усі ці заяви були об'єднані відповідно до пункту 1 правила 42 Регламенту Суду.
19 січня 2017 року Суд ухвалив рішення у справі «Куликов та інші проти України», зокрема і за заявою ОСОБА_7 № 20554/11, яким постановив, що Україна порушила стосовно позивача пункт 1 статті 6 Конвенції у зв'язку з недотриманням принципів незалежності та безсторонності та статтю 8 Конвенції, якою кожному гарантується право на повагу до приватного і сімейного життя.
Суд також постановив, що упродовж трьох місяців від дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має сплатити заявнику суму, зазначену у додатку II, а також додатково суму будь-яких податків, що можуть нараховуватись; ці суми мають бути конвертовані у валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу.
Так, ОСОБА_7 присуджено відшкодування моральної шкоди в сумі 5 тис. євро та відповідно до підпункту «а» пункту 159 рішення Суду одинадцятьом заявникам, серед яких і ОСОБА_7, спільно суму в розмірі 11 тис. євро відшкодування судових та інших витрат, понесених під час проваджень у Суді.
Рішення суду набуло статусу остаточного 19 квітня 2017 року.
Розглядаючи вказану справу, Суд постановив, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, зазначивши, що провадження у Вищій раді юстиції і Верховній Раді України характеризувалося великою кількістю системних і загальних недоліків, які поставили під сумнів принципи незалежності та неупередженості, а подальший перегляд справи судом не усунув ці недоліки (пункти 135, 137 цього рішення).
Суд констатував і порушення статті 8 Конвенції щодо заявника, встановивши, що звільнення заявника з посади становило втручання у його приватне життя, а також що таке втручання не відповідало вимогам «якості закону» (пункт 138 зазначеного рішення).
При цьому у пункті 148 згаданого рішення Суд, відхиливши прохання щодо вжиття заходів індивідуального характеру шляхом поновлення заявника на посаді, зазначив про впровадження в Україні станом на сьогодні повномасштабної судової реформи, яка включає внесення змін до Конституції України та законів України, а також інституційні зміни, та наголосив на тому, що, враховуючи обсяг та обставини заяви, що розглядається, не можна дійти висновку, що ці істотно нові обставини роблять відповідні національні провадження prima facie даремними і безрезультатними.
Порядок виконання рішення Суду, яке набуло статусу остаточного, визначається Законом України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон), іншими нормативно-правовими актами.
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону, виконання рішення передбачає виплату стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; вжиття заходів загального характеру.
Відповідно до статті 10 Закону з метою забезпечення відновлення порушених прав Стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру, якими є: відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); інші заходи, передбачені у рішенні.
Відновлення попереднього юридичного стану Стягувача здійснюється, зокрема, шляхом повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; повторного розгляду справи адміністративним органом.
Відповідно до частини п'ятої статті 368 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами Верховний Суд може також скасувати судове рішення (судові рішення) повністю або частково і передати справу на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції.
З огляду на наведені правові норми, висновки Суду та відсутність у Великої Палати Верховного Суду процесуальної можливості встановлювати обставини справи, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, констатовані Судом порушення конвенційних та національних вимог у справі, що розглядається, можна усунути шляхом скасування постанови Вищого адміністративного суду України від 23 вересня 2010 року в частині відмови в задоволенні позову про визнання неправомірним та скасування рішення Вищої ради юстиції
від 26 травня 2010 року в частині підтримання подання члена Вищої ради юстиції України Кудрявцева В.В. та передачі в цій частині справи на новий розгляд до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
З огляду на те, що встановлені Судом у справі «Куликов та інші проти України» недоліки, що стосуються провадження у Верховній Раді України щодо позивача, були усунуті постановою Вищого адміністративного суду України від 23 вересня 2010 року при її прийнятті, то зазначене судове рішення в частині визнання незаконною постанови Верховної Ради України від 17 червня 2010 року № 2352-VI в частині звільнення ОСОБА_7 з посади судді Заводського районного суду
м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області за порушення присяги судді слід залишити в силі.
Керуючись статтями 344, 356, 361, 365, 368 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
П О С Т А Н О В И Л А :
1. Заяву ОСОБА_2 про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 23 вересня 2010 року задовольнити частково.
2. Постанову Вищого адміністративного суду України від 23 вересня 2010 року в частині відмови у задоволенні позову про визнання неправомірним та скасування рішення Вищої ради юстиції від 26 травня 2010 року в частині підтримання подання члена Вищої ради юстиції України Кудрявцева В.В. - скасувати та передати справу в цій частині на новий розгляд до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
3. В іншій частині постанову Вищого адміністративного суду України
від 23 вересня 2010 року - залишити в силі.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови складено 26 лютого 2018 року.
Головуючий суддя | | |В.С. Князєв |
Судді:|Н.О. Антонюк | |Н.П. Лященко |
| С.В. Бакуліна В.В. Британчук Д.А. Гудима О.С. Золотніков О.Р. Кібенко Л.М. Лобойко| | О.Б. Прокопенко Л.І. Рогач І.В. Саприкіна О.С. Ткачук В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська|