Постанова
іменем України
5 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 753/24474/15-к
провадження № 51- 1295 км18
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Апеляційного суду м. Києва від 11 січня 2018 року щодо ОСОБА_7 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015100020008199, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Хабаровська РФ, мешканця АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі – КК).
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Дарницького районного суду м. Києва від 23 березня 2016 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням протягом трирічного іспитового строку і покладенням на нього обов`язків, передбачених п.п. 2–4 ст. 76 цього Кодексу.
Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 25 вересня 2015 року близько 3 год. 40 хв., знаходячись в стані алкогольного сп`яніння на перехресті вул. А. Ахматової – Урлівської в м. Києві, поряд з тимчасовим лотком з продажу кавунів, побачив незнайомого ОСОБА_8 , який вступив у словесний конфлікт із продавцем.
У цей момент ОСОБА_7 підійшов до потерпілого і продовжив з ним сварку, що переросла у бійку, під час якої ОСОБА_7 наніс ОСОБА_8 удар ножем в область грудної клітки, що спричинило тяжкі тілесні ушкодження у вигляді проникаючого колото-різаного поранення грудної клітки справа.
Вироком Апеляційного суду м. Києва від 11 січня 2018 року вирок місцевого суду в частині звільнення ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання на підставі ст. 75 КК скасовано та визначено вважати його засудженим за ч. 1 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років. В іншій частині вирок суду залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить змінити вирок апеляційного суду в частині призначення ОСОБА_7 покарання та на підставі ст. 75 КК звільнити його від відбування призначеного покарання з іспитовим строком. На обґрунтування своїх доводів зазначає, що вирок апеляційного суду належним чином не обґрунтований та не вмотивований, оскільки не наведено підстав, чому саме виправлення засудженого без реального відбування покарання є неможливим. Крім того, вважає, що у суду апеляційної інстанції було достатньо підстав для призначення ОСОБА_7 покарання із застосуванням ст. 75 КК, як це було зроблено судом першої інстанції. На думку захисника, при призначенні ОСОБА_7 покарання апеляційний суд належним чином не врахував стан його здоров`я та відшкодування завданих збитків.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор ОСОБА_5 вважала касаційну скаргу необґрунтованою і просила її залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду без змін.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи захисника ОСОБА_9 , який підтримав касаційну скаргу і просив її задовольнити, доводи прокурора ОСОБА_5 та перевіривши матеріали кримінального провадження, суд вважає, що касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що його розгляд проводився в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК.
Висновки суду щодо фактичних обставин вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК, та кваліфікація його дій у касаційній скарзі захисника не оспорюються та не заперечуються.
Доводи касаційної скарги захисника щодо невідповідності призначеного судом покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі ОСОБА_7 внаслідок суворості є безпідставними.
Згідно з приписами ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Загальні засади призначення покарання, визначені ст. 65 КК України, наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності – призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК України, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання певного виду і розміру, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані у сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК, означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом і розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження прокурор та потерпілий, не погоджуючись з вироком місцевого суду, подали апеляційну скаргу, в якій вказували на незаконність вироку суду першої інстанції у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до неправильного звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання і призначення покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через його м`якість. З урахуванням доводів апеляційної скарги прокурор та потерпілий просили з указаних підстав скасувати вирок місцевого суду в частині призначення покарання на підставі ст. 75 КК та ухвалити щодо ОСОБА_7 новий вирок, визнавши його винним за ч. 1 ст. 121 КК та призначивши йому покарання за ч. 1 ст. 121 КК у виді позбавлення волі строком на п`ять та вісім років, відповідно.
Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження у межах, встановлених ст. 404 КПК, та у порядку, визначеному ст. 405 КПК, дійшов висновку, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, апеляційна скарга потерпілого – частковому задоволенню, а вирок суду першої інстанції в частині звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання – скасуванню.
Мотивуючи своє рішення, апеляційний суд у вироку зазначив, що рішення суду першої інстанції про звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК є необґрунтованим, оскільки воно було прийняте без врахування належним чином усіх даних про особу обвинуваченого.
На думку апеляційного суду, суд першої інстанції, звільняючи ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком, не навів переконливих доводів щодо можливості виправлення обвинуваченого без реального відбування покарання.
Так, визначаючи вид і розмір покарання ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 121 КК, апеляційний суд врахував тяжкість злочину за його видом (категорією), який згідно зі ст. 12 КК є тяжким злочином, та зважив на індивідуальний ступінь тяжкості вчиненого діяння відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 65 КК, що визначається характером та ступенем суспільної небезпеки злочину виходячи з конкретних обставин його вчинення.
Крім того, суд врахував:дані про особу ОСОБА_7 , який раніше не судимий, на спеціальних обліках не перебуває, має постійне місце проживання, за якими позитивно характеризується, стан його здоров`я, думку потерпілого, а також обставину, що пом`якшує покарання, – щире каяття та обставину, що обтяжує покарання, – вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння.
З огляду на наведене, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування ст. 75 КК і звільнення засудженого від відбування покарання.
Отже, вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 374, 420 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим. Призначене судом апеляційної інстанції засудженому ОСОБА_7 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК.
На переконання суду касаційної інстанції, призначене ОСОБА_7 покарання, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, є співмірним протиправному діянню, і не може вважатися явно несправедливим через його суворість, а підстав для застосування щодо нього положень ст. 75 КК, про що захисник зазначає у своїй касаційній скарзі, не вбачається.
А тому колегія суддів вважає, що касаційну скаргу захисника необхідно залишити без задоволення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441–442 КПК України, Суд
ухвалив:
Вирок Апеляційного суду м. Києві від 11 січня 2018 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3