Постанова
Іменем України
24 липня 2019 року
м. Київ
справа № 369/8107/15-ц
провадження № 61-30914 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Кривцової Г. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідачі: Горенська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 червня 2017 року у складі судді Пінкевич Н. С. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 22 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Ігнатченко Н. В., Кулішенка Ю. М., Суханової Є. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_2 про визнання недійсним рішення ради та державного акта на право власності на земельну ділянку, зобов`язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивачка, посилаючись на те, що вона є власником домоволодіння та земельної ділянки площею 0,0724 га, розташованих по АДРЕСА_1 .
Згідно з рішенням Апеляційного суду Київської області від 11 вересня 2014 року на її земельній ділянці був встановлений безоплатний сервітут на право проходу та проїзду до домоволодіння № 78 частиною земельної ділянки, площею 109,47 кв. м.
Ухвалення такого рішення стало можливим через порушення вимог земельного законодавства на території Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, а саме її сусіду - ОСОБА_2 на підставі рішення Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 17 вересня 2002 року було передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,1267 га, у тому числі земельну ділянку загального користування, по якій проходить проїзд до домоволодіння № 78 . Крім того, на землях загального користування частини проїзду ОСОБА_2 побудував гараж.
Оскільки відповідачі в добровільному порядку не бажають вирішити питання про усунення порушень її прав та вимог земельного законодавства, вона просила суд визнати недійсним рішення Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 17 вересня 2002 року про передачу ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки площею 0,1267 га по АДРЕСА_4 в с. Горенка Києво-Святошинського району Київської області , визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 , виданий на підставі цього рішення, виключивши його з реєстру державних актів та зобов`язати ОСОБА_2 відновити стан земельної ділянки спільного користування, що використовується для проходу та проїзду до її земельної ділянки, що існував до порушення прав шляхом знесення будівлі гаражу.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 червня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачкою не надано суду доказів того, що ОСОБА_2 грубо порушені будівельні норми і правила, або він відмовляється проводити перебудову гаражу. Крім того, позивачка не надала суду доказів того, що побудований гараж створює їй значні перешкоди в користуванні та володінні її житловим будинком, в освоєнні нею земельної ділянки, затінення, вимивання ґрунту. Знаходження гаражу на межі земельних ділянок, не підтверджує автоматично порушення лише цим фактом прав позивачки, яка не надала суду доказів щодо неможливості перебудови даної будівлі, оскільки знесення є виключним способом судового захисту.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 22 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 червня 2017 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції виходив із того, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення.
Зазначив, що ОСОБА_1 набула у власність земельну ділянку лише у 2004 році, рішення апеляційного суду про встановлення земельного сервітуту на її земельній ділянці є чинним, а відсутність спірного проїзду чи проходу не позбавляє позивача можливості користування своєю земельною ділянкою. При цьому, висновком судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 24 березня 2017 року встановлено наявність такого проїзду чи проходу як землі загального користування лише до гаражу, збудованого у 1986 році попереднім власником.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 22 листопада 2017 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справвід 13 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 369/8107/15-ц, витребувано справу з Києво-Святошинського районного суду Київської області.
Статтею 388 ЦПК України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Пунктом 4 частини першої Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У грудні 2017 року справу передано до Верховного Суду.
У червні 2019 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду справу № 369/8107/15-ц передано судді-доповідачу.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів попередніх інстанцій не відповідають обставинам справи, а докази оцінено неправильно.
Суди не взяли до уваги висновки судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 24 березня 2017 року, з якої убачається, що по АДРЕСА_1 вздовж південно-західної межі земельної ділянки, яка розташована по АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , до південно-західної межі земельної ділянки, яка розташована по АДРЕСА_4 , що належить ОСОБА_2 , наявний проїзд, який забезпечує доступ до гаражу літ. «В», а також, що даний проїзд відмічений на генеральному плані села.
За висновками експертизи гараж під літ. «В» розміщено без належного відступу від межі, який необхідний для обслуговування будівлі та не в повній мірі виконано умову щодо запобігання стікання атмосферних опадів з покрівлі будівлі гаражу на територію суміжної ділянки, яка належить ОСОБА_1 .
Крім того, межі земельної ділянки, яка належить ОСОБА_2 , не були встановлені в натурі.
Судами не визнано доказом лист Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 10 квітня 2015 року № 02-1-09/926, у якому зазначено, що на землях загального користування частини проїзду побудовано гараж, що перешкоджає проїзду до будинку АДРЕСА_2 . Відповідно до генерального плану забудови АДРЕСА_2 передбачено проїзд.
В акті від 11 лютого 2015 року, складеному депутатом Горенської сільської радиКиєво-Святошинського району Київської області, підтверджено, що збудований ОСОБА_2 гараж закрив єдиний проїзд до буд. АДРЕСА_2 , що позбавляєОСОБА_1 проїзду та проходу до її земельної ділянки та проходу сусідів до вказаного вище буд. № 78 .
Відзиву (заперечень) на касаційну скаргу від інших учасників справи до суду не надходило.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
11 липня 2001 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено договір дарування 3/5 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель та земельної ділянки площею 0,077 га, які знаходяться по АДРЕСА_4 .
Відповідно до пункту 1 договору дарування, вказаний житловий будинок під літ. «А» - дерев`яний, обкладений цеглою, житловою площею 85,0 кв. м, сарай - «Б», гараж - «В» та огорожа № 1-3 розташовані на земельній ділянці для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель.
03 червня 2003 року ОСОБА_2 отримав державний акт серії НОМЕР_1 на право приватної власності на землю площею 0,1267 га, по АДРЕСА_4 , з цільовим призначенням земельної ділянки: для ведення особистого селянського господарства площею 0,0497 га та для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель та споруд площею 0,0770 га.
Вказаний державний акт видано відповідачу на підставі рішення Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 17 вересня 2002 року та договору дарування від 11 липня 2001 року.
Рішенням Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 27 лютого 2004 року було затверджено технічну документацію та передано безоплатно у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0724 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 .
Встановлено, що між власниками суміжних земельних ділянок № 76, 78, АДРЕСА_4 існують суперечки щодо користування земельними ділянками та склались неприязні стосунки.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 11 вересня 2014 року позов ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 до ОСОБА_1 про встановлення земельного сервітуту задоволено частково. Встановлено постійний і безоплатний земельний сервітут на право проходу та проїзду частиною земельної ділянки площею 109,47 кв. м., кадастровий номер НОМЕР_2 по АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 згідно варіанту № 2 (додаток № 2) висновку експерта КНДІСЕ № 11539/13-41 від 18 квітня 2014 року.
04 червня 2015 року Горенська сільська рада Києво-Святошинського районуКиївської області прийняла рішення, яким затвердила протокол земельно-узгоджувальної комісії Горенської сільської ради від 24 травня 2015 року по заяві ОСОБА_1 щодо виконання нею судового рішення. При цьому, у протоколі зазначено, що гараж побудований у 1986 році (не самовільно побудований) та розташований на приватній земельній ділянці ОСОБА_2 по АДРЕСА_4 , що не перешкоджає в користуванні проїзду загального користування.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною третьою статті 10 ЦПК України 2004 року передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України 2004 року належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно з частиною другою статті 59 ЦПК України 2004 року обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 212 ЦПК України 2004 року передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.
Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
У частинах першій та другій статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, не заборонених законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Частиною першою статті 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають право власності на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.
Згідно із частиною першою статті 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.
Частиною третьою статті 158 ЗК України визначено, що органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.
За змістом статті 198 ЗК України погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами необхідне при кадастровій зйомці, як комплексу робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок.
Згідно зі статтею 55 Закону України «Про землеустрій» встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних та картографічних матеріалів. Межі земельної ділянки в натурі закріплюються межовими знаками встановленого зразка, крім того, межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам.
Застосувавши наведені норми матеріального права суди, вірно вирішили спір.
Згідно з пунктом 3.12 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за № 391/17686, закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.
Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.
Захист земельних прав - це передбачені законом способи охорони цих прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов`язкових технічних помилок.
Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації.
Непогодження меж земельної ділянки із власником та/або землекористувачем не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів чи землевласників.
Ненадання особою своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача та/або власника не може бути перешкодою для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації.
Вказаний висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 580/168/16-ц (провадження № 61-19526сво18).
Отже, погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, таке є правом суміжного землекористувача, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Передача у власність земельної ділянки проводиться за рішенням органу місцевого самоврядування на підставі затвердженої технічної документації, до складу якої входить, зокрема, погодження меж земельної ділянки. Орган місцевого самоврядування у відповідності з частиною третьою статті 158 ЗК України за заявою заінтересованої особи вправі вирішити такий спір та, при наявності для цього підстав, надати дозвіл на приватизацію земельної ділянки без згоди суміжного землекористувача, що дасть можливість ліцензійній організації завершити розробку відповідної технічної документації.
Ураховуючи викладене, вірним є висновок судів про те, що право власності на земельну ділянку площею 0,077 га, розташовану по АДРЕСА_4 , набуто ОСОБА_2 з дотриманням вимог законодавства, а посилання заявника на відсутність встановлених меж земельної ділянки в натурі є безпідставними, оскільки відсутність таких меж не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку.
Крім того, питання щодо погодження спільної межі з суміжними землевласниками вирішувалось при передачі ОСОБА_2 земельної ділянки у власність у 2003 році, тобто в той час, коли ОСОБА_1 не була сусідом ОСОБА_2 .
Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України об`єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї із наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; відсутній належний дозвіл на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил.
За змістом частин четвертої та сьомої статті 376 ЦК України залежно від ознак самочинного будівництва особи, зазначені у цих пунктах, можуть вимагати від особи, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво: знесення самочинно збудованого об`єкта або проведення перебудови власними силами або за її рахунок; приведення земельної ділянки в попередній стан або відшкодування витрат.
З урахуванням змісту зазначеної норми у поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 ЦК України позивачами за такими вимогами можуть бути відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування та інші особи, право власності яких порушено самочинним будівництвом.
Отже, за змістом статті 376 ЦК України вимоги про знесення самочинного будівництва інші особи можуть заявляти за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою. Такий висновок узгоджується з нормами статей 3, 15, 16 ЦК України, статті 3 ЦПК України (в чинній на час розгляду справи судом першої та апеляційної інстанцій редакції), згідно з якими кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 19 листопада 2014 року у справі № 6-180цс14.
Збудований об`єкт нерухомості може бути знесений особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених частинами четвертою та сьомою статті 376 ЦК України, а саме: якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, що здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці; якщо така забудова порушує права інших осіб; якщо проведення перебудови об`єкта є неможливим; особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, відмовляється від проведення перебудови відповідно до прийнятого судом рішення.
У пунктах 5, 22, 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)» судам роз`яснено, що, розглядаючи позови про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості відповідно до вимог статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та положень частини сьомої статті 376 ЦК України, мають встановлювати, чи було видано особі, яка здійснила самочинне будівництво, припис про усунення порушень, чи можлива перебудова об`єкта та чи відмовляється ця особа від такої перебудови.
Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.
Знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), допустиме лише за умови, якщо неможливо здійснити перебудову нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.
Отже, позивач зобов`язана була довести факт самочинності предмету спору, порушення її прав, як власника суміжної земельної ділянки та обґрунтованості захисту її прав лише у такий спосіб, як знесення.
Встановлено, що на час набуття ОСОБА_2 на праві власності земельної ділянки по АДРЕСА_4 (2003 рік) спірна споруда гаража вже існувала.
Крім того, рішенням Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 04 червня 2015 року затверджено протокол земельно-узгоджувальної комісії Горенської сільської ради від 24 травня 2015 року по заяві ОСОБА_1 щодо виконання ОСОБА_1 судового рішення, у якому вказано, що гараж побудований у 1986 році (не самовільно побудований) та розташований на приватній земельній ділянці ОСОБА_2 в АДРЕСА_4 , що не перешкоджає в користуванні проїзду загального користування.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
ОСОБА_1 не надала суду доказів того, що гараж створює їй значні перешкоди в користуванні та володінні житловим будинком, в освоєнні нею земельної ділянки, затінення, вимивання ґрунту, а знаходження гаражу на межі земельних ділянок сторін, не підтверджує автоматичного порушення прав позивача та є виключним способом захисту.
Інші доводи касаційної скарги доводи касаційної скарги не спростовують правильність судових рішень, а зводяться до незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки, а також містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх спростували.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 22 листопада 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: Д. Д. Луспеник
Б. І. Гулько
Г. В. Кривцова