Постанова
Іменем України
12 грудня 2018 року
місто Київ
справа № 205/3330/14-ц
провадження № 61-1133св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Династія-Дніпро»,
третя особа - Амур-Нижньодніпровський відділ державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 грудня 2015 року у складі колегії суддів: Варенко О. П., Городничої В. С., Лаченкової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Династія-Дніпро» (далі - ТОВ «Династія-Дніпро») про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів.
Позов обґрунтовувався тим, що постановою державного виконавця
Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції (далі - ВДВС) від 02 червня 2011 року відкрито виконавче провадження № 27327097 з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Харківського нотаріального округу Хаславської К. В. від 05 квітня 2011 року про звернення стягнення на транспортний засіб, автомобіль «HYUNDAI MATRIX», 2006 року випуску, д/н НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_4 Згідно з актом опису й арешту майна від 18 лютого 2013 року № 2737097/5, складеним державним виконавцем ВДВС ОСОБА_5, зазначений автомобіль вилучено у позивача. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2013 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання частково недійсним договору застави та визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, позов задоволено частково, визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Хаславською К. В., від 05 квітня 2011 року за реєстровим № 825 про звернення стягнення на автомобіль «HYUNDAI MATRIX», 2006 року випуску, д/н НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_4
06 лютого 2014 року позивач звернувся до ВДВС із заявою про повернення належного йому автомобіля, на що йому повідомили, що автомобіль передано на зберігання на автостоянку, його буде повернуто позивачеві лише після оплати послуги зі зберігання транспортного засобу. Під тиском державного виконавця та директора ТОВ «Династія-Дніпро» ОСОБА_4 сплатив відповідачу 5 505, 00 грн за квитанцією від 28 лютого 2014 року № ПН 96041, хоча договір про зберігання між сторонами не укладався. 28 лютого 2014 року постановою державного виконавця виконавче провадження № 27327097 закінчено на підставі рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2013 року та сплатою витрат на збереження автомобіля у розмірі 5 505, 00 грн.
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 вересня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_4 до ТОВ «Династія-Дніпро» задоволено частково. Судом стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_4 безпідставно отримані кошти у розмірі 5 505, 00 грн, у задоволенні позову в іншій частині відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що у примусовому порядку виконавчою службою виконавчий документ не був виконаний, постанова про стягнення з ОСОБА_4 витрат по виконавчому провадженню державним виконавцем не виносилась, отже грошові кошти у сумі 5 505, 00 грн сплачені позивачем відповідачу безпідставно, оскільки договір зберігання між сторонами не укладався. Взявши до уваги, що відповідач отримав від позивача зазначені гроші, а договір зберігання транспортного засобу не укладався, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог у частині стягнення безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 5 505, 00 грн.
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 грудня 2015 року апеляційну скаргу ТОВ «Династія-Дніпро» задоволено, рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 вересня 2015 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у позові.
Рішення апеляційного суду обґрунтовувалось тим, що правовідносини, що склалися між сторонам, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження». Суд дійшов висновку, що предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які склалися через безпідставне отримання чи збереження майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права, тобто до правовідносин, що склалися між сторонами у справі, не підлягають застосуванню норми статей 1212, 1213 ЦК України.
ОСОБА_4, не погодившись із рішенням апеляційного суду, у грудні 2015 року звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення апеляційного суду, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
На обґрунтування вимог касаційної скарги ОСОБА_4 послався на те, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що спірні правовідносини регулюються Законом України «Про виконавче провадження», а не положеннями глави 83 ЦК України. Зазначив, що витрати на зберігання майна відносяться до витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, однак постанова про стягнення витрат, пов'язаних зі зберіганням майна боржника не виносилась.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 січня 2016 року відкрито касаційне провадження та ухвалою від 30 березня 2016 року справу призначено до судового розгляду.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року,
далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у січні 2018 року.
Верховний Суд перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України 2004 року, відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 02 червня 2011 року державним виконавцем ВДВС відкрито виконавче провадження на підставі виконавчого напису, вчиненого 05 квітня 2011 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Хаславською К. В., про звернення стягнення на транспортний засіб - автомобіль «HYUNDAI MATRIX», 2006 року випуску, д/н НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_4
Згідно з актом від 18 лютого 2013 року № 2737097/5 опису й арешту майна, складеним державним виконавцем ВДВС ОСОБА_5, зазначений автомобіль передано на відповідальне зберігання ОСОБА_6, який є представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецторг груп» по Дніпропетровській філії.
Постановою від 07 жовтня 2013 року державним виконавцем ВДВС зупинено виконавче провадження на підставі ухвали Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 вересня 2013 року у справі № 199/9529/13-ц.
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2013 року у цивільній справі позов ОСОБА_4 до ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання частково недійсним договору застави та визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, задоволено частково. Судом визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Хаславською К. В., від 05 квітня 2011 року, за реєстровим № 825, про звернення стягнення на транспортний засіб - автомобіль «HYUNDAI MATRIX», 2006 року випуску, д/н НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_4
06 лютого 2014 року позивач звернувся до відділу ДВС із заявою про повернення належного йому автомобіля, на що йому повідомили, що автомобіль виконавчою службою передано на зберігання на автостоянку.
Згідно з актом № СФ-0000034 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг), складеним стороною, вартість послуг, пов'язаних зі збереженням автомобіля «HYUNDAI MATRIX», становить 5 505, 00 грн.
Позивачем ОСОБА_4 сплачено витрати, пов'язані зі збереженням автомобіля на майданчику тимчасового збереження описаного й арештованого транспортного засобу, у розмірі 5 505, 00 грн, що підтверджується квитанцією.
28 лютого 2014 року постановою державного виконавця виконавче провадження № 27327097 закінчено на підставі рішення
Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2013 року та у зв'язку зі сплатою позивачем витрат на збереження автомобіля у розмірі 5 505, 00 грн.
Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_4 визначив правовою підставою повернення йому грошових коштів, сплачених для повернення автомобіля, положення статті 1212 ЦК України.
Згідно з частинами першою та другою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. З урахуванням змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов'язання.
Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широку сферу застосування: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов'язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею або всупереч його волі, чи є набувач добросовісним або недобросовісним.
Кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов: а) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); б) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності достатньої правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, свідчить про необхідність установлення так званої абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред'явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.
Узагальнюючи викладене, можна дійти висновку про те, що кондикція - це позадоговірний зобов'язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб'єктним складом підпадає під визначення зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.
Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності речово-правових відносин безпосередньо між власником та володільцем майна.
Згідно із частинами першою, другою статті 41 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції Закону України від 19вересня 2013 № 583-VII,
далі - Закон України «Про виконавче провадження») витрати органів державної виконавчої служби, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, які використовуються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За змістом пункту 1 частини четвертої статті 41 Закону України «Про виконавче провадження» до витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, належать кошти, за рахунок яких здійснено оплату перевезення, зберігання і реалізації майна боржника.
З огляду на наведені положення Закону до витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, належать кошти, за рахунок яких здійснено оплату за зберігання майна боржника, що у цьому випадку передано ОСОБА_6, який є представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецторг групп» по Дніпропетровській філії.
При цьому відповідно до зазначених положень Закону України «Про виконавче провадження» такі витрати мають бути сплачені саме органами виконавчої служби, які у подальшому відшкодовуються шляхом стягнення з боржника виконавчого збору.
Відповідно до частини п'ятої статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню на основі виконавчого документа, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір повертається боржникові.
Згідно з підпунктом 4.16.5 Інструкції про проведення виконавчих дій, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року № 74/5, у разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку зі скасуванням рішення, що підлягало виконанню на підставі виконавчого документа, виконавчий збір повертається боржникові органами державної виконавчої служби. Повернення коштів здійснюється в порядку, визначеному Міністерством юстиції України.
Таким чином, враховуючи, що виконавче провадження було закінчене у зв'язку зі скасуванням рішення, що підлягало виконанню на підставі виконавчого документа, витрати на зберігання належного позивачу майна не підлягали стягненню з ОСОБА_4 у будь-який спосіб, а отже кошти, що отримані відповідачем від позивача, є такими, що набуті без відповідної та достатньої правової підстави.
Відповідно до частини першої статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Спірний автомобіль було вилучено під час виконавчого провадження таза актом опису й арешту майна примусово передано на відповідальне зберігання іншій юридичній особі, яка не є учасником цього судового розгляду. Судом враховано, що цей автомобіль власнику не було повернуто до моменту недобровільної сплати ним грошових коштів за його зберігання, що свідчить про відсутність у ОСОБА_4 вільного волевиявлення на вчинення таких дій; позивач, сплативши суму грошових коштів, вступив у зазначені правові відносини не добровільно.
Апеляційний суд, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, не врахував наведених положень законодавства, у зв'язку із чим скасував судове рішення, яке відповідає закону.
В оцінці доводів касаційної скарги, законності та обґрунтованості оскаржуваного судового рішення Верховний Суд врахував також, що між позивачем та відповідачем не існувало договірних відносин, автомобіль за актом опису й арешту майна було передано іншій юридичній особі, обставини, за якими автомобіль на відповідній правовій підставі переданий на зберігання до ТОВ «Династія-Дніпро», відповідачем не пояснені, правові підстави не доведені й не обґрунтовані.
Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, і з нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Враховуючи, що Верховний Суд зробив висновок про задоволення касаційної скарги, то судові витрати у вигляді судового збору за подання касаційної скарги підлягають стягненню із відповідача на користь заявника у сумі 292, 32 грн.
Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.
Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 грудня 2015 року скасувати.
Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 вересня 2015 року залишити в силі.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Династія-Дніпро» на користь ОСОБА_4 судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, у розмірі 292, 32 грн.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. А. Стрільчук
Судді А. С. Олійник
С. О. Погрібний
О. В. Ступак
Г. І. Усик