Постанова
Іменем України
10 жовтня 2018 року
м. Київ
справа № 154/3029/14-ц
провадження № 61-21754св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -|Стрільчука В. А.,| | |
суддів:|Кузнєцова В. О., Ступак О. В. (суддя-доповідач),|Погрібного С. О., Усика Г. І.,|
|||||
учасники справи:
позивач - ОСОБА_6,
відповідач - ОСОБА_7,
третя особа - Володимир-Волинська міська рада,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_7 на ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 19 липня 2017 року у складі судді Бовчалюк З. А.,
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2014 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7, третя особа - Володимир-Волинська міська рада, про виділення в натурі частки із спільної часткової власності.
У листопаді 2014 року ОСОБА_7 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_6 про виділ у натурі частки із спільної часткової власності та поділ земельної ділянки.
Ухвалою Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 20 листопада 2015 року позовну заяву ОСОБА_6 залишено без розгляду.
Рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 24 квітня 2017 року зустрічний позов ОСОБА_7 задоволено частково. Виділено ОСОБА_7 в натурі 1/3 частини садибного будинку з господарськими будівлями та спорудами та 1/3 частини земельної ділянки - для обслуговування житлового будинку та господарських споруд, за адресою: АДРЕСА_1, які складаються з наступних приміщень: приміщення 2-4, площею 8,5 кв. м; приміщення 2-2, площею 2,0 кв. м; приміщення 2-3, площею 1,9 кв. м; приміщення 2-7, площею 2,3 кв. м; запроектоване приміщення 2-8*, площею 20,6 кв. м, а разом загальною площею 35,3 кв. м; запроектоване приміщення 2-11*, площею 3,8 кв. м; запроектоване приміщення 2-11**, площею 3,3 кв. м, а разом загальною площею 7,1 кв. м; приміщення 2-14, загальною площею 4,3 кв. м; сходи (б-3), балкон (а-5); 18/100 частини тераси (а-4); частина господарської будівлі (Б-2) (другий поверх - літнє приміщення); 44/100 частини огорожі (1-4), а всього вартістю 797 881,11 грн, що складає 39/100 частини будинковолодіння. Решту частини житлового будинку та господарських споруд, що становить 61/100 частини будинковолодіння на суму 1 253 048,89 грн, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 залишено у власності ОСОБА_6 Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 114 237,78 грн грошової компенсації за відхилення від ідеальних часток. Зобов'язано ОСОБА_7 та ОСОБА_6 демонтувати вбиральню (б-1), вольєр (б-2); закласти цеглою дверний проріз між приміщеннями 2-3 і 2-1, 2-7 і 2-9; демонтувати частину перегородки довжиною 3,00 м між приміщеннями 2-8 і 2-9; влаштувати перегородку товщиною 0,15 метра в приміщенні 2-9 таким чином, щоб утворились запроектовані приміщення 1-8* і 1-9* з розмірами, як показано на плані; влаштувати цегляну перегородку товщиною 0,15 метра по лінії розподілу під терасою; влаштувати автономні мережі електропостачання, водопостачання, каналізації, газопостачання, опалення після надання технічних умов відповідними комунальними службами по варіантах розподілу для кожного із співвласників. ОСОБА_7 влаштувати перегородку товщиною 0,12 метра в приміщенні 2-11 таким чином, щоб утворились запроектовані приміщення (коридор 2-11* - 3,8 кв. м, ванна 2-11** - 3,3 кв. м) з розмірами, як показано на плані; влаштувати віконний проріз в приміщенні 2-11*; влаштувати дверний проріз між приміщеннями 2-11* і 2-4; переобладнати приміщення 2-4 в кухню; влаштувати віконний проріз в приміщенні 2-8*. ОСОБА_6 влаштувати перегородку товщиною 0,10 м (верх із склопакету) і товщиною 0,15 м (цегла) в приміщенні 2-1 таким чином, щоб утворились запроектовані приміщення (коридор 2-1* - 11,6 кв. м; кухня 2-1*** - 8,1 кв. м; санвузол 2-1** - 3,8 кв. м) з розмірами, як показано на плані; влаштувати міжповерхові сходи на терасу; закласти цеглою частину отворів між цегляними стовпами на і під терасою, на іншій частині вставити вікна у відповідності до будівельних вимог, а також вхідні двері. Виділено в користування ОСОБА_7, як співвласнику 1/3 частини земельної ділянки, площею 0,0247 га в тому числі в зоні дії сервітуту на користь другого співвласника для обслуговування своєї частини господарської будівлі 13 кв. м (розміри земельної ділянки вказано в додатку № 10 судової будівельно-технічної експертизи від 15 квітня 2016 року № 0-29). Стягнуто із ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 витрати за надання правової допомоги в сумі 6 820, 80 грн, 243,60 грн судового збору та 1 512,00 грн витрат на оплату судової будівельно-технічної експертизи, а всього 8 576,40 грн. Стягнуто з ОСОБА_7 у дохід держави судовий збір у сумі 3 410,10 грн.
Додатковим рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 04 травня 2017 року ухвалено стягнути з ОСОБА_6 в користь ОСОБА_7 витрати на оплату судової будівельно-технічної експертизи в сумі 592,67 грн.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, у травні 2017 року ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу.
Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 25 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_7 залишено без руху та надано для усунення її недоліків строк - 5 днів із дня отримання копії ухвали, а саме надання доказів доплати судового збору у розмірі 3 379,07 грн.
02 червня 2017 року ОСОБА_7 звернулась до апеляційного суду з клопотанням про зменшення розміру судового збору до 640,00 грн. При цьому посилалася на те, що вона перебуває на обліку в центрі зайнятості та не отримує виплат по безробіттю. Зазначала, що її прибутки є мінливими, а стан здоров'я не дозволяє працевлаштуватись.
Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 19 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_7 на рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 24 квітня 2017 року визнано неподаною та повернуто заявнику.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що заявник у визначений судом строк не виконала вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху та не надала доказів доплати судового збору.
У серпні 2017 року ОСОБА_7 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 19 липня 2017 року, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення, та передати справу для продовження розгляду суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд усупереч вимогам процесуального закону не розглянув заяву про зменшення розміру судового збору, а відразу повернув апеляційну скаргу заявника, чим порушив її право на доступ до правосуддя.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження в зазначеній справі.
У жовтні 2017 року від ОСОБА_6 надійшли заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_7, у яких відповідач просить відхилити вказану касаційну скаргу та залишити без змін оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції, посилаючись на те, що ухвала є законною та обґрунтованою, постановленою із дотриманням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги є безпідставними і такими, що не спростовують правильність висновків апеляційного суду.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.
15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У травні 2018 року указану цивільну справу передано до Верховного Суду.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що у травні 2017 року ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу на рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 24 квітня 2017 року до якої долучила квитанцію про сплату судового збору у розмірі 640,00 грн.
Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 25 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_7 залишено без руху та надано для усунення її недоліків строк - 5 днів із дня отримання копії ухвали, а саме надання доказів доплати судового збору у розмірі 3 379,07 грн.
Відповідно до поштового повідомлення, яке повернулося на адресу Апеляційного суду Волинської області, копію ухвали від 25 травня 2017 року вручено ОСОБА_7 29 травня 2018 року.
02 червня 2017 року ОСОБА_7 звернулась до апеляційного суду з клопотанням про зменшення розміру судового збору до 640,00 грн. При цьому посилалася на те, що вона перебуває на обліку в центрі зайнятості та не отримує виплат по безробіттю. Зазначала, що її прибутки є мінливими, а стан здоров'я не дозволяє працевлаштуватись.
На підтвердження зазначеного надала суду довідку Володимир-Волинського міськрайонного центру зайнятості від 23 травня 2017 року № 1536.
Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 19 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_7 на рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 24 квітня 2017 року визнано неподаною та повернуто заявнику.
При цьому питання зменшення розміру судового збору апеляційним судом не вирішувалось.
Визнаючи неподаною та повертаючи апеляційну скаргу ОСОБА_7, апеляційний суд, керуючись статтями 121, 297 ЦПК України 2004 року, дійшов висновку про те, що заявник у визначений судом строк не виконала вимог ухвали про залишення її апеляційної скарги без руху та не надала доказів доплати судового збору.
Однак із таким висновком суду апеляційної інстанції погодитись не можна.
Судові процедури повинні бути справедливими, особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду, оскільки це буде порушенням права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Однією з основних засад судочинства, визначених пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
У пункті 55 рішення у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) підкреслив, що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти.
Відповідно до практики ЄСПЛ пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає від держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Разом з тим, там де такі суди існують, гарантії, що містяться у статті 6 Конвенції, повинні відповідати, зокрема, забезпеченню ефективного доступу до цих судів для того, щоб учасники судового процесу могли отримати рішення, яке стосується їх «цивільних прав та обов'язків» (Рішення ЄСПЛ у справі «Гоффман проти Німеччини» («Hoffmann v. Germany») від 11 жовтня 2001 року, пункт 65; Рішення ЄСПЛ у справі «Кудла проти Польщі» («Cudla v. Poland») від 26 жовтня 2000 року).
ЄСПЛ також вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов'язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (Рішення ЄСПЛ у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року, пункт 59).
Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред'явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (Рішення ЄСПЛ у справі «Шишков проти Росії» («Shishkov v. Russia») від 20 лютого 2014 року, пункт 111).
Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (Рішення ЄСПЛ «Kniat v. Poland» від 26 липня 2005 року, пункт 44; Рішення ЄСПЛ «Jedamski and Jedamska v. Poland» від 26 липня 2005 року, пункти 63-64).
ОСОБА_7, будучи зобов'язаною сплатити судовий збір у сумі 3653,70 грн, подала до апеляційного суду заяву про зменшення розміру судового збору до 640,00 грн та обґрунтувала її.
Проте, апеляційний суд, усупереч вимогам процесуального закону, не розглянув заяву ОСОБА_7 про зменшення розміру судового збору та зробив передчасний висновок про невиконання нею вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.
Таким чином, апеляційним судом допущені порушення норм процесуального права.
Відповідно до положень частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
Частиною четвертої статті 411 ЦПК України передбачено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.
З огляду на вищевикладене Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_7 підлягає задоволенню, а постановлена у справі ухвала апеляційного суду від 19 липня 2017 року - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду справи апеляційному суду необхідно розглянути клопотання заявника про зменшення розміру судового збору та вирішити питання про відкриття апеляційного провадження у справі.
Керуючись статтями 400, 411, 416, 417 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити.
Ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 19 липня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий|В. А. Стрільчук|
Судді:| В. О. Кузнєцов С. О. Погрібний О. В. Ступак Г. І. Усик|