Постанова
Іменем України
03 травня 2018 року
м. Київ
справа № 372/1010/16-ц
провадження № 61-3416 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач|-|ОСОБА_4,|
відповідач|-|ОСОБА_5,|
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Обухівського районного суду Київської області у складі судді Проць Т. В. від 08 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області у складі суддів: Сліпченка О. І., Голуб С. А., Приходько К. П., від 24 жовтня 2016 року.
Встановив:
У квітні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричиненої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Позовна заява ОСОБА_4 мотивована тим, що 13 листопада 2015 року з вини ОСОБА_5, який керував автомобілем «Форд», реєстраційний номер НОМЕР_2, сталася дорожньо-транспортна пригода у якій було пошкоджено належний позивачу ОСОБА_4 автомобіль «Шкода», реєстраційний номер НОМЕР_1 (далі - ДТП). На відновлювальний ремонт автомобіля «Шкода», реєстраційний номер НОМЕР_1, ОСОБА_4 було сплачено 78 277 грн 88 коп. Для проведення оцінки завданих внаслідок ДТП збитків позивач витратила 1 200 грн. Частина таких збитків позивача була компенсована страховою компанією відповідача, а саме 40 913 грн 13 коп. Також, ОСОБА_5 було компенсовано ОСОБА_4 1 000 грн в якості сплати франшизи за полісом страхування. Різниця - 37 564 грн 67 коп. залишилася не відшкодованою ні винуватцем ДТП, ані страховою компанією, що і стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.
На підставі наведеного ОСОБА_4 просила суд стягнути з відповідача на її користь 37 564 грн 67 коп. на відшкодування різниці між заподіяною та відшкодованою матеріальною шкодою, 2 500 грн на відшкодування моральної шкоди, 2 436 грн в рахунок компенсації витрат на правову допомогу та 1 102 грн 42 коп. в рахунок компенсації витрат по сплаті судового збору.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 08 липня 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 1 200 грн, в рахунок відшкодування моральної школи 2 500 грн та судові витрати в розмірі 1 102 грн 42 коп., а всього стягнуто 4 802 грн 42 коп. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що обставини якими обґрунтовувалися позовні вимоги про ДТП, вина відповідача у ньому, завдання позивачеві збитків і правомірність позовних вимог про відшкодування збитків за рахунок відповідача у справі тощо, знайшли своє підтвердження при розгляді спору.
Разом з тим, суд першої інстанції визнав позов обґрунтованим лише в частині вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 1 200 грн в рахунок відшкодування витрат за проведення оцінки завданих внаслідок ДТП збитків та в частині вимог про відшкодування моральної шкоди. Висновки суду про розподіл судових витрат є похідними.
Відмовляючи в позові в частині стягнення з відповідача різниці між витратами позивача на відновлювальний ремонт пошкодженого транспортного засобу і сумою збитків компенсованих страховою компанією і відповідачем, районний суд керувався тим, що належними і допустимими доказами позивачем доведено матеріальні збитки, спричинені внаслідок ДТП, лише на суму 41 913 грн 13 коп. і такі збитки ОСОБА_4 було компенсовано до звернення до суду із вказаним позовом.
Висновки суду першої інстанції про відмову в позові в частині вимог про стягнення витрат на правову допомогу ґрунтуються на тому, що позивачем не надано доказів про перелік правових послуг, які мав надавати адвокат, доказів, що послуги надавалися, а також доказів про зазначену позивачем вартість відповідних послуг. Також, суд звернув увагу, що наданий позивачем договір про правову допомогу укладено з адвокатом Василенко Т. М., яка не здійснювала представництво позивача в суді, участі у судових засіданнях не приймала.
Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 24 жовтня 2016 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 08 липня 2016 року залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильних по суті, законних та обґрунтованих висновків про часткову доведеність і обґрунтованість позову.
У касаційній скарзі, поданій листопаді 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_4 просить скасувати рішення Обухівського районного суду Київської області від 08 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 24 жовтня 2016 року в частині відмови в позові та ухвалити нове рішення у справі про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Касаційна скарга ОСОБА_4 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про розмір завданих їх збитків внаслідок ДТП, оскільки позивачем було сплачено за відновлювальний ремонт її транспортного засобу після ДТП 78 277 грн 80 коп., а не 41 913 грн 13 коп., і право вибору способу стягнення відповідних збитків зі страховика чи винної особи належить виключно потерпілому, що і було реалізовано позивачем при зверненні до суду з цим позовом.
Суд першої інстанції, з позицією якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов хибного висновку про те, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників колісного транспортного засобу та величини втрати товарної вартості, а не просто вартість відновлювального ремонту автомобіля, оскільки такі твердження судів суперечать висновку щодо застосування норм права, викладеному у постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року, справа № 6-2808цс15.
Мотиви касаційної скарги про помилковість відмови судів попередніх інстанцій у задоволенні вимог позивача про стягнення витрат на правову допомогу ґрунтуються на тому, що доведені належними і допустимими доказами витрати на оплату позивачем позасудової допомоги адвоката також підлягають стягненню з відповідача у справі.
У запереченні на касаційну скаргу ОСОБА_5 просить відхилити касаційну скаргу ОСОБА_4 і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Заперечення на касаційну скаргу мотивоване ОСОБА_5 тим, що суди попередніх інстанції ухвалили у справі законні та обґрунтовані судові рішення про часткове задоволення вимог позову.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
23 січня 2018 року справу передано на розгляд Верховного Суду.
Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, Верховний Суд вважає, що відсутні підстави для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки доводи касаційної скарги не підтверджують неправильного застосування судами при розгляді справи норм матеріального права, порушення норм процесуального права з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Відповідно до частини першої статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначаються відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
За змістом статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виник обов'язок з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.
Згідно зі статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника (ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (пункт 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року N 142/5/2092).
Відповідно до вимог пункту 8.2 цієї Методики вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу розраховується за формулою:
Сврз = С р+ С м+ С сХ (1- Е З), де:
С р- вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн;
С м- вартість необхідних для ремонту матеріалів, грн;
С с- вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн;
Е З- коефіцієнт фізичного зносу.
Отже, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу.
В даному випадку позивачем пред'явлено вимогу до фізичної особи про відшкодування непогашеної частини повної вартості відновлювального ремонту транспортного засобу, без урахування коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними в пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).
З наданого позивачем звіту № 0009-С про оцінку вартості (розміру) майнової шкоди, завданої власнику КТЗ від 28 грудня 2015 року (а. с. 8) слідує, що вартість відновлювального ремонту становить 78 433 грн 88 коп., вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу та розмір матеріального збитку завданого власнику КТЗ (позивачеві) становить 41 913 грн 13 коп. При цьому, при визначені розміру матеріального збитку втрата товарної вартості пошкодженого внаслідок ДТП автомобіля позивача експертом не враховувалася, оскільки раніше (до ДТП) транспортний засіб був аварійно пошкоджений (а. с. 20).
Зношеність пошкодженого транспортного засобу позивача має враховуватися в даному випадку при визначені реального розміру збитків, оскільки позов пред'явлено про відшкодуванні збитків, спричинених внаслідок ДТП, і факт, що для відновлення попереднього стану автомобіля позивача були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, судами при розгляді справи не встановлено.
Крім того, за правилами статей 1188, 1192 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується у розмірі реальної вартості виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Автомобіль позивача до ДТП було пошкоджено і для відновлення його стану, що передував ДТП, експертом визначено вартість відновлювального ремонту в розмірі 41 913 грн 13 коп. (розмір реального матеріального збитку), чому надано належну правову оцінку судами попередніх інстанцій при розгляді справи. Та обставина, що позивачем було сплачено більшу суму за ремонтні роботи її автомобіля, не свідчить, що усі виконані ремонтні роботи були пов'язані саме з вказаною вище ДТП і відповідальність за їх оплату в повному обсязі має нести відповідач у справі.
Посилання касаційної скарги на висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року, справа № 6-2808цс15, є безпідставними, оскільки відповідні висновки зводяться до безумовності права потерпілого на вибір способу захисту порушеного права шляхом пред'явлення вимоги про відшкодування шкоди її заподіювачем і таке право позивача судами попередніх інстанцій при розгляді справи було забезпечено.
Висновки судів попередніх інстанцій про відмову в позові в частині вимог про стягнення витрат на правову допомогу є обґрунтованими у зв'язку з таким.
Право на правову допомогу в Україні гарантовано статтею 59 Конституції України та статтею 12 ЦПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій).
За приписами статей 79, 84 ЦПК України, витрати на правову допомогу відносяться до судових витрат.
Відповідно до статті 84 ЦПК України, витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.
Статтею 1 Закону України від 20 грудня 2011 року «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» визначено граничний розмір витрат на правову допомогу.
Передбачено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження понесення витрат на правову допомогу, а саме доказів на підтвердження виконання послуг, перелік складових наданих послуг, розрахунок вартості складових наданих відповідних послуг, і тому дійшли обґрунтованих висновків про відмову в позові у цій частині.
В іншій частині висновки судів попередніх інстанцій ОСОБА_4 у касаційній скарзі не оспорюються.
Відповідно до частини першої 410 ЦПК України (в чинній редакції) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій без змін, оскільки відповідні рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, у суду касаційної інстанції відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат судами попередніх інстанцій.
Судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на особу, яка подала касаційну скаргу.
Учасниками справи не заявлено до відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 та підпунктом 4 пункту 1 розділу ХIII «Перехідні положення» ЦПК України,
Постановив:
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 08 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 24 жовтня 2016 року залишити без змін.
Судовий збір за подання касаційної скарги покласти на ОСОБА_4.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Пророк
В.С. Висоцька
І.М. Фаловська