11-120заі20
ПОСТАНОВА
І М Е Н Е М У К Р А Ї НИ
04 листопада 2020 року
м. Київ
Справа № 200/9195/19-а
Провадження № 11-120заі20
Велика ПалатаВерховного Суду у складі:
судді-доповідачаАнцупової Т. О.,
суддів Антонюк Н. О.,Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А.,Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., КнязєваВ. С., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткачука О.С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
розглянувши в порядкуписьмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 нарішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11березня 2020 року (у складі колегії суддів Мартинюк Н. М., Дашутіна І. В.,Єресько Л. О., Жука А. В., Мельник-Томенко Ж. М.) у зразковій справі № 200/9195/19-аза позовом ОСОБА_2 до Територіального управління Державноїсудової адміністрації України в Донецькій області, третя особа – Головнеуправління Державної казначейської служби України в Донецькій області, провизнання дій протиправними і зобов`язання вчинити дії,
УСТАНОВИЛА:
Рух справи
1. У липні2019 року ОСОБА_2 звернулася до Донецького окружного адміністративногосуду з позовом, у якому просила:
– визнатипротиправними дії Територіального управління Державної судової адміністраціїУкраїни в Донецькій області (далі – ТУ ДСА України в Донецькій області) щодонарахування та виплати судді Красноармійського міськрайонного суду Донецькоїобласті ОСОБА_2 за період з 04 грудня 2018 року по 30 червня 2019 рокусуддівської винагороди із застосуванням розміру посадового окладу – 15 прожитковихмінімумів;
– зобов`язати ТУ ДСАУкраїни в Донецькій області провести нарахування та виплату суддівськоївинагороди судді Красноармійського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_2 на підставі Рішення Конституційного Суду України від 04 грудня2018 року № 11-р/2018 виходячи з 15 мінімальних заробітних плат з урахуваннямраніше виплаченої суми.
2. Наобґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що Рішенням КонституційногоСуду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 визнано таким, що невідповідає Конституції України (є неконституційним) положення частини третьоїстатті 133 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій істатус суддів» (далі – Закон № 2453-VI) у редакції Закону України від 12 лютого2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі – Закон№ 192-VII). Згідно із цим Рішенням указане положення належить застосовувати вйого первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого судувстановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, щозапроваджується поетапно: з 01 січня 2011 року – 6 мінімальних заробітних плат;з 01 січня 2012 року – 8 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2013 року – 10мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2014 року – 12 мінімальних заробітнихплат; з 01 січня 2015 року – 15 мінімальних заробітних плат».
Позивачка вважає, що відповідно дозазначеного Рішення Конституційного Суду України кожен суддя, який не пройшовкваліфікаційного оцінювання, починаючи з 04 грудня 2018 року мав право наотримання суддівської винагороди на основі посадового окладу в розмірі 15мінімальних заробітних плат. Разом з тим відповідач нараховує суддівську винагородуна підставі розміру прожиткового мінімуму, керуючись Законом України від 06грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актівУкраїни» (далі – Закон № 1774-VIII). ОСОБА_2 вважає такі дії ТУ ДСАУкраїни в Донецькій області дискримінаційними, оскільки і судді, які пройшликваліфікаційне оцінювання, і судді, які його не пройшли з незалежних від нихпричин, однаково здійснюють правосуддя та володіють однаковим обсягом прав таобов`язків судді, отримуючи водночас різні розміри суддівської винагороди.
Окремо позивачка звертає увагу на те, щоположення Закону № 1774-VIII не відповідають принципам правової визначеності та«якості закону».
3. УхвалоюДонецького окружного адміністративного суду від 26 липня 2019 року відкритопровадження в цій справі.
4. 06серпня 2019 року до Касаційного адміністративного суду ускладі Верховного Суду в порядку статті 290 Кодексу адміністративногосудочинства України (далі – КАС України) надійшло подання судді Донецькогоокружного адміністративного суду про розгляд Верховним Судом цієї типовоїсправи як зразкової.
5. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі ВерховногоСуду від 16 серпня 2019 року відкрито провадження у зразковійадміністративній справі № 200/9195/19-а.
6. РішеннямКасаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 березня2020 року відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні позову.
7. Непогодившись із таким рішенням, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 подали апеляційні скаргиз тих підстав, що оскаржуване рішення прийняте Касаційним адміністративнимсудом у складі Верховного Суду з неправильним застосуванням норм матеріальногоправа та порушенням норм процесуального права. В апеляційних скаргах скаржникипросять скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складіВерховного Суду від 11 березня 2020 року та ухвалити нове рішення,яким позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити.
Право на апеляційне оскарження рішення Касаційногоадміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 березня 2020 рокускаржники пояснюють тим, що цим рішенням суд вирішив питання про їхні права йобов`язки. Скаржники зауважують, що вони є суддями, які не пройшликваліфікаційне оцінювання, на розгляді у судах перебувають їхні справи заналогічних правовідносин, а рішенням від 11 березня 2020 року,постановленим у зразковій справі, Верховний Суд установив порядок застосуваннянорм щодо виплати суддівської винагороди суддям, які не пройшли кваліфікаційногооцінювання.
8. УхвалоюВеликої Палати Верховного Суду від 02 квітня 2020 року відкрито апеляційнепровадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Касаційногоадміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 березня 2020 року.
9. УхвалоюВеликої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2020 року відкрито апеляційнепровадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Касаційного адміністративногосуду у складі Верховного Суду від 11 березня 2020 року.
10. УхваламиВеликої Палати Верховного Суду від 28 квітня 2020 року відкрито апеляційнепровадження за апеляційними скаргами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11березня 2020 року.
11. УхвалоюВеликої Палати Верховного Суду від 04 травня 2020 року відкрито апеляційнепровадження за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Касаційногоадміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 березня 2020 року.
12. 25 травня 2020 року до Великої Палати Верховного Суду від ТУ ДСАУкраїни в Донецькій області надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2 ,у якому відповідач просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного судуу складі Верховного Суду від 11 березня 2020 року – без змін.
13. УхвалоюВеликої Палати Верховного Суду від 25 травня 2020 року відкрито апеляційнепровадження за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Касаційногоадміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 березня 2020 року.
14. ВеликаПалата Верховного Суду ухвалою від 18 червня 2020 року призначила справу доапеляційного розгляду в порядку письмового провадження.
15.Станом на час розгляду справи від ТУ ДСА України в Донецькій області до Великої Палати Верховного Суду надійшов лише відзив на апеляційнускаргу ОСОБА_2 , відзиви на інші апеляційні скарги не надходили.
Висновки судів попередніхінстанцій
Щодо ознак типових справ
16. Проаналізувавшиматеріали типових справ, які були долучені до подання судді Донецькогоокружного адміністративного суду про розгляд Верховним Судом цієї типовоїсправи як зразкової, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Судувстановив, що типовими ознаками, які властиві зазначеним справам та зразковійсправі, є:
1) позивачами є судді, які не пройшликваліфікаційного оцінювання з метою визначення їх здатності здійснюватиправосуддя у відповідному суді;
2) відповідачами є територіальніуправління ДСА України;
3) спір виник з аналогічних підстав увідносинах, що регулюються одними нормами права (виплата суддям, які не пройшликваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді, суддівськоївинагороди відповідно до пункту 23 розділу ХІІ«Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року№ 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон № 1402-VIII),частини третьої статті 133 Закону № 2453-VI в його первинній редакції, пункту 3розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1774-VIII, іззастосуванням прожиткового мінімуму як розрахункової величини для обчисленняпосадового окладу судді після набрання чинності Рішенням Конституційного СудуУкраїни від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018);
4) позивачі заявили аналогічні позовнівимоги (визнати протиправними дії відповідачів щодо нарахування й виплатисуддям суддівської винагороди із застосуванням розміру посадового окладу – 15прожиткових мінімумів та зобов`язати здійснити нарахування й виплату такоївинагороди виходячи з 15 мінімальних заробітних плат з 04 грудня 2018 року до30 червня 2019 року. Деякі позивачі додатково заявили вимоги пронарахування і виплату суддівської винагороди з додаванням надбавки за вислугуроків у відповідних розмірах від посадового окладу).
Щодо вирішення справи по сутіпозовних вимог
17. Відмовляючи ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив зтого, що, нараховуючи і виплачуючи ОСОБА_2 суддівську винагороду на основі прожиткового мінімуму дляпрацездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарногороку в період з грудня 2018 року до червня 2019 року включно, ТУ ДСА України вДонецькій області діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб,передбачені Конституцією і законами України. Водночас порушень принципівнедискримінації, пропорційності, «якості закону» та правової визначеностіВерховний Суд не встановив.
18. Касаційнийадміністративний суд у складі Верховного Суду зауважив, що на час існуванняспірних правовідносин (з грудня 2018 року до червня 2019 року включно) пункт 23розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII щодо порядкувизначення суддівської винагороди для суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання,був чинним, а тому ТУ ДСА України в Донецькій області правомірно керувалосяйого положеннями. Натомість з огляду на викладене відповідач не мав правовихпідстав керуватися нормами законів України про Державний бюджет України на2018, 2019 роки і застосовувати мінімальну заробітну плату як розрахунковувеличину.
19. Надаючиправову оцінку доводам позивачки щодо розрахункової величини для визначеннярозміру посадового окладу суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, утому числі з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у Рішеннівід 04 грудня 2018 року № 11-р/2018, Касаційнийадміністративний суд у складі Верховного Суду зауважив, що цим РішеннямКонституційного Суду України не вирішувалось питання розрахункової величини,яку належить застосовувати при обчисленні посадового окладу суддів, а томуправові висновки, які містяться в цьому Рішенні, не впливають наконституційність норм Закону № 1774-VIII, зокрема пункту 3 його розділу ІІ«Прикінцеві та перехідні положення.
20. Прицьому, за висновками суду першої інстанції, встановлені чинним на час існуванняспірних правовідносин законодавством відмінності у визначенні розмірусуддівської винагороди тих суддів, які пройшли кваліфікаційне оцінювання, ітих, які його не проходили, не можна вважати дискримінаційними, оскільки цівідмінності були обумовлені легітимною й істотною метою, відповідаликонституційним положенням, були об`єктивно виправданими, обґрунтованими тасправедливими. Недосконалість здійснення процедури кваліфікаційного оцінювання щодойого оперативності (швидкості) не може автоматично означати його дискримінаційнийхарактер як такого.
Короткий зміст таобґрунтування наведених в апеляційних скаргах вимог (викладений у порядкунадходження скарг до Великої Палати Верховного Суду)
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 .
21. Вапеляційній скарзі скаржник зазначає, що відповідно до частини другої статті 130Конституції України розмір винагороди судді встановлюється законом просудоустрій.
22. ОСОБА_1 наголошує, що Законом № 2453-VI прямо встановлена безпосередня залежністьрозміру суддівської винагороди від мінімальної заробітної плати, а тому вонамає братися за основу розрахунку посадового окладу судді.
23.Натомість пункт 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIIIпри визначенні розміру такого окладу зобов`язує брати за основу обчислення«розрахункову величину», що породжує правову колізію та, відповідно,неможливість використання цього припису.
24.Враховуючи викладене, скаржник вважає, що суддівська винагорода має визначатисяза первинною редакцією Закону № 2453-VI на підставі прямих норм КонституціїУкраїни, оскільки установлення менш сприятливих умов надання гарантійматеріального та соціального забезпечення суддям на підставі вимог пункту 3 розділуІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII за своїм значенням усистемі правового регулювання практично означає зниження рівня незалежностісуддів, що є недопустимим у силу положень частини третьої статті 22, частинпершої, другої, сьомої статті 126 Конституції України та підтверджено практикоюКонституційного Суду України.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3
25. ОСОБА_3 в апеляційній скарзі звертає увагу на помилковість висновків суду першоїінстанції про те, що з прийняттям Закону № 1774-VIII змін зазнав не розмірсуддівської винагороди, а розрахункова величина, оскільки, як вважає скаржниця,саме мінімальна заробітна плата є складовою формули визначення розмірупосадового окладу і, як наслідок, суддівської винагороди.
26. Напереконання скаржниці, також помилковим є висновок суду першої інстанції проте, що Рішенням Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року №11-р/2018, на яке посилалася позивачка, обґрунтовуючи свої вимоги, невирішувалося питання щодо розрахункової величини, яку належить застосовуватипри обчисленні посадового окладу суддів.
27.Окремо Комшелюк Т. О. звертає увагу й на те, що Закон № 1774-VIII не можезастосовуватися до спірних правовідносин, оскільки цим Законом жодні відповіднізміни до Закону № 2453-VI не вносилися. Закон № 1774-VIII не є ані спеціальнимзаконом відносно «профільного закону», ані таким, що вносить до нього зміни,ані таким, що визначає порядок застосування останнього.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 .
28. ОСОБА_2 в апеляційній скарзізазначає, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення залишивпоза увагою, що запровадження нової розрахункової величини для суддів, якіпройшли кваліфікаційне оцінювання та які не здійснюють правосуддя черезобставини, що не залежать від них особисто або не обумовлені їхньою поведінкою,звужує зміст та обсяг гарантій незалежності суддів.
29.Також скаржниця наголошує, що аналіз положень Закону №1774-VIII свідчить про те, що цей Закон не є спеціальним законом з питаньсудоустрою та статусу суддів, а тому не може застосовуватися до спірнихправовідносин.
30. Зогляду на зазначене ОСОБА_2 вважає, що суд першої інстанції, надаючиперевагу Закону № 1774-VIII в обчисленні винагороди суддів, які не пройшликваліфікаційного оцінювання, беручи до уваги змінений підхід до визначеннярозмірів посадових окладів і заробітної плати, наводячи приклади для розрахункурозміру плати для надання адміністративних послуг у колективних договорах таугодах усіх рівнів, не врахував приписів частини першої статті 133 Закону № 2453-VIпро те, що суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України від 13липня 2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» та не можевизначатися іншими нормативними актами.
31.Окремо скаржниця звертає увагу на порушення судом першої інстанції нормпроцесуального права, допущені під час розгляду цієї справи.
32. Зокрема, ОСОБА_2 наголошує, що на порушення вимог статей 211, 246 КАС України воскаржуваному рішенні суду першої інстанції немає посилання на те, що ухвалоюсуду від 25 вересня 2019 року у справі було оголошено перерву у зв`язку знеобхідністю звернення до фахівців Науково-консультативної ради при ВерховномуСуді для підготовки наукового висновку. У подальшому ця перерва була продовженаухвалами суду від 04 грудня 2019 року та від 22 січня 2020 року до 11 березня2020 року у зв`язку з ненадходженням до суду наукових висновків від більшостіфахівців Науково-консультативної ради при Верховному Суді.
Водночас в оскаржуваному рішенні судупершої інстанції відсутні посилання як на те, що було зроблено відповіднізапити для отримання висновків фахівців Науково-консультативної ради приВерховному Суді, так і на мотиви взяття чи невзяття цих висновків судом доуваги.
33. Також ОСОБА_2 зазначає, що на порушення вимог частини другої статті 193 КАСУкраїни розгляд цієї справи в суді першої інстанції тривав близько 7 місяців.
Доводи апеляційних скарг ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
34.Скаржники у своїх апеляційних скаргах (усі три скарги є ідентичними за формоюта змістом) зазначають, що оскаржуване рішення суду першої інстанціїпостановлено з неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвелодо невідповідності висновків, викладених у цьому рішенні, обставинам справи.Зокрема, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Судувід 11 березня 2020 року містить помилковий висновок про те, що Рішенням КонституційногоСуду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018, на яке посилалася позивачка,не вирішувалося питання розрахункової величини, яку належить застосовувати при обчисленніпосадового окладу суддів, а тому правові висновки, які містяться в цьому Рішенні,не впливають на конституційність Закону № 1774-VIII, зокрема пункту 3 його розділуІІ «Прикінцеві та перехідні положення».
35.Скаржники наголошують, що і Конституція України, і чинне спеціальнезаконодавство, що регулює правовідносини щодо обчислення та виплати суддівськоївинагороди суддям, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, містятьімперативний припис щодо вичерпного переліку джерел, які мають регулювати цівідносини. Закон № 1774-VIII не є законом про судоустрій, він не можерегулювати відносини щодо визначення та розрахунку розміру суддівськоївинагороди.
36. Зогляду на це скаржники зауважують, що застосування до спірних правовідносинположень пункту 3 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIIIє порушенням їх гарантованого Конституцією та законами України права на належнематеріальне забезпечення, розмір якого прямо визначений Законом № 2453-VI.
37. Скаржникинаголошують, що очікуваний розмір суддівської винагороди, гарантований державоюв первинній редакції Закону № 2453-VI, є правомірним «законним» очікуванням урозумінні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположнихсвобод від 04 листопада 1950 року
38. Окремоскаржники зазначають, що, відмовляючи позивачці в задоволенні позову,Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду порушив її право нарозгляд справи справедливим судом у дусі змагальності з дотриманням права наефективний юридичний захист. Зазначене скаржники пояснюють тим, що воскаржуваному судовому рішенні відсутні посилання на науково-консультативнівисновки фахівців Науково-консультативної ради при Верховному Суді, яківитребовував суд.
Позиція відповідача щодоапеляційної скарги ОСОБА_2 .
39. Увідзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 відповідач просить відмовити в їїзадоволенні. Зазначає, що відповідно до пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві таперехідні положення» Закону № 1774-VIII мінімальна заробітна плата незастосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів ізаробітної плати працівників та інших виплат, а Конституційний Суд України неприймав рішень про визнання вказаного Закону таким, що не відповідаєКонституції України в частині застосування прожиткового мінімуму дляпрацездатних осіб як розрахункової величини для визначення посадових окладів.
40. ТакожТУ ДСА в Донецькій області звертає увагу на те, що оскільки положення Закону № 1774-VIIIє чинними, то ані в законах України про Державний бюджет України на 2018, 2019роки, ані у відповідних кошторисах не передбачено призначень для обчисленнясуддівської винагороди на підставі розміру мінімальної заробітної плати.
Обставини справи, установленісудом першої інстанції
41. УказомПрезидента України від 31 липня 2012 року № 461/2012 «Про призначення суддів» ОСОБА_2 призначено строком на 5 років на посаду судді Будьоннівськогорайонного суду міста Донецька.
42. УказомПрезидента України від 14 лютого 2015 року № 83/2015 «Про переведення суддів»позивачку в межах п`ятирічного строку переведено на роботу на посаду судді доКрасноармійського міськрайонного суду Донецької області.
43. Наказомголови Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 24лютого 2015 року ОСОБА_2 призначено на посаду судді цього суду запереведенням з Будьоннівського районного суду міста Донецька, зараховано доштату суду й установлено надбавку за вислугу років у розмірі 15 % посадовогоокладу (стаж роботи – 2 роки 6 місяців 23 дні).
44. Наказомголови Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 28серпня 2017 року № 04-к/г ОСОБА_2 з 27 серпня 2017 року встановленощомісячну доплату за вислугу років у розмірі 20 % посадового окладу (стажроботи – 5 років).
45. Наказомголови цього ж суду від 07 листопада 2018 року № 06-к/г ОСОБА_2 установленощомісячну доплату за вислугу років у розмірі 20 % посадового окладу починаючи з05 серпня 2018 року (стаж роботи – 8 років 11 місяців 8 днів).
46. Суддівськавинагорода позивачці в грудні 2018 року виплачувалась із розрахунку посадовогоокладу в розмірі 26 430 грн (тобто 15 х 1762 грн), а із січня до червня 2019року включно – у розмірі 28 815 грн (15 х 1921 грн), тобто виходячи з розмірупрожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня2018, 2019 років відповідно.
47. Непогодившись із таким розрахунком посадового окладу, а відтак і з розміромнадбавки за вислугу років, що обчислюється у відсотковому відношенні відрозміру посадового окладу, ОСОБА_2 звернулася до суду з адміністративнимпозовом.
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГОСУДУ
Релевантні джерела права йакти їх застосування
48. Відповіднодо частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади таоргани місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише напідставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією тазаконами України.
49. Згіднозі статтею 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належніумови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди суддівстановлюється законом про судоустрій.
50. Частинамидругою та третьою статті 129 Закону № 2453-VI визначалось, що суддівськавинагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2)перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу,яка передбачає доступ до державної таємниці.
Посадовий оклад судді місцевого судувстановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, щозапроваджується поетапно: з 01 січня 2011 року – 6 мінімальних заробітних плат;з 01 січня 2012 року – 8 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2013 року – 10мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2014 року – 12 мінімальних заробітнихплат; з 01 січня 2015 року – 15 мінімальних заробітних плат.
51. ЗакономУкраїни від 19 грудня 2013 року № 716-VII «Про внесення зміни до Закону України«Про судоустрій і статус суддів» було виключено положення абзацу п`ятогочастини третьої статті 129 Закону № 2453-VI (щодо запровадження посадовогоокладу з 01 січня 2014 року – 12 мінімальних заробітних плат).
52. Законом№ 192-VIІІ було викладено в новій редакції Закон № 2453-VI, частиною третьоюстатті 133 якого визначалось, що посадовий оклад судді місцевого судувстановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
53. 30вересня 2016 року набрав чинності Закон № 1402-VIII, частинами першою та другоюстатті 135 якого визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом тане може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода виплачується суддіз дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цимЗаконом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1)вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковийступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
54. Частиноютретьою статті 135 Закону № 1402-VIIІ було встановлено, що базовий розмірпосадового окладу судді становить: 1) 30 мінімальних заробітних плат – суддімісцевого суду; 2) 50 мінімальних заробітних плат – судді апеляційного суду,вищого спеціалізованого суду; 3) 75 мінімальних заробітних плат – суддіВерховного Суду.
55. ВодночасЗаконом № 1774-VIII, який набрав чинності з 01 січня 2017 року, зокрема,частину третю статті 135 Закону № 1402-VIIІ було викладено в такій редакції:«Базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду – 30прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованогосуду – 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановленона 01 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду – 75 прожитковихмінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січнякалендарного року».
56. Відповіднодо статей 7, 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» розмірпрожиткового мінімуму для працездатної особи з 01 січня 2017 року становив1600 грн, а розмір мінімальної заробітної плати – 3200 грн.
57. Статтями7, 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» установлено, щорозмір прожиткового мінімуму для працездатної особи з 01 січня 2017 рокустановив 1762 грн, а розмір мінімальної заробітної плати – 3723 грн.
58. Пунктом22 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII(положення якого діяли на час існування спірних правовідносин до моментувиключення цього пункту Законом України від 16 жовтня 2019 року № 193-IX «Провнесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деякихзаконів України щодо діяльності органів суддівського врядування») булопередбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах,визначених цим Законом (тобто Законом № 1402-VIII), мають судді, які зарезультатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займанійпосаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені напосаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цимЗаконом. Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшликваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддяу відповідному суді, до 01 січня 2017 року отримують суддівську винагороду,визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів»(Відомості Верховної Ради України, 2010 рік, № 41–45, сторінка 529; 2015 рік, №18–20, сторінка 132 з наступними змінами).
59. Пункт23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIIIпередбачав, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримуєсуддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Просудоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 рік, №41–45, сторінка 529; 2015 рік, № 18–20, сторінка 132 з наступними змінами).
60. Згідноіз частиною першою статті 133 Закону № 2453-VI (у редакції Закону № 192-VIII)суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України «ПроКонституційний Суд України» та не може визначатися іншими нормативно-правовимиактами.
61. Якуже зазначалося вище, частиною третьою статті 133 Закону № 2453-VI у редакціїЗакону № 192-VIІІ було визначено, що посадовий оклад судді місцевого судувстановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
62. 06грудня 2016 року був прийнятий Закон № 1774-VIII, що набрав чинності 01 січня2017 року.
63. Пунктом3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII установлено,що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом незастосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів ізаробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законівУкраїни щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахунковоївеличини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатнихосіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017року.
64. Згідноз пунктом 9 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIIIдо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вонизастосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
65. 04грудня 2018 року Конституційний Суд України прийняв Рішення № 11-р/2018, якимвизнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним),положення частини третьої статті 133 Закону № 2453-VI у редакції Закону №192-VIII, якими було передбачено, що розмір посадового окладу судді місцевогосуду складає 10 мінімальних заробітних плат. Конституційний Суд Українизауважив, що це положення належить застосовувати в його первинній редакції, асаме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з01 січня 2011 року – 6 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2012 року – 8мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2013 року – 10 мінімальних заробітнихплат; з 01 січня 2014 року – 12 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2015року – 15 мінімальних заробітних плат».
Оцінка аргументів учасниківсправи та висновків суду, рішення якого переглядається
66. Заслухавшисуддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи, наведені вапеляційних скаргах й у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для їхзадоволення з таких мотивів.
67. У ційсправі спірним є питання правильності розрахунку ТУ ДСА України в Донецькійобласті суддівської винагороди позивачки, проведеного після набрання законної силиРішенням Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018.На думку позивачки, винагорода судді повинна розраховуватися на основімінімальних заробітних плат, а не виходячи з прожиткового мінімуму дляпрацездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року.
68. Водночас,як свідчить зміст зазначеного Рішення Конституційного Суду України, визнаючинеконституційним положення частини третьої статті 133 Закону № 2453-VI,Конституційний Суд України зауважив, що законодавець неодноразово вносив змінидо вказаного Закону щодо розміру посадового окладу, унаслідок яких оклад суддімісцевого суду було зменшено з 15 до 10 мінімальних заробітних плат. Такі змінисуд визнав посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріальногозабезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.У зв`язку із цим у Рішенні від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 КонституційнийСуд України вказав на звуження змісту та обсягу гарантій незалежності суддівчерез зменшення гарантованого розміру винагороди судді у спеціальному законі,тобто у зв`язку зі зміною абсолютної величини такої винагороди.
69. Тож унаслідокприйняття Конституційним Судом України Рішення від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 розмір суддівської винагороди для суддів, що не пройшли кваліфікаційногооцінювання, зріс із дня набрання цим Рішенням законної сили, оскільки величинапосадового окладу змінилася з 10 на 15 мінімальних заробітних плат.
70. Однак,як уже зазначалося, 06 грудня 2016 року був прийнятий Закон № 1774-VIII,який набрав чинності з 01 січня 2017 року та установив, що мінімальна заробітнаплата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахунковавеличина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників таінших виплат.
71. Законом№ 1402-VIIІ у редакції Закону № 1774-VIII (який бувчинний та не визнаний неконституційним на момент виникнення спірнихправовідносин) визначено базові розміри посадового окладу суддів судів різнихінстанцій, розрахунковою величиною яких є прожитковий мінімум для працездатнихосіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.
72. Яксвідчить зміст Закону № 1774-VIII, цим Законом вносилися зміни до низки законівУкраїни щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величинидля визначення посадових окладів тазаробітної плати працівників та інших виплат.
73. Отже,таким приписом законодавець заборонив застосовувати розмір мінімальноїзаробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, утому числі й суддів.
74. Водночаспунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIIIзаконодавець передбачив, що до внесення змін до законів України щодонезастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини воназастосовується у розмірі прожитковогомінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідногокалендарного року.
75. Зприйняттям Закону № 1774-VIII в Україні було змінено підхід щодо застосуваннямінімальної заробітної плати як розрахункової величини не лише при визначенніпосадових окладів, а й щодо розрахунку всіх виплат, де раніше застосовуваласяяк розрахункова величина мінімальна заробітна плата.
76. Аналізтакого правового регулювання дає підстави зробити висновок про те, щозаконодавець, по-перше, заборонив застосовувати для визначення розмірівпосадових окладів розмір мінімальної заробітної плати; по-друге, чіткопередбачив, що для визначення посадових окладів усіх суддів застосовуєтьсярозмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений на 01 січнявідповідного календарного року.
77. Положеннямичастини першої статті 8 Закону України «Про оплату праці» передбачено, щодержава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх формвласності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та іншихдержавних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівниківпідприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівниківпідприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, атакож шляхом оподаткування доходів працівників.
78. Занаведеного правового регулювання спірних правовідносин, Велика ПалатаВерховного Суду дійшла висновку про те, що в межах здійснення державногорегулювання оплати праці, передбаченого статтею 8 Закону України «Про оплатупраці», прийнято Закон № 1774-VIIІ, яким установлено особливі умови визначенняпосадових окладів працівників, а саме шляхом застосування як розрахунковоївеличини прожиткового мінімуму для працездатних осіб замість мінімальноїзаробітної плати.
79. Перехідна нову розрахункову величину – неоподатковуваний мінімум доходів громадянзамість мінімальної заробітної плати фактично не погіршив рівня суддівськоївинагороди для суддів, що її отримували за Законом № 2453-VI. На моментнабрання чинності Законом № 1774-VIIІ суддівська винагорода на підставі положень Закону № 1402-VIII ще не виплачувалася. Тому Велика Палата ВерховногоСуду констатує відсутність негативного впливу на рівень матеріальногозабезпечення суддів, який є складовою їхньої незалежності, від змінирозрахункової величини у цій ситуації.
80. ВодночасВелика Палата Верховного Суду звертає увагу, що зміна розрахункової величини,яка використовується для визначення розміру суддівської винагороди, яка бпризвела до фактичного зменшення винагороди, що вже реально виплачується суддяму грошовому виразі, є недопустимою, оскільки безпосередньо впливає на гарантіїнезалежності суддів.
81. Судпершої інстанції обґрунтовано виходив з того, що розмір суддівської винагородимає обчислюватися із застосуванням як розрахункової величини прожитковогомінімуму для працездатних осіб замість мінімальної заробітної плати, оскількиЗакон № 1774-VIII, який передбачає такий порядок розрахунків, прийнятий у часіпізніше від Законів № 2453-VI та № 1402-VIII, і фактично такий перехід на іншурозрахункову величину не призвів до зменшення розміру суддівської винагороди угрошовому виразі.
82. Надаючиоцінку доводам скаржників про те, що обмеження розміру суддівської винагородисуперечить принципу незалежності суддів, Велика Палата Верховного Суду вважаєза необхідне зазначити таке.
83. Стаття22 Конституції України гарантує, що права і свободи людини і громадянина,закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободигарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів абовнесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягуіснуючих прав і свобод.
84. Якбуло встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи,упродовж 2018–2019 років суддівська винагорода позивачки обчислювалась виходячиз прожиткового мінімуму дляпрацездатних осіб, установленого станом на 01 січня відповідного календарногороку. З прийняттям Закону № 1774-VIII та змінами підходу обчислення виплат, дераніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, у грошовомувиразі розмір суддівської винагороди позивачки не зменшився (станом на 01 січня2016 року він дорівнював 20 670 грн, а з 01 січня 2017 року 24 000грн).
85.Оскільки розмір посадового окладу судді, який не пройшов кваліфікаційногооцінювання, після зміни розрахункової величини Законом № 1774-VIII у грошовому виразіне зменшився, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком судупершої інстанції про відсутність порушення гарантії позивачки щодо розміру їїматеріального забезпечення внаслідок внесених цим Законом змін.
86. ВодночасВелика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що до 01 січня 2017 року закони№ 2453-VI та № 1402-VIIІ визначали розмір посадового окладу судді в мінімальнихзаробітних платах, що дає можливість зробити висновок про те, що мінімальназаробітна плата застосовувалася законодавцем як розрахункова величина.
87. Досліджуючимету прийняття Закону № 1774-VIII, слід наголосити, що він був направлений напідвищення мінімальних стандартів, запроваджених в Україні, у тому числі ізаробітної плати. Так, з огляду на положення Закону України «Про Державний бюджетУкраїни на 2017 рік» розмір заробітної плати зріс удвічі.
88. Унаслідокуведених Законом № 1774-VIII змін була змінена розрахункова величина змінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, яка стала застосовуватися дляобчислення всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величинамінімальна заробітна плата, а також для обчислення інших платежів та санкцій.
89. Ураховуючивикладене, Велика Палата Верховного Суду не бере до уваги доводи позивачки проте, що з набранням законної сили Рішенням Конституційного Суду України від 04грудня 2018 року № 11-р/2018 посадовий оклад судді повинен розраховуватися наоснові мінімальної заробітної плати, натомість погоджується з доводамивідповідача про необхідність застосування в такому випадку як розрахунковоївеличини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січнявідповідного календарного року.
90. Застосовуючирозрахункову величину прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленогона 01 січня відповідного календарного року, у грошовому вимірі оклад суддівпершої інстанції складає:
Дата
оклад суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання (на основі прожиткового мінімуму)
оклад суддів, які пройшли кваліфікаційне оцінювання (на основі прожиткового мінімуму)
з 01 січня 2017 року
24 000 грн
24 000 грн
з 01 січня 2018 року
26 430 грн
35 240 грн
з 01 січня 2019 року
28 815 грн
48 025 грн
91. При цьому застосування іншого підходу, а саме обчислення розмірупосадового окладу суддів першої інстанції, які не пройшли кваліфікаційнеоцінювання, на основі мінімальної заробітної плати призвело б до ситуації, щойого розмір значно перевищував би розмір посадового окладу суддів, які такеоцінювання пройшли.
Дата
оклад суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання (на основі мінімальної заробітної плати)
оклад суддів, які пройшли кваліфікаційне оцінювання (на основі прожиткового мінімуму)
з 01 січня 2017 року
48 000 грн
24 000 грн
з 01 січня 2018 року
55 845 грн
35 240 грн
з 01 січня 2019 року
62 595 грн
48 025 грн
Такі умови оплатипраці із застосуванням різних розрахункових величин до обчислення посадовихокладів суддів були б явно непропорційними та не відповідали б метікваліфікаційного оцінювання суддів.
92.Окрім того, на час існування спірних правовідносин пункт 23 розділу ХІІ«Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIIІ щодо порядку визначеннясуддівської винагороди для суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання,був чинним, а тому відповідач правомірно керувався його положеннями.
93. Разомз тим позивачка зазначає, що ані Законом № 1774-VIII, ані іншими законами нескасовано і не внесено змін до норм спеціальних законів, зокрема частини другоїстатті 135, пункту 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIIІ, частини першої статті 133 Закону № 2453-VI, а також статті 8 законівУкраїни про Державний бюджет України на 2017 і 2018 роки.
94. Уцьому контексті Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на ранішесформовані правові позиції Верховного Суду як суду касаційної інстанції щодопрактики застосування наведених законодавчих норм при визначенні суддівськоївинагороди (постанови Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 804/2622/17,від 09 серпня 2019 року у справі № 826/9404/17, від 04 березня 2020 року усправі № 809/1684/17), а відтак відхиляє такі доводи позивачки.
95. Водночаспорушень принципів недискримінації, пропорційності, правової визначеності та «якостізакону» Велика Палата Верховного Суду не встановила. Зміна розрахункової величиниз мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум стосується не лишесуддів, а поширюється на широку сферу суспільних відносин.
96. Ураховуючинаведене, Велика Палата Верховного Суду вважає правильним висновок суду першоїінстанції про те, що, нараховуючи і виплачуючи ОСОБА_2 суддівськувинагороду на основі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленогона 01 січня відповідного календарного року в період з грудня 2018 року дочервня 2019 року включно, ТУ ДСА України в Донецькій області діяло на підставі,в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України.
97. ВеликаПалата Верховного Суду відхиляє твердження ОСОБА_2 про те, щодиференціація у визначенні розміру суддівської винагороди залежно від фактупроходження суддею кваліфікаційного оцінювання має дискримінаційний характер зогляду на таке.
98. Іззапровадженням судової реформи та набранням чинності Законом № 1402-VIIІ дляутвердження незалежності судової влади, зокрема, шляхом її деполітизації, дляпосилення відповідальності судової влади перед суспільством, а також длязапровадження належних конституційних засад кадрового оновлення суддівськогокорпусу було запроваджено необхідність проходження суддями кваліфікаційногооцінювання. Запровадження кваліфікаційного оцінювання суддів було зумовленеістотною метою, що полягала у відновленні довіри до судової влади в Україні.
99. Зміни,запроваджені в судовій системі України у зв`язку з її реформуванням, булисхвалені світовою спільнотою, у тому числі Венеційською комісією.
100. ВодночасЗаконом № 1402-VIIІ у зв`язку із запровадженням підвищених вимог до суддів булопідвищено рівень їх соціальних гарантій, зокрема збільшено розмір суддівськоївинагороди. При цьому необхідною умовою для отримання суддівської винагороди впідвищеному розмірі була необхідність проходження суддею кваліфікаційногооцінювання.
101.Суддям, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, незалежно від причин йогонепроходження, суддівська винагорода виплачувалася в порядку та розмірах, якідіяли до набрання чинності Законом № 1402-VIIІ.
102. Тобтоправо на отримання суддівської винагороди в розмірі, визначеному Законом №1402-VIIІ, мають судді, які пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердилиздатність здійснювати правосуддя у відповідному суді.
103. Водночасперебування судді в процесі кваліфікаційного оцінювання (у випадку йогонезавершення) не наділяє останнього правом на отримання суддівської винагородив розмірі, визначеному Законом № 1402-VIIІ, оскільки ще не свідчить про успішнепроходження ним кваліфікаційного оцінювання.
104. Отже,відмінності у визначенні розміру суддівської винагороди тих суддів, які пройшликваліфікаційне оцінювання, і тих, які його не проходили, не можна вважатидискримінаційними, оскільки ці відмінності були обумовлені легітимною йістотною метою, відповідали конституційним положенням, були об`єктивновиправданими, обґрунтованими та справедливими.
105. Щодопосилання скаржників в апеляційних скаргах на порушення Касаційнимадміністративним судом у складі Верховного Суду норм процесуального права підчас розгляду цієї справи Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
106. Так,за нормами КАС України недотримання судом під час розгляду справи встановленихстаттею 193 цього Кодексу строків її розгляду за умови, якщо суд по сутіправильно вирішив справу, не може бути наслідком для скасування оскаржуваногорішення.
107. Водночасвідсутність в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції посилання на окреміпроцесуальні дії, вчиненні судом, не можуть свідчити про неповноту судовогорішення (врахування всіх обставин справи), оскільки відповідні процесуальніухвали щодо оголошення перерви у зв`язку з необхідністю звернення до фахівцівНауково-консультативної ради при Верховному Суді стосовно підготовки науковоговисновку наявні в матеріалах справи.
108. ТакожВелика Палата Верховного Суду вважає недоречними зауваження скаржників щодо відсутностів оскаржуваному рішенні суду першої інстанції мотивів прийняття чи неприйняттявисновків фахівців Науково-консультативної ради при Верховному Суді, оскількитакі висновки мають консультативний характер з певних правових питань і КАСУкраїни не встановлює обов`язків суду щодо врахування таких висновків або жнаведення в судовому рішенні мотивів їх відхилення.
Висновки за результатамирозгляду апеляційних скарг
109. Відповіднодо пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розглядуапеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційноїінстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судоверішення – без змін.
110.Згідно із частиною першою статті 316 КАС України суд апеляційної інстанціїзалишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – беззмін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справита ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуальногоправа.
111. Отже,оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з дотриманням вимогматеріального та процесуального права, а наведені в апеляційних скаргах доводине спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, то апеляційніскарги задоволенню не підлягають.
Висновки щодорозподілу судових витрат
112.Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чикасаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд,змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподілсудових витрат.
113.Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалюєнове, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями241–243, 290, 308, 311, 315, 316, 322, 325 КАС України, Велика ПалатаВерховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
1. Апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 залишити без задоволення.
2. Рішення Касаційногоадміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 березня 2020року залишити без змін.
Постанова набираєзаконної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Т. О. Анцупова
Судді: Н.О. Антонюк О. Р.Кібенко
С.В. Бакуліна В. С.Князєв
В.В. Британчук О. Б.Прокопенко
Ю.Л. Власов В. В. Пророк
М.І. Гриців Л. І.Рогач
Д.А. Гудима В. М. Сімоненко
В.І. Данішевська О. С. Ткачук
Ж.М. Єленіна В. Ю.Уркевич
О.С. Золотніков О. Г. Яновська