П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
28 серпня 2019 року
м. Київ
Справа № 752/8287/18
Провадження № 14-330цс19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Лященко Н. П.,
суддів Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу, подану представником ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , на постанову Київського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до державного реєстратора філії Комунального підприємства Главанської сільської ради «Абсолют» у місті Києві Хмельницького Сергія Юрійовича, треті особи: ОСОБА_1 , Публічне акціонерне товариство «Агрокомбанк», державний виконавець Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Федоренко Артем Матвійович, ОСОБА_5 , про скасування рішення державного реєстратора,
УСТАНОВИЛА:
У квітні 2018 року ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулись до суду з позовом до державного реєстратора філії Комунального підприємства Главанської сільської ради «Абсолют» у місті Києві Хмельницького С. Ю. (далі також - Державного реєстратора), треті особи: ОСОБА_1 , Публічне акціонерне товариство «Агрокомбанк» (далі - ПАТ «Агрокомбанк»), державний виконавець Святошинського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Федоренко А. М., ОСОБА_5 , про скасування рішення державного реєстратора.
Позовну заяву мотивовано тим, що згідно з договором купівлі-продажу від 29 жовтня 2003 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною Л. Д., зареєстрованого у реєстрі за № 1726, ОСОБА_6 продала та передала у власність ОСОБА_4 житловий будинок АДРЕСА_1 .
У січні 2007 року ОСОБА_4 дізналась, що з 2003 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 існує спір щодо зазначеного будинку. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 03 листопада 2015 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 червня 2013 року скасовано у частині задоволення позову ОСОБА_1 про визнання права власності та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 згідно з договором купівлі-продажу від 23 вересня 2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хоружик І. Г. та зареєстрованого у реєстрі за № 6594. У задоволенні позову ОСОБА_7 до ОСОБА_4 про визнання права власності на вказаний будинок відмовлено.
Постановою Суду із сімейних справ міста Престона Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії у справі PR12D00876, яка розглядалася
09, 10 жовтня 2014 року та 26 листопада 2014 року, ухвалено, що ОСОБА_7 передає ОСОБА_5 усю належну йому нерухомість і майнові інтереси, якщо такі є, за адресою: АДРЕСА_1 .
22 грудня 2017 року державний реєстратор філії Комунального підприємства Главанської сільської ради «Абсолют» у місті Києві Хмельницький С. Ю. прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером АДРЕСА_1, згідно з яким житловий будинок АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_5 .
Позивачі вважали, що зазначене рішення Державного реєстратора прийняте з порушенням положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки держаний реєстратор не перевірив наявності підстав для проведення реєстрації права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 .
Крім того, в органах державної виконавчої служби перебуває виконавче провадження № 37608866 щодо примусового виконання судового рішення
№ 2-399/12 від 04 квітня 2013 року, виданого Голосіївським районним судом м. Києва, про стягнення з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Агрокомбанк» заборгованості. Під час здійснення виконавчого провадження на зазначений житловий будинок накладено арешт.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 просили суд скасувати рішення державного реєстратора філії Комунального підприємства Главанської сільської ради «Абсолют» у м. Києві Хмельницького С. Ю. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером АДРЕСА_1
від 22 грудня 2017 року.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 13 листопада 2018 року закритопровадження у справі за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до державного реєстратора філії Комунального підприємства Главанської сільської ради «Абсолют» у м. Києві Хмельницького С. Ю., треті особи: ОСОБА_1 , ПАТ «Агрокомбанк», державний виконавець Святошинського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Федоренко А. М., ОСОБА_5 , про скасування рішення державного реєстратора.
Зазначене судове рішення мотивовано тим, що позивачі оскаржують рішення Державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень як особи, яка здійснює від імені держави публічно-владні управлінські функції. Позивачі заявили єдину вимогу про скасування зазначеного рішення, тобто вона не є пов`язаною та/або похідною з вимогою про захист порушеного, невизнаного або оспорюваного цивільного права позивачів. Відтак спір відповідно до статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та пункту 1 частини першої статті 19 КАС України підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. Також суд зазначив, що аналогічний правовий висновок, викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 826/4460/17 (провадження № 11-403апп18).
Постановою Київського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволено. Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 13 листопада 2018 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень
є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень
не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду. Предметом спору у справі є рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за заявою ОСОБА_5 на житловий будинок АДРЕСА_1 на підставі постанови Суду
із сімейних справ міста Престона Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії від 10 листопада 2014 року, ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2017 року. Тобто позивачі оскаржують дії Державного реєстратора щодо вчинення їх за заявами третьої особи. У позовній заяві ОСОБА_3 , ОСОБА_4 посилалися на те, що у ОСОБА_5 не було підстав для набуття права власності на спірний будинок. Відтак спір має вирішуватися судами у порядку цивільного судочинства. При цьому суд послався на відповідні правові висновки Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 815/6956/15 (провадження № 11-192апп18) та від 28 листопада 2018 року у справі № 490/5986/17-ц (провадження № 14-331цс18).
03 травня 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати й залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що позов обґрунтовано виключно порушенням порядку ухвалення рішення Державного реєстратора про реєстрацію права власності на нерухоме майно. Ця вимога є єдиною, тобто не є пов`язаною (та/або похідною) з вимогою про захист порушеного, невизнаного або оспорюваного цивільного права позивачів. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулись до суду загальної юрисдикції з позовом, посилаючись на статті 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), проте позовна заява не містить доводів про порушення, невизнання чи оспорювання цивільних прав позивачів щодо будинку, стосовно якого вчинено оскаржувану реєстраційну дію, оскільки такий спір уже вирішено судами в іншій справі № 2-20/12 (провадження № 2/752/5/13-ц). Тобто предметом перевірки судом у цій справі є дотримання встановленого законом порядку прийняття суб`єктом владних повноважень рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Питання правомірності чи неправомірності набуття ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно було предметом розгляду в іншій справі. Спір щодо права власності на будинок було остаточно вирішено на національному рівні, наслідком чого стала реєстрація права власності за ОСОБА_1 . Окрім того, ОСОБА_1 вважає, що у позивачів узагалі немає права на звернення до суду з таким позовом, оскільки оскаржуваними діями Державного реєстратора їх права нічим не порушено.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 13 травня 2019 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 752/8287/18-ц із суду першої інстанції.
У червні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
У травні 2019 року ОСОБА_3 подала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила, що спір щодо будинку АДРЕСА_1 на національному рівні ще не вирішений. У провадженні Голосіївського районного суду м. Києва знаходяться справи, предметом спору яких є зазначене нерухоме майно. Скасування державної реєстрації права, належного одній особі, за заявою іншої особи в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір між цими особами. У таких спорах питання правомірності укладення цивільно-правових договорів, на підставі яких відбулись реєстраційні дії, обов`язково постають перед судом, який буде вирішувати спір, незалежно від того, чи заявив позивач вимогу щодо оскарження таких договорів. При цьому ОСОБА_3 послалась на відповідні правові висновки Великої Палати Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 червня 2019 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Частиною шостою статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частині шостій статті 403 ЦПК України (частина четверта статті 404 цього Кодексу).
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 12 червня 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що касаційна скарга містить доводи про порушення судами правил предметної та суб`єктної юрисдикції.
03 липня 2019 року Велика Палата Верховного Суду ухвалою прийняла справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо встановленого кола правовідносин.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Згідно з пунктом 10 частини другої статті 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).
Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.
Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб`єкта владних повноважень, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.
Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
Публічно-правовим є, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин одна щодо іншої не є рівноправними і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншій стороні певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.Ці функції суб`єкт владних повноважень повинен виконувати саме у тих правовідносинах, у яких виник спір. Так, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник, зокрема, між двома суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта, а останній відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (висновок Великої Палати Верховного Суду, сформульований у постанові від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 та ін.).
Предметом позову у цій справі єрішення Державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухому майно було внесено запис про реєстрацію права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 .
Позовні вимоги обґрунтовані, зокрема, тим, що ОСОБА_5. не є власником зазначеного будинку, а подані нею документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно.
Разом з тим позивачі зазначають, що до 01 січня 2013 року житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_4 .
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
За загальним правилом державна реєстрація прав проводиться будь-яким державним реєстратором за заявами у сфері державної реєстрації прав (абзац четвертий частини п`ятої статті 3 зазначеного Закону).
Тобто державна реєстрація прав проводиться державним реєстратором не з власної ініціативи, а на підставі відповідної заяви, поданої зацікавленою особою.Відносини у сфері державної реєстрації речового права виникають між суб`єктом звернення за такою послугою та суб`єктом, уповноваженим здійснювати відповідні реєстраційні дії.
Спірні правовідносини у справі виникли між позивачкою ОСОБА_4 та третьою особою у справі ОСОБА_5. , які в різний період часу вважали себе власниками житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . На думку позивачів, як убачається з позовної заяви, третя особа не мала правових підстав для набуття права власності на зазначене нерухоме майно.
Наслідки вирішення цієї справи безпосередньо впливають на зміст і стан речового права третьої особи у справі.
Хочпозивачка доводить неправомірність дій Державного реєстратора, але питання встановлення дійсного власника нерухомого майна та правомірності підстави проведення державної реєстрації речового права обов`язково постане перед судом, який вирішуватиме цей спір(висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 757/1660/17(провадження № 14-396цс18)).
Вирішення питання про правомірність набуття третьою особою права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 виходить за межі компетенції суду адміністративної юрисдикції.
Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18), якщо позивач не був заявником стосовно оскаржених ним реєстраційних дій, які були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорюване рішення, здійснено оспорюваний запис. Належним відповідачем у таких справах є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої внесений аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; участь у справі державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) не змінює характеру цього спору на адміністративний.
Наведені в касаційній скарзі доводи про те, що спір про право власності на будинок, який є об`єктом оскаржуваного рішення Державного реєстратора, вже вирішено судами, Велика Палата Верховного Суду відхиляє, оскільки розгляд одного спору про право на нерухоме майно або про його обтяження чи вирішення цього спору за правилами цивільного або господарського судочинства не є підставою вважати публічно-правовим і розглядати за правилами адміністративного судочинства інший спір - про скасування рішення чи запису про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно або його обтяження, прийнятого державним реєстратором чи внесеного ним до відповідного державного реєстру на користь одного з учасників цивільної або господарської справи під час її розгляду чи після її вирішення. Ці спори залежно від суб`єктного складу теж мають розглядатися за правилами цивільного або господарського судочинства(такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 757/1660/17(провадження № 14-396цс18)).
Велика Палата Верховного Суду вважає недоречним обґрунтування доводів касаційної скарги правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 826/4460/17 (провадження № 11-403апп18), за яким розгляд позовних вимог особи (яка не була заявником щодо реєстраційних дій) до державного реєстратора про скасування його рішень чи записів у відповідному державному реєстрі стосовно державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки державним реєстратором вчинені істотні порушення процедури реєстрації, тому спірні відносини мають публічно-правовий характер.
Велика Палата Верховного Суду відступила від зазначеного вище правового висновку в постанові від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16(провадження № 11-377апп18).
Отже, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що цей спір має розглядатися в порядку цивільного судочинства.
Таким чином, доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду та не впливають на правильність оскаржуваного судового рішення, тому підстави для її задоволення відсутні.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Розподіл судових витрат у справі буде здійснено за результатами її розгляду.
Керуючись статтями 400, 402-404, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач | | | Н. П. Лященко |
Судді:| | Т. О. Анцупова | | О. Р. Кібенко|
| | С. В. Бакуліна | | В. С. Князєв|
| | В. В. Британчук | | О. Б. Прокопенко|
| | Ю. Л. Власов | | В. В. Пророк|
| | М. І. Гриців | | Л. І. Рогач |
| | Д. А. Гудима | | О. М. Ситнік|
| | В. І. Данішевська | | О. С. Ткачук|
| | Ж. М. Єленіна О. С. Золотніков| | В. Ю. Уркевич |