П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 січня 2019 року
м. Київ
Справа № 815/8551/13-а
Провадження № 11-1288апп18
ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Золотнікова О. С.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
розглянула в порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2018 року (судді Шевчук О. А., Зуєва Л. Є., Федусик А. Г.) у справі № 815/8551/13-а за позовом ОСОБА_3 до Відділу Держземагентства в Овідіопольському районі Одеської області Головного управління Держземагентства в Одеській області (далі - відділ Держземагентства), Овідіопольського районного управління юстиції в Одеській області в особі Реєстраційної служби Овідіопольського районного управління юстиції в Одеській області, Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання недійсним та скасування державного акта, скасування державної реєстрації права власності та
ВСТАНОВИЛА:
У грудні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до відповідачів, у якому просила:
- визнати недійсним та скасувати державний акт серії НОМЕР_1 від 14 вересня 2007 року на право власності ОСОБА_6 на земельну ділянку площею 1,58 га (ділянка НОМЕР_2, масив НОМЕР_3, Таїровська селищна рада Одеської області; далі - спірна земельна ділянка), виданий Відділом земельних ресурсів у Овідіопольському районі Одеської області на підставі рішення Великомихайлівського районного суду Одеської області від 31 травня 2007 року;
- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 на спірну земельну ділянку, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_4.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 зазначила, що вона є спадкоємцем усього майна ОСОБА_7 згідно із заповітом від 18 квітня 2006 року, реєстраційний № 121, посвідченим секретарем виконавчого комітету Нараївської сільської ради Гайсинського району Вінницької області, в тому числі спірної земельної ділянки щодо якої ОСОБА_6 виданий оскаржуваний державний акт. Проте, оскільки правовстановлюючий документ на землю виданий ОСОБА_6 на підставі рішення Великомихайлівського районного суду Одеської області від 31 травня 2007 року у справі № 2-401/07, яке скасоване рішенням Апеляційного суду Одеської області від 17 червня 2013 року, то, на думку позивача, державний акт та державна реєстрація права власності ОСОБА_6 повинні бути скасовані.
Одеський окружний адміністративний суд постановою від 14 травня 2014 року позов задовольнив.
Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 25 червня 2018 року скасував постанову суду першої інстанції, закрив провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, представник позивача ОСОБА_8 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.
На думку скаржника, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що після оформлення ОСОБА_6 відповідно до чинного законодавства права власності на спірну земельну ділянку виник спір про право цивільне, у зв'язку з чим заявлені позовні вимоги підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 20 вересня 2018 року відкрив касаційне провадження за скаргою ОСОБА_3, а ухвалою від 30 жовтня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 15 листопада 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 1 частини першої статті 345 КАС України.
Відповідачі та треті особи відзивів на касаційну скаргу не надіслали.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Суди попередніх інстанцій установили, що ОСОБА_3 є спадкоємцем усього майна ОСОБА_7 згідно із заповітом від 18 квітня 2006 року, реєстраційний № 121, посвідченого секретарем виконавчого комітету Нараївської сільської ради Гайсинського району Вінницької області, в тому числі спірної земельної ділянки, яка належала померлому на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_5 від 18 січня 2006 року.
Рішенням Великомихайлівського районного суду Одеської області від 31 травня 2007 року визнано дійсним заповіт ОСОБА_7, виданий 18 червня 2006 року в міській туберкульозній лікарні № 1; визнано право власності ОСОБА_6 на спірну земельну ділянку.
На підставі вказаного судового рішення ОСОБА_6 видано державний акт серії НОМЕР_1 від 14 вересня 2007 року про право власності на спірну земельну ділянку, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010752903437.
Апеляційний суд Одеської області рішенням від 17 червня 2013 року скасував рішення Великомихайлівського районного суду Одеської області від 31 травня 2007 року у справі № 2-401/07, відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про визнання заповіту ОСОБА_7 від 18 червня 2006 року дійсним і визнання права власності на земельну ділянку.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що справа належить до юрисдикції адміністративних судів.
Закриваючи провадження в адміністративній справі, суд апеляційної інстанції керувався тим, що в цій справі оскаржуються правовстановлюючий документ на земельну ділянку та його реєстрація, у зв'язку з чим виник спір про право цивільне, в межах якого можуть бути розв'язані й питання, пов'язані з реєстрацією права власності на земельну ділянку, тому цей спір не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що виключає можливість його розгляду в порядку адміністративного судочинства. Суд роз'яснив, що рішення про закриття провадження у справі не обмежує сторони у реалізації захисту свого речового права в порядку цивільного судочинства.
Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим указаний висновок суду апеляційної інстанцій з огляду на таке.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Виникнення спірних правовідносин обумовлено незгодою ОСОБА_3 з реєстрацією за ОСОБА_6 права власності на спірну земельну ділянку, здійсненою на підставі державного акта серії НОМЕР_1 від 14 вересня 2007 року, оскільки спірна ділянка належить їй на праві власності за заповітом померлого ОСОБА_7, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.
Таким чином, цей позов поданий на захист цивільного (речового) права позивача.
Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час постановлення судом апеляційної інстанції оскаржуваного рішення) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Ураховуючи те, що в цій справі оспорюється правомірність набуття фізичною особою права власності на спірну земельну ділянку, що впливає на майнові права та інтереси цієї особи, Велика Палата Верховного Суду, незважаючи на участь у спорі суб'єктів владних повноважень, дійшла висновку про те, що цей спір не є публічно-правовим та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Отже, висновок суду апеляційної інстанції про неналежність цього спору до юрисдикції адміністративних судів є правильним.
Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 522/23245/16-а (провадження № 11-687апп18) та від 28 листопада 2018 року у справі № 362/1038/17 (провадження № 11-1021апп18).
При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі з обов'язком суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного (господарського) судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно із частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Оскільки оскаржуване судове рішення прийнято апеляційним судом з додержанням норм матеріального та процесуального права, а правових висновків цього суду скаржник не спростував, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
Ураховуючи викладене та керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. С. Золотніков
Судді: Н. О. Антонюк Н. П. Лященко
С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко
В. В. Британчук Л. І. Рогач
Д. А. Гудима І. В. Саприкіна
О. Р. Кібенко О. М. Ситнік
В. С. Князєв О. С. Ткачук
Л. М. Лобойко В. Ю. Уркевич
О. Г. Яновська