П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 січня 2019 року
м. Київ
Справа № 214/6004/14-а (2-а/214/3/16), (К/9901/14467/18)
Провадження № 11-1143апп18
ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Саприкіної І. В.,
суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області (суддя Ковтун Н. Г.) від 22 березня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду (головуючий суддя Іванов С. М., судді: Чабаненко С. В., Шлай А. В.) від 11 травня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до виконавчого комітету Саксаганської районної у місті Кривому Розі ради Дніпропетровської області, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИЛА:
У липні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовом, у якому з урахуванням уточнень позовних вимог просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення виконавчого комітету Саксаганської районної у місті Кривому Розі ради Дніпропетровської області (далі - Виконком Саксаганської районної у місті ради), зазначене в Протоколі № 3 засідання комісії для вирішення земельних спорів відносно меж земельних ділянок і додержання громадянами правил добросусідства від 13 червня 2014 року, прийняте за результатами звернення позивача щодо узгодження меж поміж домоволодіннями АДРЕСА_1, з метою оформлення права власності на земельну ділянку;
- зобов'язати відповідача розглянути питання щодо узгодження меж між садибами АДРЕСА_1 на предмет встановлення наявності чи відсутності факту порушення існуючої суміжної межі між цими садибами та прийняти законне рішення.
Постановою Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 березня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2016 року скасовано постанову суду першої інстанції та закрито провадження у справі на підставі п. 1 ч.1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в редакції, чинній на момент постановлення вказаної ухвали. Суд зазначив, що спір між сторонами повинен розглядатися за правилами цивільного, а не адміністративного судочинства.
У травні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою про скасування постанови Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 березня 2016 року та ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2016 року. В обґрунтування касаційної скарги, серед іншого, зазначає, що цей спір підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 липня 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким КАС України викладено в новій редакції.
Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 вересня 2018 року вказану вище справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Цю ухвалу мотивовано тим, що в касаційній скарзі ОСОБА_3 оскаржує ухвалу апеляційного суду з підстав порушення судом предметної юрисдикції.
Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, ВеликаПалата Верховного Суду встановила таке.
Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 05 травня 2008 року за ОСОБА_3 визнано право власності на домоволодіння АДРЕСА_1. На підставі цього рішення позивач зареєстрував право власності на вказане домоволодіння, що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 31 липня 2008 року № 19738787.
Власником суміжного домоволодіння по АДРЕСА_1 є ОСОБА_5, яка набула право власності на підставі договору довічного утримання від 23 вересня 2004 року, укладеного з ОСОБА_6
В ході оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку ОСОБА_5 на засіданні Комісії по вирішенню земельних спорів відносно меж земельних ділянок і додержання громадянами правил добросусідства виконкому Саксаганської районної у місті ради (далі - Комісія) 19 листопада 2009 року було прийняте рішення, оформлене Протоколом № 3, у якому зазначено: «враховуючи те, що факту порушення межі між домоволодіннями АДРЕСА_1 не встановлено, Комісія вважає за можливе надати згоду на оформлення документів власності на землю ОСОБА_5».
Рішенням Криворізької міської ради від 27 січня 2010 року № 3696 ОСОБА_5 була передана у власність вказана земельна ділянка для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.
28 березня 2012 року рішенням Криворізької міської ради № 1055 ОСОБА_3 був наданий дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою для подальшої передачі безоплатно у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1.
В подальшому, він звернувся до Виконкому Саксаганської районної у місті ради із заявою про розгляд питання щодо узгодження меж між садибами АДРЕСА_1.
13 червня 2014 року рішенням Комісії, зафіксованим в Протоколі засідання № 3, позивачу було відмовлено в задоволенні його заяви. Підставою для такої відмови слугувала відсутність у виготовленій за замовленням ОСОБА_3 технічній документації відомостей про обмеження та сервітуту на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, а також наявність заперечень суміжного землекористувача ОСОБА_5 Крім того, Комісією зазначено, що ОСОБА_3 самочинно зайняв прохід до домоволодіння АДРЕСА_1, встановив незаконну тимчасову огорожу, чим обмежив доступ ОСОБА_5 до її домоволодіння.
Вважаючи, що вказаним рішенням відповідача порушені його права та законні інтереси, ОСОБА_3 звернувся до суду з цим позовом.
Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи щодо оскарження судового рішення апеляційної інстанції з підстав порушення правил предметної юрисдикції, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи судами).
Відповідно до ч. 2 ст. 4. та п.1 ч. 2 ст. 17 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи судами).
Наведені норми узгоджуються з положеннями ст. 2, 4 та 19 КАС України (у чинній редакції), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких була перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.
Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Суд установив, що предметом спору у цій справі є рішення Комісії від 13 червня 2014 року, зафіксоване Протоколом засідання № 3, яким відмовлено в узгодженні меж між садибами АДРЕСА_1.
Підставою прийняття такого рішення є спір між суміжними землекористувачами щодо визначення меж земельної ділянки та дотримання правил добросусідства, що виключає можливості розгляду такого спору у порядку адміністративного судочинства.
Тобто, без вирішення цього спору, який є основним у виниклих правовідносинах, неможливо вирішити вимоги щодо визнання протиправним та скасування рішення Комісії від 13 червня 2014 року, зафіксоване Протоколом засідання № 3, яким відмовлено в узгодженні меж між садибами АДРЕСА_1.
За правилами п. 1 ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
З огляду на наведене та ураховуючи суть спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що зазначена категорія спору не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі є обґрунтованим, оскільки цей спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 349, ст. 350 КАС України (в чинній редакції) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.
Ураховуючи викладене та керуючись ст.ст. 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України , Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2016 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: І.В. Саприкіна
Судді:
Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко
С. В. Бакуліна Н. П. Лященко
В. В. Британчук О.Б. Прокопенко
Д. А. Гудима Л. І. Рогач
В. І. Данішевська О.М. Ситнік
О. Р. Кібенко О. С. Ткачук
В. С. Князєв В. Ю. Уркевич
О.Г. Яновська