П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 травня 2018 року
м. Київ
Справа № 821/1194/15-а
Провадження № 11-406апп18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Золотнікова О. С.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
розглянула в порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Широкобалківської сільської ради Білозерського району Херсонської області (далі - Сільрада) та особи, що приєдналась до цієї скарги, - Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Енограй» (далі - СТОВ «Енограй») на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2017 року (судді Федусик А. Г., Зуєва Л. Є., Шевчук О. А.) за заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами у справі № 821/1194/15-а за позовом Сільради до державного реєстратора Реєстраційної служби Білозерського районного управління юстиції Херсонської області ЛихенкаОлександра Олександровича (далі - Держреєстратор), третя особа - Комунальне підприємство «Агрофірма радгосп «Білозерський» (далі - Агрофірма), про визнання протиправними та скасування рішення й реєстраційної дії, визнання нечинним свідоцтва про право власності та
ВСТАНОВИЛА:
У квітні 2015 року Сільрада звернулася до суду з позовом до Держреєстратора, у якому з урахуванням уточнень позовних вимог просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 05 березня 2015 року № 19805395 про державну реєстрацію за Агрофірмою права власності на об'єкт нерухомого майна - гідротехнічну споруду «Водонакопичувач», розташовану в с. Широка Балка Білозерського району Херсонської області;
- скасувати реєстраційну дію № 10484860, учинену відповідачем 05 березня 2015 року;
- визнати нечинним свідоцтво про право власності Агрофірми на вказаний об'єкт.
Херсонський окружний адміністративний суд постановою від 28 травня 2015 року в задоволенні позову відмовив.
Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 07 жовтня 2015 року скасував постанову суду першої інстанції та задовольнив позов.
17 липня 2017 року Агрофірма подала заяву про перегляд постанови суду апеляційної інстанції за нововиявленими обставинами.
Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 13 вересня 2017 року зазначену заяву задовольнив частково: постанови Херсонського окружного адміністративного суду від 28 травня 2015 року та Одеського апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2015 року скасував, провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Не погодившись із наведеною ухвалою суду апеляційної інстанції, Сільрада подала касаційну скаргу, у якій зазначила про те, що у цьому випадку виник спір не про право, а щодо правомірності проведення державної реєстрації цього права. Держреєстратор під час здійснення державної реєстрації безпосередньо здійснював надані йому владні повноваження, тому розгляд таких спорів належить до юрисдикції адміністративних судів. Таким чином, позивач правомірно звернувся за захистом своїх прав до адміністративного суду в порядку, встановленому КАС України. Окрім того, після прийняття постанови про задоволення позову Агрофірма не звернулась до господарського суду з відповідним позовом, а Сільрада зареєструвала за собою право власності на гідротехнічну споруду «Водонакопичувач» без жодних нарікань чи заперечень з боку Агрофірми.
Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 06 листопада 2017 року відкрив касаційне провадження в цій справі.
13 листопада 2017 року СТОВ «Енограй» подало заяву про приєднання до касаційної скарги Сільради, у якій підтримало наведені в касаційній скарзі вимоги, вказуючи про те, що між ним та позивачем укладено договір оренди майна, що належить до комунальної власності територіальної громади Сільради, відповідно до якого
СТОВ «Енограй» передано в оренду споруду водонакопичувача, що розміщена за адресою: Херсонська обл., Білозерський район, с. Широка Балка, вул. Херсонське шосе, 1в. Таким чином, оскарженою ухвалою апеляційного суду зачіпаються його законні права та інтереси як орендаря споруди водонакопичувача, оскільки в силу можливих подальших спорів щодо права власності на неї та зміни орендодавця є ризик того, що договір оренди з Сільрадою може бути розірваний.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким КАС Українивикладено в новій редакції.
Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції цього Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У березні 2018 року касаційну скаргу Сільради передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 03 квітня 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
ВеликаПалата Верховного Суду ухвалою від 23 квітня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України.
У відзиві на касаційну скаргу Агрофірма зазначає, що оскільки протягом розгляду справи позивач і третя особа намагались підтвердити факт набуття права власності на гідротехнічну споруду «Водонакопичувач», то суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність невирішеного спору про господарське право. В цьому випадку спір має приватноправовий характер, оскільки обумовлений порушенням приватного права певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
Відповідач відзив на касаційну скаргу не подав.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Суди попередніх інстанцій установили, що 05 березня 2015 року Держреєстратор прийняв рішення № 19805395 про державну реєстрацію за Агрофірмою права власності на гідротехнічну споруду «Водонакопичувач», що розташована в с. Широка Балка Білозерського району Херсонської області. Цього ж дня третій особі видано свідоцтво про право власності на вказаний об'єкт нерухомого майна з індексним номером 34532657.
Вважаючи оскаржене рішення відповідача незаконним, СТОВ «Енограй» звернулось до суду із цим позовом. Херсонський окружний адміністративний суд ухвалою від
22 травня 2015 року замінив СТОВ «Енограй» на належного позивача - Сільраду.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що Сільрада не зазначила обставин, які б свідчили про порушення оскарженим рішенням відповідача його прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин. Отже, звертаючись до суду, позивач обрав неналежний спосіб захисту, оскільки на час прийняття судом рішення між Сільрадою і Агрофірмою існує спір про право щодо майна - гідротехнічної споруди водонакопичувача.
З таким висновком Херсонського окружного адміністративного суду не погодився Одеський апеляційний адміністративний суд, зазначивши в постанові від 07 жовтня 2015 року про те, що Держреєстратор прийняв оскаржене рішення, серед іншого, на підставі розпорядження голови Білозерської районної державної адміністрації Херсонської області від 16 вересня 2002 року № 549, яке не є належним документом, що підтверджує виникнення права власності на гідротехнічну споруду водонакопичувача, оскільки ним лише передбачено надання в оренду Агрофірмі земельної ділянки площею 0,4 га для використання за призначенням. Окрім того, це розпорядження втратило чинність на підставі розпорядження першого заступника голови Білозерської районної державної адміністрації Херсонської області від 15 листопада 2003 року № 1101, яким указану земельну ділянку надано в оренду
СТОВ «Енограй». Таким чином, оскільки спірне майно розташоване на земельній ділянці на території Сільради, а його незаконна реєстрація порушує права та законні інтереси територіальної громади села, позивач довів, що рішенням відповідача порушено його права та інтереси, які підлягають судовому захисту.
17 липня 2017 року Агрофірма подала заяву про перегляд постанови апеляційного суду за нововиявленими обставинами, мотивувавши її тим, що під час розгляду справи суд не врахував ту обставину, що спірний водонакопичувач до Інгулецької зрошувальної системи не належить та на балансі не значиться, а його наповнення не здійснюється з її мереж, оскільки знаходиться поза її межами.
Задовольняючи частково заяву Агрофірми про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами та закриваючи провадження у справі, Одеський апеляційний адміністративний суд виходив із того, що фактично предметом спору у цій справі є спір про право власності відповідного суб'єкта на гідротехнічну споруду «Водонакопичувач», тому цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами господарського судочинства.
Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким висновком апеляційного суду з огляду на таке.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом».
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскарженого рішення) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України
(у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
Як установлено матеріалами справи, Сільрада звернулася до адміністративного суду з позовом про скасування рішення, яким проведено державну реєстрацію за Агрофірмою права власності на об'єкт нерухомого майна - гідротехнічну споруду «Водонакопичувач», та на підставі якого третій особі видано свідоцтво про право власності на цей об'єкт.
Виникнення спірних правовідносин обумовлено незгодою позивача з правомірністю набуття третьою особою у справі права власності на гідротехнічну споруду «Водонакопичувач», що стало підставою для оскарження реєстрації права власності на це майно. Тобто предметом розгляду в цій справі є не стільки дії та рішення державного реєстратора як суб'єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки законність набуття особою права власності на нерухоме майно, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.
Оскільки у цій справі існує невирішений спір про право, то подальше оспорювання набуття особою цього права не може здійснюватися за правилами адміністративного судочинства у звязку з тим, що адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) належність права власності на об'єкт нерухомого майна.
Механізм визнання права власності на той чи інший об'єкт за певним суб'єктом визначений Цивільним кодексом України.
Критеріями відмежування справ цивільної (господарської) юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають з будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору.
Частиною першою статті 1 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній на час постановлення оскаржуваної ухвали, було передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Враховуючи те, що між Сільрадою і Агрофірмою існує спір про право, предметом якого є об'єкт нерухомого майна - гідротехнічна споруда «Водонакопичувач», ця справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а з огляду на суб'єктний склад сторін має вирішуватися за правилами господарського судочинства.
При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі з обов'язком суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу господарського судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
За правилами частини першої статті 350 КАС України (у цій самій редакції) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Оскільки судове рішення прийнято з додержанням норм процесуального права, а правових висновків суду апеляційної інстанції скаржник не спростував, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
Ураховуючи викладене та керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
1. Касаційну скаргу Широкобалківської сільської ради Білозерського району Херсонської області та особи, що приєдналась до цієї скарги, - Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Енограй», залишити без задоволення.
2. Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. С. Золотніков
Судді: Н. О. Антонюк Н. П. Лященко
С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко
В. В. Британчук Л. І. Рогач
Д. А. Гудима І. В. Саприкіна
В. І. Данішевська О. М. Ситнік
О. Р. Кібенко О. С. Ткачук
В. С. Князєв В. Ю. Уркевич
Л. М. Лобойко О. Г. Яновська
Повний текст постанови підписано 14 червня 2018 року.