Постанова Велика Палата Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 522/16204/15-а

провадження № 11-156апп18 · суддя-доповідач: Золотніков Олександр Сергійович · оприлюднено 26.04.2018

Правові позиції з цього рішення

Суд, який розглянув справу, що не віднесена до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні ст.6 Конвенції; це пов'язано з відмінністю процесуальних принципів адміністративного (офіційного з'ясування обставин, обов'язок влади доводити правомірність) та цивільного (змагальність сторін) судочинств.

Правовідносини: питання відповідності юрисдикції національного суду вимозі статті 6 Конвенції та вибір процедури розгляду (адміністративна vs цивільна)

до місця в тексті

До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо перевірки законності його рішень, дій чи бездіяльності, за винятком випадків, коли законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Правовідносини: публічно-правові спори між особами та органами влади щодо оскарження рішень/дій/бездіяльності

до місця в тексті

Спір, у якому позивач заявляє про поновлення порушеного права користування приміщеннями у сфері житлових відносин, не є публічно-правовим і має вирішуватися в порядку цивільного судочинства відповідно до правил ЦПК.

Правовідносини: спори щодо захисту порушених житлових прав (житлові відносини)

до місця в тексті

Тезу сформульовано автоматично за мотивувальною частиною; підсвічені нижче фрагменти — це те, з чого її взято, дослівно.

Текст рішення

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 522/16204/15-а

Провадження № 11-156апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Золотнікова О.С.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.

розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2017 року (судді Димерлій О.О., Єщенко О.В., Вербицька Н.В.) у справі

№ 522/16204/15-а за позовом ОСОБА_3 до Приморської районної адміністрації Одеської міської ради (далі - Приморська райадміністрація), за участю ОСОБА_4, ОСОБА_5, про скасування розпорядження та

ВСТАНОВИЛА:

06 серпня 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Приморської райадміністрації про скасування розпорядження відповідача від 11 листопада

2011 року № 986 «Про взяття на квартирний облік та надання житлової площі громадянам».

Приморський районний суд м. Одеси постановою від 02 березня 2016 року позов ОСОБА_3 задовольнив частково. Скасував підпункти 3.7, 3.8 пункту «б» розділу III розпорядження Приморської райадміністрації від 11 листопада 2011 року № 986, згідно з якими ОСОБА_4 як квартиронаймачу квартири АДРЕСА_1 надано підсобні приміщення

№ 27-29 загальною площею 20,9 кв. м, а ОСОБА_5 як квартиронаймачу

квартири 384 у цьому ж будинку надано підсобні приміщення № 23-26 загальною площею 24,5 кв. м.

Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 23 березня 2017 року скасував постанову Приморського районного суду м. Одеси від 02 березня 2016 року, а провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої

статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Не погодившись із зазначеною ухвалою суду апеляційної інстанції, позивач

ОСОБА_3 подала касаційну скаргу.

На обґрунтування вимог касаційної скарги ОСОБА_3 зазначила, що оскаржуване розпорядження відповідача про передачу третім особам підсобних приміщень у будинку АДРЕСА_1 є чинним, однак право на отримання цих приміщень є незаконним, що підтверджено судовими рішеннями. З огляду на зазначене предметом цього позову є розпорядження відповідача, а не цивільні житлові права ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на ці приміщення.

Ухвалою судді Вищого адміністративного суду України від 15 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, копії касаційної скарги надіслано учасникам справи з установленням строку для подання заперечень на неї.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 14 лютого 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

ВеликаПалата Верховного Суду ухвалою від 20 березня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України.

Відповідач і треті особи відзив на касаційну скаргу не надіслали.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Суди попередніх інстанцій установили, що 11 листопада 2011 року Приморська райадміністрація прийняла розпорядження № 986 «Про взяття на квартирний облік та надання житлової площі громадянам», згідно з підпунктом 3.7 пункту «б» розділу ІІІ якого квартиронаймачу квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_4 надано підсобні приміщення № 27-29 загальною площею 20,9 кв. м, а згідно з підпунктом 3.8 цього рішення квартиронаймачу квартири 384 у цьому ж будинку ОСОБА_5 надано підсобні приміщення № 23-26 загальною площею 24,5 кв. м.

На підставі заяви ОСОБА_3, яка не була згодна із цим розпорядженням, прокуратура Приморського району м. Одеси внесла протест на розпорядження Приморської райадміністрації від 11 листопада 2011 року № 986 «Про взяття на квартирний облік та надання житлової площі громадянам».

Розпорядженням відповідача від 19 листопада 2012 року № 716 «Про розгляд протесту заступника прокурора Приморського району м. Одеси від 30 жовтня

2012 року № 16-18608вих12 на розпорядження голови Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 11 листопада 2011 року № 986 «Про прийняття на квартирний облік та надання житлової площі громадянам» скасовано

підпункти 3.7, 3.8 пункту «б» розділу ІІІ оскаржуваного розпорядження.

Не погодившись із таким рішенням відповідача, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом про його скасування.

Приморський районний суд м. Одеси постановою від 07 квітня 2014 року у справі

№ 522/1985/14-а, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2015 року, визнав протиправним та скасував розпорядження Приморської райадміністрації від 19 листопада 2012 року № 716 «Про розгляд протесту заступника прокурора Приморського району м. Одеси від 30 жовтня 2012 року № 16-18608вих12 на розпорядження голови Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 11 листопада 2011 року № 986 «Про прийняття на квартирний облік та надання житлової площі громадянам».

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 24 лютого 2015 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на зазначені судові рішення у справі № 522/1985/14-а.

Крім того, Апеляційний суд Одеської області рішенням від 21 січня 2014 року задовольнив позов Приморської райадміністрації до ОСОБА_5, ОСОБА_4 про приведення реконструйованого нежитлового приміщення холу, розташованого в житловому гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1, у первинний стан згідно з проектом забудови.

Приморський районний суд м. Одеси рішенням від 01 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 14 травня 2015 року, позов ОСОБА_3 до Комунального підприємства «Міське агентство з приватизації житла», Департаменту міського господарства Одеської міської ради, ОСОБА_4, ОСОБА_6, третя особа - Приморська райадміністрація, про визнання недійсними та скасування розпорядження органу приватизації і свідоцтва про право власності, скасування реєстрації права власності та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину - задовольнив частково. Визнав незаконним та скасував розпорядження органу приватизації - Департаменту міського господарства Одеської міської ради від 24 січня 2012 року № 219249 про передачу в приватну власність ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_8 кімнат № 386, 381, 383а, 383в, 385а, 385 у житловому блоці секції гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1. Визнав недійсними: свідоцтво про право власності на житло на ім'я ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_8, видане Департаментом міського господарства Одеської міської ради 24 січня 2012 року за реєстровим № 8-23684, та свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_8, видане 26 грудня

2012 року Шостою одеською державною нотаріальною конторою за реєстровим

№ 7-1745. У задоволенні інших позовних вимог відмовив.

Оскільки оскаржуване розпорядження про передачу в користування ОСОБА_4 та ОСОБА_5 приміщень загального користування є чинним, позивач ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом про його скасування.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що розпорядження Приморської райадміністрації від 11 листопада 2011 року № 986 в частині підпунктів 3.7, 3.8 пункту «б» розділу ІІІ було видане з грубим порушенням чинного законодавства, оскільки позбавляє як позивача, так і інших мешканців гуртожитку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, прав на те майно, що їм належить за законом.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Натомість суд апеляційної інстанції скасував постанову суду першої інстанції та закрив провадження з тих підстав, що цю справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки позивач оспорює правовідносини, що виникли між Приморською райадміністрацією та третіми особами із житлових відносин, які повинні розглядатися в порядку цивільного судочинства.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з цим висновком апеляційного суду з огляду на таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …». Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом».

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржених рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Як установлено матеріалами справи, ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом про поновлення порушеного відповідачем права користування приміщеннями в будинку АДРЕСА_1

Таким чином, цей позов подано на поновлення прав позивача у сфері житлових відносин.

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній на час прийняття оскарженого рішення, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Оскільки спірні правовідносини пов'язані із захистом порушених житлових прав ОСОБА_3, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах викладено в постанові Верховного Суду України від 02 березня

2016 року у справі № 6-14цс16, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав відступити від цього висновку.

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі та обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України (у редакції, чинній з

15 грудня 2017 року) суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

За правилами частини першої статті 350 КАС України (у вказаній редакції) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки оскаржуване судове рішення прийнято з додержанням норм процесуального права, а правових висновків суду скаржник не спростував, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач   О.С. Золотніков

Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко

С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко

В.В. Британчук     Л.І. Рогач

Д.А. Гудима     І.В. Саприкіна

В.І. Данішевська   О.М. Ситнік

О.Р. Кібенко     О.С. Ткачук

В.С. Князєв В.Ю. Уркевич

Л.М. Лобойко О.Г. Яновська

Повний текст постанови підписано 20 квітня 2018 року.

Джерело — Єдиний державний реєстр судових рішень (відкриті дані Державної судової адміністрації України, CC BY 4.0). Первинний запис у реєстрі.