Постанова Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 199/7375/16-ц

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2020 року

м. Київ

справа № 199/7375/16-ц

провадження № 61-35744св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - прокуратура Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи - товариство з обмеженою відповідальністю «Солярис», Комунальне житлово-експлуатаційне підприємство «Лівобережжя»

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 грудня 2017 року в складі судді Скрипник О. Г. та на постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2018 року в складі колегії суддів Бараннік О. П., Пономарь З. М., Посунся Н. Є.,

ВСТАНОВИВ :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У 2016 році перший заступник прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради звернувся в суд із позовом до ОСОБА_1 і просив витребувати в неї на користь територіальної громади в особі Дніпропетровської міської ради нежитлове приміщення АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 59132812101).

В обґрунтування своїх позовних вимог прокуратура зазначала, що в ході здійснення представницьких повноважень прокуратурою області встановлено факт безпідставного вибуття з комунальної власності територіальної громади м. Дніпра об`єктів нерухомого майна шляхом їх відчуження на користь приватних підприємств, у тому числі нежитлового приміщення АДРЕСА_2

За рішенням міської ради нежитлове приміщення передане в комунальну власність ЖПЕК «Лівобережжя».

27 грудня 2012 року в рамках ліквідаційної процедури щодо ЖПЕК «Лівобережжя» спірне приміщення продане на прилюдних торгах ТОВ «Солярис», яке 03 червня 2013 року продало його ОСОБА_1 .

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2016 року в справі №38/5005/6636/2012 про банкрутство КЖЕП «Лівобережжя» Дніпропетровської міської ради задоволено скаргу прокуратури Дніпропетровської області на дії ліквідатора та визнано неправомірними його дії щодо включення до ліквідаційної маси банкрута ряду об`єктів нерухомого майна комунальної власності, продажу його з відкритих біржових торгів та визнано недійсними договори купівлі-продажу, укладені на їх підставі, а саме:

- визнано неправомірними дії ліквідатора КЖЕП «Лівобережжя» арбітражного керуючого Барановського О. В. щодо включення до ліквідаційної маси підприємства-банкрута нежитлового приміщення АДРЕСА_3 та продажу його з відкритих біржових торгів;

- визнано недійсними результати біржових торгів, проведених 27 грудня 2012 Товарною біржею «Регіональна універсальна біржа» з продажу нерухомого майна, а саме: нежитлового приміщення АДРЕСА_3 , загальною площею 124,6м2, оформлених протоколом № 32 від 27 грудня 2012 року;

- визнано недійсним договір купівлі-продажу від 03 червня 2013 року, укладений між ліквідатором-арбітражним керуючим Саричевою Н. В. та ТОВ «Солярис» про відчуження нежитлового приміщення АДРЕСА_3 , загальною площею 124,6 м2, зареєстрований приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мудрецькою І. В.,

Прокуратура вважала, що Дніпропетровська міська рада як власник спірного майна, яке вибуло з її власності поза її волею, має право на його витребування шляхом пред`явлення віндикаційного позову на підставі статті 388 ЦК України.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 грудня 2017 року позов задоволено, витребувано від ОСОБА_1 на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради нежитлове приміщення НОМЕР_1 , розташоване АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта - 59132812101.

Суд першої інстанції виходив із того, що договір купівлі-продажу № 747 від 03 червня 2013 року, на підставі якого ТОВ «Солярис» набуло право власності на спірний об`єкт нерухомого майна, визнаний недійсним за рішенням суду, тобто спірне нежитлове приміщення вибуло з власності територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпропетровської міської ради поза волею власника, а тому наявні підстави для повернення вказаного майна шляхом його витребування від добросовісних набувачів.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2018 року апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 грудня 2017 року - без змін.

Апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи та на підставі належних доказів дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, а доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

04 травня 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 грудня 2017 року та на постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2018 року.

Ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2018 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Ухвалою Верховного Суду від 02 березня 2020 року дана справа призначена до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати оскаржувані судові рішення як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

ОСОБА_1 указує, що вона на законних підставах отримала у власність спірне нежитлове приміщення, а тому підстави для його витребування відсутні.

Відзив на касаційну скаргу

У липні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив позивача на дану касаційну скаргу, в якому прокуратура просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Указує, що оскільки рішенням суду визнано недійсними результати біржових тогів та договір купівлі-продажу спірного приміщення, то визнання недійсними наступних правочинів не є необхідним, а відповідне майно, яке було предметом цих правочинів, підлягає витребуванню на користь територіальної громади.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що в ході здійснення представницьких повноважень прокуратурою Дніпропетровської області встановлений факт безпідставного вибуття з комунальної власності територіальної громади м. Дніпра об`єктів нерухомого майна шляхом їх відчуження на користь приватних підприємств, в тому числі нежитлового приміщення НОМЕР_1 , що розташоване за АДРЕСА_2 .

Рішенням Дніпропетровської обласної ради від 23 жовтня 2003 року № 232-10/XXIV «Про підвищення ефективності управління майном спільної власності територіальних громад області» в частині передачі обласних комунальних підприємств до власності територіальної громади м. Дніпропетровська затверджено розпорядження Голови Дніпропетровської обласної ради від 18 серпня 2003 року № 159-р «Про передачу із спільної власності територіальних громад області до територіальної громади м. Дніпропетровська цілісного майнового комплексу обласного житлово- комунального підприємства «Лівобережжя».

Рішенням Дніпропетровської міської ради від 19 листопада 2003 року № 11/13 «Про прийняття у комунальну власність територіальної громади міста областю житлово-комунальних підприємств «Південне», «Центральний», «Лівобережжя», до комунальної власності прийнято житлово-комунальне підприємство «Лівобережжя» з майном, будівлями і спорудами, що перебували на його балансі, відповідно до акту приймання-передачі від 18 серпня 2003 року.

Наказом комітету комунальної власності міської ради від 17 лютого 2004 року № 15-КВ затверджено нову редакцію статуту Комунального житлово- експлуатаційного підприємства «Лівобережжя» Дніпропетровської міської ради, перереєстрованого Виконкомом Дніпропетровської міської ради реєстраційна справа № 04052092Ю0040072.

30 квітня 2003 року відділом Дніпропетровського міського управління юстиції проведено державну реєстрацію права комунальної власності на нежитлове приміщення НОМЕР_2 що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 59132812101).

На виконання Програми реформування та розвитку житлово- комунального господарства міста рішенням Дніпропетровської міської ради від 02 березня 2011 року № 16/9 об`єкти нерухомого майна з балансу комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, зокрема, КЖЕП «Лівобережжя» передано на баланс КП «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю».

Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 14 серпня 2012 року в справі № 38/5005/6636/2012 КЖЕП «Лівобережжя» Дніпропетровської міської ради визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

На підставі вказаної постанови ліквідатором КЖЕП «Лівобережжя» призначено арбітражного керуючого Барановського О. М., який включив до ліквідаційної маси підприємства-банкрута з метою продажу нежитлове приміщення НОМЕР_1 , що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 .

27 грудня 2012 року товарною біржею «Регіональна універсальна біржа» проведені торги з продажу нежитлового приміщення, переможцем яких визначено ТОВ «Солярис».

На підставі вказаних торгів 03 червня 2013 року між КЖЕП «Лівобережжя» Дніпропетровської міської ради та ТОВ «Солярис» укладений договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мудрецькою І. В. та зареєстрований у реєстрі за № 747, про що внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Вказане нерухоме майно ТОВ «Солярис» продав ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 25 травня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Батовою Л. Г.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2016 року в справі № 38/5005/6636/2012 про банкрутство КЖЕП «Лівобережжя» Дніпропетровської міської ради задоволено скаргу прокуратури Дніпропетровської області на дії ліквідатора та визнано неправомірними його дії щодо включення до ліквідаційної маси банкрута ряду об`єктів нерухомого майна комунальної власності, продажу його з відкритих біржових торгів та визнано недійсними договори купівлі-продажу укладені на їх підставі, а саме:

- визнано неправомірними дії ліквідатора КЖЕП «Лівобережжя» арбітражного керуючого Барановського О. В. щодо включення до ліквідаційної маси підприємства-банкрута нежитлового приміщення АДРЕСА_3 та продажу його з відкритих біржових торгів;

- визнано недійсними результати біржових торгів, проведених 27 грудня 2012 Товарною біржею «Регіональна універсальна біржа» з продажу нерухомого майна, а саме: нежитлового приміщення АДРЕСА_3 , загальною площею 124,6м2, оформлених протоколом № 32 від 27 грудня 2012 року;

- визнано недійсним договір купівлі-продажу від 03 червня 2013 року, укладений між ліквідатором-арбітражним керуючим Саричевою Н. В. та ТОВ «Солярис» про відчуження нежитлового приміщення АДРЕСА_3 , загальною площею 124,6 м2, зареєстрований приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мудрецькою І. В.,

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-ІХ від 15 січня 2020 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищезазначеного закону розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.

Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Оскаржувані судові рішення не відповідають зазначеним вимогам закону.

Згідно зі статтею 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Тлумачення статті 330 ЦК України свідчить, що виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача.

Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року).

Cтаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.

Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть (EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року).

Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною. Тому задоволення віндикаційного позову і витребування спірної нерухомості у відповідача як добросовісного набувача на користь Дніпропетровської міської ради призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод, за таких обставин оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК Україниякщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 411, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 грудня 2017 року та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2018 року скасувати та ухвалити нову постанову.

У задоволенні позову прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи товариство з обмеженою відповідальністю «Солярис», комунальне житлово-експлуатаційне підприємство «Лівобережжя» про витребування майна відмовити.

Стягнути з прокуратури Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 1378 грн судового збору, сплаченого за подачу апеляційної скарги та 3356 грн судового збору, сплаченого за подачу касаційної скарги.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук