Постанова
Іменем України
28 березня 2018 року
м. Київ
справа № 509/513/16-ц
провадження № 61-6725 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
третя особа - Овідіопольська районна державна нотаріальна контора,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Апеляційного суду Одеської області у складі колегії суддів: Калараш А. А., Заїкіна А. П., Гірняк Л. А., від 3 листопада 2016 року
В С Т А Н О В И В :
У лютому 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5, третя особа - Овідіопольська районна державна нотаріальна контора, про розірвання договору довічного утримання.
Позовна заява мотивована тим, що 5 липня 2006 року між нею та ОСОБА_5 було укладено договір довічного утримання, відповідно до умов якого вона передала у власність відповідача житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами і земельну ділянку площею 0,0821 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1. Відповідач прийняла зобов'язання довічно повністю утримувати її та її сина ОСОБА_6, інваліда першої групи, забезпечувати харчуванням, одягом, медичною допомогою, доглядати, надавати необхідну допомогу і побутові послуги. При цьому вартість щомісячного матеріального забезпечення була встановлена у розмірі однієї мінімальної заробітної плати.
Позивач посилалася на те, що з січня 2012 року ОСОБА_5 належним чином не виконує своїх зобов'язань за договором довічного утримання, не звертає уваги на її потреби і стан її здоров'я, не забезпечувала її харчуванням, медикаментами, необхідною допомогою, і повністю відмовляється її доглядати.
Указувала на те, що з 2014 року її син - ОСОБА_7 забезпечує її продуктами харчування ліками та надає необхідну допомогу.
Зазначала, що вона неодноразово зверталась до органів внутрішніх справ, прокуратури, селищної ради, районної ради з приводу неналежного ставлення до неї з боку відповідача.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_4 просила розірвати договір довічного утримання від 5 липня 2006 року, укладений між нею та ОСОБА_5
Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області у складі судді Куркан М. М. від 7 липня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач належним чином виконує умови договору довічного утримання, що підтверджується показами свідків.
Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 3 листопада 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення. Позов ОСОБА_4 задоволено.
Договір довічного утримання від 5 липня 2006 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, розірвано.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ОСОБА_5 неналежним чином виконує свої зобов'язання за договором довічного утримання, чим були порушені права ОСОБА_8, що відповідно до пункту 7.1 договору є підставою для розірвання договору довічного утримання.
У листопаді 2016 року ОСОБА_5 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно задовольнив позовні вимоги ОСОБА_4, оскільки позивач не надала доказів на підтвердження того, що відповідач не виконує взяті на себе зобов'язання за договором довічного утримання від 5 червня 2006 року.
При цьому ОСОБА_5 вказувала на те, що вона здійснювала догляд за позивачем, а також доглядала за її нині покійним сином, готувала їм їжу, прала білизну, прибирала в їх житлі, викликала лікарів, позивач ніколи не скаржилась на погане відношення до неї, що підтверджується показами свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10
Також вказувала на те, що належне виконання умов договору довічного утримання підтверджується платіжними документами, які свідчать про те, що вона забезпечувала позивача продуктами харчуванням та медичними препаратами. Також в матеріалах справи містяться докази того, що поховання померлого сина позивача - ОСОБА_11 було здійснено за її рахунок.
Крім того, під час розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_4 до неї про розірвання договору довічного утримання, син позивача ОСОБА_11 (третя особа у справі) пояснив, що ОСОБА_5 належним чином виконує взяті на себе зобов'язання за договором довічного утримання щодо утримання його та його матері, а до суду з позовом про розірвання договору довічного утримання його мати звернулася під впливом іншого її сина - ОСОБА_7, який продав належний йому житловий будинок, виручені гроші потратив і залишився без житла. Факт втручання у відносини між сторонами і впливу на позивача з боку її сина ОСОБА_7, про що пояснив син позивача - ОСОБА_11, підтверджується копією постанови Овідіопольського РВ ГУ МВС від 25 вересня 2012 року про відмову у порушенні кримінальної справи стосовно ОСОБА_7 за заявою ОСОБА_5 Вказані обставини встановлені рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 18 жовтня 2012 року, яке набрало законної сили.
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
7 лютого 2018 року справа передана до Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Судами установлено, що 5 липня 2006 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 був укладений договір довічного утримання, відповідно до умов якого ОСОБА_4 передала у власність ОСОБА_5 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_1, а ОСОБА_5 зобов'язалась довічно повністю утримувати ОСОБА_4 та її сина ОСОБА_11, інваліда першої групи, забезпечувати харчуванням, одягом, медичною допомогою, доглядати, надавати необхідну допомогу і побутові послуги. При цьому вартість щомісячного матеріального забезпечення була встановлена у розмірі однієї мінімальної заробітної плати.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_11 помер.
У будинку АДРЕСА_1 проживають ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_12, ОСОБА_13
Також установлено, що у вересні 2012 року ОСОБА_4 зверталась до суду з позовом до ОСОБА_5 про розірвання договору довічного утримання та рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 18 жовтня 2012 року, яке набрало законної сили, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Відповідно до пункту 1.1 договору довічного утримання ОСОБА_5 зобов'язалася забезпечувати ОСОБА_4 утриманням та доглядом (опікуванням) довічно на умовах цього договору.
Згідно з пунктом 2.2 договору довічного утримання ОСОБА_5 зобов'язана забезпечити ОСОБА_4 житлом шляхом збереження права безоплатного проживання у відчужуваному житловому будинку, а саме у двох житлових кімнатах, житловою площею 7,2 кв. м та 8,2 кв. м, які на плані позначені 1-3 та 1-4, у житловому будинку літ. «А», надавати послуги у вигляді побутових послуг (лагодження одягу, взуття, вологе прибирання кімнат - один раз на тиждень, прання та прасування білизни - один раз на 10 днів, виконання різних видів ремонтних робіт, здійснення догляду та надання необхідної допомоги, забезпечення надання медичної допомоги удома лікарями загального профілю, а також лікарями-спеціалістами, щотижневого забезпечення відчужувача продуктами харчування шляхом організації доставки за місцем їх проживання, організації щоденного триразового харчування ОСОБА_4 (сніданок, обід і вечеря).
Пунктом 2.3 договору передбачено, що у разі смерті відчужувача та ОСОБА_11 набувач зобов'язаний поховати їх.
Згідно з пунктом 2.4 договору грошова оцінка зазначених у цьому договорі видів матеріального забезпечення на місяць, за згодою сторін, визначається у розмірі однієї мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством України.
Відповідно до пункту 3.1 договору довічного утримання ОСОБА_4 має право вимагати розірвання договору та повернення переданого нею нерухомого майна у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків за договором.
Пунктом 7.1 договору довічного утримання передбачено, що цей договір може бути розірваний за рішенням суду, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини.
Статтею 744 ЦК України встановлено, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або її частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Згідно з частиною першою статті 749 ЦК України у договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача.
За правилами статті 751 ЦК України матеріальне забезпечення, яке щомісячно має надаватися відчужувачу, підлягає грошовій оцінці.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, и у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини.
Правовим наслідком розірвання договору довічного утримання у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов'язків за договором є повернення до відчужувача права власності на майно, яке було ним передане (частина перша статті 756 ЦК України).
Згідно з вимогами статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Договір довічного утримання діє з 2006 року і до 2012 року, як вказує позивач у позовній заяві, відповідач належним чином виконувала умови договору довічного утримання. З 2012 року у сторін погіршились відносини, що не заперечує відповідач.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_4 неодноразово зверталась із заявами і скаргами на поведінку позивача, зокрема, до Овідіопольського відділу Головного управління Національної поліції в Одеській області (а. с. 42-45).
Відповідно до договору довічного утримання істотними умовами договору є: забезпечення відчужувача житлом шляхом збереження права безоплатного проживання у відчужуваному житловому будинку, здійснення догляду та надання необхідної допомоги, надання побутових послуг, виконання різних видів ремонтних робіт, забезпечення медичною допомогою, забезпечення харчуванням.
Установивши, що відповідач належним чином не виконує свої зобов'язання за договором довічного утримання, а саме, щодо організації щоденного триразового харчування ОСОБА_8, надання побутових послуг (лагодження одягу та взуття, вологе прибирання кімнат, прання та прасування білизни), суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку наявність правових підстав для розірвання договору довічного утримання.
Безпідставними є доводи ОСОБА_5 про те, що вона належним чином виконувала зобов'язання за договором довічного утримання, а саме: забезпечувала позивача продуктами харчуванням та медичними препаратами, готувала позивачу їжу, прала білизну, прибирала у житлі, викликала лікарів, оскільки вказані обставини вже були предметом дослідження та судами попередніх інстанцій їм надана оцінка на підставі належних і допустимих доказів, а суд касаційної інстанції відповідно до статті 400 ЦПК України не здійснює переоцінку цих доказів.
Крім того слід зазначити, що платіжні документи про придбання продуктів харчування та медичних препаратів, на які посилається відповідач, не свідчать про передачу вказаних товарів позивачу. Виконання обов'язку відповідача щодо надання побутових послуг унеможливилось неприязними стосунками, які склались між сторонами після 2012 року.
Також безпідставним є посилання відповідача на обставини, встановлені рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 18 жовтня 2012 року, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 до неї про розірвання договору довічного утримання відмовлено, оскільки у даній справі суд перевіряв обставини щодо належного виконання умов договору довічного утримання до 2012 року. Разом із тим, позивач не заперечувала, що до 2012 року відповідач належним чином виконувала зобов'язання за договором довічного утримання, та вказувала на порушення її прав після 2012 року.
З огляду на вищевикладене доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційного суду - без змін.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.
Рішення Апеляційного суду Одеської області від 3 листопада 2016 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий |Д. Д. Луспеник |
Судді: |О. В. Білоконь Є. В. Синельников С. Ф. Хопта Ю. В. Черняк|