Заходи першої і другої стадій оживлення мають бути послідовними, активними і швидкими, щоб отримати позитивний ефект у можливо короткий строк. Кровообіг, що забезпечується непрямим (закритим) масажем серця, становить 6 - 30 % від належного.
Під час проведення реанімації необхідно дотримуватися таких правил:
за можливості усунути причину, що спричинила смерть, проте не гаяти часу на тривалу пальпацію пульсу, вислуховування тонів серця, якщо є сумнів у їх наявності, оскільки це неодмінно призводить до нераціонального витрачання вкрай обмеженого часу, відпущеного на реанімацію;
не намагатися реанімувати методами, щодо яких є сумнів у їх успішності (підшкірне, внутрішньом’язове і навіть внутрішньовенне введення лікарських засобів), якщо в останньому випадку не проводиться масаж серця;
не втрачати самовладання і діяти планомірно.
Послідовність реанімаційних заходів першої черги є такою:
забезпечення прохідності дихальних шляхів;
підтримання дихання методом «з рота в рот», «з рота в ніс», за допомогою дихальної трубки, ручного апарата штучної вентиляції легенів (далі - ШВЛ) або іншими способами;
підтримання циркуляції крові шляхом непрямого масажу серця.
Відновлення і підтримку прохідності дихальних шляхів досягають шляхом укладання хворого на спину і виконання так званого потрійного прийому, що включає закидання голови, висовування нижньої щелепи вперед і розкриття рота. Цей прийом забезпечує зсування передньої групи м’язів шиї і кореня язика наперед, що відновлює прохідність глотки. Полегшує підтримку прохідності дихальних шляхів підкладення невеликого валика під спину хворого на рівні лопаток.
Масаж серця у звичайних умовах слід починати негайно (схема реанімаційних заходів). Під час проведення непрямого масажу серця хворого слід укласти на спину на твердій поверхні (земля, підлога, каталка, щит, спеціальна підкладка на ліжку). Особа, що надає допомогу, знаходиться з будь-якого боку від постраждалого і кладе кисть долонною поверхнею на нижню третину грудини на ширину 2 - 3 пальців вище основи мечоподібного відростка так, щоб ширина всієї кисті відповідала поздовжній осі грудини. Долоню другої руки накладають на тил першої, щоб підсилити тиск. Натискання на грудину проводять долонною поверхнею кисті, причому пальці не повинні торкатися поверхні грудей. Тиск на грудину здійснюють поштовхом чітко вертикально випрямленими в ліктьових суглобах руками, головним чином за рахунок ваги тіла того, хто надає допомогу. При цьому роблять 60 - 80 поштовхів за хвилину із зусиллям 30 - 40 кг, щоб у дорослого грудина зміщувалася у бік хребта на 4 - 5 см, після чого швидко припиняють тиск, не відриваючи рук від грудини. Під час натискання на грудину серце здавлюється між нею і хребтом, а кров з його камер надходить у судини великого і малого кола кровообігу. У період припинення натискання кров пасивно заповнює камери серця. У підтримці кровообігу під час непрямого масажу основне значення має не безпосереднє стискання серця, а коливання внутрішньогрудинного тиску.
Щоб уникнути переломів ребер не можна зміщувати руки з грудини і натискати на ребра. Зміщення рук під час масажу нижче або вище рекомендованої точки небезпечне щодо виникнення перелому грудини.
Успіх реанімації залежить не тільки від вчасного її початку, але й від чіткої скоординованості дій осіб, що надають допомогу. Якщо на місці події є одна особа, що може надати допомогу, вона послідовно виконує дії, чергуючи 2 вдихи з 30 поштовхами масажу серця. У випадках, коли тих, що надають допомогу, двоє, один з них виконує роль старшого і координує дії іншого. При цьому один забезпечує прохідність дихальних шляхів і ШВЛ, а також контролює ефективність масажу серця. Інший здійснює масаж серця, роблячи 30 поштовхів на грудину на два вдихання повітря. При цьому слід забезпечити узгодженість - поштовх під час масажу серця проводиться відразу після закінчення чергового вдихання повітря при ШВЛ, а вдування починається відразу після закінчення 30 натискання на грудину під час масажу серця. Під час вдихання масаж серця припиняють. У зв’язку з тим, що масаж серця і ШВЛ методом «з рота в рот», «з рота в ніс» є виснажливим для тих, хто надає допомогу, залежно від самопочуття вони повинні періодично мінятися місцями.
Про ефективність масажу серця і ШВЛ у процесі реанімації свідчать такі ознаки:
артеріальний тиск не нижче 70 мм рт. ст. або виразна пульсація магістральних артерій;
звуження зіниць і відновлення очних рефлексів;
нормалізація забарвлення шкірних покривів;
відновлення самостійного дихання;
відновлення свідомості після своєчасної реанімації.
За потреби масаж серця і ШВЛ продовжують безперервно під час транспортування хворого до лікувальної установи.
Почавши реанімацію, потрібно обов’язково зупинити зовнішню кровотечу (якщо вона виникла) будь-яким доступним способом (кровоспинний джгут, пальцеве притискання судини, туга пов’язка). Під час реанімації для збільшення притоку венозної крові до серця і поліпшення мозкового кровотоку (особливо в разі крововтрат) доцільно підняти ноги або взагалі надати хворому положення з опущеною головою.
Після досягнення ефективної циркуляції окисленої крові в судинах можна встановити причину розвитку клінічної смерті і приступити до заходів другої стадії реанімації. При цьому масаж серця і ШВЛ не припиняють. ЕКГ у цей період дає змогу диференціювати фібриляцію шлуночків і шлуночкову тахікардію, гіпосистолію (електромеханічна дисоціація, безпульсова електромеханічна активність міокарду) і асистолію. Фібриляція шлуночків у разі виникнення спочатку має великохвильовий характер, але в міру розвитку гіпоксії і виснаження енергетичних резервів переходить у дрібнохвильову, потім - в асистолію.
Фібриляція шлуночків рідко припиняється під впливом масажу серця і ШВЛ, ще рідше - зникає самостійно. Найефективніше її усуває електродефібриляція постійним струмом. Це саме стосується і шлуночкової пароксизмальної тахікардії. Зазначені медичні дії можуть проводитися тільки лікарем-фахівцем лікувальної установи.