Про затвердження Інструкції з організації водолазних спусків та робіт у Національній гвардії України — частина 2

273. Виконання водолазних робіт із закриття люків, горловин, трюмів і відсіків затонулих кораблів і суден, що піднімаються за допомогою спеціальних хімічних сполук (спіненого полістиролу, поліуретану тощо), дозволяється тільки після припинення подачі матеріалів під воду, а приготування і зберігання плавучих хімічних сполук повинно бути організовано так, щоб була виключена можливість засмоктування водолазним компресором токсичних парів і газів, що виділяються цими матеріалами.

Водолаз заводить у відсіки всі трубопроводи і контролює рівномірність заповнення відсіків.

274. При водолазному забезпеченні буксирування піднятого корабля спускати водолаза для його огляду або з іншою метою дозволяється тільки у випадку, якщо піднятий корабель займає стійке положення, має необхідний запас плавучості, а також відсутні інші фактори, що перешкоджають безпечній роботі водолаза. Рішення щодо спуску водолаза приймає керівник водолазних робіт.

275. Спосіб підйому витягуванням на берег застосовується, як правило, для підйому малих і середніх затонулих кораблів і суден з метою їх подальшого перероблення на метал, а також може використовуватися під час розчищення акваторій і фарватерів. Необхідними умовами зазначеного способу підйомуєблизькість берегової крайки і берегової смуги, достатньої для виготовлення «мертвих» якорів, невеликий ухил дна (до 15 ° ), відсутність на трасі руху корабля великих каменів, скельних утворень та інших перешкод.

276. До початку робіт з витягування корабля на берег здійснюється водолазне обстеження корабля та дна акваторії (навколо корабля і за можливими напрямками витягування), проводяться проміри та складається планшет глибин для району робіт.

277. Витягування плоскодонних кораблів проводиться, як правило, волоком по ґрунту. Для зменшення сили тертя, особливо у випадках, коли корабель має гострий кіль або виступаючі частини, по напрямку волочіння водолази укладають лежні з колод. Для прискорення та полегшення робіт доцільно вирівнювати ґрунт. Вирівнювання траси, витягування проводиться гідромоніторами,ґрунтоносами або іншими засобами. Одночасно для полегшення стягування з місця відмивають ґрунт від бортів корабля. Профіль доріжки перевіряють за допомогою рейки, а ухил - промірами.

278. Підйом затонулих зразків зброї та техніки здійснюється підводними апаратами, вантажопідйомними пристроями судна забезпечення або м’якими суднопіднімальними понтонами.

Підйом на поверхню здійснюється в таких випадках:

об’єкт затонув на великій відстані від берега;

у можливому напрямку витягування є перешкоди;

об’єкт затонув догори головною частиною або ліг на бік;

ґрунт на шляху волочіння слабкий.

Вантажопідйомні пристрої судна забезпечення застосовуються для підйому зразків зброї та техніки, що мають великі розміри і масу. Судно встановлюється з таким розрахунком, щоб піднімальний строп після закріплення перебував у вертикальному положенні «панер» або близькому до нього.

279. М’які суднопіднімальні понтони можуть використовуватися для підйому затонулих зразків зброї та техніки з глибин до 40 м.

Затоплення понтона проводиться в такому порядку: для витискання повітря понтон згортають у рулон, на відтяжках понтон спускається у воду з таким розрахунком, щоб повітря, що залишилося, стравлювалося через штуцери (з яких попередньо знімаються пелюсткові клапани), після занурення понтона під воду ці клапани встановлюються на свої місця і понтон на шкентелі або провіднику під дією власної маси подається до затонулого об’єкта для остроплення водолазами.

Продування понтона може проводитися через один або два шланги, приєднані до штуцерів. Піднятий об’єкт відбуксовується в безпечне місце для подальшої роботи з ним або відводиться до борту рятувального судна для підйому на палубу.

280. Остроплення колісної техніки водолаз робить за задній буксирний гак, а якщо він вирваний - за задню частину рами. У такому випадку під час волочіння передні колеса не вивертаються і вільно йдуть коліями від задніх коліс. Для остроплення техніки масою 3-5 т використовують сталевий строп з огинанням на кінцях діаметром 18-24 мм завдовжки не менше 15 м: один кінець кріплять до буксирного гака, а другий водолаз кріпить до буйрепа для з’єднання з тяговим канатом. Строп з’єднують з буксирним канатом на плаву скобою.

Автомобілі типу ГАЗ витягають за диски передніх і задніх коліс, а плаваючі автомобілі - за палубні вушка. У гусеничної техніки стропи прикріплюють, як правило, до буксирного гака, розташованого в більшості механізмів попереду, або до буксирної скоби позаду машини.

Для підйому водолаз підводить (можливо з розмивом ґрунту) спочатку провідники, потім за їхньою допомогою два стропи безпосередньо під гусениці (у трактора і танка - за буксирні гаки). Огинання стропів з’єднують скобою з підйомним стропом або гаком підйомного крана.

У колісній техніці підйомні стропи підводять: передній - позаду передньої пари коліс, задній - під раму автомобіля за задньою парою коліс. Обидва стропа виводять на один підйомний гак. Якщо техніка має навантажувальні підйомні рами, то стропи кріплять за них за допомогою скоб.

281. Літаки обхоплюють стропами під фюзеляжем, рідше стропи пропускають під крилами біля фюзеляжу. До початку підйому літак відмивають від ґрунту, зменшуючи силу відривного опору. З цією ж метою рекомендується під фюзеляж і крила підвести м’які понтони із джгутованими апендиксами і продути їх, а кілька понтонів використовувати як піднімальну силу зверху.

282. Проведення водолазних робіт на аварійних кораблях і суднах до визначення роду і кількості вантажу, ступеня його небезпеки для водолазів і вжиття необхідних заходів безпеки забороняється.

283. Під час робіт біля борту аварійного корабля, коли є загроза його затоплення або перекидання, судно, з якого здійснюються водолазні спуски, необхідно ставити на якір, а з корми на аварійний корабель заводити швартовий кінець таким чином, щоб можна було швидко, піднявши водолаза, відійти від аварійного корабля, передбачивши можливість негайної віддачі швартового кінця.

284. До обстеження аварійного корабля на плаву залучаються досвідчені водолази, здатні виконати роботу в максимально короткий строк.

Командир спуску направляє водолаза у першу чергу до найнебезпечніших для корабля місць пошкодження, які загрожують затопленням його корпусу. Обстеження включає зовнішній огляд місць пошкоджень, визначення характеру та розміру руйнування.

285. Водолаз, що працює в місці руйнування корпусу корабля, повинен уважно стежити за тим, щоб не пошкодити водолазне спорядження рваними краями пробоїни і не отримати травми.

Спуск водолаза до пробоїн, забортних отворів дозволяється після вживання заходів, що виключають затягування в них водолаза потоком води. Обмір пробоїн водолаз робить шкертом або водолазною лінійкою. Відкачка води із затопленого відсіку під час роботи водолаза в пробоїни забороняється.

286. Перед постановкою пластиру на пробоїну водолаз обрізає або відгинає краї пробоїни для щільного прилягання пластиру до обшивки. Перед заведенням пластир баластується та заводиться на пробоїну за допомогою підкільного кінця. Закладення дрібних пробоїн, тріщин і невеликих отворів водолаз здійснює клинами або пробками, виготовленими за формою пробоїни або тріщини, та забиває їх у пробоїну на 2/3 їх довжини для запобігання випаданню.

287. Під час роботи в місці пошкодження та під корпусом корабля водолаз повинен перебувати на водолазній альтанці або на підкільному трапі. Під час огляду корпусу дозволяється користуватися підкільним кінцем. Для переносу трапів, альтанок або підкільних кінців і для спостереження за ними під час роботи водолаза під корпусом корабля повинні бути виставлені вахтові з обох бортів. При спусках у спорядженні в плавальному варіанті застосування підкільного кінця необов’язкове.

Під час роботи водолаза під корпусом корабля водолаз, що забезпечує спуск, повинен уважно стежити за натягом сигнального кінця і не допускати зайвої слабини, щоб уникнути падіння водолаза на глибину в разі зриву з альтанки, трапа або підкільного кінця.

Під час роботи під корпусом корабля із ґрунту, щоб уникнути затиснення водолаза між катером (кораблем) і ґрунтом, слід ужити всіх заходів щодо унеможливлення розвертання катера (корабля) вітром або течією.

288. Якщо потрібно оглянути гвинти, кінгстони, забортні отвори під час знаходження корабля у відкритому морі, такі роботи проводяться після того, як корабель ляже у дрейф або стане на якорі. Перехід водолаза з одного борту на інший під кілем корабля забороняється.

289. Водолазне обстеження корабля, що сидить на мілині, проводиться водолазами з обох бортів. При цьому використовується плавальний варіант водолазного спорядження.

Під час огляду аварійного корабля, що сидить на мілині, водолаз повинен дотримуватися заходів безпеки, не заходити під корпус у тісних місцях, стежити, щоб шланг і сигнальний кінець не потрапляли під корпус і не були затиснуті. Якщо корабель під час хвилювання розкачується або б’ється об ґрунт, його рекомендується притопити і тільки після цього проводити водолазні роботи.

Під час роботи водолаза під корпусом корабля мінімальна відстань між ґрунтом і днищем корабля з урахуванням хвилювання повинна бути не менше 2 м. При цьому необхідно вжити всіх заходів, що виключають розворот аварійного корабля вітром або течією.

290. Під час спусків у вентильованому водолазному спорядженні для обстеження корабля, що сидить на мілині, водолазу забороняється віддалятися від спускового кінця більше ніж на 20 м. Для обстеження всього корпусу корабля необхідно робити перешвартовування катера, з якого проводиться водолазний спуск.

291. Кам’яні брили або валуни, що ввійшли в корпус аварійного корабля, який сидить на мілині, попередньо необхідно зруйнувати та видалити, використовуючи пневматичний або гідравлічний інструмент, а в деяких випадках - енергію вибухів невеликих зарядів вибухової речовини або установку для руйнування скельних порід струмами високої частоти на повітрі і під водою.

292. Під час обстеження корабля, що сидить на мілині, визначають площу його торкання ґрунту корпусом. Для цього водолаз установлює баласт спеціально розміченого кінця (лота) у заздалегідь відзначені точки торкання (на верхній палубі в цей час знімають показники). У важкодоступних місцях для виміру використовують тичини, футштоки тощо.

293. Після виконання всіх робіт з обстеження аварійного корабля водолазами проводиться обстеження та розчищення ґрунту по трасі стягування його з мілини. Ґрунт прибирається одночасно з його розмиванням. З цією метою водолази використовують гідростовбур і водоструминний ежектор. Перед розмиванням ділянка ґрунту повинна бути розмічена віхами та обстежена водолазом з метою визначення напрямку подачі струменя і змивання ґрунту.

Стовбур подається водолазу на водонапірному шлангу у вертикальному положенні. Якщо для роботи використовується реактивний стовбур, то до нього повинен бути прикріплений металевий вантаж зручної форми масою 30-40 кг завдовжки 2-3 м на кінці. Водолаз установлює його в потрібному напрямку, відносить вантаж на довжину кінця і дає команду щодо подачі води. Спочатку воду подають під тиском 6-8 кгс/см - 2 , а потім за командою водолаза поступово підвищують його до максимального - 20 кгс/см - 2 . Якщо при підвищенні тиску водолазу стає важко тримати стовбур, він затискає водонапірний шланг калошами і направляє стовбур руками в потрібну сторону. Під час розмивання грузлої глини та щільно злежалого ґрунту водолаз ріже їх струменем на шматки і викидає за межі ділянки.

294. У разі зняття корабля з мілини в зароблених місцях можливе виникнення течі або руйнування поставлених закладень. У такому випадку водолази повинні бути готові до негайного спуску в затоплені відсіки або за борт для зміцнення поставлених закладень із дотриманням заходів безпеки.

Після зняття судна з мілини всі забиті пошкодження повинні бути ретельно обстежені. Під час обстеження підбивають пробки і клини, підтягують болти пластирів і за потреби підбивають їх клоччям. Водолази проводять обстеження також тих частин корпусу, які дотикалися до ґрунту і не були оглянуті раніше.

Пошкодження, які неможливо було заробити під час знаходження корабля на мілині, зашпаровують відразу ж після зняття його з мілини.

295. Замивання якорів для збільшення їх утримуючої сили при знятті корабля з мілини за допомогою гіней роблять ґрунторозмиваючими засобами. Водолаз струменем підмиває якір спочатку з боку лабетів, доки він увесь не ввійде у ґрунт. При цьому водолаз стежить, щоб якір під час осідання не придавив йому ноги. Потім водолаз виходить із ями, що утворилася, і, відійшовши убік та направляючи стовбур горизонтально, робить замивання якоря. У такому самому порядку замивають «мертві» якорі та масиви, що використовувалися як якорі.

296. До корабельних водолазних робіт відносять роботи, пов’язані з оглядом і очищенням підводної частини корпусу, гребних гвинтів, рулів, кінгстонних ґрат, усуненням їх пошкоджень, оглядом місця стоянки (дна і причальної стінки в цьому місці), а також роботи всередині відсіків під час боротьби за живучість корабля. За організацію заходів щодо безпеки водолазів під час виконання ними корабельних водолазних робіт відповідає командир (капітан) корабля (судна).

297. Перед початком корабельних водолазних робіт командир корабля (капітан судна) зобов’язаний:

ознайомити командира електромеханічної бойової частини (головного механіка) корабля (судна) з технікою безпеки під час проведення водолазних робіт;

забезпечити надійний двосторонній зв’язок між головним командним пунктом свого корабля і водолазним постом;

провести інструктаж з безпеки водолазних робіт з виділеними для цих цілей матросами і старшинами із числа екіпажу корабля;

перевірити наявність заведеного підкільного кінця (трапа, альтанки) з виставлянням вахтових з обох бортів у місцях його кріплення;

оголосити наказ по кораблю, що забороняє під час водолазних робіт провертання гребних гвинтів, користування обладнанням, що висувається за межі обшивки корпусу, відкривання кінгстонів у районі роботи водолаза, перешвартовування корабля, вибирання або втравлювання якірних ланцюгів, увімкнення гідролокаційних і гідроакустичних станцій зв’язку тощо. Оголошений наказ записується у вахтовому журналі корабля;

проконтролювати підйом попереджувальних сигналів про проведення водолазних робіт з того борту, де буде працювати водолаз;

під час роботи вночі або за обмеженої видимості забезпечити надводне освітлення в районі проведення водолазних робіт;

забезпечити проведення промірів глибин у районі роботи водолаза, якщо в результаті коливань рівня води глибина під корпусом очікується менше 2 м, стежити за зміною швидкості течії.

298. Під час перебування водолаза під водою забороняється проводити вантажні операції з того борту, де працює водолаз, змінювати крен або диферент корабля, вмикати живлення гідроакустичних приладів, протекторного і катодного захисту корпусу корабля.

Початок водолазних робіт оголошується наказом по кораблю або під час суднової радіотрансляції із записом у вахтовому журналі корабля (судна). На посту енергетики і живучості, на машинних телеграфах і на механізмах керування поворотними пристроями повинні бути вивішені попереджувальні таблички з написами «Головні двигуни не пускати!», «Кермо не перекладати!», «Пристрій, що підрулює, не вмикати!» тощо.

299. Корабельні водолазні роботи повинні проводитися тільки тоді, коли є повна впевненість у безпеці стоянки корабля і водолазного катера, з якого проводиться спуск. Спуск водолаза з корабля, що перебуває у відкритому морі, дозволяється, коли корабель, не маючи ходу, лежить у дрейфі. Під час стоянки корабля в порту корабельні водолазні роботи з ремонту підводної частини корабля повинні виконуватися тільки з дозволу адміністрації порту.

300. Огляд підводної частини корпусу корабля проводиться з підкільного кінця або альтанки і починається з носа (корми) корабля з послідовним переміщенням підкільного кінця в бік корми (носа). Доцільно вести огляд одночасно двома водолазами, спущеними з протилежних бортів (проходити під кілем корабля від одного борта до іншого водолазу забороняється). Кожний водолаз оглядає корпус і його пристрої від поверхні води до кіля. При проходженні до кіля водолази працюють по одну сторону від підкільного кінця, а вертаючись - по іншу. Ширина полоси, що оглядається, залежить від прозорості води.

301. Підкільний кінець з обох бортів повинен бути надійно закріплений. Для перенесення трапів, альтанок або підкільних кінців, а також для спостереження за ними по обидва борти корабля повинні бути виставлені проінструктовані вахтові, що забезпечують корабельні водолазні роботи.

Про початок переносу підкільного кінця водолази повинні бути попереджені.

302. Під час роботи водолаза під корпусом корабля, особливо коли під ним велика глибина, водолаз, що забезпечує, повинен уважно стежити за шлангом і сигнальним кінцем, не допускаючи їх зайвої слабини або натягу, щоб попередити падіння водолаза або раптовим ривком не зірвати його з підкільного кінця, альтанки, підкільного трапа.

Якщо натяг шланга і сигнального кінця різко збільшився, водолаза слід спитати про самопочуття та за потреби підняти на поверхню.

303. Огляд підводної частини корпусу корабля або окремих його ділянок, що проводиться водолазом у плавальному комплекті спорядження, допускається без застосування альтанок, підкільних трапів і кінців.

304. Водолазні роботи з очищення корпусу корабля від обростань ручним немеханізованим інструментом повинні проводитися з альтанок або підкільних трапів вертикальними ходами від поверхні води до кіля і назад за допомогою шкребків та металевих щіток.

Після кожного подвійного ходу підкільний трап або альтанку необхідно перенести на нове місце. Перенос повинен здійснюватися тільки під час перебування водолаза на поверхні води.

305. До робіт з підводного очищення корпусів кораблів ручним механізованим інструментом і спеціальними механізованими пристроями допускаються водолази, що пройшли спеціальну підготовку та склали залік ВКК із знання улаштування, правил експлуатації і техніки безпеки під час роботи з інструментом та пристроями. Роботи з підводного очищення корпусів кораблів ручним механізованим інструментом і спеціальними механізованими пристроями повинні здійснюватися під керівництвом керівника водолазних робіт, що має відповідну спеціальну підготовку, допущеного до керівництва цими роботами наказом командира військової частини.

Для проведення підводного очищення корпусу корабля водолази щодня перед початком роботи повинні пройти медичний огляд у лікаря-терапевта.

306. Роботи з підводного очищення корпусу судна повинні проводитися при хвилюванні моря не більше 2 балів, при течії не більше 0,5 м/с, видимості під водою не менше 1,0 м, відсутності предметів, що заважають роботі водолаза, під корпусом корабля.

Проведення водолазних робіт з підводного очищення корпусу корабля допускається тільки на акваторії, не забрудненій стічними водами. Корабельні системи, через які можливе скидання забруднених вод за борт, повинні бути закриті.

При установці корабля на місці проведення робіт глибина під корпусом корабля, що очищається, повинна бути не менше 2 м по всій довжині з урахуванням амплітуди коливання корабля на хвилюванні.

307. Для забезпечення безпеки робіт з підводного очищення корпусу корабля в місці проведення робіт повинна перебувати робоча шлюпка.

Для зручності робіт підводна частина корпусу розбивається на ділянки підкільними кінцями.

308. Очищення за допомогою роторних машинок водолази проводять у плавальному комплекті спорядження, рухаючись горизонтальними курсами уздовж відведеної ділянки поверхні борту.

Першу смугу водолаз очищає біля ватерлінії, а потім поступово заглиблюється до кіля.

Перед початком роботи водолаз розвертає машинку щітковим диском до обшивки і вмикає її. Обертовий диск утворює в центрі щітки вакуум, у результаті чого вона щільно присмоктується до обшивки і, швидко обертаючись, очищає її. Для просування машинки вперед досить злегка відривати ту або іншу сторону дискової щітки від обшивки, допомагаючи собі при цьому ластами.

Під час очищення водолаз повинен тримати машинку на рівні грудей так, щоб бачити напрямок руху. Зміну курсу на зворотний водолаз виконує поворотом навколо осі диска. Швидкість руху машинки залежить від ступеня обростання поверхні, що очищається, і зазвичай становить 3-10 м/хв.

309. Роботи з очищення кінгстонів, забортних отворів, а також з ремонту забортних пристроїв повинні проводитися з робочих альтанок або підкільних трапів.

310. Роботи біля прийомних отворів або отворів шпігатів у підводній частині корпусу корабля можуть бути дозволені тільки після припинення прийому (витікання) води через них.

311. Очищення кінгстонів, ґрат, забортних отворів повинно проводитися спеціальним інструментом: шкребком, щіткою та дротовими гачками. Очищення їх руками забороняється.

Для полегшення пошуку кінгстона, забортного отвору водолаз перед спуском повинен ознайомитися за кресленням (ескізом) з їх формою і розмірами.

Очищати кінгстони можна без зняття та зі зняттям захисних ґрат. Якщо засмічення усунути не вдається, водолаз знімає захисні ґрати за допомогою викрутки, віддавши кріпильні гвинти і попередньо остропивши пеньковим кінцем ґрати. Літрова консервна банка із сильним магнітом, що утримує її на борту корабля, є зручним сховищем для дрібних інструментів, гайок, гвинтів, шайб тощо. Вигородка очищається, а тарілка і сідло клапана протираються дрантям.

312. Огляд, очищення і ремонт гвинтостернового комплексу повинні проводитися після вжиття заходів, що запобігають випадковому провертанню валопроводу, повороту лопат гребного гвинта регульованого кроку або пера керма. Про вжиття цих заходів повинен бути зроблений запис у вахтовому журналі корабля, на якому виконуються ці роботи.

313. Перед підготовкою до огляду або ремонту гвинтостернового комплексу необхідно закріпити кермо, зафіксувати положення лопат гребного гвинта регульованого кроку, ввести в зачеплення і застопорити валоповоротний пристрій, попередньо перевіривши справність його дії.

Положення гребного гвинта варто змінювати тільки вручну за допомогою валоповоротного пристрою і тільки за командою водолаза, що перебуває під водою.

314. Гребний гвинт, що знімається, повинен бути остроплений, а стопорна гайка - ослаблена на валу до зрушення гвинта з конуса вала. Інструмент великої маси, який використовується при цьому, повинен бути підвішений за окремі кінці.

315. Перед очищенням гвинта водолаз повинен уважно оглянути його і канат, що намотався на нього (рибальська сітка), визначити, які інструменти та пристосування потрібні для розрізування і розмотування. Під час очищення можуть використовуватися ножівка, швайка, зубило, кувалда, водолазні ножиці ручного типу, ручний гідравлічний різак, дискова абразивна пилка та інші інструменти.

Очищення проводиться з робочої альтанки, розміри якої повинні забезпечувати роботу водолаза з будь-якої сторони гвинта.

Канат, що намотався, водолаз знімає петлями, за неможливості приступає до різання або рубання. Рубання і різання сталевого каната вручну проводяться поетапно (пасмо за пасмом).

Отримані після розрізання кінці каната водолаз по черзі з’єднує з робочим шкентелем і за допомогою корабельного шпиля витягає наверх, повертаючи за потреби вал гвинта.

316. При поганій видимості під водою водолаз бере із собою світильник або підводний ліхтар, що перед спуском під воду прив’язує до шланга в 1-2 м над головою, щоб звільнити руки для роботи. Світильник кріпиться в зручному місці.

317. Кручений трос, намотаний на гвинт, може мати великий натяг, тому різати його потрібно дуже обережно, щоб пасмо, що лопнуло, не пошкодило маску або не поранило руки. Троси ніколи не намотуються на гвинт однаково. Водолаз повинен уважно вивчити заплутування, перш ніж почати рубання або різання. Іноді частина каната буває затиснена між втулкою гребного гвинта і дейдвудним підшипником. У таких місцях різання повинно проводитися з особливою обережністю, щоб не пошкодити вал або підшипник.

318. Для різання рослинного або нейлонового каната знадобиться декілька гострих, як бритва, ножів. Підійдуть звичайні сталеві тесаки для рубання м’яса. Поки водолаз працює одним ножем, на палубі точать інший. Товсті канати краще обрубувати широким теслярським долотом.

Більшість підшипників має водяне змащення, тому, як тільки різання закінчено, водолаз повинен перевірити, щоб жодне пасмо або нитка каната не залишилася на валу і не потрапила в підшипник.

319. Після закінчення робіт водолаз оглядає гвинт і перо керма, повідомляє на поверхню про їх пошкодження, погнуті лопаті, ум’ятини тощо.

320. Водолаз, що забезпечує спуск, повинен стояти в такому місці на палубі, де водолазний шланг і сигнальний кінець не можуть бути затиснутими між бортами водолазного катера і аварійного корабля.

321. Виправлення лопатей гребних гвинтів можливі тільки на гвинтах тонколопатевої конструкції. Водолаз виконує виправлення за допомогою кувалди та плити, що заводиться зі зворотної сторони лопаті. Плита, масою у 2-3 рази більша за масу кувалди, опускається на кінці, закріпленому на борту корабля. Дрібні пошкодження, вибоїни та задирки водолаз зрубує зубилом (спилює ножівкою) і зачищає напилком.

322. Заміна гребного гвинта може здійснюватися на плаву корабля. Перед тим, як приступити до роботи, водолаз повинен ознайомитися за кресленнями з пристроєм кріплення гвинта на гребному валу і потім ретельно оглянути його. Під час огляду перевіряється наявність кожуха для захисту шийки вала та стопорів, знімаються розміри гайок і виміряється зазор між маточиною гвинта і дейдвудною втулкою. За даними огляду і вимірів обирають спосіб зняття гвинта. Після остроплення гвинта водолаз приступає до знімання обтічника. Віддавши стопорні пристрої натискної гайки, водолаз уточнює напрямок різьблення (праве або ліве) і встановлює на гайку ключ, що повертають за допомогою шкентеля корабельного шпиля. Якщо зрушити гайку не вдається, на рукоятку ключа надягають трубоподовжувач і повторюють операцію.

323. Зрушення гвинта здійснюється механічним, гідравлічним або підривним способом. При механічному способі використовують клини, при гідравлічному - стяжні болти з опорною планкою і домкрат або спеціальний знімач гребних гвинтів. Підривний спосіб застосовується, коли інші способи не дали результату. Для зрушення використовують заряди, що закладаються попарно на шийку вала між маточиною гвинта і дейдвудною втулкою. Масу зарядів вибухової речовини визначають розрахунком залежно від маси гребного гвинта, матеріалу, з якого він виготовлений, і міцності корпусу. Шийку вала під зарядом обертають жерстю. Заряди підривають електродетонатором або шнуром, що детонує. Для попередження спадання гвинта з валапри зрушенні підривним способом натискну гайку варто відгвинчувати лише на кілька обертів.

Під час виконання зрушення гвинта підривним способом командир спуску керується вимогами положень, викладеними в главі 3 цього розділу.

324. Знімання гвинта після зрушення по осі вала здійснюють за допомогою трьох сталевих тросів, які водолаз закріплює за гвинт. Два троси (піднімальні) водолаз кріпить за лопаті гвинта, а третій (для стягування гвинта з вала) - за маточину. Піднімальні кінці заводять через каніфас-блоки на шпилі або лебідки та натуго затягують. Коли трос, закріплений за маточину гвинта, натягають, водолаз віддає натискну гайку, обертає клоччям різьблення вала і, діючи дерев’яним брусом як важелем, зрушує гвинт з вала.

325. Перед постановкою гвинта гребний вал повертають так, щоб його шпонка була зверху, після чого водолаз змазує її солідолом. Гребний гвинт підводять до кінця вала на тросах у такому положенні, щоб гніздо шпонки в його маточині було також зверху. Гвинт наводять на конус вала за командами водолаза, що після виходу різьблення з маточини навертає на неї натискну гайку.

Для посадки гвинта на місце водолаз загвинчує натискну гайку спочатку ключем, а потім її обертають за допомогою кінця, закріпленого на важіль ключа і поданого на палубу. Переконавшись у правильній посадці гвинта, водолаз установлює стопор натискної гайки і навертає обтічник.

326. При узгодженні положення пера керма зі стрілкою покажчика водолаз веде спостереження за перекладкою пера керма, перебуваючи на деякому віддаленні від нього, щоб бачити створ. Коли перо буде в діаметральній площині корабля, водолаз подає сигнал на поверхню для переміщення стрілки покажчика в нульове положення.

327. Під час виконання водолазних робіт із забезпечення живучості катера, (корабля) необхідно керуватися вимогами цієї Інструкції.

328. Перед спуском у відсік водолази повинні ознайомитися зі схемами та кресленнями відсіку (як правило, затопленого або задимленого), одержати інструктаж командира спуску і відновити в пам’яті особливості розміщення обладнання всередині відсіку, характерні орієнтири. При цьому слід враховувати, що частина обладнання може бути пошкоджена або зрушена зі свого штатного місця.

329. Спускаючись у відсік для закладання пробоїни, необхідно розчистити прохід і місце біля пробоїни від завалів і сторонніх предметів, уточнити її розміри і форму, визначити спосіб кріплення пластиру. Кріплення пластирів на пробоїнах здійснюється за допомогою дерев’яних брусів, розсувних металевих упорів, спеціальних струбцин, гачкових болтів тощо.

330. Під час усунення пошкоджень трубопроводів та в інших випадках для припинення надходження води у відсіки корабля водолази виконують маніпуляції з перемикання систем, закриття та відкриття забортних клапанів і клінкетів. Перед спуском для виконання зазначених робіт водолази повинні ознайомитися з конструкцією таких самих пристроїв в іншому незатопленому відсіку. Усі види перемикань систем у затопленому відсіку водолаз робить за командами командира спуску і закінчує їх після одержання підтвердження про правильність їх виконання.

331. Для очищення якоря якір-ланцюг повинен бути вибраний «на панер», а потім трохи ослаблений. Водолаз спускається до місця робіт зі спускового кінця, визначає положення якоря і характер зачеплення. Спуск водолаза по якірному ланцюгу забороняється.

332. При звільненні від каната або підводного кабелю використовується робочий шкентель. Водолаз приймає кінець шкентеля із судна, доставляє його до якоря, обводить навколо каната (кабелю) та закріплює скобою або заводить сергою і пересуванням виносить на поверхню.

На кораблі поданий кінець шкентеля вибирають до звільнення лабетів якоря. У разі перебування водолаза біля якоря або якір-ланцюга вибирати або травити якір-ланцюг забороняється.

333. Під час виконання робіт біля якірного ланцюга корабля водолаз не повинен перебувати під якірним ланцюгом. Водолаз повинен стежити за чистотою шланга і сигнального кінця, а під час вибирання робочого шкентеля - відходити вбік.

334. Під час постановки корабля в сухий док або виходу з доку спускати водолаза, якщо відкриті клінкети батопорту, забороняється.

335. Перед постановкою корабля в док до його затоплення водолазів слід ознайомити із розташуванням кіль-блоків, з місцями і характером пошкоджень корпусу корабля.

336. Спуски водолазів для очищення ґрат огородження осушувальної системи доку слід виконувати тільки після припинення відкачки або прийому води.

337. Під час огляду кліток і кільблоків забороняється перехід водолаза з однієї сторони доку на іншу під кілем корабля, який буде поставлено, або корабля, що там перебуває.

338. Спускати водолаза для огляду або виконання робіт, пов’язаних з підйомом або спуском корабля на візках елінгу (сліпа), треба після того, як спуск або підйом катера (корабля) припинений.

Візки повинні бути взяті на стопори на весь час перебування водолаза під водою.

339. Після спуску корабля зі стапелів на воду і при звільненні корпусу від спускових блоків водолазам забороняється проходити між корпусом корабля і спусковими блоками, а також між їх пристроями, оскільки роз’єднані і спливаючі дерев’яні деталі спускових пристроїв можуть притягнути водолаза або його шланг і сигнальний кінець до корпусу корабля.

340. Під час постановки корабля на суднопіднімальні засоби або виводу з них, а також під час диферента і крену корабля спуски водолазів забороняються.

341. Різноманітні способи виконання підводно-технічних водолазних робіт та використання різних інструментів під час обстеження технічного стану споруджень під водою, а також різнохарактерність підводних робіт вимагають ретельної підготовки водолазів у різних галузях знань та відпрацювання відповідних практичних навиків.

342. Робота з електричного зварювання та різання металу під водою, робота з ґрунторозмивальними засобами і підводним пневматичним інструментом вимагають, крім загальної, також спеціальної підготовки водолазів. Крім того, водолаз повинен уміти розпилювати та рубати метал під водою, виконувати різні підводно-такелажні роботи, застосовуючи в’язання різних вузлів, обпилювати палі, розпушувати і забирати ґрунт, визначати розміри та виготовляти шаблони, малювати ескізи конструкцій та вміти використовувати різні приладдя та інструменти.

343. Перед початком робіт з будівництва або ремонту гідротехнічних споруд водолази повинні за кресленнями або проектом робіт ознайомитися з будовою споруд, умовами проведення робіт і заходами щодо безпеки водолазних спусків та одержати завдання.

344. Розробку котлованів, траншей, розмивання ґрунту та інші роботи, пов’язані з порушенням поверхневого шару ґрунту, допускається робити за командою керівника водолазних робіт після одержання ним відомостей про відсутність у місці проведення робіт електросилових, телефонних кабелів або трубопроводів, а за їх наявності він зобов’язаний мати план траси робіт, що виконуються у зоні кабелів і трубопроводів.

345. Забороняється виконання підводних робіт в охоронній зоні підводних кабельних ліній електропередач, що перебувають під напругою. Охоронна зона визначається у вигляді ділянки водного простору від водної поверхні до дна, укладеного між вертикальними площинами, на відстані від крайніх кабелів на 100 м з кожної сторони.

346. Керівник водолазних робіт зобов’язаний до початку робіт одержати від власника електросилового кабелю або трубопроводу письмове повідомлення про зняття напруги з електросилового кабелю або тиску в трубопроводі. Після закінчення робіт керівник водолазних робіт зобов’язаний дати власникові електросилового кабелю або трубопроводу письмове повідомлення про завершення робіт. Нарощування палі проводиться водолазами різними способами. Найбільш поширений серед яких - металеві муфти та стяжні хомути (мал. 18).

Мал. 18. Нарощування палі:

а - за допомогою дерев’яних накладок; б - за допомогою металевих накладок-кутиків; в - стикування за допомогою металевої муфти; г - стикування за допомогою залізних хомутів; 1 - надставки; 2 - болти з гайками; 3 - дерев’яні накладки; 4 - палі, що надставляються; 5 - металеві накладки - кутики; 6 - глухарі; 7 - металева муфта; 8 - стяжні болти; 9 - хомут

347. Для нарощування палі за допомогою металевої муфти її набивають на палю, що нарощується, для чого паля затесується по внутрішньому діаметру муфти на довжину 30-40 см. Палю, що нарощується, водолаз затесує після розмітки на її стику за шаблоном, що відповідає внутрішньому діаметру муфти. Надставку з муфтою опускають на кінцях у вертикальному положенні. Водолаз суміщає муфту з підготовленою палею, що нарощується, після чого ударами зверху ручною бабою по надставці осаджує її на місце. Іноді муфту до палі закріплюють глухарями або скобами.

348. Для нарощування палі за допомогою хомутів водолаз зрізує торець палі для вирубки на місці зрізу на половину її товщини, вирубає та ретельно заміряє її. По одержаному заміру на поверхні роблять вирубку в надставці та подають її водолазу. Після встановлення на місце і перевірки щільності стикання торців водолаз установлює на болтах хомути.

349. Сильно пошкоджені пальні спорудження розбирають під водою, для чого знімають болти, а деталі подають нагору. Поламані палі висмикують або нарощують. Висмикування палі вимагає докладання значних зусиль та надійного закріплення до них троса або ланцюгів. Остроплення палі може виконуватися різними вузлами (мал. 19).

Мал. 19. Остроплення палі для витягування:

1 - удавка зі шлагом; 2 - вибліночний вузол зі шлагом; 3 - стопорний вузол із троса; 4 - стопорний вузол із ланцюга

У разі застосування удавки або щаблівантового вузла на палю додатково накидають один або два шлаги. Після остроплення водолаз дає команду про натягування троса або ланцюга і, упевнившись у тому, що остроплення натягнулось та не сковзає, виходить на поверхню. Якщо зусиль, які докладаються, не достатньо для висмикування палі, водолази розмивають ґрунт навколо неї.

350. Під час вирівнювання водолазами кам’яного накиду (основ під спорудження) робити додаткове підсипання каменю без попередження про це водолаза забороняється.

На час підсипання каменю без напрямних пристроїв (лотків, труб тощо) водолази повинні підніматися на поверхню. Допускається перебування водолаза в безпечній зоні, визначеній командиром спуску.

351. Під час вирівнювання кам’яної постелі спуск металевої рами, направляючих або інших пристосувань, які застосовуються при цьому, повинен здійснюватися за час відсутності водолаза. Місце установки повинно бути заздалегідь позначене віхами або буями.

352. Під час висипання каменю під воду шаландами, грейферами або іншими способами водолазні роботи в зоні висипання проводити забороняється.

353. Під час установки агрегату для віброущільнення кам’яної постелі водолаз може спускатися під воду для огляду та установки робочого органу тільки після опускання його на постіль.

Під час віброущільнення кам’яної постелі спуск водолаза під воду забороняється. Роботи з огляду та промірів постелі можна виконувати тільки після зупинки віброущільнювального агрегату.

354. Спуск водолаза та огляд покладеного трубопроводу дозволяються тільки після того, як трубопровід буде покладений на ґрунт, а натяг підтримуючих його канатів ослаблено.

355. Перед початком робіт із розвантажувальними понтонами водолаз повинен ознайомитися з їх улаштуванням, а перед затопленням понтона перевірити систему керування ним. Під час водолазних робіт із розвантажувальними понтонами з огляду на затоплення або продування водолаз повинен носити із собою ключ для керування клапанами, прикріпивши його кінцем до поясного ременя.

356. Під час відкриття клапана затоплення розвантажувального понтона водолаз повинен перебувати на безпечній відстані (збоку від нього) для запобігання присмоктуванню.

Під час прокладання трубопроводу за допомогою розвантажувальних понтонів водолаз може робити огляд трубопроводів тільки при повністю опущених на ґрунт понтонах. Огляд понтонів у процесі занурення трубопроводів забороняється.

Перед від’єднанням (відстропленням) понтона від трубопроводу вручну водолаз повинен переконатися в тому, що понтон лежить на ґрунті, а стропи, що підтримують його, ослаблені. Остроплювати в ручну понтони, що мають позитивну плавучість, під водою забороняється.

357. Водолазу забороняється опускатися і підніматися по пристосуваннях, що підтримують трубопровід.

358. Перед з’єднанням секцій трубопроводу або окремих труб за допомогою фланців водолаз повинен переконатися в надійності остроплення секцій і труб.

Для суміщення отворів нерухомого і поворотного фланців, а також для визначення зазорів між трубами, що стикуються, необхідно користуватися спеціальними пристосуваннями. Вставляти пальці рук між фланцями забороняється.

359. Водолазні спуски для огляду підводного трубопроводу будь-якого діаметра під час гідравлічного або пневматичного випробування дозволяються керівником водолазних робіт тільки після зняття тиску у випробовуваному трубопроводі. Під час демонтажу підводного трубопроводу водолазу забороняється перебувати поблизу троса, що підрізає трубопровід.

360. Місця пошкодження газових та нафтових трубопроводів, як правило, знаходять по пухирях газу або струменях нафти, що виходять. Щоб знайти пошкодження водних трубопроводів, водолаз повинен обстежити всі оголені ділянки. У разі крупних пошкоджень, які вимагають заміни ділянки труби, водолаз спочатку розмиває ґрунт та вирізає пошкоджену ділянку. Потім він виміряє розмір між кінцями труб та заводить кругом них стропи, щоб трохи підняти їх із ґрунту.

361. На низьконапірний трубопровід надівають вставку (мал. 20) із труби більшого діаметра та на 40-50 см заміряного розміру водолазом між кінцями труб. Вставку опускають на стропах і водолаз надіває її у висячому положенні на один кінець труби, а потім пересуває її в іншу сторону та надіває її на другий кінець труби. Вставка повинна бути рівномірно насунута на обидва кінці труби. З обох боків вставку ізолюють ущільнювальними кільцями і підбивають до повної герметичності просмоленою мішковиною. Потім водолаз установлює по краях бугелі, чим ущільнює набивку та виключає її виштовхування внутрішнім тиском.

Мал. 20. Надівання вставки на пошкоджену трубу:

1 - трубопровід; 2 - упорне кільце; 3 - вставка; 4 - бугель; 5 - обух; 6 - стяжний болт; 7 - клоччя

362. Вставку на високонапірному трубопроводі вирізають з труби такого самого діаметра, що і трубопровід, який ремонтується, та з’єднують трубопровід електрозварюванням.

363. Для ремонту трубопроводів застосовують таке аварійне майно (мал. 21), як листовий пароніт, гума, свинець, червона мідь, стальний дріт. Пошкоджені ділянки трубопроводів, як правило, переключають на резервні обвідні ділянки або припиняють їх роботу через вимкнення. При великих пошкодженнях трубопроводу водолаз знаходить на ньому найближче фланцеве з’єднання або визначає місце вирізання пошкодженої ділянки. Потім він роз’єднує фланцеві з’єднання трубопроводу, знімає пошкоджену ділянку труби та встановлює на фланці заглушки відповідного розміру (мал. 22). Перед встановленням універсальної заглушки з болтами на фланець трубопроводу його очищають та встановлюють паронітову прокладку, яка промащується графітовим мастилом, в отвори заглушки заводять не менше чотирьох болтів та закріплюють її на фланці. Установлення універсальної заглушки з трьома захватами набагато простіше, ніж установлення заглушки з болтами.

Якщо на трубопроводі немає фланців, водолаз вирізає пошкоджену ділянку труби ножівкою або зварюванням, очищує місце різання від напливу та заглушує дерев’яними пробками або встановлює зросток та закріплює його на кінцях вирізаної труби бугелями. Невеликі пробоїни та тріщини на трубопроводах заробляють бугелями, типи та розміри яких підбирають за діаметром труби та тиском в ній робочого середовища. Для постановки бугеля водолаз відкручує болти, відпускаючи стрічки, відкручує віджимні болти, накладає на пошкоджену трубу паронітову прокладку, яка змащується графітовим мастилом, потім накладає стрічку на трубу та кінець її заводить під затискач. Обтягнувши до щільного прилягання до труби стрічку, він закріпляє її болтами та рівномірно закручує віджимні болти. Якщо тріщина довга, на трубопровід ставиться декілька бугелів із застосуванням подовженої накладки (мал. 23). Після встановлення бугеля в трубопроводі поступово підвищують тиск до робочого. Якщо пробоїна чи тріщина пропускає, тиск у трубопроводі знижують та знову обтискають бугель, закручуючи відповідні болти.

Мал. 21. Аварійне майно для ремонту трубопроводів:

1, 2 - універсальні паскові бугелі; 3 - бугель на болтах з накладками; 4 - бугель-хомут; 5 - бугель шарнірний; 6 - універсальна заглушка з трьома захватами; 7 - універсальна заглушка з болтами

364. У разі розмивання основи та провисання ділянки трубопроводу над ґрунтом (мал. 24) проводиться підбивка каміння під розмиті ділянки трубопроводу з улаштуванням кам’яної відсипки у вигляді призми по всій довжині розмитої ділянки. Висота кам’яної призми повинна бути такою, щоб її берма виступала зверху над трубопроводом на 0,3-0,5 м, ширина берми приймається рівною діаметру трубопроводу плюс 1,5-2 м, нахил відкосів - 1:1,5. Цей спосіб рекомендується застосовувати за відсутності течії, а також при швидкості течії до 0,5 м/с; на течії від 0,5 до 1 м/с замість каміння на розмиту ділянку укладаються мішки з піском або цементом. Зазори між мішками та відкоси до берми закріплюють камінням.

Мал. 22. Установлення універсальної заглушки з трьома захватами на фланець труби:

1 - фланець; 2 - універсальна заглушка з трьома захватами

Мал. 23. Ремонт довгої щілини двома універсальними бугелями з подовженою накладкою:

1 - універсальні бугелі; 2 - подовжена накладка

Мал. 24. Підбивка каміння під розмиту ділянку трубопроводу:

1 - трубопровід; 2 - каміння

365. У разі розмиву трубопроводу завдовжки більше 25 м та швидкості течії 0,5 м/с рекомендується застосовувати бетонні масиви вагою до 5,0 т, (мал. 25), установлюючи їх по обидва боки розмитої ділянки трубопроводу.

До бетонних масивів трубопровід прикріплюють за допомогою кутиків та швелерів. Бетонні масиви встановлюються через 25-30 м по довжині розмитої ділянки. Закріплений трубопровід обсипають камінням у вигляді призми. Ширина її берми приймається залежно від кількості ниток трубопроводу із запасом по сторонах по 0,75 м, відкоси 1:1,5. Встановлюють кутики та швелери на болтах.

Мал. 25. Закріплення розмитого трубопроводу:

1 - масив; 2 - трубопровід

366. Малі тріщини в напірних трубопроводах можуть бути закладені як зварюванням, так і встановленням заплати зі шматків труби більшого діаметра з обварюванням його по контуру. Щоб заплата щільно утримувалася на трубі, застосовуються бугелі та інші затискачі. Течія біля фланцевого з’єднання або по фланцю напірного трубопроводу може бути знешкоджена встановленням муфти на болтах. Муфта складається з двох половин стальної труби більшого діаметра, ставиться на гумовій прокладці з ретельною підгонкою на місці та закріпленням болтами. Зазор між муфтою та трубою заповнюється цементним розчином 1:2 або 1:1,5. Розчин подається по шлангу під тиском.

367. Ремонт безнапірних трубопроводів може також бути виконаний встановленням дерев’яного ящика із заливанням у нього бетону 1:1-2 або 1:1-2,5 (мал. 26). Бетон подається по шлангу або трубі неприливним потоком. Нижній отвір шланга (труби) знаходиться біля основи ящика, щоб бетон, що витікає зі шланга, потрапляв у бетонну масу, що вкладається. Бетон, піднімаючись вгору, буде витісняти з ящика воду, не змішуючись із оточуючою водою (підводне бетонування методом вертикально пересувної труби). Ящик має бути щільним. Щілини між трубопроводом та стінками ящика закладаються під водою мішковиною.

368. Під час укладання кабелів водолазу забороняється перебувати спереду кабелю, що укладається.

Мал. 26. Установлення бетонного замка на трубопровід:

1 - муфта; 2 - отвір для виходу води; 3 - шланг для подачі бетону

369. Під час укладання кабелю кабелеукладальною машиною або її робочим органом водолазу забороняється перебувати під водою. Спуски водолаза дозволяються лише після укладання кабелю і припинення роботи кабелеукладальної машини або її робочого органу.

370. Під час водолазних робіт з укладання, огляду або ремонту кабелів повинна бути виключена випадкова подача напруги в кабель. Для цього керівник водолазних робіт повинен погодити режим роботи з відповідальним представником замовника.

371. Під час протягування кабелю через захисні труби берегового колодязя водолаз повинен стежити, щоб його рука, шланг або сигнальний кінець разом із кабелем не затягнуло в захисну трубу.

372. Під час ремонту підводних кабельних ліній застосовують водонепроникні муфти - свинцеві циліндричні муфти, у які заливається рідинна маса або епоксидна смола. Після загустіння маси в муфті утворюється пробка, яка перешкоджає розповсюдженню води вздовж кабелю. Підготовлена свинцева муфта поміщається в чавунну муфту трохи більшого розміру. Монтаж кабелю та постановка муфт виконуються спеціалістами на палубі плавзасобу, з якого ведуться водолазні роботи. Готова муфта спускається на ґрунт і її положення на місці перевіряється водолазом. Під час ремонту кабельних переходів з’єднувальні кінці кабелю відмиваються гідромонітором з ґрунту, піднімаються на плавзасіб і спеціалісти перевіряють їх стан та з’єднують, монтують муфту, після чого кабелі з муфтою передають водолазу для опускання на дно.

373. Перед виконанням водолазних робіт на естакадах, морських стаціонарних платформах і плавучих бурових установках обслуговуючий персонал повинен бути попереджений про початок водолазних робіт, а відповідальний представник замовника має погодити заходи безпеки. Проводити на естакаді, морських стаціонарних платформах або плавучих бурових установках роботи, які можуть загрожувати безпеці водолазів, а викидати предмети та сміття забороняється.

374. Під час огляду опор (паль, оболонок, труб тощо) споруд естакадного типу водолазу не слід обходити перешкоди більше ніж на 180 ° , при цьому він повинен стежити, щоб його шланг або сигнальний кінець не чіплялися за монтажні петлі та інші виступаючі деталі споруд.

Огляд підстав і опор заввишки більше 12 м водолазу слід починати з нижньої частини, піднімаючись у міру обслуговування конструкції і не порушуючи при цьому режиму декомпресії.

Водолазу забороняється проводити огляд гідротехнічних споруд, опор або споруд естакадного типу без рукавиць, також проходити під навислими над ґрунтом частинами споруд (тримати сигнальний кінець чистим, не давати великої слабини). Водолазу слід оберігати скло ілюмінаторів або шолома-маски від ударів об виступаючі частини конструкцій.

375. Роботи з установлення залізобетонних конструкцій (кутових блоків, оболонок, масивів, плит тощо) у гідротехнічну споруду мають виконуватися за швидкості течії не більше 1 м/с. Під час робіт уночі або за обмеженої видимості застосовується підводне та надводне освітлення.

376. Спуск водолаза під воду для установлення залізобетонної конструкції в гідротехнічну споруду або її огляду дозволяється тільки після того, як нижня частина конструкції знаходиться на ґрунті не нижче встановленої конструкції або у висячому положенні над місцем її установки на висоті не більше 0,1 м від місця встановлення. Якщо під час опускання конструкцій потрібна присутність водолаза для спостереження за правильністю їх установки, водолазу дозволяється перебувати на спусковому кінці вище конструкції та осторонь від неї.

Під час установки залізобетонної конструкції в гідротехнічну споруду водолаз знаходиться на безпечній відстані від опущеної конструкції з таким розрахунком, щоб виключити можливість притиснення його самого, а також шланга і сигнального кінця до сусідніх елементів. Безпечна відстань визначається проектом проведення робіт і радіусом дії кранової стріли з урахуванням габаритів вантажу.

377. Важкі елементи гідротехнічних споруд піднімаються з ґрунту з урахуванням сил присмоктування, із застосуванням стропів, траверсів та інших пристроїв. Після остроплення та обтягування стропів водолаз повинен виходити на поверхню.

Дрібні камені, деталі тощо слід піднімати в баддях, кошиках або з використанням храпців.

Просовувати руки або ноги в щілини між конструкціями гідротехнічних споруд для визначення зазорів між ними водолазу забороняється.

378. Під час обстеження або ремонту гідротехнічної споруди в районі спуску водолаза забивання паль, підйом або спуск вантажів, переміщення плавзасобів та інші роботи в радіусі менше 50 м від місця роботи водолаза забороняються.

379. Під час візуального обстеження гідротехнічних споруд водолаз передає інформацію по зв’язку, а у разі потреби робить виміри, замальовки окремих елементів підводних об’єктів.

Обстеження гідротехнічних споруд водолазами здійснюється горизонтально або вертикально.

380. Перед виконанням водолазних робіт на гідротехнічних спорудах водолазів слід ознайомити з кресленнями (макетами) та їх улаштуванням або проінструктовати щодо заходів безпеки під час виконання робіт. Керівник водолазних робіт повинен переконатися у достатній стійкості споруд і їх окремих елементів. Якщо споруди або їх елементи нестійкі і можуть загрожувати безпеці водолазів, спуски забороняються.

381. Проведення водолазних робіт з огляду та очищення водозабірних споруд без припинення роботи цих споруд забороняється.

Роботи біля водозабірної споруди проводяться відповідно до годинного графіка з додатковим повідомленням адміністрації цієї споруди про місце і час роботи водолаза.

382. Для забезпечення безпеки водолазів під час проведення водолазних робіт на водопропускних спорудах і пристроях діючих гідровузлів необхідно провести такі заходи:

зупинити або закрити таку кількість агрегатів або затворів, щоб у радіусі не менше 50 м від місця роботи водолаза швидкість бігу води не перевищувала 0,5 м/с;

закрити напрямні апарати і спускові пристрої регулювання турбін;

вимкнути механізми пуску агрегатів, підйому затворів і відкриття воріт (зняти напругу, вимкнути гідравлічні пристрої тощо);

на вимкнених пристроях установити таблички «Не вмикати, працюють люди».

383. Проведення будь-яких робіт під водою в зонах шлюзів, гідроелектростанцій, насосних станцій, гребель та інших споруд без одержання відповідного письмового дозволу (допуску), який надається адміністрацією споруди або гідровузла, забороняється.

Дозвіл (допуск) на проведення водолазних робіт повинен надаватися адміністрацією гідротехнічної споруди у 2 примірниках. Один надається керівнику водолазних робіт, другий (копія) - начальнику вахти гідроспоруди.

У дозволі (допуску) визначаються:

характер роботи;

місце розгортання водолазної станції;

умови проведення водолазних робіт;

заходи безпеки під час проведення водолазних робіт.

Дозвіл (допуск) видається на строк не більше однієї доби, із зазначенням точного часу початку та закінчення водолазних робіт.

384. Під час проведення водолазних робіт у районі гідротехнічних споруд пуск гідротурбін, насосів, маневрування затворами або шлюзування суден тощо забороняються.

Допуск до водолазних спусків дозволяється тільки після відключення силових електричних ланцюгів і ланцюгів керування механізмами.

385. Спуск водолаза дозволяється тільки в захисному пристрої (альтанці), що виключає можливість безпосереднього контакту водолаза з місцем фільтрації води.

При пошкодженні на глибині більше 10 м незалежно від розмірів пошкодження і при глибині пошкодження менше 10 м, але при більших розмірах пошкодження, зазначених в таблиці 16, водолазні роботи проводяться зі спеціальної захисної альтанки, а в разі, коли є небезпека, що тиск води може притягнути водолаза до пошкодженого місця або затягти його в наскрізний отвір, спуск водолаза до місця проведення робіт під водою дозволяється тільки після підведення до пошкодженої ділянки споруди дерев’яного щита (пластиру).

386. В окремих випадках можуть виконуватися роботи, пов’язані з обстеженням та ремонтом гідротехнічних споруд (греблі, перемички, шлюзи, водозабори тощо). Порядок обстеження може бути різним залежно від характеру спорудження. Так, спорудження з масивної кладки обстежують горизонтальними ходами, ряжеві, пальні, шпунтові конструкції - вертикальними. В інших випадках напрямок огляду залежить від висоти підводної частини спорудження та місцевих умов.

387. Для горизонтальних ходів споруду розбивають на ділянки по 25-30 м, межі яких відзначають кінцями з тягарями або визначають за характерними місцями споруди, наприклад швами. Орієнтирами при вертикальних ходах служать два направляючі кінці з тягарями, які переставляють почергово в міру обстеження, при горизонтальних ходах - шви спорудження. Відстань між горизонтальними та вертикальними ходами встановлюють залежно від умов видимості під водою в межах 1-5 м. У разі виявлення пошкоджень водолаз повинен установити їх розміри. Самі пошкодження можуть бути різними залежно від характеру споруди.

388. Споруди з масивної кладки мають зсуви та нахили масивів, а також пошкодження самих масивів: поверхневі раковини, відколи та тріщини, відшарування бетону та інші дефекти. Споруди з бетону можуть мати різні пошкодження, а в деяких випадках - нахили через підмивання основи (ліжка), на якій вони встановлені.

389. Для фіксування результатів водолазного обстеження завчасно заготовляють схеми споруди для нанесення на обстежених ділянках знайдених пошкоджень та дефектів. Як правило, одноразово обстежують підводну частину споруди і прилеглу ділянку ґрунту, у зв’язку з чим доцільно мати дві схеми, на одній з яких відображено вертикальні та похилені частини споруди, а на другій - прилеглу до неї ділянку ґрунту від основи споруди на задану ширину обстеження.

390. Найбільш суттєвими пошкодженнями вважаються нахили споруджень, які можуть бути виявлені за положенням вертикальних направляючих кінців та спеціально занурених підвісів (мал. 27). Виявлені нахили заміряються за допомогою підвісів та лінійок. При нахилі стінок у бік води підвіс утримують на її верхній кромці і водолаз заміряє лінійкою відстань між основою стінки та підвісом. Якщо стінка має нахил у бік берега, водолаз наглядає за підвісом та подає команди під час його переміщення так, щоб тягар доторкнувся до основи стінки. У такому разі величину відхилення заміряють лінійкою між верхньою кромкою стінки та ниткою підвісу наверху.

Мал. 27. Вимір нахилу причальної стінки:а - при нахилі в бік води;

б - при нахилі в бік берега;1 - нахил; 2 - лінійка

391. Розміри раковин у бетонній стінці та пробоїн у пальових та іржавих конструкціях водолаз вимірює лінійкою у вертикальному та горизонтальному напрямках, а при великих розмірах пошкодження заміри проводять два водолази мірним лінем. Для проведення замірів глибини пошкодження на нього накладають планку, від якої проводять заміри в декількох місцях лінійкою або щупом.

392. Дрібні пошкодження - тріщини та шви, які розійшлися, водолаз замірює лінійкою в декількох місцях, щоразу фіксуючи місце заміряння по глибині або горизонтальній відстані. Вимір пошкоджень та зносу пальних конструкцій водолази проводять штангенциркулем, установлюючи його на заданих глибинах. Після встановлення штангенциркуля в потрібному місці водолаз затискає його гвинтом та дає команду на підйом штангенциркуля на поверхню, де проводиться замір розміру пошкодження лінійкою.

393. Під час обстеження гребель та інших напірних конструкцій через небезпеку затягування напором води в промоїну водолаз не повинен наближатися до неї. Для визначення місцезнаходження промоїни, її розмірів водолаз використовує жердину, яка має на кінці мішок із клоччям. Тримаючи жердину попереду, водолаз ощупує поверхню ділянки спорудження, яке обстежується, і, упевнившись у відсутності присмоктування мішка, просувається вперед. Виявивши присмоктування мішка або напір води, водолаз повинен обережно обійти це місце та встановити характер і величину пошкодження.

394. Спуск водолаза до місця наскрізних пошкоджень для їх усунення проводиться, як правило, із застосуванням огороджуючого приладдя у вигляді захисної альтанки. Перед спуском водолаза з поверхні води проводиться зменшення живого попереку щілини шляхом закриття пошкодженого місця колодами, балками, трубами тощо. Для успішного виконання робіт з ремонту гідротехнічних споруд, які мають наскрізні підводні пошкодження, вибираються фізично сильні водолази із досвідом роботи на швидкій течії, добре знайомі з будовою гідротехнічної споруди і порядком виконання робіт.

395. До водолазних робіт з обстеження та очищення дна акваторій допускаються водолази всіх кваліфікацій, що володіють прийомами остроплення та підйому затонулих предметів, користування простими такелажними інструментами і піднімальними застосуваннями та пристроями.

396. Пошук затоплених предметів або обстеження акваторій водолазним способом здійснюються тільки у випадках, коли це неможливо виконати іншими засобами виявлення предметів (тралення, підводне телебачення, акустичні засоби, пристрої для виявлення металу, гідролокатори, кінокамери тощо).

397. Круговий спосіб застосовується під час обстеження та пошуку на малих площах дна акваторії та здійснюється ходінням по ґрунту навколо баласту спускового кінця на відстанях від баласту, обумовлених довжиною ходового кінця. Як ходовий використовують кінець завдовжки 15-20 м з мітками по всій довжині через 2-3 м залежно від видимості під водою. Пошук починається рухом по колу з радіусом, рівним довжині провідника від баласту до першої мітки. Необхідно почергово рухатися за годинниковою стрілкою та проти неї, щоб не заплутати ходовий кінець і шланг-сигнал.

398. Пошук по ходовому кінцю застосовується під час ретельного обстеження ґрунту в умовах поганої видимості, а також на течії. Водолаз рухається по заздалегідь прокладеному канату та в межах видимості проводить пошук. У разі пошуку замулених предметів, крім вибухонебезпечних предметів (далі - ВНП), водолаз під час проходів обстежує ґрунт щупом або використовує прилади пошуку та виявлення.

Обстеження з альтанки, що буксирується, може виконуватися в будь-якому виді водолазного спорядження зі швидкістю не більше 1 м/с.

399. Галсовий спосіб застосовується під час обстеження та пошуку на великих площах дна акваторії як з використанням підводних засобів руху, так і без них. При цьому водолаз переміщується у квадраті пошуку галсами по надводних і підводних орієнтирах. Ширина обстежуваної смуги одного галса залежить від ступеня прозорості води і, як правило, не перевищує 15 м.

В умовах поганої видимості під водою під час використання підводних засобів руху галсовий спосіб застосовувати забороняється.

400. Водолазні роботи з очищення дна в місцях купання (на об’єктах для масового відпочинку) повинні проводитися на глибинах до 2 м, а в місцях, обладнаних для стрибків у воду, - на безпечних під час пірнання глибинах.

401. До непізнаних предметів водолаз повинен підходити обережно, уважно вивчити їх особливості, написи на них і повідомити командиру спусків форму, розміри і зовнішні характерні ознаки.

У разі виникнення підозри, що виявлений невідомий предмет становить небезпеку вибуху, хімічного забруднення або зараження навколишнього середовища, командир спуску зобов’язаний негайно припинити водолазні роботи і повідомити про це керівника водолазних робіт для вжиття необхідних заходів. Місцезнаходження предмета повинно бути позначене буями.

Вести водолазні роботи з остроплення та підйому предмета до його розпізнання та обстеження забороняється.

402. До плавання на підводних засобах руху (далі - ПЗР) допускаються водолази, що вивчили їх улаштування, правила експлуатації, техніку безпеки, склали залік ВКК і допущені наказом командира військової частини.

403. Плавання на ПЗР забороняється:

при швидкості течії більше 1 м/с;

при хвилюванні більше 2 балів;

при видимості під водою менше 3 м;

при атмосферній видимості менше 500 м;

при силі вітру більше 3 балів;

при наявності в районі обстеження льоду, у тому числі битого;

у судноплавних місцях;

у місцях, тісних для маневрування плавзасобу забезпечення;

у разі відсутності плавзасобу забезпечення.

404. Під час плавання на ПЗР швидкість руху повинна обиратися з урахуванням видимості під водою, швидкості течії, рельєфу дна та з можливістю огляду усієї поверхні дна району обстеження.

ПЗР повинні обслуговуватися плавзасобом, що вдвічі перевищує їх швидкість руху.

405. Під час виконання робіт з використанням ПЗР застосовується водолазне спорядження регенеративного типу з відкритою схемою дихання (в автономному варіанті). Тривалість перебування водолаза під водою визначається часом дії дихального апарата на робочій глибині обстеження та часом токсичної дії кисню. Під час роботи в спорядженні регенеративного типу особлива увага повинна приділятися контролю за витратою кисню з кисневого балона дихального апарата, що відбувається під час зміни руху ПЗР на глибині.

406. Водолазні спуски з використанням індивідуальних ПЗР проводяться із сигнальним або контрольним кінцем з буєм. Сигнальний і контрольний кінці повинні кріпитися безпосередньо на водолазі.

407. Під час плавання на індивідуальних ПЗР буй повинен мати позитивну плавучість не менше 5 кгс, довжина контрольного кінця повинна перевищувати глибину району водолазних спусків на 50 %. Контрольний кінець на відстані 1,5 м від водолаза повинен бути в гумовій оболонці з метою виключення намотування його на гвинт ПЗР.

408. Для забезпечення нічних спусків або в умовах поганої видимості буї повинні бути світлими. У разі видимості на поверхні води менше 50 м спуски дозволяються тільки з використанням сигнальних кінців.

409. Під час початкової підготовки водолазів плавання на індивідуальному ПЗР дозволяється із сигнальним кінцем, закріпленим на катері (шлюпці) у водолаза, що забезпечує спуск.

410. Плавання водолазів на індивідуальних ПЗР може проводитися як поодинці, так і в складі групи у зв’язці. Кількість водолазів у зв’язці залежить від характеру завдання, що виконується, індивідуальних якостей водолазів і характеристик плавзасобу, що забезпечує.

При груповому плаванні на індивідуальних ПЗР у «зв’язці» кількість контрольних кінців на групу визначається в кожному конкретному випадку і повинна бути не менше ніж:

при парному плаванні - один контрольний кінець із закріпленням його на водолазі, що веде;

при більшій кількості водолазів у зв’язці - два контрольних кінці із закріпленням їх на першому та останньому водолазах.

411. Командир спуску під час використання технічних засобів зв’язку повинен постійно підтримувати зв’язок з водолазами, а також забезпечити постійне спостереження за буями контрольних кінців.

412. Під час плавання водолазів на ПЗР на плавзасобі забезпечення повинен бути в постійній готовності водолаз, що страхує, одягнений у спорядження з відкритою схемою дихання.

У разі втрати зв’язку з працюючим водолазом водолаз, що страхує, повинен негайно спуститися під воду по контрольному (сигнальному) кінцю і за потреби надати допомогу водолазу.

413. Для обстеження поверхні дна акваторії з використанням ПЗР забороняється спускати під воду більше трьох водолазів одночасно.

Парне (групове) плавання з використанням ПЗР в одному районі дозволяється тільки на паралельних курсах в одному напрямку з відповідним забезпеченням надводними плавзасобами кожного ПЗР.

414. Покладення ПЗР на ґрунт і сходження з нього водолаза здійснюються тільки з дозволу командира спуску за наявності надійного зв’язку з водолазом і буя контрольного кінця на поверхні. У такому випадку допускається використання контрольного кінця як сигнального. Місце покладення ПЗР на ґрунт попередньо оглядається на відсутність каменів та інших предметів, що заважають.

Термінове (аварійне) покидання кабіни-носія водолазом дозволяється тільки після вимкнення двигуна.

415. У надводному положенні водолазу забороняється виходити з кабіни та залишати ПЗР до приходу плавзасобу, що забезпечує, і подачі йому в руки кидального кінця з огинанням, що має плавучість.

Огинання кидального кінця повинно бути закріплено на водолазі до його виходу з кабіни.

416. Підходити на ПЗР до берега, корабля, причалу дозволяється тільки в надводному положенні з дотриманням заходів безпеки, щоб уникнути зіткнень, ударів і намотування на гвинти швартовних кінців.

417. Під час обслуговування підводних апаратів (далі - ПА) водолазами виконуються такі роботи:

віддача тросів спускопіднімального пристрою судна-носія від підводного апарата під час його спуску на воду;

заведення троса із судна або шлюпки на ПА з метою буксирування та остроплення тросами СПП з подальшим підняттям і постановкою ПА в ангар судна-носія;

ремонт забортних отворів ПА;

пошук аварійного ПА та за потреби встановлення зв’язку з його екіпажем;

видалення намотування з рушіїв ПА;

надання допомоги екіпажу в разі виходу з аварійного ПА;

ліквідація протікання міцного корпусу;

остроплення та підйом з ґрунту аварійного ПА.

418. Організація водолазних робіт з обслуговування ПА повинна відповідати вимогам, викладеним у попередніх розділах цієї Інструкції.

Водолазні роботи виконуються, як правило, у плавальних комплектах спорядження.

3. Спеціальні водолазні роботи

1. Проведення підводних підривних робіт принципово не відрізняється від підривних робіт, які проводяться на суші. Вибухова речовина, приладдя для підриву та способи підриву однакові в обох випадках. Розташування зарядів у воді проводиться так, як і на суші, поверхневими зарядами або зарядами, які поміщаються в шпури. Як забивка зарядів під час підводних робіт використовується сама вода. Під час підриву об’єкта під водою може не бути розрахункової формули; у таких випадках можна користуватися формулою для підриву даного об’єкта на суші зі зменшенням заряду для води на 25-50 %. Зменшення заряду для підводних вибухів пояснюється тим, що вода як щільне та практично не стискаюче середовище має значну інерцію, отже сприяє більшій концентрації енергії вибуху, збільшуючи тиск газів вибуху на об’єкт.

Особливості проведення підривних робіт у воді полягають у труднощах детального обстеження об’єкта, що підривається, впливі течії, недостатній видимості та потребі ретельної герметизації заряду і засобів підриву. Усе це значно збільшує строки виконання підривних робіт, у зв’язку з чим для успішного виконання робіт необхідна ретельна організація робіт та виконання правил безпеки.

2. Підводні підривні роботи виконуються водолазами, що пройшли відповідну підготовку, одержали кваліфікацію «водолаз-підривник» і допущені до проведення водолазних підривних робіт згідно з вимогами цієї Інструкції.

3. Керівництво підводними підривними роботами здійснюється водолазними спеціалістами, допущеними до керівництва цими роботами наказом командира військової частини. До виконання підривних робіт підвищеної складності повинні залучатися спеціалісти-сапери (підривники), призначені в установленому порядку.

4. Усі учасники підривних робіт, включаючи весь обслуговуючий і допоміжний персонал, мають бути проінструктовані з питань заходів безпеки під час підривних робіт керівником підривних робіт, ознайомлені з правилами безпечного використання вибухових речовин (далі - ВР) та засобів підриву (далі - ЗП), про що здійснюється запис у журналі інструктажів з охорони праці.

5. Перед початком підводних підривних робіт необхідно:

зібрати всі відомості про об’єкт, що підривається (креслення, описання, розповіді очевидців);

провести ретельну водолазну розвідку (обслідування) об’єкта;

провести розрахунки, скласти схему об’єкта, що підривається;

підготувати необхідні матеріали, ВР і приладдя для проведення підриву із запасом 20 % розрахункових даних;

виготовити на березі та ретельно герметизувати заряди і вибухову мережу;

перевірити джерела живлення та електровимірювальні пристрої;

потренувати водолазів на суші і під водою, а також проінструктувати їх щодо заходів безпеки;

визначити межі безпечної зони як на березі, так і по акваторії, ужити заходів щодо безпеки особового складу, охорони плавзасобів та споруджень у межах цієї зони.

Про ведення підривних робіт керівник робіт повинен повідомити адміністрацію місцевої влади, старшого начальника даного району із зазначенням часу, місця робіт і маси зарядів, що підриваються.

Величина зарядів для об’єкта, що підривається, визначається керівником робіт.

6. Шнур, що детонує, ріжуть на відрізки чистим і гострим ножем на дерев’яній підкладці. Кожний розріз роблять на новому місці підкладки. Після кожного зрізу залишки шнура (крупинки ВР), що залишилися на ножі і підкладці, ретельно зчищають. Відрізати шнур, що детонує, вставлений у капсуль-детонатор (далі - КД), забороняється.

7. Забезпечення безпеки під час проведення підводних підривних робіт, приймання, транспортування, зберігання ВР і порядок їхнього обліку, а також виготовлення зарядів і їх підрив повинні відповідати вимогам чинного законодавства України.

8. ВР та ЗП, які застосовуються під час підводних підривних робіт, повинні відповідати вимогам відповідних державних стандартів або технічних умов, затверджених у встановленому порядку.

9. Підводні підривні роботи проводяться тільки вдень і лише у виняткових випадках за рішенням керівника підривних робіт на об’єкті, а вночі - з обов’язковим забезпеченням освітлення місця робіт.

10. Підводні підривні роботи поблизу промислових, транспортних та інших об’єктів повинні проводитися за погодженням з адміністрацією цих об’єктів.

11. Під час проведення підривів рух транспортними шляхами, що перебувають у небезпечній зоні, повинен бути припинений. Час проведення підривів і припинення руху транспортними шляхами має бути погоджений з адміністрацією підприємств, що здійснюють експлуатацію цих шляхів.

12. Підривати підводні заряди дозволяється тільки електричним способом і за допомогою шнура, що детонує. Під час виконання підводних підривних робіт у районі укладання силових підводних кабелів дозволяється використовувати тільки шнури, що детонують. Підривати заряди під водою вогневим способом забороняється.

13. Водолазні підривні роботи виконуються зі шлюпки, з берега або з льоду. Вести підривні роботи із самохідних плавзасобів забороняється.

14. Під час виконання робіт зі шлюпки в ній повинно бути не більше 5 осіб: водолазний спеціаліст - керівник підривних робіт, він же командир шлюпки, двоє веслярів, водолаз-підривник і водолаз, що страхує. У чотиримісній шлюпці дозволяється поєднувати обов’язки водолаза, що страхує, і весляра. Один з веслярів повинен мати допуск до виконання обов’язків водолаза, що страхує. Іншим особам перебувати в шлюпці забороняється. Увесь особовий склад шлюпки повинен бути в рятувальних жилетах.

15. У шлюпці може бути не більше 20 окремих зарядів загальною масою до 40 кг. При використанні шнурових зарядів гранична маса визначається керівником робіт з урахуванням технології їх укладання. Переносити заряд слід на носилках з бортиками заввишки не менше 15 см. Заряди повинні укладатися тільки в кормовій частині шлюпки так, щоб запобігти зміщенню під час перевезення. Переносити та укладати в шлюпку заряди дозволяється особовому складу, що забезпечує підривні роботи, проінструктованому щодо заходів безпеки. Шлюпка з вибуховими речовинами повинна перебувати на відстані 4-5 м від водолазного бота (катера), і тільки в момент передачі заряду її підтягують до борта, передають заряд водолазу, що спускається, і відводять назад. ВР та ЗП повинні переноситися в окремих сумках або касетах. Детонатори і бойовики повинні переноситися тільки підривником або керівником підривних робіт. Переносити можна не більше 12 кг ВР. Перевозити в шлюпці із зарядами та засобами підриву інші вантажі забороняється.

16. У шлюпці забороняється виготовляти або переробляти заряди, перевіряти заряди та електродетонатори, перевіряти плавучість заряду зануренням у воду, виправляти ізоляцію зарядів або бойовиків, запалювати вогонь і курити.

17. Електрична мережа, яка використовується для підводних вибухів, повинна бути двопровідною, складатися з проводів, надійно ізольованих від води. Використання води як зворотного проводу забороняється.

Як джерело струму для підриву використовуються конденсаторні підривні прилади і машинки.

18. Для підводних підривних робіт використовуються тільки водонепроникні електродетонатори, у яких, крім перевірки на провідність (справність містка накалювання), здійснюється перевірка відповідності їх опору, зазначеному на упаковці.

19. Під час ведення підривних робіт у відкритому морі підготовка зарядів повинна проводитися на судні (баржі) у спеціально відведеному місці або приміщенні так, як і на березі. Споряджені заряди повинні передаватися із судна (баржі) на шлюпку для наступної подачі водолазу-підривнику.

20. Проведення підривних робіт забезпечується телефонним або радіотелефонним зв’язком між судном і шлюпкою, з якої ведуться роботи.

21. Розфасовувати ВР, виготовляти заряди і монтувати електричну підривну мережу треба на березі, вантажити на плавзасіб у готовому для підриву вигляді, цілком або окремими лініями.

22. Перед укладанням зарядів на судні, що веде підривні роботи, піднімається сигнал (удень - червоний прапор «H», уночі або за обмеженої видимості - червоний вогонь), що попереджає всі судна та інші плавзасоби про ведення підривних робіт.

При веденні підривних робіт з мостів, дамб і берега для виставляння сигналів установлюють щоглу.

Під час виконання підводних підривних робіт, крім підйому попереджувальних сигналів, подаються звукові сигнали. Подача звукових сигналів голосом забороняється. Звукові сигнали повинні бути добре чутні, а світлові - добре видимі в межах небезпечної зони.

23. Роботи з укладання зарядів необхідно починати тільки після того, як керівник підривних робіт переконається, що в небезпечній зоні немає інших судів, плавзасобів, водолазів, що спускаються, людей, що купаються.

24. Під час проведення підводних підривів зарядів загальною масою до 50 кг робота водолазів та купання людей не допускаються в радіусі 1000 м, при зарядах масою більше 50 кг - у радіусі 2000 м.

25. Перед початком підривних робіт водолаз-підривник повинен спуститися під воду для огляду і підготовки місць закладання зарядів. Для подальших занурень водолазів до місць закладання зарядів необхідно від спускового кінця протягнути та закріпити ходовий кінець.

26. Провідники електродетонаторів і шнур, що детонує, повинні прикріплюватися до зарядів шпагатом так, щоб виключити передачу натягу провідникам детонаторів під час опускання зарядів під воду.

Для запобігання розриву проводів електричної підривної мережі на течії необхідно з’єднати заряди між собою рослинними канатами меншої, ніж у проводів, що з’єднують, довжини.

27. Подача зарядів водолазу повинна здійснюватися відповідно до проекту проведення робіт.

Споряджений для закладання заряд подається підривником або керівником підривних робіт безпосередньо в руки водолазу з берега, льоду або шлюпки, при цьому водолаз обов’язково повинен бути у воді не менше ніж по груди.

Подача споряджених зарядів водолазу, що перебуває у воді, по сигнальному кінцю або будь-якому іншому канату, а також опускання їх на електричних проводах або шнурі, що детонує, забороняється.

28. Під час підготовки до підривних робіт дозволяється подавати на пеньковому кінці (або за допомогою будь-яких вантажопідйомних засобів) ВР та готові заряди (в упаковці та без неї), що не мають електродетонаторів або шнура, що детонує.

29. Водолазу слід подавати в руки тільки по одному спорядженому заряду. За потреби подачі водолазу декількох дрібних зарядів (загальною масою до 20 кг) їх вкладають в кошик з гніздами, що подають зі шлюпки.

30. Спуск водолаза зі спорядженим зарядом повинен проводитися по спусковому, а за потреби, і по ходовому кінцю, закріпленому в місцях закладання заряду. Під час проведення підводних підривних робіт з берега спуск водолаза проводиться по ходовому кінцю. Спускаючись на ґрунт або об’єкт, водолаз тримає в одній руці заряд, а іншою рукою тримається за спусковий кінець.

31. Сигнальний кінець (кабель-сигнал) і водолазний шланг йдуть в інший бік від електричних проводів, щоб не переплутатися.

32. Під час спуску водолаз не повинен допускати ударів, чиплятися проводами за будь-які предмети, а також притискати заряд до спускового або ходового кінця.

33. Після встановлення заряду, спорядженого електродетонатором або шнуром, що детонує, його провід (шнур, що детонує) повинен бути закріплений поблизу заряду. Водолаз повинен простежити за тим, щоб, відходячи від заряду, не зачепитися за електричні проводи або шнур, що детонує. Після підйому водолаз повинен повністю вийти з води. Командир спуску повинен його оглянути та переконатися в тому, що працюючий водолаз не виніс на спорядженні проводів шнура, що детонує, та зарядів. З тією самою метою піднімається з води водолазний трап.

34. Проводи електродетонаторів у всіх випадках, крім моментів їх перевірки і самого підриву, як і проводи електричної підривної мережі, повинні бути коротко замкнутими та ізольованими.

35. Заряди великої довжини з піроксилінового пороху, що не мають проміжних детонаторів, дозволяється занурювати в ґрунт з корми несамохідних плавзасобів у міру буксирування їх по трасі прокладання або протягувати на канаті під льодом у разі роботи з льоду. Такі заряди підривають за допомогою бойовиків. Великі заряди укладаються на місце також без засобів підриву.

36. Перевірка справності електропідривної мережі, приєднання її до джерела струму та підрив зарядів дозволяються тільки після того, як водолаз, що встановлював заряди, буде піднятий з води, і коли шлюпка та засоби, що забезпечують, будуть відведені на безпечну відстань R (м), рівну 15, де м - маса заряду, що підривається, кг.

37. Підривати заряди дозволяється тільки підривнику керівнику підривних робіт. Перед підривом слід переконатися, що вжито всіх необхідних заходів безпеки, усі водолази вийшли з води та забезпечено охорону меж небезпечної зони. Радіус небезпечної зони не повинен бути меншим подвійної безпечної відстані.

Перед підривом зарядів особовий склад, що перебуває на березі або льоду, а також самохідний плавзасіб і шлюпка відходять на безпечну відстань, визначену керівником робіт.

38. Про проведення підривних робіт із самохідного плавзасобу сповіщаються інші кораблі (плавзасоби) підйомом прапора «Н».

Заряд не можна підривати, поки інші кораблі (плавзасоби), якщо з них проводилися водолазні спуски, не нададуть відповіді на піднятий сигнал спуском своїх попереджувальних сигналів, що означає: «Усі водолази вийшли з води».

39. Перед проведенням підриву подається команда (сигнал) «Приготуватися», якою звільняються від ізоляції і приєднуються до підривної машинки (джерела живлення) кінці магістральних проводів, підривна машинка заряджається (заводиться).

Після перевірки виконання попередньої команди подається команда (сигнал) «Вогонь», за якою натисканням кнопки «Вибух» (поворотом ключа, замиканням контакту) здійснюється підключення підривної машинки (джерела струму) до електропідривної мережі.

40. Піднятий сигнал (прапор «Н») не спускають, поки керівник підривних робіт не переконається, що підрив відбутися не може.

Після підриву зарядів проводи від’єднуються від джерела струму, замикаються коротко, дістаються з води та намотуються на котушку.

Якщо підриву не було, спуск водолаза для огляду зарядів і подальших робіт дозволяється тільки через:

30 хвилин після відключення проводів у разі застосування електродетонаторів миттєвої дії;

45 хвилин після відключення проводів у разі застосування електродетонаторів уповільненої дії.

Заряд, що не підірвався, піднімати наверх забороняється, він підривається іншим зарядом. Якщо заряд, що не підірвався, підірвати відразу не можна, поблизу нього повинен бути виставлений буй (віха), що попереджає про наявність заряду під водою.

41. Вести підривні роботи під час грози, туману, рясного снігопаду та заливного дощу забороняється. Якщо підірвати закладений водолазом заряд до початку грози неможливо, кінці магістрального електричного проводу слід ретельно ізолювати і на рослинному кінці (буйрепі) з буєм опустити на ґрунт. До поновлення підривних робіт плавзасоби повинні бути відведені, а люди - перебувати за межами небезпечної зони.

42. Підривні роботи припиняються в разі хвилювання понад 2 бали або вітру понад 4 бали. Під час виконання підривних робіт з берега або льоду повинні виконуватися такі самі правила подачі, перевезення та укладання зарядів, як і під час робіт із плавзасобів.

43. ВР розфасовується та укладається в заряди необхідної форми та ваги.

Порохоподібна ВР поміщається в оболонку. КД вставляють усередину заряду через отвір для засипання ВР. Пресована та плавлена ВР застосовується без оболонки.

Проводи електродетонатора та шнур, що детонує, закріплюють до заряду, щоб під час установлення їх не пошкодити або не витягнути із заряду.

44. Під час спуску під воду водолазу дозволяється брати в руки не більше одного заряду. За потреби перенесення декількох невеликих зарядів їх підвішують на спеціальному поясі або опускають у кошику з гніздами (мал. 28).

Мал. 28. Кошик із зарядами

45. Робота водолазів під водою повинна обмежуватися встановленням зарядів на об’єкті. Якщо місце встановлення заряду заросло водоростями або засмічене, водолаз очищає його для забезпечення щільного прилягання заряду до конструкції, що підривається. Заряд закріплюється так, щоб він не зрушив з місця під впливом течії або натягання проводів.

46. Підрив зарядів шнуром, що детонує, без капсуль-детонаторів широко застосовується під час проведення підводних підривних робіт, оскільки встановлена їх висока надійність і мала загроза самопідриву водолаза під час доставки та встановлення заряду на місце під водою (мал. 29).

Мал. 29. Безкапсульне підривання зарядів:

1 - мішок із ЗП; 2 - шнур, що детонує

При цьому способі на підготовлений заряд щільно накладають 6-8 витків шнура, що детонує, один кінець якого ретельно ізолюється від води мастикою або ізоляційною стрічкою, а до іншого кінця, який виходить на поверхню, перед підривом приєднується електродетонатор. ВР, яка боїться вологи, обов’язково має герметизуватися. Як герметичні оболонки можуть використовуватися банки, мішки, дерев’яні ящики, металеві труби, шланги тощо. Мішок із тканини (мал. 30), призначений для оболонки заряду, набивається сіном чи сухим піском та покривається зверху за допомогою щітки шаром смоли або мастики.

Мал. 30. Заряд у мішку:

1 - мішок; 2 - горловина; 3 - обв’язка; 4 - проводи електродетонатора

Для осмолення зарядних ящиків, шлангів застосовують вар з додаванням до нього 20 % рідкої смоли. Замість вару можна брати напіврідку звичайну смолу, змішувати її із салом та додавати для стійкості 10-15 % гашене вапно, попіл або сухий пісок. Як тільки смола застигне, набивку з мішка викидають та споряджають його ВР. Після наповнення мішка ВР змащують внутрішні сторони на глибину 7-10 см смолою чи мастикою та щільно зав’язують його в двох місцях. Якщо заряд ВР більше 5 кг, мішок перев’язується кінцем для зручності перенесення та зберігання електродетонатора від можливого висмикування із заряду. Герметизацію заряду з використанням пляшки, металевої труби та відрізка шланга як оболонки зображено на мал. 31. У металевих оболонках усі шви повинні бути ретельно звареними або запаяними. Паяння або зварювання після спорядження оболонки ВР не дозволяється. Для герметизації кришки та місця виведення провідників застосовуються вар, смола та мастика.

Мал. 31. Герметизація заряду у шлангу, у металевій трубі, у скляній пляшці:

а) герметизація заряду в шлангу: 1 - дріт; 2 - дерев’яна пробка; 3 - заряд ВР; 4 - шнур, що детонує; 5 - електродетонатор; 6 - дерев’яна прокладка; 7 - вар; 8 - шланг;

б) герметизація заряду в металевій трубі:

1 - заряд ВР; 3, 4, 9 - дерев’яні пробки; 5 - вар; 6 - труба; 8 - електродетонатор;

в) герметизація заряду в скляній пляшці:

1 - заряд ВР; 2 - електродетонатор; 3 - мастика

47. У невеличкі шпури заряди вкладають під час підривання скельних порід. Шпури робляться водолазом за допомогою пневматичного бурильного молотка або вручну. За зарядом водолаз виходить на поверхню, де одержує кошик, у який складено з’єднані шнуром, що детонує, заряди, та спускається по спусковому кінцю, притримуючи кошик, що опускається на тросі. Потім укладає заряди в шпури, слідкуючи за цілісністю шнура, що детонує. Заклавши останній заряд, перевіряє цілісність електропроводів, подає пустий кошик наверх та виходить з води.

48. У котловани укладають зосереджені заряди. Опускання заряду вагою більше 10 кг до місця закладання проводиться на тросі. Водолаз супроводжує заряд до ґрунту, підтягує його та укладає в котловані запалом догори. Якщо одночасно підривається більше 50 кг ВР, водолаз укладає заряди декількома зв’язками.

49. Під час підривання окремих кам’яних брил водолаз укладає заряд збоку або зверху так, щоб він щільно прилягав до їх поверхні, або розташовує в шпурах (мал. 32). Величина заряду ВР визначається із розрахунку 2 кг ВР на 1 м - 3 каменя. Якщо ж заряд розташовується в шпурах, то величина його зменшується у 8-10 разів. Після підриву валун подрібнюється на ряд грудок, які залежно від величини витягуються з води або залишаються на місці. Іноді буває достатньо відсунути камінь на декілька метрів убік, не дроблячи його на частини. Для відкидання валунного каменя об’ємом 3-10 м - 3 убік на відстань 15-25 м на кожний кубічний метр каменя необхідно біля 3 кг ВР. Заряд підкладається під камінь зі сторони течії.

Мал. 32. Підривання каменя.

Розташування заряду: а - на камені; б - під каменем

50. Під час аварійно-рятувальних, суднопідйомних і підводно-технічних робіт виникає необхідність у перебиванні під водою окремих паль, колод, кущів, шпунтового ряду, ряжей та інших дерев’яних конструкцій. Для цього використовують накладні заряди, які щільно прилягають до конструкцій, що підриваються. В окремих випадках, коли накладний заряд може викликати зайві руйнування об’єкта, водолази просвердлюють у дереві шпури діаметром 32 мм та закладають у них шпурові заряди.

51. Вага накладних зарядів для перебивання під водою дерев’яних паль та колод визначається за формулою

C = Kd - 2 , г,

де

К

-

коефіцієнт, який залежить від щільності породи дерева та свіжості його рубки (для тротилу приймається за таблицею 18);

d

-

діаметр дерева, що перебивається, см.

Величини зарядів зменшуються у два рази, коли глибина занурення заряду під воду рівна або більша за подвійну товщину елемента, що підривається. У разі менших заглиблень зарядів їх величина визначається відповідно до умов підривання елементів у повітрі.

Для ВР пониженої потужності значення К збільшується вдвоє. Вага шпурових зарядів приймається в 5 разів менше ваги накладних зарядів. Для перебивання палі приймається одна велика або дві малі тротилові шашки, які прив’язуються до палі шпагатом (мал. 33).

Для перебивання бруса заряд розташовують по широкій стороні бруса, перекриваючи всю його ширину (мал. 34).

Вагу заряду розраховують за формулою

С = KF, г,

де

С

-

вага накладного заряду;

К

-

коефіцієнт, який залежить від щільності породи дерева та свіжості його рубки;

F

-

площа поперечного перетину бруса, см - 2 .

При товщині бруса h більше 30 см (вимірюється за напрямком дії підриву) вага заряду множиться на величину. Складні бруси під час розрахунку зарядів приймаються за цілі.

52. Для перебивання шпунтового ряду рекомендується застосовувати подовжені заряди, розташовані по всій довжині конструкції, що перебивається. Заряди повинні бути щільно притиснуті до шпунтової стінки та навантажені баластом (мал. 35).

Вага заряду визначається за формулою

С = 0,5 b l , г,

де

b

-

товщина шпунтового ряду, що перебивається, см;

l

-

довжина стінки, см.

Якщо шпунтовий ряд зроблений з дерева твердих порід (дуб, бук), одержану вагу заряду збільшують у півтора рази.

53. Перебивання стальних валів, круглого прокату, а також тросів під водою проводять зосередженими зарядами, які складаються з двох частин. Заряди розташовуються з двох протилежних сторін елемента, що перебивається, зі зміщенням (мал. 36, 37). Таке розташування зарядів називається «ножицями», а частини заряду - напівзарядами.

54. Якірні ланцюги з контрфорсами перебивають під водою одним зосередженим зарядом, який водолази вкладають між двома сусідніми ланками (мал. 37). Вага заряду визначається за формулою

С = (50 - 80)d - 2 ,

де

d

-

діаметр ланки (калібр) ланцюга, см.

55. Перебивання залізобетонних конструкцій, як правило, проводиться з метою розчищення дна акваторії, фарватерів для досягнення необхідних глибин.

Мал. 33. Перебивання палі зарядами, розташованими під водою, та їх закріплення:

А - за допомогою кола; Б - за допомогою обруча;

1 - заряд; 2 - шнур, що детонує, або електропровідник

Мал. 34. Перебивання складного бруса

Мал. 35. Перебивання шпунтового ряду

Мал. 36. Перебивання вала:

1 - напівзаряди ВР; 2 - дерев’яні кутики; 3 - шпагат

Мал. 37. Розташування зарядів на якірному ланцюгу та стальному тросі:

1 - трос; 2 - заряди; 3 - шнур, що детонує; 4 - електропровід; 5 - електродетонатор

Заряди кріплять до елементів, що перебивають, та підривають одночасно за допомогою електродетонаторів або шнура, що детонує.

Загальна вага зарядів розраховується за формулою

С = К π r - 2 ,

де

К

-

коефіцієнт, який приймається для тротилу;

r

-

радіус вала або троса, що перебивається.

Одержану вагу заряду ділять навпіл для виготовлення двох зарядів.

Заряд повинен розташовуватися так, щоб перекривати усю ширину (діаметр) стержня (вала) та мати висоту не менше 2[ image ] товщини стержня (вала).

Технологія руйнування залізобетонних конструкцій має свої особливості. У результаті дії вибуху в першу чергу руйнується бетон, стальні стержні арматури найчастіше всього отримують вигин та залишаються неперебитими. Збільшення розходу ВР для перебивання бетону разом з арматурою дає результат тільки до певної міри.

Залізобетонні конструкції завтовшки до 14 см можуть бути повністю перебиті зарядами ВР. За товщини більше 14 см руйнується тільки бетон, арматура, як правило, залишається неперебитою і її необхідно розрізати підводними різаками, перебивати додатковими зарядами або розривати стальним тросом діаметром 50-60 мм, вибираючи його кінці лебідкою плав-крана, або підтягувати до берега по ґрунту.

Вагу зарядів для паль, колон та інших масивних споруджень визначають за формулою

С = 35 × R - 3 ,

де

R

-

товщина конструкції, м.

Одержану за розрахунком вагу заряду ділять навпіл на два напівзаряди та розташовують з двох протилежних сторін (мал. 38).

Мал. 38. Перебивання залізобетонної палі:

1 - заряди; 2 - шнур, що детонує

56. На багатьох річках льодохід є великою небезпекою для мостових опор та гідротехнічних споруд, які знаходяться поруч з берегами. Лід, що рухається, може пошкодити опори моста або звузити живий перетин річки, утворюючи так звані льодяні затори, що викликає підпір рівня води та затоплення районів, що знаходяться вище. Метою підривних робіт під час льодоходу є рівномірний пропуск льоду по руслу річки, що досягається дробленням льоду до льодоходу та розбиванням заторів під час льодоходу.

57. Підривні роботи починають приблизно за 10 днів до початку руху льоду. Спочатку плішнями пробивають майни навколо мостових опор, потім вибухами по фарватеру підривають лід нижче та вище моста так, щоб утворився канал завширшки 1/3–1/4 ширини річки. Загальна довжина каналу має дорівнювати ширині річки на ділянці нижче моста та подвійній ширині річки на ділянці вище моста.

58. Обладнання каналу починають з низової сторони, заряди розташовують рядами навпроти опор моста та льодорізів (мал. 39). Близький до спорудження ряд зарядів повинен знаходитися не ближче 15-20 м від них. Відстань між зарядами в рядах та між рядами зарядів приймається рівною 1,25-1,5 діаметра майни, яка утворюється під час підриву одного заряду. Вага зарядів приймається за показниками, наведеними в таблиці 20. Додатково вагу зарядів та діаметр майни перевіряють першими пробними підривами.

59. Льодяні затори підривають зі шлюпки. На шлюпці мають бути шнурки, ломи, плішні, багри та рятівні круги. Затори розбивають з низової сторони. Підривнику дозволяється виходити на лід, якщо на небезпечних ділянках буде прокладено дошки для проходу, а на човні ужито заходів щодо термінового зняття підривника з льоду в разі просування затору. Вага зарядів приймається від 5 до 30 кг залежно від льодового затору. Кидати заряди на лід, що пливе, та на затори дозволяється досвідченим підривникам у виняткових випадках і тільки з берега. Вогнепровідний шнур для таких зарядів повинен бути завдовжки не менше 15 та не більше 25 см. Радіус небезпечної зони під час підривання льоду повинен бути не менше 100 м, а під час руйнування льодяних заторів - 200 м.

Мал. 39. Розташування зарядів для підривання льоду в районі моста:

а - ширина річки

60. Допоміжні підривні роботи застосовують під час підйому затонулих кораблів, зняття суден з підводних каменів, зняття гребних гвинтів та проведення інших підводних робіт. Під час підйому затонулого корабля промивання тунелю під його корпусом є однією з трудомістких робіт, коли застосування підривних робіт буває вкрай необхідним. Особливо така потреба виникає, якщо підчас промивання тунелю натикаються на скелю. У такому випадку доводиться закінчити промивання та робити новий тунель, для чого потрібно значно більше часу, ніж для проходу скелі вибуховим способом.

61. Техніка виконання підривних робіт полягає в такому: у скелі бурять шпур, закладають у нього заряд та проводять підрив (якщо при цьому не отримано бажаного результату, підривання проводиться, поки скелю не буде пройдено). Аналогічні дії виконують і в тих випадках, коли зустрічаються з твердим ґрунтом, який неможливо розробити гідромонітором. Шпури для зарядів в обох випадках буряться завглибшки 40–60 см за допомогою ручного бура або перфоратора з таким розрахунком, щоб під час підривання дно судна було недосяжним для хвилі підриву.

Практично вага одного заряду складає 200-300 г, а їх кількість становить не більше трьох. Як правило, застосовується електричний спосіб підривання.

62. Посадка корабля на каміння може закінчитися катастрофою, якщо цю аварію негайно не ліквідувати. Стягання аварійного корабля буксиром, часткове розвантаження та роботи не завжди мають бажаний результат, а в деяких випадках призводять до деформації корпусу. У таких випадках руйнування каміння або скелі за допомогою зарядів дає добрі результати. Каміння чи скеля, на які потрапило судно, руйнуються зарядами, що закладаються в шпури (мал. 40). Розташування та кількість шпурів можуть бути різними, оскільки вони залежать від щільності породи та обсягу робіт. Шпури мають бути розташовані в одній горизонтальній площині, глибина кожного з них - 0,6-0,8 м. Як правило, приймають 2-3 шпури на 1м - 3 поверхні скелі. Кількість шпурів необхідно уточнювати під час практичної роботи. Вага одного заряду повинна бути не більше 200-300 г. Підривання зарядів необхідно проводити одночасно (електричним способом).

Мал. 40. Посадка корабля на мілину

1 - шпур у скелі

Водолаз установлює заряди в тих місцях і таким способом, які йому вказані керівником робіт або підривником. Після встановлення заряду його проводи повинні бути закріплені біля заряду. Установивши заряд, водолаз слідкує, щоб, відходячи від нього, не зачепитися за проводи або детонатор будь-якими частинами свого спорядження та не порушити положення заряду. Після виходу водолаза на поверхню водолаз, що забезпечує, повинен оглянути його та впевнитися, що проводи від заряду або сам заряд не винесло на поверхню.

63. Під час відновлення металевих мостів або розчищення русла річки виникає потреба в роздробленні металевих конструкцій, прогонових конструкцій, які впали, шляхом їх розрізання або роздроблення вибуховим способом. Такий спосіб дозволить поділити конструкції на частини і підняти на поверхню.

64. Перед початком роботи проводиться обслідування об’єкта та складається план робіт. Для з’ясування характеру робіт складаються ескізи окремих вузлів об’єкта з нанесенням на них контурів розрізання або місць установлення зарядів, що передбачають здатність підйому або витягування окремих частин. Намічаються розрізи або місця встановлення зарядів мінімальної довжини та по найменшій товщині металу.

65. Місця, помічені для розрізання, водолаз відчищає від бруду, водоростей та іржі металевою щіткою або скребком. Розрізання проводиться електричним або бензокисневим способом. Щоб було видно місце різання, за можливості зворотний бік необхідно освітлювати. Якщо робота включає різання в усіх напрямках, спочатку виконується різання в напрямку стелі, потім у вертикальному і в нижньому.

66. Розчищення русла річки від прогонової конструкції, що впала, є складною та трудомісткою роботою і вимагає великої обережності водолаза та уважного спостереження за його роботою персоналу, що обслуговує.

Роботи з розчищення русел річок, як правило, проводяться вибуховим способом, електрорізанням, розтаскуванням за допомогою тягачів.

Під час остроплення частин металевої ферми строп заводять навколо поясів ферми або частини її зв’язки. Там, де строп лягає на гострі кути, водолази повинні підкласти під нього дерев’яні подушки (мал. 41). Залежно від обсягу та характеру робіт з розчищення русла один спосіб може доповнюватися іншим.

Мал. 41. Дерев’яні подушки на фермі

67. Поділ затонулих кораблів і суден на частини підривами зарядів ВР проводиться з метою термінового очищення акваторій портів, гаваней і фарватерів, а також у випадках, коли затонулий корабель (судно) не підлягає відновленню або підйом його корпусів цілком неможливий через великі руйнування. Для більшої продуктивності робіт поділ підривами поєднується з підводним електрокисневим різанням. В окремих випадках використовуються кумулятивні заряди. До допоміжних засобів під час розділення належать різання ланцюгами і сталевими канатами, спеціальним дворогим різаком або кліщовим захватом, які застосовуються з плав-кранами достатньої вантажопідйомності (100 т і більше).

68. Роботи з поділу затонулого корабля (судна) на частини підривним способом проводяться в такій послідовності:

водолазне обстеження затонулого корабля і ґрунту навколо корабля;

складання проекту робіт;

визначення та розмітка місць закладання зарядів;

визначення типів, величини зарядів і їх виготовлення;

укладання та закріплення зарядів;

підрив зарядів;

водолазне обстеження і тралення району робіт.

69. Вибір засобів, технологія і послідовність поділу залежать від ряду основних умов, як от: тип, водотоннажність затонулого корабля, положення його на ґрунті та характер пошкодження, наявність вантажу, відстань від гідротехнічних і берегових споруд, особливості району робіт і вантажопідйомність наявних піднімальних засобів.

70. До початку робіт проводиться водолазне обстеження в повному обсязі, як під час проведення суднопідйомних водолазних робіт. До водолазного обстеження варто залучати водолазів-підривників, яким буде доручено виконання подальших робіт. Під час водолазного обстеження більше уваги необхідно звернути на особливості конструкції корабля і його пошкодження, зняття розмірів елементів набору та обшивки корпусу, фундаментів і кріплень головних механізмів, наявність пального, вибухонебезпечних вантажів тощо.

Перед початком робіт з поділу всі виявлені вибухонебезпечні вантажі повинні бути вилучені. Пальне перекачується із затонулого корабля в паливні ємності, а корабельні цистерни заповнюються водою, щоб у них не могли утворюватися вибухонебезпечні газові суміші. У порожніх паливних цистернах відсутність таких сумішей необхідно перевіряти.

Під час виконання підривних робіт з розділення затонулих кораблів, на яких передбачається наявність боєприпасів, необхідно вжити заходів щодо попередження можливої детонації боєприпасів.

71. Акваторія в радіусі 100 м від затонулого корабля повинна бути обстежена, щоб виключити наявність мін, снарядів та інших ВНП.

72. Основним принципом поділу корпусів кораблів і суден підривним способом є перебивання їх конструкцій у напрямку знизу догори, тобто таким чином, коли наступний заряд кріпиться трохи вище розрізу, утвореного після підриву попереднього.

73. Під час поділу корпусу корабля на частини необхідно обрати лінії розрізу мінімальної довжини. Крім того, під час вибору ліній розрізу слід керуватися такими положеннями:

лінії розрізу, як правило, намічаються в площині вантажних люків, вирізів або пробоїн;

місця укладання зарядів і проходження розрізу повинні бути доступні для водолазів;

черговість виконання розрізу повинна забезпечувати безпеку роботи водолазів;

відстань між лініями розрізу проводиться із розрахунку, щоб відокремлювана секція мала у воді масу, рівну 70 - 75 % вантажопідйомності плавкрана;

лінія розрізу повинна мати невеликий нахил або повинна розбиватися уступами, щоб під час підйому уникнути зачеплення відокремлюваної секції за частину, що залишилася;

кожна відокремлювана секція повинна мати поперечні перебирання або інші міцні зв’язки, що не допускають великих деформацій під час підйому або витягування на берег.

74. Якщо корабель (судно) лежить догори кілем, оброблення слід починати з бортів і палуби. Днище перебивається в останню чергу.

75. Поділ корпусу корабля (судна) в поздовжньому напрямку виконується від одного краю до іншого або від обох країв до міделя. Поділ наступної секції рекомендується починати тільки після того, як буде прибрана вже відділена секція.

76. Під час виконання робіт з поділу необхідно контролювати стан розрізу. Величина і напрямок розрізу повинні забезпечувати можливість контролю водолазом повноти перебивання всіх частин. Відсутність належного контролю призводить до появи неперебитих перемичок, які складно виявити під час наступних робіт.

77. Під час установлення зарядів ВР водолази повинні за можливості щільніше притискати їх до поверхні конструкцій, що перебиваються. Якщо корпус корабля обріс водоростями і мушлею, місця установки зарядів попередньо очищають.

Форма зарядів залежить від конфігурацій конструкцій, що перебиваються. Способи укладання та кріплення зарядів різні і обираються з урахуванням фактичної обстановки на місці.

78. Під час розрізання бортової обшивки, днища і верхньої палуби заряди необхідно розміщати зовні, оскільки підрив заряду усередині корпусу, як правило, викликає великі руйнування внутрішнього обладнання та ускладнює подальші роботи.

79. Бортову обшивку розрізають подовженими зарядами з тротилових шашок, порошкоподібного тротилу або піроксилінового пороху. Для виконання горизонтального розрізу заряди підвішують на кінцях і притискають їх до обшивки баластом. Укладання зарядів для вертикального розрізу потрібно починати від ґрунту. Заряд прикріплюють до дерев’яної рейки, залишаючи знизу вільний кінець рейки завдовжки близько 0,5 м для заглиблення в ґрунт. Верхній кінець заряду підтискається до борта упором.

Наступний заряд розміщують вище отриманого після вибуху розрізу і також підтискають його за допомогою баласту або горизонтальною рейкою, що закріплюється за край розрізу.

80. Перебивання донних перекриттів під час розділення є найбільш складним. Якщо корабель має подвійне дно з висотою міждонного простору до 1,2 м, розділення його ведуть подовженими зарядами, що укладаються зовні під днище у відмиті з цією метою котловани. Якщо котловани відмити неможливо, заряди укладаються всередині на друге дно. Масу зарядів у цьому випадку необхідно збільшити, щоб одним вибухом перебити обшивку внутрішнього і зовнішнього днищ.

При висоті міждонного простору більше 1,2 м оброблення днища ведуть із середини міждонного простору. Перший подовжений заряд укладається зовні в районі скулової частини обшивки. Під час його підриву утворюється прохід для доступу водолаза всередину. Інші заряди укладаються поетапно на стрингери та міждонні листи відповідно до команд керівника робіт. В останню чергу перебивають кіль.

81. Елементи поздовжнього і поперечного наборів перебивають зосередженими або фігурними зарядами, форма яких приймається залежно від зручності їх кріплення за місцем. Суцільні вали перебивають двома зосередженими зарядами, закріпленими з протилежних сторін з деяким зрушенням один щодо іншого. Пустотілі вали, труби і пілерси перебивають одиночними кільцевими або напівкільцевими зарядами. Заряд повинен охоплювати не менше 2/3 - 3/4 периметра вала.

82. Чергову секцію корабля після від’єднання необхідно забрати, використовуючи для підйому плавкрани або інші вантажопідйомні засоби. Остроплення секцій зазвичай роблять або підведенням піднімальних стропів під днище секції, або заведенням в отвір борту та палуби.

Підкільні стропи заводять способом підрізування, а також шляхом підйому країв секцій корабля. Значно рідше використовують заведення стропів через промиті тунелі.

Для остроплення секцій способом заведення їх в отвори борту, наприклад в ілюмінатори, заводять огинання піднімальних стропів, у які водолаз вставляє металеві болванки, наприклад старі 40-літрові транспортні балони. Піднімальні стропи надіваються на гак плавкрана. Якщо немає отворів, необхідних для остроплення, їх можна пробити кільцевими кумулятивними зарядами або вирізати підводним різанням.

Після обтягування стропів водолаз ще раз перевіряє їхній стан і піднімається на поверхню. Після виходу водолаза дозволяється приступити до підйому остропленої секції. При цьому всі обслуговуючі плавзасоби відводяться на безпечну відстань.

83. Підривний спосіб зняття гребних гвинтів застосовується тоді, коли інші способи не дали результатів. Для зрушення гвинта водолаз закладає заряди попарно на шийку вала між маточиною гвинта і дейдвудною втулкою. Шийку вала під зарядом водолаз обгортає жерстю. Для попередження зісковзування гвинта з конуса гребного вала під час вибуху натискну гайку необхідно відгвинчувати лише на кілька витків. Заряди підривають одночасно, використовуючи електродетонатори або шнур, що детонує.

84. Водолазний пошук вибухонебезпечних предметів бойових частин ракет, мін, торпед, бомб, артилерійських снарядів та інших боєприпасів, озброєння і техніки на акваторіях портів, гаваней і мілководних рейдів проводиться тільки в тих випадках, коли інші способи пошуку застосувати неможливо.

Водолазний пошук ВНП має проводитися у світлий час доби.

85. Для керівництва водолазними спусками з пошуку, підйому і знищення ВНП командир військової частини призначає командира водолазно-пошукової групи з числа водолазних спеціалістів, який відповідає за організацію водолазних спусків відповідно до вимог цієї Інструкції.

86. До водолазних робіт з пошуку, підйому і знищення ВНП допускаються водолази, які мають додаткову кваліфікацію «водолаз-підривник», пройшли спеціальну підготовку зі знання і поводження із зразками ВНП, склали іспити відповідній ВКК, вивчили вимоги цієї Інструкції і допущені наказом командира військової частини.

87. До водолазного пошуку ВНП можуть бути допущені найбільш підготовлені водолази, які не мають додаткової кваліфікації «водолаз-підривник», після проведення з ними занять з безпечного виконання робіт у конкретних умовах і проведення заліків відповідною ВКК.

88. Перед початком робіт командир водолазно-пошукової групи та відповідні спеціалісти повинні ознайомити водолазів з особливостями акваторії, обстановкою і результатами тралення в районі пошуку, з типами ВНП, поставити завдання і провести ретельний інструктаж щодо заходів безпеки із записом у журнал водолазних робіт.

89. У всіх випадках, коли дозволяє обстановка, виявлені ВНП повинні підриватися на місці без підйому на поверхню.

90. Для водолазного пошуку і обстеження ВНП застосовуються плавзасоби, розмагнічені з усім їх обладнанням і майном, призначеним для проведення робіт. Прийом на борт додаткових вантажів, що мають магнітні властивості, без повторного розмагнічування плавзасобів забороняється.

91. Троси, які застосовуються для остроплення мін, повинні бути виготовлені з немагнітних матеріалів. Необхідно застосовувати такий водолазний міношукач, який не викликає підриву магнітних мін. Під час пошуку мін застосовуються водолазне спорядження та інструмент з металу, який має діамагнітні властивості. Перед початком роботи старший групи повинен особисто впевнитися у відсутності у водолазів, які спускаються під воду, будь-яких предметів з магнітних матеріалів, про що здійснюється запис у журналі водолазних робіт. Дозволяється працювати з телефонами тільки п’єзоелектричної дії або спеціально призначеними для цієї потреби. За відсутності таких телефонів зв’язок проводиться тільки по сигнальному кінцю.

92. Під час пошуку ВНП, спрацьовування яких за висновком відповідних спеціалістів не засновано на принципі зміни магнітного поля, і у разі твердої впевненості у відсутності в районі пошуку магнітних ВНП заходи щодо розмагнічування засобів пошуку не застосовуються.

93. Під час водолазного пошуку застосовуються:

вентильоване водолазне спорядження на глибинах до 60 м в антимагнітному виконанні. Hа водолазному шоломі та всередині нього не має бути сталевих деталей. Забороняється застосовувати спіральні шланги та їх сталеві з’єднання, чавунні вантажі, свинцеві вантажі зі сталевими кільцями, калоші із чавунними підошвами та сталевими шурупами;

універсальне водолазне спорядження з відкритою схемою дихання в антимагнітному виконанні;

водолазне спорядження інженерних військ типу «спорядження легководолазне інженерне» (далі - СЛВІ);

інші види (типи) водолазного спорядження немагнітного виконання.

94. Під час пошуку ВНП для зв’язку водолазів з командиром спуску застосовується телефонна немагнітна водолазна станція типу HВТС-М або інша станція з телефоном п’єзоелектричного типу. Використання на розшукових роботах гідроакустичних водолазних станцій допускається тільки з дозволу командира водолазно-пошукової мінної групи, коли є впевненість, що це не створить вибуху ВНП.

95. Весь інструмент для водолазних робіт повинен мати антимагнітні властивості (лопата для підкопу проходів під стропи - дерев’яна або дюралюмінієва; щуп для пошуку в ґрунті - дюралюмінієвий або дерев’яний з антимагнітним наконечником; якорі і балясини - в антимагнітному виконанні тощо). Як провідники, буйрепи, якірні канати і стропи повинні застосовуватися рослинні або синтетичні троси. Для пом’якшення можливих випадкових ударів об ВНП на водолазні калоші необхідно одягати повстяні бахіли, а на передній вантаж - повстяний фартух.

96. Будь-який виявлений на ґрунті ВНП невідомого походження і стану вважається небезпечним. Якщо є підозра, що боєприпаси можуть вибухнути, їх підривають на місці. Підривний заряд водолаз укладає впритул до боєприпасів. Під час пошуку, знищення та підйому боєприпасів обов’язкова присутність спеціаліста-сапера (спеціаліста-підривника).

97. Водолазні роботи з пошуку ВНП проводяться при хвилюванні моря не більше 3 балів, підйом - при хвилюванні моря не більше 2 балів.

98. Перед спуском під воду командир спуску зобов’язаний:

особисто переконатися в тому, що водолази не мають будь-яких предметів з магнітними властивостями, про що зробити запис у журналі водолазних робіт;

поставити конкретне завдання кожному водолазу та визначити порядок виконання роботи.

99. У разі виявлення ВНП, що має «вуса» або «антену», необхідно дотримуватися особливої обережності, не допускаючи дотику до них сигнального кінця або водолазного шланга. Забороняється відмивати ВНП з «вусами» водою, що подається з гідромонітора, а також доторкатися до «антени» будь-якими предметами.

100. Снаряди і бомби піднімають пеньковим тросом-петлею з одним шлангом (мал. 42), а крупнокаліберні снаряди - за допомогою бугелів, спеціально виготовлених під калібр снаряда (мал. 43). Снаряди і бомби дрібних калібрів піднімають по одному в кошиках або в спеціально виготовлених для цього футлярах з вирізаними та оббитими войлоком гніздами.

Мал. 42. Остроплення авіаційної бомби

Мал. 43. Остроплення крупнокаліберного снаряду

101. Якщо в даному місці боєприпаси підірвати неможливо, їх остроплюють, піднімають на м’якому п’ятитонному понтоні та відводять на інше місце (мал. 44).

Мал. 44. Остроплення донної міни для підйому та буксирування до місця знищення:

1 - шлюпка; 2 - буксирний кінець; 3 - продувний шланг; 4 - м’який понтон; 5 - понтонний строп; 6 - міна; 7 - якір; 8 - сигнальний кінець; 9 - буй

Замиту міну дозволяється розмивати струменем води від мотопомпи під тиском не більше 4 кгс/см - 2 , понтон продувають компресором або водолазною помпою. Перед продуванням за рим на міні закріплюється буйок, щоб у разі затоплення міни під час транспортування її можна було легко знайти. Остроплену міну буксирують плавзасобом з мінімальною швидкістю. Довжина кінця, що буксирується, повинна бути не менше 250-300 м.

Знайдену торпеду водолаз досліджує, визначає ступінь її занурення в ґрунт та спосіб остроплення, а потім остроплює для підйому. Якщо торпеда лежитьна ґрунті і доступ до підйомного риму вільний, водолаз повинен закріпити на нього підйомний строп скобою. Торпеда, занурена зарядним відділенням у ґрунт, остроплюється за хвостову частину. Для цього спочатку на гвинти торпеди необхідно поставити поданий з поверхні стопор, потім підійти до неї збоку і вибліночним вузлом в обхват закріпити підйомний трос (мал. 45).

Мал. 45. Остроплення торпеди:

1 - хвостова частина; 2 - стопор; 3 - трос

Якщо для підйому торпеди застосовується стальний трос, то кріплення його проводиться скобою. Трос береться «петлею» за хвостову частину торпеди. Піднімають торпеду тільки після того, як водолаз вийшов на поверхню.

102. Під час обстеження та остроплення магнітної міни не дозволяється погойдувати або ворушити її, відвертати болти і розкривати горловини. Підкоп під міну для просмикування стропа треба робити дерев’яною або дюралюмінієвою лопатою. Під час відмивання міни не можна допускати її просідання. Тиск струменя не повинен перевищувати 4 кгс/см - 2 .

103. Після укладання і закріплення підривного заряду для підриву ВНП водолаз повинен вийти на палубу водолазного катера (піднятися в шлюпку). Перебувати на трапі під час підриву забороняється.

104. Під час робіт з підйому ВНП із затонулих кораблів і суден забороняється:

ударяти по ВНП, що перебувають як в упаковці, так і без неї;

перекантовувати і кидати ящики з ВНП;

відгвинчувати головні або донні бойовики, від’єднувати снаряд від гільзи, розкривати упаковку із зарядами.

105. Водолазний пошук затонулих мін, торпед та інших боєприпасів (об’єктів) залежно від ґрунту дна, прозорості води, швидкості течії та умов освітленості, умов роботи в районі, що обслідується, може виконуватися одним з таких способів:

безпосереднім оглядом ґрунту на річках;

з неконтактним міношукачем;

обходом по ходових кінцях;

оглядом ґрунту з підвісних альтанок;

траленням пеньковим кінцем;

траленням за допомогою ходової відтяжки;

обстеженням ґрунту щупом;

пошуком за допомогою руля, що буксирується.

106. Під час виконання робіт з водолазного пошуку, підйому або знищення ВНП слід керуватися вимогами чинного законодавства.

107. До роботи з механізованим інструментом допускаються водолази, що пройшли відповідне навчання і склали залік ВКК зі знання влаштування та правил безпеки під час робіт з механізованим інструментом (допуск оформлюється наказом командира військової частини (з’єднання), керівника організації на підставі протокола ВКК про складання заліків).

108. Для проведення підводних робіт дозволяється застосовувати механізований інструмент промислового виготовлення, допущений технічною документацією до експлуатації у воді.

109. Перед початком робіт водолаз зобов’язаний особисто оглянути і підготувати механізований інструмент до використання, переконатися в його роботі пробним умиканням на поверхні.

110. Під час роботи у воді необхідно суворо виконувати вимоги інструкції з експлуатації механізованого інструменту.

Умикання приводу механізованого інструменту або зміна частоти його обертання (якщо вони виконуються на поверхні) повинні проводитися тільки за командою (сигналом) водолаза, що працює, або самим водолазом, якщо є місцевий пуск (умикач).

Забороняється працювати механізованим інструментом з погано укріпленим робочим органом або обробляти деталі, тримаючи їх у висячому положенні.

Забороняється змінювати робочий орган (свердла, зубила тощо) на ходу, до повної його зупинки, а також торкатися або брати в руки поступально-обертовий робочий орган.

Під час перерв у роботі і переходів водолаз зобов’язаний умикати подачу повітря, рідини або струму, тримати механізований інструмент робочим органом від себе.

Подавати механізований інструмент, тримаючи його за шланг або електрокабель, забороняється.

111. Підводний пневматичний інструмент повинен мати шланг для відводу відпрацьованого повітря із зони роботи водолаза під водою.

Під час користування пневматичним інструментом забороняється припиняти подачу повітря шляхом перелому шланга або зав’язування вузла.

112. Перед вмиканням різального інструменту (пилок, дискорізів, свердлильних машинок тощо) водолаз повинен переконатися, що шланг, сигнальний кінець та інші частини спорядження вилучені від робочого органу на безпечну відстань.

Під час роботи інструменту водолаз повинен стежити, щоб шланг і сигнальний кінець перебували позаду нього і не мали слабини.

Під час роботи водолаз повинен тримати пневматичний, гідравлічний або електричний інструмент за рукоятку або ручку. Тримати інструмент за захисний кожух, шланг або електрокабель забороняється.

113. Пневматичний інструмент має бути відрегульований. Під час робіт з відбійним і бурильним молотками пуск їх у роботу варто робити тільки після встановлення відбійника (бура) у положення для оброблення об’єкта. Умикати пневматичні молотки без робочого органу або із уставленим, але не притиснутим до робочого місця робочим органом забороняється.

114. Під час роботи з пневматичною або гідравлічною пилкою забороняється тримати пилку за огороджувальний кожух. Пилка повинна втримуватися водолазом тільки за ручки. Умикати пилку можна тільки після того, як водолаз переконався, що його шланг і сигнальний кінець вилучені з ріжучої частини пилки на безпечну відстань. У разі заїдання пилки під час різання необхідно вимкнути пилку і тільки після цього вийняти ріжучу частину пилки з предмета, що ріжеться.

115. Під час робіт зі свердлильною машиною забороняється видаляти стружку до повної зупинки машини. Перед умиканням свердлильної машини необхідно переконатися, що шланг і сигнальний кінець перебувають осторонь. У разі заїдання свердла машину треба зупинити, вийняти свердло з отвору та прочистити отвір.

116. З появою несправностей у механізованому інструменті водолаз повинен негайно припинити роботу, вимкнути інструмент і подати його на поверхню.

У разі припинення подачі повітря, електроенергії або перерв у роботі водолаз також повинен вимикати механізований інструмент.

Під час використання механізованого інструменту з електричним приводом необхідно запобігати ураженню водолазів електричним струмом.

117. Розробка ґрунту під водою проводиться під час обладнання переправ, будівництва і відновлення мостів, відмивання пролітних будов, що впали у воду, та інших мостових конструкцій з метою їх подальшого роздроблення і витягування на поверхню, вирівнювання дна під мостові опори, забирання розрихленого ґрунту з води під час обладнання з’їздів (виїздів) для десантно-переправних засобів та техніки, яка переправляється по дну, тощо.

118. За наявності течії розробка ґрунту водолазами проводиться за допомогою ґрунторозмивних стволів, гідропультів, а в разі їх відсутності з цією метою використовують пожежні стволи. Розробка як незв’язних ґрунтів, так і щільних глин можлива способом розмиву. За відсутності течії розробка ґрунту ведеться за допомогою ґрунтовідсмоктувальних засобів, водоструменевих та пневматичних ґрунтососів. Ґрунтососи застосовуються тільки для незв’язних ґрунтів (слабких мулистих, піщаних та гравійних).

119. Пневматичні ґрунтососи застосовуються на глибині більше 5 м, а водоструменеві глибиною не обмежені. Під час робіт у стиснутих умовах за наявності щільних ґрунтів та течії застосовується комбінований спосіб розробки ґрунту. Розробка проводиться за допомогою ґрунторозробних засобів, а відсмоктування - за допомогою ґрунтососів (мал. 46).

Мал. 46. Ґрунторозмивні стволи:

а) безреактивний; б) простий;

1 - шланг; 2 - корпус; 3 - зворотний струмінь; 4 - насадка; 5 - прямий струмінь; 6 - баласт; 7 - кінець, що кріпиться

120. Спустившись на ґрунт, водолаз бере ходовий кінець та виходить до місця виконання роботи. Перед початком ґрунторозмивних робіт водолаз повинен оглянути ділянку для розмиву, визначити напрямок подачі струменя, що розмиває, заміряти відстань до найближчого орієнтира, установити ґрунторозмивний ствол (у випадку застосування реактивного ствола встановити тягар вагою 25 - 30 кг зі штертом завдовжки 2-3 м для усунення реактивної сили). Виконавши підготовчі роботи, водолаз подає команду на подачу води. Початковий напір води, який подається, не повинен перевищувати 6 ат, потім за вимогою водолаза його поступово збільшують до максимального.

Розмиваючи ґрунт, водолаз не повинен допускати заломів шланга при пересуванні під час роботи.

Ґрунт, який злежався, та в’язка глина розрізаються напірним струменем на окремі глиби, які потім видаляються за межі робочої ділянки.

Періодично водолаз оглядає ділянку, що розробляється, а за відсутності видимості робить це на дотик.

Працюючи з ґрунтонасосом, водолаз повинен дотримуватися такого ж порядку роботи. Ґрунтонасос утримується за ручки та в міру підсосу ґрунту переміщається в сторони. Робота ґрунтонасоса вважається нормальною, якщо він злегка здригається, заглиблюючись у ґрунт.

Під час роботи з пневматичним ґрунтососом водолаз повинен утримувати його під нахилом, не допускаючи горизонтального положення.

Після того, як водолаз відпрацює відведений йому час роботи, моторист зупиняє мотопомпу. Водолаз залишає ґрунторозмивний ствол, по ходовому кінцю підходить до баласту спускового кінця та піднімається на поверхню.

121. Після виходу водолаза на поверхню замість нього спускається водолаз, що працюватиме в другу зміну. Перша зміна міняється номерами в обслуговуванні (водолаз, що страхував, стає водолазом, що працюватиме, а водолаз, що працював, виконує обов’язки того, що забезпечує).

Відмивши фільтр-насос водолаз підчіплює ланцюг від кран-балки до насоса і виходить на поверхню. Робочий персонал водозабірної станції за допомогою кран-балки піднімає фільтр-насос на поверхню для обслуговування або заміни.

122. До роботи з інструментом вибухової дії допускаються водолази, що пройшли відповідне навчання і склали залік ВКК зі знання влаштування та правил безпеки під час роботи з інструментом вибухової дії (допуск оформлюється наказом командира військової частини (з’єднання), керівника організації на підставі протокола ВКК про складання заліків).

123. Під час роботи з інструментом вибухової дії слід поводитися з ним, як з вогнепальною зброєю. Інструмент вибухової дії - підводний діркопробивний пістолет (далі - ПДП), що використовує енергію порохових газів. Експлуатація ПДП складається із заряджанням стовбура шпилькою або пробійником, здійснення пострілу, розрядження і чищення пістолета відповідно до інструкції з експлуатації.

124. Під час роботи з інструментом вибухової дії необхідно дотримуватися таких заходів безпеки:

інструмент повинен застосовуватися на глибинах, що не перевищують зазначених в експлуатаційній інструкції;

перед застосуванням інструменту необхідно переконатися у відсутності боєзапасу, пального та вибухової суміші з протилежного боку борту або обшивки корпусу, що пробивається, а також у відсутності людей;

не застосовувати несправний інструмент;

заряджати стволи тільки на поверхні і подавати їх у зарядженому стані в кошику (цебрі тощо);

подавати стволи на кінці забороняється;

заряджений ствол брати тільки збоку і вставляти в корпус пістолета, не натискаючи на запобіжник. Брати ствол під час заряджання за торець забороняється;

не натискати на запобіжник до установки пістолета на місце пострілу;

під час забивання шпильок не користуватися зарядом більш сильним, ніж це необхідно для даної товщини листа (щоб уникнути проскакування шпильок наскрізь через лист);

у момент пострілу пістолет необхідно тримати перпендикулярно до листа, що пробивається (щоб уникнути рикошету);

під час пересування пістолет не направляти стволом убік інших водолазів і до себе;

у разі осічки витримати час, передбачений інструкцією, після чого подати ствол пістолета на поверхню для перезарядження;

не нахилятися над пістолетом.

125. До виконання електрозварювальних робіт під водою допускаються водолази, що пройшли відповідне навчання і отримали кваліфікацію «водолаз-зварювальник» відповідно до вимог «Тимчасового положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці та Переліку робіт з підвищеною небезпекою», введеного в дію Держнаглядом охорони праці України від 26 січня 2005 року № 15 (допуск оформлюється наказом командира військової частини (з’єднання), керівника організації на підставі протокола ВКК про складання заліків).

126. Водолазами можуть виконуватися такі види підводних електрозварювальних робіт: ручне електродугове зварювання покритими електродами, напівавтоматичне та автоматичне зварювання електродним дротом, а також ручне і напівавтоматичне електрокисневе, електродугове, екзотермічне та плазмове різання.

127. Для виконання робіт зі зварювання та різання металу під водою електродуговим способом водолазна станція повинна мати у своєму складі не менше чотирьох водолазів. Один з водолазів призначається для стеження за показаннями електровимірювальних приладів і здійснення за командою працюючого водолаза вмикання та вимикання підводного зварювального ланцюга, а також для стеження за показаннями манометрів кисневого редуктора, регулювання подачі кисню і підготовки електродів.

128. Під час виконання електрозварювальних робіт напівавтоматами або різання металу електрокисневим способом повинен додатково призначатися водолаз, що зобов’язаний регулювати силу струму, подачу зварювального дроту, а також стежити за показаннями манометрів кисневих балонів і регулювати тиск кисню.

129. У разі виконання плазмового різання повинен залучатися спеціаліст з електроустаткування, що пройшов спеціальну підготовку.

130. Водолази, призначені для виконання і забезпечення підводних електрозварювальних робіт, повинні знати і точно виконувати вимоги цієї Інструкції, а також правила безпечної експлуатації і технічного обслуговування підводного електрозварювального обладнання і джерел зварювального струму, викладені в інструкціях заводу-розробника, та надавати першу медичну допомогу потерпілому в разі ураження електричним струмом.

131. Кожна зварювальна водолазна станція, крім основного обладнання для підводного зварювання і різання, повинна бути укомплектована додатковими інструментами: щітками, шкребками, молотками (для підготовки металу до зварювання і різання), зубилами, кувалдами (для підготовки латок), приладами для вимірювання і зняття шаблонів з пробоїн, приладами для підтискання латок, а також спеціальними альтанками для робіт біля борту і під корпусом корабля.

132. На робочому місці водолаза під водою мають знаходитись такі допоміжні інструменти:

ручник (сікач) для підрублювання окалини і видалення шлаків;

зубило, крейцмейсель і молоток для очищення наплавленого металу від бризів і вирубки браку;

дві сталеві щітки (торцева і плоска) для очищення місця під зварювання і видалення шлаків з наплавленого металу;

щуп для перевірки щільності підгонки деталі або листа, що приварюється до основної конструкції.

133. Комплекти обладнання, інструментів і приладів для підводного зварювання і різання повинні зберігатися на штатному місці в стані постійної готовності до виконання робіт.

134. На аварійних кораблях і кораблях, що перебувають у морі, дозвіл на проведення електрозварювальних робіт під водою дає командир катера (корабля) (представник судновласника).

135. Перед початком робіт повинна бути зроблена перевірка справності електрозварювального обладнання і надійності заземлення його корпусів, а також зібраний та перевірений у дії підводний зварювальний ланцюг.

136. Підводний зварювальний ланцюг має бути обов’язково двопровідним. Зворотний провід, що з’єднує виріб із джерелом зварювального струму, приєднується до виробу за допомогою механічних затискачів або струбцин. Використання корпусу корабля або води як зворотного проводу забороняється.

137. Кабельна лінія підводного зварювального ланцюга виконується штатним зварювальним кабелем з мідними жилами і гумовою ізоляцією в захисній оболонці (шланг). Забороняється використовувати для виконання робіт під водою зварювальні кабелі, що мають ушкодження шлангової оболонки.

138. Під час збирання підводного зварювального ланцюга на кораблі забезпечуються герметичність і надійна електрична ізоляція місця приєднання штатного зварювального кабелю до кабелю підводного електродотримача.

139. Для виконання підводних електрозварювальних робіт повинен застосовуватися постійний прямий струм.

Під час проведення під водою електрозварювальних робіт як джерела зварювального струму повинні використовуватися джерела живлення, що спеціально для цього призначені і відповідають вимогам чинних стандартів.

Застосування змінного струму частотою 50 Гц для зварювання і різання під водою допускається тільки з дозволу керівника водолазних робіт (у разі боротьби за живучість корабля, порятунку життя людей).

140. Напруга холостого ходу джерел зварювального струму не повинна перевищувати 110 В. В установках для підводного плазмового різання допускається застосування джерел живлення з напругою 180 В.

Електрозварювальні роботи під водою дозволяється виконувати в таких водолазних спорядженнях, оснащених телефонним зв’язком:

вентильоване;

універсального типу;

регенеративне.

141. На обоймі переднього ілюмінатора водолазного шолома або маски гідрокомбінезона закріплюється відкидне пристосування з установленим у ньому світлофільтром для захисту очей водолаза-зварювальника від світлового випромінювання зварювальної дуги.

142. У водолазній сорочці (гідрокомбінезоні), що має зношені або потерті місця, де відстали латки, є інші дефекти, здатні призвести до порушення герметичності, проводити електрозварювальні роботи забороняється.

143. Спуск водолазів до місця підводного зварювання і різання здійснюється по спусковому (ходовому) кінцю, на водолазній альтанці або на платформі водолазного дзвона. Використовувати для спуску і підйому водолаза зварювальний кабель або напрямний кінець зварювального обладнання забороняється.

144. Підводні електрозварювальні роботи виконуються із ґрунту або з міцно закріпленої альтанки. Проводити зварювання або різання під корпусом корабля із застосуванням підкільного кінця забороняється. Місце робіт повинно мати достатнє підводне освітлення. Для кращої видимості світильник бажано розташовувати за спиною водолаза вище правого плеча.

145. Проведення підводних електрозварювальних робіт без прямого двостороннього телефонного зв’язку з водолазом-зварювальником забороняється.

У разі втрати зв’язку з водолазом, що перебуває під водою, електричний струм негайно вимикається до відновлення надійного двостороннього зв’язку.

146. Умикати та вимикати струм між електродом і виробом, що зварюється (ріжеться), можна тільки за командою водолаза, який виконує зварювання (різання) під водою. З цією метою у зварювальному ланцюзі повинен бути встановлений рубильник закритого типу, що знаходиться у приміщенні водолазного поста (поста керування спуском), стаціонарно закріплюється на зварювальному щиті в безпосередній близькості від пульта зв’язку з водолазом. На цьому самому щиті повинні бути встановлені також амперметр і вольтметр, увімкнені у зварювальний ланцюг, що йде до водолаза-зварника.

Водолаз, призначений забезпечувати зв’язок із працюючим під водою водолазом-зварювальником, повинен, умикаючи або вимикаючи струм, стежити за показаннями електровимірювальних приладів, увімкнених у зварювальний ланцюг.

147. Водолаз-зварювальник, що виконує роботи під водою, після одержання по телефону підтвердження про те, що струм увімкнений, з метою запобігання ураженню електричним струмом повинен завжди займати таке положення, за якого унеможливлюється його перебування між торцем електрода та об’єктом робіт, до якого приєднаний зворотний провід від джерела зварювального струму.

148. У процесі виконання зварювання і різання під водою водолаз-зварювальник повинен тримати електродотримач або різак таким чином, щоб не торкнутися ними металевих частин свого спорядження.

149. У разі потреби відвести електродотримач або різак від об’єкта робіт водолаз-зварник зобов’язаний спочатку подати по телефону команду про вимкнення струму і тільки після одержання підтвердження про те, що струм вимкнений, проводити необхідні дії з електродотримачем або різаком.

150. Зміна електродів під водою здійснюється тільки після вимкнення струму, одержання підтвердження по телефону, що струм вимкнений, а також після того, як водолаз переконається у відсутності іскри під час торкання недогарком електрода до виробу, що зварюється (ріжеться).

151. Під час умикання струму категорично забороняється торкатися електрода рукою, класти електродотримач з електродом або різак на ґрунт, альтанку, об’єкт зварювання (різання).

152. У випадку приварювання електрода до виробу, що зварюється (ріжеться), водолаз-зварювальник зобов’язаний подати команду на вимкнення струму і після одержання підтвердження, що струм вимкнений, відірвати електрод, що приварився, вручну або за допомогою зубила, а місце приварювання електрода повторно заварити (розрізати).

153. Різання металу під водою, якщо це не загрожує водолазові обвалом ґрунту або вантажу, повинно виконуватися спочатку у важкодоступних місцях. Різання в легкодоступних і вільних місцях здійснюється в останню чергу.

154. Перед виконанням підводних електрозварювальних робіт у відсіках затонулих кораблів і суден необхідно перевірити склад повітря на вибухонебезпечність, а також відсутність у відсіках вибухонебезпечних рідин або матеріалів, що горять.

Для перевірки складу повітря водолаз заводить у відсік кінець шланга, по якому на поверхні береться повітря на аналіз.

155. Під час електрорізання всередині затоплених відсіків за можливості необхідно періодично вентилювати повітрям газові подушки, які створюються під стелею. Перед заварюванням тріщин на паливних цистернах або трубопроводах необхідно видалити з них паливо і заповнити їх водою. За підготовку паливних цистерн і систем до цих робіт відповідає командир корабля. Командир спуску зобов’язаний переконатися в заповненні водою цистерн (трубопроводів), де будуть виконуватися електрозварювальні роботи.

За наявності в цистерні (трубопроводі) пального та газу зварювання і різання забороняються.

Різання або зварювання на ємності або трубопроводі, що перебуває під тиском, забороняється.

156. Під час прорізування отворів у перегородках, бортах або палубах корабля за можливості попередньо з’ясовується вміст суміжних відсіків, щоб уникнути вибухів газів, що накопичилися там, або боєприпасів.

У разі коли є небезпека вибуху танкера і відсіків наливних суден, бункери, цистерни та інші ємності, де ведуться роботи, можуть заповнюватися інертними газами, водою тощо.

157. Застосування електрокисневого способу різання в напівзатоплених ємностях і відсіках забороняється.

158. Під час проведення водолазних робіт із застосуванням плазмового різання слід вжити додаткових заходів щодо електробезпечності водолаза:

роботи повинні виконуватися у водолазному спорядженні із шоломом, що має спеціальне електроізоляційне покриття або виготовлений із діелектричного матеріалу;

на голову водолаза має бути надітий м’який ізолюючий (поролоновий) підшоломник.

159. У разі повідомлення від водолаза-зварювальника, що він відчуває хоча б найменші ознаки проходження електричного струму через його тіло, треба негайно вимкнути струм, підняти водолаза на поверхню та усунути причини, що викликали проходження струму через тіло водолаза.

160. У разі пошкодження сорочки (гідрокомбінезона) або шолома в процесі виконання робіт під водою і потрапляння води всередину водолазного спорядження необхідно негайно вимкнути електричний струм, підняти водолаза на поверхню і замінити пошкоджену частину спорядження.

161. У випадку ураження водолаза-зварника електричним струмом необхідно негайно підняти його на поверхню, швидко зняти з нього спорядження (за потреби розрізати водолазну сорочку або гідрокомбінезон) і до приходу лікаря-терапевта надати потерпілому першу медичну допомогу.

162. Інженерна розвідка водних перешкод з метою обладнання на них десантних, поромних та мостових переправ проводиться інженерно-розвідувальними дозорами (далі - ІРД), які включаються до складу загальновійськової розвідки або діють самостійно.

163. Для перевірки водних перешкод щодо наявності підводних загороджень та уточнення стану дна до складу ІРД включаються сапери-розвідники для ведення розвідки на глибині до 1,5 м, а на глибину більше 1,5 м та в умовах бойової обстановки, коли розвідка з поверхні води неможлива, - водолази-розвідники.

Перевірка берегів та прибережних ділянок дна водної перешкоди щодо наявності загороджень водолазно-розвідувальним дозором виконується двома способами.

164. Перший спосіб перевірки (мал. 47а): водолаз-розвідник, який працює з міношукачем, робить човникові рухи, рухаючись від зрізу води до фарватеру на глибину 1,8-2 м та назад. Команди про напрямок руху подаються по сигнальному кінцю водолазом, що забезпечує. Міни, які будуть знайдені водолазом, відмічаються буйками.

Перший спосіб застосовується у випадках, коли:

необхідно швидко забезпечити переправу плаваючих засобів;

уклін дна прибережних ділянок такий, що глибина 1,8-2 м починається на відстані не більше 20 м від зрізу води.

а)

24 м

б)

24 м

Мал. 47.Схема розвідки прибережної ділянки річки на наявність мін:

а - розвідка від зрізу річки до фарватеру; б - розвідка паралельно зрізу води; 1 - створні віхи межі ділянки; 2 - буйки, які визначають межі ділянки; 3 - водолаз-розвідник з міношукачем; 4 - сигнальний кінець; 5 - водолаз, що забезпечує; 6 - зріз води; 7 - напрямок руху водолаза-розвідника

165. Другий спосіб перевірки (мал. 47б): розвідка організовується в такій самій послідовності, як під час першого способу, з тією тільки різницею, що водолаз-розвідник рухається паралельно зрізу води, починаючи пошук мін з берега.

166. Результати розвідки в разі виявлення загороджень терміново доповідають командиру ІРД, залежно від рішення якого ІРД або продовжує роботу, або приступає до розвідки нової ділянки водної перешкоди. Розвідка водних перешкод для обладнання переправ проводиться з плавзасобів або з підводного положення.

167. Дії розвідувально-водолазного відділення з використанням плавзасобу для організації і проведення розвідки переправ та переправи танків під водою організовують таким чином: старший групи обирає місце розвідки за зовнішніми ознаками та попередніми розвідувальними даними або за картою і дає команду про початок розвідки.

Номери 2 - 4 проводять робочу перевірку водолазного спорядження. Номери 5 та 6 допомагають їм, а надалі забезпечують їх роботу під водою. Коли номери 2 та 5, що забезпечують, готові, вони приступають до розвідки прибережної ділянки річки на глибину до 2 м одним із способів, показаних на малюнку 48. Номер 7 приступає до розвідки берегової смуги річки.

Номери 1, 3, 4, 6, 8 - 11 сідають на плавзасіб і переправляються на протилежний берег, де номери 3, 6 та 8 діють аналогічно номерам 2, 5, 7.

Номери 1 та 9 визначають ширину водної перешкоди, характер ґрунту, швидкість течії, глибину водної перешкоди та інші дані щодо характеру водної перешкоди. Водолаз що страхує (номер 4), також може обстежити водну перешкоду або характер перепон, які були визначені за допомогою ехолота типу ІРЕЛ (або ехолота іншої модифікації).

Після закінчення розвідки прибережної частини річки на наявність мін та загороджень водолаз-розвідник (номер 2), використовуючи ручний пенетрометр, визначає прохідність дна на цих глибинах, після чого сапер-розвідник (номер 7), використовуючи гирьовий ударник та водолазний кренометр-кутомір, визначає прохідність вихідного берега та його уклін. Одночасно з водолазом-розвідником (номер 2) сапери-розвідники (номери 8, 9) перевіряють ступінь зараженості місця обладнання переправи, після чого приступають до знешкодження виявлених мін або перешкод під водою вибуховим електричним способом та позначають створи.

Після закінчення розвідки водної перешкоди командир ІРД заповнює картку інженерної розвідки (мал. 48). У разі виявлення загороджень водолази-розвідники та сапери-розвідники негайно доповідають командиру ІРД і відповідно до прийнятого рішення проводять розвідку нової ділянки водної перешкоди.

168. Склад та матеріальне забезпечення ІРД під час проведення інженерної розвідки водних перешкод з метою обладнання на них десантних, поромних та мостових переправ визначається окремо відповідно до конкретної задачі, яка стоїть перед ІРД.

169. На розвідку однієї траси для переправи танків під водою необхідно до однієї години. За наявності та використання спецмашин склад ІРД буде іншим. У цьому випадку потреби в призначенні спеціальних засобів немає, спрощуються способи дій та значно скорочується час для ведення розвідки.

170. Під час розвідки річки без засобів пересування, коли неможливо провести розвідку із застосуванням плавзасобів у разі зіткнення з противником (мал. 49), по лівій та правій межі ділянки, де проводиться розвідка, прокладаються ходові кінці з мітками з матеріалу (відмітками) через кожні 5 м.

Командир відділення та водолази-розвідники (номери 1 - 4) з’єднуються між собою з’єднувальним кінцем з інтервалом 10 м і рухаються до водної перешкоди. Занурившись на глибину 1,2 - 2 м, водолази зупиняються та перевіряють своє спорядження на герметичність, працездатність приладів розвідки і надійність зв’язку з берегом.

Командир відділення закріплює з’єднувальні кінці до ходових тросів. Потім за командою командира відділення всі водолази-розвідники починають рух у заданому напрямку, оглядаючи та перевіряючи кожний свою смугу міношукачем або металевим щупом.

У місцях відміток на ходових кінцях командир відділення та кінцевий водолаз (номер 4) зупиняються і подають установлений сигнал ударами металевих предметів, за яким водолази проводять замір глибини глибиноміром та записують дані в підводний водолазний планшет, а номери 2 та 3, крім того, визначають щільність ґрунту динамічним щільноміром.

При підході до протилежного берега на глибину 1,5 - 2 м усі водолази пересуваються по з’єднувальному кінцю на 5 м у бік течії та проводять розвідку в протилежному напрямку у вищезазначеній послідовності. Водолази номер 5 (водолаз, що страхує),7 та 8 займають оборону і спостерігають за противником, водолаз номер 6 підтримує зв’язок.

171. У тилу противника організація розвідки водної перешкоди для переправи танків під водою (мал. 50) проводиться в такій послідовності:

намічається напрямок руху водолазів та проводиться розвідка берега на наявність мінно-вибухових загороджень. Перша зміна водолазів-розвідників (номери 1, 2) за допомогою другої зміни (номери 3, 4) готується до спуску.

З’єднавшись між собою кінцем завдовжки 2 - 3 м, потай підходять до місця занурення, проводять перевірку водолазного спорядження на герметичність та виходять на намічену трасу, позначаючи своє місцезнаходження буйком.

Момент їх виходу під водою на трасу сповіщається командиром відділення умовним сигналом (ударом по балону у воді). За цим сигналом водолаз-розвідник (номер 1) (старший) зупиняється, перевіряє видимість азимутної шкали під водою, визначає напрямок руху та, упевнившись у можливості подальшого продовження руху за компасом, заміряє і записує через кожні 5 м руху глибину на трасі, що розвідується.

Мал. 48. Картка інженерної розвідки переправи танків під водою

Мал. 49. Схема розвідки траси руху танків групою водолазів-розвідників:

№ 1 - командир розвідувальної групи; № 2, 3, 4, 5 - водолази-розвідники; № 6 - телефоніст; № 7, 8 - спостерігачі;

1 - заанкерний ходовий трос; 2 - з’єднувальний кінець; 3 - телефонний кабель

Водолаз-розвідник (номер 2), рухаючись за номером 1, визначає прохідність дна водної перешкоди та шляхом огляду перевіряє наявність загороджень і перешкод (ями, каміння, великі корені тощо).

У момент досягнення протилежного берега водолаз-розвідник (номер 1) подає встановлений сигнал (уночі - ліхтарем) для виявлення спостерігачем місця виходу з вихідного берега. На протилежному березі визначається крутизна та прохідність берегової частини.

У разі наявності на протилежному березі противника водолази-розвідники, підійшовши до берега на глибину 1,5 - 2 м, спускаються вниз за течією на 20 - 30 м та, узявши зворотний азимут, повертаються до вихідного берега за новим напрямком.

Водолази-розвідники (номери 3, 4) обирають місце, з якого добре видно ділянку водної перешкоди, що розвідується, маскуються та ведуть спостереження за поверхнею води і противником.

Водолаз-розвідник (номер 4) за допомогою далекоміра визначає ширину водної перешкоди, а номер 3, одержавши сигнал від номерів 1, 2 про вихід на протилежний берег, визначає істинний азимут напрямку.

У разі використання водолазами-розвідниками засобів пересування під водою необхідно враховувати знесення. З цією метою залежно від швидкості течії та швидкості засобу пересування обирається кут випередження. Рух проводиться біля дна водної перешкоди із зупинками для проведення замірів та записування результатів розвідки.

Водолаз-розвідник (номер 1) визначає глибину річки, а номер 2 - прохідність дна.

У момент досягнення протилежного берега засіб пересування зупиняється та закріплюється у воді, а водолази ведуть розвідку берега та прибережної частини. Для більш точного визначення профілю дна річки необхідно зробити 2 - 3 проходи впоперек річки на протилежний берег та назад.

Одержані водолазами-розвідниками дані обробляються командиром розвідувальної групи, місце переправи прив’язується до орієнтирів на карті.

Мал. 50. Організація розвідки з виходом водолазів-розвідників на протилежний берег:

№ 1, № 2 - водолази-розвідники першої зміни; № 3, № 4 - водолази-розвідники другої зміни; № 5 - розвідник для охорони та зв’язку

172. Безпосередньо контроль за виконанням вимог цієї Інструкції здійснюють штатні водолазні спеціалісти.

За відсутності штатних водолазних спеціалістів контроль за виконанням цієї Інструкції покладається щорічно наказом командира організації на особу, що має водолазну кваліфікацію та склала іспит ВКК на допуск до керівництва водолазними спусками.

4. Організація контролю за дотриманням вимог заходів безпеки праці під час виконання водолазних спусків та робіт

1. Контроль за станом підготовки водолазів, виконання вимог цієї Інструкції, інших керівних нормативних документів із забезпечення безпеки проведення водолазних спусків і робіт здійснюється:

начальником служби водолазного забезпечення НГУ;

керівниками (заступниками) військових частин (з’єднань), що виконують водолазні спуски і роботи;

керівником водолазних робіт (під час виконання спусків і робіт);

службами охорони праці НГУ або МВС України.

2. Медичне забезпечення водолазів здійснюють штатні лікарі-терапевти згідно з вимогами цієї Інструкції.

За відсутності на катері (кораблі) і в підрозділі НГУ штатного лікаря-терапевта ці обов’язки наказом командира військової частини щороку покладаються на іншу особу з числа медичного персоналу, що допущена ВКК до медичного забезпечення водолазних спусків і робіт.

3. Особи, зазначені в пункті 1 цієї глави, зобов’язані здійснювати перевірки кораблів і підрозділів НГУ з питань підготовки водолазного складу.

Результати перевірок записуються до журналу водолазних робіт та вахтового журналу корабля із зазначенням строків усунення виявлених недоліків і доповідаються командиру корабля або підрозділу.

Особа, що здійснює перевірку, зобов’язана заборонити водолазні спуски за наявності недоліків щодо їх організації, утримання водолазної техніки та в разі незадовільних знань водолазів відповідно до вимог щодо присвоєння водолазної кваліфікації.

4. Контроль за безпекою водолазних спусків і робіт покладається на командира корабля або підрозділу, що використовує ці станції (водолазів).

5. Командири, що мають у своєму підпорядкуванні водолазів, відповідають за:

готовність командирів (капітанів) і їх старших помічників до керівництва водолазними роботами, а відповідних спеціалістів підрозділу - до керівництва водолазними спусками та їх медичним забезпеченням;

укомплектованість підрозділу водолазною технікою та майном відповідно до норм постачання, їх стан і готовність до використання;

обладнання, утримання полігонів підготовки і тренування водолазів;

готовність водолазів до виконання водолазних робіт та надання допомоги аварійному водолазу;

виконання чинних норм готовності, щорічних нормо-годин роботи під водою (кількості спусків) водолазів і операторів твердих водолазних пристроїв;

дотримання вимог цієї Інструкції, правильну організацію та безпеку проведення водолазних спусків і робіт.

6. Контроль за своєчасним технічним оглядом об’єктів водолазної техніки, технічною справністю та метрологічною готовністю засобів виміру покладається наказом по кораблю або підрозділу на інженерно-технічний персонал.

7. За загальну організацію та забезпечення безпеки відповідно до вимог цієї Інструкції в процесі виконання водолазних робіт відповідає керівник водолазних робіт.

8. За дотримання вимог цієї Інструкції, інших документів щодо забезпечення безпеки водолазних спусків і робіт під час водолазного спуску відповідає командир спуску.

5. Контроль і перевірка водолазної підготовки у НГУ

1. Контроль і перевірка водолазної підготовки в НГУ покладається на службу водолазного забезпечення НГУ (далі - НСВЗ НГУ).

Контроль за станом водолазної підготовки на кораблях в організаціях НГУ покладається на водолазних спеціалістів, заступників командирів кораблів і військових частин НГУ.

2. Усі кораблі і військові частини НГУ, що мають водолазів, повинні регулярно перевірятися з питань водолазної підготовки.

Складання заліків і перевірка відповідності кваліфікаційним вимогам водолазного складу (військовослужбовців, працівників НГУ, які мають водолазну кваліфікацію) проводиться відповідними ВКК щорічно згідно з вимогами цієї Інструкції.

3. Складання заліків з керівництва водолазними роботами проводитися щорічно посадовими особами НГУ - ЦВКК Головного управління НГУ.

Перевірка водолазної підготовки на кораблях і у військових частинах НГУ проводиться відповідно до планів бойової підготовки, але не рідше:

одного разу на рік - НСВЗ НГУ;

одного разу на півроку та перед кожним виходом корабля в море - водолазними спеціалістами.

4. План-графік перевірок водолазної підготовки складається на кораблях і у військових частинах НГУ на навчальний рік, погоджується з НСВЗ НГУ та затверджується відповідними командирами.

Під час перевірки водолазної підготовки на кораблях, у військових частинах НГУ за рішенням керівника перевірки можливе проведення навчань з організації водолазних спусків, надання допомоги аварійному водолазу з практичним спуском водолазів під воду.

5. Результати перевірки водолазної підготовки, висновки щодо готовності кораблів (підрозділів) до проведення водолазних спусків записуються в журнал водолазних робіт та в журнал бойової підготовки корабля (підрозділу), а на кораблях другого рангу і вище - в журнал бойової підготовки військової частини та оформляються відповідним актом.

Результати перевірки водолазної підготовки доповідаються:

спеціалістами служби водолазного забезпечення НГУ - командиру військової частини, яка підлягала перевірці, начальником управління спеціальних операцій НГУ;

спеціалістами військової частини (з’єднання) НГУ - командиру корабля і підрозділу НГУ.

У всіх випадках виявлені недоліки та зауваження повинні бути доведені до тих, хто перевірявся, із встановленням строків їх усунення.

За наявності порушень або недоліків, що впливають на безпеку проведення водолазних спусків, керівник перевірки (спеціаліст, який здійснює перевірку) зобов’язаний заборонити водолазні спуски, про що зробити запис у журналах водолазних робіт та бойової підготовки (де вони не передбачені - у вахтовому журналі) і повідомити про це відповідного командира (начальника).

Дозвіл на проведення водолазних спусків після усунення виявлених недоліків надається особою, яка заборонила спуски, або його начальником.

Кораблям із несправним водолазним спорядженням та обладнанням, непідготовленими водолазами, низькою організацією водолазних спусків вихід у море забороняється.

6. На кораблях проводиться перевірка укомплектованості водолазами і виконання ними встановлених щорічних нормо-годин роботи під водою (кількості спусків під воду):

укомплектованість особовим складом водолазів згідно із штатно-посадовою книгою; перевірка наявності водолазів;

виконання водолазами встановлених обов’язкових щорічних нормо-годин роботи під водою (кількість спусків) відповідно до присвоєних кваліфікацій;

у відповідного водолазного складу виконання встановлених обов’язкових щорічних нормо-годин роботи під водою (кількості спусків) за додатковими водолазними кваліфікаціями.

7. Перевірка виконання встановлених норм готовності водолазів за глибинами здійснюється для кораблів, обладнаних глибоководним водолазним комплексом.

Перевірка укомплектованості водолазною технікою і майном відповідно до норм постачання здійснюється за обліковими документами наявності водолазної техніки і майна, звіряється з нормами постачання.

8. Водолазне спорядження і обладнання, що зберігаються на водолазному посту, повинні бути укомплектовані, справні і готові до роботи. Несправне водолазне спорядження та обладнання повинні зберігатися окремо від справних і мати маркування «НЕСПРАВНЕ».

9. Аварійні випадки з водолазами підлягають розслідуванню, обліку та аналізу з метою всебічного вивчення обставин і причин їх виникнення, аналізу недоліків і здійснення заходів щодо їх подальшого запобігання.

6. Дезінфекція водолазного спорядження та засобів забезпечення водолазних спусків

1. Дезінфекція водолазного спорядження та засобів забезпечення водолазних спусків здійснюється з метою попередження інфекційних і шкірних захворювань у водолазів, а також для видалення забруднень у таких випадках:

після одержання зі складів або з інших підприємств, організацій перед використанням;

після щорічної повної перевірки;

у разі забруднення і після ремонту в процесі експлуатації;

з появою інфекційних захворювань у водолазів, що користувалися спорядженням;

перед кожним спуском під воду.

2. Для дезінфекції водолазного спорядження, засобів забезпечення водолазних спусків використовується етиловий ректифікований спирт.

3. Вузли та деталі водолазного спорядження, що підлягають дезінфекції, ретельно очищають, обмивають кип’яченою водою, охолодженою до температури 40 - 50 ° С, насухо протирають чистим ганчір’ям. Для кращого очищення використовується вода спочатку мильна, потім чиста.

Дезінфекція дихальних мішків, регенеративних патронів, дихальних автоматів, редукторів, шлангів, трубопроводів тощо проводиться шляхом заливання спирту.

Дезінфекція шоломів, масок, напівмасок, загубників, фланців і підкомірців сорочок тощо здійснюється протиранням тампонами, змоченими в спирті.

Тампони виготовляють з чистого ганчір’я або марлі. Застосовувати гігроскопічну вату для виготовлення тампонів під час дезінфікування спорядження забороняється.

Вузли та деталі водолазного спорядження і засобів забезпечення водолазних спусків, які дезінфікуються заливанням спирту, після дезінфекції повинні бути продуті повітрям і ретельно просушені, а ті, що дезінфікуються протиранням, - протерті чистими сухими тампонами. Після дезінфекції на вузлах і деталях не повинно бути обривів ганчір’я або марлі.

4. Після спусків у воду, забруднену господарсько-побутовими стоками, водолазну сорочку, гідрокомбінезон, дихальний апарат, шланги та інші частини водолазного спорядження, засобів забезпечення водолазних спусків обмивають чистою водою з милом, потім протирають або обмивають 0,5 % розчином хлорного вапна, чистою водою і потім протирають.

5. Дезінфекцію шлангової лінії роблять без її розбирання таким чином: обмивають кип’яченою водою, охолодженою до температури 40–50 ° С, продувають повітрям, потім промивають спиртом і знову водою, після чого знову продувають повітрям. Вільні штуцери шлангів обв’язують чистим ганчір’ям.

6. Клапанну коробку розбирають, промивають кип’яченою водою, охолодженою до температури 40 - 50 ° С, протирають ганчір’ям і тампоном, змоченим у спирті. При збиранні необхідно стежити, щоб на хрестовині, сідлі клапана і на самому клапані не залишилися сліди ганчір’я або марлі, які можуть порушити герметичність клапанів.

7. Трубки вдиху та видиху, дихальний мішок промивають кип’яченою водою, після чого дезінфікують спиртом шляхом заливання його всередину і рівномірно розподіляють по внутрішній поверхні.

Після обробки спиртом трубки і дихальний мішок промивають кип’яченою водою та просушують.

8. Дихальний апарат, редуктор, механізм подачі кисню, вентиль, пускач, відсікач, механізм подачі, автомат промивання, перемикач тощо розбирають, деталі промивають спиртом і просушують.

9. Інжекторний пристрій від’єднують, дифузор промивають спиртом і потім просушують. Під час промивання дифузора використовують м’яку щітку, що виключає пошкодження сопла.

10. Регенеративні патрони промивають прісною водою, просушують і дезінфікують спиртом, заливаючи його всередину та рівномірно розподіляючи по внутрішній поверхні. Залишки спирту видаляють, коробки (патрони) просушують.

11. Пульт подачі газу (пульт керування) знежирюють спиртом. З цією метою від пульта від’єднують водолазні шланги і закривають запірні вентилі, знімають манометри високого та низького тиску, у трубопроводи заливають спирт і залишають пульт у такому положенні на 10 - 15 хвилин, потім відкривають запірні вентилі, продувають усі магістралі киснем, азотом або киснево-гелієвою сумішшю.

12. Повітряні, киснево-гелієві та повітряно-гелієві магістралі водолазних комплексів знежирюють спиртом. Для цього магістралі, які можна зняти, знімають, один кінець заглушують і заливають магістраль спиртом. На магістралях, які зняти не можна, заглушують усі отвори, через які можливий витік спирту, і заливають у магістраль спирт. У такому положенні магістралі витримують 10 - 15 хвилин, після чого заглушки знімають, магістралі продувають повітрям або киснево-гелієвою сумішшю.

13. Повітряні балони дезінфікують луженням. У зняті зі штатних місць балони заливають розчинену в гарячій воді каустичну соду (200 г лугу КОН на 10 л води). Для кращого очищення внутрішньої поверхні балон з розчином кілька разів перекочують, після чого лужний розчин з балона виливають, промивають двічі гарячою прісною водою, продувають стисненим повітрям, установлюють балон на місце. За наявності корозії на внутрішніх стінках балона в нього під час луження засипають дрібну металеву стружку. Якщо балон зняти зі штатного місця неможливо, його лужать, пропарюють, промивають чистою водою та продувають повітрям на місці.

14. Трубопроводи високого і низького тиску водолазних дихальних апаратів знімають, один кінець заглушують і заливають спиртом. У такому положенні трубопровід витримують протягом 10 - 15 хвилин, після чого заглушки знімають і продувають киснево-гелієвою сумішшю.

15. Водолазна вовняна білизна, утеплювачі та предмети теплого одягу, що одягають водолази під час спусків під воду, повинні пратися не рідше ніж через 16 спусків. У разі виникнення у водолазів інфекційних і шкірних захворювань водолазна вовняна білизна, поролонові утеплювачі, предмети теплого одягу, костюми електро- і водообігріву здають на дезінфекцію.

16. Щороку під час повної перевірки водолазних помп промивають канали їхнього фундаменту і приймача повітря спочатку лужним розчином (5 - 6 г лугу на 1 л води), потім кип’яченою прісною водою, охолодженою до температури 40 - 50 ° С, після чого їх просушують.

17. У разі забруднення відсіків декомпресійних барокамер їх дезінфікують мильним розчином з наступним обмиванням поверхонь прісною водою, охолодженою до температури 40 - 50 ° С.

7. Порядок утримання водолазної техніки та спорядження

1. Безпека водолазних спусків залежить насамперед від справності водолазного спорядження і засобів забезпечення спусків, що у свою чергу забезпечується правильною експлуатацією і належним доглядом. Неприпустиме навіть мінімальне порушення правил експлуатації водолазної техніки, оскільки це може призвести до нещасних випадків.

Після робіт під водою водолазне спорядження повинно бути приведене в робочий стан, зберігатися в зібраному вигляді на відведених для цього місцях.

2. У територіальних управліннях (військових частинах, підрозділах) НГУ, що мають водолазів і обладнані постами для спусків, водолазне спорядження повинно утримуватися в приміщенні водолазного поста. Приміщення повинно мати зручний вихід до місця спуску водолазів (на палубу за борт), бути сухим, опалюваним, зручним для розміщення в ньому водолазного спорядження та інструментів, необхідних для ведення водолазних робіт, а також вдягання спорядження на водолазів, що готуються до спуску.

3. Під час обладнання водолазного поста в холодну пору року для розташування водолазного спорядження і засобів забезпечення має бути споруджено опалюване приміщення, а якщо це неможливо - брезентовий намет. Якщо пост спуску водолазів розташований на плавзасобі, де немає можливості обладнати зачинене приміщення, водолазне майно повинно утримувати в пакувальних ящиках або в мішках, що не намокають, та в сумках.

4. Зберігати в приміщенні водолазного поста майно і матеріали, які не належать до водолазної техніки, забороняється.

Допускається зберігання частини водолазного спорядження та обладнання (шланги, шоломи, кабелі телефонного зв’язку, спускові, ходові і сигнальні кінці) на верхній палубі в зачохленому вигляді.

5. Водолазне спорядження та обладнання, що зберігається на водолазному посту, повинно бути комплектним, справним і готовим до роботи. Несправне водолазне спорядження, майно та прилади повинно зберігатися окремо від справних і мати маркування «несправне».

Зберігання водолазного спорядження у сховищах на берегових базах військових частин і організацій здійснюється відповідно до правил зберігання рятувального майна.

6. Вхід у сховища водолазного майна стороннім особам забороняється. Відповідальні за утримання водолазного майна не повинні допускати забруднення приміщень матеріалами, які можуть привести до пошкодження гумових частин і деталей спорядження.

7. Балони з киснем, як правило, зберігаються окремо від балонів з іншими газами і газовими сумішами. У випадку спільного зберігання в одному приміщенні різних газів балони повинні бути розміщені та закріплені за секціями, мати відповідне маркування («кисень», «гелій», «5 % КАГС» тощо) з урахуванням вимог «Правил будови та безпечної експлуатації посудин, що працюють під тиском (НПАОП 0.00-1.59.87)».

Балони для стиснених газів з одягнутими захисними ковпаками зберігаються у вертикальному положенні на стійках (стелажах). Балони повинні бути пофарбовані емалевою фарбою встановленого для кожного газу кольору та мати колір і написи на балонах (додаток 28).

8. Хімічні речовини, кисневі насоси, контрольно-вимірювальна апаратура та прилади газового аналізу розміщуються і зберігаються в роздільних приміщеннях. На об’єктах, де немає можливості виділити для такої мети окреме приміщення, робляться відповідні відгородження. Зберігати в зазначених приміщеннях інше обладнання забороняється.

9. Для заряджання і розряджання регенеративних патронів дихальних апаратів повинно бути передбачено окреме приміщення, обладнане ванною із системою спуску води, калорифером з вентилятором - для їх просушування, примусовою витяжною вентиляцією - для видалення пилу під час просіювання речовини, шлангом від системи повітря середнього тиску - для продування патронів після заряджання, підведено прісну воду - для промивання регенеративних патронів.

Заряджання і розряджання регенеративних патронів дихальних апаратів можна робити і на відкритому повітрі, просіювати регенеративну речовину при цьому треба з урахуванням напрямку вітру, щоб пил не потрапляв на відкриті частини тіла.

10. Металеві частини спорядження (шоломи, вантажі, калоші) після спусків повинні очищатися від забруднення, промиватися прісною водою та укладатися на свої штатні місця.

Шкіряні вироби і деталі після просушування змазуються технічним вазеліном. Штуцери шлангів обв’язуються чистим дрантям.

Зовнішню поверхню шоломів дозволяється чистити, застосовуючи мазь або рідину для чищення металевих предметів. Застосовувати з цією метою інші засоби (наждачний папір, пісок тощо) забороняється.

11. Спускові, ходові і сигнальні кінці після спусків повинні бути просушені, згорнуті в бухти або намотані на котушки, зачохлені або прибрані в закрите приміщення. Інструмент, що використовується для виконання водолазних робіт, протирається дрантям і після просушування змотується та прибирається на штатні місця. Устаткування спускопіднімальних пристроїв приводиться у вихідне положення і розкріплюється по-похідному.

12. Водолазні дихальні апарати після спусків повинні бути промиті прісною водою і просушені. Наліт солей та окису, що з’являється на вузлах, корпусі, повинен зніматися під час періодичних оглядів і перевірок дихальних апаратів.

Апарати з відкритою схемою дихання, що зберігаються на водолазному посту, повинні бути заряджені повітрям до робочого тиску. Якщо спуски в них не проводяться тривалий час, їх щомісяця перезаряджають стисненим повітрям.

13. Клапанні коробки водолазних дихальних апаратів (дихальні автомати) після спуску повинні бути розібрані, усі деталі, гофровані трубки вдиху та видиху промиті прісною водою, просушені, регенеративні патрони розряджені від хімічної речовини, добре промиті прісною водою, просушені, підготовлені до заряджання.

14. Заряджати регенеративні патрони за наявності вологи на внутрішніх поверхнях забороняється.

Запасні регенеративні патрони, призначені для заміни відпрацьованих, після заряджання повинні бути продуті повітрям, їх патрубки (вхідний і вихідний) повинні бути заглушені. Заглушки також установлюються на штуцери вентилів заряджених балонів з киснем і газовими сумішами під час зберігання та транспортування.

15. Водолазні дихальні апарати, що перебувають у готовності до використання, повинні бути заряджені, заглушені і покладені на штатні місця. Перезаряджання апаратів здійснюється після їхнього використання, але не рідше одного разу на рік.

16. Водолазні шланги після спусків повинні бути продуті повітрям, укладені в бухти на дерев’яних підкладках, на барабани котушок або в кошики і після сушіння зачохлені.

17. Водолазні сорочки і гідрокомбінезони (гідрокостюми) після спусків повинні бути промиті прісною водою, просушені зовні та зсередини, розвішані на вішалках для зберігання. Допускається зберігання водолазних сорочок і гідрокомбінезонів (гідрокостюмів) після просушування в складеному вигляді.

18. Теплозахисний одяг водолазів (костюми електро- і водообігріву, комплекти вовняної водолазної білизни, утеплювачі, хутряні носки тощо) повинен зберігатися в рундуках або шафах приміщень водолазного поста (коморі) чистим, добре просушеним.

19. Водолазні телефонні (гідроакустичні) станції після закінчення спусків повинні бути відключені від джерел живлення, а на вихідні штепсельні рознімачі накручені заглушки.

У разі тривалого зберігання телефон і мікрофон виймають зі спорядження та укладають у ящики для зберігання телефонного майна.

20. Ємності з частково невикористаною регенеративною речовиною і хімічним поглиначем герметизуються, відпрацьована речовина знищується.

Зберігання відпрацьованих регенеративних речовин і хімічних поглиначів забороняється.

21. Особи, які відповідають за утримання водолазного майна (поста), повинні контролювати дотримання чистоти та не допускати забруднення його пальним, мастильними та іншими матеріалами, які можуть викликати псування гумово-тканих виробів спорядження, корозію його металевих частин, привести до передчасного зношування.

У приміщення, де зберігається водолазна техніка, доступ осіб, у завідування яких вона не входить, повинен бути виключений.

22. Періодичні огляди, перевірки водолазної техніки, водолазного спорядження та майна здійснюються відповідно до інструкцій з їх експлуатації.

8. Дезінфекція, дегазація і дезактивація водолазного спорядження і засобів забезпечення спусків

1. Водолазне спорядження дезінфікують з метою попередження інфекційних і шкірних захворювань у водолазів, а також для видалення забруднень:

після отримання зі сховищ;

перед початком експлуатації;

у разі забруднення в процесі експлуатації;

у разі появи інфекційних захворювань у водолазів, що користувалися спорядженням;

перед кожним спуском під воду в разі використання одного спорядження різними особами.

2. Для дезінфекції водолазного спорядження використовується харчовий 96 % етиловий спирт-ректифікат, що витрачається за встановленими нормами. Використовувати для дезінфекції будь-які інші дезінфекційні засоби, у тому числі спирт-сирець і денатурат, забороняється.

3. Водолазні шоломи обмивають усередині мильною водою, протирають полотняною ганчіркою, а потім марлею, змоченою спиртом. Обтирати шолом гігроскопічною ватою, волокна якої можуть залишатися на стінках шолома або потрапити до головного клапана, забороняється.

4. Водолазна сорочка у випадку замокання з внутрішньої сторони вивертається, миється прісною водою і просушується. У випадку забруднення внутрішньої поверхні водолазна сорочка вивертається, миється мильною водою, а потім просушується. Внутрішня поверхня гумового фланця протирається марлею, змоченою спиртом, після вдягання сорочки на водолаза.

5. Водолазні шланги дезінфікують з метою усунення тальку, сірки, пилу і домішок мастила. Дезінфекції підлягають одночасно всі коліна зібраної лінії шланга водолазної станції. Водолазні шланги дезінфікують у такому порядку: промивають кип’яченою водою температури 40-50 ° С; продувають повітрям; промивають спиртом, після чого знову промивають охолодженою водою і продувають повітрям. Кінці лінії шлангів закривають чистою ганчіркою.

6. Гідрокомбінезони у випадку забруднення внутрішньої поверхні вивертають, обмивають мильною водою, потім прісною і просушують. Шоломи гідрокомбінезона із загубником або напівмаскою обмивають кип’яченою водою температури 40-50 ° С і просушують, а перед спуском обтирають марлею, змоченою спиртом.

7. Клапанну коробку розбирають, промивають кип’яченою водою температури 40-50 ° С, протирають ганчіркою і дезінфікують спиртом. Під час складання необхідно стежити за тим, щоб на деталях не залишилися шматки ганчірки або марлі, що можуть порушити герметичність клапанів.

8. Трубки вдиху і видиху промивають кип’яченою водою температури 40-50 ° С не менше двох разів, після чого дезінфікують спиртом. Спирт заливають усередину та рівномірно розподіляють по внутрішній поверхні трубок. Після оброблення спиртом трубки промивають водою і просушують.

9. Дихальний мішок промивають кип’яченою водою температури 40-50 ° С не менше двох разів, після чого дезінфікують спиртом. Спирт заливається усередину мішка і рівномірно розподіляється по внутрішній поверхні. Після оброблення спиртом мішок промивають водою та просушують. Легеневий автомат розбирають, деталі його промивають спочатку водою, а потім спиртом, просушують і встановлюють на місце. Редуктори, вентилі основної та резервної подачі розбирають, деталі промивають спиртом і просушують. У внутрішню порожнину корпусу заливають спирт і промивають її, після чого просушують і роблять складання механізму. Кисневі вентилі обезжирюють після виправлення вентиля, пов’язаного з його розбиранням. Вентиль розбирається, деталі його промивають спиртом та встановлюють на місце. Регенеративні коробки і патрони промивають у прісній воді та просушують, після цього за наявності інфекційних захворювань протирають внутрішні поверхні марлею, змоченою спиртом.

10. Водолазну вовняну білизну і предмети теплого одягу, що одягають водолази під час спусків під воду, слід періодично прати. У разі появи у водолазів інфекційних та шкіряних захворювань водолазна вовняна білизна, предмети теплого одягу і поролонові костюми здаються на дезінфекцію.

11. Повітряні балони компресорних водолазних станцій, сховища повітря рекомпресійних камер один раз на рік підлягають огляду. Забруднені відсіки декомпресійних камер дезінфікують мильним розчином з наступним обмиванням поверхонь прісною водою, нагрітою до температури 40 - 50 ° С.

12. Під час водолазних робіт і після їх закінчення водолази проводять повну або часткову дегазацію і дезактивацію забруднених частин водолазного спорядження та засобів забезпечення спусків під керівництвом спеціаліста військ радіаційно-хімічної безпеки, оскільки під час спусків в умовах хімічного або радіоактивного зараження води і повітря водолазне спорядження та засоби забезпечення спусків піддаються забрудненню хімічними і радіоактивними продуктами та можуть тривалий час залишатися джерелом зараження.

13. Часткова дегазація і дезактивація проводяться під час кожного виходу водолаза з води для видалення основної маси отруйних та радіоактивних речовин із зовнішніх поверхонь частин спорядження і засобів забезпечення спусків з метою повторного використання цього спорядження. З водолаза, що вийшов із води, знімають спорядження і ретельно оглядають. У разі виявлення на спорядженні масляних плям їх перевіряють на наявність отруйних речовин. У разі виявлення отруйних речовин проводять дегазацію тампонами з ганчір’я, змоченими у відповідному дегазаторі. За відсутності дегазатора плями видаляють тампонами, змоченими в органічних розчинниках (дихлоретан, бензин, гас тощо), з наступним обмиванням обробленого місця водою. Якщо плям не виявлено, спорядження обмивають чистою водою.

14. Дезактивація проводиться обмиванням водолазного спорядження і засобів забезпечення спусків незараженою водою з пожежного шланга або з цебер із застосуванням мочалок або щіток з подальшим обробленням дезактивуючими розчинами.

15. Водолазні шланги, кабелі, сигнальні кінці дегазують і дезактивують у міру їхнього вибирання з води під час підйому водолаза. Водолазні сорочки перед початком дегазації і дезактивації попередньо з’єднують із шоломами, а скафандри підвішують.

16. Повна дегазація і дезактивація водолазного спорядження та засобів забезпечення спусків проводиться після закінчення водолазних спусків на спеціально відведеній ділянці після виходу із зараженого району. Особовий склад, що залучається до проведення повної дегазації і дезактивації, повинен бути в засобах індивідуального захисту та виконувати загальні правила безпеки дегазаційних і дезактиваційних робіт. Спорядження і засоби забезпечення спусків розташовують так, щоб усі поверхні були легко доступними для оброблення. Для запобігання потраплянню зараженої води на внутрішню поверхню водолазної сорочки її з’єднують із шоломом, апендикс гідрокомбінезона заджгутовують, клапани закривають, штуцери заглушують, а регенеративні патрони закривають заглушками. Оброблення проводиться дегазуючими і дезактивуючими розчинами з одночасним протиранням щітками. Особливо ретельно протирають шви сорочок, гідрокомбінезонів і поглиблення в металевих частинах спорядження. Після оброблення розчини змивають знезараженою водою.

17. Повна дезактивація перевіряється дозиметристом підрозділу радіохімічного захисту. Якщо зниження ступеня зараженості не доведено до встановлених норм, дезактивацію проводять повторно. Якщо повторна дезактивація не дає необхідних результатів, частини водолазного спорядження і засоби забезпечення спусків розташовують у відведених місцях збереження для природного зниження ступеня радіоактивної зараженості.

IV. Медичне забезпечення водолазних спусків та робіт

1. Права та обов’язки лікарів-терапевтів

1. Вимоги цієї Інструкції обов’язкові для штатних лікарів-терапевтів та осіб, що здійснюють медичне забезпечення водолазних спусків відповідно до кваліфікаційних вимог і функціональних обов’язків.

2. У НГУ медичне забезпечення водолазних спусків та робіт, а також водолазів у період між водолазними спусками та роботами покладається на штатних лікарів-терапевтів. За відсутності штатного лікаря-терапевта наказом начальника територіального управління (військової частини) НГУ медичне забезпечення водолазних спусків та робіт може бути покладено на лікаря-терапевта (або лікаря іншої спеціальності), які пройшли відповідну підготовку зі спеціальної фізіології. Медичне забезпечення експериментальних і навчальних водолазних спусків у територіальних управліннях (військових частинах) НГУ покладається тільки на штатних лікарів-терапевтів.

3. Лікарі-терапевти мають право забезпечувати всі види водолазних спусків та робіт на будь-яких глибинах. Лікарі-терапевти мають право забезпечувати водолазні спуски та роботи на глибинах до 60 м (крім експериментальних і навчальних водолазних спусків).

Лікарем-терапевтом є лікар, який обіймає посаду «лікар-терапевт», пройшов спеціалізацію або курси тематичного вдосконалення за курсом «спеціальна фізіологія» у відповідному вищому медичному навчальному закладі та допущений ВКК.

Лікарі-терапевти, які залучаються до медичного забезпечення водолазних спусків та робіт, також повинні пройти спеціалізацію або курси тематичного вдосконалення за курсом «спеціальна фізіологія» у відповідному вищому начальному закладі та допущені ВКК. Їх допуск до самостійного забезпечення водолазних спусків та робіт оформляється наказом начальника територіального управління (військової частини) НГУ після проходження відповідної підготовки зі спеціальної фізіології та на підставі протокола ВКК.

4. Норма годин тренувальних спусків у водолазній барокамері для штатних лікарів-терапевтів становить 40 годин на рік.

Лікарі-терапевти, а також особи, що залучаються до медичного забезпечення водолазних спусків та робіт, за висновком ВКК з огляду водолазів повинні бути придатними за станом здоров’я до перебування у водолазних барокамерах під тиском до 1 мПа (10 кгс/см - 2 або 100 мм водного стовпчика).

5. Штатні лікарі-терапевти повинні проходити ВЛК з огляду водолазів щороку, а інші особи, що залучаються до медичного забезпечення водолазних спусків та робіт, - безпосередньо перед складанням заліку ВКК на допуск до медичного забезпечення водолазних спусків та робіт.

6. Щороку штатні лікарі-терапевти та інші особи, указані в пунктах 2, 3 глави 1 цього розділу, складають залік ВКК на допуск до медичного забезпечення водолазних спусків та робіт. У допуску обов’язково вказуються глибини забезпечення (20, 45, 60 м або гранична глибина), типи водолазного спорядження, види спусків та робіт.

7. Для більш ретельного вивчення умов водолазної праці і подальшого вдосконалення питань медичного забезпечення водолазних спусків та робіт лікарям-терапевтам рекомендується проходити додаткове навчання та отримувати водолазну кваліфікацію, мати допуск та періодично брати участь у спусках під воду в усіх водолазних спорядженнях (за можливості і в жорстких водолазних пристроях). Командири кораблів і організацій НГУ зобов’язані сприяти лікарям-терапевтам в отриманні і вдосконаленні ними водолазної кваліфікації.

8. Офіцери медичної служби, які обіймають штатні посади лікарів-терапевтів та виконали встановлені щорічні нормо-години тренувальних спусків у барокамері, мають право на додаткову відпустку відповідно до чинного законодавства.

9. Медичне забезпечення водолазних спусків та робіт у НГУ включає проведення загальних і спеціальних медичних заходів. Загальні медичні заходи проводяться відповідно до вимог цієї Інструкції та Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за № 1109/15800 (із змінами).

Спеціальні медичні заходи, обумовлені особливостями водолазної праці, проводяться відповідно до вимог цього розділу та включають:

медичне забезпечення водолазних спусків;

медичне забезпечення водолазів у період між водолазними спусками.

2. Медичне забезпечення водолазних спусків та робіт на малі і середні глибини

1. Медичне забезпечення водолазних спусків та робіт на малі і середні глибини включає:

медичний огляд та опитування водолазів щодо скарг на стан здоров’я перед спуском;

контроль за приготуванням дихальних газових сумішей;

проведення аналізів повітря, дихальних газових сумішей, регенеративних і поглинальних речовин;

санітарно-гігієнічний контроль за підготовкою та використанням водолазного спорядження, жорстких водолазних пристроїв і барокамер;

контроль за самопочуттям водолазів під час роботи під водою;

вибір режимів декомпресії і контроль за їх проведенням;

надання медичної допомоги водолазам та їх лікування в разі захворювань і травм;

контроль за встановленим режимом праці і відпочинку водолазів;

облік і звітність щодо професійних захворювань водолазів.

2. Результати медичного огляду та опитування водолазів щодо скарг на стан здоров’я заносяться до контрольного аркуша опитування та медичного огляду водолазів перед початком водолазних спусків (додаток 29) та графу 16 журналу водолазних робіт у вигляді записів «Допущений» або «Не допущений унаслідок (вказується причина)».

Протипоказаннями до водолазних спусків є:

скарги на стан здоров’я;

відмова водолаза від спуску (з будь-яких причин);

незадовільний морально-психологічний стан, нервово-психічне збудження;

ознаки алкогольного сп’яніння, впливу наркотичних, психотропних речовин та їх наслідки.

За наявності скарг на стан здоров’я водолази направляються на огляд лікарем-терапевтом (лікарем військової частини) для вирішення питання щодо допуску до подальших спусків або обстеження та лікування.

Крім того, водолазів не допускають до спусків, якщо у медичній книжці водолаза НГУ (додаток 30) немає висновку ВЛК з огляду водолазів на поточний рік.

3. Після перенесених професійних водолазних захворювань, що закінчилися повним одужанням, лікар-терапевт на підставі результатів спостережень і консультацій звільняє водолаза від спусків під воду (рахуючи з дня закінчення лікувальної рекомпресії або інших лікувальних заходів, що проводилися під час захворювання) на такі строки:

отруєння киснем, вуглекислим і вихлопними газами - 7 діб;

декомпресійна хвороба легкої форми - 10 діб;

декомпресійна хвороба середньої форми - 15 діб;

декомпресійна хвороба важкої форми - 20 діб.

Після баротравми легенів і декомпресійної хвороби із синдромом Меньєра період звільнення від спусків під воду або придатність до водолазних спусків визначає ВЛК з огляду водолазів.

Після інших захворювань строки звільнення водолаза від спусків під воду встановлює лікар-терапевт на підставі висновку лікаря-фахівця закладу охорони здоров’я.

4. Лікар-терапевт або інша особа, що здійснює медичне забезпечення водолазного спуску та робіт, повинна стежити за правильним вибором газів і дихальних сумішей залежно від глибини спуску і виду водолазного спорядження. Аналізи повітря, регенеративних і поглинальних речовин проводять відповідно до вимог правил безпеки під час роботи регенеративних і поглинальних речовин. Результати аналізу повітря, регенеративних і поглинальних речовин записують у журнал обліку.

5. Санітарно-гігієнічний контроль за підготовкою і використанням водолазного спорядження, жорстких водолазних пристроїв і барокамер включає спостереження за своєчасністю і якістю їх дезінфекції. Контроль за самопочуттям водолазів під час роботи під водою здійснюється шляхом періодичних (не рідше ніж через 4 - 5 хвилин) запитів про самопочуття по телефону або сигнальному кінцю. У разі поганого самопочуття водолаза або за відсутності відповіді на черговий запит про самопочуття повинна негайно надаватись медична допомога.

6. Медична допомога за основними видами водолазних захворювань надається за зразком (додаток 31).

7. Режим декомпресії обирають окремо для кожного спуску водолаза відповідно до таблиць режимів декомпресії водолазів після спусків на малі і середні глибини та правил їх застосування (додаток 32).

8. У процесі декомпресії точність утримання глибини (тиску) повинна бути не менше ± 0,5 м. Якщо водолаз під час підйому за режимом декомпресії пропустить першу зупинку, його необхідно якнайшвидше (протягом 3 хвилин) спустити на глибину на 4 м нижче першої зупинки, зазначеної в обраному режимі. На цій зупинці водолаза витримують 5 хвилин, а потім проводять декомпресію за продовженим режимом (час підйому, зворотного занурення і перебування на ґрунті на 4 м нижче першої зупинки зараховується, як час перебування на ґрунті: 10 м - 4 хвилини; 8 м - 5 хвилин тощо).

9. Якщо під час підйому за режимом декомпресії водолаз сплив на поверхню, його необхідно знову спустити на ґрунт, протримати там 5 хвилин, а потім піднімати за продовженим режимом декомпресії відповідно до загального часу перебування водолаза на ґрунті з урахуванням часу підйому, спливання на поверхню, зворотного занурення і повторного перебування на ґрунті.

10. Під час лікування професійних водолазних захворювань використовується водолазна аптечка згідно з описом (додаток 28). За стан і своєчасне поповнення витрачених матеріалів аптечки відповідає командир водолазного підрозділу, а контроль здійснює начальник медичної служби територіального управління (військової частини) НГУ.

11. На хворого водолаза оформляється карта обліку водолазного захворювання (додаток 33) у трьох екземплярах. Два примірники картки направляються разом із хворим водолазом до лікаря-терапевта, який проводить лікування постраждалого. Заповнення картки проводить особа, що здійснювала медичне забезпечення водолазних спусків. Картка повинна зберігатися в начальника медичної служби територіального управління (військової частини) НГУ протягом 5 років.

12. Медичне забезпечення водолазів у період між водолазними спусками та роботами включає:

щорічний медичний огляд із записом результатів у медичну книжку водолаза і журнал протоколів ВЛК з огляду водолазів;

щомісячні медичні огляди водолазів;

надання медичної допомоги із записом діагнозу і проведеного лікування в медичну книжку водолаза та амбулаторний журнал;

контроль за режимом праці і відпочинку;

контроль за харчуванням водолазів;

контроль за фізичною підготовкою.

13. Контроль за режимом праці і відпочинку водолазів здійснюється за участю лікаря-терапевта. Лікар-терапевт бере участь у складанні планів водолазних спусків і щоквартальних перевірок фактичної участі водолазів у водолазних спусках.

Протягом часу звільнення від спусків, водолази можуть готувати спорядження до спуску і залучатися до забезпечення спусків інших водолазів.

Повним відпочинком водолазів до і після спусків уважається звільнення їх від усіх видів робіт. У цей період допускається тільки медичний огляд. Після добового чергування і нічної вахти водолази протягом 12 годин до спусків не допускаються.

14. Після експериментальних водолазних спусків, пов’язаних з випробуваннями нового спорядження, техніки, режимів декомпресії, обов’язковий час перебування водолазів на катері (кораблі) незалежно від глибини спуску повинен становити одну добу. Тривалість відпочинку водолазів може бути збільшена в разі спусків малотренованих водолазів, а також після виконання важких підводних робіт. Під час цілодобових водолазних робіт водолази кожної зміни повинні спати не менше 8 годин на добу. Зменшувати тривалість відпочинку водолазів до 4 - 6 годин дозволяється у випадках, пов’язаних з рятуванням особового складу аварійного об’єкта і наданням допомоги аварійному водолазу.

15. Харчування водолазів повинно бути організовано таким чином, щоб кожен водолаз мав можливість отримувати гарячу їжу за 2 години до початку спуску, а також відразу після підйому на поверхню. У разі тривалої декомпресії в барокамері (більше 5 - 6 годин) і лікувальної рекомпресії гаряча їжа передається в камеру. Їжа повинна бути висококалорійною і не надмірною за кількістю. У раціон харчування в день спусків не повинні входити продукти, що викликають інтенсивне газоутворення в кишечнику.

16. Фізична підготовка водолазів проводиться в години навчань, передбачені розпорядком дня.

Під час фізичної підготовки і занять спортом увага повинна приділятися видам спорту, які розвивають силові якості і витривалість (плавання, важка атлетика, біг, гімнастика, боротьба). Займатися боксом водолазам не рекомендується.

Командувач

Національної гвардії України

генерал-лейтенант

Ю.В. Аллеров

Додаток 1

до Інструкції з організації

водолазних спусків та робіт

у Національній гвардії України

(пункт 7 розділу І)

ЖУРНАЛ

водолазних робіт

Додаток 2

до Інструкції з організації

водолазних спусків та робіт

у Національній гвардії України

(пункт 7 розділу І)

ОСОБИСТА КНИЖКА

водолаза

Додаток 3

до Інструкції з організації

водолазних спусків та робіт

у Національній гвардії України

(пункт 7 розділу І)

ВИТЯГ

з журналу водолазних робіт

Додаток 4

до Інструкції з організації

водолазних спусків та робіт

у Національній гвардії України

(пункт 23 розділу IІ)

КВАЛІФІКАЦІЙНІ ВИМОГИ

для присвоєння водолазних кваліфікацій військовослужбовцям

Водолазна кваліфікація

Кваліфікаційні вимоги

1

2

Основні водолазні кваліфікації

Водолаз

1. Повинен:

пройти підготовку в навчальному підрозділі відповідно до програми;

виконати кількість навчальних спусків під воду, установлену програмою

2. Повинен знати:

організацію водолазних спусків на глибини до 60 м;

усі типи водолазних споряджень та засоби забезпечення, вивчення яких передбачено програмою;

способи виконання типових водолазних робіт;

фізичні і фізіологічні особливості водолазних спусків;

правила техніки безпеки під час виконання водолазних робіт і способи надання допомоги водолазам в аварійних ситуаціях;

правила зберігання, перевірки, підготовки, виявлення та усунення можливих несправностей водолазного спорядження та засобів забезпечення водолазних спусків;

основні відомості про влаштування кораблів, суден і суднопіднімальних споруд;

причини, ознаки, способи надання першої допомоги і попередження професійних водолазних захворювань

3. Повинен уміти:

підготувати водолазне спорядження та обладнання для проведення спусків під воду і використовувати його;

виконувати водолазні роботи, передбачені програмою підготовки для цієї кваліфікації;

усувати основні несправності та проводити планово-попереджувальний ремонт водолазного спорядження та обладнання;

обслуговувати декомпресійну барокамеру;

надавати першу допомогу водолазам при водолазних захворюваннях

Інструктор-водолаз

1. Повинен мати:

кваліфікацію «водолаз»;

не менше 90 годин роботи під водою

2. Повинен знати:

організацію водолазних спусків на глибини до 60 м;

правила безпеки під час виконання водолазних робіт і способи надання допомоги водолазам в аварійних ситуаціях;

типи водолазного спорядження, засоби забезпечення водолазних спусків, вивчення яких передбачене програмою;

інструменти, які використовуються під час виконання водолазних робіт;

способи виконання видів водолазних робіт;

інструкції з використання робочих водолазних таблиць і використання декомпресійних барокамер, правила і строки дезінфекції водолазного спорядження, способи надання першої медичної допомоги при водолазних захворюваннях до прибуття лікаря-терапевта

3. Повинен уміти:

здійснювати контроль за підготовкою до спусків водолазного спорядження та обладнання;

керувати водолазним спуском та здійснювати медичне забезпечення при спусках на глибину до 20 м;

особисто виконувати всі види водолазних робіт на глибинах, до спусків на які він допущений;

керувати поточним ремонтом водолазного спорядження та засобів забезпечення, проводити регулювання дихальних апаратів;

надавати першу допомогу при професійних водолазних захворюваннях;

керувати обслуговуванням декомпресійної барокамери;

проводити бойову та спеціальну підготовку з водолазами

Старший інструктор-водолаз

1. Повинен мати:

водолазну кваліфікацію «інструктор-водолаз»;

не менше 140 годин роботи під водою;

додаткову водолазну кваліфікацію «водолаз-зварювальник» або «водолаз-підривник»

2. Повинен знати:

організацію водолазних спусків на глибини до 60 м;

теоретичні основи водолазної справи і фізіології водолазних спусків;

тактико-технічні характеристики, улаштування, принцип дії і правила експлуатації всіх типів водолазного спорядження, обладнання та засобів забезпечення водолазних спусків, що використовуються;

основні способи виконання всіх видів водолазних робіт;

правила безпеки під час проведення водолазних спусків, дії водолазів і командира спусків в аварійних ситуаціях під водою на глибинах до 60 м;

причини, ознаки професійних водолазних захворювань, правила попередження, організацію і способи надання першої допомоги в разі їх виникнення;

правила ведення обліково-звітної документації;

організацію навчання і керівництво спеціальною підготовкою підлеглих водолазів

3. Повинен уміти:

керувати водолазними спусками (крім експериментальних), здійснювати медичне забезпечення під час спусків методом короткочасних занурювань на глибинах до 60 м;

керувати ремонтом водолазного спорядження і засобів забезпечення;

особисто виконувати найбільш складні водолазні роботи;

складати звітні документи за результатами проведення всіх видів водолазних робіт;

керувати наданням допомоги водолазам, які захворіли, та проведенням лікувальної рекомпресії до прибуття лікаря-терапевта

Водолазний спеціаліст

1. Повинен мати та знати:

вищу освіту, спеціальну підготовку, одну або дві додаткові водолазні кваліфікації;

пройти спеціальну підготовку з теорії водолазної справи та основ фізіології водолазних спусків;

вимоги керівних документів з організації, проведення водолазних спусків і робіт, підготовки з водолазної справи;

вимоги керівних документів Правил будови та безпечної експлуатації посудин, що працюють під тиском барокамер, підводних снарядів і спускопідіймальних пристроїв, з утримання водолазної техніки та обладнання (НПАОП 0.00-1.59.87);

тактико-технічні характеристики, улаштування, принцип дії і основні правила експлуатації всіх типів водолазного спорядження, обладнання, водолазних комплексів та засобів забезпечення водолазних спусків;

стан водолазної справи в інших країнах (мати загальне уявлення);

усі види водолазних робіт і способи їх виконання в різних умовах;

правила безпеки під час проведення водолазних спусків у різних умовах і способи надання допомоги водолазам в аварійних ситуаціях та у разі виникнення професійних водолазних захворювань

2. Повинен уміти:

виконувати всі види водолазних робіт у всіх типах водолазного спорядження, до спусків у яких допущений;

керувати водолазними роботами на всіх глибинах, а також нескладними рятувальними, суднопіднімальними, підводно-технічними і спеціальними роботами;

здійснювати медичне забезпечення під час спусків методом КЗ на глибини до 60 м;

здійснювати контроль за дотриманням кваліфікаційних вимог відповідно до своїх обов’язків;

робити необхідні технічні розрахунки залежно від характеру робіт, що виконуються;

керувати бойовою і спеціальною підготовкою підлеглих водолазів;

керувати наданням допомоги водолазам в аварійних ситуаціях;

керувати наданням допомоги водолазам при професійних водолазних захворюваннях і проведенням лікувальної рекомпресії;

здійснювати контроль за проведенням усіх видів ремонтів водолазного спорядження;

здійснювати контроль за правильністю ведення обліково-звітної водолазної документації.

Крім того, водолазний спеціаліст відповідає за підрахунок спускових годин та правильність запису в журналах водолазних робіт військової частини і особистих книжках підлеглих водолазів усіх категорій

Офіцер-водолаз

1. Повинен:

пройти підготовку в спеціальному навчальному закладі відповідно до програми і виконати встановлену програмою кількість спусків;

скласти іспит відповідній ВКК

2. Повинен знати:

основи теорії і фізіології водолазної справи;

організацію проведення водолазних спусків на глибинах до 20 м;

документи з організації проведення водолазних спусків і робіт, підготовки позаштатних водолазів;

улаштування, правила зберігання і експлуатації водолазного спорядження та обладнання для забезпечення водолазних спусків, що є на постачанні корабля;

ознаки, причини і заходи щодо попередження професійних водолазних захворювань;

правила надання допомоги водолазу в аварійній ситуації

3. Повинен уміти:

виконувати водолазні роботи на глибинах до 20 м у всіх типах водолазного спорядження, що є на постачанні корабля;

керувати водолазними спусками водолазів на глибинах до 20 м;

керувати наданням допомоги водолазу в аварійній ситуації;

здійснювати контроль за дотриманням вимог цієї Інструкції на кораблі;

керувати наданням допомоги водолазам, які захворіли, і проведенням лікувальної рекомпресії до прибуття лікаря-терапевта;

керувати спеціальною підготовкою позаштатних водолазів

Позаштатний водолаз

1. Повинен:

пройти підготовку в спеціальному навчальному закладі відповідно до програми і виконати встановлену програмою кількість спусків;

скласти іспит відповідній ВКК

2. Повинен знати:

організацію проведення водолазних спусків на глибину до 20 м;

улаштування, правила зберігання і експлуатації водолазного спорядження та обладнання для забезпечення водолазних спусків, що є на постачанні корабля;

ознаки, причини і заходи щодо попередження професійних водолазних захворювань;

правила надання допомоги водолазу в аварійній ситуації

3. Повинен уміти:

підготувати водолазне спорядження і обладнання до проведення спусків;

виконувати водолазні роботи на глибинах до 20 м;

надавати допомогу водолазу в аварійних ситуаціях;

проводити під керівництвом офіцера-водолаза планово-попереджувальний ремонт та усувати найпростіші несправності водолазного спорядження

Додаткові водолазні кваліфікації

Водолаз-зварювальник

1. Повинен:

мати одну з основних водолазних кваліфікацій (крім кваліфікацій «офіцер-водолаз» і «позаштатний водолаз»);

пройти спеціальну підготовку з підводного зварювання та різання металів, мати кваліфікацію зварювальника та допуск до роботи

2. Повинен знати:

улаштування і порядок експлуатації апаратури і обладнання для підводного зварювання і різання металів;

правила безпеки під час виконання робіт з підводного зварювання і різання металів

3. Повинен уміти:

поводитися з електрозварювальною апаратурою і проводити підводне зварювання та різання металів на глибинах згідно з кваліфікацією

Водолаз-підривник

1. Повинен:

мати одну з основних водолазних кваліфікацій (крім кваліфікацій «офіцер-водолаз» і «позаштатний водолаз»);

пройти спеціальну підготовку з підводних вибухових робіт, мати кваліфікацію водолаз-підривник та допуск до роботи

2. Повинен знати:

основні властивості і особливості застосування вибухових матеріалів;

конструкцію зарядів і правила їх виготовлення;

улаштування і порядок експлуатації обладнання для підводних підривних робіт;

правила поводження з вибуховими речовинами і заходи безпеки під час виконання підводних підривних робіт

3. Повинен уміти:

установлювати заряди під водою на глибинах згідно з кваліфікацією

Водолаз-глибоководник

1. Повинен:

мати первинну кваліфікацію «водолаз»;

пройти підготовку відповідно до програми в спеціальному навчальному закладі;

виконати встановлену програмою кількість навчальних глибоководних спусків під воду (не менше трьох спусків під воду на глибини понад 60 м)

2. Повинен знати:

організацію проведення глибоководних водолазних спусків методом КЗ;

тактико-технічні характеристики, улаштування, принцип дії і правила експлуатації водолазного спорядження, обладнання і засобів забезпечення глибоководних водолазних спусків, вивчення яких передбачено програмою;

пристрої та інструмент, що використовуються під час глибоководних водолазних робіт;

правила безпеки під час проведення глибоководних водолазних спусків і способи надання допомоги водолазам в аварійних ситуаціях;

фізіологічні особливості глибоководних водолазних занурень;

причини, ознаки професійних водолазних захворювань, правила попередження і способи надання першої допомоги в разі їх виникнення;

режим праці і відпочинку водолазів-глибоководників

3. Повинен уміти:

виконувати типові глибоководні водолазні роботи;

використовувати інструмент і пристрої на освоєних глибинах;

надавати допомогу водолазам в аварійних ситуаціях

Акванавт

1. Повинен:

мати кваліфікацію «водолаз-глибоководник»;

пройти підготовку за спеціальною програмою в спеціальному навчальному закладі і скласти залік відповідній ВКК;

виконати встановлену програмою кількість спусків методом ТП (не менше двох спусків на глибину 10 м і один на глибину понад 60 м)

2. Повинен знати:

водолазне глибоководне спорядження кораблів та організацій НГУ, глибоководний водолазний комплекс, на якому проходив навчання, і основні правила їх використання для водолазних спусків методом ТП;

склад і призначення технічних засобів водолазного комплексу ТП;

особливості організації підготовки і проведення водолазних спусків методом ТП;

загальні теоретичні основи фізіології глибоководних спусків методом ТП;

основні способи виконання типових водолазних робіт як методом КЗ, так і методом ТП;

основні причини, ознаки професійних водолазних захворювань акванавтів, методи їх попередження та лікування;

правила безпеки під час обслуговування технічних засобів комплексу ТП і виконання водолазних спусків методом ТП;

режим праці і відпочинку акванавтів

3. Повинен уміти:

виконувати типові водолазні роботи на граничних глибинах;

обслуговувати технічні засоби у ВД та у відсіках барокамер ВК ТП;

виконувати необхідні дії у ВД та у відсіках барокамер ВК ТП під час підготовки і проведення водолазних спусків методом ТП;

надавати допомогу аварійним акванавтам, ремонтувати водолазне спорядження і обладнання водолазної декомпресійної камери (далі - ВДК) ТП під керівництвом водолазного спеціаліста

Водолаз-оператор жорсткого водолазного пристрою

1. Повинен:

мати кваліфікацію «водолаз»;

пройти підготовку в спеціальному навчальному закладі за спеціальною програмою і скласти залік відповідній ВКК

2. Повинен знати:

улаштування жорстких водолазних пристроїв, правила їх експлуатації;

правила безпеки під час спуску в жорстких водолазних пристроях, порядок і правила використання пристроїв в аварійних ситуаціях

3. Повинен уміти:

готувати жорсткі водолазні пристрої до спуску під воду;

керувати системами жорстких водолазних пристроїв під час проведення спусків і рятувальних робіт;

виконувати підводні роботи за допомогою маніпуляторів;

фотографувати, складати ескізи підводних об’єктів;

використовувати засоби регенерації

Додаток 5

до Інструкції з організації

водолазних спусків та робіт

у Національній гвардії України

(пункт 23 розділу ІІ)

ЩОРІЧНІ НОРМО-ГОДИНИ

роботи під водою та спусків за основними і додатковими водолазними кваліфікаціями

Кваліфікація

Кількість спускових годин з початку водолазної практики (годин)

до 500

501 - 1000

1001 - 2000

більше 2000

1

2

3

4

5

Основні водолазні кваліфікації

Водолаз

40

40

40

20

Інструктор-водолаз

40

20

20

12

Старший інструктор-водолаз

40

20

20

12

Водолазний спеціаліст

20

20

20

-

Офіцер-водолаз

12 спусків на рік (не менше трьох спусків на квартал)

Позаштатний водолаз

12 спусків на рік (не менше трьох спусків на квартал)

Додаткові водолазні кваліфікації

Водолаз-зварювальник

Основна кваліфікація + 10 годин роботи під водою зі зварювання та різання (щокварталу)

Водолаз-підривник

Основна кваліфікація + 5 спусків на рік з практичним установленням зарядів (імітаторів)

Акванавт

Не менше одного спуску методом ТП на рік з тиском не менше 0,1 мПа (1 кгс/см - 2 ) і часом перебування під таким тиском не менше трьох діб

Водолаз-оператор жорсткого водолазного пристрою

Не менше одного спуску на квартал

Водолаз-глибоководник

60

60

40

40

Додаток 6

до Інструкції з організації

водолазних спусків та робіт

у Національній гвардії України

(пункт 33 розділу ІІ)

ЗРАЗОК

щорічного складання заліків водолазами і медичним складом НГУ

Категорії водолазів і лікарів

Хто приймає залік

До яких видів діяльності допускається

Водолазний спеціаліст

ЦВКК

Керівництво водолазними роботами, спусками на граничних глибинах за профілем службової діяльності, спуски під воду, а також до надання першої медичної допомоги на глибинах до 60 м

Лікар-терапевт

ЦВКК

Медичне забезпечення водолазних спусків на граничних глибинах згідно з профілем службової діяльності та тренувальних водолазних спусків

Старший інструктор-водолаз

ВКК навчального закладу;

ВКК військової частини (з’єднання), до складу якої входять водолазні спеціалісти і лікарі-терапевти

Керівництво водолазними спусками, надання першої медичної допомоги на глибинах до 60 м і до спусків під воду згідно з профілем службової діяльності

Інструктор-водолаз

ВКК навчального закладу;

ВКК військової частини (з’єднання), до складу якої входять водолазні спеціалісти і лікарі-терапевти

Керівництво водолазними спусками, надання першої медичної допомоги на глибинах до 20 м і спуски під воду згідно з профілем службової діяльності

Водолаз

ВКК навчального закладу;

ВКК військової частини (з’єднання), до складу якої входять водолазні спеціалісти і лікарі-терапевти

Спуски під воду на глибинах до 60 м

Офіцер-водолаз

ВКК навчального закладу;

ВКК військової частини (з’єднання), до складу якої входять водолазні спеціалісти і лікарі-терапевти

Спуски під воду та керівництво спусками на глибинах до 20 м

Водолаз

ВКК військової частини (з’єднання)

Спуски під воду на глибинах до 20 м

Лікар

ЦВКК

Медичне забезпечення водолазних спусків на глибинах до 60 м згідно з профілем службової діяльності

Додаток 7

до Інструкції з організації

водолазних спусків та робіт

у Національній гвардії України

(пункт 40 розділу ІІ)

ПРОТОКОЛ

Додаток 8

до Інструкції з організації

водолазних спусків та робіт

у Національній гвардії України

(пункт 41 розділу ІІ)

ПРОТОКОЛ

Центральної водолазної кваліфікаційної комісії

Додаток 9

до Інструкції з організації

водолазних спусків та робіт

у Національній гвардії України

(пункт 1 глави 1 розділу ІІІ)

ПЛАН

водолазних спусків

Додаток 10

до Інструкції з організації

водолазних спусків та робіт

у Національній гвардії України

(пункт 6 глави 1 розділу ІІІ)

КОНТРОЛЬНИЙ АРКУШ

керівника водолазних робіт

№ з/п

Захід, який відпрацьовується

Відмітка про виконання

Примітки

1

2

3

4

1

Планування водолазних робіт та спусків у добових, тижневих і місячних планах бойової підготовки катерів (кораблів) НГУ. У добовому плані бойової підготовки вказуються місце, глибина, час і мета робіт, визначається керівник, а також медичне та матеріально-технічне забезпечення

2

Планування водолазних спусків щодо визначення обсягу і характеру робіт або тренувань, глибини, обов’язків водолазів, засобів забезпечення водолазних спусків та медичної допомоги, інструктажу щодо заходів безпеки

3

Визначення номера та дати наказу про допуск до керівництва водолазними роботами

4

Вивчення обстановки і залежно від гідрометеорологічних умов у даному районі, характеру майбутніх робіт, інших факторів, що впливають на безпеку проведення водолазних спусків, визначення способу встановлення корабля (судна, катера, шлюпки, водолазного поста) біля об’єкта робіт, безпечного місця спуску та ухвалення рішення щодо часу початку водолазних спусків та робіт

5

Ознайомлення командира спуску і водолазного складу з планом водолазних робіт

6

Оповіщення про початок водолазних спусків та робіт оперативного чергового з’єднання

7

Контроль за дотриманням та виконанням вимог цієї Інструкції і інших керівних нормативних документів з безпеки праці водолазів

8

Організація інструктажу осіб, що беруть участь у роботах, з питань технології робіт і безпеки їх виконання

9

Організація медичного забезпечення водолазних спусків і робіт на об’єкті (об’єктах)

10

Здійснення постійного зв’язку з відповідальними особами підприємств, розташованих у районі робіт, виробнича діяльність яких може вплинути на безпеку праці водолазів

11

Забезпечення збереження обстановки в разі нещасного випадку з водолазами

Керівник водолазних робіт

__________________________________________

(військове звання, підпис, ініціали, прізвище)

Додаток 11

до Інструкції з організації

водолазних спусків та робіт

у Національній гвардії України

(пункт 7 глави 1 розділу ІІІ)

ХАРАКТЕР І ГЛИБИНА

водолазного спуску

Кваліфікація командира спуску

Глибина водолазного спуску

Характер водолазного спуску

1

2

3

Водолазний спеціаліст

До граничних глибин

Усі види водолазних спусків, передбачені цією Інструкцією

Старший інструктор-водолаз

До 60 м

Усі види водолазних спусків, за винятком експериментальних спусків, спусків на спеціальних навчаннях з надання допомоги підводним човнам, а також пов’язаних із виконанням підривних робіт

Інструктор-водолаз

До 20 м

Усі види водолазних спусків, за винятком експериментальних спусків, спусків на спеціальних навчаннях з надання допомоги підводним човнам, а також пов’язаних з виконанням підривних робіт

Офіцер-водолаз

20 м або більше за рішенням ЦВКК

Усі види водолазних спусків, за винятком експериментальних спусків, спусків на спеціальних навчаннях з надання допомоги підводним човнам, а також пов’язаних з виконанням підривних робіт

Додаток 12

до Інструкції з організації

водолазних спусків та робіт

у Національній гвардії України

(пункт 8 глави 1 розділу ІІІ)

ПЕРЕЛІК

типових дій у разі порушення нормальної роботи водолазного спорядження і засобів забезпечення під час спуску

Характер аварійної ситуації

Дії

командира спуску

аварійного водолаза

водолазів, що страхують і забезпечують спуск

1

2

3

4

I. Під час спусків у трьохболтовому вентильованому спорядженні

1. Припинення подачі повітря водолазу

У разі несправності водолазної помпи

Дає наказ про підйом аварійного водолаза і повідомляє його про початок підйому. Підйом здійснюється на сигнальному кінці. За наявності другої помпи дає вказівку щодо приєднання шланга водолаза до другої помпи. За відсутності запасної помпи дає вказівку про подачу повітря від несправної помпи з максимально можливою інтенсивністю (хитання в обидва боки). За потреби спускає страхуючого водолаза в автономному спорядженні для підйому аварійного водолаза на поверхню

Припиняє витравлювання повітря зі скафандра, приймає вертикальне положення і доповідає по телефону на поверхню, що трапилося. За відсутності телефонного зв’язку дає сигнал «Тривога» по сигнальному кінцю. За командою зверху починає підйом, використовуючи для дихання повітряну подушку в шоломі

Водолаз, що страхує, допомагає аварійному водолазу зберегти вертикальне положення і піднятися на поверхню

У разі розриву шланга, закупорювання шлангових з’єднань крижаною пробкою, затиснення шланга, виходу з ладу повітряної магістралі тощо

Дає вказівку про негайний підйом водолаза на поверхню і підготовку декомпресійної барокамери до прийому водолаза, якщо буде потреба в проведенні декомпресії

Негайно припиняє витравлювати повітря зі скафандра, приймає вертикальне положення і доповідає на поверхню по телефону про те, що трапилося. За відсутності телефонного зв’язку дає сигнал «Тривога» по сигнальному кінцю та починає вихід на поверхню по спусковому кінцю

У разі одночасного обриву шланга і сигнального кінця

У разі виявлення обриву шланга і сигнального кінця дає вказівку про спуск страхуючого водолаза, підготовку декомпресійної барокамери до прийому водолаза, спуск шлюпки (якщо вона не була спущена) для доставки на корабель водолаза, що сплив, підсилює спостереження за поверхнею води для виявлення водолаза, що сплив

Негайно припиняє витравлювання повітря зі скафандра, обрізає браси, скидає вантажі і спливає на поверхню, утримуючись за можливості за спусковий кінець

2. Розрив водолазної сорочки і надходження до неї води

У разі одержання доповіді від водолаза дає вказівку про його підйом на поверхню і розміщення в декомпресійній барокамері (у разі потреби)

Доповідає на поверхню по телефону, що трапилося, і за командою починає підйом на поверхню. У разі розриву рукавиці або манжети руку опускає донизу, щоб повітря не витравлювалося через розрив. Для зменшення надходження води розрив за можливості закриває руками

3. Розбилося скло ілюмінатора, ушкоджений шолом

У разі одержання від водолаза доповіді дає вказівку про збільшення підпору повітря водолазові, про його підйом на поверхню і розміщення в декомпресійній барокамері (у разі потреби)

Доповідає про те, що трапилося, на поверхню, вимагає більше повітря, нахиляється у бік розбитого ілюмінатора, закриває розбите місце рукою і починає підйом на поверхню. У разі надходження води в шолом приймає таке положення, при якому обличчя перебувало б у повітряній подушці шолома вище місця ушкодження. За відсутності телефонного зв’язку дає сигнал «Більше повітря», потім сигнал «Тривога» по сигнальному кінцю і діє, як зазначено вище

4. Затиснутий сигнальний кінець при вільному шлангу

Дає водолазу вказівку щодо припинення роботи і розплутування сигнального кінця. Якщо це не вдається, посилає до аварійного водолаза на допомогу водолаза, що страхує. Якщо водолази спільними зусиллями не можуть звільнити сигнальний кінець при вільному шлангу, дає вказівку щодо перерізання сигнального кінця по обидва боки від місця заплутування, а потім його зв’язування прямим вузлом і підйому водолазів на поверхню

Доповідає про те, що трапилося, на поверхню, припиняє роботу, очищує шланг і сигнальний кінець, за потреби вимагає на допомогу другого водолаза. Якщо звільнити сигнальний кінець не вдається, за командою з поверхні один з водолазів перерізує сигнальний кінець з обох боків від місця заплутування і зв’язує його прямим вузлом

5. Заплутаний шланг при вільному сигнальному кінці

Якщо працюючому водолазові не вдалося розплутати шланг, посилає на допомогу водолаза, що страхує. У разі одержання доповіді від водолаза, що страхує, про неможливість розплутати шланг повідомляє аварійного водолаза, що його шланг буде перерізаний, і наказує добре провентилювати скафандр та набрати більше повітря. Після цього наказує страхуючому водолазу перерізати шланг аварійного водолаза і подає сигнал про підйом обох водолазів на поверхню без зупинок. За наявності на кораблі вільного шланга подачі повітря дає наказ страхуючому водолазу доставити шланг до аварійного водолаза і замінити їм заплутаний шланг у районі доступного шлангового з’єднання між місцем заплутування та аварійним водолазом. У разі потреби після підйому розміщує водолазів у декомпресійній барокамері для декомпресії

Після одержання вказівки, що його шланг буде перерізаний, повинен добре провентилювати скафандр, набрати більше повітря, припинити його витравлювання через головний клапан і після перерізання (від’єднання) шланга виходити на поверхню

Водолаз, що страхує, доповідає обстановку. У разі одержання наказу з поверхні перерізує шланг або віддає шлангове з’єднання аварійного водолаза між місцем затиснення і аварійним водолазом. Після цього разом з аварійним водолазом виходить на поверхню

6. Заплутаний шланг і сигнальний кінець

Дає вказівку водолазу, що страхує, який був посланий на допомогу, перерізати сигнальний кінець водолаза, що заплутався, з обох боків від місця затиснення і зв’язати обидва кінці, після чого перерізати (роз’єднати) шланг водолаза, що заплутався, як зазначено у пункті 6 цього додатка. Після виконання водолазом вказівки дає наказ про підйом обох водолазів на поверхню. У разі потреби після підйому розміщує водолазів у декомпресійній барокамері для декомпресії

Діє, як зазначено в пункті 5 цього Переліку

Водолаз, що страхує, у разі неможливості звільнити шланг і сигнальний кінець водолаза, що заплутався, за командою з поверхні перерізає сигнальний кінець з обох боків від місця затиснення, зв’язує вільні кінці прямим вузлом, після чого перерізає (роз’єднує) шланг першого водолаза і виходить на поверхню. За неможливості перерізати сигнальний кінець з обох боків від місця затиснення кінець перерізується на ділянці між місцем затиснення і водолазом, що заплутався. Потім він прив’язує відрізок сигнального кінця аварійного водолаза до свого сигнального кінця, після чого водолази піднімаються на поверхню

7. Обрив нижнього брасу

Одержавши доповідь від водолаза, дає наказ про підйом його на поверхню і зменшення подачі повітря

Доповідає про те, що трапилося, на поверхню, приймає вертикальне положення, утримуючи руками шолом за виступи бічних ілюмінаторів, підтягує його донизу, стравлює надлишок повітря головним клапаном і починає підйом за командою командира спуску

8. Обрив верхнього брасу

Одержавши доповідь від водолаза, дає наказ про підйом його на поверхню і зменшення подачі повітря

Доповідає про те, що трапилося, на поверхню і діє, як зазначено в пункті 7 цього Переліку

9. Головний клапан несправний, пропускає воду, що заливає скафандр

Одержавши доповідь від водолаза, дає наказ про збільшення подачі повітря і підйом його на поверхню

Доповідає про те, що трапилося, на поверхню, нахиляється вправо, вимагає більше повітря і за командою з поверхні починає підйом

10. Викидання водолаза на поверхню

У разі одержання доповіді від водолаза про початок викидання дає команду підібрати його шланг і зменшити (припинити) подачу повітря, уважно стежити, щоб у випадку припинення спливання водолаза він не провалився назад на глибину. Після спливання водолаза на поверхню дає вказівку підійти до аварійного водолаза на шлюпці, прибуксирувати його до трапа, за потреби - помістити в декомпресійну барокамеру

У випадку припинення викидання (заплутування) повинен затримати витравлювання повітря, попросити більше повітря і продовжити спливання на поверхню за можливості з малою швидкістю

Після спливання аварійного водолаза на поверхню водолаз, що забезпечує спуск, підтягує аварійного водолаза на сигнальному кінці до борту, бере за повітряне введення шолома, піднімає шолом трохи догори, допомагаючи водолазу випрямитися. На щиті подачі повітря зменшують або перекривають подачу повітря. Якщо аварійний водолаз у разі викидання не досягає поверхні внаслідок заплутування сигнального кінця або шланга, водолаз, що забезпечує спуск, повинен видати сигнальний кінець і шланг, а на щиті подачі повітря стежити за показаннями манометра. Якщо показання манометра зменшуються, це означає, що водолаз наближається до поверхні води. З появою водолаза на поверхні слід діяти, як зазначено вище. Якщо за манометром на щиті подачі повітря або з доповіді аварійного водолаза встановлено, що спливання водолаза припинилося, водолаз, що стоїть на подачі повітря, повинен своєчасним збільшенням подачі повітря запобігти провалу аварійного водолаза на глибину

II. Під час спусків у спорядженні з напівзамкнутою і замкнутою схемами дихання

1. Пошкоджена трубка видиху

Одержавши доповідь від водолаза, наказує підняти його на поверхню

Якщо є можливість, аварійний водолаз затискає пошкоджену трубку нижче місця пошкодження і виходить на поверхню

2. Пошкоджена трубка вдиху

Одержавши сигнал від водолаза, дає вказівку про його підйом на поверхню

Водолаз затискає рукою місце розриву, робить обережні повільні вдихи, стежачи за тим, щоб у трубку не потрапила вода, дає сигнал про підйом і виходить на поверхню, не затримуючи при цьому дихання, щоб не одержати баротравми легенів

3. Утруднений (неможливий) видих

Після доповіді водолаза переводить його на дихання за відкритою схемою і дає вказівку про підйом на поверхню, за потреби поміщає в декомпресійну барокамеру

Доповідає про те, що трапилося, командиру спуску, переходить на дихання за відкритою схемою (вдих з мішка, видих під шолом) і виходить на поверхню, не затримуючи при цьому дихання, щоб уникнути одержання баротравми легенів

III. Під час спусків у спорядженні з відкритою схемою дихання

1. Немає вдиху (обірваний шланг вдиху), немає подачі повітря

Одержавши сигнал від водолаза, дає команду підняти його на поверхню і за потреби надати медичну допомогу

Дає сигнал «Тривога». Скидає ремінь із вантажами (за потреби і апарат), виймає з рота загубник і спливає на поверхню, не затримуючи дихання, щоб не одержати баротравми легенів. Спливати треба зі швидкістю пухирців повітря, що видихається

2. Пошкоджений гідрокомбінезон

Дає вказівку про підйом водолаза на поверхню самостійно або на сигнальному кінці

Негайно спливає на поверхню і виходить з води, оскільки потрапляння води в гідрокомбінезон призведе до втрати плавучості. Якщо це відбулося, підйом здійснюється на сигнальному кінці

Додаток 13

до Інструкції з організації

водолазних спусків та робіт

у Національній гвардії України

(пункт 8 глави 1 розділу ІІІ)

КОНТРОЛЬНИЙ АРКУШ

командира спуску

№ з/п

Дії, які відпрацьовуються

Відмітка про виконання

Примітка

1

2

3

4

1

Спланувати водолазні роботи та спуски в добових, тижневих і місячних планах бойової підготовки кораблів та військових частин НГУ, де вказуються місце, глибина, час і мета робіт, визначається керівник, а також медичне та матеріально-технічне забезпечення

2

Спланувати водолазні спуски і визначити обсяг та характер робіт або тренувань, глибину, обов’язки водолазів, засоби забезпечення водолазних спусків і медичної допомоги, інструктаж щодо заходів безпеки

3

Уточнити номер та дату наказу про допуск до командування водолазними спусками

4

Усвідомити поставлене завдання і визначити порядок його виконання

5

З’ясувати місцезнаходження найближчої барокамери (за її відсутності на місці спуску), спосіб та маршрут висування до неї, вид зв’язку, транспортного засобу та інші питання, пов’язані з доставкою водолаза до барокамери

6

Проінструктувати водолазів і осіб, що забезпечують водолазні спуски, з оголошенням:

плану водолазних спусків;

розподілу обов’язків між водолазами та особами, що забезпечують водолазні спуски;

черговості спуску водолазів;

завдання кожному водолазу та способу його виконання;

заходів безпеки під час водолазних спусків і робіт

7

Використовувати для інструктажу макети і моделі пристроїв, з якими водолаз може мати справу під водою, а також за можливості однотипні конструкції на кораблях та суднах цього класу

8

Переконатися шляхом контрольного опитування в знанні кожним водолазом і особами, що забезпечують водолазні спуски, своїх обов’язків і правил безпеки

9

Відсторонити від водолазних спусків і замінити осіб, що не знають своїх обов’язків, водолазного спорядження, обладнання і заходів безпеки

10

Особисто переконатися в якісному проведенні робочої перевірки водолазного спорядження, у якому спускаються і страхують водолази, засобів забезпечення водолазних спусків

11

Визначити місцезнаходження і ступінь готовності страхуючого водолаза до спуску (як правило, 3 хвилини, але залежно від конкретних умов спуску - від негайної до 5 хвилин)

12

Переконатися у відповідності строків перевірки і якості повітря, ДГС, регенеративних і поглинальних речовин вимогам цієї Інструкції

13

Знати наявність повітря і газів, регенеративних і поглинальних речовин, уживати заходів щодо поповнення їх запасів до повних норм

14

Переконатися, що піднято попереджувальні сигнали

15

Керувати або брати участь у вдяганні водолаза, що спускається

16

Оглядати водолаза, що спускається, перевіряти комплектність, правильність одягання водолазного спорядження, переконатися в нормальній роботі його дихального апарата

17

Визначити припустимий час перебування водолаза під водою відповідно до робочих таблиць декомпресії

18

Перевіряти наявність і правильність записів у журналі водолазних робіт про проведення робочих перевірок

19

Доповідати керівнику водолазних робіт про готовність водолаза до спуску, одержавши від нього дозвіл про початок водолазних спусків

20

Переконатися в герметичності спорядження водолаза, що спускається

21

Підтримувати зв’язок з працюючим водолазом з моменту початку спуску і до виходу його з води на водолазний трап

22

Керувати діями працюючого водолаза під водою, а також осіб, що забезпечують водолазні спуски, стежити за правильністю виконання ними своїх обов’язків

23

Діяти в разі аварійної ситуації або несприятливої зміни обстановки під водою спокійно і рішуче для запобігання або ліквідації аварійної ситуації, керуючись вимогами, наведеними в додатку 10 до цієї Інструкції

24

Після виконання завдання працюючим водолазом дати йому дозвіл на вихід і почати підйом за обраним режимом декомпресії

25

Стежити за дотриманням режиму декомпресії і швидкістю підйому водолаза

26

У випадку виникнення професійного захворювання у водолаза, що потребує лікувальної рекомпресії, керувати його лікуванням у барокамері за обраним лікувальним режимом до прибуття лікаря-терапевта

27

Після виходу водолазів на поверхню керувати їх роздяганням і приведенням водолазної техніки в готовність до використання

28

Правильно вести водолазну документацію

29

У разі виникнення аварійної ситуації з водолазами і водолазною технікою діяти відповідно до чинного законодавства

Командир спуску

_________________________________________________

(військове звання, підпис, ініціали, прізвище)

Додаток 14

до Інструкції з організації

водолазних спусків та робіт

у Національній гвардії України

(пункт 26 глави 1 розділу ІІІ)

ОЦІНКА

хвилювання на морях, озерах і великих водоймах

Характеристика стану поверхні, бали

Шкала ступеня хвилювання

Ознаки стану поверхні

висота хвилі, м

характеристика хвилювання

0

-

Хвилювання відсутнє

Дзеркально гладка поверхня

1

до 0,25

Слабке

Брижі, з’являються невеликі гребені хвиль

2

0,25 - 0,75

Помірне

Невеликі гребені починають перекидатися, але піна не біла, а склоподібна

3

0,75 - 1,25

Помірне

Добре помітні невеликі хвилі, гребені деяких з них перекидаються, при цьому створюють місцями білу піну, що клубочиться, - «баранці»

4

1,25 - 2,0

Значне

Хвилі набувають добре вираженої форми, усюди утворюються «баранці»

5

2,0 - 3,5

Сильне

З’являються хвилі великої висоти, їхні пінливі гребені займають більші площі, вітер починає зривати піну з гребенів хвиль

6

3,5 - 6,0

Сильне

Гребені окреслюють довгі вали більших хвиль. Піна, що зривається з гребенів вітром, починає витягуватися смугами по схилах хвиль

7

6,0 - 8,5

Дуже сильне

Зривається вітер. Довгі смуги піни покривають схили хвиль і, місцями зливаючись, досягають їх підошов

8

8,5 - 11,0

Дуже сильне

Піна широкими щільними смугами, що зриваються, покриває схили хвиль, від чого поверхня стає білою, тільки місцями у підошов хвиль спостерігаються вільні від піни ділянки

9

11,0 і більше

Виключне

Поверхня моря покрита щільним шаром піни, повітря наповнене видимими частками води, видимість значно зменшена

Додаток 15

до Інструкції з організації

водолазних спусків та робіт

у Національній гвардії України

(пункт 27 глави 1 розділу ІІІ)

ШКАЛА

для візуальної оцінки сили вітру

Сила вітру, бали

Характеристика вітру

Швидкість вітру

Ознаки для візуальної оцінки сили вітру

м/c

км/год

1

2

3

4

5

0

Штиль

0

(0 - 0,2)

0

(0 - 1)

Рух повітря не відчувається, дим піднімається прямовисно або майже прямовисно, листя дерев нерухливе

1

Тихий

1

(0,3 - 1,5)

3

(1 - 5)

Вітер відчувається як легкий подув і лише часом. Дим піднімається похило, вказуючи напрямок вітру

2

Легкий вітер

3

(1,6 - 3,3)

8

(6 - 11)

Вітер відчувається як безперервний подув, листя дерев шелестить, флюгер починає рухатися

3

Слабкий

5

(3,4 - 5,4)

15

(12 - 19)

Дим витягується за вітром майже горизонтально. Листя і тонкі гілки дерев колишуться, вітер розвіває прапори та вимпели

4

Помірний

7

(5,5 - 7,9)

24

(20 - 28)

Вимпел витягується за вітром, вітер піднімає пил, тонкі гілки дерев гойдаються

5

Свіжий вітер

9

(8,0 - 10,7)

33

(29 - 38)

Вітер переносить легкі предмети, витягуються і полощуться великі прапори, коливаються тонкі стовбури дерев

6

Сильний вітер

12

(10,8 - 12,8)

43

(39 - 49)

Гудуть проводи і снасті, коливаються товсті гілки дерев, важко утримати розкриту парасольку

7

Міцний вітер

15

(13,9 - 17,1)

55

(50 - 61)

Чується свист вітру біля всіх снастей, виникають утруднення при ходьбі проти вітру, коливаються стовбури дерев

8

Дуже міцний вітер

19

(17,2 - 20,7)

68

(62 - 74)

Будь-який рух проти вітру помітно утруднюється, вітер ламає тонкі гілки і сухі суки дерев

9

Шторм

23

(20,8 - 24,4)

81

(73 - 87)

Можливі невеликі пошкодження в спорудженнях, зрушуються з місця неукріплені предмети. Вітер зриває димарі та черепицю

10

Сильний шторм

27

(24,5 - 28,4)

95

(88 - 102)

Можливі більш значні пошкодження, дерева вириваються з коренем

11

Жорсткий шторм

31

(28,5 - 32,6)

110

(103 - 117)

Можливі більш значні пошкодження, дерева вириваються з коренем

12

Ураган

32,7 і більше

110 і більше

Спустошливі руйнування через вітер

__________

Примітка.

У 3, 4 графах вказується значення округленої середньої швидкості вітру, у дужках - інтервали.

Додаток 16

до Інструкції з організації

водолазних спусків та робіт

у Національній гвардії України

(пункт 29 глави 1 розділу ІІІ)

ПОПЕРЕДЖУВАЛЬНІ СИГНАЛИ

під час спусків водолазів

Застосовуються в міжнародних водах

Застосовуються у внутрішніх водах

Додаток 17

до Інструкції з організації

водолазних спусків та робіт

у Національній гвардії України

(пункт 47 глави 1 розділу ІІІ)

ЖУРНАЛ

обліку і аналізів повітря, дихальних газових сумішей регенеративних і поглинальних речовин

Додаток 18

до Інструкції з організації

водолазних спусків та робіт

у Національній гвардії України

(пункт 53 глави 1 розділу ІІІ)

ХАРАКТЕРИСТИКИ

індикаторних трубок і граничнодопустимі концентрації шкідливих речовин

Марка

Технічні умови

Речовина, що визначається

Межі вимірювання, мг/м - 3 (мг/л)

Строк придатності, роки

Колір кільця маркування

1

2

3

4

5

6

ІТМ-1Б

С-2.001.000ТУ

(ТУ 2.001-72)

Окисли азоту

0,2 - 5

(0,0002 - 0,005)

1,5

Червоний

ТО-1

С-2.006.000ТУ

(ТУ 2.006-72)

Окислювальна трубка

-

1,5

Червоний

ІТМ-2А

С-2.002.000ТУ

(ТУ 2.002-72)

Окис вуглецю

5 - 50

(0,005 - 0,05)

4

Чорний

ІТМ-5

С-2.004.000ТУ

(ТУ 2.004-72)

Керосин - бензин

50-500

(0,05-0,5)

4

Коричневий

№ з/п

Найменування шкідливої речовини, що вимірюється

ГДК, мг/м - 3

ГДК, мг/л

ГДК, % об’єму

1

Двоокис вуглецю

-

-

0,1

2

Окис вуглецю

8

0,008

-

3

Окисли азоту

0,5

0,0005

-

4

Вуглеводні (у перерахунку на вуглець)

50

0,05

-

Додаток 19

до Інструкції з організації

водолазних спусків та робіт

у Національній гвардії України

(пункт 55 глави 1 розділу ІІІ)

ТАБЛИЦЯ

перестукування в барокамері

(умовні сигнали для переговорів з особами, що перебувають у барокамері)

Сигнали

У камеру

З камери

Один удар

Як себе почуваєш?

Почуваю себе добре

Два роздільних удари

Підвищую тиск

Підвищуй тиск

Три роздільних удари

Знижую тиск

Знижуй тиск

Один одиночний та один подвійний удар

Увімкнутися на дихання киснем

Увімкнувся на дихання киснем

Два подвійних удари

Зробити однократне промивання

Зробив однократне промивання

Часті удари

-

Припинити зміну тиску (стоп)

Один одиночний та один потрійний удар

Відкриваю шлюз

Відкривай шлюз

__________

Примітка.

Ця таблиця повинна бути поміщена на внутрішній і зовнішній поверхнях камери.

Додаток 20

до Інструкції з організації

водолазних спусків та робіт

у Національній гвардії України

(пункт 65 глави 1 розділу ІІІ)

КОМАНДИ,

які подаються та приймаються командиром спуску під час спусків на малі і середні глибини

1. «Зробити робочу перевірку спорядження. Постам доповісти про готовність до водолазних спусків. Розійдись».

Доповіді командиру спуску про робочу перевірку спорядження:

«Робочу перевірку поточної декомпресійної камери (далі - ПДК) зробив. Зауважень немає (є). Робочу перевірку зробив рядовий Лезнов. Дозвольте поставити підпис».

«Робочу перевірку страхуючого вентильованого водолазного спорядження за № 1 зробив, зауважень немає (є). Робочу перевірку зробив рядовий Євстаф’єв. Дозвольте поставити підпис».

«Робочу перевірку вентильованого водолазного спорядження за № 2 зробив. Зауважень немає (є). Робочу перевірку здійснив рядовий Лозінський. Дозвольте поставити підпис».

«Робочу перевірку СВУ-3 з апаратом АВМ-5 за № 1 зробив. Тиск у балонах 180 кгс/см - 2 . Настановний тиск - 9,5 кгс/см - 2 . Зауважень немає. Робочу перевірку зробив сержант Тихонов. Дозвольте поставити підпис і одягатися».

2. «Одягти водолаза» - подається тим, що забезпечують роботу водолаза. Після вдягання водолазної сорочки ледве вище колін подаються такі команди водолаза, що забезпечує спуск, або командира спуску:

«Одягти сигнальний кінець» або «Одягти поясний ремінь із ножем». «Водолаз на калоші». «Одягти манішку». «Одягти шолом водолазу». «Одягти вантажі водолазу». «Закріпити нижній брас».

3. «Дати підпір водолазу, перевірити зв’язок». Черговий по зв’язку: «Перший, раз, два, три, як чутно?» Відповідь: «Перший, чую добре». Черговий на зв’язку: «Перший, як повітря?» Відповідь: «Повітря добре» або «Перший, більше (менше) повітря». Доповідь чергового по зв’язку командиру спуску: «Зв’язок з водолазом перевірено. Зауважень немає. Підпір даний». Відповідь командиру спуску: «Так».

4. «Водолаз, на трап». «Загорнути ілюмінатор» - ілюмінатор змочується чистою водою і загортається. Командир поста вдягання або особа, що забезпечує, доповідає командиру спуску: «Перший до спуску готовий». Командир спуску особисто оглядає водолаза, а потім легким ударом долоні по шолому дозволяє водолазу почати спуск по трапу.

5. Доповідь командира спуску на головному командному пункті керівнику водолазних робіт: «Прошу дозволу на спуск водолаза Буріка». Відповідь: «Добре».

Доповідь водолаза про герметичність і самопочуття: «Перший герметичний. Добре».

Доповідь особи, що забезпечує спуск, командиру: «Перший герметичний». Командир спуску особисто переконується в герметичності водолаза, що спускається.

6. «Перший, перейти на спусковий». Відповідь водолаза: «Перший, переходжу на спусковий». «Перший на спусковому. Добре».

7. «Перший, почати спуск». Відповідь: «Перший почав спуск. Добре». Черговий водолаз на подачі повітря в міру занурення збільшує подачу повітря.

Черговий на шланг-кабелі доповідає керівнику спусків глибину занурення водолаза за маркуванням «Глибина 3 м, 6 м» тощо.

8. Через чергового по зв’язку передається глибина занурення водолазу, що спускається, на що він відповідає: «Перший, 6 м, добре» тощо. Доповідь водолаза: «Перший на ґрунті, чисте».

9. «Перший, провентилюватися, роздивитися». Відповідь водолаза: «Більше повітря, вентилююся, роздивляюся, добре». Після закінчення вентиляції доповідь водолаза: «Перший, менше повітря. Провентилювався, роздивився, ґрунт мул (пісок, камені). Видимість 2 - 3 м. Шланг-кабель чистий. Зауважень немає. Добре» або «Підберіть слабину шланг-кабелю».

10. «Дивися, підбираємо». Водолаз: «Стоп підбирати. Добре».

Чистота шланг-кабелю є однією з найважливіших умов безпеки перебування водолаза під водою!

11. «Перший, як повітря?» Відповідь: «Перший, повітря добре. Добре».

12. «Перший, заміримо глибину». Відповідь: «Перший, замірте, добре».

13. «Стоп повітря першому» закривається вентиль на 1 - 2 с, стрілка на манометрі показує глибину, потім відкривається вентиль. Відповідь чергового водолаза на подачі повітря: «Повітря першому застопорене. Глибина 17 м». Після виміру глибини відновлюється подача повітря.

14. «Перший, глибина 17 м. Як повітря?» Відповідь: «Перший, повітря добре. Добре».

15. «Перший, приготуватися до роботи» або «Почати рух (підійти) до місця роботи». Відповідь: «Перший, висуваюсь до місця роботи, добре». «Перший, підійшов до місця роботи, добре». «Перший, до роботи готовий».

16. «Перший, приступити до роботи». Відповідь: «Перший, приступив до роботи, добре».

17. «Перший, закінчити роботу, провентилюватися». Відповідь водолаза: «Перший, закінчив роботу, більше повітря, вентилююся, добре». Відповідь водолаза: «Менше повітря, провентилювався, добре».

18. «Перший, як повітря?» Відповідь: «Повітря добре».

19. «Перший, підійти до спускового, приготуватися до підйому».

Відповідь водолаза: «Перший, підходжу до спускового, вибирайте слабину шланг-кабелю, добре». «Перший підійшов до спускового, шланг-кабель чистий, готовий до підйому, добре».

20. Доповідь керівнику спусків на головному командному пункті «Водолаз роботу виконав, самопочуття добре. Прошу підняти водолаза за 2 хвилини до 6 м». Відповідь: «Добре».

21. «Перший, почати повільний підйом». Відповідь водолаза: «Перший почав повільний підйом, вибирайте слабину шланг-кабелю, добре».

Особа, що забезпечує, доповідає керівнику спусків: «Глибина 18 м, 15 м, 12 м, 9 м» (за маркуванням шланг-кабелю).

22. «Перший, як повітря?» Відповідь водолаза: «Перший, повітря добре» або «Менше повітря».

23. «Перший, стоп підйом, глибина 6 м, опуститися на слабину шланг-кабелю». Відповідь водолаза: «Перший опустився на слабину шланг-кабелю, добре».

24. «Перший, відпочивати». Відповідь водолаза: «Перший, відпочиваю, добре».

25. «Перший, почати повільний підйом на 3 м». Відповідь: «Перший почав повільний підйом на 3 м, добре».

26. «Перший, стоп підйом, глибина 3 м, опуститися на слабину шланг-кабелю».

27. «Перший, відпочивати». Відповідь водолаза: «Перший, відпочиваю, добре».

28. «Перший, почати повільний підйом на поверхню». Відповідь водолаза: «Перший почав повільний підйом на поверхню, добре».

29. «Перший, перейти на трап». Відповідь водолаза: «Перший, переходжу на трап, добре». «Перший на трапі, добре».

30. «Перший, виходити на палубу». Відповідь: «Перший, виходжу на палубу, добре».

31. «Віддати ілюмінатор». Доповідь водолаза, що забезпечує, керівник спусків: «Ілюмінатор відданий».

32. «Стоп повітря водолазу». Відповідь черговому на повітрі: «Повітря водолазу застопорене».

33. «Роздягнути водолаза». Після зняття манишки (у СВУ-3 після зняття шолом-маски) працюючий водолаз доповідає командиру спуску: «Товариш майор, перший водолаз з води вийшов, самопочуття добре».

34. Доповідь командира спуску на головному командному пункті керівнику водолазних робіт: «Водолаз Лезнов з води вийшов (поміщений у поточній декомпресійній камері), самопочуття добре». Відповідь: «Добре».

35. «Водолазний пост привести у вихідне». Після приведення водолазних постів у вихідне положення подається команда командира спуску: «Водолазам і тим, хто забезпечував водолазні спуски, для розбору спусків вишикуватися».

Керівник спусків робить розбір, указує на помічені в ході водолазних спусків і робіт порушення, доповідає зняті нормативи.

Командири постів вдягання доповідають зауваження.

Додаток 21

до Інструкції з організації

водолазних спусків та робіт

у Національній гвардії України

(пункт 66 глави 1 розділу ІІІ)

УМОВНІ СИГНАЛИ

зв’язку з водолазами за допомогою сигнального або контрольного кінців

№ з/п

Сигнали

Значення сигналів

до водолаза під час спусків

від водолаза під час спусків

у спорядженні, що вентилюється

у спорядженні з відкритою, напівзамкнутою і замкнутою схемами дихання

у спорядженні, що вентилюється

у спорядженні з відкритою, напівзамкнутою і замкнутою схемами дихання

1

Смикнути один раз

Як почуваєш? Повтори. Вибирай сигнал до себе

Я на ґрунті. Почуваю себе добре. Вибери слабину. Повтори

2

Смикнути два рази

Провентилюй скафандр

Зроби заміну газової суміші в мішку. Перевір запас повітря

Більше повітря

Роблю заміну газової суміші в мішку. Перевірив запас повітря

3

Смикнути три рази

Починаємо підйом. Виходь на поверхню (повторення сигналу зобов’язує водолаза негайно вийти на поверхню)

Піднімай нагору. Виходжу на поверхню

4

Смикнути чотири рази

Даємо менше повітря

Менше повітря

5

Часті смикання більше 4-х разів

Тривога! Мені погано! Піднімай скоріше!

6

Потрясти один раз

Стоп. Припини спуск (підйом, рух далі)

Стоп. Зупини спуск (підйом)!

7

Потрясти два рази

Продовжуй спуск (рух, іди прямо)

Продовжуй спуск. Попусти шланг-кабель

8

Потрясти три рази

Стій на місці! Спускаємо водолаза

Заплутався, не можу вийти без допомоги другого водолаза

9

Смикнути один раз і потрясти

Йди праворуч

Йду праворуч

10

Смикнути два рази і потрясти

Йди ліворуч

Йду ліворуч

11

Смикнути один раз і потягнути

Подаємо інструмент

Подавайте інструмент

12

Смикнути два рази і потягнути

Подаємо кінець

Подавайте кінець

13

Смикнути, потрясти і смикнути

Запасний сигнал

__________

Примітки:

1. Для передачі умовних сигналів необхідно вибрати слабину сигнального кінця, а потім подавати сигнали чітко, несильно смикаючи уздовж осі сигнального кінця.

2. Кожний сигнал обов’язково дублюється тим, кому він подається, крім сигналу тривоги, за яким слід піднімати водолаза без зволікання.

3. Працюючий водолаз обирає напрямок руху під водою, орієнтуючись по сигнальному кінцю: «йди прямо» - за напрямком сигнального кінця від водолаза, що забезпечує, «йди праворуч» та «йди ліворуч» - у перпендикулярних напрямках.

4. В аварійному випадку за неможливості передачі сигналу по сигнальному кінцю (шланг-кабелю) і відсутності телефонного зв’язку необхідно подати аварійному водолазу звукові сигнали відповідно до цього додатка. Звукові сигнали подаються ударом металевого предмета об метал (наприклад, об водолазний трап тощо), один удар відповідає сигналу «смикнути», а подвійний - «потрясти». Аналогічно сигнали подаються аварійним водолазом.

Додаток 22

до Інструкції з організації

водолазних спусків та робіт

у Національній гвардії України

(пункт 92 глави 1 розділу ІІІ)

ВІЗУАЛЬНИЙ ЗВ’ЯЗОК З ВОДОЛАЗАМИ

Візуальний зв’язок здійснюється за допомогою сигналів, що подаються, як правило, правою рукою.

Сигнал 1. Усе добре. Я виконаю (виконую) дію, як рекомендує командир спуску або водолаз, що перебуває поруч.

Вказівний і великий пальці з’єднані, утворюючи кільце. Інші пальці з’єднані разом і підняті догори.

Сигнал 2. Щось не в порядку. Я не можу... (наприклад, не можу «продутися», не бачу, не виходить щось тощо).

Вказівний і великий пальці - під кутом 90 - 0 один до одного. Інші пальці стислі. Рукою в такому положенні погойдують вправо-вліво.

Сигнал 3. Лихо. Дуже погано (знак подається на поверхні води).

Розпластана долоня піднімається нагору та опускається через сторону вниз. Рух повторюється.

Сигнал 4. Відкриваю резерв (переходжу на дихання резервним запасом повітря).

Пальці стиснуті в кулак, зігнута в лікті рука піднята нагору до рівня очей.

Сигнал 5. Не можу відкрити резерв. Допоможи мені відкрити резерв.

Пальці стиснуті в кулак. Кулак разом з передпліччям робить маятникові рухи догори-донизу в районі тяги резервного пристрою апарата.

Сигнал 6. Занурюйся. Я занурююсь (показує при цьому на вантаж, що означає «у мене негативна плавучість»).

Великий палець - донизу, інші пальці стиснуті в кулак.

Сигнал 7. Спливай. Я спливаю (показує при цьому на вантаж, що означає «у мене позитивна плавучість»).

Великий палець - догори, інші пальці стиснуті в кулак.

Сигнал 8. Небезпека! Прошу негайної допомоги! (Вказівним пальцем лівої руки вказує на причину поганого самопочуття або несправності спорядження).

Права долоня з піднятим пальцем кілька разів швидко притискається до шиї.

Сигнали, що позначають, про кого або про що буде далі йти мова:

Сигнал 8а. Я. У мене. Мій (показує на себе, що означає «наступний сигнал стосується мене»).

Сигнал 8б. Ти. Він. У тебе. У нього. Його. Цей предмет (показує на водолаза, частину тіла, предмет навколишнього простору, якого стосуватиметься наступний сигнал).

Сигнал 9. Вони. У них. Ці предмети (показує на групу водолазів або скупчення предметів, яких буде стосуватися наступний сигнал).

Вказівний палець витягнуто в певному напрямку, інші пальці стиснуті в кулак.

Сигнал 10. Зібратися тут. Необхідно зібратися разом.

Вказівні пальці обох рук витягнуті, інші пальці стиснуті в кулак. Руки кілька разів розводять у сторони і знову з’єднують разом.

Сигнал 11. Увага! Стоп! (За цим сигналом слідує інший. Якщо водолази щось робили під водою, подача сигналу вимагає припинення дії. Якщо від водолазів щось вимагали, подача їм цього сигналу означає відмову).

Руку з розпластаною долонею (пальці разом) піднімають вертикально догори.

Сигнал 12. Сигнал, що вказує напрямок.

Руку з розпластаною долонею витягують горизонтально, потім згинають у лікті у вертикальній площині і знову випрямляють у потрібному напрямку.

Сигнал 13. Сигнал, що позначає заперечення. Немає! Неправильно! (якщо палець показав перед цим на ноги, неправильно працюють ноги, якщо на роботу, що виконується під водою, неправильно виконується робота).

Праву руку з відкритою та повернутою до водолаза долонею згинають у лікті і роблять маятникові рухи у вертикальній площині перед грудьми.

Сигнал 14. Сигнал, що позначає сповільнення. Роби повільніше. Спокійно (наприклад, повільно працюй ногами, дихай спокійно тощо).

Розпластаною в горизонтальній площині долонею (тильна сторона звернена догори) перед грудьми роблять повільні рухи догори-донизу.

Сигнал 15. Сигнал, що позначає прискорення. Швидше. Поспішай.

Розпластаною в горизонтальній площині долонею (тильна сторона звернена донизу) перед грудьми швидко описують кола навколо горизонтальної осі.

Сигнал 16. Сигнал, що нагадує про вирівнювання тиску, компенсування тощо (наприклад, роби ковтальні рухи, зрівняй тиск у вухах, у масці).

Долоню обертають до водолаза, великий палець відставляють. Інші пальці разом стискають і розтискають.

Сигнал 17. Сигнал, що свідчить про незнання і про нерозуміння. Не розумію. Повтори, що ти хочеш. Як справи? (якщо перед цим показати на груди - «як подих?», якщо на серце - «який ритм серця?»).

Долоню розпластують у горизонтальній площині тильною стороною донизу. Пальці стискають у щіпку та розтискають.

Сигнал 18. Крутиться голова.

Кистю руки з витягнутими догори і притиснутими один до одного вказівним і середнім пальцями (інші пальці притиснуті до долоні) роблять обертові рухи навколо вертикальної осі.

Сигнал 19. Зав’яжи. Зв’яжи. Стисни.

Кисті рук, стиснуті в кулаки перед грудьми, обертають одну навколо іншої (навколо горизонтальної осі) і потім розводять у сторони.

Сигнал 20. Усе в порядку. Усе добре.

Витягнутою рукою із запаленим ліхтарем роблять кругові рухи у вертикальній площині.

Сигнал 21. Щось не в порядку. Ненормально. Запалений ліхтар на витягнутій руці піднімають і опускають догори-донизу строго по вертикалі.

__________

Примітки:

1. Сигнали 1 - 8 є обов’язковими, інші сигнали рекомендуються.

2. Сигнали 1 - 19 уночі водолаз подає рукою і освітлює її підводним ліхтарем.

3. Сигнали 20, 21 подаються уночі з використанням підводного ліхтаря.

Додаток 23

до Інструкції з організації

водолазних спусків та робіт

у Національній гвардії України

(пункт 37 глави 2 розділу ІІІ)

ПРОТОКОЛ

спуску в спостережній (робочій) камері

Додаток 24

до Інструкції з організації

водолазних спусків та робіт

у Національній гвардії України

(пункт 43 глави 2 розділу ІІІ)

МОЖЛИВІ НЕСПРАВНОСТІ

під час спусків у жорстких водолазних пристроях (спостережній (робочій) камері)

Несправність

Дії

командира та особи, що обслуговує спуск

оператора

1

2

3

Під час звірення глибиномір показує іншу, ніж лічильники, глибину

Камеру піднімають на поверхню, глибиномір здають на перевірку, а в камеру ставлять справний глибиномір

Припинилася дія системи регенерації

Дає команду оператору підключити до дихального апарата. Камеру піднімають на поверхню

Підключається на дихання до ізолюючого дихального апарата

Порушився телефонний зв’язок

Установлюють зв’язок з оператором за допомогою гідроакустичної станції (далі - ГАС) або світла. Вживають заходів щодо усунення несправності. У разі неможливості відновити телефонний зв’язок камеру піднімають на поверхню.

За вказівкою командира спуску за допомогою ГАС або світла відповідає умовними сигналами відповідно до додатка 25 до цієї Інструкції

Обрив троса і кабелю камери

Встановлюють зв’язок з оператором за допомогоюГАС. Пересувають судно вбік від місця занурення камери. Дає команду на аварійне спливання. Якщо обірвався тільки кабель, установивши зв’язок за допомогою ГАС, піднімають камеру на поверхню

Стукотом по корпусу камери дає сигнал тривоги і відповідає на запити по ГАС умовними сигналами і стукотом. За командою командира спуску за допомогою ГАС починає аварійне спливання. Якщо протягом 30 хвилин не надійде команда на аварійне спливання, спливає без команди

Вийшло з ладу підводне освітлення

Виключають живлення світильників. Камеру піднімають на поверхню

Доповідає командиру спуску

Віддався баласт і камера почала спливати на поверхню

На кораблі оголошується сигнал «Бойова тривога» і дається команда «Роздивитися у відсіках». Одночасно вручну вибирають трос і кабель камери та вживають заходів щодо закріплення їх на палубі судна

Негайно доповідає командиру спуску і підключає до ізолюючих дихальних апаратів, утримує за внутрішні конструкції камери так, щоб у разі різкого спливання або удару об корпус судна не одержати травму голови.

Піднімальний трос і кабель камери заплуталися, не вибираються

У разі неможливості підняти камеру на тросі дає команду на аварійне спливання

Установлює причину. Доповідає командиру спуску і за його командоюаварійно спливає

Погіршилося самопочуття оператора

Піднімають камеру на поверхню

Доповідає командиру спуску

З’явилися течі ілюмінатора або з-під кришки люка

Негайно піднімають камеру на поверхню. За потреби дають команду оператору підключитися до апарата

Доповідає командиру спуску. Діє за його вказівкою

Додаток 25

до Інструкції з організації

водолазних спусків та робіт

у Національній гвардії України

(пункт 44 глави 2 розділу ІІІ)

УМОВНІ СИГНАЛИ

(світлом і стукотом) з водолазами і операторами спостережної (робочої) камери в разі порушення телефонного зв’язку

Сигнали

Значення сигналів

світлом

стукотом

до водолазів

від водолазів

Часті миготіння світильником

Дріб

.........................

Виклик. Увага!

Стоп підйом!

-

Два дроби

....... .......

Продовжуємо підйом

Продовжуйте підйом

Вимикання світильника один раз

Один удар .

Як себе почуваєте?

Почуваємо себе добре

-

Повторно один удар .

-

Зрозумів. Чекаємо вказівок

Вимикання світильника два рази

Два удари

. .

Провентилювати дихальні мішки

Вентилюємо дихальні мішки

Вимикання світильника три рази

Три удари

. . .

Приготуватися до підйому, зайняти місця на платформі

Готові до підйому. Починайте підйом

Вимикання світильника чотири рази

Чотири удари

. . . .

Зайти у дзвін, закрити кришку

Зайшли у дзвін. Кришка закрита

__________

Примітки:

1. Умовні сигнали застосовуються в разі виходу з ладу телефонного зв’язку в обох водолазів або операторів.

2. Відповіді водолазів (операторів) стукотом прослуховуються через гідроакустичну станцію.

3. Вимикання світильників проводиться на дві-три секунди з інтервалом в одну секунду.

4. Після заходу у дзвін зв’язок здійснюється за телефоном дзвона або через гідроакустичну станцію.

5. У разі виходу з ладу основного світильника на платформу дзвона спускають додатковий світильник на скобі по одному з напрямних тросів платформи водолазного дзвона.

Додаток 26

до Інструкції з організації

водолазних спусків та робіт

у Національній гвардії України

(пункт 72 глави 2 розділу ІІІ)

ПРИПУСТИМА ТОВЩИНА

льоду при різних навантаженнях

Маса вантажу, т

Товщина морського льоду, см

Товщина прісноводного льоду, см

Гранична відстань від краю льоду, м

1

2

3

4

0,1

15

10

5

0,8

25

20

11

3,5

30

25

19

6,5

45

35

25

10,0

50

40

26

20,0

70

55

30

40,0

100

95

38

Додаток 27

до Інструкції з організації

водолазних спусків та робіт

у Національній гвардії України

(пункт 196 глави 2 розділу ІІІ)

КОМПЛЕКТНІСТЬ

і технічні характеристики такелажного устаткування

Назва комплектуючих виробів

Кількість у комплекті, шт.

Середня маса однієї штуки, кг

1

2

3

Трос поліспаста

1 або 2

346

Барабан з брудоочисником та щіткою

1 або 2

105

Двороликовий блок

6

59

Однороликовий блок

1

33

Анкер

24

25,5

Штир

150

3,5

Палець до анкерів

20

2

Буксирний трос середнього танка

3

46

Буксирний трос важкого танка

2

56

Сережка середнього танка

10

16

Петля середнього танка

8

7,5

Сережка велика

2

17

Ключ для затискання троса (5=70 мм)

2

3

Ключ з блоками

2

0,2

Лом з коротким плечем

2

10

Лом з довгим плечем

4

10

Підставка

2

6,5

Кувалда

2

7

Затискач (запасний)

4

4

Коуш (запасний)

4

1,5

Затискач-хомут

4

0,35

Болт М12х65 (запасний)

8

0,08

Гайка М12 (запасна)

8

0,02

Трубка до ключа для затискання троса

2

12

Рукавиці брезентові

2

Технічні характеристики

Два двороликові блоки

Чотири двороликові блоки

Шість двороликових блоків

1

2

3

4

Передаточне число поліспаста

5

9

13

Зусилля, яке здійснюється поліспастом при максимальному тяговому зусиллі на тросі поліспаста 15 т (з урахуванням ККД блоків)

70

100

130

Довжина витягування (без перетасовки поліспаста), м

до 40

до 20

до 12

Коефіцієнт корисної дії поліспаста

0,93

0,74

0,66

Трос поліспаста, марка;

6 × 19+1

6 × 19+1

6 × 19+1

діаметр, мм;

22

довжина, м

200

Допустиме навантаження на двороликовий блок, т:

на чотирьох гілках поліспаста;

60

на п’яти гілках поліспаста (з приєднанням анкерного кінця троса до пальця блока)

75

Допустиме навантаження на однороликовий блок, т

30

Анкери:

довжина анкера, мм;

1120

кількість отворів під штирі в одному анкері;

6

діаметр отворів під штирі, мм

28

Штирі:

довжина, мм;

900

діаметр, мм

25

Маса комплекту такелажного обладнання (з двома тросами та барабанами), кг

3200

Додаток 28

до Інструкції з організації

водолазних спусків та робіт

у Національній гвардії України

(пункт 7 глави 7 розділу ІІІ)

КОЛІР І НАПИСИ

на балонах

Газ

Колір фарбування балона

Текст напису

Колір напису

Колір смуги

Азот

Чорний

Азот

Жовтий

Коричне-вий

Аміак

Жовтий

Аміак

Чорний

-

Аргон чистий

Сірий

Аргон чистий

Зелений

Зелений

Ацетилен

Білий

Ацетилен

Червоний

-

Бутан

Червоний

Бутан

Жовтий

-

Водень

Темно-зелений

Водень

Червоний

-

Повітря

Чорний

Стиснене повітря

Білий

-

Гелій

Коричневий

Гелій

Білий

-

Кисень

Блакитний

Кисень

Чорний

-

Кисень медичний

Блакитний

Кисень

Чорний

-

Вуглекислота

Чорний

Вуглекислота

Жовтий

-

Усі інші горючі гази

Червоний

Найменування газу

Білий

-

Усі інші негорючі гази

Чорний

Найменування газу

Жовтий

-

__________

Примітки:

1. Написи на балонах наносять по окружності на довжину не менше 1/3 окружності, смуги по всій окружності, літери на балонах ємністю більше 12 л повинні бути заввишки 60 мм, а полоси - завширшки 25 мм. Розміри написів і смуг на балонах ємністю до 12 л повинні визначатися залежно від величини бічної поверхні балонів.

2. Зовнішні поверхні балонів дихальних апаратів, що працюють на стисненому повітрі, повинні бути пофарбовані в сірий колір. Допускається фарбування балонів водолазних дихальних апаратів, що працюють на стисненому повітрі, у жовтий або жовтогарячий колір з метою забезпечення їх видимості у воді.

Додаток 29

до Інструкції з організації

водолазних спусків та робіт

у Національній гвардії України

(пункт 2 глави 2 розділу ІV)

КОНТРОЛЬНИЙ АРКУШ

опитування та медичного огляду водолазів перед початком водолазних спусків

Додаток 30

до Інструкції з організації

водолазних спусків та робіт

у Національній гвардії України

(пункт 2 глави 2 розділу ІV)

МЕДИЧНА КНИЖКА

водолаза Національної гвардії України

Додаток 31

до Інструкції з організації

водолазних спусків та робіт

у Національній гвардії України

(пункт 6 глави 2 розділу ІV)

КЛАСИФІКАЦІЯ

водолазних захворювань та надання медичної допомоги за основними їх видами

1. Водолазні захворювання діляться на специфічні та неспецифічні:

1) специфічні водолазні захворювання:

декомпресійна хвороба;

баротравми (легенів, вуха і навколоносових пазух, травма підводною вибуховою хвилею);

барогіпертензивний синдром;

отруєння киснем;

кисневе голодування;

отруєння азотом і гелієм;

отруєння вуглекислим газом;

обтиск водолаза;

обтиск грудної клітки;

2) неспецифічні водолазні захворювання:

отруєння вихлопними газами;

отруєння лугами;

переохолодження;

перегрівання.

2. Види медичної допомоги та основні вимоги щодо її надання

Більшість захворювань водолазів протікають з порушенням функцій життєво важливих органів і систем, у зв’язку з чим діагностика захворювань і подальше лікування мають проводитися в найкоротші строки. Під час лікування водолазних захворювань можуть бути надані такі види медичної допомоги: перша долікарська; перша лікарська; кваліфікована і спеціалізована.

Першу долікарську допомогу надають на місці виникнення захворювання і під час транспортування хворого до водолазної барокамери або медичного пункту корабля і військових частин НГУ. Як правило, першу долікарську допомогу надають особи, що не мають медичної освіти (водолаз, інструктор-водолаз (старший інструктор-водолаз), водолазний спеціаліст), але навчені прийомам надання першої медичної допомоги. Прийоми з надання першої медичної допомоги повинні бути направлені на витягування водолаза, який постраждав, з води, звільнення від водолазного спорядження (за потреби) і відновлення життєвих функцій (штучне дихання і непрямий масаж серцевого м’яза (за показаннями)). Методику проведення штучного дихання і непрямого масажу серцевого м’яза наведено в пункті 19 цього додадка.

Першу лікарську допомогу надають у медичному пункті корабля й підрозділу НГУ. Заходи щодо надання першої лікарської допомоги повинні бути спрямовані на відновлення і підтримку життєвих функцій за допомогою звичайних медичних засобів. Обсяг допомоги визначається функціональними обов’язками лікаря (лікарів) корабля й підрозділу НГУ.

Кваліфіковану медичну допомогу надають лікарі-терапевти у водолазних барокамерах шляхом проведення лікувальної рекомпресії за повітряними режимами.

Спеціалізована медична допомога водолазам надається в барокамерах лікарями-терапевтами шляхом проведення лікувальної рекомпресії за повітряними, кисневими та киснево-азотно-гелієвими режимами.

Лікувальна рекомпресія є радикальним методом лікування основних водолазних захворювань - декомпресійної хвороби і баротравми легенів. За потреби у процесі лікувальної рекомпресії має проводитися симптоматичне лікування. Характеристика повітряних режимів лікувальної рекомпресії наведена вище. У разі відсутності або неможливості використання водолазних барокамер лікувальну рекомпресію необхідно проводити в інших пристроях, у яких передбачається перебування людей під підвищеним тиском (відсіки та інші пристрої підводних човнів, гідробарокамери тощо). За відсутності лікаря-терапевта лікувальна рекомпресія повинна проводитися під керівництвом командира спуску або лікаря загального профілю, які, розпочавши лікувальну рекомпресію, повинні вжити всіх заходівщодо екстреного виклику лікаря-терапевта до місця лікування.

У разі важких форм захворювань для симптоматичного лікування хворого в процесі лікувальної рекомпресії у водолазну барокамеру повинен бути направлений лікар-терапевт. Якщо на місці лікування є лише лікар-терапевт, він має залишатися ззовні водолазної барокамери для керівництва лікувальною рекомпресією, яку проводитимуть направлені у водолазну барокамеру лікарі загального профілю або особа водолазної спеціальності, яка має найкращу підготовку з водолазної медицини.

Лікар, під керівництвом якого проводиться лікувальна рекомпресія, має вести протокол у журналі водолазних робіт, у якому в хронологічному порядку записуються всі дії (події), пов’язані з лікуванням та станом хворого. Дані протоколу мають бути достатніми для подальшого заповнення карти обліку водолазних захворювань.

Для консультації лікаря-терапевта з питань вибору режиму лікувальної рекомпресії та симптоматичного лікування в умовах підвищеного тиску можуть залучатися фахівці лікувальних закладів і науково-дослідних установ.

Для забезпечення лікувальної рекомпресії мають призначатися декілька змін водолазів, на яких покладається управління процесом підвищення і зниження тиску, забезпечення вентиляції і передача в камеру медикаментів, їжі та предметів гігієни.

Перед початком лікувальної рекомпресії у водолазну барокамеру заносять постільну білизну за кількістю людей, яких там розмістять, графин з водою і відро (бак) для справляння природних потреб, закрите брезентовим (гумовим) чохлом. У відро (бак) з метою дезодорації наливають 1-1,5 л 0,5-1 % розчину марганцевокислого калію. Для прискорення лікувальної рекомпресії вказані предмети можуть бути прошлюзовані у водолазну барокамеру після підвищення тиску. Після закінчення лікувальної рекомпресії хворі за рішенням лікаря-терапевта можуть бути направлені ВЛК до лікувальних закладів для подальшого стаціонарного лікування, обстеження, огляду.

Попередження водолазних захворювань має включати як загальні для всіх захворювань заходи, так і конкретні заходи для кожного окремого захворювання.

Загальні заходи з попередження водолазних захворювань повинні передбачати ретельну підготовку водолазного спорядження та обладнання відповідно до експлуатаційних інструкцій, суворе дотримання техніки безпеки, проведення занять, тренувань і навчань з глибокого теоретичного та практичного освоєння водолазної справи й основ підводної фізіології та медицини.

З метою попередження інфекційних захворювань у водолазів у водолазних барокамерах необхідно підтримувати суворий санітарно-гігієнічний і протиепідемічний режим. У процесі експлуатації кожні два місяці всі внутрішні поверхні барокамер миють щітками з гарячою водою та милом. Перед кожним спуском роблять вологе прибирання. Для шлюзування в барокамері використовують металевий посуд. Перед шлюзуванням увесь посуд повинен бути продезінфікований шляхом кип’ятіння у воді протягом 30 хвилин. Використаний посуд із залишками їжі має бути відразу прошлюзований назовні. Зберігання продуктів харчування у водолазних барокамерах забороняється.

3. Декомпресійна хвороба

Декомпресійна хвороба є комплексом патологічних явищ, обумовлених виникненням у крові (тканинах) організму бульбашок вільного газу в процесі неадекватної декомпресії або в різні строки після її завершення. Ці внутришньо судинні й позасудинні газові бульбашки порушують нормальний кровообіг і надають травмуючого впливу на клітини органів і тканин.

В умовах підвищеного тиску газового середовища в організмі водолаза додатково розчиняється індиферентний газ (гази) дихальної суміші, кількість якого визначається величиною тиску і часом перебування під тиском. У разі правильно обраного та здійсненого режиму декомпресії надлишок індиферентного газу (газів) виводиться з організму шляхом дифузії через легені і шкіру без залишку в крові (тканинах) газових бульбашок. І навпаки, у разі неадекватності зниження тиску в крові (тканинах) утворюються газові бульбашки, які, зрештою, призводять до хвороби. Під час спусків на глибину до 8 м вірогідність виникнення захворювання мінімальна.

Причинами, що сприяють розвитку декомпресійної хвороби, є:

низька фізична тренованість і малі функціональні резерви організму;

недостатні досвід та професійні навички водолаза для виконання підводних робіт;

важке фізичне навантаження в період спуску;

загальне або місцеве охолодження організму, особливо в період декомпресії і після її завершення;

підвищений парціальний тиск вуглекислого газу в повітрі (штучній газовій суміші), що вдихається в процесі декомпресії;

місцеві порушення кровообігу в період декомпресії, обумовлені тривалим перебуванням тіла в одному положенні;

підвищені фізичні навантаження в найближчий час після завершення декомпресії.

Прояви декомпресійних розладів можуть бути різноманітними, оскільки формування вільних бульбашок газу можливе практично в будь-якій тканині організму. Характер патологічних явищ і важкість хвороби визначаються величиною пересичення тканин організму індиферентним газом і залежать від кількості, розміру, а також від локалізації газових бульбашок.

Прогностично важливим критерієм небезпеки (важкості) захворювання є його латентний період - проміжок часу з моменту завершення декомпресії до появи перших ознак хвороби. Чим коротше такий проміжок, тим більшу загрозу для здоров’я становить патологічний процес, що розвивається.

Залежно від поширеності та вираженості декомпресійного газоутворення розрізняють легкий, середній і важкий ступені важкості захворювання. Діагноз хвороби та її клінічна форма встановлюються на підставі аналізу стану хворого, ознак захворювання і зумовлюють застосування відповідних лікувальних заходів (вибір режиму лікувальної рекомпресії та засобів симптоматичного лікування).

У легких випадках перші ознаки хвороби проявляються зазвичай у межах 1 - 3 годин після виходу з-під тиску, проте при розвитку важких форм виразні ознаки хвороби з’являються ще в період декомпресії або протягом 3 - 5 хвилин після її закінчення.

Найхарактернішим симптомом легкого ступеня захворювання є біль у суглобах, кістках і м’язах. Біль виникає, як правило, не гостро, а поступово на тлі загального нездужання і локалізується найчастіше в колінному, плечовому і ліктьовому суглобах, а також у великих кістках, що їх утворюють. На початку захворювання біль, зазвичай, носить тупий, ниючий характер, але в окремих випадках може ставати дуже гострим. Частіше вражаються суглоби, що піддавалися найбільшому фізичному навантаженню під час виконання роботи під підвищеним тиском. В ділянці ураженого суглоба іноді з’являється почервоніння шкіри, сип, розвивається набряк.

Досить частим проявом декомпресійної хвороби легкого ступеня є шкірне свербіння, що локалізується найчастіше на кінцівках, в ділянці живота і сідниць. У ряді випадків спостерігаються зміни кольору шкіри окремих ділянок тіла, підшкірні точкові крововиливи, що швидко минають.

У цілому клінічна картина легкого ступеня декомпресійної хвороби має мало об’єктивних ознак, що виявляються в процесі огляду хворого. Функції уражених суглобів і м’язів, як правило, істотно не порушуються. Можуть мати місце незначні відхилення в діяльності серцево-судинної і дихальної систем, помірна тахікардія. Проте в більшості випадків больовий синдром є єдиним проявом захворювання.

Захворювання середньої важкості разом з появою симптомів, типових для легкого ступеня, характеризується виразним порушенням функції кардіореспіраторної системи. У продромальному періоді хворий, як правило, адинамічний, скаржиться на втому, загальну слабкість. Пізніші скарги обумовлюються переважно прогресуючими розладами функцій кровообігу і дихання (запаморочення, неприємні відчуття в ділянці серця, задуха, відчуття тяжкості і болю в грудях тощо). Значно частіше, ніж у легких випадках, спостерігаються зміна кольору шкіри, петехіальні висипання і крововиливи, підшкірна емфізема.

Таким чином, особливістю декомпресійної хвороби середньої тяжкості є наявність патологічного процесу дихальної і серцево-судинної систем. Розлади діяльності серця розвиваються, головним чином, за типом правошлуночкової недостатності. У хворого спостерігається частий слабкого наповнення пульс, нерідко аритмічний. Перкуторно може визначатися розширення меж серця вправо, тони серця приглушені. Під час огляду хворого спостерігається ціаноз губ і слизових оболонок. Дихання стає частим і поверхневим, розвивається болісна задишка, може бути кашель з кровохарканням. Перкуторно над легенями визначається нормальний легеневий звук, проте місцями можуть проявлятися вогнища притуплення.

Дихальна екскурсія нижнього краю легенів знижена, прослуховуються ослаблене дихання і вологі крепітуючі хрипи. Іноді захворювання проявляється переважним ураженням органів черевної порожнини. У хворого виникають болі частіше в епігастральній області і в правому підребер’ї, нудота, блювота, діарея. Можуть спостерігатися симптоми подразнення очеревини. В окремих випадках захворювання проявляється розладами зору (зниження гостроти, звуження поля зору).

При декомпресійній хворобі важкого ступеня виражені розлади діяльності серцево-судинної системи і дихання супроводжуються симптомами ураження функції центральної нервової системи. Важкий стан хворого визначається, в основному, значними циркуляторними порушеннями. Під час об’єктивного дослідження спостерігається різка адинамія, блідість шкірних покривів та видимих слизових, холодний липкий піт. Свідомість може бути збережена або запаморочена, наявні пригноблення психіки, апатія. Хворий ледве відповідає на запитання. Пульс частий, аритмічний, слабкого наповненняі напруги. Межі серця розширені вправо, тони серця глухі. Артеріальний тиск як максимальний, так і мінімальний, знижений. Дихання часте, поверхневе, іноді періодичне. Кашель досить часто супроводжується кровохарканням.

Поширене позасудинне та внутрішньосудинне газоутворення обумовлює, як правило, ураження спинного мозку, що викликає парези і паралічі нижніх кінцівок, розлади функції тазових органів (порушення сечовипускання і дефекації). Значно рідше спостерігаються паралічі верхніх кінцівок. Виникненню паралічів, зазвичай, передують адинамія, відчуття оніміння ділянок шкіри, сильні оперізуючі болі. У потерпілого проявляються зниження м’язового тонусу, пригноблення або повна втрата сухожильних рефлексів, розвивається параплегія. Крім порушення рухової сфери, спостерігаються розлади чутливості провідникового типу, клінічні прояви яких визначаються рівнем ураження спинного мозку. Можливе виникнення осередкових уражень головного мозку, що супроводжується появою парестезій, ослабленням м’язової сили, утрудненням мови, розладами ходи, тремором голови і кінцівок. У випадках ураження стволового відділу мозку у хворих можуть проявлятися порушення черепно-мозкової іннервації, асиметрія, косоокість, зниження або повна двостороння втрата слуху і зору, западання язика.

Одним з проявів важкого декомпресійного захворювання є ураження внутрішнього вуха, що клінічно проявляється у вигляді синдрому Меньєра. Виникнення останнього може бути обумовлено утворенням газових бульбашок в ендолімфі внутрішнього вуха та емболією судин лабіринту. Звичайне захворювання розвивається гостро та починається з появи запаморочення, головного болю, нудоти і блювоти. У подальшому розвиваються різка загальна слабкість, шум у голові і вухах, порушення або втрата слуху. Постраждалому здається, що всі навколишні предмети обертаються навколо нього або він обертається сам. Подразнення рецепторів вестибулярного апарата призводить до порушення м’язового тонусу, розладу ходи та рівноваги тіла. З’являються ністагм і виражені вегетативні розлади (блідість, рясне потовиділення, уповільнення пульсу, розлади дихання тощо).

Рецидиви (повторні прояви ознак) декомпресійної хвороби, які можуть спостерігатися в процесі проведення лікувальної рекомпресії або після її завершення, найчастіше протікають у легкій формі, проте в разі грубого порушення лікувального режиму можуть бути важкої і середньої важкості.

Декомпресійну хворобу необхідно відрізняти від інших водолазних захворювань, що мають схожі симптоми (парези і паралічі (при баротравмі легенів), непритомність (при баротравмі легенів, кисневому голодуванні, отруєнні киснем і вуглекислим газом)). Під час диференційної діагностики необхідно враховувати тип водолазного спорядження, конкретні умови спуску і динаміку розвитку симптомів. Декомпресійна хвороба спостерігається частіше після спусків у вентильованому або глибоководному спорядженні. Клінічно декомпресійна хвороба відрізняється переважно поступовим розвитком симптомів, а для інших перелічених вище захворювань характерний раптовий початок із швидким розвитком симптомів.

Встановлення у хворого діагнозу декомпресійної хвороби в усіх випадках є показанням до проведення її патогенетичної терапії - лікувальної рекомпресії. Всі інші заходи медичної допомоги (реанімаційна допомога, медикаментозна терапія тощо) не повинні бути причиною затримки рекомпресії. Чим раніше розпочинається лікувальна рекомпресія, тим успішнішим буде лікування хворого. Це особливо важливо при середніх і важких формах декомпресійної хвороби, а також у випадках розвитку навіть легких її проявів у процесі декомпресії або невдовзі після виходу водолаза з-під підвищеного тиску.

Лікувальна рекомпресія повинна проводитися також у випадках, коли декомпресійна природа симптомів або розладів, що спостерігаються, викликає сумнів. При абдомінальних симптомах сумнівної етіології доцільна попередня консультація хірурга і терапевта.

Декомпресійна хвороба може виникнути в процесі декомпресії водолазів у воді, у водолазній барокамері або після виходу водолазів на поверхню (в умовах нормального тиску).

Під час декомпресії у воді в разі появи шкірного свербіння або суглобо-м’язового болю (на зупинках 9 м і більше) водолаза переводять на дві зупинки глибше (тобто на 6 м при триметровому кроці декомпресії) і подальшу декомпресію після 15-хвилинної витримки здійснюють за відповідним продовженим режимом (за відсутності такого режиму «за часом» використовується продовжений режим «за глибиною»).

У разі посилення (повторної появи) симптомів, а також інших обставин, що ускладнюють подальше проведення декомпресії у воді (наприклад, переохолодження організму), водолаза після витримки на зупинці 6 м необхідно швидко (протягом 5-6 хвилин) підняти на поверхню для проведення у водолазній барокамері подальшої декомпресії або (за наявності симптомів) лікувального режиму, що обирається за загальними правилами. Так само слід діяти в разі появи ознак захворювання на зупинці 6 м і менше.

У разі виникнення симптомів захворювання після виходу на поверхню (в умови нормального тиску), а також захворювання після виходу з підводного човна лікувальний режим обирають за такими правилами:

при декомпресійній хворобі легкого ступеня тиск у водолазній барокамері піднімають до 0,5 мПа або 50 мм вод.ст. (режим I), витримують хворого до моменту ліквідації симптомів захворювання і додатково ще 30 хвилин, після чого залежно від отриманої витримки під найбільшим тиском знижують тиск за режимом декомпресії Iа, Iб, Iв або Iг. Під час лікування декомпресійного захворювання легкого ступеня допускається використання кисневого режиму лікувальної рекомпресії. Рішення щодо використання кисневого режиму лікувальної рекомпресії приймається тільки лікарем-терапевтом у разі, якщо клінічна картина обмежена слабо вираженим свербінням, локальними шкірними висипаннями, м’язовим, суглобовим або кістковим болем ниючого характеру, який не призводить до порушення функції опорно-рухового апарата та проявляється не раніше 1 години після водолазного спуску, під час якого не спостерігалися будь-які прояви токсичної дії кисню та були відсутні порушення робочого режиму декомпресії. Для підвищення ефективності лікування необхідно підключити хворого на дихання киснем в умовах нормального тиску. Хворий може дихати киснем до 30 хвилин під час медичного обстеження та підготовки камери до проведення лікувальної рекомпресії. Підвищення тиску в камері проводять без відключення хворого від кисневого апарата. Після ліквідації всіх симптомів декомпресійного захворювання за тиску 0,2 мПа (20 мм вод. ст.) приступають до декомпресії. У разі неповного лікувального ефекту хворий повинен бути переведений на режим ІІ повітряної лікувальної рекомпресії, для чого після переключення дихання хворого з кисню на повітря тиск у камері за 3-5 хвилин повинен бути підвищений повітрям з 0,2 до 0,7 мПа (з 20 до 70 мм вод. ст.). Подальше лікування хворого має проводитися за режимом ІІ;

при хворобі середнього ступеня тиск у декомпресійній камері піднімають до 0,7 мПа або 70 мм вод. ст. (режим II), витримують хворого до моменту ліквідації симптомів захворювання і додаткові ще 30 хвилин, після чого залежно від часу витримки під найбільшим тиском 0,7 мПа (70 мм вод.ст.) знижують тиск за режимами декомпресії IІа, IІб або IІв;

при важкій декомпресійній хворобі тиск у водолазній барокамері піднімають повітрям до 1 мПа або 100 мм вод. ст. (режим III), витримують хворого під найбільшим тиском і додатково ще 30 хвилин, але небільше ніж 120 хвилин, після чого залежно від часу витримки на глибині першої зупинки 0,7 мПа (70 мм вод. ст.) знижують тиск за режимами IІІа, IІІб або IІІв.

Якщо на місці проведення водолазних робіт немає лікаря-терапевта, командир спуску, що запідозрив у водолаза декомпресійну хворобу або баротравму легенів, повинен негайно приступити до проведення лікувальної рекомпресії.

Якщо хворий притомний і в нього відсутній параліч (парез) кінцівок, тиск у водолазній барокамері піднімають до 0,5 мПа (50 мм вод. ст.) і після 180-хвилинної витримки знижують за режимом Iг.

Якщо хворий знепритомнів або має параліч (парез) кінцівок, тиск у водолазній барокамері піднімають до 0,7 мПа (70 мм вод. ст.) і після 90-хвилинної витримки знижують його за режимом IІв. Для надання першої допомоги разом з хворим у водолазну барокамеру поміщається один з водолазів.

У разі лікування захворювань середнього і важкого ступеня у водолазній барокамері, розрахованій на тиск до 0,5 мПа (50 мм вод. ст.), водолаза витримують під тиском 0,5 мПа (50 мм вод. ст.) до 360 хвилин, після чого тиск у камері повинен бути знижений за режимом Iг.

У разі повторної появи (посилення тих, що є) симптомів хвороби в процесі декомпресії, передбаченої лікувальним режимом, або після її закінчення необхідно проводити повторну лікувальну рекомпресію. Починати повторну лікувальну рекомпресію потрібно в найкоротші строки, не чекаючи посилення симптомів і погіршення загального стану хворого. Компресію під час повторної лікувальної рекомпресії проводять із швидкістю 0,1 - 0,2 мПа/хв. (10 - 20 мм вод. ст./хв.) до помітного поліпшення стану хворого.У процесі підвищення тиску через кожні 0,1 мПа (10 мм вод.ст.) роблять зупинки по 5 - 10 хвилин і уважно спостерігають за станом хворого. Після зупинки, під час якої за 5 - 10 хвилин настає поліпшення стану хворого, тиск підвищують ще на 0,1 мПа (10 мм вод. ст.), але не більше ніж до 1 мПа (100 мм вод. ст.). Подальші витримки під тиском проводять так, як іпід час лікування важкої декомпресійної хвороби. Після закінчення витримки декомпресію проводять за кінцевою частиною режиму IІІв незалежно від часу витримки під обраним тиском.

Обсяг симптоматичного лікування в процесі лікувальної рекомпресії визначається ступенем порушення функцій організму і може включати штучне дихання і непрямий масаж серцевого м’яза, дихання киснем, медикаментозне лікування, теплові процедури, катетеризацію сечового міхура, очисну клізму, паранефральну блокаду тощо.

Медикаментозне лікування під час декомпресійної хвороби проводять таким чином:у разі легкого і середнього ступеня захворювання призначають ацетилсаліцилову кислоту по 0,5 г через кожні 6 годин протягом 3 діб від початку захворювання, а в разі важкого - додатково гепарин у дозі 20 тис. од. одноразово внутрішньом’язово в перші години захворювання.

Для попередження зневоднення при легкому і середньому ступенях захворювання мають використовуватися чай, кава, компоти, мінеральні води, фруктові і овочеві соки.

У разі важкого ступеня захворювання показані внутрішньовенні вливання підігрітого до температури 35 - 37 ° С ізотонічного розчину хлориду натрію або 5% розчину глюкози по 1 - 2 л за добу. Перед початком внутрішньовенних ін’єкцій і в процесі їх проведення необхідно застосовувати 0,2 % розчин платифіліну по 1 - 2 мл внутрішньом’язово для розширення судини серця, нирок і головного мозку. Для десенсибілізації організму необхідно використовувати димедрол (1% розчин) або піпольфен (2,5 % розчин) по 1 - 2 мл внутрішньом’язово. З метою поліпшення тканинної перфузії, зменшення проникності капілярів і збільшення серцевого викиду показані глюкокортикостероїди (преднізолон 0,015 - 0,03 г або гідрокортизон 0,025 - 0,05 г внутрішньовенно крапельно).

Для попередження ускладнень, пов’язаних з активізацією системи згортання крові, використовують фібринолізин відповідно до інструкції щодо його застосування.

При парезах і паралічах показано застосування церебролізину по 15 - 20 мл водного розчину внутрішньовенно 2 рази на день, гамалону (аміналону) по 0,5 - 1,25 г 3 рази на день. Для поліпшення тканинних процесів показані кокарбоксилаза, яка чергується з АТФ по 1 ампулі через день внутрішньом’язово.

У процесі лікування декомпресійної хвороби за показаннями застосовують серцеві, бронхолітичні і діуретичні засоби, а також антибіотики і сульфаніламідні препарати.

З метою профілактики легеневої форми отруєння киснем за умови використання режимів Iг, IІв, IІІв (особливо у випадку повторної компресії в разі рецидивів) доцільне призначення хворому і обслуговуючому персоналу аскорбінової кислоти по 0,5 г 4 - 5 разів на день, вітаміну Е по одній капсулі 1-2 рази на день, цитохрому «С» по 0,02 г 2 рази на день і антибіотиків.

У разі легкого ступеня хвороби і стійкого м’язово-суглобового болю в процесі проведення лікувальної рекомпресії показано застосування теплових процедур (медичні грілки, парафінові аплікації тощо).

У разі парезу (паралічу) тазових органів катетеризація сечового міхура, очисні клізми і паранефральна блокада повинні проводитися за звичайною методикою.

При важких парезах і паралічах для попередження пролежнів хворого періодично перевертають з боку на бік, на спину, протирають шкіру в ділянці крижів і попереку камфорним спиртом.

Постільну білизну хворому у водолазній барокамері необхідно міняти в міру забруднення, але не рідше ніж один раз на добу.

Після закінчення лікувальної рекомпресії хворий повинен знаходитися поблизу водолазної барокамери протягом доби. У цей період через кожні 3 - 4 години проводять опитування щодо скарг і обстеження хворого.

У разі виявлення симптомів рецидиву захворювання проводиться повторна лікувальна рекомпресія.

Осіб із залишковими явищами порушень функцій органів і систем направляють для подальшого спеціалізованого лікування і огляду до лікувальних закладів.

У процесі декомпресії за режимом лікувальної рекомпресії IІа під тиском 0,06 мПа (6 мм вод. ст.) виник рецидив декомпресійної хвороби (оновився більу колінних суглобах). Тиск був підвищений повітрям до 0,16 мПа (16 мм вод. ст.). Після 10-хвилинної витримки стан хворого покращився. Тиск був підвищений повітрям до 0,26 мПа (26 мм вод. ст.). Через 30 хвилин перебування під тиском 0,26 мПа (26 мм вод.ст.) біль у колінних суглобах зник. Через 30 хвилин перебування під тиском 0,26 мПа (26 мм вод.ст.) проведено декомпресіюза кінцевою частиною режиму лікувальної рекомпресії IІІв. Перша зупинка під тиском 0,24 мПа (24 мм вод.ст.), витримка - 141 хвилина, друга зупинка під тиском 0,22 мПа (22 мм вод.ст.), витримка - 152 хвилини тощо.

У разі лікування повторного рецидиву захворювання тиск має бути підвищений стислим повітрям, але не більше ніж до 0,7 мПа (70 мм вод. ст.). Витримка під обраним тиском не повинна перевищувати такі значення: під тиском від 0 до 0,2 мПа (0 - 20 мм вод. ст.) - 6 годин; під тиском від 0,22 до 0,4 мПа (22 - 40 мм вод. ст.) - 3 години; під тиском від 0,42 до 0,5 мПа (42 - 50 мм вод.ст.) - 2 години; під тиском від 0,52 до0,7 мПа (52–70 мм вод. ст.) - 1 година. Після закінчення витримки під обраним тиском декомпресію проводять за кінцевою частиною повітряного режиму IІІв, разом з тим час витримок на кожній із зупинок збільшується на 40 % (наприклад, час на зупинці 24 м становитиме - 141 хвилина × 1,4 =197 хвилин).

Режими декомпресії під час водолазних робіт необхідно обирати окремо для кожного спуску залежно від глибини занурення водолазів та експозиції на ґрунті. Під час вибору режиму треба пам’ятати, що у разі експозиції на ґрунті за умови використання робочих та аварійних повітряних (повітряно-кисневих) режимів час перебування водолаза на ґрунті обчислюють від початку занурення під воду до початку підйому з ґрунту.

У разі спусків схильних до декомпресійної хвороби і малотренованих водолазів режим декомпресії має бути продовжений на один крок.

Під час спусків рекомендується витримувати заплановану експозицію. Лікар-терапевт за 5 хвилин до закінчення запланованої експозиції на ґрунті повинен доповідати про це командира спуску.

Під час переходу на першу зупинку суворо дотримується встановлена режимом декомпресії швидкість.

Газовий склад дихальних сумішей, що подаються водолазам, має відповідати встановленим вимогам. Процентний вміст кисню в складі дихальних сумішей не повинен відрізнятися від передбаченого режимом більш ніж на 1%. На дихання киснем водолази повинні включатися після ретельного триразового промивання системи «апарат - легені», не допускаючи впродовж усього часу кисневої декомпресії всмоктування відсічного повітря.

Під час декомпресії необхідно точно дотримуватися глибини зупинок і витримки на зупинках, передбачених режимом. Забороняється пропускати зупинки. Точність утримання глибин зупинок повинна становити не більше ± 1 м (0,01 мПа). У перші 2 - 4 години після закінчення спуску (залежно від глибини) водолазам забороняється виконувати важкі фізичні роботи (вантажні, такелажі тощо). Після перенесеної хвороби легкого і середнього ступеня тяжкості без будь-яких залишкових явищ водолази звільняються від спусків на 7 діб. У разі важкого захворювання строк збільшується до 14 діб, а після важкої декомпресійної хвороби, що супроводжувалася синдромом Меньєра, проводиться медичний огляд та надається висновок ВЛК щодо придатності водолазів до водолазних спусків.

4. Баротравма легенів

Баротравма легенів є комплексом патологічних явищ, обумовлених пошкодженням і розривом легеневої тканини з подальшим надходженням альвеолярного газу в кровоносне русло або тканину легенів та органи, що їх оточують. Основною причиною захворювання є надмірне розширення грудної клітки і перерозтягнення легенів за межі їх еластичних властивостей, виникнення гідравлічної хвилі в судинах і удар об грудну стінку внаслідок виникнення різниці тиску в легенях і навколишньому середовищі.

Формування перепаду тиску і перерозтягнення легеневої тканини можливі під час підвищення тиску в дихальних шляхах або зниження тиску в легенях у процесі здійснення вдиху при одночасному обмеженні або повному припиненні надходження повітря в легені. Для розвитку баротравми легенів достатній перепад тиску від 5,2 до 10,4 кПа (40 - 80 мм рт.ст.). Вірогідність виникнення баротравми легенів у різних видах дихальних апаратів неоднакова внаслідок конструктивних особливостей прийнятої схеми постачання водолаза дихальною сумішшю і особливостей використання спорядження.

У регенеративному водолазному спорядженні підвищення тиску в системі «апарат - легені» виникає у таких випадках:

збільшення допустимої швидкості спливання з глибини на поверхню (найбільшу небезпеку становить спливання з малої глибини), коли відносний перепад в системі «апарат - легені» відносно зовнішнього тиску є найбільшим;

довільна або мимовільна затримка дихання під час підйому на поверхню;

різке натискання або удар по дихальному мішку;

несправність редуктора і запобіжного клапана;

вихід з глибини на поверхню з неповністю відкритим або закритим запобіжним клапаном (тільки для спорядження РСП).

Зниження тиску в системі «апарат - легені» в регенеративному водолазному спорядженні виникає у разі:

відсутності в балонах запасів газової суміші;

спуску із закритими вентилями балонів;

несправності дихального автомата (заїдання важелів клапанів, засмічення каналів подачі газів);

порушення правил промивання системи «апарат - легені»;

порушення надходження газу до клапана дихального автомата (несправність редуктора, порушення герметичності трубок, що підводять газ, і шлангів);

зриву водолаза зі спускового (підкільного) кінця і падіння на ґрунт;

випускання газової суміші з мішка в разі випадіння загубника з рота і подальшого дихання з підшоломного простору.

В ізолюючих протигазах і дихальних апаратах подібного типу підвищення тиску в легенях можливе в разі різкого натискання або удару по дихальному мішку.

Зниження тиску в легенях у зазначених апаратах виникає у разі:

піключення на дихання до апарата без пускового пристрою;

інтенсивної фізичної роботи відразу після підключення на дихання до апарата;

тривалої роботи в апараті, що перевищує допустимі строки дії регенеративної речовини;

повторного використання регенеративних патронів з порушенням встановлених правил;

витравлення газової суміші з мішка;

використання апарата для підводних спусків.

У водолазному спорядженні з відкритою схемою дихання підвищення тиску в легенях виникає у разі:

збільшення допустимої швидкості спливання з глибини на поверхню;

довільної або рефлекторної затримки дихання під час підйому на поверхню;

несправної роботи дихального автомата;

розриву мембрани редуктора та інших несправностей.

Зниження тиску в легенях під час використання водолазного спорядження з відкритою схемою дихання виникає у разі:

відсутності повітря в балонах;

спуску під воду із закритими вентилями балонів;

незадовільного регулювання клапана резервної подачі і помилок у його використанні;

несправності в роботі дихального автомата.

Виникнення баротравми легенів у водолазів і підводників можливе під час перебування їх у водолазній барокамері. Зазвичай це відбувається в процесі зниження тиску у водолазній барокамері під час затримки дихання, кашлю, чхання, спроби провести вирівнювання тиску в порожнині середнього вуха при закритих верхніх дихальних шляхах, коли можуть виникнути умови для перепаду тиску в легенях відносно навколишнього тиску.

Розвиток баротравми легенів можливий під час використання практично будь-якої дихальної апаратури (респіраторів, апаратів для штучної вентиляції легенів і наркозу), принцип дії якої передбачає підвищення і зниження тиску в легенях. Баротравма легенів можлива у випадку струсу внутрішніх органів внаслідок дії вибухової ударної хвилі, падіння з висоти у воду тощо.

У вентильованому спорядженні вірогідність виникнення баротравми легенів відносно невелика, розвиток захворювання можливий у разі довільної або рефлекторної затримки дихання під час швидкого спливання (викидання) водолаза на поверхню.

Чинниками, що сприяють розвитку баротравми легенів, є:

підвищена швидкість зміни тиску в легенях;

тривала дія підвищеного (зниженого) тиску в легенях;

дихання під надмірним тиском;

дія підвищеного тиску у фазі вдиху;

індивідуальні анатомо-фізіологічні особливості, що обумовлюють характер розповсюдження в легенях ударних хвиль;

різні захворювання, структури, які супроводжуються зміною еластичності і функції легенів, що змінюють діяльність серцево-судинної системи.

За важкістю проявів і перебігу виділяють декілька форм баротравми легенів - баротравматична емфізема, пневмоторакс і газова емболія.

Баротравматична емфізема легенів клінічно представлена трьома видами - інтерстиціальна, підшкірна і медіастинальна.

Баротравматична інтерстиціальна емфізема легенів характеризується відносно обмеженим пошкодженням легеневої тканини і помірно вираженими ознаками. Потерпілі зазвичай не завжди відчувають момент пошкодження легенів. Самопочуття та загальний стан у більшості випадків спочатку залишається цілком задовільним і потерпілі звертаються за допомогою лише через декілька годин після виникнення ознак баротравми.

З’являються легкий біль у грудях, що посилюється під час вдиху, запаморочення, невелика слабкість, що зростає під час помірних фізичних навантажень, відмічається деяка блідість потерпілих, задишка, якої зазвичай немає у спокої, з’являється вже під час незначної фізичної роботи, може бути кашель, дихальна рухливість грудної клітки через біль обмежена, дихання ослаблене, можуть прослуховуватися вологі хрипи різного калібру на обмеженій ділянці, пульс зазвичай прискорений, артеріальний тиск дещо знижений. Під час рентгенологічного обстеження часто спостерігається посилення бронхосудинного малюнка. Діагностика захворювання, крім його клінічних ознак, значною мірою ґрунтується на ретельному анамнезі і обліку допущених помилок під час користування дихальною апаратурою, а також умов, що спричинили перепад тиску в легенях і навколишньому середовищі.

Баротравматична підшкірна і медіастинальна емфіземи розвиваються внаслідок порушення цілісності легенів і потрапляння газу в сполучнотканинні і жирові утворення середостіння. Газ по паратрахеальній клітковині потрапляє під шкіру грудей, заповнює яремну і підключичну ямки, з’являється під шкірою шиї і обличчя. Стан потерпілих визначається ступенем вираженості емфіземи. Під час значного скупчення газу в середостінні стан хворого прогресивно погіршується внаслідок стиснення великих вен, подразнення перикарда і зсуву органів середостіння. Можуть виникати значні порушення дихання і кровообігу. У разі помірно вираженого баротравматичного медіастиніту самопочуття постраждалого залишається задовільним і погіршення наростає поступово. Виникають легкий біль і неприємні відчуття за грудиною, утруднене дихання, нестійкий пульс. Надходження газу в підшкірно-жирову клітковину визначається захарактерною крепітацією і зміненими рисами обличчя хворого. Перкуторне і рентгенологічне обстеження виявляють присутність вільного газу в середостінні і під шкірою грудей. У разі проникнення газу в черевну порожнину розвивається баротравматичний пневмоперитонеум з клінічними ознаками асептичного перитоніту.

Баротравматична емфізема легенів може ускладнюватися газовою емболією. Стан хворих при цьому впродовж декількох годин може залишатися задовільним. Пізніше (з надходженням газу через просвіти розірваних судин в артеріальну мережу) розвиваються характерні симптоми газової емболії. Стан хворих прогресивно погіршується, наростає слабкість, посилюються біль у грудях, задишка, утруднене дихання, нападоподібний кашель з виділенням мокроти та іноді з домішками крові, з’являється попелясто-сірий ціаноз. Дихання жорстке, часте і поверхневе, прослуховуються вологі хрипи. Пульс частий, ниткоподібний, артеріальний тиск знижений, тони серця глухі. Можуть бути осередкові ураження центральної нервової системи. Під час рентгенологічного обстеження можуть виявлятися ділянки обмеженої емфіземи, газові скупчення по ходу судинно-бронхіального ложа.

Баротравматичний пневмоторакс розвивається в разі пошкодження легеневої тканини, плеври і надходження газу в плевральну порожнину. Закритий пневмоторакс за відсутності медіастинальної емфіземи і газової емболії не спричиняє значних розладів функцій організму. Відкритий або клапанний пневмоторакс протікає важко і характеризується різким болем у грудях, значною задишкою, послабленням серцевої діяльності і розвитком плевропульмонального шоку. Потерпілі адинамічні, пригнічені, обличчя бліді і синюшні, дихання часте і поверхневе, дихальні шуми на ураженій стороні відсутні, голосове тремтіння не визначається, легеня нерухома. Перкуторно визначається тимпаніт, пульс ниткоподібний, серцевий поштовх і серцевебиття зміщені в здорову сторону. Під час рентгенологічного обстеження виявляються підтискання краю легені до кореня, газ в плевральній порожнині.

Баротравматична газова емболія характеризується гострим важким початком, як наслідок - пошкодження легенів, кровоносних судин і проникнення газових бульбашок у кровоносне русло.

Потерпілі знаходяться у важкому стані, скаржаться на сильний більу грудях, слабкість, задишку, запаморочення. Різко виражені адинамія, ціаноз обличчя і кінцівок, сопорозний стан, невиразна мова. Можливе знепритомлення. Дихання часте, поверхневе, з хворобливим видихом, болісний кашель, виділення пінявої мокроти з домішками крові. Рухливість грудної клітки обмежена, місцями визначається укорочення перкуторного звуку на ураженій стороні, рясні крепітуючі хрипи. Пульс частий, слабкого наповнення і напруги, артеріальний тиск знижений. На верхівці серця іноді прослуховується легкий шум. Можуть виникати прояви енцефалопатії (парестезія, нерівномірність рефлексів, порушення тонусу м’язів і координації рухів), зміни в діяльності зорового аналізатора, судоми епілептиформного характеру, розвиватися парези і паралічі. Під час рентгенологічного дослідження можуть виявлятися затемнення різної інтенсивності в різних легеневих полях, що чергуються з ділянками прояснення. Може бути змішана форма баротравми легенів, яка характеризується поєднанням різних видів баротравматичної емфіземи, газової емболії і пневмотораксу.

Баротравму легенів необхідно відрізняти від інших захворювань, які мають однакові або схожі симптоми (декомпресійна хвороба, кисневе отруєння і голодування, отруєння вуглекислим газом, барогіпертензійний синдром, стискання грудної клітки водолаза).

Під час диференційної діагностики баротравми легенів з іншими вказаними вище захворюваннями необхідно враховувати динаміку розвитку симптомів, стан використовуваного дихального апарата і додаткові симптоми, властиві переважно тому чи іншому захворюванню.

Під час огляду дихального апарата постраждалого можуть бути виявлені:

у разі баротравми легенів - порожні балони, несправність механізмів, що подають газ, або випускаючого клапана;

у разі отруєння вуглекислим газом - відсутність клапана вдиху;

у разі отруєння киснем - потрапляння води до регенеративного патрона.

Крім того, найбільш характерним симптомом для баротравми легенів є біль за грудиною, кашель з пінявою кров’яною мокротою і постійне погіршення стану потерпілого. Для кисневого отруєння і голодування, а також отруєння вуглекислим газом ці симптоми не характерні. Як правило, загальний стан таких хворих після витягування з води поступово поліпшується або протягом тривалого періоду залишається без виражених змін.

Баротравма легенів незалежно від клінічної форми повинна розглядатися як важке захворювання.

Під час надання першої допомоги постраждалого необхідно швидко звільнити від спорядження й одягу, що стискає (для прискорення роздягання гідрокомбінезон і ремені апарата розрізають), покласти на прямі ноші животом донизу, голову повернути вбік. Якнайшвидше хворого переводять на дихання киснем і вживають заходів щодо негайної лікувальної рекомпресії.

За відсутності дихання, різкого його ослаблення або патологічних ритмів дихання необхідно негайно проводити штучну вентиляцію легенів. Перед проведенням штучної вентиляції легенів у потерпілого необхідно оглянути верхні дихальні шляхи, видалити з порожнини рота і носа слиз, згустки крові, блювотні маси і попередити западання язика, висунувши його вперед або зафіксувавши язикотримачем його нижню частину.

Під час штучної вентиляції важливо запобігати перероздуванню легенів у потерпілого, яке може істотно підвищити внутрішньолегеневий тиск, порушити гемодинаміку, стати причиною додаткового пошкодження легеневої тканини і надходження газових бульбашок у судинну мережу. Об’єм повітря, що вдувається, не повинен перевищувати 500-600 см - 3 з частотою 14 - 16 разів на хвилину і за умови співвідношення часу вдиху до часу видиху 1:1,5 або 1:2.

У разі щонайменшої підозри на пневмоторакс штучній вентиляції легенів повинне передувати дренування плевральної порожнини для попередження внутрішньоплеврального стискання легенів. Прокол проводиться по задній паховій лінії по верхньому краю ребра в сьомому міжреберному проміжку голкою з широким просвітом.

Перед початком штучної вентиляції і в процесі її проведення жодних стимуляторів дихання застосовувати не слід. У разі порушення дихання внаслідок ларингоспазму використовують спазмолітичні таантигістамінні препарати (5 - 10 мл 2,4 % розчину еуфіліну у 10 - 20 мл 20 % розчину глюкози, димедрол 1 % розчин 1 - 2 мл внутрішньом’язово).

У разі гострої серцево-судинної недостатності застосовують серцеві глікозиди (внутрішньовенно повільно вводять розчин строфантину 0,05 % 0,5 - 1 мл або корглікону 0,06 % 0,5 - 1 мл у 10 - 20 мл 20 % розчину глюкози), а в разі припинення серцевої діяльності проводять непрямий масаж серця.

У разі збудженняпотерпілого або розвитку судомного нападу внутрішньом’язово вводять розчин промедолу 2% 1 мл або седуксену 0,5 % 2 мл. Для пригнічення кашльового рефлексу застосовують кодеїн по 0,01 - 0,02, діонін по 0,02.

Незначна легенева кровотеча зазвичай не є небезпечною і не потребуєбудь-яких терапевтичних втручань, за винятком періодичного очищення верхніх дихальних шляхів.

Радикальним методом лікування баротравми легенів є лікувальна рекомпресія.

Усі лікувальні заходи щодо відновлення дихання і серцево-судинної діяльності не мають бути причиною затримки лікувальної рекомпресії. У всіх випадках баротравми легенів необхідно виключити будь-які фізичні навантаження, обстеження і переміщення хворого слід проводити в положенні лежачи на ношах.

У разі неможливості проведення лікувальної рекомпресії відразу після виникнення захворювання показання до її застосування зберігаються впродовж 3 - 4 діб.

Вибір режиму лікувальної рекомпресії визначається характером і важкістю клінічних проявів захворювання, динамікою симптомів у процесі компресії і в період витримки під максимальним тиском.

У разі помірно виражених симптомів захворювання тиск у водолазній барокамері підвищують з максимально можливою швидкістю до 0,7 мПа (70 мм вод. ст.). У разі істотного поліпшення стану хворого в ході підвищення тиску до 0,7 мПа (70 мм вод. ст.) і практично повного зникнення ознак захворювання протягом перших 10 - 15 хвилин експозиції під цим тиском хворий витримується в цих умовах до 60 хвилин, після чого проводиться декомпресія за режимом ІІа. Залежно від стану хворого і відновлення порушених функцій тривалість експозиції під тиском 0,7 мПа (70 мм вод. ст.) за рішенням лікаря може бути збільшена до 90 - 120 хвилин. Декомпресію в цьому разі проводять за режимом ІІб або ІІв.