Під час вирішення справи щодо оскарження рішення органу про надання статусу біженця суд може визнати таке рішення протиправним, скасувати його та зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву про надання статусу біженця з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування судом відповідного рішення. Після скасування судом рішення про надання статусу біженця до особи не можуть застосовуватися примусове видворення чи екстрадиція до закінчення процедури щодо надання статусу біженця.
24. Іноземець та особа без громадянства можуть бути видворені за межі України з підстав та в порядку, що визначені статтею 32 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" ( 3929-12 ), статтею 13 Закону України "Про імміграцію" ( 2491-14 ). Рішення про видворення залежно від підстав приймають органи внутрішніх справ, органи охорони державного кордону, Служби безпеки України відповідно до статті 32 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" ( 3929-12 ).
Рішення про видворення іноземця та особи без громадянства після відбуття ними покарання чи виконання адміністративного стягнення приймається органом внутрішніх справ за місцем їхнього перебування з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення.
За наявності інших визначених статтею 32 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" ( 3929-12 ) підстав, іноземець та особа без громадянства можуть бути видворені за межі України за рішенням органів внутрішніх справ, органів охорони державного кордону (стосовно осіб, які затримані у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону в Україну) або Служби безпеки України з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення.
Тобто рішення про видворення залежно від підстав приймають органи внутрішніх справ, органи охорони державного кордону, Служба безпеки України. Такі рішення можуть бути оскаржені до суду в порядку адміністративного судочинства.
Рішення про видворення повинно прийматися після того, як органи влади розглянули всю належну інформацію, яка їм доступна, та переконалися, що виконання рішення про видворення не буде означати для іноземця чи особи без громадянства реальної загрози бути страченим або підданим катуванню, чи нелюдському або принизливому поводженню чи покаранню, бути вбитим або підданим нелюдському чи принизливому поводженню з боку недержавних суб'єктів, якщо влада країни, куди вони видворяються, партії чи організації які контролюють цю державу або значну територію цієї держави, включаючи міжнародні організації не можуть або не бажають забезпечувати належний та ефективний захист чи виникнення інших ситуацій, які б могли відповідно до з міжнародного права або національного законодавства бути підставою для надання міжнародного захисту.
У випадках видворення дитини, розлученої з батьками, судам слід перевіряти, щоб вона потрапила до члена своєї сім'ї, спеціально призначеного опікуна або у відповідний центр прийому в державі повернення.
25. Затримання та примусове видворення іноземця та особи без громадянства здійснюється лише на підставі постанови адміністративного суду. З таким позовом до адміністративного суду мають право звернутись органи внутрішніх справ, органи охорони державного кордону або Служби безпеки України.
Під час вирішення питання щодо належного позивача в таких справах судам слід мати на увазі, що відповідно до статті 1 Закону України "Про загальну структуру і чисельність Міністерства внутрішніх справ України" ( 2925-14 ), якою визначено загальну систему органів внутрішніх справ України, позовна заява про примусове видворення іноземця та особи без громадянства може подаватися головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України, управлінням Міністерства внутрішніх справ України в областях, Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, міським чи районним управлінням та відділом за підписом їх начальників або осіб, які їх заміщують.
Тобто в разі подання позовної заяви не вищезазначеним органом внутрішніх справ, а його структурним підрозділом, суд відповідно до пункту 3 частини третьої статті 108 КАС України ( 2747-15 ) повинен повернути позовну заяву позивачу. У такому ж порядку суди повинні перевіряти процесуальну дієздатність позивачів у справах за позовами органів державної прикордонної служби та органів Служби безпеки України.
26. Суд під час розгляду справи про затримання і примусове видворення вирішує лише цю вимогу. Зокрема, суд не має права вирішувати вимоги про заборону іноземцю та особі без громадянства подальшого в'їзду на територію України на строк до п'яти років, оскільки ці питання вирішують органи внутрішніх справ, органи охорони державного кордону, Служба безпеки України.
27. Орган внутрішніх справ чи орган охорони державного кордону можуть затримати і примусово видворити з України іноземця або особу без громадянства тільки на підставі постанови адміністративного суду. Така постанова приймається судом за зверненням органу внутрішніх справ, органу охорони державного кордону або Служби безпеки України, якщо іноземець або особа без громадянства ухиляються від виїзду після прийняття рішення про видворення або є обґрунтовані підстави вважати, що вони будуть ухилятися від виїзду (частина п'ята статті 32 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства") ( 3929-12 ).
З аналізу частини п'ятої статті 32 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" ( 3929-12 ) вбачається, що примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства передують дві обставини: 1) прийняття рішення відповідним компетентним органом про видворення за межі України; 2) ухилення від виїзду після прийняття рішення про видворення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що такі особи будуть ухилятися від виїзду. Тобто обов'язковим є попереднє прийняття указаними органами рішення про видворення іноземця чи особи без громадянства.
Відповідно до статті 256 КАС України ( 2747-15 ) суд, який прийняв постанову, за заявою осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи може звернути до негайного виконання постанову про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства, однак зазначене рішення обов'язково повинно бути обгрунтованим. Ухвалу суду за результатами розгляду заяви про звернення постанови до негайного виконання може бути оскаржено в загальному порядку.
28. При вирішенні такої категорії справ судам слід ураховувати положення статей 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року ( 995_015 ) та статті 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року ( 995_043 ), відповідно до яких ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.
Під час вирішення судами спорів за позовами іноземця чи особи без громадянства на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, які здійснюють екстрадицію іноземця чи особи без громадянства, у разі наявності конфлікту міжнародно-правових зобов'язань слід ураховувати, що заборона на вислання особи за міжнародним правом про права людини і захист прав біженців має переважну силу перед зобов'язанням провести екстрадицію.
{ Абзац другий пункту 28 втратив чинність на підставі Постанови Вищого адміністративного суду N 3 ( v0003760-11 ) від 20.06.2011 }
Зобов'язання за міжнародним правом щодо біженця і прав людини мають перевагу перед зобов'язаннями, що випливають з інших міжнародних договорів. Розглядаючи справи про примусове видворення іноземця та особи без громадянства, у разі висловлювання особами, які звертаються за статусом біженця, побоювань переслідувань у країні їх походження суди повинні дослідити, чи надавалась таким особам під час утримання інформація зрозумілою їм мовою про їх право звертатись в Україні із заявою про надання статусу біженця, та, за потреби, забезпечити їм доступ до процедури надання статусу біженця в органах міграційної служби України.
Якщо екстрадицію біженця вимагає його країна походження, то судам слід ураховувати, що відповідно до Статті 33 (1) Конвенції 1951 року ( 995_011 ) екстрадиція такої особи не проводиться. У таких випадках принцип невислання в міжнародному праві із захисту біженця, який випливає з Конвенції 1951 року ( 995_011 ) і Протоколу 1967 року ( 995_363 ), встановлює обов'язкову заборону на екстрадицію, якщо тільки не встановлено, що розшукувана особа підпадає під дію одного з винятків.
{ Абзац четвертий пункту 28 втратив чинність на підставі Постанови Вищого адміністративного суду N 3 ( v0003760-11 ) від 20.06.2011 }
Рішення Державного комітету України у справах національностей та релігій про відмову у наданні статусу біженця не може бути підставою для видворення цього біженця, а тому суди під час розгляду справ про видворення повинні перевіряти ті обставини, які як підстава для видворення передбачені законом.
29. Відповідно до частини другої статті 32 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" ( 3929-12 ) іноземець та особа без громадянства можуть бути видворені за межі України за рішенням органів внутрішніх справ, органів охорони державного кордону, Служби безпеки України, якщо дії іноземця та особи без громадянства грубо порушують законодавство про статус іноземця та особи без громадянства або суперечать інтересам забезпечення безпеки України чи охорони громадського порядку, або коли це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України, тобто ці порушення повинні бути грубими. Водночас судам слід ураховувати, що законодавством не визначено переліку грубих порушень, тобто грубість порушення є суб'єктивним оціночним критерієм при прийнятті рішення.
Під грубим порушенням законодавства слід розуміти, зокрема, грубе порушення Указу Президента України від 15 червня 2001 року N 435 ( 435/2001 ) "Про додаткові заходи щодо реалізації права людини на свободу пересування і вільний вибір місця проживання" та Правил в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 1995 року N 1074 ( 1074-95-п ), а саме: проживання без документів на право проживання в Україні або проживання за недійсними документами, недотримання встановленого порядку реєстрації або пересування і вибору місця проживання, працевлаштування, ухилення від виїзду після закінчення терміну перебування, а також за недотримання правил транзитного проїзду через територію України.
30. Нормами законодавства про статус іноземця та особи без громадянства встановлено, що на території України можуть проживати або тимчасово перебувати іноземці та особи без громадянства відповідно до їх правового статусу, який підтверджується відповідними документами.
Так, іноземці, які постійно проживають в Україні, можуть перебувати в Україні за своїми національними паспортами та українськими документами-посвідками на проживання в Україні для іноземця з відміткою про реєстрацію. Відповідно до частини четвертої статті 3 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" ( 3929-12 ) та пункту 19 Правил в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.95 N 1074 ( 1074-95-п ), іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну на законній підставі, можуть тимчасово перебувати на території країни за паспортним документом, зареєстрованим у порядку, встановленому цими Правилами ( 1074-95-п ).
Для іноземця та особи без громадянства з країн з безвізовим порядком в'їзду реєстрація проводиться посадовими особами органів охорони державного кордону на термін 90 днів, якщо інший термін не визначено в міжнародних угодах. У разі необхідності продовження терміну перебування вказані особи повинні зареєструвати свої національні паспорти в органах внутрішніх справ у встановлені законодавством строки (за три доби до закінчення відповідного терміну перебування).
Особи без громадянства можуть постійно проживати в Україні на підставі українських документів-посвідок на проживання в Україні для особи без громадянства з відміткою про реєстрацію. Особи без громадянства, які тимчасово в'їхали в Україну з країн їх постійного проживання, повинні зареєструвати в органах внутрішніх справ свої документи, що видані державами їх постійного проживання, на термін дії в'їздної української візи. Особи цієї категорії, які в'їхали в Україну на навчання, реєструють свої документи в органах внутрішніх справ на термін дії угоди на навчання.
Біженці (шукачі статусу біженця), які перебувають у процедурі визначення статусу біженця (включаючи оскарження), мають відповідні довідки, передбачені статтею 1 Закону України "Про біженців" ( 2557-14 ). Такі довідки також повинні бути зареєстровані в органах внутрішніх справ.
Іноземці, які в'їжджають в Україну з метою працевлаштування, або реєструюсь своє місце перебування, або ж оформлюють в органах внутрішніх справ відповідні дозволи на тимчасове перебування в Україні, на термін дії дозволу на використання праці іноземця та осіб без громадянства, що видається Державним центром зайнятості населення Міністерства праці та соціальної політики України. { Абзац шостий пункту 30 із змінами, внесеними згідно з Постановою Вищого адміністративного суду N 3 ( v0003760-11 ) від 20.06.2011 }
Паспорти громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року без відмітки про громадянство вважаються недійсними. Іноземці, що мають такі паспорти, зобов'язані отримати в органах внутрішніх справ відповідні посвідки на проживання в Україні.
Досліджуючи питання про належність документа, який дає право на постійне проживання в Україні, суди повинні враховувати положення пункту 4 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію" ( 2491-14 ), якими визначено осіб, яких вважають такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну. Серед них іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну на постійне місце проживання до набрання чинності цим Законом ( 2491-14 ) і мають у паспорті колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про реєстрацію або отримали посвідку на постійне проживання в Україні.
31. Під час вирішення судами питання про примусове видворення чи перевірки законності видворення необхідно, зокрема, враховувати вимоги статті 39 Кодексу України про адміністративні правопорушення ( 80731-10 ), якою визначено строк, після закінчення якого особа вважається такою, що не була піддана адміністративному стягненню.
32. Рішення про відмову в продовженні терміну перебування під підпис доводиться до відома іноземця чи особи без громадянства, при цьому вони попереджаються про необхідність виїхати з України у встановлений строк.
У разі невиїзду без поважних причин з України іноземця чи особи без громадянства після відмови у продовженні терміну перебування відносно них може бути прийнято рішення про видворення за межі України відповідно до статті 32 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" ( 3929-12 ), яке може бути оскаржено до адміністративного суду.
Голова Вищого адміністративного суду України О.М.Пасенюк