Відповідальність у залізнично-морському сполученні
Параграф 1. При залізнично-морських перевезеннях лініями і шляхами, зазначеними у статті 24, параграф 1 Конвенції, кожна держава може, вимагаючи внесення відповідного запису до переліку ліній і шляхів, підпорядкованих Єдиним правилам, доповнити підстави для звільнення від відповідальності відповідно до статті 23 за сукупністю вказаних нижче причин:
a) пожежа, якщо перевізник доведе, що вона не сталася внаслідок його дії або з його вини, а також не внаслідок дії або з вини капітана, команди судна, лоцмана, або працівників перевізника;
b) порятунок або спроба порятунку життя або майна на морі;
c) завантаження вантажу на палубу, якщо відправник надав свою згоду на це в накладній, і вантаж не перевозиться у вагоні;
d) ризик, небезпеки або нещасні випадки на морі або на інших судноплавних водних шляхах.
Параграф 2. Перевізник може посилатися на причини звільнення від відповідальності, зазначені в параграфі 1, лише у тому випадку, якщо він доведе, що втрата, пошкодження або прострочення доставки сталися на морській лінії в період від початку завантаження на судно і до його вивантаження з судна.
Параграф 3. Коли перевізник використовує причини звільнення від відповідальності, зазначені в параграфі 1, він все одно залишається відповідальним, якщо правомочна особа доведе, що втрата, пошкодження або прострочення доставки сталися з вини перевізника, капітана, команди судна, лоцмана або працівників перевізника.
Параграф 4. Якщо одна й та сама морська ділянка обслуговується кількома підприємствами, що включені до переліку ліній згідно зі статтею 24, параграфом 1 Конвенції, то для всіх цих підприємств повинні діяти однакові настанови про відповідальність. Крім того, якщо ці підприємства включені до переліку ліній за пропозицією кількох держав-членів, то необхідно попереднє погодження між цими державами про застосування настанов про відповідальність.
Параграф 5. Заходи, вжиті відповідно параграфів 1 і 4, повинні бути доведені до відома Генерального секретаря. Вони набувають сили не раніше, аніж через 30 днів з дня направлення Генеральним секретарем повідомлення про них на адресу інших держав-членів. Ці заходи не розповсюджуються на відправки, що знаходяться в дорозі.