1. Як відступ від статті 33(1), держави-члени можуть, у випадку зобов'язаних осіб, перелічених у пункті 3(a), (b) і (d) статті 2(1), призначити відповідний належний професійний саморегульований орган відповідальним за отримання інформації, зазначеної в статті 33(1).
Без обмеження параграфа 2, призначений саморегульований орган, зазначений у першому підпараграфі цього параграфа, повинен своєчасно та безпосередньо передавати інформацію органам фінансової розвідки.
2. Держави-члени не повинні застосовувати обов’язки, визначені у статті 33(1), до нотаріусів, інших незалежних правників, аудиторів, зовнішніх бухгалтерів і податкових консультантів лише в тій мірі, в якій таке звільнення стосується інформації, яку вони отримують від одного з їхніх клієнтів під час визначення правової позиції цього клієнта або під час виконання завдання представляти інтереси або захищати клієнта під час судового провадження, включаючи надання порад щодо ініціювання або уникнення цього провадження, незалежно від того, чи таку інформацію отримано до, протягом або після такого провадження.
3. Саморегульовані органи, призначені державами-членами, повинні оприлюднювати щорічний звіт, який містить інформацію про:
(a) заходи, вжиті відповідно до статей 58, 59 і 60;
(b) кількість отриманих повідомлень про порушення, відповідно до статті 61, якщо застосовно;
(c) кількість звітів, отриманих саморегульованим органом, вказаних у параграфі 1, та кількість звітів, спрямованих саморегульованим органом органу фінансової розвідки, якщо застосовно;
(d) якщо застосовно, кількість і опис заходів, вжитих відповідно до статей 47 і 48 для здійснення моніторингу дотримання зобов'язаними особами своїх зобов'язань відповідно до:
(i) статей 10-24 (комплексна перевірка клієнтів);
(ii) статей 33, 34 і 35 (звітування про підозрілі транзакції);
(iii) статті 40 (ведення обліку); та
(iv) статей 45 і 46 (засоби внутрішнього контролю).