1. Як відступ від статті 33(1), держави-члени можуть, у випадку зобов’язаних осіб, зазначених у пункті 3(a), (b) і (d) статті 2(1), призначити відповідний належний професійний саморегулівний орган відповідальним за отримання інформації, зазначеної в статті 33(1).
Без обмеження параграфа 2, призначений саморегулівний орган у випадках, зазначених у першому підпараграфі цього параграфа, повинен своєчасно та в повному обсязі передавати інформацію підрозділу фінансової розвідки.
2. Держави-члени не повинні застосовувати обов’язки, визначені у статті 33(1), до нотаріусів, інших незалежних правників, аудиторів, зовнішніх бухгалтерів і податкових консультантів лише в тій мірі, в якій таке виключення стосується інформації, яку вони отримують від одного зі своїх клієнтів під час визначення правової позиції цього клієнта або під час виконання завдання представляти інтереси або захищати клієнта під час судового провадження, включаючи надання порад щодо ініціювання або уникнення цього провадження, незалежно від того, чи таку інформацію отримано до, протягом або після такого провадження.
3. Саморегулівні органи, призначені державами-членами, повинні оприлюднювати щорічний звіт, який містить інформацію про:
(a) заходи, вжиті на підставі статей 58, 59 і 60;
(b) кількість отриманих повідомлень про порушення, як зазначено у статті 61, якщо застосовно;
(c) кількість повідомлень, отриманих саморегулівним органом, вказаних у параграфі 1, та кількість повідомлень, направлених саморегулівним органом підрозділу фінансової розвідки, якщо застосовно;
(d) якщо застосовно, кількість і опис заходів, вжитих відповідно до статей 47 і 48 для здійснення моніторингу дотримання зобов’язаними особами їхніх зобов’язань відповідно до:
(i) статей 10-24 (належна перевірка клієнтів);
(ii) статей 33, 34 і 35 (повідомлення про підозрілі операції);
(iii) статті 40 (ведення обліку); і
(iv) статей 45 і 46 (внутрішній контроль).