Застосовне право
1. Ліквідація кредитної установи здійснюється згідно із законами, підзаконними нормативно-правовими актами та процедурами, застосовними у державі-члені отримання нею дозволу, якщо інше не передбачено цією Директивою.
2. Право держави-члена отримання дозволу повинно визначати, зокрема:
(a) майно, що підлягає зовнішньому керуванню, та поводження з майном, придбаним кредитною установою після відкриття ліквідаційної процедури;
(b) відповідні повноваження кредитної установи та ліквідатора;
(c) умови, за яких може бути застосований взаємозалік;
(d) наслідки ліквідаційної процедури для чинних контрактів, стороною яких є кредитна установа;
(e) наслідки ліквідаційної процедури для проваджень, ініційованих окремими кредиторами, за винятком судових спорів, що перебувають на розгляді, як визначено у статті 32;
(f) вимоги, що повинні бути заявлені проти кредитної установи, та розгляд вимог, що виникають після відкриття ліквідаційної процедури;
(g) правила, які регулюють подання, перевірку та допущення заяв про вимоги;
(h) правила, які регулюють розподіл надходжень від реалізації активів, визначення пріоритетності вимог та прав кредиторів, які отримали часткове задоволення вимог після відкриття провадження у справі про неплатоспроможність на підставі речового права або шляхом взаємозаліку;
(i) умови закриття провадження у справі про неплатоспроможність та його наслідки, зокрема шляхом укладання компромісної угоди;
(j) права кредиторів після закриття ліквідаційної процедури;
(k) хто несе витрати, що виникають в процесі ліквідаційної процедури;
(l) правила, пов’язані із недійсністю, оскаржуваністю або неможливістю примусового виконання правових актів, що мають негативний вплив на всіх кредиторів.