Постанова
Іменем України
16 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 460/762/16-ц
провадження № 61-19331св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,
Яремка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - прокурор Яворівського району Львівської області в інтересах держави в особі Старичівської сільської ради Яворівського району Львівської області,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Яворівського районного суду Львівської області від 28 жовтня 2016 року у складі судді Теслі Б. І. та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 28 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Шумської Н. Л., Левика Я. А., Нандри М. М.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У вересні 2014 року прокурор Яворівського району Львівської області в інтересах держави в особі Старичівської сільської ради Яворівського району Львівської області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що ОСОБА_2 , перебуваючи на виборчій посаді сільського голови Старичівської сільської ради, в період часу з 2006 до 2010 року, як службова особа органу місцевого самоврядування та представник влади, неналежно виконував свої посадові обов`язки, передбачені Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», через несумлінне ставлення до них, не пересвідчився та не перевірив достовірність площі земельної ділянки, яка відводилась ОСОБА_1 , з даними, що містяться в рішенні Старичівської сільської ради від 25 січня 2008 року № 252 «Про передачу земельної ділянки площею 0,1600 га у власність для обслуговування житлового будинку, будівель та споруд громадянину ОСОБА_1 », яке знаходилось у протоколі сесії вказаної сільської ради, підписав (наніс підпис за допомогою факсиміле) та скріпив оригінальною печаткою сільської ради рішення Старичівської сільської ради від 25 січня 2008 року № 252 «Про передачу земельної ділянки площею 0,1972 га у власність для обслуговування житлового будинку, будівель та споруд громадянину ОСОБА_1 ». Крім цього, ОСОБА_3 , перебуваючи на посаді секретаря Старичівської сільської ради, в період часу з 2006 до 2010 року, як службова особа органу місцевого самоврядування та представник влади, неналежно виконував свої посадові обов`язки, передбачені Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», через несумлінне ставлення до них, не пересвідчившись та не перевіривши достовірність площі земельної ділянки, яка відводилась ОСОБА_1 , з даними, що містяться у рішенні Старичівської сільської ради від 25 січня 2008 року № 252 «Про передачу земельної ділянки площею 0,1600 га у власність для обслуговування житлового будинку, будівель та споруд громадянину ОСОБА_1 », яке знаходилось у протоколі сесії вказаної сільської ради, виготовив та надав на підпис голові Старичівської сільської ради ОСОБА_2. рішення Старичивської сільської ради від 25 січня 2008 року № 252 «Про передачу земельної ділянки площею 0,1972 га у власність для обслуговування житлового будинку, будівель та споруд громадянину ОСОБА_1 ». У результаті таких злочинних дій, ОСОБА_1 незаконно одержав державний акт серії ЯИ № 170902 на право власності на земельну ділянку площею 0,1972 га для обслуговування житлового будинку, будівель та споруд , вартість якої згідно з нормативно-грошовою оцінкою становить 102 430 грн, що заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом державним інтересам. 29 серпня 2013 року кримінальне провадження за № 42013150350000031 від 28 березня 2013 року про обвинувачення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених частиною першою статті 367 Кримінального кодексу України (далі - КК України), частиною другою статті 367 КК України направлено до суду. Ухвалою Яворівського районного суду Львівської області від 13 червня 2014 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звільнено від кримінальної відповідальності зачастиною першою статті 367 КК України, частиною другою статті 367 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 28 жовтня 2016 року позов задоволено. Визнано недійсним та скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 107902, виданий на ім`я ОСОБА_1 , для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,1972 га (кадастровий номер 4625888500:03:002:0013, вартістю 102 430 грн). Вилучено земельну ділянку площею 0,1972 га (кадастровий номер 4625888500:03:002:0013, вартістю 102 430 грн) у громадянина ОСОБА_1 та передано її у розпорядження Старичівської сільської ради Яворівського району Львівської області. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що відповідач отримав у власність земельну ділянку та оформив державний акт на право власності земельної ділянки площею 0,1972 га на підставі рішення Старичівської сільської ради від 25 січня 2008 року № 252, прийнятого з порушенням норм земельного законодавства.
Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 28 лютого 2017 року рішення Яворівського районного суду Львівської області від 28 жовтня 2016 року залишено без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції обґрунтовувалась тим, що спірна земельна ділянка вибула з володіння сільської ради на підставі підробленого рішення, без дотримання процедури передачі земель у власність фізичній особі.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників
У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що спірною земельною ділянкою користується безперервно з 1971 року. До поведінки та дій колишніх посадових осіб сільської ради не має жодного відношення. Посилався на правову позицію Верховного Суду України, висловлену у постанові від 18 вересня 2013 року № 6-92цс13, про те, що особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, а при вирішенні цього питання має бути дотримана справедлива рівновага між цими інтересами та правами власника.
Заперечення на касаційну скаргу не надходили.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 травня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній цивільній справ та витребувано матеріали справи.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За нормою статті 213 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій (далі - ЦПК України 2004 року), рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 214 ЦПК України 2004 року).
Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення у повній мірі не відповідають.
Судами встановлено, що рішенням Старичівської сільської ради Яворівського району Львівської області від 25 січня 2008 року № 252 ОСОБА_1 надано земельну ділянку площею 0,1972 га для обслуговування житлового будинку і господарських споруд.
Відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 170902 ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,1972 га у с. Старичі Яворівського району Львівської області, для обслуговування житлового будинку і господарських споруд на підставі рішення сесії Старичівської сільської ради від 25 січня 2008 року № 252.
Водночас на той час існувало рішення Старичівської сільської ради від 25 січня 2008 року № 252 про передачу відповідачу земельної ділянки площею 0,1600 га, для обслуговування житлового будинку, будівель і споруд.
Зважаючи на зазначене, сільський голова та секретар сільської ради притягались до кримінальної відповідальності за частиною першої статі 367 КК України та частиною другою статті 367 КК України (службова недбалість), зокрема у зв`язку з тим, що внаслідок їхніх дій ОСОБА_1 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 170902, площею 0,1972 га, з цільовим призначенням - для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, а не площею 0,1600 га, яка в дійсності йому була надана рішенням ради.
Ухвалою Яворівського районного суду Львівської області від 13 червня 2013 року № 460/3485/13-к ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звільнено від кримінальної відповідальності за частиною другою статті 367 КК України на підставі статті 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності.
Відповідно до статті 12 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами передбачений у статті 118 ЗК України.
Відповідно пункту «г» частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 га, в селищах - не більше 0,15 га, в містах - не більше 0,10 га.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_1 , посилався на те, що внаслідок злочинних дій сільського голови та секретаря сільської ради ОСОБА_1 отримав державний акт на земельну ділянку площею 0,1972 га, а не площею 0,1600 га, яка в дійсності йому була надана рішенням ради, а тому просив вилучити зазначену земельну ділянку та передати її у розпорядження сільської ради.
З цим погодилися суди першої та апеляційної інстанцій.
Проте з таким висновком Верховний Суд не погоджується з огляду на таке.
Положеннями статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне тлумачення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а отже, і «майном».
Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року у справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року в справі «Трегубенко проти України»).
Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.
Таким чином, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
Колегія суддів зазначає, що при розгляді цієї справи може бути враховано також рішення ЄСПЛ від 24 червня 2003 року в справі «Стретч проти Сполученого Королівства» та рішення ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року в справі «Рисовський проти України» щодо принципів застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема щодо необхідності додержання принципу «належного урядування» при втручанні держави у право особи на мирне володіння своїм майном.
Разом із тим у пункті 71 рішення у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.
З огляду на викладене, принцип «належного урядування» не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна, у тому числі й земельних ділянок, на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які слід з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу «належного урядування» оцінюється одночасно з додержанням принципу «пропорційності» при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення «справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини». Цей критерій більшою мірою оціночний і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.
За обставинами цієї справи встановлено, що відповідач набув у власність земельну ділянку, якою він правомірно користувався за цільовим призначенням тривалий час, у межах норм, передбачених законом, на підставі рішення сільської ради; у статусі власника земельної ділянки відповідач тривалий час володіє земельною ділянкою.
Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що намагання виправити допущену в минулому органом влади «помилку» не може мати наслідком непропорційне втручання у нове право відповідача та перекладати на нього усі негативні наслідки такої «помилки», оскільки задоволення позову із формальних підстав покладатиме надмірний індивідуальний тягар на особу, яка володіє земельною ділянкою протягом тривалого часу, а отже порушить справедливий баланс інтересів сторін.
У справі встановлено, що на спірній земельній ділянці знаходиться житловий будинок та господарські будівлі відповідача, вона надана у межах фактичного землекористування відповідача. Наданням відповідачу у власність земельної ділянки площею 0,1972 га права та інтереси держави, територіальної громади, сусідніх землекористувачів не порушуються.Отже, втручання держави у право відповідача на мирне володіння майном - спірною земельною ділянкою, зважаючи на тривале добросовісне користування земельною ділянкою відповідачем, який протиправних дій для заволодіння земельною ділянкою у певному розмірі не вчиняв, має ознаки непропорційного втручання у право відповідача на мирне володіння майном.
Встановлено, що відповідач користується земельною ділянкою з 1971 року, мав потенційне право на надання йому земельної ділянки у власність у вказаному розмірі і реалізував це право. Позбавлення його такого права власності фактично не переслідує державного чи суспільного інтересу, оскільки з володіння відповідача вона не вибуває, а лише призведе до необхідності повторного проходження процедури набуття у власність не з вини відповідача, а внаслідок недбальства державних органів.
У цій справі суди не дотрималися принципу справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини.
З урахуванням наведеного, Верховний Суд вважає, що у цьому випадку судовими рішеннями порушено право приватної власності відповідача, а тому вони підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення, яким у позові необхідно відмовити.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За змістом частин першої, другої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
Оскільки суди неправильно застосували норми матеріального права, в аспекті їх тлумачення на відповідність Конвенції та практики ЄСПЛ, оскаржувані судові рішення не можуть вважатися законними та обґрунтованими, а тому в силу статті 412 ЦПК України підлягають скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог прокурора Яворівського району Львівської області, який діє в інтересах держави в особі Старичівської сільської ради Яворівського району Львівської області .
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Яворівського районного суду Львівської області від 28 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 28 лютого 2017 року скасувати.
У задоволенні позову прокурора Яворівського району Львівської області в інтересах держави в особі Старичівської сільської ради до ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку відмовити.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: І. Ю. Гулейков
А. С. Олійник
С. О. Погрібний
В. В. Яремко