ПОСТАНОВА
Іменем України
26 червня 2018 року
Київ
справа №826/7921/13-а
адміністративне провадження №К/9901/6225/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом Закритого акціонерного товариства «Сонат» до комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна», третя особа - ОСОБА_2 про визнання дій протиправними за касаційною скаргою Закритого акціонерного товариства «Сонат» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва у складі судді Келеберди В.І. від 20 серпня 2015 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Мамчура Я.С., Шостака О.О., Желтобрюх І.Л. від 27 жовтня 2015 року,
В С Т А Н О В И В :
У травні 2013 року Закрите акціонерне товариство «Сонат» (далі - ЗАТ «Сонат», позивач) звернулось до суду з позовом до комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» (далі - КП КМБТІ, відповідач), у якому просило: визнати протиправними дії відповідача щодо перереєстрації нежитлового приміщення площею 932,7 кв. м, що знаходиться в м. Києві, вул. Полярна, 8, літ. «А» і належить на праві власності ЗАТ «Сонат» на іншу особу на підставі договору купівлі-продажу від 01 березня 2006 року, укладеного між приватним підприємством «Русь-95» (далі - ПП «Русь») та приватним підприємцем ОСОБА_2
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував, що перша Київська державна нотаріальна контора листом № 68 від 10 січня 2006 року повідомила КП МБТІ про розірвання договору від 31 березня 2004 року та визнання його недійсним, а тому, відповідач станом на 10 березня 2006 року володів інформацією і мав документи, які підтверджують право власності ЗАТ «Сонат» на відповідне приміщення. Крім того, вказував, що 10 січня 2006 року відповідач отримав належним чином завірену копію рішення Київського апеляційного господарського суду від 29 грудня 2005 року № 40/511, яким визнано недійсним договір купівлі-продажу від 31 березня 2004 року, укладений між ЗАТ «Сонат» та ПП «Русь-95», а тому позивач зазначав, що відповідач протиправно вчинив дії щодо перереєстрації нежитлового приміщення площею 932,7 кв. м, що знаходиться за вказаною адресою і належить на праві власності ЗАТ «Сонат» на іншу особу на підставі договору купівлі-продажу від 01 березня 2006 року.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 січня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2014 року, позовні вимоги задоволено.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26 лютого 2015 року вищевказані судові рішення скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Мотивом для прийняття такого рішення стало незалучення судами попередніх інстанцій третьої особи - ОСОБА_2, щодо прав та інтересів якого вирішено питання, а також те, що суди не врахували недотримання ЗАТ «Сонат» встановленої процедури звернення до державного реєстратора для здійснення реєстраційної дії на підставі рішення суду.
За результатами нового розгляду справи постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 серпня 2015 року позов задоволено, зокрема: визнано протиправними дії КП КМБТІ щодо перереєстрації нежитлового приміщення площею 932,7 кв. м, що знаходиться в м. Києві, вул. Полярна, 8, літ. «А» і належить на праві власності ЗАТ «Сонат» на іншу особу, на підставі договору купівлі-продажу від 01 березня 2006 року, укладеного між ПП «Русь-95» та приватним підприємцем ОСОБА_2
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2015 року апеляційну скаргу КП КМБТІ задоволено, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 серпня 2015 року скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Задовольняючи апеляційну скаргу, апеляційний суд виходив з того, що позивач подавши до КП КМБТІ копію рішення Київського апеляційного господарського суду від 29 грудня 2005 року № 40/511, якою визнано недійсним відповідний договір купівлі-продажу, не оформив через відділ прийому заяву про скасування реєстрації права власності за ПП «Русь - 95», не сплатив державне мито за здійснення даних реєстраційних дій. Разом з тим, необхідною умовою для реєстрації права власності, так само як і для скасування реєстрації, є подання заяви у відповідності до передбаченого законодавством порядку. В іншому випадку, державний реєстратор позбавлений можливості самостійно здійснити реєстрацію прав чи скасувати таку реєстрацію.
ЗАТ «Сонат», не погоджуючись з постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 серпня 2015 року (у мотивувальній частині) та постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2015 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2015 року та змінити мотивувальну частину постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 серпня 2015 року, задовольнити адміністративний позов.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 грудня 2015 року відкрито касаційне провадження у справі № 826/7921/13-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу.
Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що Вищий адміністративний суд України діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду.
У відповідності з положенням пункту 11 частини другої статті 46, пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Пленум Верховного Суду постановою від 30 листопада 2017 року № 2 визначив, що днем початку роботи Верховного Суду є 15 грудня 2017 року. З цієї дати набрав чинності також Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, яким, зокрема, КАС України від 06 липня 2005 року № 2747-IV викладено у новій редакції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 січня 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Верховного Суду Берназюка Я.О.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду ОСОБА_4 від 18 червня 2018 року прийнято до свого провадження касаційну ЗАТ «Сонат» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 серпня 2015 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2015 року за позовом ЗАТ «Сонат» до КП КМБТІ, третя особа - ОСОБА_2 про визнання дій протиправними.
Від учасників справи відзиву на касаційну скаргу ЗАТ «Сонат» не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 24 березня 2004 року між ЗАТ «Сонат» (покупець) та Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) (продавець) укладено договір купівлі-продажу № 121, відповідно до якого продавець продав, а покупець придбав нежитлове приміщення, яке знаходиться за адресою: м. Києві, вул. Полярна, 8, літ. «А» загальною площею 932,7 кв. м.
КП КМБТІ 31 березня 2004 року посвідчило, що приміщення зареєстроване за позивачем на праві колективної власності на підставі договору купівлі-продажу № 121, який зареєстрований 24 березня 2004 року першою Київською державною нотаріальною конторою, про що зроблено запис в реєстровій книзі №4-п-190 за № 507-П.
31 березня 2004 року між ЗАТ «Сонат» та ПП «Русь-95» укладено договір купівлі-продажу від 31 березня 2004 року вказаного нежитлового приміщення.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29 грудня 2005 року визнано недійсним договір купівлі-продажу від 31 березня 2004 року, укладений між позивачем та ПП «Русь-95» щодо продажу нежилого приміщення, що знаходиться за адресою: м. Києві, вул. Полярна, 8, літ. «А» загальною площею 932, 7 кв. м. В порядку двосторонньої реституції зобов'язано ПП «Русь-95» повернути ЗАТ «Сонат» нежиле приміщення, яке знаходиться за вказаною адресою.
Дане рішення суду було направлено першою Київською державною нотаріальною конторою листом № 68 від 10 січня 2006 року КП КМБТІ, яке було отримано останнім 10 січня 2006 року за вхідним № 1182.
Також судами встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 01 березня 2006 року між ПП «Русь-95» (продавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, яке знаходиться за даною адресою, який зареєстровано в реєстрі за № 894.
02 березня 2006 року перша Київська державна нотаріальна контора внесла до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис про тимчасове застереження стосовно обтяження зазначеного об'єкту нерухомості, а саме про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: м. Києві, вул. Полярна, 8, літ. «А», укладений 31 березня 2004 року між ЗАТ «Сонат» та ПП «Русь-95».
Крім того, рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 16 грудня 2009 року у справі № 2-3354/2009 задоволено повністю позов ЗАТ «Сонат» до ОСОБА_5, ОСОБА_3, КП КМБТІ, ТОВ «Пан Маркет» про витребування майна із чужого незаконного володіння.
В даному рішенні встановлено, що 30 березня 2006 року КП КМБТІ була незаконно проведена реєстрація права власності на приміщення за ОСОБА_5 та ОСОБА_3 Дану реєстрацію права власності суд скасував та зобов'язав КП КМБТІ зареєструвати відомості про право власності за ЗАТ «Сонат» на дане приміщення.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2015 року, якою скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 серпня 2015 року, відповідає не повністю, а вимоги касаційної скарги є частково обґрунтованими з огляду на наступне.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок здійснення державної реєстрації права власності та інших речових прав на об'єкти нерухомого майна визначений, зокрема, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (тут і далі - у редакції, чинній на момент здійснення реєстраційних дій).
Стаття 17 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачає, що державна реєстрація речових прав проводиться в такому порядку:
облік заяви про державну реєстрацію речових прав;
прийняття і перевірка документів, поданих для державної реєстрації речових прав;
установлення відсутності підстав для відмови в державній реєстрації речових прав;
державна реєстрація речових прав або відмова в такій реєстрації прав та внесення даних до Державного реєстру прав;
присвоєння кадастрового номера об'єкту нерухомого майна;
видача документів, що підтверджують зареєстроване речове право.
Підставою для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, є:
державний акт про право власності на земельну ділянку;
нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, довічного утримання, дарування, міни земельної ділянки або іншого нерухомого майна;
договір про приватизацію майна державних підприємств;
договір купівлі-продажу нерухомого майна, зареєстрований на біржі в установленому порядку;
нотаріально посвідчений договір про поділ, перерозподіл, об'єднання нерухомого майна;
свідоцтво про право на спадщину;
свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя;
свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів;
свідоцтво про право власності на будівлю (частину будівлі), споруду;
рішення суду про право власності на об'єкт незавершеного будівництва;
акти прийому нерухомого майна до експлуатації;
договори про іпотеку, оренду строком більше одного року, інші визначені законом документи щодо речових прав на нерухоме майно;
рішення суду стосовно речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, що набрали законної сили;
інші акти органів державної влади або органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, прийнятих у межах повноважень, визначених законом.
Вичерпний перелік підстав для відмови у державній реєстрації визначений у статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Зокрема, цією статтею передбачено, що у державній реєстрації права може бути відмовлено в разі, якщо:
заявлене право не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону;
нерухоме майно або більша за площею його частина перебуває в іншому реєстраційному (кадастровому) окрузі;
із заявою про державну реєстрацію звернулася особа, яка відповідно до цього Закону не може бути суб'єктом права власності на даний об'єкт нерухомого майна або представником такого суб'єкта;
подані документи не відповідають вимогам, установленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, або не дають змоги установити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують;
заяву про державну реєстрацію права власності відповідно до правочину про відчуження нерухомого майна було подано після державної реєстрації обмежень, вчинених щодо цього майна;
заявлене право власності або інше речове право вже зареєстроване.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку, що законом визначено порядок дій державного реєстратора при надходженні заяви про державну реєстрацію, наведений перелік підстав для відмови у її здійсненні. У зв'язку з цим, суди попередніх інстанцій при вирішенні питання про визнання протиправною реєстраційної дії відповідача щодо перереєстрації нежитлового приміщення площею 932,7 кв. м, що знаходиться м. Київ, вул. Полярна, 8, літ. «А» на приватного підприємця ОСОБА_2, мали перевірити: які документи були подані для проведення реєстрації; чи були виконанні реєстратором зобов'язання щодо перевірки документів на предмет їх відповідності вимогам закону; чи були наявні підстави, визначені статтею 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», для відмови у здійсненні реєстрації.
Суд першої інстанції під час розгляду справи дійшов до висновку про те, що відповідачу було відомо про судове рішення, яким фактично було визнано, що ПП «Русь» не є власником спірного об'єкта нерухомості, відтак, були підстави для відмови у здійсненні державної реєстрації.
Апеляційний суд натомість встановив, що позивач не звертався до КП КМБТІ із заявою, не подав документ про сплату державного мита та інші документи у порядку, визначеному частиною п'ятою статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а тому у державному реєстрі були відсутні відомості про те, що ПП «Русь» не є власником спірного об'єкта нерухомого майна.
Разом з тим, для оцінки правомірності оскаржуваної реєстраційної дії суди мали також перевірити, які документи були подані для реєстрації, а також встановити, чи були у КП КМБТІ підстави, визначені статтею 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», для відмови у здійсненні реєстрації, однак, цього зроблено не було.
Колегія суддів також враховує позицію Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постановах від 16 травня 2018 року у справі № 826/4460/17, від 23 травня 2018 року у справі № 815/4618/16, від 05 червня 2018 року у справі № 804/20728/14, згідно з якою предметом перевірки адміністративними судами у цій категорії справ є дотримання встановленого законом порядку прийняття суб'єктом владних повноважень рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а також внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Питання правомірності/неправомірності набуття фізичними або юридичними особами права власності на нерухоме майно було предметом розгляду у іншій справі. Адміністративні суди мають перевіряти дотримання і неухильного виконання процедури державної реєстрації виключно на підставі вимог закону, оскільки невиконання суб'єктом влади вимог законодавства зводить нанівець законність всієї процедури державної реєстрації.
Отже, суди попередніх інстанцій не встановили всі обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення та винесення законного та обґрунтованого рішення.
Конституційний Суд України у рішенні від 29 серпня 2012 року № 16-рп/2012 зазначив, що Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об'єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2011 року № 13-рп/2011).
Крім того, у своєму рішенні від 8 квітня 2015 року у справі № 3-рп/2015 Конституційний Суд України зробив наступний висновок: право на судовий захист включає в себе, зокрема, можливість оскарження судових рішень в апеляційному та касаційному порядку, що є однією з конституційних гарантій реалізації інших прав і свобод, захисту їх від порушень і протиправних посягань, в тому числі від помилкових і неправосудних судових рішень.
Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
До повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
Разом з тим, неповне з'ясування обставин у справі, недослідження всіх наявних в справі доказів, ненадання їм належної правової оцінки є ознакою порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та недотримання в процесі винесення рішень норм процесуального права, що є підставою для їх скасування та направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.
За таких обставин колегія суддів дійшла до висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги, скасування рішень судів першої та апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду суди мають встановити, чи були у КП КМБТІ підстави для відмови у здійсненні оскаржуваної реєстраційної дії.
Враховуючи, що справа повертається на новий розгляд до суду першої інстанції, то в силу частини шостої статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Сонат» задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2015 року, якою скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 серпня 2015 року, скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Я.О. Берназюк
Судді: М.І. Гриців
Н.В. Коваленко