ОКРЕМА ДУМКА
судді Великої Палати Верховного Суду Гімона М. М.
щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2026 року у справі № 990/391/24 (провадження № 11-172заі26) за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішення
Історія і суть справи
1. 18 грудня 2024 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний адміністративний суд) як суду першої інстанції з позовною заявою до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія), в якій з урахуванням уточнених позовних вимог просив суд:
- визнати протиправними дії ВККС з проведення на засіданні пленарного складу 18 листопада 2024 року оцінювання відповідності судді Оболонського районного суду міста Києва ОСОБА_1 займаній посаді, яке щодо нього є завершеним прийняттям Комісією у складі колегії рішення від 24 травня 2019 року № 310/ко-19;
- визнати протиправним і скасувати рішення ВККС від 18 листопада 2024 року № 204/ко-24 про визнання судді Оболонського районного суду міста Києва ОСОБА_1 таким, що не відповідає займаній посаді, та внесення подання до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про звільнення його з посади (далі - оскаржуване рішення).
2. За встановленими в цій справі обставинами, рішенням від 24 травня 2019 року № 310/ко-19 Комісія у складі колегії визначила, що позивач за результатами кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді набрав 710,625 бала. Цим же рішенням визнано позивача таким, що відповідає займаній посаді. В абзаці третьому рішення від 24 травня 2019 року № 310/ко-19 Комісія зазначила, що воно набирає чинності відповідно до абзацу третього підпункту 4.10.8 пункту 4.10 розділу IV Регламенту ВККС.
3. Комісія у складі колегії досліджувала висновок Громадської ради доброчесності (далі - ГРД) про невідповідність позивача критеріям доброчесності та професійної етики, який в подальшому був скасований рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 липня 2020 року у справі № 640/22448/19. Після ухвалення рішення від 24 травня 2019 року № 310/ко-19 до ВККС надійшли ще два висновки ГРД у нових редакціях (від 10 січня 2024 року і від 22 червня 2024 року).
4. Рішенням від 18 листопада 2024 року № 204/ко-24 Комісія у пленарному складі визнала позивача таким, що не відповідає займаній посаді, та вирішила внести до ВРП подання про звільнення його з посади.
5. Спір між сторонами виник у таких питаннях: повноважність складу ВККС, який ухвалив оскаржуване рішення; правомірність прийняття ВККС рішення на підставі висновків ГРД, яких не існувало і які не досліджувалися колегією; правомірність оскаржуваного рішення ВККС по суті висновків, викладених у ньому.
6. Касаційний адміністративний суд ухвалою від 02 квітня 2025 року відмовив у задоволенні клопотання ВККС про закриття провадження у справі. Суд, посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 20 лютого 2025 року у справі № 990/62/24, зазначив про можливість здійснення судового контролю за рішенням ВККС, оскільки воно оскаржується, серед іншого, з мотивів дотримання процедури його ухвалення (зокрема, щодо повноважності пленарного складу ВККС)
7. Касаційний адміністративний суд рішенням від 24 березня 2026 року в задоволенні позову відмовив. Оцінивши доводи позивача щодо повноважності складу ВККС, який ухвалив оскаржуване рішення, суд із посиланням на позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 15 січня 2026 року у справі № 990/62/24, дійшов висновку про їх безпідставність, оскільки процедура оцінювання судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років до набрання чинності Законом України № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», у разі коли ГРД надала негативний висновок, закінчується ухваленням рішення ВККС у пленарному складі з подоланням негативного висновку ГРД не менше ніж одинадцятьма членами Комісії. ВККС дотрималася цієї процедури. Інші доводи позивача суд відхилив, зазначивши, що такі мають бути спочатку оцінені ВРП.
Короткий зміст постанови Великої Палати Верховного Суду
8. Велика Палата Верховного Суду постановою від 08 жовтня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнила частково, рішення Касаційного адміністративного суду скасувала, а провадження у справі закрила.
9. Велика Палата Верховного Суду застосувала свій висновок, викладений у постанові від 17 вересня 2026 року у справі № 990/77/25, відповідно до якого вона відступила від сформованого нею до цього підходу щодо можливості здійснення судового контролю за рішеннями ВККС у процедурі кваліфікаційного оцінювання судді на відповідність займаній посади в процесуальних питаннях і зробила висновок, що рішення ВККС може бути оскаржене зі всіх підстав лише після того, як воно було предметом розгляду ВРП і лише разом з таким рішенням.
Підстави і мотиви для висловлення окремої думки
10. Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.
11. Я вже викладав окрему думку щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 вересня 2026 року у справі № 990/77/25, оскільки вважаю, що не було підстав для відступу від її висновків, а розгляд таких справ має здійснюватися по суті в межах перевірки дотримання ВККС процедури ухвалення рішення. Оскільки в цій справі Велика Палата Верховного Суду повторила висновки, з якими я не погоджуюсь, то вважаю за потрібне викласти окрему думку.
12. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що відступати від попередніх висновків Верховного Суду можна лише за наявності для цього належної підстави. Так, суд може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути: вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 05 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43, 44) і № 818/1688/16 (пункти 44, 45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44, 45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 09 вересня 2020 року у справі № 260/91/19 (пункти 58, 59), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 40), від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (пункт 41), від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18 (пункт 29), від 08 червня 2021 року у справах № 346/1305/19 (пункт 32) та № 487/8206/18 (пункт 95), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 7.19), від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункт 34), від 02 листопада 2021 року у справі № 917/1338/18 (пункт 90), від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (пункт 31), від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (пункт 49)].
13. Велика Палата Верховного Суду в постановах у справах № 990/62/24 і № 990/239/24 доволі однозначно сформулювала підхід, за яким коли межі ініційованого оскарження рішення ВККС про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, не торкаються питання надання оцінки мотивам ухваленого рішення, то ВРП позбавлена повноважень надавати оцінку таким підставам. Такий висновок формулювався на підставі сукупного аналізу норм законодавства, в тому числі тих, що стосуються повноважень ВРП.
14. Такі норми законодавства не змінилися станом на день розгляду цієї справи. У постанові від 08 жовтня 2026 року у справі № 990/391/24 Велика Палата Верховного Суду повторила, що ВРП не позбавлена повноважень і, навіть більше, зобов`язана враховувати процесуальну правомірність подання Комісії як необхідну передумову оцінки його обґрунтованості. Брак окремої, вужчої за змістом норми, яка б прямо передбачала таке повноваження, не означає браку самого повноваження, яке випливає із загальних засад здійснення дискреційних повноважень органом державної влади та вимоги діяти на підставі, у межах повноважень і у спосіб, що визначені законом.
15. Посилання на конкретні норми права, які уповноважують ВРП здійснювати подібно до судового повний контроль за рішеннями ВККС, постанова суду не містить. Навпаки, Велика Палата Верховного Суду констатувала відсутність такої норми, але сформулювала протилежний висновок про наявність у ВРП повноважень відмовити в задоволенні подання про звільнення судді з посади через порушення процедури ухвалення рішення з відповідною рекомендацією, фактично направивши питання кваліфікаційного оцінювання судді на новий розгляд до ВККС подібно до повноважень суду.
16. За змістом статті 19 Конституції України діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування здійснюється відповідно до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу істотно обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
17. Отже, ВРП є органом, який під час здійснення своїх повноважень зобов`язаний дотримуватися принципу «дозволено лише те, що прямо визначено законом», а суд не може наділяти його додатковими повноваженнями. Тому переконаний, що ВРП має повноваження відмовити в задоволенні подання ВККС про звільнення судді з посади виходячи саме із сутнісного аспекта рекомендації - висновків, які стали підставою для її внесення.
18. На моє переконання, висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані в постановах № 990/62/24 і № 990/239/24, містили більш ніж достатнє мотивування, а в поєднанні зі змінами, які набрали чинності 30 грудня 2023 року (про що зазначено в постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/51/24), забезпечували суддям принцип правової визначеності в питанні меж судового контролю за рішеннями ВККС.
19. З моменту формулювання Великою Палатою Верховного Суду попередніх висновків ані законодавство, ані суспільні відносини не змінилися. До того ж не відповідає принципу процесуальної економії відтермінування можливості оскаржити рішення ВККС з мотивів допущення Комісією порушення процедури кваліфікаційного оцінювання лише після розгляду відповідного подання ВРП.
20. Підсумовуючи вважаю, що Велика Палата Верховного Суду не мала достатніх підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, скасування його рішення і закриття провадження в цій справі. Велика Палата Верховного Суду мала здійснити перегляд рішення суду першої інстанції відповідно до меж апеляційного перегляду, що визначені в статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М. М. Гімон