1. Жодна країна-член не зобов'язана ані пересилати, ані доставляти адресатам відправлення письмової кореспонденції, відправники яких, проживаючи на її території, здають або доручають здачу відправлень в іншій країні з метою скористатись більш сприятливими тарифними умовами, які застосовуються в цій країні.
2. Положення параграфа 1 застосовуються без розрізнення або до відправлень письмової кореспонденції, які запаковані в країні проживання відправника і потім перевезені через кордон, або до відправлень письмової кореспонденції, які запаковані в іншій країні.
3. Адміністрація призначення має право вимагати від відправника, а у випадку його відсутності від Адміністрації подання оплату внутрішніх тарифів. Якщо ані відправник, ані Адміністрація подання не згодні оплачувати ці тарифи у строк, встановлений Адміністрацією призначення, ця Адміністрація може або повернути ці відправлення Адміністрації подання, маючи право на відшкодування витрат за повернення, або обробляти їх згідно з її внутрішнім законодавством.
4. Жодна країна-член не зобов'язана ані направляти, ані доставляти одержувачам відправлення письмової кореспонденції, які відправники подали самі або через будь-кого у великій кількості не в тій країні, де вони проживають, без одержання відповідного відшкодування. Адміністрації призначення мають право вимагати від Адміністрації подання відшкодування понесених витрат, яке не може перевищувати найбільшу суму двох таких формул: або 80% внутрішнього тарифу, який застосовується до еквівалентних відправлень, або 0,14 СПЗ за відправлення плюс 1 СПЗ за кг. Якщо Адміністрація подання відмовляється платити потрібну суму в строк, встановлений Адміністрацією призначення, то ця остання може або повернути відправлення Адміністрації подання, маючи право на відшкодування витрат за повернення, або обробляти їх згідно з її внутрішнім законодавством.