Конституції України інкорпорує ратифіковані міжнародні договори до національного законодавства, і в такий спосіб може перетворювати суперечність між законом і ратифікованим договором на конституційне питання. Саме тому доктрина непрямої неконституційності потребує конституційного консенсусу для свого визнання і застосування в подальшій юриспруденції Суду.
5.3. Диференціація за типами актів ЄС
Рішення містить посилання на різні за своєю природою і правовим статусом акти ЄС, не диференціюючи підходи до їх використання. Між статтею 31 Хартії основоположних прав ЄС, Директивою 2003/88/ЄС і Хартією Співтовариства про засадничі соціальні права працівників 1989 року існують суттєві відмінності з точки зору їх місця в системі права ЄС і характеру тих стандартів, що вони встановлюють.
Хартія основоположних прав ЄС є актом первинного права ЄС, юридично рівнозначним установчим договорам. Вона фіксує права і принципи, що належать до конституційної спадщини держав - членів ЄС, і в цьому сенсі є проявом спільних конституційних традицій. У зв’язку з цим, застосування її для цілей аргументації рішень Суду є найбільш обґрунтованим.
Своєю чергою, Директива 2003/88/ЄС є актом вторинного права ЄС, що встановлює конкретні мінімальні стандарти організації робочого часу. Угода про асоціацію між Україною та ЄС передбачає поступове наближення національного законодавства до цієї Директиви. Посилання на неї під час здійснення конституційного контролю теж може бути виправданим, проте потребуватиме значно ретельнішого обґрунтування.
При цьому, Хартія Співтовариства про засадничі соціальні права працівників 1989 року є політичною декларацією без юридично обов’язкової сили. її значення полягає у фіксації ціннісних орієнтирів, що лежать в основі соціальної політики ЄС, але не у встановленні обов’язкових стандартів.
Ця диференціація є важливою для методологічної послідовності конституційного контролю. У Рішенні всі три акти використано в одному ряду, їх юридичну вагу не розмежовано. Доктринальне завдання, що постане перед Судом у майбутніх справах, полягатиме у виробленні підходу, який би чітко розрізняв: акти первинного права ЄС як вираження спільних конституційних традицій; акти вторинного права ЄС, що підпадають під зобов’язання з апроксимації як квазіобов’язкові орієнтири в силу конституційного принципу євроінтеграції; декларативні акти ЄС як ціннісні, але необов’язкові джерела.
Висновки
Викладаючи цю окрему думку, ми прагнемо показати, що Рішення є більшим, ніж його мотивувальна частина явно артикулює, і що доктринальний потенціал, закладений у ньому, може і повинен бути реалізований у наступних справах.
Ми неодноразово зверталися до теми конституційного мовчання - питань, які позиція більшості (до якої і ми самі у цьому випадку належимо) виклала в Рішенні або обійшла, або вирішила лише імпліцитно, залишивши відкритими для майбутніх справ. Найбільш значущим із них є питання про конституційну компетенцію Верховної Ради України встановлювати обмеження конституційних прав і свобод в умовах воєнного стану.
Така обережність Суду є цілком зрозумілою в умовах, коли нація веде збройну боротьбу за своє існування, але вона не може ставати конституційним прецедентом замовчування системних питань, від відповіді на які залежить ефективність поділу влади в екстремальних умовах, особливо під час воєнного стану. Саме тому в цей період конституційне правосуддя набуває особливого значення: воно є тим інституційним простором, у якому конституційна нормальність - правовладдя, захист прав людини, поділ влади - зберігається навіть тоді, коли все інше в державі і суспільстві функціонує в надзвичайному режимі.
Тож ця окрема (збіжна) думка не є запереченням рішення більшості, ми поділяємо переконання колег, висловлені в його резолютивній частині, поділяємо більшість аргументів, якими це Рішення обґрунтоване і відзначаємо його вагомий внесок у формування послідовної, методологічно обґрунтованої і доктринально розвиненої практики конституційного правосуддя України в унікально складних умовах, які не мають прецеденту в конституційній історії жодної з сучасних демократичних держав світу.
Судді
Конституційного Суду України
Олександр ВОДЯННІКОВ
Сергій РІЗНИК