Дозвіл на стягнення
1. Видаючи наказ про стягнення, відповідальний розпорядник доручає бухгалтеру стягнути суму дебіторської заборгованості, яку визначив цей відповідальний розпорядник (далі - «дозвіл на стягнення»).
2. Установа Союзу може офіційно визначити певну суму як дебіторську заборгованість осіб, відмінних від держав-членів, за рішенням, що підлягає примусовому виконанню в розумінні статті 299 ДФЄС.
Якщо цього вимагає ефективний та своєчасний захист фінансових інтересів Союзу, інші установи Союзу можуть, за виняткових обставин, звертатися до Комісії з вимогою ухвалити на їхню користь таке рішення, що підлягає примусовому виконанню, щодо вимог, що виникають стосовно персоналу або стосовно працівників чи колишніх працівників установи Союзу, за умови що ці установи узгодили з Комісією практичні процедури застосування цієї статті.
Вважається, що такі виняткові обставини існують, коли відсутні перспективи стягнення боргу відповідною установою Союзу шляхом добровільного платежу або шляхом взаємозаліку згідно зі статтею 101(1), та умови відмови від стягнення відповідно до статті 101(2) та (3) не виконано. У всіх випадках у рішенні, що підлягає примусовому виконанню, зазначається, що суми вимоги вносяться до секції бюджету, яка стосується відповідної установи Союзу, що діє як розпорядник. Доходи вносяться як загальні доходи, за винятком випадків, коли вони становлять цільові доходи відповідно до статті 21(3).
Установа Союзу, що звертається з вимогою, інформує Комісію про будь-яку подію, що може змінити стягнення, і вступає в процес на стороні Комісії у разі оскарження рішення, що підлягає примусовому виконанню.
Секція 5
Стягнення