Договірні відносини
1. Без обмеження статті 148 щодо сектора молока та молочних продуктів та статті 125 щодо сектора цукру, якщо держава-член вирішує щодо сільськогосподарських продуктів, що належать до сектора, зазначеного у статті 1(2), крім сектора молока та молочних продуктів та сектора цукру:
(a) що будь-яке постачення таких продуктів на її території виробником переробнику або розповсюджувачу повинен регулювати письмовий договір між сторонами; та/або
(b) що перші покупці повинні подати письмову пропозицію укласти договір про постачення на її території таких сільськогосподарських продуктів виробником;
такі договір або пропозиція повинні відповідати умовам, установленим у параграфах 4 і 6 цієї статті.
1а. Якщо держави-члени не скористаються можливостями, передбаченими у параграфі 1 цієї статті, виробник, організація виробників або асоціація організацій виробників стосовно сільськогосподарських продуктів у секторі, зазначеному в статті 1(2), окрім сектора молока, молочних продуктів та цукру, можуть вимагати, щоб постачення їхніх продуктів переробнику або розповсюджувачу регулювалося письмовим договором між сторонами і/або письмовою пропозицією щодо договору від перших покупців, відповідно до умов, встановлених у параграфі 4 та у першому підпараграфі параграфа 6 цієї статті.
Якщо перший покупець є мікро-, малим чи середнім підприємством у розумінні Рекомендації 2003/361/ЄС, договір і/або пропозиція щодо укладення договору не є обов'язковими, без обмеження можливості для сторін скористатися типовим договором, розробленим міжгалузевою організацією.
2. Якщо держава-член вирішує, що постачення продуктів, які охоплює ця стаття, виробником переробнику повинен регулювати письмовий договір між сторонами, вона повинна також вирішити, яка стадія або які стадії постачання повинен регулювати такий договір, якщо постачення продуктів здійснює один або більше посередників.
Держави-члени повинні забезпечити, щоб положення, які вони ухвалили відповідно до цієї статті, не перешкоджали належному функціонуванню внутрішнього ринку.
3. У випадку, зазначеному в параграфі 2, держава-член може встановити механізм медіації для випадків, коли відсутня взаємна згода щодо укладення такого договору, забезпечуючи у такий спосіб справедливі договірні відносини.
4. Будь-який договір або пропозиція укласти договір, зазначені в параграфі 1 та 1a:
(a) повинні бути вчинені до постачення;
(b) повинні бути складені в письмовій формі, і
(c) повинні включати, зокрема, такі елементи:
(i) ціну, що її потрібно сплатити за постачення, яка:
- є незмінною і визначеною в договорі, та/або
- розраховується шляхом поєднання різних факторів, визначених у договорі, які можуть включати об'єктивні показники, індекси й методи розрахунку кінцевої ціни, які є легкодоступними і зрозумілими та відображають зміни в ринкових умовах, постачену кількість і якість чи склад постачених сільськогосподарських продуктів; такі показники можуть бути основані на відповідних цінах, вартості виробництва та ринковій вартості; у зв'язку з цим держави-члени можуть визначати показники згідно з об'єктивними критеріями на основі проведених досліджень щодо виробництва та ланцюга постачання харчових продуктів; сторони договорів мають право посилатися на такі показники чи на будь-які інші показники, які вони вважають релевантними.
(ii) кількість та якість відповідних продуктів, які можна або необхідно постачити, та строк таких постачань,
(iii) строк дії договору, що може бути укладений на обмежений або необмежений строк з положеннями про розірвання договору,
(iv) детальну інформацію щодо періодів та процедур оплати,
(v) механізми збирання або постачання сільськогосподарських продуктів, та
(vi) правила, застосовні за обставин непереборної сили.
5. Як відступ від параграфів 1 і 1a, підписання договору або внесення пропозиції не вимагаються, якщо виробник постачає відповідні продукти покупцю, який є кооперативом, членом якого є виробник, якщо статут такого кооперативу або правила та рішення, передбачені в цьому статуті або ухвалені відповідно до нього, містять положення, які мають силу, подібну до сили положень, викладених у пунктах (a), (b) і (c) параграфа 4.
6. Сторони вільно ведуть переговори щодо усіх елементів договорів про доставку сільськогосподарських продуктів, укладених виробниками, збирачами, переробниками або розповсюджувачами, в тому числі елементів, зазначених у пункті (c) параграфа 4.
Незважаючи на перший підпараграф, застосовують один або обидва таких пункти:
(a) якщо відповідно до параграфа 1 держава-член ухвалює рішення зробити укладення письмового договору постачення сільськогосподарських продуктів обов'язковим, то вона може встановити мінімальний строк дії, застосовний лише до письмових договорів між виробником і першим покупцем сільськогосподарських продуктів. Такий мінімальний строк повинен становити щонайменше шість місяців і не повинен перешкоджати належному функціонуванню внутрішнього ринку;
(b) якщо відповідно до параграфа 1 держава-член ухвалює рішення, що перший покупець сільськогосподарських продуктів повинен надати виробнику письмову пропозицію щодо укладення договору, то вона може передбачити, що пропозиція повинна включати мінімальний строк дії договору, встановлений національним правом для цієї цілі. Такий мінімальний строк повинен становити щонайменше шість місяців і не повинен перешкоджати належному функціонуванню внутрішнього ринку;
Другий підпараграф не повинен обмежувати право виробника відмовитися від такого мінімального строку дії за умови, що він вчинить це у письмовій формі. У цьому випадку сторони можуть вільно вести переговори щодо всіх елементів договору, у тому числі елементів, зазначених у пункті (c) параграфа 4.
7. Держави-члени, які використовують можливості, зазначені у цій статті, повинні забезпечити, щоб передбачені положення не перешкоджали належному функціонуванню внутрішнього ринку.
Держави-члени повинні повідомляти Комісію про способи застосування ними будь-яких заходів, передбачених у цій статті.
8. Комісія може ухвалювати імплементаційні акти, у яких установлено заходи, необхідні для однакового застосування пунктів (a) і (b) параграфа 4 і параграфа 5 цієї статті, та заходи, пов'язані з повідомленнями, які повинні здійснювати держави-члени відповідно до цієї статті.
Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 229(2).
Секція 5a
Положення щодо розподілу вартості